Авторизация
Меню
Категории
YouTube (1)
абсурдизм (1)
Аида (1)
ангели (1)
Анжелика Рудницкая (1)
Анжеліка Рудницька (10)
Анонс (2)
благодійність (2)
варто пам'ятати (3)
Великдень (2)
Весілля (1)
виставка (2)
від себе (3)
віра (1)
Внимание!!! (3)
Выставка (1)
выходной)) (1)
вышывка (1)
Геній місця (2)
Голодомор (1)
Гончарство (1)
Гроші (3)
да уж... (2)
дата (1)
День міста (2)
Дерево-птах (1)
діти (4)
Етнографія (2)
жіночі головні убори (2)
Заручини (1)
Искусство (2)
Івано-Франківськ (10)
клип (2)
Концерт (1)
корея (1)
куточок душі. (2)
Кутя (1)
Лавра (1)
майстер-клас (3)
Маша Лосева (1)
Мистецтво (4)
Місячне колесо (1)
мова (1)
моє місто (2)
музей Тараса Шевченка (1)
мысли (4)
наблюдения за живой природой) (1)
напівзабуті слова (9)
народження хрестини (1)
народна медицина (1)
Народна творчість) (2)
нарытое в инете (1)
Наша кухня (5)
наша пісня (10)
Наші багатства (6)
Наші міста (5)
Наші таланти (8)
Наші традиції (19)
Новини (2)
новинки (7)
паска (1)
песни (1)
писанки (1)
Подяка (2)
Покутський фестиваль (1)
Политика (1)
Політичне (4)
Польша (1)
Праліс (1)
прапор (1)
Привітання (1)
Продукт (1)
просто так (2)
Радісний дім (1)
радуйся! (1)
РЕВОЛЮЦІЯ (1)
рекорд (1)
різдво (3)
Свята та обряди (5)
Святвечір (1)
Святкуємо. (2)
СВЯТО (2)
сентиментальное (1)
символи (1)
Скрипка (1)
Спорт (1)
Станиславів (6)
Старовинні фото (4)
студенти (1)
Територія (2)
Територія А (2)
трепология (1)
туризм (2)
украина (2)
Україна (3)
українська кухня (1)
Українське Різдво (1)
українські зачіски (1)
фестиваль (3)
флаг (1)
фото (5)
цікаві місця (2)
цілющі трави (2)
чоловічі головні убори (1)
ювілей (1)
юмор (1)


Календарь
 Декабрь 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31


Понедельник 28 сентября 2009
lev69 | 2009-09-28 21:47:33 Слово №4
Сообщение прочтено 6468 раз

всё просто, слово КВАРТА гадаемPodmigivanie


Категории: напівзабуті слова    
Комментарии (60)  
CocoChanel | 2009-09-28 21:28:21 Слово №3
Сообщение прочтено 11685 раз

Те же декорации. То же время. Из репертуара моей бабушки.

Слово ПОЛЯРЕЦ.

А теперь кто первым угадает?


Категории: напівзабуті слова    
Комментарии (118)  
Сообщение прочтено 6640 раз

Це слово я також чула тільки в бабусі. Друге після припиндальки, яке дивувало мій слух - ТОРЕБКА.

Прошу варіанти цього словаPodmigivanie


Категории: напівзабуті слова    
Слушаю музыку: ламбада
Это сообщение написано также в: Nirvana (0 комментариев)
Комментарии (36)  
Четверг 24 сентября 2009
CocoChanel | 2009-09-24 19:07:00 Хто знає?
Сообщение прочтено 6970 раз

В дитинстві, коли ми їздили до бабусі, вона зажди просила купити їй припиндальку. Цікаво, хто знає, що це? Podmigivanie

Відповідь буде о 21.00.

відповідь - заколка для волосся. активність блогівців просто зашкалювала Laughing


Категории: напівзабуті слова    
Это сообщение написано также в: Nirvana (0 комментариев)
Комментарии (63)  
Вторник 22 сентября 2009
CocoChanel | 2009-09-22 18:15:38 "СЛЬОЗИ СОНЦЯ"
Сообщение прочтено 8118 раз

 

Чарівний та легендарний бурштин – янтар або "горілий камінь" як здавна називають його на Поліссі – є одним з найбільших скарбів поліського краю.
За своїм походженням та фізико-хімічними властивостям поліський бурштин подібний до балтійського янтарю, хоча й відрізняється від нього меншими розмірами, але натомість більшою різноманітністю свого забарвленням та більшою кількістю рідкісних включень – древніх скам'янілих комах та інших законсервованих живих істот, оригінальних повітряних бульбашок тощо. При цьому варто пам'ятати, що справжній бурштин є лише на узбережжі Балтики та на Поліссі, всі решта подібних каменів – приміром, т.зв. "байкальський янтар", "бразильський янтар" тощо – є не оригінальним самоцвітом-янтарем, а лише бурштиноподібними смолами.

З нього робили невеличкі медальйони-обереги від злого ока, дівчата носили бурштинові коралі, які не тільки прикрашали, а й лікували. Проте з часом сонячний камінь чомусь відійшов у тінь. З нього перестали виготовляти прикраси, а поодинокі майстри продовжували виточувати хіба що мундштуки та гудзики. Коли ж траплялися шматки iз включенням дрібних комах (що завжди цінували науковцi і ювеліри), то такі камені вважали ні до чого не придатними і знищували. Було й таке, що бурштином, який добре горить, топили піч і навіть згодовували його... свиням.


Згідно з сучасними науковими даними, 40 мільйонів років тому на місці нашого Полісся був острів, оточений "польським" та "білоруським" морем, на берегах якого і росли ті хвойні дерева, сосни, смолу яких ми сьогодні викопуємо як янтар.
Янтарні прикраси цінували ще місцеві енеолітичні племена, згодом і прадавні слов'яни, русини та литвини, українці. Цінний янтарний камінь викопували просто – рили в "потрібних місцях" глибокі ями. З бурштину майстри виготовляли обереги від злого ока, бурштинові коралі та янтарні намиста, персні, кульчики та браслети. Янтар застосовувався також у лікувальних цілях, пізніше з нього робили мундштуки та портсигари. У часи Великого князівства Литовського поліський бурштин вивозився і до самої Литви, мешканці якої здавна називали свою країну не інакше як "Янтарним краєм", проте віддавали належне поліському янтареві за його унікальні, невластиві балтійському янтарю колір і забарвлення - салатово-зелене та жовто-зелене, синє-зелені і світло-жовті кольори та навіть дивовижний чистий білий і чорний янтар. Причиною цього є, вочевидь, те, що поліський янтар формувався трохи далі від моря, аніж балтійський – прусський (калінінградський), литовський чи латвійський янтар. Так, скажімо, білого янтарю в світі дуже мало - не більше 1-2% від усього світового бурштину!
Загалом, на правобережному Поліссі поклади янтарю відомі в сучасній Рівненський, Житомирській та Київській областях, що становлять Поліський бурштиноносний район, який є частиною найбільшої на нашому контенті янтарної провінції - Балтійсько-Дніпровської. Головним же центром видобутку бурштину на сьогодні є селище міського типу Клесів Сарнинського району Рівненщини, де знаходиться найбільше українське родовище бурштину (Клесівська бурштиноносна зона). Планується, що невдовзі зможуть розпочати свою роботу й дві інші гірничо-видобувні дільниці - Дубровицька та Володимирецька в однойменних районах Рівненщини.
...
Читать


Категории: Наші багатства    
Это сообщение написано также в: Nirvana (0 комментариев)
Комментарии (21)  
Понедельник 21 сентября 2009
Сообщение прочтено 50635 раз

Ще одна художниця, талант сучасності. Її картини не всі сприймають всерйоз, проте всі , хто бачив картини з її маленькими чоловічками, відчувають позитивну енергію, яка йде від цих картин. 

Щоб не перевантажувати блог, ось посилання на біографію Гапчинської . Кому цікаво, може почитати інтерв'ю одному з видань. Принаймні, в мене склалися про неї найкращі враження. Чудова, талановита. З тих людей, яких називають життєлюбами.

І найцікавіше - її картини.




Читать

Podmigivanie


Категории: фотоНаші таланти    
Настроение у меня: радостное   
Это сообщение написано также в: Nirvana (2 комментариев)
Комментарии (22)  
Сообщение прочтено 7513 раз

КАТЕРИНА БІЛОКУР

(1900-1961)

Катерина Білокур народилася в селі Богданівка Пирятинського повіту Полтавської губернії (тепер це Яготинський район Київської області), коли саме до кінця не з'ясовано. Офіційною датою її народження було, зрештою, визнано 25 листопада (7 грудня) 1900 року. Це було логічніше за все, адже - це день святої великомучениці Катерини.

Приблизно у 6-7 років Катерина навчилася читати. Батько й дід спочатку допомагали їй у цьому, але були здивовані завзяттям і успіхами дівчинки. На сімейній раді було вирішено - у школу Катрю не віддавати, оскільки читати вона і так уміє, а економія одягу й взуття - величезна. Краще посадити її за прядку.

...
Читать

Категории: Наші таланти    
Это сообщение написано также в: Nirvana (0 комментариев)
Сообщение прочтено 1533 раз

Саме сьогодні, у свято Марії, захотілося присвятити цій надзвичайній особистості свій пост.

МАРІЯ ПРИЙМАЧЕНКО

(1908-1997)

Народна художниця України, лауреат Державної премії України ім.. Т.Г. Шевченка Марія Приймаченко своєю творчістю відкрила оригінальну сторінку самобутнього мистецтва світової культури. Її виставки з великим успіхом експонувалися у Франції, Канаді, Польщі, Росії, Німеччині та багатьох інших країнах світу. У 1937 році на всесвітній виставці в Парижі Марія Приймаченко отримала золоту медаль, здивувавши своїми картинами мистецький світ...

Народилася Марія Оксентіївна 1908 року в селі Болотня на Київщині в сім'ї мистецьки обдарованих людей. Її батько бондарював, займався теслярством і різьбленням по дереву, майстрував дворові огорожі у вигляді давньослов'янських зображень. Бабуся фарбувала і розписувала писанки. Мати, була визнаною майстринею вишивання. Від неї і перейняла художниця вміння створювати той чарівний, характерний для українських майстринь орнамент, в якому, говорячи словами Гоголя "птахи виходять схожими на квіти, а квіти - на птахів".
Дитинство Марії було затьмарене страшною недугою - поліомієлітом. Це зробило її не по-дитячому серйозною й спостережливою, загострило слух і зір. Усі предмети, що оточували дівчинку, ставали учасниками живої захоплюючої гри, інколи - сумної, частіше - яскравої і святкової. Прихід до мистецтва був зумовлений одвічним селянським потягом до роботи. Через недугу, не маючи можливості працювати в полі, рано змушена усамітнюватися, майбутня майстриня, прагнучи приносити радість людям, свою енергію і працелюбність почала вкладати в мистецтво. Крізь усе її життя проходить невсипуща жага творення, неминуча для таланту потреба поділитися своїми відкриттями з людьми.
...
Читать


Категории: Наші таланти    
Это сообщение написано также в: Nirvana (0 комментариев)
Сообщение прочтено 4253 раз

Зимові вечори темні і довгі. Та ще й піст з його суворими правилами. Нинішня молодь нудиться, не знає, куди себе подіти.  Як тут не згадати добру традицію українських вечорниць.

Колись після Миколая в селах України кожного вечора збиралися вечорниці. Спочатку сходилися дівчата, пізніше з'являлись і хлопці. В будні дні на вечорницях дівчата, бувало, працювали: пряли починки, шили сорочки або вишивали рушники собі на придане. Хлопці залицялися до дівчат, розповідали їм різні бувальщини та небилиці, жартували, одним словом, зава­жали дівчатам працювати. Вечорниці були своєрідним молодіжним клубом, де молоді люди ближче знайомилися, спілкувалися, краще вивчали одне одного і, як наслідок, одружувалися.
Приміщення для вечорниць наймали, звичайно, дівчата, вони ж і платили за нього. Здебільшого це була хата самотньої вдовиці, «солдатки», або - це вже в крайньому випадку - бездітного подружжя. За хату платилося печеним хлібом, пшоном, борошном, полотном - але ніколи грішми. «Гроші, - говорили колись наші селяни, - тільки шинкар бере!» Звертаючись до господині хати, всі учасники вечорниць величали її паніматкою. Обов'язком паніматки було тримати лад на вечорницях. З цього приводу була колись і приповідка: «Паніматка — як сова, а очі - шулічині!»
Кожна частина села, а то й кожна вулиця мала свою хату для вечорниць. Навіть на маленьких хуторах було не менше, як дві хати для вечорниць, бо вважалося, що ходити на ті самі вечорниці рідним братам чи рідним сестрам не годиться.
...
Читать


Категории: Наші традиції    
Это сообщение написано также в: Nirvana (0 комментариев)
Комментарии (5)  
Пятница 18 сентября 2009
Сообщение прочтено 2882 раз

«Город-звезда» Потоцких


Еще каких-то 350 лет назад (три с половиной века – не возраст для города, окруженного поселениями, известными со средневековья) на этом месте был заливной луг между двух рек с почти одинаковым именем – Быстрицей Надворнянской и Быстрицей Солотвинской. Здесь у скромного шляхтича Жучковского в небольшом леске стоял столь же скромный деревянный охотничий замок. Но пришли всесильные Потоцкие, состояние которых часто в несколько раз превышало королевскую казну, и выкупили эту землю. Гетман Станислав Ревера Потоцкий решил основать здесь новый город,который стал бы резиденцией рода. Правда, в силу занятости военными делами, это ответственное дело поручил сыну Андрею. Отпрыск гетмана не был склонен к ослушанию и с энтузиазмом взялся за градостроительство, да еще и видного итальянского архитектора Франческо Корасини пригласил. Зодчий с Апеннин предложил магнату модель «города-звезды» или «города-солнца» в соответствии с модными идеями его соотечественника Кампанеллы. Город, опоясанный со всех сторон неприступными для тогдашней артиллерии клиновидными бастионами – отсюда схожесть со звездой или солнцем – должен был быть самодостаточным. В его центре, на Рыночной площади, возвышалась бы ратуша, окруженная храмами разных конфессий и домами наиболее зажиточных патрициев, а чуть поодаль планировался шикарный дворец отцов города. Андрею Потоцкому идея «идеального города-звезды» понравилась безоговорочно и в течение чуть более десятка лет все запланированное появилось благодаря неиссякаемым «инвестициям» сына коронного гетмана. Иностранные путешественники, такие как Франциск Далейрак и Ульрих фон Врдум, уже тогда восторгались городом Потоцких, называя его «если не наилучшим в Руси, то точно не уступающим Львову и Варшаве». Понятно, что новая столица Прикарпатья в те времена не могла называться именем украинского писателя, жившего двумя столетьями позже. Город тогда (и вплоть до 1939 года) именовался Станиславовом – в честь внука основателя, Станислава Потоцкого, погибшего в битве с турками под стенами Вены в 1682 году. И опять-таки османы своими набегами в конце XVII на несколько лет задержали развитие Станиславова, но город быстро оправился. О его процветании можно судить хотя бы по тому, что на похоронах очередного Потоцкого (Иосифа) «было выпито 20 бочек угорского вина, 11 бочек бургундского, шампанского и рейнского». Кроме многотысячной толпы в последний путь гетмана провожали «175 ксендзов, 60 каноников и 10 епископов». И это были похороны! Какими же тогда должны были быть юбилеи и дни рождения Потоцких?



Читать

 


Категории: Наші міста    
Комментарии (18)  
Назад123...858687Вперед | Указать страницу