“Волинська різанина” – виставка правди, напівправди та відвертої брехніІнформація про відкриття у Києві виставки “Волинська різанина: польські та єврейські жертви ОУН-УПА” широко рекламувався в пресі, навіть на УНІАНі висіло оголошення про її відкриття. Було зрозуміло, що йдеться про Волинську трагедію, одну з найбільш драматичних сторінок українсько-польського конфлікту, але дещо різала вухо назва. Науковці та інтелігенція України та Польщі змогли примиритися на цій важкій історії, Україна та Польща спільно видали сім томів документів, у тому числі й щодо подій на Волині. Ці події називають трагедією, драмою, селянською війною, але не різаниною... Тому оця червоно-чорна реклама відштовхувала. Я подзвонила Володимиру В’ятровичу, колишньому директору архіву СБУ часів президента Ющенка, який відкрив цей архів для громадян України та науковців світу і якого було звільнено з приходом до СБУ нового керівника Валерія Хорошковського, головному фахівцю у темі ОУН-УПА (нема в Україні людини, яка б увібрала більше, ніж він документо-годин на тему ОУН–УПА) і запропонувала йому подивитися разом цю виставку. Володимир В’ятрович сказав, що він вже її дивився, але згодився провести мені додаткову екскурсію... – Володимире, то чому вас звільнили із СБУ? СБУ закрило архів від зайвих очей і тепер займатиметься не інформаційною безпекою, а чимось приємнішим, наприклад, безпекою газових потоків пана Фірташа? – запитала я натякаючи на стару справу, коли рік тому у якості заступника СБУ Валерій Хорошковський боронив РосУкрЕнергівський розмитнений газ, право власності на який нібито було переоформлене на уряд України. – Це було прогнозоване звільнення, - дипломатично відповів В’ятрович. - Хоча шкода, найголовніше, що цікавить Росію: історія, її версія історії. Єдиний спосіб проти нав’язувань та провокацій було: відкрити архів. До речі, поки вас не було, до мене підійшли охоронці, попросили перевірити сумку. На другому поверсі Українського дому нас знову зупинила охорона (як з’ясувалось пізніше, співробітник міліції), яка хотіла подивитися в сумку В’ятровича. – Шукаємо пояс шахідки? – продемонструвала я свою сумку та посвідчення журналіста. – Чи коктейль Молотова? Охоронець тяжко зітхнув та пропустив нас. Ми зайшли в зал, де були розвішані експонати, стенди, із надписами жертв та фотографій. Вглибині залу постійно крутили документальний фільм, де розповідали про жорстоких українців. – Дуже цікава назва. Виставка називається “Волинська різанина: польські та єврейські жертви ОУН-УПА”. Давайте розберемо назву, - запропонував В’ятрович. - “Волинська різня”, це термін який використовується польськими істориками та публіцистами до подій літа 1943 року, коли польсько-український конфлікт сягнув апогею, коли були масові випадки вбивства цивільного населення, як з польського так і з українського боку, і це тривало до літа 1943 року. Виставка ж реально стосується періоду 1941-1947 років. 
Це - не єдина невідповідність заявленому буклетові. Крім того, тут пишуть про єврейські жертви ОУН-УПА у волинській різанині. Нагадаю, що волинська різня, це є липень 1943 року, тоді коли знищення єврейського населення німецькими окупаційними силами було завершено. І тому казати про нібито участь ОУН-УПА у знищенні євреїв було безпідставно. Ми підійшли до стендів, Читать |