Друга річниця перемоги на президентських виборах змушує згадати, що з обіцяного лідером опозиції втілив правитель країни

«Ефект від реформ українці відчують вже у 2012 році». Наближення третього року президентства змушує Віктора Януковича знаходити виправдання його «корисності» суспільству в попередні два роки. Це коли обіцяна «реформація» перетворилася на нескінченний потік реформування: судову змінює адміністративна, податкову-пенсійна, земельна повторює долю приватизаційної. Однією реформою влади списують своєму бізнесу мільярдні борги перед бюджетом, інший - збільшують пенсійний вік українок. Складається враження, що весь цей Perpetuum Mobile реформування - основа життєдіяльності Президента і його команди. По-перше, дозволяє тримати народ в тонусі. По-друге, не дозволяє країні згадувати про долю колишніх обіцянок. Їх було так багато роздано кандидатом в президенти Віктором Януковичем.

Так, поганим тоном сьогодні вважається згадувати, як два роки тому лідер позиції Янукович обіцяв надати статус держслужбовців вчителям і медикам. Для пари мільйонів виборців це стало важливим аргументом у голосуванні.

Ще, за оцінками політологів, близько мільйона голосів Януковичу на виборах принесло його обіцянку дати "вільну" малому бізнесу. Тим більше, так вдало співпало, що в 2009-м прем`єр Юлія Тимошенко почала реформу «спрощенки». Підприємці почали обурюватися - і тут з`явився Віктор Федорович з «податковими канікулами». Через півроку його президентства всі «напрацювання» Тимошенко були втілені. Навіть з перевиконанням плану і понад очікувань громадян.

Останні, до речі, так і не дочекалися ще одного обіцянки Віктора Януковича - забезпечити їх житлом через доступні іпотечні кредити зі ставкою не більше 7% річних. Середня банківська ставка в більшості українських банків сьогодні становить 20-25% річних за умови виплати першого внеску в розмірі від 40%.

Намагається не згадувати Віктор Федорович і свою обіцянку «заповнити» вітчизняні ВНЗ 75% держзамовленням. Його міністр Дмитро Табачник своєрідно сприйняв цю президентську команду: замовлення стали скорочувати. Обіцянка побудувати більше дитячих садків перетворилося на їх активну «перепрофілювання» по регіонах.

«Коментарі» пропонують топ-10 обіцянок Віктора Януковича на 2011 рік

Він обіцяв саджати чиновників-корупціонерів за порушення при держзакупівлях, натомість провладні депутати прийняли новий закон, який ускладнює доступ ЗМІ до тендерів.

До 1 січня 2012 він обіцяв закінсити підготовку земельної реформи, проте парламент відклав прийняття «земельної реформи» ще на півроку.

Парафування угоди про Асоціацію між Україною та ЄС взагалі відкладено до кращих часів.

Янукович говорив. Що в обов’язковому порядку будуть переглянуті газові контракти з «Газпромом», натомість ціна на газ для України у 2012 році виросла ще більше.

Так і не відбулося переведення української армії на «контракт», а Генштаб прогнозує, що контрактної армія Україні стане не раніше 2025 року.

Обіцяв звільнити міністрів, за зрив графіка проведення реформ, на сьогодні звільнено лише міністра фінансів, який показав зростання доходів держбюджету.

Пообіцяв приструнити «мажора» Романа Ландика, який, як відомом, відпущений під 3 роки «умовно».

Не відбулося підписання зони вільної торгівлі з ЄС, аналогічна доля парафування Асоціацію з ЄС

Янукович обіцяв підвищити мінімальна пенсію до 1320 грн., проте на 1 січня 2012 року мінімальна пенсія становить 822 грн.

Окрім того він обіцяв незалежний судовий процес над Юлією Тимошенко, натомість всі провідні світові ЗМІ назвали судовий процес над екс-прем`єром замовним.

Ще одна обіцянка Віктора Януковича, яке використовується в якості заставки до одного з політичних ток-шоу - стати гарантом свободи слова. З тих пір, як Янукович
Читать

 Лідер ЛДПР та кандидат на посаду глави держави Володимир Жириновський запропонував росіянами обирати не президента, а царя.

"Одразу кидається в очі неросійське слово - президент. Чому нас так не поважають? Чому чужою мовою ми повинні називати найвищу посаду в нашій країні? Давайте назвемо її - глава Росії, по суті, російський цар!", - закликав він у своїй статті для газети "Известия".

Жириновський звернув увагу, що "президент" в перекладі російською означає "попереду сидить".

"Якось це кострубато і невизначено сприймається", - вважає він.

"А в Росії ми зазвичай говоримо: "з голови все починається", "ця людина – голова", "хліб усьому голова" тощо. Тобто нам навіть за змістом ближче "голова", воно більш зрозуміле, рідніше. Або інше гарне слово - правитель. Чим він займається? Він править. От і давайте будемо собі обирати правителя Росії або главу Росії. Змінили ж ми парламент на Державну думу", - написав Жириновський.

Він також хоче, щоб Росія стала парламентською республікою, і керівника країни обирала би Державна дума.

"Росія повинна бути єдиною централізованою країною, в якій не залишилося б місця для регіональних князьків, які підтримують хабарників, екстремістів і терористів", - додає Жириновський і пропонує проводити розподіл всередині держави не за національними кордонами, а за губерніями, як це було прийнято в Російській імперії.

Десь зодва роки та трохи волі вистачило б Україні, аби повністю відмовитися від споживання російського газу.

Проблему становить система наживи на газі через комуненерго, та інші схеми. Справа не тільки в керівництві країни - багато людей, в т.ч. Опозиціонери, годуються з теми. Тема сама призводить до величезного переспоживання газу. Навіть якби на Януковича зійшов Святий Дух і він вирішив змінити ситуацію, йому довелося б витримати невеличку громадянську війну.

Нажаль, в наших умовах, незалежність не може триматися на крадіжці.

Коли онук, згодом, коли все закінчиться, питатиме у вас: де поділася наша незалежність? Відповідайте: ми її у себе вкрали.

Дмитро Корчинський

Кирило - надзвичайний патріарх. За всю історію РПЦ такого напористого і нахабного ще не було. Це випливає з його індивідуальних особливостей. Він - добрий пропагандист імперської ідеї. Чимось нагадує міністра гітлерівської пропаганди Йозефа Ґеббельса. Той теж не гребував жодними аргументами і добре їх обґрунтовував з погляду інтересів німецької політики. Тут методика така сама. Кирило вибірково користується окремими цитатами з Біблії про те, що влада РПЦ та Московського патріархату поширюється на цілу територію колишнього Радянського Союзу. Передусім - на слов'янські країни: Росію, Україну та Білорусь. Тепер він "пришпандьорив" сюди ще й Молдову. Бо Молдова, як колишня інтегральна частина Румунії, теж православна. Він відвідує лише ті області, де має бодай якусь підтримку.

Ненависть архієреїв УПЦ до Кирила з кожним його візитом зростає. Кожному помітна його брутальна поведінка - цілковито ігнорує митрополита Володимира. Абсолютно не нормальна обстановка, коли патріарх РПЦ приїжджає на територію "незалежної" УПЦ без узгодження з її керівництвом, куди хоче і як хоче. Вона не має прецедентів у православному світі. Ініціатива має йти від предстоятеля місцевої церкви - УПЦ. Він, за протоколом, має бути присутнім на заходах за участю патріарха. І тут зневага - Кирило приїжджає на запрошення обласних архієреїв. Це брутальне порушення грамоти, даної УПЦ про незалежність управління.

Кирило може забрати в Української православної церкви навіть те, що вона має. Зараз ідуть такі розмови, бо, фактично, УПЦ досі адміністративно підпорядкована РПЦ. Їй не дали ні автокефалії, ні автономії. Статус не узгоджений і Кирила дратує незалежність українських єпископів. Надання самостійного управління - це нонсенс. Перший ступінь незалежності церкви - це автономія, другий ступінь - повна автокефалія. РПЦ у 1990-му не дала ані першого, ані другого, а вигадала третю формулу - "самостійне управління". Досі ніхто не розуміє, що це таке. Це можна порівняти з тим, що раніше була коротка прив'язь, а зараз її трошки подовжили. Але прив'язь є, тому смикнути можуть у будь-який час.

Російська православна церква більше порушує канони і правила, ніж УПЦ Київського патріархату. Грамоту про самостійне управління тодішній патріарх РПЦ Олексій ІІ давав саме митрополитові Філарету. Тоді сподівались, що це тимчасово. 1992-го українські єпископи на чолі з предстоятелем УПЦ Філаретом звернулись до РПЦ з проханням надати автокефалію. Але тоді це брутально відкинули і почали заламувати руки єпископам. У травні 1992 року провели свій, розкольницький і розбійницький, Харківський собор. А тепер звинувачують Київський патріархат у розколі.

Позиція РПЦ може підштовхнути УПЦ до автокефалії. Зараз іде підкилимна боротьба. В УПЦ наростає глибока криза, адже дедалі більше молодих єпископів обурюютьсятакою поведінкою Кирила і його наступом. Але треба вичекати, ще ситуація не дозріла.

Українська влада досі сприяє Кириловим зазіханням. Дивно поводяться українські посадовці, які змушують губернаторів мало не встеляти йому дорогу квітами. У Чернівцях його взагалі не хотіли бачити, але надійшла рознарядка з центру. Це при тому, що у Молдові Кирилові навіть не дозволили покласти квіти до пам'ятника! Молдовська влада поводиться набагато стриманіше. Цей клубок дуже заплутаний на політиці. Наша влада зараз не хоче дратувати московського патріарха, який є представником дуету Путін-Медвєдєв. Але і владу така поведінка вже дуже дратує, адже уродженець мордовського села Оброшино з татарським прізвищем Гундяй робить себе "русскім"! У нас своїх є достатньо єпископів, набагато кращих від нього.

Дмитро Степовик, релігієзнавець, провідний
Читать

Серед провідних українських політиків найбільшу підтримку громадян України мають Юлія ТИМОШЕНКО, Арсеній ЯЦЕНЮК та Віталій КЛИЧКО. Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ – на четвертому місці.

Про це свідчать передані УНІАН результати всеукраїнського опитування, проведеного соціологічною службою Центру Разумкова наприкінці вересня-на початку жовтня 2011 року.

Так, за даними соціологів, серед провідних українських політиків найбільшу підтримку мають Ю.ТИМОШЕНКО (14,3% повністю підтримують її діяльність, 22,1% – підтримують окремі дії, 56,7% – не підтримують її діяльність), А.ЯЦЕНЮК (відповідно 11,9%, 34,7% і 44,2%), В.КЛИЧКО (відповідно 10,2%, 31,8% і 41,5%), В.ЯНУКОВИЧ (відповідно 10,0%, 30,0% і 54,6%).

Порівняно з травнем 2011 р., статистично значуще зросла частка респондентів, які повністю підтримують діяльність Ю.ТИМОШЕНКО (з 11,9% до 14,3%) та А.ЯЦЕНЮКА (з 8,6% до 11,9%). За цей же період зменшилося число тих, хто не підтримує діяльність Ю.ТИМОШЕНКО (з 60,1% до 56,7%) та В.КЛИЧКА (з 47,5% до 41,5%), і зросла частка тих, хто не підтримує діяльність В.ЯНУКОВИЧА (з 48,1% до 54,6%).

Діяльність прем’єр-міністра України Миколи АЗАРОВА повністю підтримують 5,1% опитаних, підтримують окремі його дії – 27,5%, не підтримують – 61,8%. Діяльність віце-прем`єр-міністра Сергія ТІГІПКА – відповідно, 5,8%, 25,2% і 61,6%, голови Верховної Ради України Володимира ЛИТВИНА – відповідно, 3,4%, 23,6% і 64,1%.

Серед українських політиків найбільш негативно оцінюється діяльність Віктора ЮЩЕНКА (лише 1,5% респондентів повністю її підтримують, 9,3% – підтримують окремі дії, 80,4% – не підтримують).

*** Дослідження проведене соціологічною службою Центру Разумкова з 29 вересня по 4 жовтня 2011 року. Було опитано 2009 респондентів віком від 18 років у всіх областях України, Києві та АР Крим за вибіркою, що репрезентує доросле населення України за основними соціально-демографічними показниками. Теоретична похибка вибірки (без врахування дизайн-ефекту) не перевищує 2,3% з імовірністю 0,95.

Даючи інтерв'ю для ЗМІ, відомий мовознавець, професор, академік Академії наук Вищої школи України Олександр Пономарів прокоментував особливості вимови прем'єр-міністра Миколи Азарова під час його спілкування українською мовою: "Тут напрошуються дві версії: або Микола Янович відверто знущається над нами, або ж він, вибачте, просто тупий".

За словами Пономаріва, за останній час від Азарова втекло вже п'ять вчителів української мови. Тут одне з двох: "Азаров або не хоче вивчити мову, або не може. Якщо правильне друге твердження, то така людина не здатна ні на що через свою кволість. До речі, кажуть, що від нього вже п'ять учительок української мови пішли, не витримали ...".

У той же час, вказівку президента міністру внутрішніх справ Анатолію Могильову вивчити державну мову і розмовляти нею академік вважає цирком.

"Через місяць він дійсно заговорив, але вистачило цього чиновника на дві-три промови. А тепер пан Могильов знову користується російською. Пересічна людина сприймає це так: "Ви хотіли - я довів, що можу. А тепер відчепіться".

==============

Азаров - просто тупий, хіба не зрозуміло? До речі, а хто в тій банді розумний?

Міністерство закордонних справ Італії запросило посла України в цій країні, щоб висловити йому стурбування, з яким Італія слідкує за процесом над колишнім прем’єр-міністром України Юлією Тимошенко.

У повідомленні на офіційному сайті МЗС Італії ствержують, що під час зустрічі італійська сторона відзначила необхідність повного дотримання основних прав людини, норм правової держави та прозорості судового процесу відповідно до демократичних принципів та міжнародних стандартів судової практики.

Видання нагадує, що раніше через арешт Ю. Тимошенко був викликаний посол України у Франції.

==============================

Невже ці тупорилі бандюки ще не зрозуміли, що наступною їм покажуть червону картку?

В Україні ось уже понад два місяці йдуть зйомки спільного російсько-українського кінофільму про так званий «матч смерті», що відбувся 9 серпня 1942 року в окупованому німцями Києві, між німецькою командою «Флакельф» і українською «Старт».

Мета картини, бюджет якої становить понад 10 млн. дол., як окреслено на одному із російських сайтів, «відродити патріотизм в… Україні, особливо в Західній, де наростають антиросійські настрої населення, показати, що націоналізм і зневага до радянської історії – це не тільки блюзнірство, але й антиморальна поведінка». У свою чергу, продюсер фільму Ілля Неретін в одному зі своїх інтерв’ю зауважив, що мета створення фільму - нагадати про героїчний подвиг радянських футболістів, показати реальних героїв, які, незважаючи на тиск і погрози з боку окупантів, виграли всі 9 матчів.

Думаю, що коментувати безглузді висловлювання росіян стосовно «героїчного подвигу радянських спортсменів», і «відродження патріотизму в Україні» через легенду про «матч смерті» не варто, хоча б з тієї причини, що в Україні за період з липня 1941 по 1944 рік наші футболісти зіграли з солдатами вермахту та їх союзниками не 9 матчів, а понад 150.

Мені за 5 років дослідження теми спорту в роки німецької окупації вдалося встановити результати 111 відповідних поєдинків. При цьому статистика таких ігор свідчила не на користь загарбників – 60 виграли українці, 36 окупанти і 15 завершилися внічию.

Більше того, окрім футболу, в окупованій Одесі, згідно даних тодішньої преси, відбулося 16 боксерських поєдинків з німецькими і румунськими солдатами (бої проходили в Одеському цирку – авт.), з яких у 7-ми перемогу здобули українці (3 нокаутом), 5 виграли окупанти (2 нокаутом), 4 зустрічі завершилися внічию. Жодний спортсмен не був арештований окупантами після своїх перемог.

Варто зауважити, що перемагали німців українці, які підтримували радянський режим і ті, що його ненавиділи, як скажімо, більшість футболістів Західної України. І не думали вони тоді ні про який героїзм, для них все було набагато прозаїчніше – хтось намагався в такий спосіб заробити, хтось убезпечити себе від відправлення на роботи до Німеччини, хтось знаходив у спорті розраду та відпочинок. Наприклад, зі слів одесита Прохоровича, виходити на боксерський ринг в ті часи його примушувало скрутне фінансове становище в сім’ї. На той час одеські боксери за кожен бій отримували від 300 до 3000 марок в залежності від статусу поєдинку. Для німців такі спортивні протистояння були лишень однією із можливостей культурного відпочинку в тилу.

У випадку з міфом про «матч смерті» українські дослідники неодноразово доводили його невідповідність із реальною дійсністю, але росіян, які все частіше вдаються до совкових штампів героїчної боротьби радянських патріотів в роки війни – це не зупиняє.

Якщо з російською сучасною пропагандою, направленою на збереження провідної ролі на пострадянському просторі і намаганні не втратити свого впливу на ряд сусідніх країн, все зрозуміло, то я не зовсім розумію українську позицію, адже в суспільстві поширюються чутки про святкування наступного року 70-річчя з дня «матчу смерті» на державному рівні. Невже в нашій історії немає більше пам’ятних дат, і головне не міфічних, які заслуговують відзначення на всеукраїнському рівні?

Не ставлячи під сумнів проведення футбольного матчу 9 серпня в окупованому Києві, все ж хотів би зауважити продюсеру Неретіну, що ніякого тиску на футболістів «Старту» з боку німецької адміністрації в часи окупації не було, і радянська легенда, на основі якої вони знімають кінофільм, розбавивши її любовною історією, насправді
Читать

Майже півроку влада годувала українців красивими казками про щасливе життя, європейські цінності, інвестиційні дива та інші псевдо реформаторські солодощі на кшталт "Українапопередупланетивсій".

Наїлися… Звичайні українці "наїлися" далі нема куди, а мільйонери та мільярдери, що ростуть в країні як гриби, ніяк не можуть напхатися. Їх фантастична ненаситність перейшла всі межі, випирає в очі кожному українцю і як явище, потребує втручання фахівців з психіатрії та травлення…

Хто ще не зрозумів, що всі гасла, без винятку, які подаються українському народові під підливою "покращення життя", є брудним, цинічним, хамським фарсом, під головним режисерством з Банковій і розрахованим на тупість та безвілля нації?

Фарсом, який їх мовою називається "понтами".

Понти (понт) - це засіб видурити майно чи гроші обманом, погрозами, шулерством, створенням враження мнимої значимості та важності.

"Понт", закріплений на рівні інстинкту у базарній молодості багатьох сучасних українських "державних діячів", як засіб легкого збагачення, не зміг не тільки покинути арсенал методів і засобів збільшення ними свого капіталу, а по суті став єдиним і головним викрутасом, який до останнього часу був вдалим для нинішніх можновладців.

Можна тільки здогадуватися, як реготали автори програми "Україна для людей", коли до них доходили дискусії про недосконалість реформ.

Можна тільки уявити, як надривали вони свої ненаситні пуза, коли колишні президенти, політологи та фахівці намагалися надавати їм публічні поради з різних питань розбудови економіки, суспільства чи зовнішньої політики.

Пам’ятаєте, як "Україну мали таланти" з бандитською "Муркою" у виконанні майже головного прокурора країни Рената Кузьміна?

Хто ще має сумніви, що реформи – судова, адміністративна, пенсійна, інформаційна – це звичайнісінькі "понти"?

Одна з перших, мабуть в силу колишньої спільної історії, розібралася в "антикорупційних понтах" Росія. Заява російської влади з приводу "газових угод Тимошенко" була викладена не зовсім дипломатично і вже більше нагадувала стиль тих, до кого вона була спрямована, майже : "А Янукович отвєтіт…".

Розібралися остаточно в цих "понтах" і на Заході. Звернення зарубіжних урядів та організацій все більше і більше позбавляються звичайних дипломатичних вивертів і стають все більш зрозумілими українській стороні.

Тільки так можна пояснити таке тривале мовчання офіційних осіб на реакцію міжнародної спільноти на арешт Юлії Тимошенко – нарешті втямили, що від них вимагають, а що тепер з цим роботи – ще тямити й тямити…

Таки ж самі "понти" як прагнення до євроінтеграції, боротьба з утисками свободи слова, публічність і відкритість влади, боротьба з корупцією і багато інших. Останній "понт" - боротьба з корупцією – вилився у перелякані спроби будь-якою ціною кинути за грати Тимошенко і Луценко.

Але, розраховуючи на наслідки таких кроків по собі, по своїм розумовим здібностям і психологічному устрою, надірваному "лихими" донецькими дев’яностими роками, влада наштовхнулася на зовсім неочікувану реакцію.

"Понтові" киреєвсько-вовчі судді у змові з "понтовим" обвинуваченням, самі перетворилися у підсудних. Хто ще не зрозумів, що в цих процесах справжні судді це Тимошенко, Луценко, Макаренко, Діденко, Корнійчук, Іващенко та інші політв’язні – "тризубівці", "свободівці", "антіподаткові активисти"?

А так, то постає питання до кого справедливіше буде звертатися "Ваша честь"? Перед ким і кому треба вставати?

З тісняві приміщень Хрещатика, 42-А (вже не наважусь назвати це "судом") засідання виплеснулися під відкрите небо. І саме на вулицях Києва в цей час знаходиться справжнє, а не "понтове" обвинувачення, яке невдовзі доведе цю справу до логічного кінця і всі "понтовщики" отримають народний вирок - справедливий і безщадний.

І сподіватися декому, що "Беркут" стане на захист "понтов
Читать