В Киевской епархии УПЦ (Московского Патриархата) централизованно проводится сбор информации об активных мирянах, готовых организованно выступить на «защиту православия». Соответствующие распоряжения распространялись среди приходов УПЦ (МП) в украинской столице накануне праздника Сретения Господня, сообщает корреспондент портала «Религия в Украине».

Настоятелей приходов просят в ближайшее время предоставить списки активных мирян, готовых при необходимости выйти на «крестный ход» или собраться для «молитвенного стояния». Ожидается, что на подобные мероприятия удастся оперативно собирать несколько сотен человек.

Известно, что сбор информации с благословения священноначалия УПЦ (МП) проводится под руководством протоиереев Валентина Макарова и Виталия Бойко.

Напомним, протоиерей Валентин Макаров — председатель Отдела религиозного образования и катехизации Киевской епархии МП, настоятель храмов святителя Луки Крымского и преподобного Агапита Печерского в Киеве, воспитанник и единомышленник пророссийски настроенного протоиерея Андрея Ткачева, которого сменил на посту настоятеля.

Протоиерей Виталий Бойко — благочинный 2-го Шевченковского благочиния Киева. Священник является также «уполномоченным УПЦ по защите прав верующих». В его компетенцию входит организация автобусов с «паломниками», которые выезжают в места межконфессионального противостояния для защиты интересов УПЦ МП. Как «уполномоченный» о. Виталий напрямую подчинен прокремлёвски настроенному митрополиту Онуфрию и действует независимо от Синодального юридического отдела УПЦ.

По теме:

Співробітники ФСБ працюють у структурах Московської Патріархії — Митрополит Епіфаній

Московская “церковь” и ее “отец”. Неужели вы верите московским попам?

Патриархи четырех старейших Церквей мира указали РПЦ (КГБ), что Украина не является ее канонической территорией

«Церква Московського Патріархату в Україні як перебувала, так і досі перебуває в тісній залежності від російських церковних і світських структур», — наголошує Митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський Епіфаній.

«По церковній лінії її життя контролюється і спрямовується на догоду кремлівський владі як особисто патріархом Кирилом (Гундяєвим), так і структурами Московської Патріархії – Відділом зовнішніх церковних зв’язків, Інформаційним відділом та Відділом взаємодії Церкви та суспільства.

В тему:

Московская “церковь” и ее “отец”. Неужели вы верите московским попам?

Патриархи четырех старейших Церквей мира указали РПЦ (КГБ), что Украина не является ее канонической территорией

Чому в УПЦ розчарувались у патріархові Кирилові?

РПЦ  втрачає вплив у православному світі 

Паломников к Патриарху Кириллу согнали фотошопом (фото). О том как врут попы из сатанистской секты МП (КГБ)

РПЦ (КДБ). Московські попи-бариги все тугіше набивають капшук

Московская “церковь” и ее “отец”. Неужели вы верите московским попам?

Добрая новость для гламурных истинных верующих: патриарх Кирилл Гундяев плавает на яхте за 4 млн долл (с фотографиями)

Для набожних лохів: народ злидарює, а житомирський піп УПЦ МП їздить на богослужіння на "Лексусі" за 1,5 млн ФОТО

Навіжений Агафангел лякає росіян страшною «українською» загрозою

Мордвин Гундяй кожним своїм візитом здобуває все більше ворогів в УПЦ МП

Шокирующее видео о бизнес-империи московских попов в Лавре - дорогие лимузины, телефоны "Верту", кабаки, ложь, безбожие, сатанизм, гомосексуализм

Патріарх Кирил – як уособлення духовної деградації Росії. Московська Патріархія – не церква, а потужна бізнес-імперія

РПЦ  втрачає вплив у православному світі

Московский патриархат пытается присвоить
Читать

Изучение жизни по новостям СМИ — это попытка определить сорт пармезана по вкусу кала того, кто этот пармезан съел.

По всей вероятности, это непростой, но увлекательный процесс. Мы слышим, как население РФ все громче чавкает новостями, вникая в тайны войны и мира. Оно так увлеклось дегустацией, что начисто забыло о своей первоначальной задаче. То есть о своей попытке все же узнать сорт пармезана.

Просмотр новостей в РФ превратился в гражданский обряд, стал важнейшей частью пещерно-черносотенного культа. Пережеванность информации, ее обработанность кислотами и желудочными соками идеологии, ее странствие по извилистому кишечнику СМИ уже не играют никакой роли. Продукт прекрасно употребляется и пользуется огромной популярностью.

К тому же массмедиа России научились начинять его газами чистой духовности. Это придает моменту выхода продукта к потребителю характерную, легко узнаваемую звучность.

В данной метафоре нет ни драматизации, ни натяжки. Изготовление медиапродукта и не может быть иным, нежели это прописано в «третьем законе» профессора Гитлера. (Да-да, того самого. Помимо всего прочего, Гитлер, разумеется, был почетным профессором девяти университетов только в одной Германии.) Третий закон гласит: «Всякая пропаганда должна быть доступна для массы: ее уровень должен исходить из меры понимания, свойственной самым отсталым индивидуумам из числа тех, на кого она хочет воздействовать. Чем к большему количеству людей обращается пропаганда, тем элементарнее должен быть ее идейный уровень» (А. Гитлер. Моя борьба).

Все СМИ во всем мире (в той или иной степени) следуют этому закону. Особенно в сложные времена. Если рейтинг новостей запредельно высок, то это означает, что «дно тупости» уже достигнуто. Ведь публика обожает однозначность. Особенно российская. Она умеет быть благодарной тому, кто избавляет ее от мерзкой необходимости думать. Уже избавлено порядка 88%, и эта цифра все растет. Виртуальный пещерно-черносотенный мир оказался для них очень уютным местечком.

Во всем этом нет никакой трагедии и никакого посягательства на личность. Ведь если мировоззрение человека сформировано телевизором, это значит, что его никогда у него и не было.

Конечно, все это мешает населению осознавать реальность, но она интересует народ примерно так же, как вкус пармезана. То есть вообще никак. Более того, реальность по самой своей природе штука русофобская и антигосударственная. Ей и не должно быть места в России, а нетерпимость к ней должна стать обязательной чертой истинного патриота.

Смущает только то, что еще не везде и не во всем над ней одержана победа. К примеру, в вопросе об абсолютной самобытности и уникальности «русского мiра», «русской цивилизации» нет-нет да и покажется мерзкое рыло реальности, способное попортить всю красоту патриотической картины.

Конкурирующий в популярности с «Крымнашем» пещерный клич «Россия не Европа!» звучит не так красиво, как мог бы. А все потому, что реальность пока еще осмеливается о себе напоминать (разными способами).

Как известно, у идеологии «самобытной и неповторимой русской цивилизации» существует небольшая проблема. Что-нибудь «русское» (в черносотенном смысле этого слова) обнаружить в общественных пейзажах практически нереально. Абсолютно все, из чего соткана современная жизнь РФ, имеет строго западное происхождение. И никакого другого. Вторично и заимствовано все, без исключения.

Включая, кстати, и культуру. И «Евгений Онегин», и «Анна Каренина» — продукты «лицензионные», изготовленные по тем западным литературным технологиям, которые Европа вырабатывала несколько столетий.

Россия не имела ни малейшего представления даже о существовании рифм. Европа оттачивала формы поэм, романов и симфоний, она же задавала их стилистику и дизайн. Так что «русского» в «Евгении
Читать

В УПЦ Московського патріархату вже давно існують самостійницькі настрої, однак до відкритої конфронтації з РПЦ справа не доходила. Принаймні, досі.

Однак євроінтеграційний поворот вектора української зовнішньої політики може покласти початок процесам, що приведуть УПЦ до автокефальності.

Лист на підтримку європейського вибору України, складений главами найбільших українських церков, серед інших був підписаний і главою УПЦ МП митрополитом Володимиром (Сабоданом). Цей підпис – зрідні ляпасу Москві.

Мова перш за все про тон листа, за стриманістю і зваженістю якого прослідковується чіткий месседж: Україна йде до Європи, це доконаний факт і Москві з цим доведеться змиритися. «Сподіваємося, що російський народ і держава будуть визнавати і поважати право України як незалежної держави, вибирати свій шлях у майбутнє - так само, як Україна визнає і поважає незалежність і суверенітет РФ», - йдеться у посланні.

Путіну недвозначно натякнули, що його думка більше не є визначальною. Причому зробив це той, хто керує найбільшою в Україні церквою, в назві якої навіть стоїть додаток «МП».

І Путіну доведеться мовчки проковтнути цю образу. По-перше, тому що УПЦ МП неможливо оголосити «митну війну» чи перекрити газ. По-друге, УПЦ МП має незрівнянно більший вплив на душі і серця сотень тисяч своїх прихожан, аніж Путін і його команда разом взяті. І по-третє – якщо російська влада необачно розкритикує вчинок митрополита Володимира, то тим самим вона лише підштовхне УПЦ МП до автокефалії.

Окрім тону самого листа, підпис Володимира різко контрастує з риторикою, властивою главі РПЦ Кирилу – той не приховує свого скепсису щодо євроінтеграції, виступаючи носієм перш за все російської великодержавної ідеї. «Брязкальця дуже привабливі. І не тільки в часи Миклухо-Маклая», - заявляв Кирило з приводу ЄС.

Тому позиція Володимира – це, по суті, відверте, неприховане порушення субординації. УПЦ, яка завжди йшла у фарватері російського курсу, несподівано вийшла з-під контролю.

Мотивація Володимира невідома: чи то він справді схилився до цивілізаційного вибору на користь ЄС, чи то просто бажання Януковича для митрополита важливіші за бажання Путіна і Кирила – але у дражливому питанні української євроінтеграції Росія втратила союзника, на якого розраховувала.

А для глави РПЦ Кирила додатковим ударом стало те, що підпис Володимира стоїть поряд з підписом глави УПЦ КП Філарета, якого було піддано анафемі ще у 1997 році за розкольництво. Це не просто неповага, це виклик.

І цей виклик може слугувати ще одним доказом на користь того, що в УПЦ МП посилилися автокефальні настрої. Причому потенційно мова може йти не просто про вихід УПЦ з-під влади Москви, а й про об’єднання двох українських патріархатів в єдину помісну церкву. Цю ідею у свій час відстоював Віктор Ющенко. Щоправда, протиріч і проблем на цьому шляху буде безліч, однак початок зрушенням покладено.

Але Москва не буде сидіти, склавши руки, і спостерігати, як одна з найбільших релігійних громад дрейфує у бік автокефалії і ненависного Євросоюзу. Увесь останній рік проти Володимира велася активна пропагандистська робота, але не тільки.

Користуючись хворобою глави церкви, у лютому митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел спробував скликати Синод – з тим, щоб внести зміни до Статуту УПЦ МП і надати Кирилу право затверджувати ієрархів української церкви. Не виключено, що Агафангел і сам був не проти посісти місце Володимира за підтримки Москви.

І хоче змова зазнала невдачі, все ж робота з усунення Володимира триває і далі. Це дає підстави у тяжінні Володимира до автокефалії
Читать

В УПЦ Московського патріархату вже давно існують самостійницькі настрої, однак до відкритої конфронтації з РПЦ справа не доходила. Принаймні, досі.

Однак євроінтеграційний поворот вектора української зовнішньої політики може покласти початок процесам, що приведуть УПЦ до автокефальності.

Лист на підтримку європейського вибору України, складений главами найбільших українських церков, серед інших був підписаний і главою УПЦ МП митрополитом Володимиром (Сабоданом). Цей підпис – зрідні ляпасу Москві.

Мова перш за все про тон листа, за стриманістю і зваженістю якого прослідковується чіткий месседж: Україна йде до Європи, це доконаний факт і Москві з цим доведеться змиритися. «Сподіваємося, що російський народ і держава будуть визнавати і поважати право України як незалежної держави, вибирати свій шлях у майбутнє - так само, як Україна визнає і поважає незалежність і суверенітет РФ», - йдеться у посланні.

Путіну недвозначно натякнули, що його думка більше не є визначальною. Причому зробив це той, хто керує найбільшою в Україні церквою, в назві якої навіть стоїть додаток «МП».

І Путіну доведеться мовчки проковтнути цю образу. По-перше, тому що УПЦ МП неможливо оголосити «митну війну» чи перекрити газ. По-друге, УПЦ МП має незрівнянно більший вплив на душі і серця сотень тисяч своїх прихожан, аніж Путін і його команда разом взяті. І по-третє – якщо російська влада необачно розкритикує вчинок митрополита Володимира, то тим самим вона лише підштовхне УПЦ МП до автокефалії.

Окрім тону самого листа, підпис Володимира різко контрастує з риторикою, властивою главі РПЦ Кирилу – той не приховує свого скепсису щодо євроінтеграції, виступаючи носієм перш за все російської великодержавної ідеї. «Брязкальця дуже привабливі. І не тільки в часи Миклухо-Маклая», - заявляв Кирило з приводу ЄС.

Тому позиція Володимира – це, по суті, відверте, неприховане порушення субординації. УПЦ, яка завжди йшла у фарватері російського курсу, несподівано вийшла з-під контролю.

Мотивація Володимира невідома: чи то він справді схилився до цивілізаційного вибору на користь ЄС, чи то просто бажання Януковича для митрополита важливіші за бажання Путіна і Кирила – але у дражливому питанні української євроінтеграції Росія втратила союзника, на якого розраховувала.

А для глави РПЦ Кирила додатковим ударом стало те, що підпис Володимира стоїть поряд з підписом глави УПЦ КП Філарета, якого було піддано анафемі ще у 1997 році за розкольництво. Це не просто неповага, це виклик.

І цей виклик може слугувати ще одним доказом на користь того, що в УПЦ МП посилилися автокефальні настрої. Причому потенційно мова може йти не просто про вихід УПЦ з-під влади Москви, а й про об’єднання двох українських патріархатів в єдину помісну церкву. Цю ідею у свій час відстоював Віктор Ющенко. Щоправда, протиріч і проблем на цьому шляху буде безліч, однак початок зрушенням покладено.

Але Москва не буде сидіти, склавши руки, і спостерігати, як одна з найбільших релігійних громад дрейфує у бік автокефалії і ненависного Євросоюзу. Увесь останній рік проти Володимира велася активна пропагандистська робота, але не тільки.

Користуючись хворобою глави церкви, у лютому митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел спробував скликати Синод – з тим, щоб внести зміни до Статуту УПЦ МП і надати Кирилу право затверджувати ієрархів української церкви. Не виключено, що Агафангел і сам був не проти посісти місце Володимира за підтримки Москви.

І хоче змова зазнала невдачі, все ж робота з усунення Володимира триває і далі. Це дає підстави у тяжінні Володимира до автокефалії
Читать

Газети починають дедалі активніше висвітлювати прийдешнє святкування Дня Хрещення України, вправно каналізуючи людей лише на ті заходи, які проходитимуть під патронатом Путіна – Кирила. Так в суботу регіоналіше беобахтер "Сегодня", розлого інформуючи про урочистості, навіть кривим словом не згадала про те, що свято якимось чином стосується Київського Патріархату. Сьогоднішні "Вести" в статті детально розповідають про московський сценарій відзначення річниці і лише десь у підверстці хоча б згадує, що УПЦ КП теж запланувала Літургію та Хресний ход.

РПЦ та УПЦ МП, які в попередні роки, попри потужну підтримку влади та ТБ, збирали на День Хрещення менше людей, ніж Київський Патріархат. То цього разу ставку роблять на зірок. Пишуть, що на Майдан привезуть мощі святого рівноапостольного князя Володимира, і влаштують над ними рок-концерт, що, як на мене, якось неетично чи що поєднувати. Ну а пропагувати "Русский мир" та Тайожний союз Кирило буде дуетом із самим Володимиром Володимировичем.

Український світ святкуватиме скромніше. У нас 28 липня – традиційна служба у Володимирському кафедральному соборі, а потім Хресний хід до пам'ятника князеві Володимиру. Впевнений, що і цього разу нас буде, як і раніше, настільки багато, скільки треба для того, що Кирило та Путін могли побачити, що в Україні є своя Помісна Православна Церква – Київський Патріархат.

Прошу небайдужих приходити 28 липня до Володимирського собору на бульварі Шевченка. Служба о 9-00, приблизно о 12-00 – початок Хресного ходу.

Дуже важливо проривати інформаційну блокаду і максимально поширювати цю інформацію.

Приєднуйтеся до групи Київська християнська традиція на ФБ

Олег Медведєв

Політтехнолог, віце-президент Української PR-Ліги

Біля Соловецького каменя у Росії нині відбувається траурний мітинг та панахида за загиблими на Соловках. 

Незадовго до цього священики Російської православної церкви проігнорували прохання української делегації освятити український пам’ятний знак загиблим у таборах. За даними кореспондента, священики відслужили традиційний молебень, освятили польський  пам’ятник, а на прохання української делегації освятити також український пам’ятний знак не відреагували.

На Соловках є три пам’ятних знаки: якутський, польський та український.

Українська делегація поїхала на Соловки, щоб вшанувати пам’ять українців та вихідців з України, розстріляних 75 років тому у складі «соловецького етапу» в урочищі Сандармох. Серед убитих капітаном Матвеєвим та його помічниками –  письменники Валер’ян Підмогильний, Микола Зеров, Григорій Епік, Микола Куліш, Мирослав Ірчан, режисер Лесь Курбас, урядовці УНР, громадські й церковні діячі, вчені, військові.

Це були люди, які могли б створити неоціненні духовні скарби, володіючи якими, ми, українці, стали б урівень з іншими цивілізованими народами. Сама присутність таких людей у суспільстві робить його якісно іншим. Але постріли малограмотного, але кваліфікованого розстрільника капітана Михаїла Матвєєва — виконавця волі чужої, глибоко ворожої нам комуністичної влади — змінили хід нашої історії... Вважається, що народ, який втратив 2—3% найактивніших людей, — переможений. Ми ж, українці, в 30—40-х роках ХХ століття втратили третину населення (голод, репресії, депортації, війни), причому найактивнішого. Від того удару ми не оговталися досі. Джеймс Мейс нинішній період історії України визначав як «постгеноцидний». Процес інтелектуального і морального занепаду українського суспільства та подальшого зросійщення не змогло зупинити навіть проголошення незалежности. Усі наші сучасні біди — це наслідок сатанинської селекції, під час якої була фізично знищена найкраща частина українського народу.

Під час відвідин Соловецького монастиря виявилась досить цікавою історія про роль монастирів та монашества в захопленні територій корінних народів та включенні їх до складу спочатку Московської держави, а пізніше – Російської імперії, у витісненні або й фізичному знищенні корінних народів на прикладі прадавніх (до 7 тисяч років існування!) етносів саамів та поморів, котрі заселяли Соловецькі острови й сусідню Карелію… Репресії, як виявляється, почалися тут задовго до приходу сюди совєцької влади, а при ній вони лише набрали найбільш потворних і жахливих форм та перетворились на справжній конвеєр смерті.

 Журнал РБК провел расследование с целью выяснить, чем сегодня владеет РПЦ и на что распространяются ее бизнес-интересы. В перечне оказались роскошная гостиница, банки, здания, поставки автомобилей BMW, а также крупные и малые заводы.

По информации издания, ежегодный доход РПЦ от пожертвований и из иных источников составляет 100-150 млн долларов наличными. Часть этих денег церковники инвестируют в бизнес-проекты.

Первым в списке значится храм Христа Спасителя. Журналисты установили, что на его территории работают химчистка, трапезная палата, автомойка, шиномонтаж, автосервис, платная парковка, множество торговых ларьков. Годовой оборот Фонда ХХС вместе с тремя «дочками» не превышает 40 млн руб., однако еще 372 млн руб. должны поступить в Фонд из московского бюджета.

РПЦ не раз обвиняли в тяге к коммерции, и в памяти еще свежи скандалы с беспошлинным ввозом сигарет и торговлей водкой под церковным хоругвями, разразившиеся в 1990-е гг. В нулевые ситуация не изменилась. В период с 2003 по 2010 гг. подконтрольное РПЦ ЗАО «АО Витал» владело четвертью «БМВ Русланд», однако два года назад компания была ликвидирована, и теперь на ее месте прописана ООО «БМВ Русланд Трейдинг».

Помимо импорта иномарок, священнослужители инвестируют в такие традиционные отрасли, как строительство, ресторанный и гостиничный бизнес, оптовая и розничная торговля, сельское хозяйство и производство продуктов питания, а также банковский сектор. Все подконтрольные РПЦ коммерческие предприятия по самым скромным оценкам приносят до 600 млн руб. в год, а стоимость активов приближается к 2,3 млрд руб.

 

Нынешнее состояние дел в отечественном православии таково, что мы имеем поместную, но не признанную Вселенским православием УПЦ КП, признанную, но поместную УПЦ МП и конфессию с древним патриотическим брендом, но чисто региональную и маловлиятельную - УАПЦ.

Два десятка лет своей независимости Украина прожила с разделенным православием. Разлом отчетливо заметен даже в юбилеях: на днях Украинская православная церковь Московского патриархата отметила 20-ю годовщину проведения Харьковского архиерейского собора, на котором был избран предстоятелем митрополит Владимир (Сабодан), а Украинская православная церковь Киевского патриархата - отмечает ту самую годовщину, однако собственного сотворения, когда объединились часть УПЦ во главе с тогдашним митрополитом Филаретом и УАПЦ.

Важно, что при этом в течение 20 лет в самом обществе существовал запрос на единство, а многочисленные социологические опросы неизменно фиксировали поддержку идеи создания единой поместной украинской православной церкви. А это, в свою очередь, заставляло всех четырех президентов - Кравчука, Кучму, Ющенко и Януковича - определяться в своем отношении к этому вопросу.

Украина в свое время пережила неудачную попытку государства противостоять разделению УПЦ при Леониде Кравчуке, трансформацию религиозных подходов у Леонида Кучмы (от однобокой поддержки УПЦ МП к выравниванию отношений с другими церквами), штурм, окрашенный политической эксплуатацией для собственных целей, идеи единой поместной Украинской православной церкви времен Виктора Ющенко. А теперь - неприкрытый протекционизм власти одной конфессии.

Нынешнее состояние дел в отечественном православии таково, что мы имеем поместную, но не признанную Вселенским православием УПЦ Киевского патриархата, признанную, но поместную УПЦ Московского патриархата и конфессию с древним патриотическим брендом, но чисто региональную и маловлиятельную - УАПЦ.

Как неоднократно отмечалось в СМИ, граждане Украины больше поддерживают УПЦ КП, но при этом храмов и приходов более у УПЦ МП. По разным соцопросам, верными Киевского патриархата называют себя почти 15 млн граждан, одновременно сторонниками УПЦ МП признают себя лишь 9 млн.

Без сомнения, за последние пять лет наиболее значительные и глубинные изменения произошли в среде Украинской православной церкви Московского патриархата. Там появилась и утвердилась группа архиереев, духовенства и верующих, которые сформировались как личности уже во времена независимости Украины.

Поэтому они не страдают церковным шовинизм, не имеют бремени советского прошлого (с обязательной подконтрольностью спецслужбам, власти, зависимости от Москвы) и поддерживают идею налаживания диалога с УПЦ КП и УАПЦ, понимая, что не может большая часть страны находится за бортом “канонического спасения». Лидером этой прогрессивной патриотической части является ближайший помощник главы УПЦ МП архиепископ Александр (Драбинко), который начал украиноцентричный диалог, наладил широкие прямые контакты с представителями вселенского православия, а потому попал в традиционную в таких случаях немилость Московского патриарха. В Белокаменной, как всегда, хотят видеть Украинскую церковь не только низкопоклонно-вассальной, а примитивно периферийной.

Важно, что за налаживание диалога с братьями по украинскому православию выступает и митрополит Владимир (Сабодан). В последнем докладе которого, посвященному 20-летию так называемого Харьковского епископского собора УПЦ, говорится: «Сама по себе идея автокефалии какой-либо поместной церкви не несет в себе ничего негативного. Автокефалия - это лишь способ
Читать

Патриарх УПЦ КП - об украинской автокефалии, ветвях православия в Украине, создании единой поместной церкви и о властях.

На фото: предстоятель УПЦ КП Патриарх Киевский и всей Руси-Украины Филарет на Сумщине, в Недригайлове, освятил новопостроенный казацкий собор Святого Праведного Петра Многострадального Калнышевского и отслужил Божественную Литургию. Сентябрь 2011 года

- Ваше святейшество, почему вы в 1991 году решили воспользоваться поместным собором УПЦ для манифестации независимости Украинской православной церкви?

- В 1991 году, после ГКЧП, Верховный Совет провозгласил украинскую государственность. Учитывая это, на синоде я задал вопрос, что теперь нас уже не удовлетворяет только самостоятельность в управлении, а нам нужна полная каноническая независимость от Русской православной церкви. Но для того чтобы наше требование имело силу и было законным, мы созвали поместный собор. На этом соборе все епископы, духовенство, монастыри, учебные заведения, представители мирян единогласно приняли постановление о том, что Украинской церкви нужна автокефалия. И с этим решением мы обратились к Патриарху Московскому и епископату РПЦ, чтобы они ее приняли. Но согласия не получили.

- Но в XIX веке большинство национальных церквей стали автокефальными именно путем самопровозглашения. Причем тогда Московский патриархат поддерживал их в споре с Константинопольским...

- Действительно, все церкви, которые возникли на Балканах после распада Оттоманской империи, провозглашали свои автокефалии самостоятельно. И как теперь Москва, так и тогда Константинополь не соглашался до последнего с их самостоятельностью. Греческую, румынскую, сербскую, болгарскую церкви, которые когда-то были частями Константинопольского патриархата, не признавали как отдельные. Но время шло, и ничего не оставалось, как согласиться с их автокефалией. Теперь Вселенский престол говорит Москве, что вот, учитесь на нашем примере, мы не хотели, но были вынуждены их признать. Придет время, когда он будет вынужден признать автокефалию Украинской церкви.

- Каким образом УПЦ КП в 1990-х восстановила свое влияние на приходы, которые после объединительного собора 1992 года перешли под юрисдикцию Украинской автокефальной православной церкви?
...
Читать