<МЕТА> - Україна | Блоги | Русский
<META> - Україна
Інтернет
Реєстр
Новини
Реферати
Товари
Блоги
шукати в співтоваристві Freedom
Авторизація
Логiн:
Пароль:
 
#

Категорії

fake (3)
ZOG (1)
бабло (127)
війна (11)
влада (56)
воші (1)
ГАЗ (1)
гени (3)
гены (1)
герої (51)
гетто (76)
гниды (91)
гої (142)
гра (13)
Гроші (12)
діти (4)
євреї (94)
жиди (51)
ЖКГ (1)
жопа (1)
ЗМІ (54)
їжа (1)
КГБ (6)
Київ (6)
Кіт (1)
Крим (2)
Крым (2)
лохи (117)
маца (1)
міфи (88)
мова (5)
НАТО (1)
НКВД (5)
ООН (1)
ОУН (1)
попи (4)
раби (2)
рыги (1)
СБУ (3)
секс (2)
СРСР (3)
суд (1)
сша (8)
терор (20)
Тора (1)
фарс (5)
ФБР (1)
фото (3)
ФСБ (2)
Хабад (66)
Хрень (111)
царь (1)
цены (1)
ЦРУ (3)
шок (1)
#

Календар

 Грудень 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Нд
 
 
 
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
#

Записи

Середа 4 вересня 2013

Голова Харківської облдержадміністрації етнічний жид і українофоб Михайло Добкін обізвав відомого українського мовознавця Юрія Шевельова "пособником" фашистів".

Про це чиновник написав у своєму Twitter , коментуючи інформацію про наміри влади Харкова зняти дошку Шевельову.

"Юрій Володимирович Шевельов - зрадник, дезертир, пособник фашистів в окупованому Харкові. Ось він кумир Жадана, Варченок, Авакова та інших", - написав він.

 

Коментуючи той факт , що в Харкові, незважаючи на перешкоди, відкрили дошку Шевельову, він написав: "Мерзотники фашистські своєму фашистському мерзотникові дошку прибили. Похапцем і в темряві, як і личить зрадникові".

Як відомо, у Харкові на два дні раніше запланованого відкрили меморіальну дошку мовознавцю - славісту, історику літератури та громадському діячеві Шевельову.

Офіційне відкриття дошки планувалося на 5 вересня, але подія відбулася ввечері 3-го , "в надзвичайному і позаплановому режимі".

Юрій Шевельов (Шерех) (1908-2002) - славіст-мовознавець, історик української літератури, літературний і театральний критик, активний учасник наукового та культурного життя української еміґрації.

Народився у Харкові у дворянській родині німців Шнейдерів. У Першу світову батько змінив прізвище на Шевельов. У 1933-43 роках - доцент Харківського університету. Викладав у Олеся Гончара. З 1944 року - на еміграції.

Професор Гарвардського, Колумбійського університетів. Іноземний член НАН України (1991). Член Американського лінгвістичного товариства, Польського інституту мистецтв і науки в США.

Почесний доктор Альбертського, Люндського, Харківського університетів та Києво-Могилянської академії. Головний редактор журналу "Сучасність".

Автор 17 книг і фундаментальних наукових праць про історію слов'янських мов, української мови та літератури.

Українська правда

Середа 27 березня 2013
Повідомлення прочитано 378 раз
Робер | 2013-03-27 17:23:59

 

Когда-то давно человечество придумало политические партии, чтобы более эффективно управлять государствами. Европейский парламентаризм в его нынешнем виде зародился во Франции, во времена Великой Французской революции. Именно тогда возникла традиция делить парламентариев на левых, правых и центристов. Справа во французском Национальном собрании сидели консерваторы и монархисты, выступавшие за сохранение старых порядков, в центре – умеренные сторонники республики, слева – якобинцы, сторонники радикальных преобразований и полного упразднения «старого мира». Такая классификация политических течений на левых и правых оказалась весьма удобной. Она прижилась, и употребляется политологами до сих пор, не смотря на призывы заменить ее на что-то более современное.

К правым в Европе принято относить тех, кто ставит во главу угла традиционные ценности - церковь, нацию, гетеросексуальную семью, капитализм, неприкосновенность частной собственности. Левые – сторонники так называемой «социальной справедливости». Разного рода коммунисты и социалисты, предлагающие различные варианты перераспределения доходов в пользу бедных. Все, что между правыми и левыми – умеренный центр. Традиционно сюда принято относить партии социал-демократического направления, в разных пропорциях мешающие капитализм с социализмом.

В Украине, где политическая грамотность населения на момент прихода демократии стремилась к нулю, а в обществе с момента обретения независимости существовал серьезный ментальный раскол на «националистов» и «советских», процесс перехода к многопартийной системе имел свою неповторимую специфику. Разновекторность украинских регионов, часть которых осознает себя украинскими землями, а часть – заблудшими российскими территориями, создает в государстве такую ситуацию, при которой определяющим в партийной идеологии становится не экономический подход, а лояльность той или иной политической силы Кремлю. Поэтому в отличие от большинства европейских государств, где есть просто социалисты, просто националисты и просто либералы, в Украине все эти течения существуют в двух ипостасях – русской и украинской, каждая из которых борется не только с идеологическими оппонентами, но и с «единомышленниками» из другой части страны.

Самое яркое отражение этой ситуации – партии КПУ и «Свобода». На первый взгляд идеологические противники, на самом деле имеют гораздо больше общего, чем того хотелось бы обоим. И если со «Свободой», которая открыто и честно признает себя силой националистической, т.е. правой - все понятно, то партия Симоненко являет собой весьма любопытный феномен, воплотивший в себе всю эволюцию русского национализма в XX веке, когда националистами в России быть было нельзя, но очень хотелось.

Если приглядеться повнимательнее, то оказывается, что за раскрученным брендом и популистской левацкой риторикой украинских коммунистов, призывающих «вернуть страну народу», на самом деле скрывается совсем другая, противоположная марксизму идеология. Партия Симоненко, соблазнив избирателя красочной ретро-упаковкой с советскими символами, подсунула ему реакционный русский национал-консерватизм с отчетливым послевкусием черносотенства. Под личиной левых притаились самые настоящие правые! Правда, избиратель КПУ, похоже, и сам был рад такому подлогу, потому как и сам по большому счету на Маркса с его интернационализмом чихать хотел.

Корни ситуации следует искать в недалеком прошлом. Страна, победившая
Читать

Неділя 17 лютого 2013
Повідомлення прочитано 343 раз
Робер | 2013-02-17 23:29:11

Отрывок из книги Дюка Дэвида «Еврейский вопрос глазами американца» 

Однажды, когда я уже заканчивал помогать с разбором почты, приходящей на адрес Совета, я наткнулся на несколько бульварных газет правого толка под названием «Здравый смысл». Эта была консервативная газета, созданная по образу и подобию листовок Томаса Пейна; но содержание материалов резко отличалось от того, что обычно можно было найти в листовках Пейна. Один из заголовков номера гласил: «Коммунизм — детище евреев!». Я нашёл также несколько старых номеров этого издания. Огромный заголовок в одном из них предрекал: «Красная диктатура к 1954 году!». Однако, это предостережение не казалось таким уж убедительным и правдоподобным, когда об этом читали в 1965 году! Я нашёл нелепыми заголовки типа «Национальный опросник», но трудно было удержаться от того, чтобы не прочитать что-либо скандальное, даже всего лишь затем, чтобы можно было посмеяться над этим.

Резкие слова Матти Смит 

Одна из постоянных добровольных помощниц, Матти Смит, пожилая дама в платье в цветочек и нелепой шляпе, увидела меня, когда я хихикал над этими сенсационными заголовками и сказала совершенно спокойно и просто: «Я знаю, что это — правда».

— Красная диктатура к 1954 году? — ответил я с улыбкой.
— Нет, — сказала она. — Коммунизм — еврейское детище. Именно они стоят за этим.
Я подумал, что смогу ублажить старую леди, если немного вежливо поспорю с ней.
— Мэм, как это может быть? — спросил я. — Коммунисты являются атеистами, они не верят в Бога. Евреи же верят в бога, так, как же они могут быть коммунистами?
— Ты знаешь, кто такой Герберт Аптекер? — спросила она, отвечая вопросом на вопрос.
...
Читать

Вівторок 12 лютого 2013
Повідомлення прочитано 327 раз
Робер | 2013-02-12 13:46:59

Читая и перечитывая транскрипт лекции "Содержание прогрессивной национальной альтернативы" профессора Гарвардской школы права Роберто Унгера (Бразилия), прочитанной им в Киево-Могилянской Академии 11 декабря 2012 года, оказываешься в очень непривычной ситуации. Так у нас в Украине не мыслят ни политики, ни экономисты-эксперты, ни преподаватели университетов.

Прежде всего, поражает масштаб мышления лектора. Унгер позиционирует Украину в целом мире, напрочь отказываясь обсуждать ее взаимоотношения с Россией (даже слово "Россия" в тексте его лекций не встречается).

Его базовое представление – "мятежная национальная стратегия" – почти невозможно у нас в Украине. Чтобы поднять "мировой мятеж", как пытаются это делать Бразилия, Китай, Россия, Индия, нужно понимание – против чего собственно мятеж.
...
Читать

Субота 2 лютого 2013
Повідомлення прочитано 393 раз
Робер | 2013-02-02 22:04:49
22 жовтня 2012 року. У Мальме, третьому за величиною місті Швеції, пройшла демонстрація на підтримку місцевої жидівської громади. Чимало учасників ходи, бажаючі висловити свою солідарність з жидами Мальме, були в кіпах. Приводом для цієї акції став вибух, що пролунав 28 вересня біля дверей будівлі, де проходять збори членів жидівської громади.

У демонстрації взяв участь мер міста Ільмар Реепалу. Він закликав членів жидівської громади відмежуватися від Ізраїлю і відмовитися від сіоністських поглядів заради власної безпеки. До цього мер Мальме неодноразово наголошував, що жиди мають можливість впливати на те, як їх сприймає суспільство, а тому самі несуть відповідальність за антисемітські інциденти.

У Мальме мешкає близько 1200 жидів. Ця маленька громада стала об’єктом постійних нападів. За останні кілька років синагоги і жидівські кладовища були неодноразово опоганені, антисеміти били учнів жидівської школи й ображали перехожих, чий одяг видавала їх приналежність до жидівської громади. При цьому понад 25% жителів Мальме складають мусульмани. Місцевий політик Адлі Абу Хаджар заявив недавно, що «найкращою мусульманською державою у світі є Швеція».

25 жовтня 2012 року. У 19-му окрузі Парижа було скоєно антисемітський напад на 12-річного хлопчика, повідомляє JTA. Підліток стояв на автобусній зупинці, коли до нього підійшли двоє чоловіків, судячи із зовнішності – вихідці з арабських країн, кожному з яких було приблизно близько 40 років. Один з чоловіків запитав у хлопчика, чи є він жидом, а потім вийняв зі своїх штанів ремінь і почав завдавати підліткові удар за ударом. Незабаром беззахисний хлопчик впав на землю.

Побиття припинили перехожі, які зажадали, щоб чоловіки залишили дитину в спокої, і пригрозили викликати поліцію. Нападники спішно полишили місце події.

5 листопада 2012 року. містечку Сарсель, розташованому в передмісті Парижу, скоєно черговий антисемітський напад. На цей раз жертвою нападу став 55-річний жид, що прямував до синагоги.

Як відзначає Dreuz.info, його одяг не залишав сумнівів у тому, що він Оналежить до юдейської громади міста. По дорозі до синагоги чоловікові зустрілася група молодиків. Почекавши, коли жертва віддалиться від них на відстань кількох метрів, молодики почали кидати яйця в спину чоловікові і викрикувати антисемітські образи.

На початку жовтня в Сарселі було скоєно напад на жидівського підлітка, а наприкінці вересня в тому ж місті був здійснений наліт нжидівський магазин, що торгує кошерними товарами. Але поліція робить все, щоб «не помічати» антисемітських інцидентів. На думку оглядачів Dreuz.info, працівникам поліції наказано таким чином «скоротити» число таких нападів.

19 листопада 2012 року. У Васье, місті, розташованому в околицях Ліона, з’явилися кілька графіті  антисемітського змісту. Написи були нанесені на стіну жовтою і червоною флуоресцентною фарбою. Гасла «Бін Ладен живий!», «Хай живе Мохаммад Мера» [терорист, який вчинив з 11 по 19 березня 2012 року в Тулузі і Монтобані напади на французьких військових і жидівську школу, внаслідок чого семеро людей загинули –Ред.],«Усі жиді – у печі", викликали обурення представників місцево жидівської громади. Заступник мера Філіп Коші засудив дії невідомих зловмисників.

26 листопада 2012 року. Ренцо Гаттенья, президент Союзу італійських жидівських громад, виступив із рішучим засудженням антисемітських інцидентів, число яких різко зросла в останні тижні, повідомляє JTA  (Жидівська Телеграфна Агенція - Ред.). «Перерахування всіх антисемітських епізодів зайняло б забагато часу, та ми мусимо привернути увагу громадськості до все зростаючої напруженості», - заявив Гаттенья.

За останні тижні в декількох італійських
Читать

Вівторок 15 січня 2013
Повідомлення прочитано 314 раз
Робер | 2013-01-15 15:54:07
Яким історія пам'ятатиме Голокост - як історичний жах чи як історичну містифікацію? Це залежить від того, чи управляє історією світовий сіонізм.
 
Упродовж десятиліть більшість людей сприймала Голокост як правду. Існували деякі скептики. Пошукові системи Інтернету, такі як Google або Yahoo надавали тисячі статей, що підтверджували або сумнівались у ньому. Але це все закінчилося. Як і засоби масової інформації, на даний час пошукові системи  повністю належать або контролюється сіоністами. (Де вони отримують фінансування?) Пошуковими системами прокотилися цунамі, очищаючи все крім сіоністських сайтів, які повсюдно стверджують, що 6 мільйонів жидів були вбиті в "нацистських таборах смерті" в період з 1940 по 1945 рік, і що всі хто в цьому сумнівається є антисемітами . Чому сіонізм вважає за  необхідне чищення пошукових систем? Чи є Голокост уразливий? Якою є справжня історія?
Сьогодні сіоністи стверджують, що у 1940 році жило 17 мільйонів жидів, в 1945 році 11 мільйонів, втрачено - 6.000.000. Ви бачите це скрізь - у школах, кіно, телебаченні, радіо, газетах, історії, літературі і тисячах пам'ятників та меморіалів в усьому сіоністському світі. І ось тепер в Інтернеті. Зверніть увагу, це число залишається незмінним упродовж більш як півстоліття.
Слід розуміти, що слово "жиди", яке використовується в цій статті, в першу чергу стосується раси хазар з Азії, котрих Бенджамін Франклін назвав "азіатами" . Сьогодні в Європі та Америці, хазари становлять більшість "жидів" (див. Бенджамін Фрідман). І більшість жидів є сіоністами.

Сучасний сіонізм є високо організований політичний рух, це не релігія. Він орієнтований на "сходження" до світового панування і дуже добре фінансується. Голокост є його серцем і душею. Він виник в 1800-х роках за підтримки Ротшильда і зажадав власної країни в Палестині. У 1916 році Англія обіцяла це в Декларації Бальфура, підготовленої Ротшильдом і Брандесом, заради отримання підтримки від США в Першій світовій війні, але відмовилася. Знадобилася спільна симпатія до Голокосту після Другої світової війни, щоб спонукати країни передати частину Палестини сіоністам в 1948 році. Втім існує небезпека, що прапор Ізраїлю висітиме на флагштоку Голокосту. Голокост також підготувала Індустрія Голокосту, в якій сотні мільярдів збираються для "жертв", їх нащадків і для Ізраїлю, і так до нескінченності. І, нарешті, Голокост, можливо, є найбільшою політичною дубиною в історії. І світовий сіонізм не зупиниться щоб придушити всі дослідження або питання з приводу Голокосту. Через те що в ньому існують якісь проблеми?
Вікіпедія є відомою енциклопедією в інтернеті, що співчуває Голокосту. Проте, при порівнянні її статті "Голокост" із статтею  "Табір смерті" виникають серйозні проблеми. Ми всі чули про Освенцім, Бухенвальд, Дахау, Треблінку та ін. - назви, які викликають тремтіння від страху і жаху, навіть сьогодні, завдяки постійному повторюванню і закріпленню у сіоністських ЗМІ. Але є й багато інших таборів: Берген-Бельзен, Белжец, Хелмно, Jasenovak, Майданек, Собібор, Sachenhausen, Зангерхаузен, Флоссенбург, Гріні, Клоога, Ландсберг-ам-Лех, Flöha, Оранієнбург, Гамбург-Нойенгамме, Маутхаузен, Нацвейлер, Равенсбрюк, Малий Тростенець і Терезін. Значна частина інформації заснована на оцінках сіоністів, в документах і свідченнях з незначною кількістю переконливих доказів.
Згідно Вікіпедії, 3,8 мільйони осіб померли в наступних "таборах
Читать
Субота 1 грудня 2012
Повідомлення прочитано 282 раз
Робер | 2012-12-01 14:33:44

26 ноября 2012 года депутат от партии Йоббик Мартон Дьёндьёши призвал в стенах венгерского парламента на берегу Дуная составить списки политиков венгерских евреев, чтобы проверить их персонально на предмет угрозы национальной безопасности Венгрии. В тот день вечером на пленарном заседании Мартон Дьёндьёши обратился с вопросом к парламентскому госсекретарю по иностранным делам, фактически, теневому министру иностранных дел Венгрии Жолту Немету с вопросом, почему Венгрия в конфликте Израиля с палестинцами столь быстро приняла сторону Израиля. Немет в ответ сказал, что Венгрия отстаивает общие интересы и приветствует прекращение огня в Газе. И вот именно после этого Мартон Дьёндьёши и назвал подобные действия венгерского правительства результатом деятельности израильского лобби в Венгрии. Тут он и произнес ставшие знаменитыми на весь мир слова, получившие с легкой руки транснациональных СМИ определение "список Мартона".

Дьёндьёши сказал буквально следующее: "Именно сейчас настало время в связи с таким конфликтом обследовать там, где вы живете, в частности, сколько людей еврейского происхождения есть в венгерском парламенте и правительстве Венгрии, которые означают действительную угрозу национальной безопасности для Венгрии". 

Депутаты венгерского парламента молча выслушали это высказывание Дьёндьёши. Никто не попытался прервать его выступление и протестовать. 


=====

Также смотри: Сэяним, агенты влияния, Моссад, космополиты


Вівторок 27 листопада 2012

Буду заперечувати голокост...

Сьогодні натрапив в інеті на чудову листівку.

Хочу нагадати всім, що Ізраїль не має наміру визнавати Голодомор 1932-1933 рр.. в Україні актом етнічного геноциду. Про це колись відверто заявила посол Ізраїлю в Україні Зіна Кала-Клайтман. "Ізраїль не може визнати Голодомор актом етнічного геноциду".

Аналітики вважають, що Ізраїль не бажає визнавати Голодомор злочином з двох причин:
- по-перше, організаторами Голодомору були жиди;
- по-друге, Голодомор за своїми масштабами значно перевищує навіть вигаданий голокост. Як відомо, голокост є найважливішим інструментом ізраїльскої політики і засобом, який утримує разом різноманітних жидів - сефардів, хазарів, левітів, мізрахів, ашкіназі, фалашів, хасидів тощо.

За данними СБУ sbu.gov.ua/sbu/doccatalog/document?id=39281
керівний склад НКВД в Україні 30-х років ХХ століття був таким:

Нарком В.А.Балицкий
заступники - К.М.Карлсон
З.Б.Кацнельсон

Решта:
С.С.Мазо
М.К.Александровский
В.Т.Иванов
С.Н.Миронов-Король
О.Б.Розанов
М.М.Тимофеев
М.Д.Шаров
Ю.І.Бржезовский
Г.Б.Загорский
Я.З.Каменський
В.ЗОЛОТАРЕВ
Б.В.Козельский
Я.К.Крауклис
Ю.Ф.Кривец
В.Я.Левоцкий
П.В.Семенов
Д.М.Соколинский
М.Г.Чердак
П.Г.Шестак-Соколов
С.М.Циклис
М.Ю.Амиров-Пиевский
Л.С.Арров-Тандетницкий
И.Я.Бабич
О.М.Берман
В.М.Блюман
Я.Д.Борецкий
Б.Ю.Борин
С.І.Борисов-Лендерман
Н.Я.Боярский
С.С.Брук
И.А.Вепринский
А.И.Геплер
О.С.Глуховцев
М.И.Говлич
С.И.Гольдман
Г.А.Гришин-Клювгант
В.А.Двинянинов
М.Г.Джавахов
С.М.Долинский-Глозберг
Г.Т.Донец
Т.П.Дорожко
Н.Б.Едвабник
Ю.Д.Елькин
О.Г.Евгеньев
С.И.Заславский
М.О.Извеков
Б.Б.Каган
И.Я.Казбек-Каплан
Ю.Е.Каневский
А.Е.Караганов
С.Т.Карин-Даниленко
Я.Л.Карпейский
М.Я.Кларов-Соловейчик
И.И.Ключкин
М.Б.Корнев
Д.С.Леопольд-Ройтман
В.Я.Лея
В.И.Ляшик
Б.А.Манькин
Д.М.Медведев
И.Д.Морозов
И.С.Найдман
Н.Ш.Новаковский
В.И.Окруй
Д.В.Орлов
Г.М.Осинин-Винницкий
Я.А.Пан
Я.В.Письменный
М.Т.Приходько
Я.І.Райхштейн
А.М.Ратинский
П.М.Рахлис
Л.Й.Рейхман
О.И.Риклин
В.М.Розов
Н.Л.Рубинштейн
С.И.Самойлов-Бесидский
С.И.Самовский
А.Я.Санин-Затурянский
А.В.Сапир
О.К.Уралец-Кетов
Я.Ю.Флейшман
М.Г.Ханников
М.И.Шелудченко
Ю.С.Шатов
О.М.Шерстов
Р.Е.Штурм
Л.Т.Якушев

Національність. Національний склад найвищого керівництва НКВД
УССР був таким:

євреї — 60 (66,67%),
росіяни — 13 (14,44%)
українці — 6 (6,67%),
латиши — 3 (3,33%)
поляки — 2 (2,22%)
білорус — 1 (1,11%),
немає даних — 5 (5,56%)

За статистикою в УССР в 1926 році проживало

75,4% українців
8,1% росіян
6,5% євреїв
5,0% поляків
1,5% німців
1,1% молдаван и румун
0,5% болгар
0,5% татар и тюрків
0,3% угорців
0,3% греків
0,2% білорусів
0,07 % вірмен
0,5% інших.

Завжди пам'ятаємо, ніколи не простимо.
sd.org.ua/news.php?id=10683

Понеділок 5 листопада 2012

 

Понад сто років тому відомий німецький філософ, професор Берлінського університету Євген Дюрінг видав книгу «Єврейське питання як питання про расовий характер та про його шкідливий вплив на існування народів, їхню ментальність і культуру».

Лейтмотивом цієї праці є твердження про те, що особливо шкідливим вплив організованого жидівства стає там і тоді, де і коли знижується рівень національного буття. Це твердження є вкрай актуальним для розуміння сьогоднішньої політичної ситуації в Україні, де і «справа», і «зліва» верх беруть політикани жидівського походження або пов’язані з ними особи. Особливо цинічними вони бачаться на правому фланзі, де Клер-Чумаченко, Ю.Тимошенко, Турчинов, Фельдман, Вінський, Бродський, Луценко, Червоненко, Дорошенко та інші жиди й жидівки разом з Ющенком, Балугою, Кириленком, Яворівським, Павличком і такими, як вони, видають себе за «щирих українських патріотів».

Чим це фіглярство закінчується, показує у своїй праці професор Є.Дюрінг, зокрема на прикладі сучасних йому Англії та Франції (подається мовою московського видання 1906 р.).

Всюду, где національная политика страны приходить въ упадокъ, тамъ тотчасъ же выскакивають жиды, стремясь захватить въ свои руки решительное вліяніе на все дела страны. Лучшіе примеры представляютъ Франція и Англія. Міровой престижъ обеихъ этихъ западныхъ державъ упалъ. Во Франціи это былъ быстрый поворотъ, благодаря которому ея временное безсиліє стало всемъ очевидно. Въ Англіи зло подкрадывалось потихоньку, и оно постепенно ослабляло относительное могущество государства. Безтолковая торгашеская политика доказала ея неспособность въ новое время къ достойному действію. Но характерно, какъ выше было упомянуто, что и въ той и въ другой стране неоднократно жиды достигали первенствующаго положенія. Во Франціи при помощи Кремье и другихъ членовъ іудейскаго союза, подъ фирмой оппортунистской полудемократіи, вытянутъ былъ на буксире изъ простого еврейскаго адвоката въ адвокаты отечества г. Гамбетта. Подъ фирмой національной обороны, во время осады Парижа, онъ въ еще незавоеванныхъ частяхъ Франций въ прямомъ смысле слова поставилъ на сцену свою іудейскую склонность къ политике. Въ военномъ деле онъ поступалъ такъ, какъ будто дело шло о какой-нибудь рекламе. Онъ словно на театральной сцене страшно нашумелъ импровизированными солдатами и пушками, а іудейская пресса воспела ему хвалебный гимнъ, какъ будто этому новому Моисею съ его іудейскимъ жезломъ стоило только поднять крикъ, чтобы арміи тотчасъ очистили страну. Но Франціи за эту декоративную оборону и это театральничанье пришлось поплатиться и человеческими жизнями и деньгами. Но какъ вліятельньї во Францій еврейство и еврейская пресса, видно изъ того, что какъ разъ те самые, кемъ это національное фіаско было усилено и подписано, те самые, несмотря на все это, — правда, сначала за кулисами, — сделались правителями Франціи. Такъ, Гамбетта сделался главнымъ режиссеромъ республиканской комедіи, которая была издевательствомъ надъ серьозною свободою и украла національное достоинство, подменивъ его фразами. Оппортунизмъ или, другими словами, политика случайностей по соображеніямъ выгоды есть какъ разъ то самое, что по вкусу безпринципному іудейству. Этимъ оппортунизмомъ, который оцениваетъ благопріятный моментъ по личной прибыльности политическаго гешефта, Гамбетта распоряжался такъ ловко, что этого итальянскаго жида, разыгрывавшаго изъ себя французскаго патріота, можно было раскусить не иначе, какъ разсматривая его просто какъ гешефтмахера. Поддержка со стороны интернаціональнаго еврейскаго союза въ Париже приэтомъ заведываніи политическими делами Франціи была несомненна; уже правительство Луи, тъ.-е. Наполеонъ III, было сильно связано съ жидами, особенно, въ финансахъ съ евреемъ Перейрой! Но и позднее, даже по смерти Гамбетты, главную роль играло сначала тайное, а потомъ нагло открытое жидовское управление
Читать

Вівторок 4 вересня 2012
В израильском селении Текоа на Западном берегу реки Иордан установили памятную доску Шалому Шварцбарду - убийце Симона Петлюры.
Он жил в украинском городе Измаиле. Во время Гражданской войны был в Одессе, в составе еврейских банд участвовал в боевых действиях против гайдамаков, атамана Григорьева и Директории. Анархист Шварцбард не стал сотрудничать с Советской властью и уехал в Париж. Его самым знаменитым поступком стало безнаказанное убийство Симона Петлюры. Шварцбард открыто застрелил его на парижской улице якобы в отместку за своих родственников, погибших от рук петлюровцев (еврейский принцип "око за око").
В своем решении продажный французский суд оправдал Шварцбарда, постановив что он совершил справедливое возмездие. Более того, суд предписал родственникам Петлюры возместить судебные издержки.
123Вперед | Вказати сторінку
Пошук:
ІнформаціяСпілкуванняБізнесДозвілля
додати сайт | реклама на порталі | контекстна реклама | контакти Copyright © 1998-2010 <META> Усі права захищені