У вас не виникала думка на фракції просто заборонити публічне використання слова «жид» і його похідних? Байдуже – коректно його використовувати чи ні – просто, щоб не було звинувачень в антисемітизмі і цих безкінечних філологічних диспутів, в які вас втягують?

Ви вважаєте, ми можемо так ставити питання в присутності фахового філолога Ірини Фаріон?

Але ж ви бачите, як це сприймається суспільством?

А як сприймається? Якщо є маніпуляція, то як ми можемо її коментувати? Ті, хто каже, що це «розпалювання міжнаціональної ворожнечі», хай подають до суду. Але ж не подають, бо ця тема роздувається в маніпулятивних цілях. Колись так само намагалися робити з виступом Олега Тягнибока на Яворині 2004 року. Але чомусь усі крикуни мовчать, що Тягнибок виграв усі суди, де довів, що в його виступі не було розпалювання міжнаціональної ворожнечі. До речі, в тих судових процесах якраз лінгвістична експертиза Ірини Фаріон була одним із ключових аргументів.

Ви не будете давати зайвих приводів для звинувачень…

Насправді саме наше існування є таким приводом. Не буде цього – буде щось інше, наприклад, право на вільне володіння зброєю, заборона на усиновлення дітей іноземцями і так далі. Ми виходимо з того, що українська нація – це кровно-духовна спільнота, як писав Шевченко, «і мертвих, і живих, і ненароджених». Ми є відповідальними як перед тими, хто боровся за утвердження української нації на українській землі, так і перед нашими нащадками. Ось ця відповідальність і є мотивом, що рухає нами. А ті, хто проти того, аби українці були господарями на своїй землі, знайдуть мільйон причин, до стовпа, як то кажуть, присікаються, щоб створити скандал.

Зауважте, як штучний скандал зі вживанням слова «жид» переноситься в англомовне середовище. Спочатку слово спотворили фонетично, написавши «zhydovka», тобто транслітерували з російської, хоча Мірошниченко писав українською. А потім додали до нього ще й прикметник, і вийшло – «zhydovka» («dirty Jewess»), що значить «брудна жидівка». А це вже наклеп, бо Мірошниченко так не висловлювався. Така маніпуляція була потрібна, щоб роздути скандал, бо в самому слові «Jewess», як, власне, і перекладається англійською слово «жидівка», немає нічого антисемітського. З цього приводу ми подали до суду на газету, яка цей наклеп надрукувала.

Зрештою, це питання до філологів. Це – мовна норма, яка присутня в словниках, українській класичній літературі. Чи ми чимось відрізняємось у цьому питанні від східноєвропейських націй – поляків, чехів чи литовців? Очевидно, ні. То що за чудасія відбувається на кордоні між Україною і Польщею, що в Польщі вживання слова «жид» на означення походження – це нормально, а в Україні – щось неприйнятне? В Українській Галицькій Армії був Жидівський пробоєвий курінь, який боровся за Україну. Його вояки практично всі загинули за Незалежність нашої держави. Вони – українські герої. Натомість сюди прийшли євреї-комісари на чолі північних орд, які цю Незалежність знищили. Наслідком московсько-большевицької окупації став геноцид українців – Голодомор 1932–33 років. І в цьому контексті яке саме слово має негативну конотацію?

Зрештою, не може одна національна меншина диктувати, які слова нам вилучати з мови, а які – вживати. Найбільше, либонь, мали б ображатися німці, тому що етимологія слова «німець» – від слова «німий». Ми цілу націю називаємо «німаками», але претензій від них не чули. Не чули вимог називати їх «дойчами». Бо питання вживання етнонімів – це питання розвитку нації. Нічого образливого в цьому немає.

Якщо йти шляхом вилучення нібито образливих слів, то ми взагалі можемо залишитись без мови. Зараз, наприклад,
Читать

ВО "Свобода" подасть до суду на газету "Daily Mail" у зв'язку із спотворенням резонансного висловлювання народного депутата Ігоря Мірошниченка про голлівудську актрису Мілу Куніс.

Помощник главного раввина Киева Моше Асмана Давид Мильман положительно высказался по поводу заявления Минюста о словах «жид» и «жидовка».

«Мне лично, как человеку, не как духовному лидеру, слово «жид» нравится. Для Украины, равно как и для Польши, - это слово традиционное», - заявил Мильман. «Важно, что вкладывает в это слово человек, когда его произносит. И это нельзя урегулировать никаким законодательством. Согласитесь, слово» любимая «тоже можно сказать так, что женщина поймет, что ее ненавидят», - пояснил помощник главного раввина Киева.

Уривок з книги Богдана Богослова "Сіонізм проти українців": 

Народ, про який далі піде мова, називають жидами, євреями, юдеями. Слово "жид" вживають в Руси-Україні та з усіх інших країнах світу, за винятком Московії та її колоній, де більше прийнята назва "єврей". Остання пішла від Біблії, таким чином, "євреї" мало б означати давньобіблійний народ семітського походження. На нашу мову "єврей" перекладається як "зайда", "заброда", "приблуда", що добре відповідає суті справи, бо колись одне з племен кочівників забрело у населену ханаанським народом землю Палестини. Нижче буде показано, що сучасні "євреї" до тих зайд ніякого відношення не мають. В усіх Західних країнах цей народ позначається словом, яке у нас звучить як "жид". 

Слово "жид" вживалось в усій українській класичній літературній спадщині, зокрема у наших геніальних мислителів та поетів Тараса Шевченка та Івана Франка. Образливий смисл слова "жид" в Русь-Україну принесли москвини, які познайомилися з цим народом через Біблію. Після 1917 р. колоніальним народам з Москви було наказано: для означення назви владного народу вживати слово "єврей"; слово "жид" вважати образливим (Указ керованого жидом В.Бланком-Лєніним Совєта народних комісарів від 9 серпня 1918 р.). За вказівкою Лазаря Кагановича, одного з провідників правлячої юдейської кліки, в Україні навіть був введений закон, згідно з яким за слово "жид" можна було отримати три роки в'язниці, але ще до закінчення цього строку жиди-"товаріщі" могли і розстріляти. У наш час малоросам немає чого боятися, бо цей закон уже не діє. 

Словом "юдей" (власне, від нього походить "жид") називають тих віруючих, які сповідують юдаїзм, а у більш широкому значенні також і тих безбожників, які виховувались на традиціях юдаїзма та Талмуда і вважають себе належними до жидівського народу. 

Тепер, слава Богу, ми живемо у певній мірі незалежній від Москви державі, отже можемо повернути в українську мову для широкого вживання слово "жид". Але юдеї вважають, що їх треба називати "євреями", а слово "жид" має образливий відтінок. З цим погодитись не можна, бо вважаючи слово "жид" за образливе, ми таким чином: 

- змушені підсвідоме засуджувати свою класичну літературну спадщину; 
- продовжуємо використовувати і погоджуватись з нав'язаною нам імперською термінологією; 
- у встановленні термінології і для позначення тих чи інших понять на своїй землі зважаємо на думку релігійної меншини, а не на свої 
...
Читать

До редакції Українських Видань “Інституту для вивчення СССР”.

Я довідався, що після видання моєї монографії — “Жидівська автономія на Україні” - виникли сумніви щодо уживаних мною термінів “жид” і “жидівський” замість прийнятих у Совєтській Україні “єврей” і “єврейський”.

З приводу цих сумнівів стверджую, що термін “жид” є властивий українській мові як теж іншим слов’янським мовам (наприклад: польська, чеська, білоруська), уживання його в згаданих мовах є природне і не має зневажливого характеру, як у мові російській. Уважаю, що в Совєтській Україні приписано уживати виключно слова “єврей” зі святенництва, щоб не викликати у читачів, котрі звикли до образливого сенсу слова “жид” у російській мові, запідозріння автора в антисемітизмі. Очевидно, ніхто з читачів моєї Монографії не запідозрить в антисемітизмі її національно-жидівського автора.

І справді, я уживаю послідовно цієї термінології в моїх українських творах уже з 1918 р., коли я почав говорити та писати українською мовою. Так, уже моя перша більша праця в українській мові — “Листи жидівського соціял-демократа про Україну”, котру я видав у Відні в 1921 р., уживає виключно термін “жид”.

Так само моя стаття про становище жидівства в СССР, надрукована в ч. 16 “Українського Збірника” в “Інституті для вивчення СССР” у Мюнхені, уживає термінів “жид”, “жидівський” і т. д. Взагалі, я засадничо ніколи не погодився б на уживання терміну “єврей” у моїх українських працях, бо добачав би в тому святенництво та боягузство.

ІІроф. д-р Соломон Ґольдельман

Єрусалим, січень 1964.

После того, как народные депутаты Верховной Рады Мирошниченко и Фарион заявили, что слова «жид», «жидовка» и «жидовочка» правильные слова для называния на украинском языке евреев, скандальная жидовка Элеонора Гройсман  обратилась за разъяснением в министерство юстиции Украины.

Полный текст ответа:

Учредителю и главному редактору

Медиа-проекта «Киев еврейский»

Элеоноре Гройсман

Проведенный Министерством юстиции анализ не выявил применение в актах законодательства Украины терминов «жиды», «жид» и «жидовка», а также норм которыми бы запрещалось употребление указанных слов.

Вместе с тем, в актах законодательства Украины употребляются термины «еврейский», «лица еврейской национальности», «евреи».

В частности, пунктом 2 Закона Украины «О ратификации Европейской хартии региональных языков или языков меньшинств» предусмотрено, что положения Хартии применяются к языкам таких национальных меньшинств Украины: белорусскому, болгарскому, гагаузскому, греческому, еврейскому, крымскотатарскому, молдавскому, немецкому, польскому, русскому, румынскому, словацкому и венгерскому.

Абзацем тринадцатым статьи 1 Закона Украины «О жертвах нацистских преследований» дано определение лагеря принудительного труда для лиц еврейской национальности под которым понимается место заключения лиц еврейской национальности с целью их использования на тяжелых работах, преобразованный из гетто или вновь созданный с вывозом трудоспособных евреев из гетто, подчиненный руководству полиции и СС.

Кроме того, отмечаем, что согласно частям первой и второй статьи 24 Конституции Украины граждане имеют равные конституционные права и свободы и равны перед законом. Не может быть привилегий или ограничений по признакам расы, цвета кожи, политических, религиозных и других убеждений, пола, этнического и социального происхождения, имущественного состояния, местожительства, по языковым или другим признакам.

Законом Украины «О принципах предотвращения и противодействия дискриминации в Украине», которым нормированы организационно-правовые основы предотвращения и противодействия дискриминации с целью обеспечения равных возможностей реализации прав и свобод человека и гражданина, одной из форм дискриминации определено ущемление — нежелательное для лица и / или группы лиц поведение, целью или следствием которой является унижение их человеческого достоинства по определенным признакам или создание относительно такого лица или группы лиц напряженной, враждебной, оскорбительной или пренебрежительной атмосферы (пункт 7 статьи 1 и абзац пятый статьи 5).

Запрещаются любые формы дискриминации лиц и / или групп лиц по определенным признакам со стороны государственных органов, органов власти Автономной Республики Крым, органов местного самоуправления, их должностных лиц, а также юридических и физических лиц (часть вторая статьи 6 указанного Закона).

Кроме того, согласно статье 11 Конституции Украины государство содействует консолидации и развитию украинской нации, ее исторического сознания, традиций и культуры, а также развитию этнической, культурной, языковой и религиозной самобытности всех коренных народов и национальных меньшинств Украины.

С уважением

----------------------------------

Теперь скандальной жидовке Гройсман
Читать

Народний депутат від партії "Свобода" Ігор Мірошниченко назвав голлівудську зірку жидівку Мілу Куніс "жидівкою". Через це в інтернетах вже декілька днів точиться дискусія - здебільшого біля питання чи є слово "жид" образливим і чому українці вперто не хочуть називати жидів "євреями".

Особисто я й надалі буду вживати слово "жид", для мене це понятт принципове, адже відмова від нього буде означати втрату частини національної ідентичності. Нехай ті кому не подобаяться це слово, поважає українську мову і українські традиції, або йдуть на х.й разом із своєю мультікультурністю і толерантністю. (нещодавно ми знову бачили цю "толерантність" в Газі)

Я не вважаю, що в слові "жид" прихована якась образа, і це підтверджує близька нам польська мова. В польсько-українському середовищі назва "жид" ніколи не мала суто образливого характеру.  

Зрозуміло це відноситься і до творчості  тогочасних українських письменників,  зокрема, Т. Шевченка. Полякам пощастило: вони відбилися від жидобільшовиків і почали жити у власній незалежній державі - без червоного терору, розкуркулювання, голодоморів та репресій. І їм ніхто не нав'язував як треба казати "жид" чи "єврей".

За Радянської влади, керівництво якої складалося переважно з жидів, в період громадянської війни слова "жид" 
Читать

26 ноября 2012 года депутат от партии Йоббик Мартон Дьёндьёши призвал в стенах венгерского парламента на берегу Дуная составить списки политиков венгерских евреев, чтобы проверить их персонально на предмет угрозы национальной безопасности Венгрии. В тот день вечером на пленарном заседании Мартон Дьёндьёши обратился с вопросом к парламентскому госсекретарю по иностранным делам, фактически, теневому министру иностранных дел Венгрии Жолту Немету с вопросом, почему Венгрия в конфликте Израиля с палестинцами столь быстро приняла сторону Израиля. Немет в ответ сказал, что Венгрия отстаивает общие интересы и приветствует прекращение огня в Газе. И вот именно после этого Мартон Дьёндьёши и назвал подобные действия венгерского правительства результатом деятельности израильского лобби в Венгрии. Тут он и произнес ставшие знаменитыми на весь мир слова, получившие с легкой руки транснациональных СМИ определение "список Мартона".

Дьёндьёши сказал буквально следующее: "Именно сейчас настало время в связи с таким конфликтом обследовать там, где вы живете, в частности, сколько людей еврейского происхождения есть в венгерском парламенте и правительстве Венгрии, которые означают действительную угрозу национальной безопасности для Венгрии". 

Депутаты венгерского парламента молча и одобрительно выслушали это высказывание Дьёндьёши. Никто не попытался прервать его выступление и протестовать. 

=====

Также смотри: Сэяним, агенты влияния, Моссад, космополиты

Тарас ШЕВЧЕНКО

***

У Вільні, городі преславнім,
Оце случилося недавно,
Ще був тойді... От, як на те,
Не вбгаю в віршу цього слова...
Тойді здоровий-прездоровий
Зробили з його лазарет,
А бакалярів розігнали
За те, що шапки не ламали
У Острій брамі. Дурня знать
По походу. Отже назвать,
Єй-богу, я його не вмію,
Того студента,— що ж нам діять?
То синок був литовської
Гордої графині.
І хороше, і багате,
І одна дитина,
І училось не паничем,
І шапку знімало
В Острій брамі. Добре було,
Та лихо спіткало!
Улюбилося, сердешне,
Було молодеє,
У жидівку молодую
Та й думало з нею,
Щоб цього не знала мати,
Звичайне, побратись,
Бо не можна ради дати,
Що то за проклята!
Мов змальована сиділа
До самої ночі
Перед вікном і втирала
Заплакані очі,
Бо й вона таки любила;
І страх як любила!
Та на бульвар виходила
І в школу ходила
Усе з батьком, то й не можна
Було ради дати.
І банкір якийсь із   Л ю б с ь к а
Жидівочку сватав.
Що тут на світі робити?
Хоч іти топитись
До   З а к р е т у,   не хочеться
Без жидівки жити
Студентові. А жид старий
Ніби теє знає,
Дочку свою одиночу
В хаті замикає,
Як іде до лавок вранці,
І найма сторожу,
Стару Рухлю. Ні, небоже,
Рухля не поможе.
Уже де вона на світі
Роман сей читала
З шовковою драбинкою —
І Рухля не знала.
Може, сама догадалась.
Тілько заходилась
Та сплела й собі такую,
І вночі спустилась
До студента на улицю.
І де б утікати,
А вони — звичайне, діти —
Любо ціловатись
Коло воріт заходились.
А жид ізнадвору,
Мов скажений, вибігає
З сокирою! Горе!
Горе тобі, стара мати.
Нема твого сина,
На улиці валяється
Убита дитина,
Убитая жидовином.
Горе тобі, мати.
Жидівочка... де та сила
Взялася в дитяти?
Вихватила ту сокиру
І батькові в груди
Аж по обух вгородила.

Отаке-то чудо
У тім місті преславному,
У тій Вільні сталось.
Дивувались довго люди,
Де вона сховалась,
Жидівочка та гадюча,
Що батька убила.
А вона вночі любенько
В Вілії втопилась,
Бо найшли її в Закреті,
Там і поховали.
А графиня без дитини,
Сердешна, осталась;
Поїхала у Рим, кажуть,
Та десь опинилась,
Та з маркізом якимсь голим,
Кажуть, одружилась.
Може, й брешуть, бо, звичайне,
На те вони люди:
І вдовицю не забудуть,
І тую осудять!

[Друга половина 1848,
Косарал]