В Телекритике наткнулась на статью касающуюся убийства Гонгадзе..перепечатка из "Зеркала недели"...кому интересно - почитайте. Вот, то что зацепило: У 2000-му деякі знайомі політики, пошепки вимовляючи прізвища високопоставлених осіб, теоретично причетних до викрадення та вбивства журналіста, щиро мучилися питанням - чи варто під час зустрічі тиснути руку, на якій може бути безневинно пролита кров. Нині такі тонкощі вже нікого не хвилюють. Така підозра вже давно не є перешкодою для дружніх обіймів і братерських поцілунків. А это зарисовка к вирт общению: Обговорення повідомлення про арешт Пукача на одному з форумів нічим не відрізнялося від банальних теревенів про якусь глянсову плітку. Форумчани сперечалися, личить чи ні екс-генералу борідка, де він «підчепив» свою супутницю життя... Співучасник жахливого злочину перестав бути для нас лиходієм. Він став чимось на кшталт персонажа світської хроніки. Гріх став буденним. А ви згадайте, що було. Заплющте очі і уявіть. Людина в погонах, полковник, покликаний захищати нас із вами, холоднокровно душить беззахисну, безневинну людину. З почуттям виконаного обов'язку повертається додому. По дорозі, можливо, зустрічає сусіда. - Погано виглядаєш... - Утомився. - Багато працюєш. Бережи себе. Людина приходить додому, довго миє руки під краном. Спокійно вечеряє, випиває чарку на ніч. І лягає спати без снодійного. Не жахає? Не турбує, що численні, відомі і невідомі підбурювачі, покровителі, потуральники і співучасники спокійно живуть. Подають вам руку при зустрічі. Вчать вас жити з телеекранів. Дають вичерпні інтерв'ю. І сплять без снодійного. А останки досі не віддано землі. А тепер уявіть, що це - останки вашого сина, брата або батька. Приймаю закид від кожного, хто звинуватить мене в надмірному пафосі. Але цинізм і слабодухість навколо нас перетворюються на головну загрозу нашої безпеки. Остаточне руйнування системи цінностей і чимдалі більша сакралізація влади, роблять народ беззахисним. Ми втратили чутливість до болю. |