Все что вы хотели узнать о холокосте, но боялись спросить. 

Высказывания известных людей о холокосте

• Холокост - это миф, ставший догмой, которая оправдывает политику Израиля и США на Ближнем Востоке и во всем мире.

Роже Гароди. "Основоположные мифы израильской политики".

• Холокост используется американским еврейским лобби, чтобы направлять внешнюю политику США в русло, выгодное для Израиля. Хороший пример этого – т. н. «война в Персидском заливе».

Ахмед Рами. Факты вместо пропаганды

• Холокост стал денежной «дойной коровой».

Джейн Гарденер. "На их месте я бы очень испугалась"

• Когда жрецы Холокоста утверждают, что он уникален, непознаваем и не­повторим, что он случился в XX веке и ничего такого в прошлом не было и ничего подобного в грядущем уже не будет, они лукавят, обманывая довер­чивых гоев, дабы ошеломить их таинственным величием новой религии, ко­торую умом не понять и в которую можно только верить.
• Холокост — это не только новая религия, пытающаяся заменить Христианство, но это ещё и новая история человечества, вытесняющая историю народов и государств.
• Холокост становится явлением мирового порядка. Это — трагедия, это — фарс, это — бизнес, это — политика, это — гламур, это — перформанс, это — «наше всё».
• Религия Холокоста впаривается во все извилины общественного сознания с гораздо большей энергией и изобретательностью нежели сталинская «История ВКП(б)» в советское время.
• Холокост без шести миллионов — это уже не Холокост, а обычное преступление, каких было много в XX веке и особенно в эпоху Второй мировой войны.
• Одним словом, Холокост, если вспомнить хэмингуэевскую формулу, это праздник, который всегда с тобой.

Станислав Куняев "Жрецы
Читать

У липневому випуску видання «Дзеркало тижня» була опублікована стаття жида Валерія Дружбинського «Наші в Португалії».

В черговий раз українська громадськість отримала можливість порадіти за вдалих співвітчизників, які, за визначенням автора, складають спільну соціальну групу: «інженери і повії, футболісти і слюсарі, дилетанти комерції й аси злочинності». Ну, і, обов'язково, як в кращих зразках радянської пропаганди, виділено  окрему категорію: «юнаки призовного віку, що втікають».

Новиною в цій статті було тільки те, що тепер, швидше всього за вказівкою МЗС України (відповідальний працівник посольства постійно супроводжував журналіста), почали згадувати громадські організації, що співпрацюють за програмою «Русский мир», як такі, що «дбають» за збереження української мови і культури серед українців в еміграції. Для прикладу: Асоціація допомоги іммігрантам, яку очолює Людмила Біла постійно консультується в «братньому» російському посольстві щодо допомоги «недалеким» українцям як не забути рідну мову та історію. До речі, ця організація чомусь не числиться серед складових організацій Світового чи Європейського конгресів українців, зате красується у каталозі фонду «Русский мир», крім цього Людмила Біла обрана в керівні органи «Координационного совета российских соотечественников в Португалии». 

Зрозуміло, автор статті отримав право самостійно визначати, яку мову чи історію потрібно українцям вважати за рідну. Так само, як і те, що, затаврувавши молодь втікачами від військового обов'язку в Україні, він чомусь не згадав, що в українській школі у Лісабоні серед найчастіших причин молодої еміграції називали — втечу від освіти Табачника.

Але, найголовніше те, що пробувши майже тиждень серед української громади у Португалії, досвідчений журналіст так і не знайшов українських громадян, які б виявляли бажання брати участь у політичному житті своєї Батьківщини. Такі собі меркантильні хохли. «Перечекали» лихих годин. Ідилія для українських законодавців: не потрібно змінювати виборчих законів, витрачати бюджетні гроші, реагувати на порушення прав громадян. Тим більше, що емігранти «Нової хвилі» у Європі більш, ніж на 90% голосували проти теперішньої влади.

Що ж, головне переконати українців в Україні, що трудові емігранти тільки підвищують ціни на житло і розбивають сім'ї. А таким (повіям і асам злочинності; цит. автор.), давати право голосу категорично не можна. За даними Національного банку України, об'єм грошових переказів в Україну з-за кордону в січні-березні 2011 року становив 1,489 млрд. доларів.  Якщо до цього додати 30-ти відсоткове підвищення тарифів на консульські послуги і суми, які трудові емігранти привозять в Україну під час відпусток, то вийде, що, крім конституційного, ми маємо повне економічне право брати участь у політичному житті  Батьківщини, в тому числі і у виборах представників всіх рівнів влади.

Але, українська влада не бажає рахувати українських трудових емігрантів своїми громадянами. На законодавчому рівні обмежує конституційне право брати повноцінну участь в політичному житті рідної держави.  Зокрема створюються умови, щоб найменша кількість українців за кордоном могла висловити своє волевиявлення під час виборчих кампаній. Так, в проекті закону  «Про вибори депутатів до Верховної  Ради України»,
Читать

Севастополь, Июнь 20 (Новый Регион, Елена Острякова) – Севастопольское благочиние УПЦ Московского Патриархата оказывает упорное противодействие планам католиков, которые добиваются возвращения здания кинотеатра «Дружба» под костел.

Об этом заявил настоятель католической общины города Юрий Зиминский, комментируя перспективы рассмотрения судьбы «Дружбы» на ближайшей сессии горсовета.

Свои высказывания он определил как «грусть в отношении православных батюшек.

«У благочинного отца Сергия нет воодушевления по поводу того, что над одним из христианских храмов перестанут глумиться. То католиков ему мало, то еще чего. Я хочу ему сказать – посчитай своих прихожан», – сказал Зиминский.

Он также посетовал на то, что поддержку «католическому» вопросу в горсовете оказывают только депутаты Василий Зеленчук и Леонид Жунько, в то время как антиукраинская партия «Русский блок» «чинит препятствия».

«У них какое-то специфическое понимание патриотизма: здесь русская земля и православная земля. Но объяснить, что это такое, они не смогут. Ходить искать лобби в горсовете у меня не получается. Где оно рождается – слава Богу» – сказал Зиминский.

Он также привел ряд доказательств того, что Севастополь со дня основания являлся католическим городом.

«Основатель Севастополя Томас Маккензи был выходцем из древнего шотландского католического рода. Именно он получил от Екатерины Второй указание основать Севастополь в цивильном смысле. Каждый пятый из служивших тогда на Черноморском флоте был католиком», – сказал Зиминский.