Серийный предприниматель из Калифорнии, партнер легендарного венчурного фонда Andreessen Horowitz Макс Скибинский эмигрировал из России в 90-х и сегодня со стороны наблюдает за политикой внешней агрессии, которую ведет правительство Путина. В своем блоге он попытался донести до жителей Кремниевой Долины то, что, по его мнению, на самом деле происходит за кулисами российско-украинского конфликта. Он рассказал о том, почему креативные россияне вынуждены бежать из страны, почему Кремль боится украинцев и что все это означает для Кремниевой Долины. AIN.UA публикует перевод его статьи.

Макс Скибинский

«Многие в Кремниевой Долине все эти годы спрашивали меня, почему я редко возвращаюсь в Россию (я съездил туда лишь однажды за 20 лет) или почему я не помогаю русским стартапам. Обычно я отвечаю на такие вопросы общими фразами и держу свои мрачные мысли и прогнозы при себе. К несчастью, события последних нескольких дней показали, что мои страхи были не напрасны. Кошмарный сценарий разворачивается на наших глазах, и позиция России в мире изменилась навсегда.

Массовое убийство пассажиров с потерпевшего крушение самолета Малазийских авиалиний, который был сражен российским оружием в руках российского военного отряда, показало миру, что Россия отныне участвует в преступлениях против человечества. Интересный поворот для страны, которая еще полгода назад была полноценным членом глобального коммьюнити, хоть и довольно злобным членом. Как могло случиться, чтобы все так быстро и резко изменилось?

Империя Лжи

- Как ты стал банкротом?
— Двумя способами. Постепенно, а потом вдруг.
Эрнест Хемингуей

Чтобы понять, почему Россия упорно скатывается в бездну, нужно признать одну очень простую и неприглядную (в том числе и для меня) истину, о которой многие подозревают, но молчат: Россия была и остается несостоявшимся государством. То, что мы видим — это лишь фасад, имитирующий функциональную страну и правительство. Высокие цены на нефть, остаточная инфраструктура СССР и массированная пропаганда поддерживали эту иллюзию более десяти лет.

Простыми словами, Россия — это мафиозное государство. От Москвы до маленьких городов на периферии все контролируют мафиозные кланы. Полиция и суды являются частью самых могущественных из них. Как правило, они потворствуют вымогательству или хищениюимущества у местных мелких и средних бизнесов. А большой бизнес — это объект мафиозных войн между кланами в России.

Формирование мафиозного государства стало логическим следствием российской экономики: она полностью зависит от газовой и нефтяной отраслей. Нефть, газ и их производные обеспечивают достойный уровень жизни примерно миллиону человек. Но в России живет около 150 миллионов — как они выживают? Зависят от подачек правительства.

Нефтяная промышленность в «русском стиле» не нуждается в инноваторах или даже просто смышленных сотрудниках. Все, что от вас требуется — это обналичить чек

«Газпром» признан одним из самых вопиюще неэффективных предприятий в мире. Итак, что происходит, когда
Читать

Один из самых талантливых проходимцев в среде российской творческой обслуги кинорежиссер Никита Михалков решил обратиться к одесситам со специальным обращением, которое превратилось в призыв к войне против их собственной страны. На очередную выходку давно уже утратившего всякую репутацию деятеля кинематографа можно было бы и не обратить внимания, если бы она не отражала представление, господствующее в российском обществе относительно украинских земель.

И нужно сразу же сказать, что заблуждения Михалкова разделяют отнюдь не только консерваторы, охранители и просто откровенные фашисты, которых так много оказалось в России. Разделяет их и вполне либерально настроенная публика. Российский консерватор отличается от либерала только тем, что либерал не призывает одесситов воевать.

А почему, собственно? А потому, что для огромного числа россиян никакой Украины нет и быть не может. Россияне выросли в тени имперского мифа, который высчитывает их собственную историю не от Владимирской Руси и сношений с Золотой Ордой, а от Киева  и Ярослава Мудрого.

Представить, что по соседству развивалась другая цивилизация, которая до союза с Московским царством успела пройти через горнило Галицкой Руси, Великого Княжества Литовского, Речи Посполитой – то есть совершенно иных политических проектов, чем Орда и Москва – среднестатистический россиянин просто не в состоянии. В его голове все просто и понятно: был Киев – мать городов русских, потом Москва – третий Рим, потом Советский Союз и, наконец – Путин. Какие украинцы?

Естественно, эта же логика срабатывает еще в большей степени по отношению к так называемой Новороссии. Для Никиты Михалкова Одесса – русский город. Уже в самом этом утверждении кроется подвох. Одесса никогда в своей истории русским городом не была.

Она была имперским городом – это факт. Но не русским! Не Ярославлем, не Тамбовом, не Вяткой! Или Никита Сергеевич и вправду думает, что в Тамбове количество евреев среди населения превышало количество русских? А в Одессе случались периоды, когда было именно так! И русские в городе – до революции – составляли половину населения только тогда, когда к русским причисляли украинцев и белорусов. А остальная половина – евреи, греки, армяне, французы, албанцы, итальянцы, румыны, поляки, турки – кто только в Одессе не жил!

А сейчас большинство населения Одессы – украинцы. И в процентном отношении их гораздо больше, чем русских за всю историю портового города. Этому есть простое объяснение. Одесса всегда была окружена украинским морем. Мать великого русского писателя Корнея Чуковского, простая украинская женщина, именно в Одессе встретила будущего отца своего сына, еврейского купца. Ну а когда началось естественное переселение сельского населения в города, украинцев в Одессе – и не только в Одессе, но и во всех остальных городах юга и востока Украины становилось все больше и больше. А кого должно было становиться больше? Русских? Но русских в украинских селах нет!

Михалковы никак не могут понять, что всегда были на украинской земле пришельцами, колонистами – как буры в Южной Африке. Да, колонисты могут построить и заселить города – но рано или поздно их крепости падут под напором коренного населения осваиваемых земель. Так было, есть и будет везде и всегда – и земли восточной Украины тому не исключение. Вот почему российский сапог на украинской земле всегда будет сапогом оккупанта, а не сапогом освободителя. Вот почему российский сапог на многострадальной земле Крыма – сапог оккупанта, а не сапог освободителя.

У колониста есть простой выбор, который на наших глазах сделал последний президент белой Южной Африки Фредерик де Клерк – создать общий дом с теми, среди кого он оказался. А есть и другой выбор
Читать

«Якщо ви тільки хочете поцікавитися національністю людини, яка, на вашу думку, є євреєм, це вже сприймається майже як шпигунство. Водночас проти тебе спрямовуються всі стріли, мовляв, це антисемітизм, ксенофобія і таке інше…», – пояснив він.

В нашій державі, за його словами, живуть дуже різні національності, зокрема, українці становлять 78%, росіяни – 17%, євреї – 0,2%.

«Кожний має право під українським сонцем пригріти собі місце. Але одній нації це місце чомусь завжди замале. Якщо 0,2% є в Україні, то у Верховній Раді вони становлять більше як половину», – зазначив президент БФ «Україна-Русь».

Власне, за участі Ростислава Новоженця нині відбулась презентація українського перекладу книги польського автора Єжи Новака під назвою "Кого повинні перепросити жиди". Видання вийшло за сприяння БФ "Україна-Русь".

Додамо, що в книзі є десять розділів – «Повинні вибачитись перед поляками», «Повинні перепросити росіян», «Повинні перепросити угорців», «Повинні перепросити чехів», «Повинні перепросити циганів», «Повинні перепросити арабів», «Повинні перепросити американців, «Повинні перепросити негрів», «Жиди повинні перепросити жидів», «Декілька прикінцевих зауважень» .

«Але вона була б неповною, якби в ній не згадувалося про українську проблематику. На жаль, польський автор перерахував десяток націй, але не згадав про українців», – зауважив Ростислав Новоженець.

Відтак, в українській версії книги є окремий невеличкий розділ від редакції – «Жиди мають вибачитись і перед українцями».

«Ми собі дозволили тут вказати декілька слів про Голодомор...», – зазначив Ростислав Новоженець. І додав, що серед організаторів та виконавців Голодомору, керівників каральних органів в Україні, зокрема, Об'єднаного державного політичного  управління 67% становили євреї.

Під невеличкими текстом від редакції опублікували список керівників радянських та партійних органів влади, каральних організацій, які вчинили Голодомор. Це, за словами президента БФ "Україна-Русь", офіційний список СБУ, який був оприлюднений на їхньому сайті 17 березня 2009 року.

http://galinfo.com.ua/news/147680.html

«Якщо ви тільки хочете поцікавитися національністю людини, яка, на вашу думку, є євреєм, це вже сприймається майже як шпигунство. Водночас проти тебе спрямовуються всі стріли, мовляв, це антисемітизм, ксенофобія і таке інше…», – пояснив він.

В нашій державі, за його словами, живуть дуже різні національності, зокрема, українці становлять 78%, росіяни – 17%, євреї – 0,2%.

«Кожний має право під українським сонцем пригріти собі місце. Але одній нації це місце чомусь завжди замале. Якщо 0,2% є в Україні, то у Верховній Раді вони становлять більше як половину», – зазначив президент БФ «Україна-Русь».

Власне, за участі Ростислава Новоженця нині відбулась презентація українського перекладу книги польського автора Єжи Новака під назвою "Кого повинні перепросити жиди". Видання вийшло за сприяння БФ "Україна-Русь".

Додамо, що в книзі є десять розділів – «Повинні вибачитись перед поляками», «Повинні перепросити росіян», «Повинні перепросити угорців», «Повинні перепросити чехів», «Повинні перепросити циганів», «Повинні перепросити арабів», «Повинні перепросити американців, «Повинні перепросити негрів», «Жиди повинні перепросити жидів», «Декілька прикінцевих зауважень» .

«Але вона була б неповною, якби в ній не згадувалося про українську проблематику. На жаль, польський автор перерахував десяток націй, але не згадав про українців», – зауважив Ростислав Новоженець.

Відтак, в українській версії книги є окремий невеличкий розділ від редакції – «Жиди мають вибачитись і перед українцями».

«Ми собі дозволили тут вказати декілька слів про Голодомор...», – зазначив Ростислав Новоженець. І додав, що серед організаторів та виконавців Голодомору, керівників каральних органів в Україні, зокрема, Об'єднаного державного політичного  управління 67% становили євреї.

Під невеличкими текстом від редакції опублікували список керівників радянських та партійних органів влади, каральних організацій, які вчинили Голодомор. Це, за словами президента БФ "Україна-Русь", офіційний список СБУ, який був оприлюднений на їхньому сайті 17 березня 2009 року.

http://galinfo.com.ua/news/147680.html

«Якщо ви тільки хочете поцікавитися національністю людини, яка, на вашу думку, є євреєм, це вже сприймається майже як шпигунство. Водночас проти тебе спрямовуються всі стріли, мовляв, це антисемітизм, ксенофобія і таке інше…», – пояснив він.

В нашій державі, за його словами, живуть дуже різні національності, зокрема, українці становлять 78%, росіяни – 17%, євреї – 0,2%.

«Кожний має право під українським сонцем пригріти собі місце. Але одній нації це місце чомусь завжди замале. Якщо 0,2% є в Україні, то у Верховній Раді вони становлять більше як половину», – зазначив президент БФ «Україна-Русь».

Власне, за участі Ростислава Новоженця нині відбулась презентація українського перекладу книги польського автора Єжи Новака під назвою "Кого повинні перепросити жиди". Видання вийшло за сприяння БФ "Україна-Русь".

Додамо, що в книзі є десять розділів – «Повинні вибачитись перед поляками», «Повинні перепросити росіян», «Повинні перепросити угорців», «Повинні перепросити чехів», «Повинні перепросити циганів», «Повинні перепросити арабів», «Повинні перепросити американців, «Повинні перепросити негрів», «Жиди повинні перепросити жидів», «Декілька прикінцевих зауважень» .

«Але вона була б неповною, якби в ній не згадувалося про українську проблематику. На жаль, польський автор перерахував десяток націй, але не згадав про українців», – зауважив Ростислав Новоженець.

Відтак, в українській версії книги є окремий невеличкий розділ від редакції – «Жиди мають вибачитись і перед українцями».

«Ми собі дозволили тут вказати декілька слів про Голодомор...», – зазначив Ростислав Новоженець. І додав, що серед організаторів та виконавців Голодомору, керівників каральних органів в Україні, зокрема, Об'єднаного державного політичного управління 67% становили євреї.

Під невеличкими текстом від редакції опублікували список керівників радянських та партійних органів влади, каральних організацій, які вчинили Голодомор. Це, за словами президента БФ "Україна-Русь", офіційний список СБУ, який був оприлюднений на їхньому сайті 17 березня 2009 року.

http://galinfo.com.ua/news/147680.html

На двадцять другому році Незалежності ми перелякано продовжуємо називати москалів росіянами, а Московію – Росією.

Уявіть, що у вас з'явився сусід родом десь із Улан-тайги, оголосив вас своїм родичем, навітьбратом, й на цій підставі привласнив ваше прізвище, ім'я та по-батькові. Ви, натурально, як людина трохи боязка й делікатна, кажете – тоді я перейду на прізвище матері, аби нас не сплутали. Це добре – каже сусід, і привласнює ваше свідоцтво про народження. Ви робите собі інше – з новим прізвищем і датою, аби вважатися молодшим. Користуючись вашим свідоцтвом сусід виробляє собі пашпорт на ваше колишнє ім'я, й забирає ваші юридичні права на власність. Ваша жінка йде до нього разом із вашою квартирою, бо їй набридла ваша занадта делікатність у сексі, окрім того, офіційно він є її чоловіком.

Це не марення, це історичний факт. Так було не лише з нами та нашим сусідою – Москвою, подібне сталося у Габсбургів із Гогенцоллернами. Габсбурги кілька століть очолювали германську націю й завжди асоціювалися з германською нацією. Порівняно нещодавно з'являються прусські (тобто, мутного походження) вискочки Гогенцоллерни, й проголошують себе найголовнішими германцями. Раз так – кажуть наївні Габсбурги – ми будемо називатися австро-угорцями.

Зрештою, в Габсбургів не стало ні провідництва в Германії, ні володіння Угорщиною, й навіть до Австрії їх нині не допускають, згідно з спеціяльним австрійським законом. На двадцять другому році Незалежності ми перелякано продовжуємо називати москалів росіянами, а Московію – Росією. Вони вкрали у нас цю назву нещодавно, десь тоді ж, як нечистокровні прусські німці почали заявляти свої перші претензії на провідництво германцями. З кінця п'ятнадцятого століття московські хани титулуються в т. ч. й великими князями, а згодом царями всія Русі. Й це багатьох вводить в оману. Неосвічені люди вважають, що Московський улус був Руссю.

Пояснюю. Титул означає часто не фактичне володіння, а лише претензії. Для прикладу, ті самі Габсбурги до 1918 року мали титул "апостольські королі Єрусалиму", хоча жодним Єрусалимом не володіли, й навіть не були євреями. Шведські монархи до останнього часу титулувалися "королями готів", хоча Остготія – це північна Італія, Візіготія – Іспанія, Причорноморська Готія – Україна. З кінця вісімнадцятого століття титул Романових майже відповідав їхнім фактичним володінням – вони загарбали більшу частину Русі, тобто України. Проте, москалі від цього не стали росіянами. Так Вікторія – королева англійців – взяла титул імператриці Індії, й справді володіла Індією, але ні вона сама, ні її англійці не стали індусами.

Якщо ми прагнемо повернути втрачені землі, зберегти своє майно, захистити наших жінок, ми не повинні називати москалів нашим справжнім іменем. Ми зобов'язані відібрати в них наше свідоцтво про народження. Русь (або грецькою – Росія) – це ми. А вони – Московія.Так і має бути в наших шкільних підручниках, на географічних картах, на шляхових покажчиках і прикордонних стовпах. Офіційні установи Московії в Україні не мають права використовувати назву "Росія". Це має бути заборонене українським судом. За це треба боротися.

Варто брати приклад з Греції, яка не визнає за Македонією права на цю назву. Бо лише Греція є спадкоємницею Македонії Олександра Великого.

Варто брати приклад з Греції, яка не визнає за Македонією права на цю назву. Бо лише Греція є спадкоємницею Македонії Олександра Великого. 

Московсько-петербурзька бюрократія у вісімнадцятому столітті остаточно закріпачила своє підвладне різноплемінне населення, і
Читать

Голова Харківської облдержадміністрації етнічний жид і українофоб Михайло Добкін обізвав відомого українського мовознавця Юрія Шевельова "пособником" фашистів".

Про це чиновник написав у своєму Twitter , коментуючи інформацію про наміри влади Харкова зняти дошку Шевельову.

"Юрій Володимирович Шевельов - зрадник, дезертир, пособник фашистів в окупованому Харкові. Ось він кумир Жадана, Варченок, Авакова та інших", - написав він.

Коментуючи той факт , що в Харкові, незважаючи на перешкоди, відкрили дошку Шевельову, він написав: "Мерзотники фашистські своєму фашистському мерзотникові дошку прибили. Похапцем і в темряві, як і личить зрадникові".

Як відомо, у Харкові на два дні раніше запланованого відкрили меморіальну дошку мовознавцю - славісту, історику літератури та громадському діячеві Шевельову.

Офіційне відкриття дошки планувалося на 5 вересня, але подія відбулася ввечері 3-го , "в надзвичайному і позаплановому режимі".

Юрій Шевельов (Шерех) (1908-2002) - славіст-мовознавець, історик української літератури, літературний і театральний критик, активний учасник наукового та культурного життя української еміґрації.

Народився у Харкові у дворянській родині німців Шнейдерів. У Першу світову батько змінив прізвище на Шевельов. У 1933-43 роках - доцент Харківського університету. Викладав у Олеся Гончара. З 1944 року - на еміграції.

Професор Гарвардського, Колумбійського університетів. Іноземний член НАН України (1991). Член Американського лінгвістичного товариства, Польського інституту мистецтв і науки в США.

Почесний доктор Альбертського, Люндського, Харківського університетів та Києво-Могилянської академії. Головний редактор журналу "Сучасність".

Автор 17 книг і фундаментальних наукових праць про історію слов'янських мов, української мови та літератури.

Українська правда

Депутат Луганської обласної ради Родіон Мірошник не мав на меті принижувати українську мову і розпалювати національну ворожнечу, коли українців назвав недорасою, а українську мову «якоюсь нещасною». Такого висновку дійшов експерт відділу філософських проблем етносу та нації Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України В.Б.Фадєєв.

В експертизі зокрема зазначається: «Власне кажучи, виступ Мірошника Р.В. на сесії Луганської обласної ради являє собою типовий зразок привертання уваги до мовного питання і відображає позицію з цього питання, що є домінантною в місцевих радах сходу і півдня України. Специфічним для неї є прагнення зберегти наявне становище у мовній сфері та невизнання проблеми у розвитку української мови. Не випадково, що цей виступ спрямований на підтримку Закону України «Про основи державної мовної політики», положення якого викликали в суспільстві чергову дискусію навколо «мовного питання».
Разом з тим самий характер цього виступу, його спрямованість і політичне забарвлення не дозволяють стверджувати, що депутат Луганської обласної ради Мірошник Р.В. мав на меті розпалювати національну ворожнечу та принижувати українську мову. Наявні у виступі висловлення, на кшталт, «Да что же это за язык-то такой несчастный, если его нужно защищать от всего?» слід вважати, радше, полемічними мовними зворотами, безпосередньо не спрямованими на приниження української мови».

...
Читать

Депутат Луганської обласної ради Родіон Мірошник не мав на меті принижувати українську мову і розпалювати національну ворожнечу, коли українців назвав недорасою, а українську мову «якоюсь нещасною». Такого висновку дійшов експерт відділу філософських проблем етносу та нації Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України В.Б.Фадєєв.

В експертизі зокрема зазначається: «Власне кажучи, виступ Мірошника Р.В. на сесії Луганської обласної ради являє собою типовий зразок привертання уваги до мовного питання і відображає позицію з цього питання, що є домінантною в місцевих радах сходу і півдня України. Специфічним для неї є прагнення зберегти наявне становище у мовній сфері та невизнання проблеми у розвитку української мови. Не випадково, що цей виступ спрямований на підтримку Закону України «Про основи державної мовної політики», положення якого викликали в суспільстві чергову дискусію навколо «мовного питання».
Разом з тим самий характер цього виступу, його спрямованість і політичне забарвлення не дозволяють стверджувати, що депутат Луганської обласної ради Мірошник Р.В. мав на меті розпалювати національну ворожнечу та принижувати українську мову. Наявні у виступі висловлення, на кшталт, «Да что же это за язык-то такой несчастный, если его нужно защищать от всего?» слід вважати, радше, полемічними мовними зворотами, безпосередньо не спрямованими на приниження української мови».

...
Читать