Авторизация
Меню

Календарь
 Октябрь 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31


Українські традиційні дівочі та жіночі зачіски
CocoChanel | 2009-10-30 21:54:04
Сообщение прочтено 15680 раз

Леся Українка

Лимарівна

Зачіска часів Київської Русі




Зачіска часів Київської Русі

Зачіска дівчат Закарпаття

 

ЗАЧІСКА ВОЛОССЯ У ДІВЧАТ

Рости, косо, до пояса,
я буду чесати...

Аби ся тримало...


На Гуцульщині дівчину заплітають тоді, як їй сповниться шість років життя. Для цієї церемонії запрошують «сахнівну», жінку, що належить до близької родини. Сахнівна заплітає волосся на голові дівчини навхрест, беручи жмут волосся спереду, з потилиці, від правого вуха і від лівого. Зв'язуючи всі чотири кінці на середині голови, сахнівна примовляє:

«Як зв'язую все волосся на тобі, аби ся тримало з усіх штирьох боків, так аби ся в'язали до тебе з усіх боків парубки, удівці, дідицькі сини та й котрі найстарші парубки у краї; котрий тебе узрить, то так аби ся за тобою умлівав, як риба за водою».

При цій церемонії звичайно бувають якщо не всі, то бодай ближчі родичі, що з нагоди першого плетення коси сідають за стіл, п'ють горілку і весело приспівують:

Ой, ще буде подобочка дівчинов ходити,
Та за своєв голівоньков косичку носити...


В селі Громах на Уманщині мені доводилося спостерігати кілька випадків, як перший раз заплітали косу дівчинці дорослі дівчата, а не заміжні жінки, як на Гуцульщині При цьому мати ставила дівчатам могорич, бо ж — «треба косу поливати, щоб краще росла!» Ця церемонія відбувалася восени, перед тим, як дівчатка мали йти до школи.

Очевидно, і в інших місцевостях України перше плетення дівочої коси чимось та якось відмічається, але в етнографічній літературі про це мало відомо.

Руса коса до пояса...

Українські дівчата, як дівчата всіх інших слов'янських народів, завжди ходили з непокритою головою — ознака дівочої чести. Втративши честь, дівчина покривала свою голову хусткою, а звідси і назва «покритка». В старій Україні-Русі був звичай: якщо хлопець накинув на голову дівчини намітку, вона ставала йому дружиною.

Коси наших дівчат були довгі, справді до пояса. Це вважалося, як вважається ще й тепер в Україні, за одну з найголовніших ознак дівочої краси. Довга коса — честь дівоча! Колись у наших селах парубки за негідну поведінку дівчини силоміць обрізали їй коси і це була ганьба... В селах України наші дівчата ще й досі бояться обрізаних кіс. Антося Яремчук з села Стетківці на Житомирщині як «ОСТ-арбайтер» жила в таборі, тяжко працювала і мусіла обрізати коси. З цього приводу в своєму листі до товаришки вона писала:

«Коси я тепер обрізала, бо дуже вилазили. Щоб так мене мама побачили таку, з обрізаними косами, то не знаю, що б вони мені сказали б?.. »

Що ж до звичаю, як саме заплітати косу, то є різниця поміж Ліво- і Правобережжям. На Лівобережжі в будень дівчата роблять рівний проділ, посередині голови, розчісують волосся на два боки і заплітають у дві коси. Заплетеними косами обвивають голову, ніби вінком. У неділю або в свято дівчата сплітають все волосся в одну косу і вплітають у неї кілька кольорових стрічок-кісників, що разом з косою звисають вздовж спини.

На Правобережжі у будні дні дівчата так само обвивають голову кісьми, ніби вінком; у неділю ж чи свято за¬плітають не в одну, а в дві коси і ті коси звисають вздовж спини без довгих стрічок. У дві ж коси заплітаються і дівчата-подолянки. Дівчата-гуцулки у своїх жартівливих співаночках про косу співають:

Дивуються мені люди, що я дівонькою,
А я плота не городжу свею косонькою,
А я плота не городжу, ні кілля не гачу,
Я за свою косу-русу податку не плачу.
Рости, косо, до пояса, я буду чесати,
Десь мій милий у цісаря, я буду чекати...

У зв'язки та в колокілки...


Павло Чубинський1), а за ним і Хведір Вовк2) відмічають спеціяльно святкові зачіски дівчат на Київщині, в Канівському повіті та частково на Чернігівщині. Таких зачісок є дві: «у зв'язки» та «в колокілки». Обидві вимагають сторонніх рук, а тому колись — ще як Україна не була колгоспною — в суботу ввечорі, або напередодні великих свят, дівчата збиралися по кілька до одної хати, мили голови і одна одній виплітала «зв'язки» або викладали «колокілки». В часи Павла Чубинського та Хведора Вовка «зв'язками» та «колокілками» запліталися дорослі дівчата. Мені ж особисто доводилося бачити так заплетених учениць, що їх заплітають ще матері, посилаючи до школи.

Дрібушки

Понад Дністром в Галичині дівчата заплітають волосся у чотири коси. Дві передні підплітають коло висків, а задні розподіляють на кілька дрібних кісок — дрібушки. Дрібушки викладають навколо голови вінком, а одну кіску «перекидають» через голову.

На Полтавщині ж дрібушками заплітаються молодиці перший рік після весілля. В одній весільній пісні з Лівобережжя дівчата співають, звертаючись до молодої:

Оце тобі, Маріє, за тоє,
Щоб не плела кісоньки втроє.
Заплети кісоньки в дрібушки,
Бо вже ж тобі не ходити в дружки...


На Закарпатті дівчата заплітаються в одну косу, а спереду напускають волосся на кути чола — начоси. Нижні частини начосів заплітають у «дрібушки», маленькі кіски, що є ніби орнаментом зачіски.

Козак буде розплітати...

В одній народній пісні, що записана на Київщині, дівчата співають:

Ой, на горі жито — тоненькі покоси,
А хто буде розплітати дівчиноньці коси?
Козак буде розплітати, козак буде плести,
Козак буде дівчиноньку до шлюбоньку вести...


Найурочистішим моментом народнього весілля є розплітання дівочої коси. Цей момент символізує собою кінець дівування. Молоду садовлять на діжі, що застелена кожухом вовною догори — символ щастя. Старша дружка, звертаючись до старости, каже:

— Пане старосто, пане підстаросто, благословіть моло¬ду розплітати!
— Бог благословить! — відповідає староста.

Молодий підходить до невісти і розплітає їй косу. Розплітає небагато, щоб тільки витягнути з коси стрічку і забрати її собі. Далі вже цю церемонію довершують дружки свашки, як де ведеться. Прощаючись з косою, молода плаче, а дружки співають:

Чого плачеш, чого жалуєш, молода Марусю?
Ой, чи тобі жаль батька старого, чи подвір'ячка його?
Ой, не жаль мені батька старого і подвір'ячка його,
Тільки жаль мені русої коси — дівочої краси;
Дівки гуляють, кісоньками мають, а мене не приймають...


І скільки ніжности, шляхетного почуття у піснях, якими молода прощається з косою, символом свого дівування:

Ой, на горі жито, а в долині просо,
Ой, жаль мені тебе, моя русо-косо!
Ой, просо, просо — волоття,
Ой, косо, косо — золоття!
Та не рік я тебе кохала,
Що суботоньки чесала,
Що неділеньки вмивала, —
За один ранок стеряла3).
Ой, сиділи лебеді на воді,
Та й полетіли на ріки —
Розпустили русу-косу навіки...


Або ще:

Перше було літечко, а тепер зима,
Посіяла чорнобривці, та вже не пора.
А вже ж мої чорнобривці розцвітають,
Уже мою русу-косу розплітають.
Уже мої чорнобривці розцвіли,
Уже мою русу-косу розплели.


Народня пісня порівнює дівочу косу з чорним шовком, а сльози, пролиті на прощанні з косою, з золотом:

Ой, матінко, ти голубонько,
Приснився мені сон дивненький:
З раю пташки вилітали,
Чорний шовк поснували,
Дрібне золото порозсипали...
З раю пташки — твої дружки,
Чорний шовк — твої кіски,
Дрібне золото — твої слізки...


На гуцульському весіллі не розплітають кіс молодої, а відрубують. Цей обряд відбувається так: свекор бере кінець коси своєї невістки в руки і прив'язує до дерев'яного кілочка, що спеціяльно для цього забивається у стіну. Молодий, танцюючи з дружкою, повинен виявити стільки сприту, щоб відрубати кінець коси молодої одним махом топірця. Якщо йому не пощастить це зробити, то старі гуцулки — а вони до цього придивляються пильно — будуть пророчити молодій нещасливе життя. Якщо ж кінець коси відлетить з одного маху, то подружжя буде щасливе.

На північно-західній Волині косу молодої не розплітають і не відрубують, а відрізують ножем. Коротке воло¬сся ховають під очіпок. Молодиця назавжди залишається коротковолосою. Та цей волинський звичай є винятком у загальноукраїнському звичаї.

В косі стрічка голуба...

У неділю та в свята дівчата вбираються в стрічки. Вибравши одну найкращу стрічку, дівчина обвиває її навколо голови, а до кінців, що звисають на спину, пришпилює всі останні стрічки, скільки б їх не було. Поверх стрічки одягається вінок. Щоб стрічка краще трималася на голові, колись дівчата робили з лубка обручик, покривали його стрічкою і одягали на голову, як капелюшок. Влітку, йдучи в поле, дівчина збирала квіти і закладала їх за лубок, покритий стрічкою. Виходило щось на зразок корони з живих квітів.

По всій Україні серед хлопців ще й досі зберігся старий добрий звичай дарувати дівчатам стрічки та намисто. Такі подарунки звичайно робляться тричі на рік: на Меланки, перед Новим Роком, на перший день Великодня та на Зелені Свята. У народніх піснях про це співається:

Ой, по росі, сивий коню, по росі, по росі —
Від милого дарунок: стрічка у косі...


На Гуцульщині парубки співають:

Єдна шила на подвір'ю, друга на містечку,
Єдній куплю вобарінок, а другій стьожечку,
Не такую червоную, що в коси вплітати,
А такую біленькую, до шлюбу ставати...


Та не завжди в коси вплітаються червоні стрічки. Ми, українці, як відомо, не захоплюємося яскравими кольорами. Нам більше подобаються спокійні барви, а тому над Дніпром парубки співають про дівчину, що у неї:

Руса коса до пояса,
В косі стрічка голуба...


ЗАЧІСКА ВОЛОССЯ У ЖІНОК

У протилежність до дівчат, жінки в Україні завжди ходили з покритою головою. На другий же день після весілля жінці покривали голову з відповідною обрядовість і вже після того «ходити простоволосою» або «світити волоссям» колись вважалося непристойністю.

Хведір Вовк пише, що під час його антропологічних дослідів в Україні він ніколи не натрапляв на труднощі якщо просив якусь жінку, наприклад, оголити коліно, але коли він казав скинути очіпок, то майже завжди чув обурення і протести; тільки завдяки втручанню місцевого священика справа часом полагоджувалась позитивно).

В грамоті князя Ярослава Володимировича за рік 1195-й записано, що накладається пеня на того, хто зірве з жінки «повой». Саме тому, що волосся заміжньої жінки повинно бути завжди закрите, жінки в Україні не малі колись ніяких особливих зачісок. Вони звичайно закручували волосся у вузол і накривали голову очіпком.

На Київщині, Полтавщині та частково на Поділлі заміжні жінки, не заплітаючи кіс, ділили волосся на дві рівні частини, а потім, скрутивши кожну з них, як джгут, намотували на луб'яне кільце, що називалося кибалкою. Зверху кибалки надягали очіпок, що був в основі вужчий а верхня частина його була розширена. Це, мабуть, і дало причину шведові Вейге писати в своїх спогадах про щось «цілком плоске, як тарілка» на головах українських жінок.

На Херсонщині та на всьому півдні України ще й тепер жінки закручують своє волосся «корзою» — високим кільцем або горбком на задній частині тім'я над потилицею. Корза пришпилюється шпильками, після чого вся голова покривається хусткою. На західній Волині після весілля молоді жінки ще два тижні ходять з розпущеним волоссям і непокритою головою. Після двох тижнів волосся підрізується, накривається наміткою і вже ніхто ніколи зі сторонніх людей не побачить жінки простоволосою.

В Галичині волосся заміжні жінки підрізають «по вуха», надягають очіпок, а поверх очіпка вив'язуються хустко.

Суворий старослов'янський звичай, що забороняв заміжнім жінкам ходити без голов'яного вкриття, в переважній більшості населення України вже належить до історії. Наші жінки вже не дотримуються цього звичаю І це дуже добре, бо ходити з відкритою головою зручніше і здоровше. Крім того, плекання довгих кіс надає жінкам кращого вигляду.

1) Труды зтногр. зкспед. в Зап.-русск. край. Том VII, 1873.
2) Студії з укр. етногр. та антр., Прага.
3) Згубила.
4) Вовк Хв.: «Студії.. », стор. 127.
5) Січинський В.. «Чужинці про Україну». Доба Мазепи. Стор. 127

За матеріалами етнографічного нарису Олекси Воропая «Звичаї нашого народу». – Київ: «Оберіг». 1993. – ст. 484 – 488; ст. 508-509


Категории: українські зачіски    
Комментарии RSS :

berkutu | 30.10.2009 22:14 | [Ссылка]

дякую. интересный пост.


CocoChanel | 30.10.2009 22:18 | [Ссылка]

это наше. наша история и традиции. будет очень жалко, если это затеряется в пыли времени...


berkutu | 30.10.2009 22:22 | ото ж...потому и я гавкаю. а нормальную | [Ссылка]

CocoChanel | 30.10.2009 22:25 | так выпускай частями в инете, засыпай спонсоров-любителей | [Ссылка]

CocoChanel | 31.10.2009 20:34 | Скопировала пост Беркута. По причине того, что слишком | [Ссылка]

Е.. | 30.10.2009 22:22 | [Ссылка]

Очень интересно!


CocoChanel | 30.10.2009 22:26 | [Ссылка]

спасибо!


Е.. | 30.10.2009 22:26 | Да нет, это Вам спасибо! | [Ссылка]

CocoChanel | 30.10.2009 22:28 | милая кума, мы уже на Вы? | [Ссылка]

Е.. | 31.10.2009 19:15 | Это из большого уважения! (съехала) | [Ссылка]

CocoChanel | 31.10.2009 20:54 | И на том спасибо * уважают - значит, боятся! | [Ссылка]

Е.. | 31.10.2009 20:56 |   | [Ссылка]

viktoriah | 30.10.2009 22:28 | [Ссылка]

Rolling Eyes.....молодчинка...а фото жіночих головних уборів є? 


CocoChanel | 30.10.2009 22:46 | [Ссылка]

трохи фото знайшла, але це напевне, вже завтра буде, окремим постом

і так занадто тривалий час сиджу біля монітора, трохи втомилася))


CocoChanel | 30.10.2009 22:38 | [Ссылка]

Волосся у народних звичаях та обрядах. Дитячі зачіски.

У кінці ХІХ - на початку ХХ ст. вагітній жінці до народження дитини не дозволялося ходити без хустки, особливо ввечері, бо немовля могло б народитися перелякане. До шести неділь дитину купали в свяченому зіллі: дівчинку у любистку, чорнобривцях, пижмі, щоб як пісня цвіла і хлопці любили, а хлопчиків - щоб сильними були. Волосся не можна викидати на смітник, бо пташки, візьмуть собі на гніздо - буде голова боліти.

У ХІХ - на початку ХХ ст. в побуті українських селян був відомий обряд - "пострижини". За народним звичаєм, дитину стригли перший раз у рік. Ця традиція побутує і сьогодні.

Великим святом у родині були іменини трирічної дитини. Цього дня їй на голівку одягали на весні фіалковий вінок, влітку сплетений із лугових квітів, восени і взимку - з барвінку і калини. Кожен вітав дитину, брав на руки, бажав здоров'я.  У деяких регіонах у чотири роки одягали пасок на хлопчика, фартушок або стрічечку на дівчинку. Для цієї події батьки ткали або купували такі речі, які мали силу оберегу і широко використовувалися у родильних, весільних та інших сімейних обрядах. У Немирівському районі дівчинці кидали у воду, в якій купали, пелюстки з першої квітки ранньої півонії. Таку квітку при розквітанні стерегли, щоб ніхто чужий (у кого були дівчата) не зірвав, бо міг "вкрасти щастя". Широко застосовувалися різноманітні ароматичні квіти та лікарські трави, насамперед, рута, волошка, м'ята, любисток, сіно, овес, зібрані на Івана Купала до сходу сонця. Люди вірили в їх цілющу силу. Купали дітей у дерев'яних ночвах в день, коли сонце "золотило верхів'я дерев", чи увечері, коли "сонце спати йшло". З великою увагою добирали лікарські трави, враховуючі стать дитини. На Вінниччині ще на початку ХХ ст. побутувало повір'я, що волосся загубити не можна, "бо відьма візьме його на чари". Волосся в Східному Поділлі (Вінницька обл.) закладали під стріху. Коли діти ставали дорослими, женились, їм повертали волосся.

Маленьким дівчаткам заплітали волосся у "чучерки" (с. Соколівка, Левків Крижопільського району). Якщо коси були короткими, то спереду заплітали дрібненькі кісочки, а потім їх вплітали у коси (с. Іванів Калинівського району). Маленьких хлопчиків підстригали "під макітру", або голили голову, залишаючи спереду маленький чубчик.

У кінці ХІХ - першій половині ХХ ст. на Поділлі волосся дівчинки заплітали у чотири кіски (батіжок). Оскільки за прадавніми народними віруваннями цифра чотири була магічною, то вона неодмінно мала б оберігати дівчинку від зла з усіх чотирьох сторін.

Експедиційні матеріали дають підставу стверджувати, що певні зачіски та звичаї, пов'язані з волоссям, були поширені на всій території Поділля, а деякі мають свою локалізацію.


Фрося | 31.10.2009 11:14 | [Ссылка]

 Интересно было почитать. Спасибо.

Я слышала что коса для молодой и незамужней девушки была полезна вот еще в чем: "Заплетенная коса закрывает собой позвоночник по которому проходит энергетическая линия. Так вот негатив от нехороших слов или взглядов кинутых в спину девушки, отражала ее коса. Ведь волосы - это как своеобразные антены, по которым негатив уходил в сторону."

Суть в том, что до определенного возраста пока девочка развивается, формируется  -  она более уязвима, и ей нужны дополнительные средства защиты. Коса - именно,  то что нужно.

 


CocoChanel | 31.10.2009 21:19 | [Ссылка]

Спасибо и тебе за такой интересный комментарий. Я сама впервые слышу о энергетической защите косы. Что-то в этом естьPodmigivanie


12Вперед | Указать страницу