Авторизация
Меню

Календарь
 Ноябрь 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30


КЛІМАТИ – ЦЕ TERRA INCOGNITA
UtraEsus | 2011-01-02 20:17:30
Сообщение прочтено 475 раз

 

                                 “Немає нічого захованого, що не виявиться, ні таємного,

                                                     що воно не пізнається, і не вийде наяв”

                                                                              (Євангеліє від св.Луки.8.17).

           

 

                                

                                        

 Клімати – це terra incognita. Наука не вивчає їх. Так склалося, і навряд чи варто сьогодні шукати винних у тому. Колись закриті, Клімати довго гукали й стукали до людей, але… Марно. І Клімати перестали чекати людей... 

Тому їх треба було відкривати наново, зрозуміти й зробити так, щоб і вони зрозуміли тебе. І повірили. У те, що людина здатна творити добро.

Клімати – унікальний плід природи і свідомості, який існує у геомагнітному полі планети Земля. Людина ж, хоча її свідомість і має матричний характер (а це важливо, бо й Клімати теж мають матричний характер), не створює Кліматів (для того потрібні спецтехнології), а тільки існує в їх певних і доволі вибіркових програмах. 

Наукова парадигма антропоцентризму, взявши за постулат положення, що крім розуму людини у Всесвіті більше немає НІЯКОГО розуму, й була  разом з матеріалізмом головною причиною не розробленості даної проблематики в науці. І головним доказом хибності вказаного постулату є сам факт існування Кліматів. Не маючи змоги заперечити його, матеріалістична наука взагалі відкинула тему Кліматів і, вочевидь, давно. І... З самими Кліматами нічого особливого не сталося –  як були, так і є, а ось людська цивілізація має великі проблеми в перспективах свого подальшого існування, зважаючи, перш за все, на екологічний стан природного середовища. Отже, свідомість, яка у співдії з природою створила такий феномен, як Клімати, набагато старша від нашої цивілізації, і то ще є величезною загадкою всієї всесвітньої історії – що то була за свідомість така. Тим не менш, ні нинішньому людству нікуди дітися від Кліматів, ні їм - від людей, адже Клімати жорстко прив’язані до планети Земля. 

Після виходу в світ моїх перших робіт, присвячених проблематиці кліматів, а також під час апробації результатів дослідження на наукових конференціях, численних виступах у засобах масової інформації я почула від деяких науковців одну оригінальну думку. Мовляв, авторка, виявивши клімати й провівши дослідження даного феномену, повинна була зупинитися і не робити спроб надати їм визначення, а тим більш – створювати якусь теорію кліматів. Пояснювалося це так: людські можливості обмежені, а таке вселенське явище не може бути охоплене розумом людини. Тому, щоб не помилитися, краще зупинитися.

Я не виключаю, що таке зауваження на мою адресу мало важливий і глибокий зміст. Але я вирішила йти до кінця, тому що переконана: проблема Кліматів повинна отримати максимально аргументоване з усіх можливих на сьогоднішній день наукове пояснення. У противному випадку будь-яке наукове дослідження не може бути визначене як повноцінне. Тим не менш, думка колег заставила мене замислитися: а чи не являють Клімати собою таку глобальну проблему вселюдського значення, вирішити яку силами одної маленької людини неможливо? Мої дослідження даного феномену показали, що так і є. Але я не зупинилася і зробила все, щоб винести на розгляд наукової громадськості закінчене наукове дослідження.

Я написала велику роботу, яку так і назвала: «Клімати». Зраділа й попхнула її на розгляд своїх колег-релігієзнавців у Інститут філософії НАН України, а ще – історіософам в Інститут історіософських і політологічних досліджень тієї ж НАНУ. І… Отримала конкретний «відлуп».

Якою ж я була наївною! Філософи не визнали мене, і не могли, бо тема Кліматів дає вихід на розуміння того, що релігійна свідомість людства має цілком об’єктивну основу, всі ж сучасні філософи вважають релігію фантазією людини. Я ж підривала засади всіх їхніх уявлень про неї, то як же вони могли мене визнати? Був скандал, я гепнула свій рукопис об стінку, грюкнула дверима й поїхала з Києва. Вслід за мною прийшла відповідь від історіософів: мовляв, «ваша тема – це проблема вашої віри, а ми проблеми віри не розглядаємо». Якої такої «моєї віри» проблемою є тема Кліматів?... До чого тут «моя віра» (якщо б вона навіть і була) взагалі? Це – величезна наукова проблема! Але мене ніхто не збирався слухати. Українські церкви ж, голів яких я теж повідомила про своє відкриття, мовчали, як німі.

Я була у відчаї. Але зібралася й пішла до істориків, будучи істориком сама. І… Знайшла розуміння, бо історик, на відміну від філософа, розуміє, що таке історичне джерело. Я ж тему Кліматів і витягла насамперед з історичних джерел. Але історики порадили мені «заховати Клімати», бо, мовляв, «тебе порвуть». Мені нічого не залишалося робити, як заховати їх, а це означало одне: написати нову дисертацію. Нічого було робити, тож я той новий дисер таки написала. Вже суто історичний, а не філософсько-релігієзнавчий. Тему Кліматів я там впхнула частиною одного тільки параграфа (так у Оглаві до дисеру і стоїть), але ці зарази – Клімати вилізли у мене ВСЮДИ в тексті! Ця проблема так «червоною ниткою» крізь усю мою дисертацію й пішла. І що мені було робити? Тільки захищати дисер. І я це зробила.

Але текст же праці «Клімати» нікуди не дівся! Мені на нього навіть деякі вчені дали рецензії, тож його можна публікувати як наукову монографію. Я це зроблю, але не зараз. Там доробка потрібна, бо вже багато нового з’явилося в науці, треба врахувати, а на це потрібен час.

Зараз же я вирішила, оскільки тема вже певним чином мною в Інтернеті була оприлюднена, надати деякі фрагменти з мого рукопису «Клімати». Нехай люди знають, що наука не бажає як слід досліджувати те, що є унікально важливим для життя людей (нагадую: від стану Кліматів багато чого залежить на землі, й насамперед – у сфері кліматичних зон планети і свідомості людства); а церква бажає тримати людей у стані невідомості щодо такого унікального феномену, як Клімати (бо визнала тільки «сім небес», а ось тему  «семи кліматів» просто закопала.

Тож покажу дещо зі свого дослідження, а конкретно: те, що актуалізовує проблему, тобто - даю витяг тільки з першого Розділу. Скорочую, викидаю дещо з тексту, як також і зноски (бо з ними глючить комп і виставляє текст погано), роблю інтернетний варіант.     

 

 

Епістемологія наукового дослідження

                                   Ми вивчаємо не історію, ми вивчаємо її причини.

          

Методологія і  методика

              Теоретико-методологічною базою нашої роботи є принципи об’єктивності та історизму. Помітимо також, що теологічний принцип, що визнаний на сьогодні наукою одним з методів історичного пізнання, присутній у нашій роботі й ми його розробляємо.

Наука сьогодні зважає за можливе говорити про формування на стику геополітичних й історичних досліджень нового наукового напрямку – геоісторії, що великою мірою актуалізує наше дослідження, оскільки клімати розташовуються у просторі геомагнітного поля нашої планети. Але визначення деякими російськими політологами предмету геоісторії спірне, неповне й мало чим відрізняється від визначення науковцями предмету державознавства.  Отже, визначення предмету геоісторії ще на часі.

Тож науковий напрям нашого дослідження – геоісторія, але предмет її треба визначати з урахуванням того факту, що планета Земля є унікальним явищем у Всесвіті, що можна повною мірою представити тільки у зв’язку з проблемою Кліматів, тому й наша геоісторія теж повинна розглядатися, як явище унікальне, пов’язане перш за все з історією планети Земля, її географією, іншими науковими напрямками вивчення планети, і лише потім – з  діяльністю людської цивілізації, що живе на ній.

Наше дослідження не містило у своїй основі якоїсь однієї, вже відомої універсальної теорії, що кладеться у основу наукових досліджень, і може бути визначеною, як їх методологія. Важливе значення мала для нас православна християнська методологія історичного пізнання (С.Булгаков, В.Соловйов та ін.), як також й “органістична” методологія, у межах якої найбільш плідно, на наш погляд, працював Л.Гумільов, який першим поставив питання щодо ролі й значення православної свідомості у процесах етногенези та державотворення на теренах колишньої Київської Руси. Уважно ми також поставилися до цивілізаційних теорій А.Дж.Тойнбі й С.Гантінгтона. Однак у нашій роботі міститься викладення основ теорії кліматів, яку можна визначити, як цілком новий методологічний підхід у історичному пізнанні, і яка може бути у загальному вигляді визначеною, як важлива складова частина філософії історії. Ми пов’язали наш методологічний підхід з теорією софістів, але виклад відповідного теоретичного матеріалу може бути здійснений тільки наприкінці роботи, щоб наша аргументація отримала максимальне обгрунтування й могла бути сприйнятою. Справа у тому, що як сама софістика може бути повною мірою осмислена тільки у пов’язанні з теорією кліматів, так і остання повинна проявити своє повне філософське підґрунтя.

Особливості джерел і літератури

Наше дослідження, яке базувалося на аналізі різного роду історичних джерел, враховувало такі необхідні умови роботи з ними:

-    існування максимальної бази першоджерел;

-    критичний і систематичний підхід до джерел та їх інформаційності;

-    зіставлення джерельних свідчень;

-    об’єктивність дослідника, відсутність будь-якої упередженості.

Найбільшу цінність для нашого дослідження представляли ті історичні джерела, які виникли як результат роботи науковців або релігійних діячів минулих часів, що працювали на замовлення своїх релігійних систем. Саме такі джерела і містять інформацію, яка була нам необхідною. І тут одразу постає відома проблема незначної кількості джерел, які відносяться до раннього періоду історії України взагалі й історії християнства на теренах України зокрема, адже відомо, що жодної писемної пам’ятки того часу на території України не знайдено. Джерела вітчизняного походження або загинули в умовах жорстокої міжусобної боротьби, громадянських воєн і перманентної агресії ззовні, або були свідомо знищені окупаційними владами. Крім того, ряд офіційно визнаних джерел, вочевидь, були свідомо сфальсифікованими. Подібним є стан джерел і з історії України XVI – XVII ст. Однак складності історичної науки полягають не в недостатності джерельної бази дослідження, а у відсутності наукової методики правильного прочитання історичних документів. І ми пропонуємо основу такої методики.

Фундаментальну базу нашої роботи складає дослідження Святого Письма Старого і Нового Заповіту. При його використанні ми притримувалися канонічних його трактовок. Але джерело ретельно зашифровано, а канонічні підходи не враховують такої його особливості. Ми не торкаємося методології канонічних трактовок, ми констатуємо факт. Тим не менш, Св.Письмо використовувалося нами без дешифровки, канонічно прочитаним. Справа в тому, що його дешифровка підніме проблему серйозних реформ у православній теології, а без належних повноважень, переконані, ніхто не має права того робити. Саме тому ми користувалися різними виданнями Біблії: щоб показати, що буває, коли у Св.Письмо втручаються без належних повноважень (назва російського перекладу, що нами використовувався – “канонічні”, виглядає дивно: у ньому міститься одна “Книга Ездри”, тоді як у канонічній слов’янській Біблії є й друга. І наукою давно відзначена така особливість нашої Біблії. Вже видно, як непросто працювати з такими джерелами). Але й використані нами видання Св.Письма є цінними джерелами. Кожне з них, окрім шифру Св. Писання, схоже, має ще й власний шифр. У кожного видання - свій. Проблема перш за все стосується курсиву у текстах. Якщо так, як класично пояснюється, перекладач проставляє пропущені у оригіналі слова, то чому у різних виданнях слова – зовсім різні? Маємо справу з ключовими словами шифрів, але чи стародавніх, чи сучасних, сказати зараз неможливо, потрібно окреме дослідження. У будь-якому разі  виникає питання: хто дозволив і навіщо? Отже, неканонічні видання Біблії теж повинні бути дешифровані, і теж є важливими джерелами неоднорідного характеру.

Джерельна база дослідження широка і різноманітна:

-хронологічно простягається від матеріальних та писемних джерел часів археологічної культури Трипілля до сучасності;

-культурологічно обіймає шари: ведизм - зороастризм – язичництво – християнство – мусульманство; залучалися також джерела буддизму, іудаїзму, маніхейства;

-у силу специфіки теми дослідження архівні матеріали майже не використовувалися, по-перше, тому, що архівів кліматів на планеті не існує й ніхто не ставив перед собою завдання їх створення, а по-друге, нашим головним завданням була інтенсифікація роботи з вже відомими джерелами, перегляд та переосмислення їх змісту.  

ОГЛЯД ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ПРОПУСКАЮ, ЗАЛИШАЮ ТІЛЬКИ ОСЬ ЦЕ:

Спеціально зазначаємо важливу обставину: велика кількість історичних джерел до ХVII ст. включно (а деякі й до ХХ ст. включно) містять у собі шифровані записи. В акуратно й точно перекладених чи впорядкованих документах їх у тексті видно і їх можна піддати певній обробці. Дешифровку необхідних, а також деяких додаткових джерел ми в основному завершили. Методика, яка нами вживалася при вивченні історичних джерел, у науковій літературі, у тому числі джерелознавчого характеру, на сьогодні відсутня. Основа методології історичного дослідження взагалі, й релігійних систем зокрема, яка міститься у нашій роботі, і являє собою поєднання теорії кліматів з певною методикою дешифровки історичних документів. Без останньої теорія кліматів не може бути належним чином обґрунтована. Положення з робіт дослідників, якими несвідомо використовувалися ті поняття, що вживалися шифрувальниками при зашифровці джерел, ми не коментуємо. У роботі ми обережно використовуємо деякі українські слова й мовні обороти: ми виявили, що навіть у іноземних історичних джерелах використовувалася українська мова для шифровки. Факт вражаючий, ми розуміємо. Необхідні пояснення у нашій роботі будуть дані. Проявилися також невідомі положення щодо російської мови.

Аналіз наявної джерельної бази свідчить про те, що історичних джерел вповні достатньо, щоб висвітлити з максимально можливою точністю проблему, що нами досліджується. При тому серйозно постала необхідність віднайдення наукової методики дешифровки історичних документів. Ми таку роботу провели і результати подаємо у нашій монографії.

Методика  дешифровки історичних документів. Проілюструємо її на  прикладі твору ал-Бакуві “Кітаб талхіс ал-асар ва’аджа’їб ал-малик ал-каххар”(ХV ст.). Переклад назви такий: “Скорочення [книги про] “пам’ятники” і дива царя могутнього”. “Включення у квадратних дужках, - пояснює перекладач З.Буніятов,- що роз’яснюють і доповнюють текст, дані на основі тексту твору ал-Казвіні”. Робота ал-Бакуві і являє собою скорочену редакцію твору останнього. Отже, видно, що книги пов’язані між собою. Припускаємо: ал-Бакуві спеціально пропускав у тексті якісь важливі слова, які можна відновити тільки по роботі ал-Казвіні, сполучаючи обидва тексти. Якби робота останнього була втрачена, подати текст ал-Бакуві повністю було б можливо, але зміст важливих слів міг бути суттєво втрачений.

За назвою роботи ал-Бакуві йде вступна частина. Сполучаємо слова, подані у квадратних дужках, ввівши перед дужками деякі слова з самого тексту за логікою:

[книга про], [знаннями], [Аллаха], він [вічно],  потребує [допомоги], схожих [одна з одною], місцевість [землі], [своя].  

Попередня дешифровка така:

книга про знання [Аллаха] вічного потребує допомоги схожої [одна з одною], місцевість [земля], [своя].

Повна, але не остаточна дешифровка (повній заважає дужка на слові «Аллах»):

книга про знання [Аллаха] вічного потребує допомоги схожої з нею шляхом сполучення одна з одною, походження яких – арабське («своє»).

Як бачимо, шифрувальник показав, як саме слід дешифровувати його твір. Таку роботу й провів перекладач З.Буніятов.  

Навряд чи автори подібних перекладів не бачили важливого змісту пропущених слів, але  дані щодо шифру в роботах арабістів відсутні.

Дужка на слові «Аллах» потребує окремого пояснення. Мусульманин викинув таке слово! Це вже не може бути випадковою помилкою. Дивимося назву твору ал-Казвіні: «Асар ал-білад ва ахбар ал*-іббад» [«Памятники країн і повідомлення про рабів [Аллаха]»]. Значить, і ал-Казвіні пропускав слова, і у нього також, вочевидь, було своє джерело, І теж викинув слово «Аллах». Такі збіги випадковими бути не можуть!

Припускаємо: так автор позначав сумнів у терміні. Тоді, за логікою ал-Бакуві виходить, що знання дає не тільки Аллах, а за логікою ал-Казвіні – що на світі живуть не тільки його раби. В цілому ж, проявляється величезний сумнів науковців у правильності мусульманської теології.

Ось і головна відповідь на питання, для чого шифрувалися такі роботи. Якби вчені таке відкрито написали, то що б з ними зробили у в середні віки в мусульманському світі? Коментарі, гадаємо, зайві. Отже, підкреслюємо: такі джерела – супер-об’єктивні.

Були й інші причини шифрування: такі джерела призначалися НЕ ДЛЯ ВСІХ. Тому зазначаємо: інформація, що міститься у такого роду джерелах, має унікальну вагу й велике історичне значення. Не може бути, щоб вона не використовувалася, але в роботах арабістів про це не пишеться. Правда, існують не тільки суб'єктивні. а й  обєктивні причини такого стану: науковець, який не знає, що таке Клімати, й не вміє їх обстежувати, інформації не зрозуміє. Таким речам людей теж треба вчити, адже ми маємо справу з роботами стародавніх розвідників. Але з перекладеним, впорядкованим і видрукуваним джерелом прекрасно попрацює професіонал з обстеження кліматів, який прекрасно знає, про що йдеться в давніх текстах, оскільки вчені проведуть за нього всю чорнову роботу. 

ВСТАВЛЯЮ ЗАУВАЖЕННЯ:

Навіщо потрібні давні джерела сьогоднішнім розвідникам? Признаюсь: я теж довго не розуміла цього. І ніхто не зрозуміє з тих, хто не знає, що таке Клімати, бо ніколи не стикався з ними. Я теж довгий час була така – «звичайна». А потім… Утім, що було потім, я описала у своїх художніх творах, тут виклад цих моїх особистих проблем зовсім ні до чого. Тут же скажу тільки наступне:

1) «Етажерка Кліматів» змінюється раз на десь 500 років. І нині якраз підійшов час мінятися тій, становлення якої відстежував Мішель Нострадамус  – єврей-вихрест, по всьому, – засланий іудеями у середовище вищої католицької ієрархії для розвідувальної роботи дуже талановитий «космонавт». Він зробив свою справу. Але побачив, що по всіх «семи кліматах» насувається «Кінець світу», почав нервувати, писати дивні листи французькому королю, як також, як можна припустити, колотив своїми попередженнями все керівництво Ватикану. Чи вдалося щось порвати в тій «етажерці», що складалася, католикам, чи ні, і чи робили вони взагалі хоч щось, – не знаю, але боюся, що їхні технології вже тоді були дуже відсталими. Тому варто було вже тільки першому клімату з тієї «етажерки» зрушити й почати відходити у 2004 році, як всю планету почало трясти й клімат почав колотити всіх людей на планеті. А попереду ж – ще шість… Ні, таки погані технології в католиків. Просто нікудишні! Іудеї ж змінювати нічого й не збиралися – їх перспектива на 500 років цілком улаштовувала.

2) у Кліматах (реальність хімічної / плазматичної матерії) час тече інакше, ніж у фізичній реальності і все там відбувається раніше. Десь на півроку-рік. Можна відстежити і вкласти капітали в ту партію, яка в Кліматах уже перемогла в боротьбі за владу в тій чи іншій державі? Самі думайте. Я свою думку маю.   

 ПРОДОВЖУЮ ТЕКСТ:    

Пояснення дужок у перекладах арабських джерел В Крюкова (Україна, Луганськ): пропущені у тексті слова вставлялися згідно із змістом і логікою. Такою була школа проф. В.М.Бейліса (Україна, Луганськ). Так же працював і Б.Деревенський (РФ, С.-Петербург). О.Ковалевський (СРСР, Харків) робив порівняльний переклад тексту Ахмеда ібн-Фадлана, але вживання квадратних дужок точно не пояснив. Аналогічні ситуації мають місце й у інших перекладачів. 

У історичних джерелах є також дужки іншої форми, різні інші позначки (прямі й скісні риски, у тому числі подвійні, квадратні й круглі подвійні дужки), курсив тощо. Усе оце – теж шифр, розкривати який потрібно окремо, працюючи уважно з кожним окремим текстом. Але така робота не буде мати результату, якщо дослідник не знає кліматів: не буде знати, про що йдеться й не зможе виявити у тексті необхідні за логікою слова, які слід залучати, щоб дешифрувати текст й виявити ту “книгу в книзі”, яку залишив нам кожен з авторів таких складних робіт.

Викладене розкриває тільки початок процесу дешифровки. При подальшій роботі над текстами залучається курсив (якщо він є), різні позначки, проступають ключові слова шифрів (значення деяких буде показано у монографії), ведеться інша робота. Ціль – зрозуміти те, що хотів у кожному конкретному випадку сказати автор. “Книга в книзі” йде як наскрізно через увесь текст джерела, так і через кожен виділений абзац тексту при його прямому читанні. При тому може виявитися, що то –  дві зовсім різні “книги”, хоча й дуже пов’язані між собою й необхідні для повної змістовної дешифровки джерела.

Залучені нами у даній роботі джерела ми дешифровували тільки у потрібних нам межах, оскільки їх повна дешифровка потребує написання окремої роботи, до того ж – по кожному джерелу своєї.

       

          Історичні джерела не дають нам ніякої теорії кліматів. Сучасній же науці проблема невідома, тому як такої історіографії проблеми кліматів на сьогодні не  існує. Однак не можна говорити, що світова наука не намагалася вивчити дану тему. Початок таких спроб простежується у І ст. до н.е. – перших століттях н.е., роботи фокусувалися в межах астрології. Природно, що існували як прихильники останньої, так і противники, які одразу піддали сумніву її головну засаду, а саме, що сполучення небесних світил визначає натуру людини, - на тій підставі, що натура буває однаковою у цілих народів. Прихильники ж астрології у відповідь висунули тезу, що й характер народів також визначається небесними світилами, під якими ті проживають. Астрологи поділяли Землю на різну кількість поясів: PRIVATE. “TYPE=PICT; ALT = ∟”, на засаді чого була сформульована теорія семи кліматів (яка підноситься до Ератосфена), або, згідно з уявленнями астрологів, зон, у яких зорі по-різному впливають на племена. Так була започаткована астрологічна етнографія. До того існувала “теорія середовища”, яка намагалася пояснити етнічні особливості впливом певних природних умов. Теорія семи кліматів розвинула й поглибила її.

Однак християнство категорично не сприйняло астрології, вважаючи її породженням язичництва. Можна погодитися, що так і було, але язичництво – релігійна система, астрологія ж була наукою, з своїми недоліками, природно, але все ж-таки підхід до таких речей повинен був бути диференційованим. А його не було. У результаті християнські автори критикували все, що висували астрологи. Останні не розуміли як слід кліматів, але й християнські письменники не давали їх пояснення, а тільки критикували все, що хоч якось нагадувало астрологічну теорію семи кліматів.

Вбивча контртеза астрології була знайдена й полягала у тому, що в одних і тих же областях (кліматах) живуть народи з різними традиціями, натурою й законами, а представники одного й того ж народу бережуть традиції предків, проживаючи у різних кліматах. Аргумент мав сенс тільки якщо вважати клімати простими географічними зонами планети. Такі є, природно, але Klimata (лат.) – зовсім інше явище, чого критики астрології чи не розуміли, чи  приховували (хоча могло мати місце і те, і те у різних авторів). Крім того, треба враховувати, що всі античні філософи були у своїй переважаючий більшості за віросповіданням язичниками, що позначилося й на їх творах. По спорідненості віри й треба йти, щоб усвідомити наступний факт: вони спокійно сприймали здобутки античної астрології й використовували їх. Заняття було з розряду вельми небезпечних: астролог-язичник – то одне, а ось філософ-язичник, використовуючи астрологічну методологію, міг дійти до вельми несподіваних висновків у питаннях віри. Яскравим прикладом того був найвидатніший із софістів – Сократ, який саме за свої новаторські релігійні погляди наклав головою. Спадок таких великих людей гідний поваги й найретельнішого вивчення. Проте треба мати на увазі, що софісти спадок астрологів використовували, але тему Klimata в роботах відкрито не проявляли. Їхні твори потребують окремої роботи над текстами з метою дешифровки й реконструкції.  

Тексти християнських авторів практично не збереглися, але сірійський трактат “Книга про закони країн” (авторство точно не встановлено) й латинський твір “Recognitiones” Псевдо-Климента відтворюють якраз вказаний вище підхід. У такому ж річищі працювали Діодор з Тарса, Оріген, Амвросій Медіоланський, Григорій Ніський, Прокопій з Гази, астрологічний фрагмент мається й у роботі Псевдо-Кесарія. Праці вказаних авторів (як також і тих, кому ті опонували) є дуже цінними джерелами для нашої теми, але такі тексти практично не доступні, що є результатом саме тієї обставини, що сучасна наука проблеми кліматів не знає, а відповідно, не приділяє належної уваги таким творам. Їх треба коментувати, визначаючи, у чому помилялися (чи були праві) астрологи, у чому – християнські автори, а як можна провести таку роботу, якщо науковці не знають, що насправді таке є ті Klimata?

Особливе місце займають дослідження й описи кліматів арабськими середньовічними географами, які розпочинають таку роботу в ІХ ст. Географічні праці в Арабському халіфаті складалися на основі принципів, розроблених античними вченими, з яких уявлення про оточуючий ойкумену Океан, поділ населеної землі на клімати, були головними. І ось тут видно, що, дійсно, в мусульманському світі у середні віки “пошук знання, як зазначила О.Галкіна в роботі «Тайны Русского каганата», - вважався... головною цінністю, не було жодних обмежень – ні соціальних, ні етнічних, ні релігійних – у вченні й прилученні до науки. Тому й античні досягнення і культуру Ірану мусульмани сприймали у цілісному виді, а не тільки у тому ступені, у якому вони відповідали інтересам теології (як це було у Західній Європі)… Адже потяг вийти за межи звичайного знання постулировано в Корані, де записано: “Шукайте знань, навіть якщо ви у Китаї”. Ясно, що араби запозичували й здобутки античної астрології, у т.ч. й теорію “семи кліматів”. (Особливих таємниць Руського каганату, правда, та Галкіна не розкрила, але багато цінного її праця містить. Не випадково Галкіну дуже не люблять в Москві).

Сучасна арабістика ретельно вивчає такі твори, але системного огляду розвитку уявлень арабських авторів щодо “семи кліматів” наука не має. Переважна більшість вчених взагалі мало приділяє уваги такій особливості вказаних творів, як описи географічних об’єктів, історичних подій, етнографічних особливостей тощо саме в кліматах. Але певна інформація в літературі є, з якої можна зробити висновок, що на ХІІ ст. в мусульманському світі вже приділялася велика увага організації наукових досліджень географічного характеру. Так, наприклад, І.Коновалова зазначає, що географа ал-Ідрісі запросив для наукової роботи до свого двору норманський король Сицілії Роджер ІІ (1130-1154 рр.) (який, до речі, мав титул “король двох Сицілій”. Одну знаємо, а де ще одна?), де той і створив свій головний твір – трактат “Нузхат ал-муштак фі-хтірак ал-афак” (“Розваги стомленого у мандрах по областях”), який також відомий під назвою “Кітаб Руджжар” (або “ал-Кітаб ар-Руджжарі”, тобто – “Книга Роджера”), по імені короля-мецената. Вів наукову працю ал-Ідрісі й при дворі наступника Роджера – його сина Вільгельма І (1154-1166 рр.). В мусульманському світі багато було політиків, які всіляко сприяли такій роботі.

Однак звернемо увагу на те, як формулював Роджер ІІ завдання перед науковцем: Роджер, - за словами ал-Ідрісі, - “побажав взнати властивості своїх країн по суті, довідатися про них з ясністю на досвіді, взнати їх кордони і шляхи по суші й морі, у якому вони кліматі, що відноситься до них з морів і заток, що знаходяться в них, а разом з тим ознайомитися з рештою країн і областей в семи кліматах”(підкреслено нами. Завдання поставлено: взнати про країни і про країни в кліматах.-О.Б.). Прочитавши ті книги географів та істориків, що були в його розпорядженні, Роджер дійшов до висновку, що свідчення, які вони містять, неповні й неґрунтовні. “Тоді він закликав до себе тих, хто знає ці речі і почав їх випробовувати у цьому, обговорювати з ними це, але не знайшов у них знання більше, ніж у згаданих книгах. Коли ж він побачив їх у такому стані, то послав у інші свої країни й закликав тих, хто знав їх, мандрував там і розпитував їх про них через посередника і усіх разом і окремо”. Ас-Сафарді повідомляв, що Роджер посилав своїх людей для збору свідчень, бо хотів “перевірити розповіді про країни наочно, а не на засаді того, що передається у книгах”, разом з ал-Ідрісі король “відібрав “людей розумних, тямущих, здібних” і відправив їх “по кліматах сходу й заходу, півдня й півночі”, як також “відправив з ними художників, щоб намалювати те, що вони побачать, на око, і повелів обстежити і вичерпати усе, що треба знати. Коли хтось з них повертався із зображенням, аш-Шаріф ал-Ідрісі закріплював його, доки не завершилося те, що він хотів” .

В принципі, видно, що йде організація серйозної наукової роботи, і навіть методика простежується – Роджер так оцінював достовірність свідчень, що отримував, за словами ал-Ідрісі: “Те, у чому оповіді сходилися, а передача ними усього цього здавалася вірною, він закріплював і залишав; у чому вони розходилися, він відміняв і відкидав”. Далі король “побажав виявити з безсумнівністю істинність того, у чому зійшлися вказані люди, поминаючи довжину відстаней про країни і їх обширність, і наказав доставити йому дошку для креслення. Він став перевіряти це мірками із заліза, одне за одним, дивлячись у книги, згадані раніше, й оцінюючи слова їх авторів. Він уважно розглянув усе це, доки не зупинився на істині; після цього він наказав, щоб йому було відлито з чистого срібла диск з розділеннями, великих розмірів, товстий у ширину, вагою в 400 ритлей за римським ліченням, у кожному ритлі 112 дирхемів”. На ньому Роджер наказав накреслити зображення семи кліматів і скласти книгу, “що відповідала б тому, що у цих формах і зображеннях” . Таку роботу й виконав ал-Ідрісі.

А ось які засади поклав ал-Ідрісі у основу своєї роботи: “Згідно з традицією, що йшла від античних географів, ал-Ідрісі розділив усю населену землю на сім широтних зон-кліматів (іклім) (у множині: ал-акаліму. - О.Б.). Клімати у ал-Ідрісі перетворилися у зони однакової широти, для виділення яких він не опирався на будь-які астрономічні принципи. Кожен клімат, у свою чергу, ал-Ідрісі – і це явилося його нововведенням – механічно розбив на десять поперечних частин-секцій (джуз), рівних по довжині й ширині. Авторська передмова до “Нузхат ал-муштак” завершується короткою характеристикою семи морів, що відповідають семи кліматам”. 

До твору були додані дві карти, і ось як І.Коновалова характеризує методологію семи кліматів, що й була покладена і у її основу: “розділення карти на клімати і секції проведено ал-Ідрісі чисто механічно і не має нічого спільного з поняттям географічної широти і довготи”. Ставлення науковців до методології географічного й історичного (подавалися ж не тільки географічні дані) дослідження, що вживалася стародавніми вченими, в тому «чисто механічно»  видно наявно, що, власне, і є підставою до нашого твердження, що сучасні вчені не мають дійсного уявлення про те, що описували стародавні автори. Тому на сьогодні скласти якесь більш-менш системне уявлення про розвиток теорії семи кліматів у середньовічному мусульманському світі  ще неможливо. “Кругла карта” ал-Ідрісі, зображена на срібному диску, відома (“Кругла карта ал-Ідрісі”). Усе, що про неї сказано, - те, що орієнтована на Південь, щодо ж розділення її на клімати, не зазначено нічого. Король же Роджер ІІ залишив нам підтвердження його королівського титулу: на тій карті була й “друга Сицілія” серед інших географічних обєктів. Значення Klimata в геополітиці проступило, адже навряд чи королю більше не було чого робити, як тільки гратися у Mind Gaymes”.      

А ось у роботі митрополита Іларіона (Огієнко) “Українська культура” ми знаходимо відповідь на питання, чому досі наші науковці нічого не знають про клімати. “Українці на Москві, – пише митрополит, – дуже визначались своєю культурою, і через це їх завше прозивали єретиками та винуватили в вільнодумстві. Так, скажемо, ось в якім нечуванім вільнодумстві винуватили нашого Зизанія: він пише в своїй книзі “Прилоги изъ книгъ Єзопа, франкського мудреца”, винуватили його ще й за те, що він “и огнъ и звъзды, что на тверди небесной”, прозыває животными та звірями, - цеб-то пише про зодіаки (називає зодіаки Рака, Овна і т.п.)… Винуватили його въ тому, що він у книзі своїй писав о кругахъ небесныхъ и о планетахъ, и о зодіакъ, и о затмЬніи солнца, о громЬ и молніи, о ПерунЬ, о кометахъ и о прочих звЬздахъ, потому что тЬ статьи изъ книги Астрологіи, а книга Астрологія взята отъ волхвовъ еллинскихъ и отъ идолослужителей и съ правовЬріемъ нашимъ не сходна”. Отже, Лаврентій Зізаній Тустановський намагався ще на поч. ХVIIст. пояснити у своїх творах клімати (“круги небесные и планеты”), але московське православне духовенство у своєму крайньому консерватизмі, який критикували в ті часи навіть східні патріархи, не хотіло й слухати про присутність таких речей у відкритій літературі. Хоча, наприклад, у Київській Руси інакше ставилися до них. Так, у Радзивілівському рукопису “Повісті минулих літ” серед низки наукових фактів подавалися й такі: “Усього небес 7, але всі 7 єдині суть. На першому небі планіда Сонце, на другому – Афродит, далі: Єрміс, Луна, Аріс, Зевес, Кронеж”. Само собою, що поки Українське православ’я знаходилося в повному підпорядкуванні Московського патріархату, зняття заборони з даної теми було неможливим. Тому ні російська, ні українська наука й не могли вивчати тему кліматів: їх від неї відвели. В Російській імперії – РПЦ, а в СРСР – спецслужби, які засекретили все, що було пов’язано з цією проблемою (хоча, наприклад, той факт, що в СРСР існував Інститут  паралельного світу (НДІПС) відомий, але політичні «розборки» всередині керівництва КПРС та катастрофічні наслідки дослідів призвели до закриття його програм). Нині, вже у Російській Федерації, торсійні технології піддані розсекречуванню, хоча й обмеженому.

А ось чому на Заході дана тема не стала предметом наукового вивчення – цікаво. Римська церква саме тут проявляє дивну солідарність з Московським православям. У мусульман закрито все й ніхто нічого не відкриє, хочеш знати – розбирайся сам з джерелами, а там – шифри, коди до яких, природно, ніхто тобі не дасть. Буддизм заліз вже так далеко в клімати давно минулих часів, що із земним нічого не здатен співвідносити. Усі ж інші, або поняття не мають про клімати (тоді то – не релігії), або їх контролюють іудеї повністю.

Але проблема коріниться не тільки у релігійних системах чи у чомусь іншому, вона є й у самій науці. Саме тому нашим головним завданням було – виявити й представити проблему кліматів. І тут ми чітко можемо визначити, що точні, професійні їх описи є, безсумнівно, джерелами; роботи ж, у яких висвітлюються теоретичні проблеми, пов’язані з кліматами, - наукова література, у першу чергу, етнографічна.

Проте було б великою помилкою не зазначити, що у світовій культурі існує могутній пласт літератури, яка є безцінною при вивченні нашої теми, але її, природно, не можна вважати літературою науковою, до того ж використовувати її слід дуже обережно, оскільки та до земної реальності має вельми приблизне відношення, і саме тому, що базується на кліматичній інформації. Тим не менш, при зіставленні з історичними джерелами і досягненнями сучасних точних наук уся міфологічна література, у тому числі вітчизняного походження, окремі положення з “Книги тисячі і одної ночі”, віршів О.С.Пушкіна, “Мандрів Гулівера” Дж.Свіфта та деяких інших творів представляють великий інтерес у проблемі кліматів як таких. Так, наприклад, опис подорожі мандрівника Булукії з “Книги тисячі і одної ночі” (ночі 491 і 492) дає можливість скласти уяву про мешканців кліматів, їхнє походження, стосунки тощо. Описані ж Дж.Свіфтом (який, до речі, був працівником розвідувального відомства уряду Великобританії, будучи засновником Інтелліджент сервіс, і його твір “Мандри Гулівера” й досі фігурує у “чорному списку” книг, заборонених Ватиканом) ліліпути можуть бути зіставлені з геродотівськими карликами, яких спостерігав перс Сатасп, син Теаспія з роду Ахеменидів, “обпливаючи Лівію”; “літаючі міста”, які мали вигляд повітряних (або плаваючих у повітрі) островів – з “островом Левка”, або “островом русів”, дійсне місцерозташування яких на землі так і не вдалося нікому встановити, і які мають пряме відношення до кліматів; а розумні істоти у вигляді коней з геродотівськими грифами (“звірі з крилами”, згідно з коментарем).

Невичерпним кладезем інформації є також усна народна творчість. Але таку літературу в нашій роботі ми використовувати не могли, хоча наука її відносить до розряду усних джерел, її теж треба піддавати обробці за спеціальною методикою. За умов відсутності світської науки, яка б принаймні мала ставити такі питання у своїх роботах, усна народна творчість була єдиним засобом відтворення кліматичної інформації й певної аналітичної роботи над нею, працюючи на широкий загал людського суспільства. Але наявність високого ступеня фантастичності в такій літературі унеможливлює її використання у історичному дослідженні. Ми у  роботі зверталися до творів С.Лема й братів Стругацьких, але брали у них тільки певну важливу ідею й враховували те, що автори – серйозні, відомі науковці.

І у ХХ ст. були зроблені певні прориви у тому напрямку природознавства, який тісно повязаний з темою, що нами досліджується. Сказане найперше стосується тих німецьких вчених, чиї  відкриття були використані невігласами, але, як і в кожній науковій теорії, у їхніх роботах було зерно істини. Ось як пишуть Л.Повель і Жак Бержьє: “Дві теорії процвітали у Німеччині: теорія крижаного світу і теорія порожнистої Землі. Це два пояснення світу і людини наближають до основ передання, виправдовують міфи, обєднують деяке число “істин”, які захищалися групами посвячених, від теософів до Гурджиєва. Але ці теорії були розкриті за допомогою обширного науково-політичного апарату. Вони повинні були вигнати з Німеччини те, що ми вважаємо сучасною наукою. Вони царили над багатьма умами. Більше того, вони визначали відомі військові рішення Гітлера, впливали інколи на хід війни і, безсумнівно, сприяли кінцевій катастрофі…Ми не знаємо, чому ці теорії, так гучно об’явлені, визнані десятками тисяч людей і великими умами, теорії, що потягли багато матеріальних і людських жертв, не були ще вивчені нами і навіть залишаються невідомими нам”. Ось. Дійсний зміст теорій невідомий. Про що тоді можна говорити і яке можна мати моральне право їх критикувати і відкидати?

Теорія “порожнистої Землі” зародилася 15 квітня 1818 р. у США, автор якої Клевес Сімнес стверджував, що Земля являє собою порожнисту кулю, населену зсередини. Її оточують численні концентричні сфери, розташовані одна за одною. Теорія була переконливо аргументована й визнана багатьма провідними німецькими вченими, такими, як Ленард, що відкрив разом з Рентгеном жорстке проміння, фізиками Обертом, Старком та іншими. “Як на диво”, - кажуть вчені, теорія виявилася  повязаною з воєнними діями й мала якийсь уплив на результат Другої світової війни.

Тут-то й криється причина її поховання: її використовувала сторона, що ту війну програла. Але це ще ніяк не означало, що сама теорія була в корені невірною. Як і стародавні астрологи, що зробили помилку, пов’язавши теорію семи кліматів тільки із земними кліматичними зонами та рухом зірок, так і автори теорій «крижаного світу» й «порожнистої Землі» помилилися, пов’язавши все переважно з матеріальними об’єктами.

Справа ж полягала у існуванні сфер полів навколо матеріальних об’єктів, існуванні інших вимірів реальності, тобто – у проблемі кліматів. Автори не дійшли у своїх наукових розвідках до даного поняття, а тому зайшли на неправильний шлях пошуку відповіді на поставлені ними питання, які, до речі, були суперважливими і дійсно повязаними з військовими секретами. Наука ж – дама дуже сувора: містить у собі проблему змістовних понять, які, якщо їм не дати точних визначень, здатні непомітно завести дослідника на неправильний шлях. Одним із фундаментальних змістовних понять, без перебільшення, усієї світової науки є поняття «Клімати». Каравели авторів вказаних вище теорій тому й розбилися на скелях практично на відстані одного кроку від омріяної мети, що не мали необхідного уявлення про вказане поняття. Вони гідні поваги, але й найсуворішої критики, що може стати темою окремої роботи саме після з’ясування того, що таке клімати.

Певне значення, головно інформативного характеру – для складання уявлення щодо того, які технології сьогодні використовуються для контакту з кліматами (що, до речі, зовсім не гарантує успішності такого контакту ), для нас мали роботи, у яких висвітлюються перші розробки теорії матричного характеру свідомості (методики т.зв. Вільного Дихання) та досвід радіестезії з використанням енергетичного сенсора. Вони привели нас до висновку, що сучасна психологія робить у даному напрямку тільки перші кроки, і тут ми повністю солідарні з точкою зору Рене Генона щодо того, що змішання психічного й духовного є абсолютно неприпустимим.

Проте положення щодо матричного характеру свідомості людини (С.Гроф) вважаємо цінним, як також метод радіестезії нам уявляється перспективним. Тим не менш, у  роботі ми не використовували нічого з того, що накопичено на сьогодні психологічною наукою: вона вивчає виключно людину, а відповідно, сукупність накопичених знань психологічної науки не виходить за межи ноосфери. Ми ж вивчаємо клімати – те, що від людей відстоїть, існує само по собі, маючи одночасно великий вплив на життя й свідомість людей. І даний момент вже проявляє ту важливу обставину, що, окрім біосфери й ноосфери (з останньою можуть бути пов’язані такі структури, як затоміси, визначення яких було дано Д. Андреєвим, як “вершин метакультур”) є ще щось. А ми якраз про такі речі й пишемо. Величезний інформативний матеріал накопичено на сьогодні уфологією, але ми такі дані могли використовувати дуже обережно, і саме тому, що автори їх нічого не знають про клімати, у зв’язку з чим  їх роботи мають ще переважно описовий характер, без необхідного аналізу явища, що в них описується.

Самостійність існування ж того феномену, що нами досліджується, наявно видна вже з самого терміну “клімат”, тобто – дещо, що більш пов’язане не з людьми (як затоміси), а із земними географічними зонами (зовнішнім середовищем).

І зв’язок проходить саме по найголовнішій характеристиці останніх. “Клімат – від.грець. Klima, букв.- нахил, під чим розуміється нахил земної поверхні до сонячних променів”. Дане визначення проявляє географічний аспект поняття, однак розуміння греками терміну “Klima” було ширшим і мало значення: “схил”, “нахил неба до полюса”, “країна світу”, “широта”, а також “область”, “місцевість”, “країна”.

Якщо над земною поверхнею існує ще якийсь простір, окрім видимого зором, але який вповні може бути виявлений спеціальними приборами (а ми й показуємо в роботі, що існує), то у ньому відображення сонячних променів може відрізнятися від такого на земній поверхні, а відповідно, й реальність у ньому буде також відрізнятися від земної, й доволі суттєво. І там може бути свій “нахил неба до полюса” (уточнимо: Північного), якийсь “схил”(можливо, гори), де на певній “широті” могла розташовуватися якась “країна світу”, як також – “область”, “місцевість”, або просто – “країна”. (“Klima” є  Klima й могла знаходитися тільки там, де й знаходилася, - у кліматах, але земний географічний відповідник повинен був бути обов’язково). Ми ж вивчаємо явище, яке має назву Klimata, але у латинській мові щодо географічних явищ існував термін “Caelum” (небо, клімат, погода).  Отже, Klimata – щось інше, але теж цілком реальне.

У наукових роботах богословів тема кліматів не висвітлюється (закрита), проблеми ж історії людства, теорії релігії тощо розглядаються з богословської точки зору, і саме дана обставина унеможливлює визнання їхніх аргументів світськими вченими, незважаючи на те, що теологічний принцип історичного пізнання визнаний сучасною наукою, як рівний усім іншим принципам пізнання історії. Склалося певне замкнене коло, яке можливо розімкнути тільки на шляху синтези здобутків, як теології, так і філософії. І тут постане питання наукової парадигми. Історику при дослідженні даної проблеми неможливо також обійтися без досягнень точних і природничих наук, які надають незаперечні наукові докази реальності кліматів. Таке становище ускладнює роботу історика, але вибору немає. Шлях важкий, але єдино правильний, і, до речі, - розвиває й самого історика, який повинен навчитися у роботах математиків, фізиків, біологів, географів виділяти головне й, зіставляючи з історичними джерелами, автори яких були у своїй більшості вченими-енциклопедистами, вміти знаходити неспростовні докази своєї наукової теорії. І найновіші досягнення сучасного світового природознавства виведуть нас також на проблему наукової парадигми. У нас не було іншого виходу, як створити наукове дослідження, яке вже само по собі обґрунтовувало б необхідність її зміни.

Усе вищезазначене потягло за собою поглиблене вивчення нами питань, повязаних з теорією християнства, Вселенської Церкви, її організаційних інститутів, як структур, що мають пряме відношення до сакрального простору, питань, повязаних з особливостями розвитку християнства на наших теренах тощо.

(ДАЛІ ВЕСЬ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ВИЛУЧАЮ (БО Я Ж НЕ ПОДАЮ ВСІЄЇ РОБОТИ, А ТІЛЬКИ ВИТЯГ З НЕЇ).

 

Усе нове, безперечно, важко пробиває собі шлях, хоча наше дослідження не відкриває чогось нового, а висвітлює ті області знань, які давно повинні бути відомі людям, причому, ми б сказали, на рівні абеткових істин. Наука має відомості щодо того, тільки не має стрункої наукової теорії, що дозволила б сполучити окремі важливі факти і явища в єдину наукову концепцію. Але історія науки, напевне, не знає такого відкриття, про яке не було б сказано, що таке відкриття неможливе. Проте статичної науки немає. Справжня наука завжди в русі, у пошуках на шляху від істини приблизної до істини точної. Знання ніколи не можуть вичерпатися й зупинитися, бо життя, мірилом якого є знання, рухається уперед безупинно. Й стверджувати сьогодні, що, як у природі, так і в історії людства вже немає таємниць, було б великим перебільшенням. 

Однак ми повністю свідомі того, що ставлення до такої наукової теорії може виявитися неоднозначним. На жаль, в науці панують стереотипи, які дуже важко долаються. І усе ж ми сподіваємося, що нам вдасться на науковому рівні подолати людський егоцентризм, що став вже суттєвим гальмом на шляху розвитку не тільки науки, а й усієї людської цивілізації. Можливо, не одразу, адже стереотипи свідомості мають певну інерцію, й правий був О.Гумбольдт, який казав: “Кожна істина проходить у своєму розвитку три стадії. Спочатку: яка нісенітниця! Потім: у цьому щось є... І нарешті: та хто ж цього не знає?” Ми сподіваємося, що наш професіоналізм дасть нам змогу проминути першу стадію й вийти одразу на другу. Того поки що достатньо для науки, щоб почати розвивати новий напрям, а для нас – щоб вважати справу свого життя, в принципі, зробленою.

Наше дослідження також пронизане великою любов’ю до України, її народу та Українського православ’я. І нам буде дуже боляче, якщо український народ не зможе своєчасно скористатися здобутками нашого дослідження через безрадісний стан його гуманітарної науки та монізм тих наукових напрямків, які на сьогодні в ній панують. Що ж, наука – сувора, у ній перемагає той, хто сильніший. Сильніший інтелектом, а не м’язами відрощених сідниць.  

   

                            

 

 


Настроение у меня: довольное    Слушаю музыку: Шопена
Для того, что бы добавить комментарий, Вам нужно зарегистрироваться или зайти под своим именем
Комментарии RSS :

berkutu | 02.01.2011 21:13 | [Ссылка]

понятно и доходчиво, даром что и сильно умно.


В | 03.01.2011 02:39 | [Ссылка]

у цьому щось є...


UtraEsus | 04.01.2011 18:03 | [Ссылка]

 О! На цей висновок я, власне, й сподівалася! Дякую!

Спробую ще дещо витягти з тексту "Кліматів" і зробити з цього пост. Але це важко, бо я пишу так. що аргумент тягне за собою аргумент і плететься такий собі клубок з лдесятків і сотнеь тем. зв'язаних одна з одною, тому витягати з цього щось окремо надзвичайно важко - треба читати все. Але спробую. Обіцяю.