У цих матеріалах – жодного натяку на заперечення Голокосту, що, до речі, заборонено законодавством багатьох країн. Утім автор, Герберт Тідеманн, критично ставиться до окремих сторінок історії, які не тільки стали загальновідомими легендами, але й з часом обросли величезною кількістю вигадок та пропагандистської брехні.

Чи відомо, наприклад, читачеві, що трагедію у Бабиному Яру свого часу заперечував Микита Хрущов? Чи відомо, що докази масових вбивств євреїв у цьому місці не ліпляться докупи? Інша теза: заявлена кількість жертв не співпадає з кількістю євреїв, які станом на 1941-й рік могли перебувати у Києві під німецькою окупацією. Саме на цьому ґрунтуються твердження автора про те, що насправді Бабин Яр є більше новітнім міфом, аніж об’єктивною правдою.

Але що може стояти за такою неправдою? Намагання перебільшити трагедію? Намагання московської влади перекласти відповідальність за свої злочини на будь-яку іншу сторону? Нам сьогодні вже відомі подібні факти, коли за у розстрілі польських офіцерів біля Катині Москва звинувачувала гітлерівців. І так само з’являються роздмухані процеси як у випадку з Іваном Дем’янюком. Нарешті, і звинувачення проти вояків УПА виглядають як намагання перекласти чиюсь вину на плечі тієї воюючої сторони, яка не опинилася у числі переможців Другої світової війни.

Пропонуємо читачеві ознайомитися з твором Герберта Тідеманна та спробувати самостійно визначитися з оцінками його об’єктивності.

Завантажити матеріали ТУТ :

Герберт Тідеманн. Бабин Яр: Критичні питання та коментарі

Вас багато що вразить. Особисто мене найбільше вразили два моменти.

Перший - яким чином можна було плакатом, розклеєним у палаючому Києві 28 вересня повідомити ВСІХ євреїв про те що на 8.00 29 вересня потрібно зібратися З РЕЧАМИ? ДЕКІЛЬКОМ ДЕСЯТКАМ ТИСЯЧ ЄВРЕЇВ ЗІБРАТИСЯ З РЕЧАМИ НА РОЗІ МАЛЕНЬКИХ ВУЛИЦЬ? Ви собі уявлеєте таке? Я - ні.

Друге. Дійсно, а чому євреї ЖОДНОГО разу не вимагали проведення криміналістичних експертиз, розкриття поховань і опознання? На відміну від тих же поляків які багато років вимагають такого на рівні Президентів в Катині, Биківні, Харкові? І ще, чому ми стільки років шануємо невідомо що в Бабиному Яру і не вшанвуємо біля ВСТАНОВЛЕНИХ ПОХОВАНЬ Биківні сотні тисяч наших громадян закатованих ЧК/НКВС? Я вже уявляю ту істеричну клоунаду що почнеться наприкінці вересня в Бабиному Яру...

Знов з нас будуть робити дурнів, а ми будемо підігравати...

В Україні ось уже понад два місяці йдуть зйомки спільного російсько-українського кінофільму про так званий «матч смерті», що відбувся 9 серпня 1942 року в окупованому німцями Києві, між німецькою командою «Флакельф» і українською «Старт».

Мета картини, бюджет якої становить понад 10 млн. дол., як окреслено на одному із російських сайтів, «відродити патріотизм в… Україні, особливо в Західній, де наростають антиросійські настрої населення, показати, що націоналізм і зневага до радянської історії – це не тільки блюзнірство, але й антиморальна поведінка». У свою чергу, продюсер фільму Ілля Неретін в одному зі своїх інтерв’ю зауважив, що мета створення фільму - нагадати про героїчний подвиг радянських футболістів, показати реальних героїв, які, незважаючи на тиск і погрози з боку окупантів, виграли всі 9 матчів.

Думаю, що коментувати безглузді висловлювання росіян стосовно «героїчного подвигу радянських спортсменів», і «відродження патріотизму в Україні» через легенду про «матч смерті» не варто, хоча б з тієї причини, що в Україні за період з липня 1941 по 1944 рік наші футболісти зіграли з солдатами вермахту та їх союзниками не 9 матчів, а понад 150.

Мені за 5 років дослідження теми спорту в роки німецької окупації вдалося встановити результати 111 відповідних поєдинків. При цьому статистика таких ігор свідчила не на користь загарбників – 60 виграли українці, 36 окупанти і 15 завершилися внічию.

Більше того, окрім футболу, в окупованій Одесі, згідно даних тодішньої преси, відбулося 16 боксерських поєдинків з німецькими і румунськими солдатами (бої проходили в Одеському цирку – авт.), з яких у 7-ми перемогу здобули українці (3 нокаутом), 5 виграли окупанти (2 нокаутом), 4 зустрічі завершилися внічию. Жодний спортсмен не був арештований окупантами після своїх перемог.

Варто зауважити, що перемагали німців українці, які підтримували радянський режим і ті, що його ненавиділи, як скажімо, більшість футболістів Західної України. І не думали вони тоді ні про який героїзм, для них все було набагато прозаїчніше – хтось намагався в такий спосіб заробити, хтось убезпечити себе від відправлення на роботи до Німеччини, хтось знаходив у спорті розраду та відпочинок. Наприклад, зі слів одесита Прохоровича, виходити на боксерський ринг в ті часи його примушувало скрутне фінансове становище в сім’ї. На той час одеські боксери за кожен бій отримували від 300 до 3000 марок в залежності від статусу поєдинку. Для німців такі спортивні протистояння були лишень однією із можливостей культурного відпочинку в тилу.

У випадку з міфом про «матч смерті» українські дослідники неодноразово доводили його невідповідність із реальною дійсністю, але росіян, які все частіше вдаються до совкових штампів героїчної боротьби радянських патріотів в роки війни – це не зупиняє.

Якщо з російською сучасною пропагандою, направленою на збереження провідної ролі на пострадянському просторі і намаганні не втратити свого впливу на ряд сусідніх країн, все зрозуміло, то я не зовсім розумію українську позицію, адже в суспільстві поширюються чутки про святкування наступного року 70-річчя з дня «матчу смерті» на державному рівні. Невже в нашій історії немає більше пам’ятних дат, і головне не міфічних, які заслуговують відзначення на всеукраїнському рівні?

Не ставлячи під сумнів проведення футбольного матчу 9 серпня в окупованому Києві, все ж хотів би зауважити продюсеру Неретіну, що ніякого тиску на футболістів «Старту» з боку німецької адміністрації в часи окупації не було, і радянська легенда, на основі якої вони знімають кінофільм, розбавивши її любовною історією, насправді
Читать

Человечество, в основной своей массе, глупо.  Непроходимо. Нелепо. Волшебно. Примерам несть числа: «Панама».  Открытие Шлиманом Трои. «Уже нынешнее поколение советских людей будет жить при коммунизме!»  Высадка американцев на Луну. «МММ». 9/11.

Человечество – идеальная питательная среда для различного рода мошенников и демагогов. От него не убудет. Человечество прекрасно себя ощущает как на плоской Земле, так и на шарообразной; видя над собой небесную твердь или бездонную глубину космоса; веря, что бог благ, либо в то, что его вовсе не существует. Тысячекратно облапошенное, человечество вновь и вновь восстает к приятию новой лжи. Отчего так, спросите вы? Все просто – большую часть своего знания человек черпает не из личного опыта. Волга впадает в Каспийское море? А много ли людей имели возможность непосредственно в этом убедиться? Кольца Сатурна? А кто их видел? И так далее… Человечество доверяет специалистам… и тем, кто выдает себя за таковых. И несет свои (и не только свои) деньги Сергею Мавроди – он ведь лучше знает, что с ними делать! И аплодирует Нилу Армстронгу – на опытном, не прошедшем испытаний корабле тот долетел до Луны и сумел вернуться!.. Вау!

К черту скептиков! – вот, что объединяет строителей «пирамид» и открывателей «Трои».  Еще бы! Если бы вы только знали, скольких «сокровищ» лишилось человечество по вине этих самых скептиков! Полотно, покрывавшее тело снятого с креста Спасителя, известное как «Туринская плащаница»! Останки «Орлеанской девы»! Погребальная урна Иакова – брата Христа!

«В 1498 году Анниус де Витербе опубликовал в Риме сборник произведений Семпрониуса, Катона и многих других, которые он якобы нашел в Мантуе, а на самом деле сам же и сочинил.

В 1519 году французский ученый де Булонь подделал две книги В. Флакка, а один из замечательных ученых-гуманистов Сигониус опубликовал в 1583 году неизвестные до него отрывки из Цицерона. Эта симуляция была сделана с таким мастерством, что обнаружилась только через два века, да и то случайно: было найдено письмо Сигониуса, в котором он сознавался в фальсификации.
...
Читать

Мій тесть і справді Іван Дем'янюк.

Щоправда, і на щастя також,  не той, якого в Німеччині нещодавно засудили до п’яти років ув’язнення за начебто вбивство 28 тисяч ув’язнених концентраційного табору Собібор.

Цього чоловіка, як відомо,  звати Іван Миколайович. А ось мій родич – Іван Онисимович Дем’янюк, всього лише однофамілець.

Батьку моєї дружини на початку нинішнього травня виповнилося б  лише 86-ть. І війни він "зачепив" лише шматочок. Однак устиг заробити на тому побоїщі і ордени, і медалі, яких чомусь ніколи не зодягав.

Мій тесть після війни чверть віку працював завідуючим районним відділом культури в Андрушівці на Житомирщині. Був заслуженою, вельми шанованою людиною. І його вже  давно немає на цьому світі. Війна зробила своє – надто ж він настраждався в ті роки…

 Але коли по  радіо, телебаченню називають "Іван Дем’янюк", я мимоволі здригаюся. Не кажучи вже про дружину Івана Онисимовича, мою тещу, 85-літню Ларису Михайлівну, двох її дочок. Як часто тіпаються, завмирають їхні серця при цьому словосполученні…

 А потім я вирішив усе таки, бодай для себе, з’ясувати, що ж це за історія така приключилася з невільником мюнхенського суду Німеччини Іваном Дем’янюком, про якого, без перебільшення, гомонить нині увесь цивілізований світ.

Надто ж це химерна якась, заплутана, дивовижна історія. Одні українця  Івана (Джона) Дем’янюка називають махровим убивцею, інші зумисне призначеною жертвою, справу котрого майстерно буцімто сфабриковано спецслужбами. Але багато думок, припущень сходяться на тому, що страждання війни, які почалися ще в сорокові роки минулого століття, для цієї дивної людини не закінчилися ще й по нині.  Він, як дрібненька піщинка потрапив між жорна історії, при чому цілого ряду країн одразу.
Виходить, що млин гуде і начебто всі його механізми справно крутяться, а борошна немає: Дем’янюка перемолоти не може…

Мені хотілося розібратися з цією унікальною історією ще й тому, що стосується вона мого земляка – вінничанина – Івана Миколайовича Дем’янюка, уродженця села Дубові Махаринці Козятинського району (народився 3 квітня 1920 року). Себто йому вже 92-ий рік.

 Уже котра смерть наблизилася впритул, але й ця пройшла мимо…

Ось уже із половини вісімдесятих років минулого століття світова преса широко висвітлюючи події з приводу пошуку нацистських злочинців і їх прислужників, у центр їх виносить ім’я малограмотного вихідця з-під Козятина Вінниччини Івана Дем’янюка. Перед війною працював він трактористом і шофером у місцевому колгоспі. А під час бойових дій отримав поранення, потрапив до німецького полону.
Далі як розвивалися події є декілька версій. Сам бранець під час суду в Ізраїлі у 80-х роках твердив, що його утримували в таборі "Челмно" у Польщі до 1944 року, а потім перевели до іншої "фабрики смерті" в Австрії, де він, зокрема, воював в армії генерала Власова (РОА).

Спецслужби цілого ряду країн – СРСР, США, Ізраїлю, Іспанії, Німеччини переконані – це далеко не так. Кожна із них доклала чимало зусиль до того, щоб зробити звичайного українця замало не головним винуватцем смертей десятків і сотень тисяч полонених концентраційних   таборів одразу декількох фашистських "фабрик смерті".

Після війни, за даними журналу Spiegel, Іван Дем’янюк жив у південній Німеччині, де працював водієм для організацій, які допомагали біженцям.1952 року він із дружиною і дитиною емігрував
Читать

Без українців Російської імперії не було б. Це твердження можна вважати банальністю, трюїзмом, доконаною істиною, бо українці були не тільки будівельним матеріалом, а й будівничими (нерідко – одними із головних) цієї імперії. Та що там будівничими – чи додумалися би взагалі московіти до ідеї імперії без Теофана Прокоповича та його впливу на оточення Петра І?

Ну, а далі – пішло-поїхало. Від Олексія Розумовського та Олександра Безбородька, Віктора Кочубея та Івана Паскевича – й аж до Семена Буденного й Клима Ворошилова, Сергія Корольова й Валентина Глушка, Павла Судоплатова й Володимира Семичасного.

 А також мільйонів "ревних малоросів", які запопадливо виконували всі вказівки "згори", чи з туманного Санкт-Петербурга, чи із зореносної Москви...

 А водночас як українці народили цю імперію, так вони її й знищили. З того часу як почалося формування модерної української нації, саме українці чи, принаймні, особи з українським корінням й українськими ментальними настановами розхитували цю імперію, аж поки аж удвічі впродовж ХХ століття її не поруйнували.

 Якраз у березні виповнюється чимало дат, прямо пов’язаних із нищенням цієї імперії, яку дехто у Москві страшенно прагне відродити, ясна річ, залучивши до неї Україну.

 Перша із цих знаменних дат – страта народовольцями російського імператора Олександра ІІ, яка сталася 1 березня за старим стилем (13 – за новим) 1881 року. Не тільки керівне ядро партії "Народна воля" складалося із українців, а й ідеологія цієї організації була несумірна із російськими традиціями.

 Бо ж партійна програма у галузі державного будівництва відверто зазначала: імператор повинен відмовитися від влади і передати її "Всенародним Установчим Зборам, обраним вільно за допомогою всезагальної подачі голосів", а на місці імперії створюється "Загальноруський союз", поділений на самостійні у внутрішніх справах області.

 Народи ж, які були насильницькі приєднані до Російського царства (згадаймо: не так давно закінчилися бої у Чечні, а перед тим придушене польське повстання), одержують право відокремитися чи залишитися в Загальноруському союзі.

 А фактичний лідер "Народної волі" Андрій Желябов (один із активних учасників громадівського руху, поки той не був "прикритий" владою) прямо говорив про свою мету як про "розпад імперії на автономні частини".

 Імператор відхилив ультиматуми народовольців, і 1 березня 1881 року замах, спланований Андрієм Желябовим (партійне псевдо – "Тарас"), здійснений виготовленими чернігівцем Миколою Кибальчичем бомбами і керований правнучкою гетьмана Кирила Розумовського Софією Петровською, виявився вдалим.

"Партизани" (як вони себе називали) поставили імперію на грань небуття.

 Та імперія тоді вистояла; знайшлося чимало охочих милуватися її позірним зміцненням. І вся ця міць здиміла в 1904-05 роках, розвіяна вітрами війни із Японією.

 А далі вдарив грім. 14 за старим, а 27 червня 1905 року за новим стилем артилерійський унтер-офіцер Григорій Вакуленчук вигукнув до матросів українською мовою: "Та доки ж ми будемо рабами!" І на Чорному морі на якийсь час виникла територія, вільна від російського самодержавства – панцерник "Потьомкін", очолена після смерті Вакуленчука (потім більшовики запишуть його до себе – мертві не можуть заперечити) мінним машиністом Панасом Матюшенком.

 Активні учасники повстання – інженер-механік Коваленко, стройовий квартирмейстер Денисенко, старші боцмани Димченко і Мурзак, стерновий боцман Костенко, боцман Кузьменко, квартирмейстер Коров’янський, унтер-офіцери і матроси Кулик, Різниченко, Пархоменко, Дорошенко, Осадчий, Шевченко і так далі.

 А підготовча арена
Читать

ПОСТАНОВЛЕНИЕ О НАРУШЕНИИ РЕВОЛЮЦИОННОЙ ЗАКОННОСТИ РАБОТНИКАМИ НКВД И НАЧАЛЬНИКОМ ШТАБА 174 ОСБ МАЙОРОМ ПОЛЯНСКИМ В СЕЛЕ КРИВЕНЬКИ ПРОБИЖНЯНСКОГО РАЙОНА

Доклад военного прокурора т.Баркова

Выступили: тт. Шинкаренко, Сараев, Артюшенко, Малинин, Дружинин.
...
Читать

В этом месяце в Рунете появятся официальный «дружинники», отслеживающие все виды публикаций и сообщающие об «экстремистском» и порнографическом контенте в правоохранительные органы. В правление «Лиги безопасного интернета» войдет гендиректор «Ростелекома» Александр Провоторов. На деятельность кибердружин создатели желают потратить «миллионы долларов». Деньги будут потрачены на создание «кибердружин», пропаганду самоцензуры и лоббизм. Отметим, что искать кибердружинников долго не придется – госфинансирования хватит на оплату действующей армии «троллей» из прокремлевских организаций, активно формирующей облик Рунета с начала «нулевых» годов.

Партнерство для контроля за контентом в Сети создают интернет-провайдеры и фонд Marshall Capital. «Лига безопасного интернета» будет координировать работу действующих организаций, декларирующих своей целью борьбу с противоправным контентом: РОЦИТ, «Дружественный интернет» и Центр безопасного интернета. В правление лиги войдет генеральный директор «Ростелекома» Александр Провоторов, наблюдательный совет возглавит бывший заместитель министра связи Алексей Солдатов. Попечительский совет возглавит министр связи и массовых коммуникаций Игорь Щеголев. Официальный старт проекта запланирован на следующую неделю, сообщает «Газета.Ru».

По словам председателя правления Лиги, управляющего партнера инвестфонда Marshall Capital Partners Константина Малофеева, партнерство будет создано для «консолидации усилий участников рынка в искоренении опасного контента: детской порнографии, пропаганды наркомании, насилия, фашизма и экстремизма». Глава кибердружинников рассчитывает на показательные процессы над «сетевыми преступниками». Малофеев признался, что уже вел переговоры с акционерами «Одноклассников» и «Вконтакте» из Mail.Ru Group об увеличении количества цензоров и о самостоятельном информировании ими МВД об «опасном контенте».

«Мы видим обострение «национального вопроса» в обществе на примере Манежной площади, а также возникают вопросы общественной безопасности после теракта в Домодедово. Высшее руководство страны обозначило политический тренд – безопасность», – приводит издание мнение эксперта рабочей группы «Единой России» по совершенствованию законодательства о СМИ Астамура Тадеева.

Создатели кибердружин рассчитывают на широкое финансирование в «десятки миллионов долларов». При этом ссылаются на пример США, которая выделяет на отслеживание интернет-контента до $70 миллионов долларов ежегодно. Возможно, создатели Лиги рассчитывают на участие в президентском проекте по созданию национальной поисковой системы, который оценивается в $300 млн.

Аналогичные кибердружины действуют и Китае, докладывая в «органы» о чрезмерной активности интернет-пользователей. В результате КНР уже несколько лет прочно удерживает первое место в мире по числу блоггеров-политзаключенных.

Отметим, что информация о формировании интернет-дружин совпала с новостью о планах Росфинмониторинга ввести тотальный контроль всей электронной финансовой активности граждан. В планах финансовой разведки, Минфина и Центробанка по созданию национальной платежной системы – привязать все платежи жителей России к их паспортным данным. В частности, на всех этапах будут отслеживаться электронные денежные потоки. Граждане смогут осуществлять безналичную активность либо через банковские карты, либо через персональные электронные ключи, фиксирующие
Читать

Високою є ймовірність того, що величезна країна впаде протягом найближчого часу... Маловірогідно, що система протягне більше п`яти років... Бжезинський передбачав, що Росія розпадеться в 2012-му...

Росія в цифрах і фактах

За даними Інституту соціально-економічних досліджень Російської академії наук, на 2011 рік у Росії вже налічувалися 4 мільйони бомжів, 3 мільйони жебраків, близько 5 мільйонів безпритульних дітей.

Ну і що з того? – скаже читач. Якого щодня за допомогою телебачення з головою занурюють у вселенський мурашник на блакитній нашій планеті.

Річ у тому, що російська статистика – передвісник реальної катастрофи.

У Росії 3 мільйони вуличних і привокзальних повій, зареєстрованих приводами до райвідділів міліції. Ще приблизно 1,5 мільйона росіянок цією тяжкою працею молотять бакси, євро, шекелі і іншу не-дерев`яну валюту в країнах Європи і Азії. Коли порівняти кількість зелені, яку щороку надсилають повії до країн мешкання їх нужденних сімей, з кількістю валюти, яку заробляє держава від продажу зброї, вражає близькість цифр.

До цілком здорових тілом мільйонів російських секс-трудівниць додамо шість мільйонів психічнохворих росіян. Велика частина госпіталізовані, а при хронічній відсутності ліжок у психлікарнях – на вулицях міст і селищ юродяться, кривляться, біснуються, вважають себе «леніними», «сталіними», «гагаріними», останнім часом з`явилися навіть «гітлери» - весь букет на волі розквартированих російських психів без необхідного лікарського нагляду.

П`ять мільйонів – наркомани. Шість мільйонів носіїв ВІЛ-інфекції вже хворіють на СНІД. А скільки блукає країною не виявлених носіїв ВІЛ-інфекції?

За словами директора Дитячого фонду Аліханова, кількість дітей-сиріт Росії перевищила показник післявоєнного травня 1945 року. 750 тисяч у мирний час зараз – проти 678 тисяч сиріт батьків, які загинули на війні, та матерів, які померли в тилу від голоду і хвороб.

У воістину Великій Росії, за оцінкою Світової організації охорони здоров`я, кількість алкоголіків - 37-42 мільйони. Споживання спирту на душу населення становить у середньому 14 літрів за рік, що виводить авангард «русского мира» в абсолютні світові лідери за цим показником. Враховуючи ту обставину, що 20 мільйонів мусульман Росії до зеленого змія, зазвичай, байдужі, алкогольного удару значної сили цілеспрямовано завдається по печінці і ниркам авангарду «русского мира» - так узаглавив російськомовне населення, осколки «великого радянського народу» патріарх Кирил (Гундяєв), нинішній продовжувач справи свого ідейного і політичного попередника, провокатора 1905 року Гапона. Тим часом, за міжнародною шкалою, вживання більш як вісьмох літрів «на рило» означає незворотню фізичну деградацію.

Статистика свідчить: на десять тисяч населення за кількістю визнаного «антиалкогольного засобу» – театрів – Росія зараз на 40-му місці, та й рівень освітнього і культурного розвитку молоді продовжує падати, зараз він десь на 47-му місці в світі. Натомість не вщухають закльони кремлівських ВІП-ієрархів і квасних патріотів дрібніших калібром про «вселенську культурно-духовну місію» Росії.

Щорік у Росії скоюють злочини близько 3 мільйонів осіб, за рік стається більше 80 тисяч убивств (з доповіді генерального прокурора РФ Устінова). Ув`язнених в країні понад 1 мільйон, тоді як камери розраховані на 700 тисяч. Народ спить у в`язницях на «шконках» по черзі. У горезвісному 1937 року зеків у численнішому
Читать

Еврейское авторство «великой русской революции» 1917 года долго и тщательно скрывалось, как скрывалась и национальность затейников этого беспримерного геноцида русов. Сегодня эта информация уже почему-то ими не скрывается и о жидобольшевизме говорят все.

Национальность Ленина, маленький скандал с большим содержанием

Что было главное в национал-социализме – нацизм или социализм? Идеологи СССР приложили немалые усилия, чтобы отвергать любую связь гитлеровского социализма с социализмом советским. Однако тоталитарный национал-социализм, который одинаково строили с 1930-х годов в СССР и в Германии Гитлера, равно опирался в своей основе на великодержавный шовинизм.

 Гитлер в письме Сталину в 1939 году восхищался его усилиями по созданию великодержавного государства. Что ни Сталин, ни кто-то другой не оспаривали. Что есть, то есть. Именно этим и объясняется то обстоятельство, что ЦК КПСС целенаправленно скрывал от советского народа еврейские корни самого Ленина.

Открытия Мариэтты Шагинян и советских историков

М.С. Шагинян целью своей жизни поставила задачу стать биографом вождя. В 1938 году в первой части «Семьи Ульяновых» она поместила добытые ею сведения о том, что в жилах В.И. Ленина течёт калмыцкая кровь. Труд Шагинян похвалила Крупская. И обе крепко пострадали за свою самодеятельность.

 Политбюро ЦК ВКП(б) 5 августа 1938 года в специальном постановлении осудило и запретило роман Шагинян и сделало выговор Крупской. Только в 1956 году, после смерти Сталина, ЦК КПСС своим постановлением «О порядке изданий произведений о В.И. Ленине» отменил постановление 38-го года «как ошибочное и в корне неправильное».

 С этого времени калмыцкие корни вождя перестали считаться постыдными. Но это то, что касается его происхождения по отцовской линии. А вот материнская линия Ленина как считалась у коммунистов позорной и кощунственной при Сталине, Хрущёве и Брежневе, так считается таковой и сегодня.

 В трудах Шагинян дед Ленина по материнской линии А.Д. Бланк фигурирует как малоросс (по-новому
Читать

Заява Івана Дем`янюка

з приводу рішення продовжити судовий процес в нинішній Німеччині, спадкоємиці Третього райху, винесений без жодних на те юридичних підстав аморальними суддями - з порушенням засад справедливого судового розгляду, супроти правди, законнності, а навіть самих основ правосуддя

У Нюрнберзі, як і в пізніших судових процесах, які відбувалися в Німеччині, жоден прокурор, жоден суддя не наважився б так спотворювати закон й факти, як це нині чинять тут (у Мюнхені). Дійсно, відмова німецької влади взяти на себе відповідальність за тортури і смерть мільйонів радянських військовополонених, за нелюдські умови, в яких ми перебували, це – відмова німців від повної відповідальності за Голокост.

Я звинувачую суддів Aльта, Ленца і Пфлудера за:
...
Читать