<МЕТА> - Украина | Блоги | Українська
<META> - Украина
Интернет
Реестр
Новости
Рефераты
Товары
Блоги
искать в сообществе В ИНТЕРНЕТЕ ЧТО-ТО НЕ ТАК!
Авторизация
Логин:
Пароль:
 
#

Категории

fake (1)
ZOG (1)
бабло (27)
влада (28)
воші (1)
ГАЗ (1)
гени (1)
герої (14)
гетто (20)
гниды (21)
гої (23)
гра (5)
діти (3)
євреї (13)
жиди (9)
ЖКГ (1)
жопа (1)
ЗМІ (8)
їжа (1)
КГБ (4)
Київ (1)
Крим (1)
лохи (18)
маца (2)
міфи (9)
мова (1)
НАТО (1)
НКВД (2)
ООН (1)
ОУН (1)
попи (4)
раби (1)
СБУ (1)
секс (1)
СРСР (2)
суд (1)
сша (3)
фарс (1)
ФБР (1)
фото (1)
ФСБ (1)
Хабад (11)
Хрень (21)
царь (2)
цены (2)
ЦРУ (1)
#

Календарь

 Октябрь 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
#

Записи

Суббота 9 марта 2013

В 12.00 на кладбище Сиселинна начнется заупокойная служба, поминальную молитву прочтет протоиерей Александр Сарапик. 

С 17.30-17.55 в концертном зале церкви Нигулисте пройдет концерт, на котором выступит органист Андрес Уйбо и Ка Бо Чан. После этого в церкви Нигулитсе начнется концерт-поминальная служба. 

69 лет назад в 19:15 на город обрушился первый бомбовый удар. Поэтому именно в это время в церквях Таллинна зазвонят колокола и на улице Харью зажгут поминальные свечи.

Бомбардировка 9 марта была не единственной. 6 марта 1944 года была почти полностью разбомблена Нарва, после чего, через три дня и в ночь на 10 марта еще более масштабная бомбардировка постигла столицу Эстонии. По историческим данным, в 19:15 и в 03:06 советские самолеты сбросили на Таллин 1725 разрывных и 1300 зажигательных бомб.

В результате авианалета погибло 554 человека, в том числе 50 немецких военнослужащих и 121 военнопленный, ранено было 650 человек.

При бомбардировке сильно пострадал Старый город, в основном, в окрестностях улицы Харью. Сгорело здание театра «Эстония». От огня пострадала церковь Нигулисте и Городские архивы Таллина. В целом от авианалетов пострадало 3350 зданий, 1549 строений было уничтожено. Согласно исторической справке, без крова осталось около 20 000 горожан.

Среда 6 марта 2013
Сообщение прочтено 277 раз
Робер | 2013-03-06 11:36:40

Смерть одного человека – трагедия, смерть миллионов – статистика. Эту крылатую фразу родили немецкие гуманисты Курт Тухольский и Эрих Мария Ремарк. Но гораздо охотнее ее приписывают товарищу Сталину, почившему в бозе 60 лет назад.

Так уж вышло, что незабвенный Коба стойко ассоциируется со словами "смерть", "трагедия" и "миллионы".

Фигура легендарного диктатора и спустя шестьдесят лет продолжает будоражить умы.

Согласно недавнему опросу КМИС, 37%  наших сограждан относятся к Иосифу Виссарионовичу негативно, 22% – положительно.

Одни возмущаются: "Как можно оправдывать Сталина?! Ведь этот кровавый тиран уничтожил миллионы!" Другие парируют: "А судьи кто? Да за годы вашей независимости население Украины сократилось на шесть с половиной миллионов, и это без всякой войны!"

Популярный контраргумент выглядит эффектно, если не задумываться о природе  миллионных потерь в постсоветское время.

Во-первых, многие выехали за рубеж и, покинув депрессивную Украину, не перестали жить и здравствовать – скорее наоборот. Эмиграция в Европу, США, Израиль или РФ несколько отличается от пули НКВД в затылке.

Во-вторых, в независимой Украине было рождено меньше людей, чем умерло по естественным причинам. Из-за этой разницы возникает солидная цифра, которую адвокаты Сталина сопоставляют с числом убитых в 1930-х и 1940-х. Логическая подмена очевидна: фиктивные, никогда не существовавшие "люди", которые теоретически могли родиться, но не родились, приравнены к настоящим людям – тем, кто жил, мыслил, чувствовал, страдал и погибал в репрессивной мясорубке.

Да, с человеческой точки зрения параллели между современным лихолетьем и сталинским террором абсурдны. Если Homo sapiens воспринимается как личность, а не абстрактная статистическая единица, спорить не о чем. Но существует и альтернативная система ценностей, ставящая превыше всего не человека, а нечто обобщенное и обезличенное.

В 1945 году состоялась встреча американского главнокомандующего Дуайта Эйзенхауэра с маршалом Георгием Жуковым. Сталинский военачальник рассказал о щедром расходовании солдатского материала во имя Великой Победы. Эйзенхауэр был слегка шокирован и в своих мемуарах заметил: "Американцы судят о цене войны по человеческим жизням, русские же – по общему ущербу для нации".

Нынешние сталинисты придерживаются той же парадигмы, и это неудивительно. Гораздо интереснее, что ее разделяют и многие украинские антисталинисты.

Проклиная Иосифа Виссарионовича, они подчеркивают, что сталинский Голодомор был прежде всего национальной драмой, а не просто человеческой трагедией. Ревностно изучается этнический состав погибших, и полученные проценты считаются чем-то особенно ужасным. К реальным мученикам, умершим от голода, смело приплюсовываются мифические "не родившиеся украинцы", благодаря чему число жертв доводится до 10 миллионов. Разумеется, тот, кого волнуют человеческие судьбы и жизни, а не общий ущерб, не стал бы заниматься подобными вычислениями.

Возникает принципиальный вопрос – так в чем же основная претензия к товарищу Сталину? В том, что кремлевский диктатор обрек на гибель миллионы конкретных личностей, или в том, что он нанес урон нации? Кого жалко – людей или народонаселение? Что важнее – погубленные жизни или сокращение общего демографического поголовья?

Для кого-то главной ценностью является именно поголовье. Такому человеку необходимо ощущать свою принадлежность к большому стаду и знать, что это стадо растет. Особенно приятно, когда оно больше и упитаннее соседского. Если же ваше стадо сокращается, страдает ваше самолюбие и снижается ваша самооценка.

Кроме того, многих волнует чистота породы: стадо должно быть не только большим, но и кондиционным. С правильным цветом кожи, с правильными чертами лица, говорящее на правильном языке и т. д. Еще стадо можно доить – чем оно многочисленнее, тем выше
Читать

Пятница 18 января 2013
Сообщение прочтено 255 раз
Робер | 2013-01-18 22:55:43

З Литви надійшла новина, яка має важливе значення для Західної Україні, та й держави в цілому. За рішенням Апеляційного суду у Вільнюсі колишній співробітник держбезпеки СРСР 84-річний Вацловас Кояліс повинен провести півроку в місцях позбавлення волі за участь у депортації литовців до Сибіру в роки після Другої світової війни.

Раніше повідомлялося, що Клайпедський окружний суд в 2011 році засудив екс-чекіста за вчинені ним злодіяння до штрафу в 3,9 тисячі літів (близько однієї тисячі євро), проте прокуратура оскаржила вирок, визнавши його занадто м'яким.

Важко не визнати: той факт, що апеляційна інстанція прислухалася до аргументів прокуратури, врятував честь литовської Феміди. Адже порівняно невеликий грошовий штраф за співучасть в жорстоких злочинах комуністичного режиму виглядав не тільки м'яким, але й справжньою насмішкою над таким поняттям, як справедливість.

Відомо, що за останні роки в Литві неодноразово виносилися вироки щодо учасників депортацій більш ніж півстолітньої давності. При цьому литовські суди були досить милосердні: у багатьох випадках підсудним не призначали покарання у вигляді позбавлення волі з причини їх похилого віку. Втім, у деяких випадках прокурорам вдавалося домогтися посилення вироку. Так, у 2008 році колишній співробітник міліції, 80-річний Зігмантас Дубосас, був засуджений на п'ять років в'язниці за участь у переселенні жителів Литви до Сибіру в 1949 році.

Як відомо, радянська влада висилала в далеку і сувору Сибір сім'ї "лісових братів", як називали в народі (і не тільки, до речі, в Литві, а у всьому СРСР) учасників збройного підпілля, які боролися з окупаційним промосковським режимом. Точно таким же стражданням, а нерідко й набагато більш страшним, було піддано населення Західної України. А багато учасників ОУН-УПА, які здійснюючи національно-визвольну боротьбу виступали зі зброєю в руках за очищення своєї Батьківщини від чекістської нечисті і комуністичних прихвоснів, також було знищено чи вивезено на заслання.

Литва подає українцям хороший приклад, як треба обходитися з катами народу незалежно від того, скільки часу минуло після їх злочинів. У Кримінальному кодексі цієї невеликої прибалтійської країни є стаття про насильницьке переміщення осіб проти їх волі ‒ це злочин вважається тяжким і карається позбавленням волі на строк від 5 до 15 років.

В українському кримінальному законодавстві нічого подібного наразі немає. А чому? Невже всіх катів НКВС (КДБ) і їх пособників вже наздогнало відплата? Варто новообраним народним депутатам ініціювати відповідні зміни на законодавчому рівні: особи, які вчинили злочини проти людства повинні понести заслужене покарання.

Пам'ятається, років п'ять тому Верховний суд України скасував рішення військового суду Львівського гарнізону та Військового апеляційного суду Центрального регіону про відмову в порушенні кримінальної справи проти співробітників НКВС, які в 1944-1945 роках в Тернопільській області вбивали цивільних осіб, видаючи себе за бійців УПА.

Повідомлялося, що ВСУ ухвалив дане рішення за касаційною скаргою депутата Верховної Ради I скликання Івана Макара.
Пан Макар тоді висловив думку, що в Україні залишилися "ще сотні живих енкаведистів" і висловив надію, що вони будуть покарані.

На моїй пам'яті за минулі п'ять років в Україні не засудили жодного колишнього співробітника злочинної структури, якою був НКВС. Все руки не доходять до відновлення справедливості стосовно жертв катів? Або хтось цьому противиться?
Засудження в Литві чергового ката від НКВД могло б спонукати українців на активізацію роботи в даному напрямку. Всі здорові сили в Україні повинні підтримати такого роду кроки з відновлення історичної і людської справедливості. Від цього залежить майбутнє країни і української нації.

Особливо це стосується Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей. Місцеві парламенти та громади під керівництвом опозиційних партій могли б ініціювати
Читать

Понедельник 17 сентября 2012

Правила життя Євгена Стахова. До 94-річчя

Зараз кажуть про "ОУН-УПА", і це є більшовицька провокація. Була ОУН і була УПА. Хто об'єднує ОУН та УПА, той провокатор... Донбас не завжди був таким. Ми, підпільники, у 1942–1943 роках мали там більше впливу, ніж нині має київська влада... Червоно-чорний прапор - це фашизм.

Тим пригодам, які пережив цей чоловік, може позаздрити будь-який супергерой.

Почавши з організації армії Карпатської України, у 1942-1943 рр. оунівець Євген Стахів очолював українське націоналістичне підпілля на Донбасі. Він причетний до створення Української Головної Визвольної Ради (УГВР) - багатопартійного передпарламенту й уряду воюючої України. Він причетний до перетворення ОУН із тоталітарної організації на демократичну.

На еміграції Стахів став одним із активістів "двійкарів" - демократичного крила в ОУН, яке найуспішніше здійснювало ідеологічну боротьбу проти СРСР. Його брат був міністром в уряді Ярослава Стецька, його син - лауреат Нобелівської премії.

Зараз важко повірити, щоб українські націоналістичні сили діяли на Донеччині та користувалися там неабиякою підтримкою, чи в те, що саме східняки вплинули на кардинальну зміну ідеології проводом ОУН. Справді, незнання власної історії сприяє породженню міфів, які відводять нас далеко від правди про самих себе.

Останній з керівної ланки ОУН, Євген Стахів все ще хвацько відповідає на запитання, любить пожартувати, дозволяє собі сльози тільки коли декламує вірші Шевченка, і сьогодні святкує свої 94-ті уродини у Нью-Йорку, де живе вже 69 років.

Він голова президії Середовища УГВР за кордоном, кавалер 3-х орденів: "За заслуги перед Україною" (який отримав ще від Леоніда Кучми) і Ярослава Мудрого IV i V ступенів (які отримав з рук Віктора Ющенка).

Ще донедавна Стахів особисто керував власним двадцятирічним "б’юіком". Його старший син - директор з міжнародних проектів Інституту водних ресурсів Корпусу інженерів армії США, лауреат Нобелівської премії Євген-Зенон Стахів, не дуже полюбляє їздити з батьком, до речі, також інженером за фахом. Справа в досить екстремальній манері водіння.

"Історична Правда" бажає Євгену Стахову здоров'я. З нагоди його дня народження ми підготувавали добірку цитат оунівця.

--------------------

Моє основне правило - бути оптимістом. Тільки завдяки цьому - а також умінню пожартувати - я й живу так довго. Тому й доля любила мене, не цуралася.

Намагаюся донести до всіх правдиву історію українських націоналістів. Вірю, що треба писати правду про ці події - без огляду на те, подобається це комусь чи ні. Правда допоможе розібратися історикам в подіях, що відбувалися на українських землях, і хто був героєм, а хто лише хоче жити коштом інших.

Щодня проводжу дві
Читать

Вторник 4 сентября 2012

Мабуть у жодній частині світу ніколи не відбувалось таких страшних звірств, як в Україні, особливо у ХХ ст. Жоден людоїдський режим ніколи не зрівняється з більшовицькою окупацією, яка винищила десятки мільйонів людей. Кращих людей. Винищували після більшовицького перевороту у 1917-1924. Винищували і після закріплення при владі - усіх небайдужих, талановитих, і таких, що не хотіли дати виліпити із себе недолюдину - Homo sovieticusa. 

Влітку 1919 року, одразу ж після звільнення Харкова від більшовиків, білогвардійська влада почала розслідувати наслідки "червоного терору". Ось що писала одна з таких газет про страшні відкриття спеціальної комісії: 
 
"Харків. Під час перебування більшовиків у Харкові [...] панував такий терор, що багато хто божеволів від усіх пережитих жахів. Особливим звірством відрізнявся комісар Саєнко, на щастя, спійманий добровольцями. Розстрілювали безжально, не виключаючи жінок та дітей. 
 
На двох вулицях і в підвалах деяких будинків були вириті коридори, до кінця яких ставили розстрілюваних і, коли вони падали, їх присипали землею. [...] На другий день на тому ж місці розстрілювали наступних, потім знову присипали землею і так до верху. Потім починався наступний ряд цього ж коридору. [...] В одному з таких коридорів лежало до 2 000 розстріляних. 
 
 Деякі жінки розстріляні тільки тому, що не приймали залицянь комісарів. У підвалах знаходили розіп'ятих на підлозі людей і пригвинчених до підлоги гвинтами. У багатьох жінок була знята шкіра на руках і ногах у вигляді рукавичок та панчіх і вся шкіра спереду.
 
[...] Останній період перебування радянської влади в місті охарактеризувався надзвичайним спалахом червоного терору.Харківська "Надзвичайка", що налічувала до 1500 агентів, працювала щосили. Щодня арештовувалися сотні осіб. У підвальному поверсі будинку, в якому містилася "Надзвичайки" (по Сумській вул.), було три великих кімнати.
Читать
Четверг 3 мая 2012

Заступник Голови Верховної Ради, один з лідерів партії «Батьківщина» Микола Томенко констатував, що за період перебування при владі команди Віктора Януковича була вибудувана нова модель висвітлення реального суспільно-політичного життя України в засобах масової інформації.

Про це політик сказав з нагоди Всесвітнього дня свободи преси, повідомили у прес-службі партії «Батьківщина».

За словами Миколи Томенка, «ця модель передбачає переважну позитивну присутність у ЗМІ тих політичних сил, які виконують свої політичні ролі, затверджені режисерами влади».

Політик також наголосив, що для того, щоби ці політичні партії тотально були представлені у ЗМІ основною умовою є згода влади, а додатковою – необхідність фінансування цих матеріалів.

«Натомість, політичні партії, які є реальною опозицією влади, ні на умовах офіційного розміщення, як політичної реклами, ні, тим більше, з погляду необхідності представити іншу точку зору – не мають шансу бути присутніми у ЗМІ», - сказав Микола Томенко.

Для прикладу він нагадав, що днями Перший національний канал у прямому ефірі транслював мітинг Комуністичної партії України з нагоди свята 1 травня.

«Важко, а точніше, просто неможливо собі уявити, що Перший національний транслює мітинг опозиції біля суду або колонії у Харкові», - зазначив політик.

Микола Томенко також нагадав, що зовнішня реклама «правильних» політиків розміщена по всій території України, натомість, зовнішня реклама Юлії Тимошенко може протриматися менше доби та знімається рекламодавцями під загрозами знищення їх бізнесу.

Щодо друкованих засобів масової інформації, то, за словами Миколи Томенко, ними був знайдений вихід узаконення «джинси» досить оригінальним способом. Так, у багатьох загальнонаціональних газетах і, зокрема, в газеті «Сегодня» практично в кожному номері можна легко знайти від трьох до п’яти матеріалів про «правильних» політиків чи політичні партії.

Водночас, звісна річ, вони не відмічені як реклама. Натомість, на останній сторінці найдрібнішим з можливих шрифтів написано, що матеріали даних рубрик розміщено на правах реклами.

«Очевидно, лише фахівець може зрозуміти, що черговий пафосний матеріал про «героїчну роботу», наприклад, Олександра Попова в КМДА чи принципову позицію Комуністичної партії або турботу про добробут громадян Партії регіонів розміщено прес-службами за відповідні кошти», - наголосив Микола Томенко.

«Натомість, щонайперше старші люди навряд чи зрозуміють справжню природу таких матеріалів», - додав він.

Підсумовуючи, Микола Томенко констатував, що «сьогодні в Україні гарантована свобода слова лише для провладних політичних партій та їх союзників – за гроші».

Віце-спікер також повідомив, що направив звернення Голові КМДА з проханням поінформувати за які кошти розміщуються системні рекламні матеріали про його роботу в газеті «Сегодня» та інших загальнонаціональних виданнях.

Окрім того, Заступник Голови парламенту звернувся до керівництва Першого національного каналу з проханням надати інформацію стосовно того, хто оплачував пряму трансляцію на каналі мітингу Комуністичної партії.

Вторник 24 апреля 2012

Срок запрета на деятельность оппозиционной Коммунистической партии Казахстана продлен еще на полгода. Об этом сообщил лидер партии (на период, пока деятельность КПК приостановлена, он просит называть его "общественным деятелем") Газиз Алдамжаров.

Решение о продлении запрета, по его словам, приняли судебные органы.

Напомним, что деятельность КПК была приостановлена в октябре 2011 года по решению алма-атинского суда по административным делам. Партия была наказана за участие в оппозиционном движении "Народный фронт", созданного в преддверии парламентских выборов (в альянс вошла также незарегистрированная партия "Алга!" / "Вперед!").

Прокуратура расценила участие КПК в деятельности незарегистрированного "Народного фронта" как административное правонарушение. Лидер партии, со своей стороны, ссылался на то, что альянс еще не является сформировавшейся организацией (поэтому, по его логике, предъявлять партии претензии за участие в нем как минимум преждевременно). Суд, однако, поддержал доводы прокуратуры.

Компартия Казахстана была создана в начале 1990-х годов. Она стала преемницей распущенной Коммунистической партии Казахской ССР. Лидером КПК долгое время был Серикболсын Абдильдин, в прошлом работавший в правительстве Казахской ССР. Аламжаров сменил его на посту первого секретаря партии в 2010 году.

"Народный фронт", в который входит КПК, выступает за смену власти в Казахстана. После декабрьских беспорядков в Жанаозене и их подавления силовыми структурами оппозиционеры призывали сограждан прекратить поддержку "режима Назарбаева" и бойкотировать парламентские выборы. Альянс считается близким к опальному банкиру Мухтару Аблязову, покинувшему Казахстан (последний не скрывал своей связи с оппозицией, заявляя, что намерен помогать "Народному фронту" "всеми имеющимися возможностями").

Власти, в свою очередь, возложили на представителей "Народного фронта" часть вины за разжигание социального конфликта в Жанаозене. Некоторые представители альянса (в том числе лидер партии "Алга!" Владимир Козлов) были арестованы.

Суббота 21 апреля 2012

Легендарный генерал Джордж Паттон только в конце войны осознал, что США воевали не с той страной. Паттон чувствовал, что его страна должна были объединиться с Германией чтобы разрушить еврейский и коммунистический СССР. Эта информация исходит из дневников Паттона, писем, которые он писал своей жене и комментариев, которые он делал офицерам и другим людям.

Если бы Гитлер выиграл Вторую Мировую войну (а он выиграл бы, будь США и Великобритания на его стороне в войне против СССР) наш Западный Мир был бы справедливее, чище и нравственнее. Остальная часть мира так же осталась бы в выигрыше от победы Германии.
Некоторые примеры того, что было бы по-другому:

- Не было бы СССР (Советское правительство убило миллионы своих собственных граждан на протяжении 70 лет своей истории, для изучения этой темы можно обратиться к трудам Александра Солженицына; Гитлер освободил бы Россию, хотя и занял некоторые области Западной России в рамках программы жизненного пространства «лебенсраум»)

-Не было бы холодной войны (ввиду отсутствия СССР)

- Не было бы коммунистической восточной Европы, «железного занавеса» и т.п.

- Не было бы красного Китая и резни 45 миллионов китайцев (без поддержки СССР Мао бы не выиграл гражданскую войну в Китае)
- Не было бы коммунистического Северного Вьетнама (ведь коммунистический Китай поддерживал Хо Ши Мина)
- Не было бы коммунистической Камбоджи и Пол Потовского террора, в результате которого погибли 2 миллиона камбоджийцев
- Не было бы Северной Кореи и коммунистической Кубы

- Коммунизма бы нигде не было, поскольку Гитлер был величайшим борцом с коммунизмом в мире.
...
Читать

Пятница 13 апреля 2012

Также партия предлагает запретить размещение советской символики, в частности, на автомобиляхВходящая в состав правительства Латвии партия «Всё - Латвии/Отчизне и свободе» предлагает ввести уголовную ответственность за использование советской атрибутики на одежде, заявил в интервью телеканалу LNT сопредседатель партии Райвис Дзинтарс

«Мы не можем понять, почему на публичных мероприятиях запрещено использовать тоталитарную символику, но в то же время можно носить одежду с советской атрибутикой, что для многих жителей Латвии является болезненным моментом», - сказал он.

Также партия предлагает запретить размещение советской символики, в частности, на автомобилях.

Партия намерена подать соответствующий законопроект на рассмотрение парламента.

В Латвии на публичных мероприятиях запрещено использовать символику нацистской Германии и Советского Союза. В Латвии считают, что республика с 1940 по 1991 годы была оккупирована СССР. В России - стране-правопреемнице Советского Союза - категорически не согласны с такой постановкой вопроса.

В Латвии довольно популярны футболки с изображением герба СССР, а также другими символами Советского Союза. Ранее в ряде латышских СМИ поднимался вопрос о необходимости ограничить использование советской символики, в том числе на одежде.

Воскресенье 1 апреля 2012

«По всему городу - ситилайты с Медведчуком, - пишет в Фейсбуке известная украинская писательница Оксана Забужко, - и надписью «УКРАИНСКИЙ ВЫБОР»

«Похоже, что Кремль начал новую президентскую кампанию - Янукович не устраивает, Тимошенко списали, «скамейка запасных» закончилась, и «Муму возвращается» из-за кулис на авансцену — скучно и предсказуемо...» - пишет она.

«Так и хочется распечатать вот ЭТО фото — и наклеивать его на каждый такой ситилайт, - продолжает Забужко. - Заодно и смысл «выбора» прояснился бы: вот убийца, вот его жертва, выбирай - в чьей стране ты хочешь жить?

Как известно Виктор Медведчук был адвокатом известных украинских правозащитников, диссидентов — Юрия Литвина и Василия Стуса. Один из очевидцев процесса над В. Стусом — Евгений Сверстюк свидетельствовал: В. Медведчук сделал все, чтобы посадить за решетку известного поэта. 

Подзащитный Медведчука Юрий Литвин получил 3 года лишения свободы в колонии строгого режима. И в последнем слове так оценил защиту со стороны В.Медведчука: «Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержав згори, і підлеглістю: він не сміє розкривати механізму вчиненої проти мене провокації. Адвокатська участь у таких справах зведена нанівець — це ще одне свідчення відсутності в СРСР інституту адвокатури при розгляді політичних справ, де садять людей «інакодумаючих»... 

Адвокатом Василия Стуса В. Медведчука утвердили, несмотря на многочисленные протесты самого обвиняемого. Суд над поэтом проходил за закрытыми дверями. Известный писатель, правозащитник, общественный деятель и друг В.Стуса Евгений Сверстюк вспоминает: «Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться його справою. І Василь Стус відмовився від цього адвоката».

Об этом свидетельствует и жена В. Стуса Валентина. Но адвокат не отказался от порученного ему подопечного — пренебрегая профессиональной этикой и честью, В. Медведчук взялся «защищать» поэта, несмотря на высказанное адвокату недоверие, справедливые протесты и решительные возражения.  

Как свидетельствует «Хроника текущих событий» — известный правозащитный журнал, издававшийся «самиздатом» в Москве: «адвокат (В. Медведчук. — „А“) в своей речи сказал, что все преступления Стуса заслуживают наказания, но он просит обратить внимание на то, что Стус, работая в 1979-1980 годах на предприятиях Киева, выполнял норму, кроме этого, он перенес тяжелую операцию желудка».

И еще одна очень красноречивая деталь, характеризующая В.Медведчука с точки зрения морали и профессиональной ответственности. Как свидетельствует процитированная выше «Хроника текущих событий», поздно вечером 30 сентября
Читать

Назад1234Вперед | Указать страницу
Поиск:
ИнформацияОбщениеБизнесДосуг
добавить сайт | реклама на портале | контекстная реклама | контакты Copyright © 1998-2010 <META> Все права защищены