Високою є ймовірність того, що величезна країна впаде протягом найближчого часу... Маловірогідно, що система протягне більше п`яти років... Бжезинський передбачав, що Росія розпадеться в 2012-му...

Росія в цифрах і фактах

За даними Інституту соціально-економічних досліджень Російської академії наук, на 2011 рік у Росії вже налічувалися 4 мільйони бомжів, 3 мільйони жебраків, близько 5 мільйонів безпритульних дітей.

Ну і що з того? – скаже читач. Якого щодня за допомогою телебачення з головою занурюють у вселенський мурашник на блакитній нашій планеті.

Річ у тому, що російська статистика – передвісник реальної катастрофи.

У Росії 3 мільйони вуличних і привокзальних повій, зареєстрованих приводами до райвідділів міліції. Ще приблизно 1,5 мільйона росіянок цією тяжкою працею молотять бакси, євро, шекелі і іншу не-дерев`яну валюту в країнах Європи і Азії. Коли порівняти кількість зелені, яку щороку надсилають повії до країн мешкання їх нужденних сімей, з кількістю валюти, яку заробляє держава від продажу зброї, вражає близькість цифр.

До цілком здорових тілом мільйонів російських секс-трудівниць додамо шість мільйонів психічнохворих росіян. Велика частина госпіталізовані, а при хронічній відсутності ліжок у психлікарнях – на вулицях міст і селищ юродяться, кривляться, біснуються, вважають себе «леніними», «сталіними», «гагаріними», останнім часом з`явилися навіть «гітлери» - весь букет на волі розквартированих російських психів без необхідного лікарського нагляду.

П`ять мільйонів – наркомани. Шість мільйонів носіїв ВІЛ-інфекції вже хворіють на СНІД. А скільки блукає країною не виявлених носіїв ВІЛ-інфекції?

За словами директора Дитячого фонду Аліханова, кількість дітей-сиріт Росії перевищила показник післявоєнного травня 1945 року. 750 тисяч у мирний час зараз – проти 678 тисяч сиріт батьків, які загинули на війні, та матерів, які померли в тилу від голоду і хвороб.

У воістину Великій Росії, за оцінкою Світової організації охорони здоров`я, кількість алкоголіків - 37-42 мільйони. Споживання спирту на душу населення становить у середньому 14 літрів за рік, що виводить авангард «русского мира» в абсолютні світові лідери за цим показником. Враховуючи ту обставину, що 20 мільйонів мусульман Росії до зеленого змія, зазвичай, байдужі, алкогольного удару значної сили цілеспрямовано завдається по печінці і ниркам авангарду «русского мира» - так узаглавив російськомовне населення, осколки «великого радянського народу» патріарх Кирил (Гундяєв), нинішній продовжувач справи свого ідейного і політичного попередника, провокатора 1905 року Гапона. Тим часом, за міжнародною шкалою, вживання більш як вісьмох літрів «на рило» означає незворотню фізичну деградацію.

Статистика свідчить: на десять тисяч населення за кількістю визнаного «антиалкогольного засобу» – театрів – Росія зараз на 40-му місці, та й рівень освітнього і культурного розвитку молоді продовжує падати, зараз він десь на 47-му місці в світі. Натомість не вщухають закльони кремлівських ВІП-ієрархів і квасних патріотів дрібніших калібром про «вселенську культурно-духовну місію» Росії.

Щорік у Росії скоюють злочини близько 3 мільйонів осіб, за рік стається більше 80 тисяч убивств (з доповіді генерального прокурора РФ Устінова). Ув`язнених в країні понад 1 мільйон, тоді як камери розраховані на 700 тисяч. Народ спить у в`язницях на «шконках» по черзі. У горезвісному 1937 року зеків у численнішому
Читать

Мистецька геніальність не є пом’якшувальною обставиною для расизму, однак рішення французького уряду призупинити урочисті заходи з нагоди п’ятдесятих роковин смерті Селіна надсилає небезпечно помилковий месидж.

Міністр культури Франції Фредерік Міттеран повідомив, що французький уряд вирішив виключити зі списку цьогорічних державних святкувань письменника Луї-Фердинанда Селіна, який помер 50 років тому. Таким чином він задовольнив звернення товариства дітей депортованих євреїв і декількох гуманітарних організацій, які протестували проти початкового задуму офіційно вшанувати Селіна з огляду на його агресивні антисемітські памфлети і співробітництво з наці під час гітлерівської окупації Франції.

Фактично Селін був, ввічливо кажучи, покидьком. У шістдесяті роки я прочитав його памфлет "Дрібнички для погрому" [Bagatelles pour un masacre], і мене мало не знудило від цього божевільного блювотиння ненависті, прокльонів й убивчих замірів супроти євреїв, справжнього монумента упередженості й забобонів, расизму, жорстокості та глупоти. Лікар Огюст Детуш (Селін – це був псевдонім) не вдовольнився тим, що вилив свій антисемітизм у їдких памфлетах. Здається, доведено, що в роки німецької окупації він доносив гестапо на родини євреїв, які переховувалися або жили під фальшивими іменами, аби їх депортували. Звісно, що після визволення його заарештували б, він провів би багато років у в’язниці чи був би засуджений до смерті і страчений, як це сталося з Робером Бразіяком [Robert Brasillach, 1909-1945, французький письменник, журналіст і кінокритик, розстріляний за наказом Де Голля за співробітництво з нацистами – Z ]. Його врятувало те, що він утік до Голландії, де провів декілька місяців у в’язниці. Голландія відмовилася видати його, посилаючись на те, що у Франції, яка переживала піднесення через визволення, важко сподіватися справедливого суду для Селіна.

Говорячи це, слід також сказати, що Селін був дивовижним письменником, безперечно, найважливішим французьким романістом ХХ ст. після Пруста, і що, крім романів "У пошуках втраченого часу" і "Людський талан" Андре Мальро [André Malraux], у сучасному наративі французькою мовою немає нічого, що може зрівнятися за оригінальністю, експресивною силою і творчим багатством із шедеврами Селіна "Подорож на край ночі" (1932) і "Смерть у кредит" (1936).

Звісно, мистецька геніальність не є пом’якшувальною обставиною для расизму – я радше вважав би її обтяжуючою, – однак, на мою думку, рішення французького уряду надсилає громадській думці небезпечно помилковий месидж щодо літератури і створює жахливий прецедент. Це рішення, схоже, продиктоване думкою, що аби бути визнаним як добрий автор, треба писати також хороші твори і, врешті-решт, бути добрим громадянином і хорошою людиною. Правда полягає в тому, що якби це було критерієм, такими були б названі лише жменька літераторів. Серед хороших письменників є декілька, які відповідають цьому еталону доброти, проте переважна більшість їх страждає від таких самих нещасть, вад і глупств, як і всі люди. Лише в рубриці антисемітизму – расової та релігійної упередженості супроти євреїв – їх список є настільки довгий, що слід було б позбавити офіційного визнання силу-силенну великих поетів, драматургів і письменників, серед яких фігурують Шекспір, Кеведо, Бальзак, Піо Бароха, Т.С. Еліот, Клодель, Езра Паунд, Е. М. Сіоран та багато інших.

Те, що ці та інші знаменитості були расистами, звісно, не узаконює расизму, а радше є неспростовним доказом того, що літературний талант може співіснувати зі сліпотою, недоумством, політичними, моральними і громадянськими хибними поглядами, як це бездоганно довів Альбер Камю. Бо як іще можна пояснити те, що один з найвидатніших філософів сучасності Мартін Гайдеггер був нацистом й ніколи в цьому не розкаявся, позаяк помер із чинним посвідченням націонал-соціаліста?

Хоча це не завжди легко, слід змиритися з тим,
Читать

Як розповіла голова ветеранської організації Куп'янська Ніна Антонович, сьогодні вранці вона супроводжувала до Харкова на особистий прийом до голови облдержадміністрації жителя с. Сельнікова Куп'янського району Івана Кулика.

Іван Степанович - інвалід першої групи Великої Вітчизняної війни, має 13 поранень, свій фронтовий шлях завершив у Берліні.

За словами Ніни Антонович, на прийом до Добкіна вони не можуть потрапити вже близько трьох місяців. Не виключенням став і сьогоднішній день - четвер, 3 лютого 2011 року, коли всупереч графіку особистого прийому, розміщеному на офіційному сайті ХОДА, Михайло Добкін не з'явився.

У той же час, працівник приймальні Харківської облдержадміністрації, який представився ветеранам з Куп'янська головним спеціалістом Володимиром Ляхіним (в телефонному довіднику ХОДА значиться прізвище Лях - ред.), за словами Ніни Антонович, неадекватно відреагував на обурення ветеранів.

"Щоб ви, діти війни - бл...ді, швидше здохли!" - дослівно процитувала журналістам фразу, адресовану ветеранам працівником приймальні облдержадміністрації, Ніна Іванівна.

За словами Івана Кулика та Ніни Антонович, на допомогу головному спеціалісту приймальні Харківської облдержадміністрації прийшов і чергувий міліціонер, який спробував якомога швидше випровадити ветеранів Великої Вітчизняної війни на вулицю.

На багатьох совєтьских фотографіях часів радянсько-німецької війни поруч з німецькими полоненими обов'язково присутні червоноармійці з явно семітською зовнішністю. Ні, я розумію, звичайно, ідиш - шмідіш, але аж до смішного...

Навіть цигарками німців пригощають особа єврейської національності. Дивіться, не РКЧА, а ЦАХАЛ якийсь. А полонені що відчувають? Думають, либонь, не дарма розповідав нам дядечко Геббельс про жидобільшовизм, а ми й не вірили... Оце попали...  алес капут... Невздовзі на цимес пошматують...
...
Читать

Глава Киевской городской госадминистрации Александр Попов последний раз встречался с мэром столицы Леонидом Черновецким в конце прошлого года.

Как сообщает ЛIГАБiзнесIнформ, об этом он заявил 28 января, в своем интервью.

"Он (Черновецкий, - ред.) никуда не пропадал. Вы можете с ним пообщаться, и он даст ответы на те вопросы, которые интересуют. У меня состоялся с ним телефонный разговор. Все нормально - Леонид Михайлович жив и здоров", - заявил Попов.

Напомним, премьер-министр Украины Николай Азаров поручил председателю Киевской горгосадминистрации Александру Попову "обязательно найти" Киевского городского голову Леонида Черновецкого и вернуть его к работе.

===========

А я вот смотрю что в головах большинства людей на этом блоге и думаю, что если следующий проходимец начнет раздавать кошечек - он имеет все шансы стать мером Киева.

В Украине не должна проводиться политика насильственной украинизации. Об этом заявил министр образования и науки, молодежи и спорта Украины Украинофоб Дмитрий Табачник в ходе крымской конференции общественной организации «Собор гражданского согласия» на тему: «Культурно-языковое многообразие Украины – фактор стабильности и опережающего развития» в Симферополе 29 января

Дешевый клоун и казнокрад Табачник считает, что украинизация и нарушение европейских норм языковой политики ведет «к оттоку мозгов из страны».

«Насильственное выталкивание мозгов катастрофично для образования и культуры, потому что насильственно сворачивание двуязычия или многоязычия приводит к тому, что ряд людей считают для себя профессиональную научную, преподавательскую, творческую, культурную деятельность неинтересной, неперспективной. Так кто от этого выигрывает?» – подчеркнул министр.

=================================

Хочу по этому поводу заметить, что утечка "мозгов", неспособных выучить украинский язык, украинцев не пугает.

А еще этот ставленик Хабада как всегда сделал фигли-мигли и перекрутил смысл европейских норм языковой политики.

Да уж, я представляю себе это "ряд людей", которые "считают для себя профессиональную научную, преподавательскую, творческую, культурную деятельность неинтересной, неперспективной" и выбравших в свои лидеры украинофоба хабадника Табачника!

Понятно, Табачник хочет устроить в Украине то же что жиді устроили с палестинцами, загнать всех украинцев в резервации чтобі уни ек мешали ряду людей усуществлять "профессиональную научную, преподавательскую, творческую и  культурную деятельность. Ну, а самое главное, грабить нас, косить бабло и распродавать єту страну оптом и в Розницу.

Однією з перших «реформ» у освіті стало видалення з підручників історії згадки про бій під Крутами... Що ж такого небезпечного побачив там нинішній режим?..

Убивці оскаженіли, почувши гімн “Ще не вмерла Україна”

Фактів про цю подію більше ніж достатньо. Тому історики мають консенсусне уявлення про події під станцією Крути біля міста Ніжина наприкінці січня 1918 року.

Після оголошення більшовицького ультиматуму Українській Центральній Раді вона виявилася не готовою ані організаційно, ані психологічно до відбиття агресії радянської Росії. У країні мародерствували банди російських солдатів, які втікали з фронту Першої світової війни через територію України, та чинили злочини проти цивільних громадян.

Наступ більшовицьких військ відбувався в умовах підривної діяльності більшовицької партії, навіть не забороненої Центральною Радою. Ніхто не перешкоджав діям відмінної системи революційних агітаторів у складі більшовицьких військ, які схиляли на свій бік населення й навіть загони української армії.

Російські війська захоплювали одне безборонне місто за іншим, користуючись тим, що українська влада не зуміла втримати та демобілізувала свої війська.

27 січня 1918 року з Києва назустріч російським більшовицьким військам, що наступали на Україну, вирушив загін, до складу якого входив добровольчий Студентський курінь. Він складався зі студентів Університету ім. Святого Володимира (нині це Київський національний університет ім. Т. Шевченка), новоствореного Українського народного університету, а також із гімназистів київських гімназій. Ці юнаки походили переважно з відомих і шанованих у Києві родин, проте майже не мали бойової підготовки. Студентським куренем керував студент Українського народного університету Андрій Омельченко.

Загін мав на меті допомогти українським частинам утримати станцію Бахмач на Чернігівщині. По дорозі прийшло зведення, що в Бахмачі уже ворог. Тому загін зупинився відразу за м. Ніжином на станції Крути – за сто двадцять кілометрів від Києва. Перемога під Крутами давала шанси відбити Бахмач, зруйнувати колії і почекати підтягнення до Києва військових частин з регіонів. Поразка відкривала ворогові шлях на Київ. Окопи українських бійців тягнулися обабіч залізничного насипу на 3–4 кілометри. Поряд зі студентами зайняли оборону трохи більш досвідчені студенти Української військової школи в кількості 250 бійців. Студентський курінь становив до 300 юнаків. Якщо додати чотири десятки старших бійців, то українські сили під Крутами не нараховували й шести сотень бійців.

Проти них рухався передовий загін більшовицьких військ під керівництвом полковника Муравйова кількістю близько 6 тисяч вояків, який підтримувала вогнем артилерія з бронепотягів. У захисників Крут була лише одна гармата.

Бій під Крутами відбувався з ранку до вечора 29 січня 1918 року. Вогнем кулеметів та рушниць студенти й школярі відбили кілька більшовицьких атак. У бою загинув Омельченко. Увечері, після закінчення патронів, командир правого крила – учнів Військової школи – дав наказ відступати. Однак ліве крило (Студентський курінь) не зорінтувалося чи не почуло наказу й фактично в темряві пішло в наступ та вийшло прямо на позиції більшовиків. У результаті більша частина студентів загинула під час цього неузгодженого маневру, а 35 потрапили в полон.

Сімох полонених більшовики не розстріляли й відправили в більшовицький тил. Один із них згодом дивом урятувався. Решту вбивали під Крутами – спочатку розстрілювали, а потім різали й кололи багнетами та ножами.

Як свідчили селяни, що бачили страту, учень сьомого класу гімназії Григорій Пипський заспівав гімн «Ще не вмерла Україна», який підхопили інші. Потім убивці привели й розстріляли двадцять восьмого полоненого, який босоніж
Читать

Олексій Токар, PhD. 

ЩОДЕННИК АННИ ФРАНК:
СУМІШ ФАЛЬСИФІКАЦІЙ ТА ОПИСАНЬ ЖІНОЧИХ ГЕНІТАЛІЙ 

 «Щоденник Анни Франк» вперше був виданий в 1947 році в Нідерландах і моментально став бестселером. Він перекладений багатьма мовами світу, безліч разів перевидавався і продавався публіці як справжній - власноруч написаний єврейською дівчинкою з Амстердама. За мотивами щоденника ставилися спектаклі, балети, його екранізували в Голівуді – цей фільм мав колосальний успіх. Щоденник Анни Франк є офіційним міжнародним культурним надбанням - він включений до списку спадщини ЮНЕСКО "Пам'ять світу", також у 2009 році на порталі Onepoll.com він потрапив до ТОП-10 списку книжок, "які надихають читачів". В 2003 році щоденник видавався в Україні і тепер "надихає" українців.

Однак в жанрі мемуарів та щоденників відомо чимало літературних містифікацій, які видавалися за справжні спогади або життєписи різних відомих людей – достатньо згадати «мемуари Хесса», «щоденники Мюллера» або різні версії скандально відомих «Застільних бесід Гітлера». Але одне з найбільш сенсаційних викриттів пов'язане з книгою «Щоденник Анни Франк». 

Передісторія. Чому родина Франк не виїхала з Нідерландів

У 1925 році батьки Анни, Отто Франк і Едіт Холландер одружилися і оселилися у Франкфурті, Німеччина. Анна народилася в 1929 році. Батько Анни був успішним бізнесменом, а мати Анни була дочкою промисловця.

 У 1934 році Отто із сім'єю перебралася в Амстердам, де він купив фірму Opekta, основною продукцією котрої був гелеутворюючий агент пектин, що є рослинним замінником желатину і використовується в домашньому господарстві при виготовленні желе та джемів, а також з метою дотримання кашруту.

У травні 1940 року, після того як німці окупували Амстердам, Отто залишився в цьому місті, в той час як його мати і брат переїхали до Швейцарії. Отто залишився в Амстердамі через те що його фірма робила вдалий бізнес з німецьким Вермахтом - з 1939 по 1944 рік Opekta продавала пектин для німецької армії. Пектин використовувався як харчовий консервант, протиінфекційний бальзам для ран, колоїдний кровозамінник та загусник, що значно збільшує строк зберігання донорської крові. Пектин також застосовувався як емульгатор для нафти та згущеного бензину для запалюючих бомб. Забезпечуючи Вермахт, Отто Франк перетворився в очах голландців на нацистського посіпаку.

Вид на сховище з боку 50-и квартирного будинку
6 липня 1942 Отто Франк перевіз свою сім'ю до «таємного сховища» (так називала його Анна Франк: «het achterhuis» - буквально: «задній дім», часто перекладається як «секретна прибудова», «сховище»). Це був триповерховий флігель із великим скляним таунхаусом, розташований перед великим п'ятдесятиквартирним будинком майже в центральній частині Амстердаму на каналі Прінсенграхт. Крім заможної сім'ї Франк в цьому комфортному і просторому сховищі також ховалися інші євреї (всього - вісім, а ще домашні тварини).

Дехто називає ці приміщення коморою, але ось так їх описує дівчинка:

"А за правими дверима
Читать

Бабин Яр: Критичні питання та коментарі

Герберт Тідеманн 

«Мужність означає вжиття заходів заради істини і проголошення її!»

Жан Жорес

1. Преамбула

Тема "Бабин Яр" бентежить з багатьох причин. Тому для загального огляду коротко окреслимо основні проблеми: 

1. Масові вбивства в Бабиному Яру відбулися майже за чотири місяці до конференції в Ванзеє, де нібито вперше були заплановані вбивства.
2. В різних джерелах широкі розбіжності між стверджуваними датами цього вбивства.
3. Залежно від джерела, кількість жертв відрізняється на два порядки.
4. Припускається велика кількість різних методів і знарядь вбивства.
5. Також відсутня єдина думка щодо місця уявних вбивств.
6. Свідки або повідомлення надають вкрай суперечливі відомості щодо інших обставин того що сталося.
7. Число стверджуваних жертв значно перевищує число жидів, що залишилися в Києві після радянської евакуації.
8. Досі не проведена судово-медична експертиза місця і знаряддя вбивства. Не здійснено жодної спроби встановити і забезпечити хоч якісь докази.
9. Також видається дивним, що совєти використовували як звалище для спалювання міського сміття місце, де заклятий ворог нібито вбив безліч безневинних людей під час «Великої Вітчизняної війни».
10. І, нарешті, твердження про масові вбивства спростовані аерофотозйомками воєнних часів.

Для дослідження вищезазначених проблем ми будемо використовувати стандартні наукові методології. Після вступної інформації, яка полегшить спільне розуміння теми, окремими розділами будуть представлені перші повідомлення, свідчення очевидців, інші джерела; також будуть обговорені конкретні питання, що виникають з контексту. Окремий розділ присвячений основним питанням [1].

2. Вступ

Із взяттям німцями 19 вересня 1941 р. Києва безлади в місті не припинилися. Після вступу німецьких військ, в Києві «потужні вибухи відбувалися один за іншим». [2] 24 вересня був висаджений в повітря готель "Континенталь" разом із штабом польової комендатури 6-ї армії. 25 вересня місце охопили пожежі, повністю запалав Хрещатик. Заздалегідь встановленими мінами були знищені майже всі громадські будівлі після розташування там німецьких військ, котрі внаслідок вибухів зазнали значних втрат². Наприкінці вересня були знайдені радянські мапи з місцями установки радіокерованих мін, де були позначені близько 50 підготовлених для підривання об'єктів. Також виявлено величезну кількість мін, вибухових речовин і "коктейлів Молотова".

Значну частину центру міста було спалено і близько 50000 осіб залишились безхатченками. Сотні німецьких солдат загинули при гасінні пожеж. В місті перебувало чимало надісланих совєтами організованих диверсантів і партизанів - Київ залишався полем бою. 

Згідно з представленим Міжнародному військовому трибуналу (МВТ) документом, що має досить підозріле походження, в Києві начебто заарештували всіх жидів і 33 771 з них знищили 29 і 30 вересня - помстившись таким чином за "підпал" [3].

До евакуації в Києві жило близько 175 000 [4] або навіть всього 160 тисяч [5] жидів. Проте, Звіт айнзатцгрупи про події № 106 від 7 жовтня 1941 року, стверджує:

"Вважається, що число жидів становить 300000 [...]." [6] 

28 вересня 1941 нібито за допомогою плакатів жидам наказали [7] взяти своє майно і зібратися наступного дня 29 вересня на певному розі вулиць. Звідти вони начебто повинні були йти до Бабиного Яру, що на північно-західній околиці Києва.

"Бабин Яр" перекладається приблизно як «яруга старих жінок».
Читать