<МЕТА> - Украина | Блоги | Українська
<META> - Украина
Интернет
Реестр
Новости
Рефераты
Товары
Блоги
искать в сообществе В ИНТЕРНЕТЕ ЧТО-ТО НЕ ТАК!
Авторизация
Логин:
Пароль:
 
#

Категории

fake (1)
ZOG (1)
бабло (27)
влада (28)
воші (1)
ГАЗ (1)
гени (1)
герої (14)
гетто (20)
гниды (21)
гої (23)
гра (5)
діти (3)
євреї (13)
жиди (9)
ЖКГ (1)
жопа (1)
ЗМІ (8)
їжа (1)
КГБ (4)
Київ (1)
Крим (1)
лохи (18)
маца (2)
міфи (9)
мова (1)
НАТО (1)
НКВД (2)
ООН (1)
ОУН (1)
попи (4)
раби (1)
СБУ (1)
секс (1)
СРСР (2)
суд (1)
сша (3)
фарс (1)
ФБР (1)
фото (1)
ФСБ (1)
Хабад (11)
Хрень (21)
царь (2)
цены (2)
ЦРУ (1)
#

Календарь

 Июнь 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
#

Записи

Воскресенье 29 марта 2015

Пісня “Яблучко” є махновською, і не має жодного стосунку до матросів, а народно-марширувальна «Маруся, раз, два, три» має і народну, і також, махновську версію “Ех, яблучко, куди ти котишся, Махну в рот попадеш, не воротишся”

Це "Пісня гуляйпільських весіль" (її друга назва — "Яблучко"). У самому творі конкретно про весілля не йдеться: перед слухачем постає експресивно виразна картина застілля махновців у Гуляйполі:
Гуляє Гуляй-Поле

,Як бубони двори.

Ворота й двері - навстіж,

Чарки аж гнуть столи!

Заходьте, наших знайте,

З губерній і столиць!

Махно часто був поважним гостем на весіллях багатьох юнаків, які входили до його загонів. Згадки про цю подію знаходимо в численних свідченнях сучасників Н.Махна, зафіксованих тією ж експедицією. Крім того, заголовок поезії викликає згадку про відомий факт вдалого проникнення махновців у ворожий тил під виглядом весільного поїзду. Зразком художнього відтворення цього оригінального воєнного ходу є поема В.Сосюри "Махно".

"Пісня гуляйпільських весіль" має цікаву історію створення, тому потребує окремої розповіді та історичного екскурсу. Здавна в народі існував такий пісенний жанр, як частівка. Вона мала швидкий ("частий") темп, звідси й пішла її назва — "частівка". У ній народ висловлював своє ставлення до різних подій. Особливо актуальним це стало під час громадянської війни, коли події мінялися, як у калейдоскопі. Таким чином в Україні 1918 року й виникла знаменита частівка "Яблучко". Чому саме така назва — "Яблучко"? У часи петлюрівщини "пустити "яблучко"означало кинути гранату. У частівці співалося про різні події, у ній діяли полководці й політичні діячі, у ній висловлювались погляди й настрої людей. Зберігаючи основні ознаки жанру: куплетну побудову, злободенність, швидкий темп, характерний для танцювальних і жартівливих пісень, "Яблучко", в порівнянні з іншими частівками, виходить за межі місцевих сільських тем і стає чимось на зразок усної "музично-танцювальної" газети з текстом, що змінювався вслід за подіями. Популярність частівки вийшла навіть за межі України — численні варіанти "Яблучка" виконувалися мовами різних народів Радянської імперії.

...
Читать

Воскресенье 15 марта 2015
Сообщение прочтено 178 раз
Робер | 2015-03-15 19:51:55

У каждой страны есть запах особый...
Пахнет Италия свежею сдобой
Франция пахнет вином и духами,.
Ну а в Швейцарии пахнет сырами.

Пахнет Голландия запахом пряным,
Кофе, тюльпанами, марихуаной.
Бельгия пахнет Евросоюзом,
А в Люксембурге - фруктовыми смузи.

Пахнет Германия с Чехией пивом,
Продажной любовью пахнут Мальдивы.
Пахнет Бразилия сексом и танцем,
Чаем и тостом пахнут британцы.

Пахнут свободой Америки штаты,
Нефтью воняет песок в Эмиратах.
Пахнет рабочею силой Китай,
Пахнет в Тайланде бокс МуайТай.

Пахнет Япония острым вассаби,
В Индии Гангом воняет неслабо.
Пахнет гашишем Афганистан
Маком душистым разит Пакистан.

Пахнет Колумбия лишь кокаином,
Пахнет пшеница и рожь в Украине.
Мексика пахнет текилой и тако
Пахнет на Кубе душистый табак.

Телом немытым, говном, перегаром,
Гарью удушливой, гнилью, угаром,
Тленом и кровью, плешивым мессией...
Что так воняет? Конечно, Россия.

Суббота 1 декабря 2012
Сообщение прочтено 196 раз
Робер | 2012-12-01 02:12:40

Тарас ШЕВЧЕНКО

***

У Вільні, городі преславнім,
Оце случилося недавно,
Ще був тойді... От, як на те,
Не вбгаю в віршу цього слова...
Тойді здоровий-прездоровий
Зробили з його лазарет,
А бакалярів розігнали
За те, що шапки не ламали
У Острій брамі. Дурня знать
По походу. Отже назвать,
Єй-богу, я його не вмію,
Того студента,— що ж нам діять?
То синок був литовської
Гордої графині.
І хороше, і багате,
І одна дитина,
І училось не паничем,
І шапку знімало
В Острій брамі. Добре було,
Та лихо спіткало!
Улюбилося, сердешне,
Було молодеє,
У жидівку молодую
Та й думало з нею,
Щоб цього не знала мати,
Звичайне, побратись,
Бо не можна ради дати,
Що то за проклята!
Мов змальована сиділа
До самої ночі
Перед вікном і втирала
Заплакані очі,
Бо й вона таки любила;
І страх як любила!
Та на бульвар виходила
І в школу ходила
Усе з батьком, то й не можна
Було ради дати.
І банкір якийсь із   Л ю б с ь к а
Жидівочку сватав.
Що тут на світі робити?
Хоч іти топитись
До   З а к р е т у,   не хочеться
Без жидівки жити
Студентові. А жид старий
Ніби теє знає,
Дочку свою одиночу
В хаті замикає,
Як іде до лавок вранці,
І найма сторожу,
Стару Рухлю. Ні, небоже,
Рухля не поможе.
Уже де вона на світі
Роман сей читала
З шовковою драбинкою —
І Рухля не знала.
Може, сама догадалась.
Тілько заходилась
Та сплела й собі такую,
І вночі спустилась
До студента на улицю.
І де б утікати,
А вони — звичайне, діти —
Любо ціловатись
Коло воріт заходились.
А жид ізнадвору,
Мов скажений, вибігає
З сокирою! Горе!
Горе тобі, стара мати.
Нема твого сина,
На улиці валяється
Убита дитина,
Убитая жидовином.
Горе тобі, мати.
Жидівочка... де та сила
Взялася в дитяти?
Вихватила ту сокиру
І батькові в груди
Аж по обух вгородила.

Отаке-то чудо
У тім місті преславному,
У тій Вільні сталось.
Дивувались довго люди,
Де вона сховалась,
Жидівочка та гадюча,
Що батька убила.
А вона вночі любенько
В Вілії втопилась,
Бо найшли її в Закреті,
Там і поховали.
А графиня без дитини,
Сердешна, осталась;
Поїхала у Рим, кажуть,
Та десь опинилась,
Та з маркізом якимсь голим,
Кажуть, одружилась.
Може, й брешуть, бо, звичайне,
На те вони люди:
І вдовицю не забудуть,
І тую осудять!

[Друга половина 1848,
Косарал]

Воскресенье 12 февраля 2012

Присвоєння Шевченківської премії чи не щороку супроводжується скандалом. Цей рік наче виняток. Лауреатами премії з літератури стали Петро Мідянка за збірку поезій 2010 року «Луйтра в небо» і Володимир Рутківський за історичну трилогію для дітей «Джури» 2007-1010 рр. («Джури козака Швайки», «Джури-характерники», «Джури і підводний човен»). Ми взяли коротке інтерв’ю в пана Рутківського. 

Пане Володимире, поділіться, будь ласка, своїми першими враженнями після того, як ви дізналися, що стали лауреатом Шевченківської премії.

Ця премія, як і для всіх письменників, для мене означає дуже багато, адже це найбільш почесна премія в Україні.

Чесно зізнатися, я не був переконаний у своїй перемозі, хоча в пресі мені її пророкували. Особливо завдячую літературознавцеві Кості Родику, який допомагав мені в інформаційному просторі. Він є організатором премії «Книжка року», і для мене думка Кості дуже важлива.

Я собі думав, навіть якщо не буде Шевченківської премії, то всі добрі слова про мою творчість здатні замінити її. Я не ганяюся за грошовими еквівалентами, мені просто важливе тепле слово про мою роботу.

Щодо самої премії… Я висувався вже кілька разів. Торік мої захисники зіткнулися з захисниками книжки Василя Шкляра з його «Залишенцем». Тож у мене не було якось завищеної самооцінки. Я знав, що в мене й цього разу доволі сильні суперники. Це Петро Мідянка, деякі речі якого вважаю просто геніальними. Мирослав Дочинець – теж досить чудовий, бачить з середини свій текст…

Звісно, була неабияка радість, коли мені зателефонували й сказали, що я отримав премію.

Ви вже придумали, на що потратите гроші (250 тисяч гривень)?

Якби це було двадцять років тому, я б, не задумувався, на що їх витратити… Я сам своїми руками вицюкав собі двоповерхову хату з ракушняку.

Своїми руками?

Аякже! Письменники не тільки сидять за столом, як майстри слова, а ще й можуть бути майстрами на інші руки. Тож потратив би на будинок…

А ще більше я люблю мандрувати. Тому поїхали б з дружиною в Карпати чи любу моєму серцю Угорщину… Та оскільки мені вже 75 років і мандрівками не дуже пахне, то я, порадившись з друзями, вирішив, що було б непогано покласти цю премію на депозит і за відсотки від неї створити якусь премію для дитячої літератури. Нехай би називалася «Джури».

От ми зараз носимося з цією ідеєю, як з писаною торбою. Це буде така собі альтернативна премія Лесі Українки, яка дуже задержавлена. Наприклад, її дають не тому, що твір цього вартий, а тому що якийсь «регіон недоохоплений». А наша премія буде суто за досягнення в дитячій літературі.

Дитячі письменники, на мою думку, це найбільш затуркана, зацькована частина нашого письменництва. І це буде деякою підтримкою для них, бо сума буде більш-менш така, що дасть можливість письменникові бодай з рік посидіти над своїм текстом, без поспіху, не кидатися в якесь заробітчанство. Адже мені відомо, у якому стані дитяча література. Знаю, що члени Шевченківського комітету з величезними труднощами давали мені цю премію. Бо побутує така думка, що дитячим письменника нічого не треба і що в них є своя премія імені Лесі Українки, яка становить близько десяти тисяч гривень. Але ж тут різниця в грошовому еквіваленті просто божевільна.

Ну, і дещо віддам жінці за борщі, які вона варила для мене, коли я писав.

Торік Василь Шкляр відмовився приймати Шевченківську премію доти, поки не звільнять Табачника…

Як кажуть, гроші не пахнуть. Мені ця премія все-таки потрібна для іншої премії в дитячій літературі. А якщо говорити по совісті – то Василь Шкляр правий.

Знаю, що зараз іде тиск на все українське в гуманітарній сфері, і не тільки. Іде перекручування, просто шулерство,
Читать

На сессии горсовета Горловки (Донецкая область) депутаты-идиоты не поддержали установление в городе бюста поэта-диссидента Василия Стуса возле школы, где он учительствовал.

При обсуждении этого вопроса депутаты-кретины от Партии регионов назвали писателя "бандеровцем", "фашистом" и обвинили в "убийстве наших детей".

Всего на сессии зарегистрировались 68 депутатов. Голоса за установление бюста отдали лишь 13 депутатов из необходимых 39. Стоит отметить, что ни город, ни бюджет не понесли бы никаких затрат на установку бюста. Все средства должна была предоставить Горловская городская партийная организация ВО "Свобода".

Николай Пыжов, выступавший против установления бюста, заявил, что в Горловке уже есть музей Стуса и одна из школ города названа его именем, хотя "для социально-экономического развития города Горловки Стус ничего не сделал". Вместо этого депутат предложил установить памятники людям, которые жили, работали, защищали Родину от немецко-фашистских захватчиков. По словам Пыжова, это и "маршал Советского Союза Иван Пересыпкин, Герой Советского Союза Борис Котов и другие".

Напомним, Василий Стус (1938 - 1985 гг.) - украинский поэт, диссидент, политзаключенный, умер в заключении. С 2005 года - Герой Украины.

Справка. Выдающийся писатель, правозащитник Василий Стус родился 6 января 1938 года. Он стал символом украинского сопротивления второй половины ХХ века. За правозащитную деятельность, за выступления по поводу репрессий против украинской интеллигенции в сентябре 1980 года поэт был осужден к десяти годам заключения и пяти годам ссылки.

Стус умер в ночь с 3 на 4 сентября 1985 года в карцере лагеря.

За свою короткую жизнь поэт, член Украинского Хельсинского союза, Василий Стус оставил 6 томов произведений, большинство из которых переведены на английский и напечатаны на Западе.

В 1991 году за сборник избранных стихотворных произведений "Дорога боли" Василию Стусу присуждена Государственная премия Украины им. Т. Г. Шевченко (посмертно).

Как мы сообщали, сын поэта Дмитрий Стус заявлял, что в Украине произведения его отца оказались никому не нужными.

"По случаю юбилея, 70-летия со дня рождения Василия Стуса, я неоднократно обращался к государственным мужам за материальной помощью в издании "Лагерной тетради", и все отказывались, мол, и так проводим различные мероприятия. Поэтому профинансировал проект сын поэта, Дмитрий Стус", - сказал главный редактор издательства "Факт" Леонид Финкельштейн.

Леонид Финкельштейн отмечает, что в Украине практически не издают украинскую классику, и это стало большой проблемой как книгоиздательств, так и государства в целом: "Книжный рынок государства должна формировать классика, которую у нас не издают".

Поиск:
ИнформацияОбщениеБизнесДосуг
добавить сайт | реклама на портале | контекстная реклама | контакты Copyright © 1998-2010 <META> Все права защищены