В Україні ось уже понад два місяці йдуть зйомки спільного російсько-українського кінофільму про так званий «матч смерті», що відбувся 9 серпня 1942 року в окупованому німцями Києві, між німецькою командою «Флакельф» і українською «Старт». Мета картини, бюджет якої становить понад 10 млн. дол., як окреслено на одному із російських сайтів, «відродити патріотизм в… Україні, особливо в Західній, де наростають антиросійські настрої населення, показати, що націоналізм і зневага до радянської історії – це не тільки блюзнірство, але й антиморальна поведінка». У свою чергу, продюсер фільму Ілля Неретін в одному зі своїх інтерв’ю зауважив, що мета створення фільму - нагадати про героїчний подвиг радянських футболістів, показати реальних героїв, які, незважаючи на тиск і погрози з боку окупантів, виграли всі 9 матчів. Думаю, що коментувати безглузді висловлювання росіян стосовно «героїчного подвигу радянських спортсменів», і «відродження патріотизму в Україні» через легенду про «матч смерті» не варто, хоча б з тієї причини, що в Україні за період з липня 1941 по 1944 рік наші футболісти зіграли з солдатами вермахту та їх союзниками не 9 матчів, а понад 150. Мені за 5 років дослідження теми спорту в роки німецької окупації вдалося встановити результати 111 відповідних поєдинків. При цьому статистика таких ігор свідчила не на користь загарбників – 60 виграли українці, 36 окупанти і 15 завершилися внічию. Більше того, окрім футболу, в окупованій Одесі, згідно даних тодішньої преси, відбулося 16 боксерських поєдинків з німецькими і румунськими солдатами (бої проходили в Одеському цирку – авт.), з яких у 7-ми перемогу здобули українці (3 нокаутом), 5 виграли окупанти (2 нокаутом), 4 зустрічі завершилися внічию. Жодний спортсмен не був арештований окупантами після своїх перемог. Варто зауважити, що перемагали німців українці, які підтримували радянський режим і ті, що його ненавиділи, як скажімо, більшість футболістів Західної України. І не думали вони тоді ні про який героїзм, для них все було набагато прозаїчніше – хтось намагався в такий спосіб заробити, хтось убезпечити себе від відправлення на роботи до Німеччини, хтось знаходив у спорті розраду та відпочинок. Наприклад, зі слів одесита Прохоровича, виходити на боксерський ринг в ті часи його примушувало скрутне фінансове становище в сім’ї. На той час одеські боксери за кожен бій отримували від 300 до 3000 марок в залежності від статусу поєдинку. Для німців такі спортивні протистояння були лишень однією із можливостей культурного відпочинку в тилу. У випадку з міфом про «матч смерті» українські дослідники неодноразово доводили його невідповідність із реальною дійсністю, але росіян, які все частіше вдаються до совкових штампів героїчної боротьби радянських патріотів в роки війни – це не зупиняє. Якщо з російською сучасною пропагандою, направленою на збереження провідної ролі на пострадянському просторі і намаганні не втратити свого впливу на ряд сусідніх країн, все зрозуміло, то я не зовсім розумію українську позицію, адже в суспільстві поширюються чутки про святкування наступного року 70-річчя з дня «матчу смерті» на державному рівні. Невже в нашій історії немає більше пам’ятних дат, і головне не міфічних, які заслуговують відзначення на всеукраїнському рівні? Не ставлячи під сумнів проведення футбольного матчу 9 серпня в окупованому Києві, все ж хотів би зауважити продюсеру Неретіну, що ніякого тиску на футболістів «Старту» з боку німецької адміністрації в часи окупації не було, і радянська легенда, на основі якої вони знімають кінофільм, розбавивши її любовною історією, насправді Читать |