Институт исторического обозрения

Подготовил: Марк Вебер
1993 г. 

Введение

Этот буклет документирует подноготную и преступные действия еврейских сионистских террористических групп, и, особенно, Лиги защиты евреев. Специфический акцент здесь дается на террор – в том числе убийства - против "преступников мысли", тех, кто подвергает сомнению историю холокоста, что шесть миллионов евреев были методически истреблены в течение Второй Мировой войны. Сионистские террористы открыто декларируют идеологию еврейского превосходства и признают свою готовность использовать насилие против тех, кто не соглашается с ними. С хорошо документированным фанатизмом и преступлениями, они представляют серьезную опасность для нашего общества, и всем, кто дорожит свободой.

Меир Кахане и Лига защиты евреев

Наиболее рьяной неправительственной сионистской террористической организацией являлась Лига защиты евреев. Её активисты причастны к широкому кругу преступлений и американское Федеральное бюро расследований неоднократно изобличало ее как преступную террористическую группу. 

Лига защиты евреев была основана в 1968 г. раввином Меиром Кахане [Meir Kahane]. Мартин [Меир] Давид Кахане родившийся в 1932 в Бруклине, Нью-Йорк, был первым сыном ортодоксального раввина, активиста сионистского «ревизионистского» движения ярого сиониста Владимира Жаботинского. Жаботинский и другие лидеры его движения были частыми гостями в доме у Кахане, когда еще Мартин [Меир] был мальчиком. Будучи юношей, Кахане стал активным членом Движения сторонников еврейского превосходства Бейтар, которое Жаботинский основал в 1925. Первый арест Кахане был в 1947, когда ему было только пятнадцать лет, за руководство молодежной группой Бейтар при атаке против визита британского министра иностранных дел Эрнеста Бевина. [1]

Двое из самых пылких преверженцев Жаботинского снискавшие и утвердившие за собой славу лидеров сионистских террористических групп и позже, как и премьер-министры Израиля: Менахим Бегин, который однажды возглавлял Irgun group, и Ицхак Шамир, который возглавлял Lehi group - «Шайка Штерна». Шамир, к примеру, играл решающую роль в убийстве группировкой Lehi в ноябре 1944 г. британского ближневосточного посланника лорда Мойна, а в сентябре 1948 г. в убийстве шведского посредника от Организации Объединенных Наций Графа Фолк-Бернадотта. [2]

Какое-то время в 1960-х, Кахане вел двойную жизнь. Он жил и работал под именем Майкла Кинга, скрывая это даже от его жены. В течение этого периода он работал на Центральное Разведывательное Управление и Федеральное бюро расследований. Для ФБР он шпионил за правым крылом Общества Джона Бича, а так же за различными левыми студенческими группами. [3]

Выдавая себя за нееврея Майкла Кинга, он имел сношения со множеством молодых женщин, которых он «снимал» в нью-йоркских барах. Одной из них была Глория Джин Д'ардженио, (нееврейка) 22-летняя модель, которая работала под именем Эстель Эванс. После их встречи в 1966, у них сразу же началась интимная связь. Никогда не выдавая свою истинную идентичность, он даже планировал свадьбу с ней. После того как Кахане/Кинг прервал с ней отношения, несколько недель спустя она попыталась покончить жизнь самоубийством, бросившись в East River и скончавшись двумя днями позже (на день рождения Кахане). [4]

Жизнь Кахане в корне изменилась в 1968 г., когда он и несколько его коллег основали Лигу защиты евреев [в дальнейшем - ЛЗЕ]. Размахивание оружием и провокационными лозунгами ("Every Jew a .22", "Never Again "), ЛЗЕ Кахане быстро привлекла значительное
Читать

Олег Кашин о неизбежной ревизии сегодняшних культов

Иван Ургант порубил зелень как красный комиссар жителей украинской деревни. Черт его дернул за язык обозначить географическую принадлежность деревни - украинский МИД делает заявление, украинские политики тоже что-то говорят, да и не только политики - я читал интервью украинской певицы Ани Лорак, у которой тоже есть какая-то позиция по поводу украинофобской шутки Урганта.

Не сказал бы Ургант, что деревня украинская, ничего бы этого, конечно, не было, но дело совсем не в том, что русские, в отличие от украинцев, чужды этого странного поклонения нерелигиозным святыням. Нет, просто у нас немного другая иерархия святынь. Деревня никого бы не смутила, а попробовал бы Ургант сказать что-нибудь о Великой отечественной войне или о ветеранах, и вот тогда бы мы узнали, что такое настоящее общественное порицание, и кто бы поручился за то, чтобы Урганта не уволили бы с Первого канала за такие шуточки.

Герман Садулаев заметил когда-то, что практически всем «древним чеченским традициям», культивируемым сегодня властями Чечни, на самом деле не больше пяти лет. Все, что рекламируется сегодня как возвращение к истокам, на самом деле придумано нашими современниками для решения вполне утилитарных текущих политических задач. Принцип Садулаева вообще-то легко применить и ко всей России, не только к Чечне. То, что считается сегодня духовными скрепами, исторической памятью, национальными святынями, в действительности имеет все необходимые черты политтехнологического новодела. И главный новодел - это, конечно, культ 9-го мая и Великой Отечественной войны.

Это совсем не тот культ, который возник при Брежневе. Фильм «Белорусский вокзал» или, скажем, песня «Мой милый, если б не было войны», а тем более книги Василя Быкова или Виктора Астафьева были бы восприняты сегодня российским обществом как непозволительная вольность в трактовке истории. Российской традиции отмечания победных годовщин сейчас не больше десяти лет. Датой рождения нового культа стоит, очевидно, считать 2005-й год, когда накануне 60-летия Победы журналисты РИА «Новости» придумали георгиевскую ленточку как материальный знак новой-старой духовной скрепы. К ленточке быстро добавилось все остальное - эстрадные звезды в старой военной форме, исполняющие фронтовые песни, надписи «Спасибо деду за победу» на автомобилях, возрождение ветеранских организаций, слово которых в какой-то момент приравнялось к закону (вспомним потешный по нашим временам скандал с «Антисоветской» шашлычной), и, наконец, абсолютная, какой никогда у нас не было, нетерпимость к любым непочтительным высказываниям о Победе и о том, что ей предшествовало.

Это именно новый, совсем не советский культ, корни которого - не в середине сороковых, а в середине нулевых. Поиски исторических доказательств своей легитимности - любимое занятие любой власти во все времена, даже большевики в это играли, а теперь играет нынешний Кремль. Быть наследниками дедушки Ельцина скучно и неинтересно, быть наследниками великой Победы гораздо круче, и это настолько очевидно, что даже говорить об этом неловко.

Но, жестко привязывая себя к истории и «духовным скрепам», власть, которая в любом случае не будет вечной, программирует уже будущие отношения общества
Читать

Палестинский информационный центр 

На Софийской площади в Киеве неизвестные злоумышленники совершили надругательство над парковой скульптурой - отрубили голову - древнеславянского божества Световида, который был частью памятного паркового комплекса, установленного в ознаменование 1500-летия Киева.
Киевская скульптура была копией всемирно известного Збручского Световида, уникального памятника, найденного в 1848 г. в реке Збруч (оригинал в настоящее время хранится в Археологическом музее г. Кракова, Польша). Скульптура широко известна как памятник славянского культового искусства во всем мире, в частности в славянских и европейских странах. За последние два десятилетия статуя приобрела еще и сакральное значение для официально зарегистрированного Религиозного центра Объединения родноверов Украины, стала местом паломничества родноверов других славянских стран, святыней, известной не только в Украине, но и далеко за ее пределами.
Автор скульптуры - заслуженный художник Украины, член Национального союза художников Украины Инна Коломиец (1921-2005). Творчество художницы И.Коломиец является примером аутентичного национального искусства в ХХ веке.
В официальном заявлении родноверов, в частности, отмечается: «... В течение нескольких лет подряд случаи разрушения родноверских святынь в Украине стали систематическими. На предыдущий святотатский акт в Киеве относительно деревянной скульптуры Перуна на территории Национального музея истории Украины (1 ноября 2012 г.) 8 ноября 2012 г. религиозный центр ОРУ получил ответ Шевченковского РУ ГУ МВД Украины об «отсутствии состава преступления» в настоящем акте, где, в частности, сообщается: «Согласно ч. 2 ст. 11 УК Украины, не является преступлением действие или бездеятельность, которая формально содержит в себе состав преступления, предусмотренного УК Украины, но в связи с малозначимостью не несет общественной опасности, то есть не повлекло или не могло повлечь значительный ущерб физическим или юридическим лицам, обществу и государству».
Неоднократные обращения родноверов в правоохранительные органы до сих пор были безрезультатными: виновники ни разу не были привлечены к ответственности. Таким образом, отечественные язычники говорят, что отсутствие наказания за преступление влечет за собой дальнейшие преступления. «Прослеживается тенденция к игнорированию правоохранительными органами обращений граждан, попытки «спустить» эти заявления на самые низкие инстанции. Таким образом, наши заявления попадают к тем органам, которые сами хорошо знают злоумышленников (если не сказать, побуждают их к подобным действиям). Это наше предположение не является безосновательным, оно основывается на том факте, что в 2007 году служители незаконно построенной на территории Национального музея истории Украины часовни Московского патриархата совместно с нанятыми милиционерами Шевченковского районного отделения милиции осуществили вооруженное нападение на родноверов», - говорится в заявлении.
В прошлом году славянские родноверские центры Польши, Словении, Сербии, Хорватии, Болгарии, России, Беларуси, США, Канады и других стран выразили обеспокоенность состоянием сохранения памятников древности в Украине.
Родноверы Украины обратились к Президенту, председателю Верховной Рады, министру внутренних дел, председателю Службы безопасности, министру культуры Украины с просьбой «установить виновников и привлечь к уголовной ответственности лиц, виновных в совершении преступления; возместить родноверам Украины нанесенный моральный ущерб путем восстановления культового памятника за средства виновников совершенного преступления или государства».

http://kievnews.glavcom.ua/news/8849.html

У демонстрації взяв участь мер міста Ільмар Реепалу. Він закликав членів жидівської громади відмежуватися від Ізраїлю і відмовитися від сіоністських поглядів заради власної безпеки. До цього мер Мальме неодноразово наголошував, що жиди мають можливість впливати на те, як їх сприймає суспільство, а тому самі несуть відповідальність за антисемітські інциденти.

У Мальме мешкає близько 1200 жидів. Ця маленька громада стала об’єктом постійних нападів. За останні кілька років синагоги і жидівські кладовища були неодноразово опоганені, антисеміти били учнів жидівської школи й ображали перехожих, чий одяг видавала їх приналежність до жидівської громади. При цьому понад 25% жителів Мальме складають мусульмани. Місцевий політик Адлі Абу Хаджар заявив недавно, що «найкращою мусульманською державою у світі є Швеція».

25 жовтня 2012 року. У 19-му окрузі Парижа було скоєно антисемітський напад на 12-річного хлопчика, повідомляє JTA. Підліток стояв на автобусній зупинці, коли до нього підійшли двоє чоловіків, судячи із зовнішності – вихідці з арабських країн, кожному з яких було приблизно близько 40 років. Один з чоловіків запитав у хлопчика, чи є він жидом, а потім вийняв зі своїх штанів ремінь і почав завдавати підліткові удар за ударом. Незабаром беззахисний хлопчик впав на землю.

Побиття припинили перехожі, які зажадали, щоб чоловіки залишили дитину в спокої, і пригрозили викликати поліцію. Нападники спішно полишили місце події.

5 листопада 2012 року. містечку Сарсель, розташованому в передмісті Парижу, скоєно черговий антисемітський напад. На цей раз жертвою нападу став 55-річний жид, що прямував до синагоги.

Як відзначає Dreuz.info, його одяг не залишав сумнівів у тому, що він Оналежить до юдейської громади міста. По дорозі до синагоги чоловікові зустрілася група молодиків. Почекавши, коли жертва віддалиться від них на відстань кількох метрів, молодики почали кидати яйця в спину чоловікові і викрикувати антисемітські образи.

На початку жовтня в Сарселі було скоєно напад на жидівського підлітка, а наприкінці вересня в тому ж місті був здійснений наліт нжидівський магазин, що торгує кошерними товарами. Але поліція робить все, щоб «не помічати» антисемітських інцидентів. На думку оглядачів Dreuz.info, працівникам поліції наказано таким чином «скоротити» число таких нападів.

19 листопада 2012 року. У Васье, місті, розташованому в околицях Ліона, з’явилися кілька графіті  антисемітського змісту. Написи були нанесені на стіну жовтою і червоною флуоресцентною фарбою. Гасла «Бін Ладен живий!», «Хай живе Мохаммад Мера» [терорист, який вчинив з 11 по 19 березня 2012 року в Тулузі і Монтобані напади на французьких військових і жидівську школу, внаслідок чого семеро людей загинули –Ред.],«Усі жиді – у печі", викликали обурення представників місцево жидівської громади. Заступник мера Філіп Коші засудив дії невідомих зловмисників.

26 листопада 2012 року. Ренцо Гаттенья, президент Союзу італійських жидівських громад, виступив із рішучим засудженням антисемітських інцидентів, число яких різко зросла в останні тижні, повідомляє JTA  (Жидівська Телеграфна Агенція - Ред.). «Перерахування всіх антисемітських епізодів зайняло б забагато часу, та ми мусимо привернути увагу громадськості до все зростаючої напруженості», - заявив Гаттенья.

За останні тижні в декількох італійських
Читать

У вас не виникала думка на фракції просто заборонити публічне використання слова «жид» і його похідних? Байдуже – коректно його використовувати чи ні – просто, щоб не було звинувачень в антисемітизмі і цих безкінечних філологічних диспутів, в які вас втягують?

Ви вважаєте, ми можемо так ставити питання в присутності фахового філолога Ірини Фаріон?

Але ж ви бачите, як це сприймається суспільством?

А як сприймається? Якщо є маніпуляція, то як ми можемо її коментувати? Ті, хто каже, що це «розпалювання міжнаціональної ворожнечі», хай подають до суду. Але ж не подають, бо ця тема роздувається в маніпулятивних цілях. Колись так само намагалися робити з виступом Олега Тягнибока на Яворині 2004 року. Але чомусь усі крикуни мовчать, що Тягнибок виграв усі суди, де довів, що в його виступі не було розпалювання міжнаціональної ворожнечі. До речі, в тих судових процесах якраз лінгвістична експертиза Ірини Фаріон була одним із ключових аргументів.

Ви не будете давати зайвих приводів для звинувачень…

Насправді саме наше існування є таким приводом. Не буде цього – буде щось інше, наприклад, право на вільне володіння зброєю, заборона на усиновлення дітей іноземцями і так далі. Ми виходимо з того, що українська нація – це кровно-духовна спільнота, як писав Шевченко, «і мертвих, і живих, і ненароджених». Ми є відповідальними як перед тими, хто боровся за утвердження української нації на українській землі, так і перед нашими нащадками. Ось ця відповідальність і є мотивом, що рухає нами. А ті, хто проти того, аби українці були господарями на своїй землі, знайдуть мільйон причин, до стовпа, як то кажуть, присікаються, щоб створити скандал.

Зауважте, як штучний скандал зі вживанням слова «жид» переноситься в англомовне середовище. Спочатку слово спотворили фонетично, написавши «zhydovka», тобто транслітерували з російської, хоча Мірошниченко писав українською. А потім додали до нього ще й прикметник, і вийшло – «zhydovka» («dirty Jewess»), що значить «брудна жидівка». А це вже наклеп, бо Мірошниченко так не висловлювався. Така маніпуляція була потрібна, щоб роздути скандал, бо в самому слові «Jewess», як, власне, і перекладається англійською слово «жидівка», немає нічого антисемітського. З цього приводу ми подали до суду на газету, яка цей наклеп надрукувала.

Зрештою, це питання до філологів. Це – мовна норма, яка присутня в словниках, українській класичній літературі. Чи ми чимось відрізняємось у цьому питанні від східноєвропейських націй – поляків, чехів чи литовців? Очевидно, ні. То що за чудасія відбувається на кордоні між Україною і Польщею, що в Польщі вживання слова «жид» на означення походження – це нормально, а в Україні – щось неприйнятне? В Українській Галицькій Армії був Жидівський пробоєвий курінь, який боровся за Україну. Його вояки практично всі загинули за Незалежність нашої держави. Вони – українські герої. Натомість сюди прийшли євреї-комісари на чолі північних орд, які цю Незалежність знищили. Наслідком московсько-большевицької окупації став геноцид українців – Голодомор 1932–33 років. І в цьому контексті яке саме слово має негативну конотацію?

Зрештою, не може одна національна меншина диктувати, які слова нам вилучати з мови, а які – вживати. Найбільше, либонь, мали б ображатися німці, тому що етимологія слова «німець» – від слова «німий». Ми цілу націю називаємо «німаками», але претензій від них не чули. Не чули вимог називати їх «дойчами». Бо питання вживання етнонімів – це питання розвитку нації. Нічого образливого в цьому немає.

Якщо йти шляхом вилучення нібито образливих слів, то ми взагалі можемо залишитись без мови. Зараз, наприклад,
Читать

Уривок з книги Богдана Богослова "Сіонізм проти українців": 

Народ, про який далі піде мова, називають жидами, євреями, юдеями. Слово "жид" вживають в Руси-Україні та з усіх інших країнах світу, за винятком Московії та її колоній, де більше прийнята назва "єврей". Остання пішла від Біблії, таким чином, "євреї" мало б означати давньобіблійний народ семітського походження. На нашу мову "єврей" перекладається як "зайда", "заброда", "приблуда", що добре відповідає суті справи, бо колись одне з племен кочівників забрело у населену ханаанським народом землю Палестини. Нижче буде показано, що сучасні "євреї" до тих зайд ніякого відношення не мають. В усіх Західних країнах цей народ позначається словом, яке у нас звучить як "жид". 

Слово "жид" вживалось в усій українській класичній літературній спадщині, зокрема у наших геніальних мислителів та поетів Тараса Шевченка та Івана Франка. Образливий смисл слова "жид" в Русь-Україну принесли москвини, які познайомилися з цим народом через Біблію. Після 1917 р. колоніальним народам з Москви було наказано: для означення назви владного народу вживати слово "єврей"; слово "жид" вважати образливим (Указ керованого жидом В.Бланком-Лєніним Совєта народних комісарів від 9 серпня 1918 р.). За вказівкою Лазаря Кагановича, одного з провідників правлячої юдейської кліки, в Україні навіть був введений закон, згідно з яким за слово "жид" можна було отримати три роки в'язниці, але ще до закінчення цього строку жиди-"товаріщі" могли і розстріляти. У наш час малоросам немає чого боятися, бо цей закон уже не діє. 

Словом "юдей" (власне, від нього походить "жид") називають тих віруючих, які сповідують юдаїзм, а у більш широкому значенні також і тих безбожників, які виховувались на традиціях юдаїзма та Талмуда і вважають себе належними до жидівського народу. 

Тепер, слава Богу, ми живемо у певній мірі незалежній від Москви державі, отже можемо повернути в українську мову для широкого вживання слово "жид". Але юдеї вважають, що їх треба називати "євреями", а слово "жид" має образливий відтінок. З цим погодитись не можна, бо вважаючи слово "жид" за образливе, ми таким чином: 

- змушені підсвідоме засуджувати свою класичну літературну спадщину; 
- продовжуємо використовувати і погоджуватись з нав'язаною нам імперською термінологією; 
- у встановленні термінології і для позначення тих чи інших понять на своїй землі зважаємо на думку релігійної меншини, а не на свої 
...
Читать

Народний депутат від партії "Свобода" Ігор Мірошниченко назвав голлівудську зірку жидівку Мілу Куніс "жидівкою". Через це в інтернетах вже декілька днів точиться дискусія - здебільшого біля питання чи є слово "жид" образливим і чому українці вперто не хочуть називати жидів "євреями".

Особисто я й надалі буду вживати слово "жид", для мене це понятт принципове, адже відмова від нього буде означати втрату частини національної ідентичності. Нехай ті кому не подобаяться це слово, поважає українську мову і українські традиції, або йдуть на х.й разом із своєю мультікультурністю і толерантністю. (нещодавно ми знову бачили цю "толерантність" в Газі)

Я не вважаю, що в слові "жид" прихована якась образа, і це підтверджує близька нам польська мова. В польсько-українському середовищі назва "жид" ніколи не мала суто образливого характеру.  

Зрозуміло це відноситься і до творчості  тогочасних українських письменників,  зокрема, Т. Шевченка. Полякам пощастило: вони відбилися від жидобільшовиків і почали жити у власній незалежній державі - без червоного терору, розкуркулювання, голодоморів та репресій. І їм ніхто не нав'язував як треба казати "жид" чи "єврей".

За Радянської влади, керівництво якої складалося переважно з жидів, в період громадянської війни слова "жид" 
Читать