Авторизация
Меню
Категории
fake (1)
ZOG (4)
Азаров (8)
алкоголь (2)
Аль-Джазіра (1)
анекдоти (1)
антиукраїнізм (11)
армагедон (1)
атракціон (1)
афера (2)
Бабин Яр (1)
бабло (16)
Бандера (1)
бандити (5)
барыги (10)
безблагодатна церква (2)
безробіття (2)
бидло (2)
Близький Схід (1)
бляди (4)
борги (3)
бордель (8)
бренд (1)
брехня (7)
Брехня голокосту (1)
бюджет (3)
в'язниця (2)
вибори (1)
ВІДЕО (1)
війна (7)
вітання (1)
влада (14)
вторая мировая война (1)
ГАЗ (2)
Газпром (3)
гендлювання (16)
гени (1)
геноцид (1)
герої (4)
гетто (5)
гешефт (5)
гниды (11)
гої (16)
Голодомор (1)
голокость (1)
гомосексуализм (3)
гонево (9)
гра (4)
громада (2)
Гроші (5)
ГуSSкій міръ (6)
ГУЛАГ (1)
Гундяев (1)
Гундяєв (3)
Даунбасс (1)
дауни (1)
дауны (4)
Дегенеративное искусство (1)
дегенераты (2)
дівчата (1)
діснейленд (2)
діти (1)
Добрі новини (8)
документи (3)
друга світова війна (1)
дружба (1)
ересь (2)
ерзац-сир (1)
євреї (2)
Європа (3)
жиди (1)
жидівська поліція (1)
жидобільшовизм (3)
жидовствующие (4)
жидофашизм (2)
ЖКГ (1)
жопа (3)
зайди (4)
заколот (3)
закон (1)
зарази (1)
збочення (4)
злидні (1)
злочин (2)
ЗМІ (1)
зроби сам (1)
ізраїль (1)
імперія (7)
Індустрія голокосту (1)
Інтернет (1)
інформаційні війни (5)
Історія (6)
карлики (1)
картина мира (5)
кацапи (10)
КГБ (2)
Київ (1)
книги (1)
ковбаса (3)
кокаїн (2)
коммуналка (1)
комунізм (1)
комунофашизм (3)
конституція (1)
контроль (2)
концтабір (3)
корупція (5)
Костусєв (1)
круки (1)
ксенофобія (2)
курва (2)
курви (4)
лайно (2)
лесбі (1)
листівки (1)
лохи (11)
Лохокост (1)
луценко (1)
Львів (1)
майстер-клас (1)
малюнки (1)
маніпуляції (14)
масони (1)
масонізм (1)
матюки (2)
менти (1)
Мистецтво (2)
міфи (5)
мова (1)
мордва (3)
москалі (11)
московиты (12)
московские пархатые (3)
Моссад (1)
мрази (5)
мракобесие (5)
мудаки (12)
народ (1)
нацизм-комунізм (3)
нацизм-сіонізм (1)
недоумки (5)
неосталіністи (3)
Німеччина (1)
німці (1)
окупанти (8)
олигархи (1)
ООН (1)
ординці (2)
ОУН (1)
партия рецидивистов (3)
Петлюра (1)
пидорасы (12)
погроми (1)
Поезії (1)
полезная информация (1)
Польща (1)
попи (2)
пошуковики (1)
права человека (1)
провокатори (1)
Прогноз (3)
продажна церква МП (2)
пропаганда (7)
проституция (1)
психотерор (2)
Путин (2)
раби (2)
рабин (2)
разводняк (7)
ревізіонізм (3)
ревізіонізм голокосту (1)
РЕВОЛЮЦІЯ (7)
режим (2)
рейтинг (1)
реформы (2)
розваги (1)
розстріли (1)
російці (11)
российский язык (1)
сатанизм (1)
сатаністи (1)
світлини (1)
свобода слова (1)
СВЯТО (1)
секс (1)
секта (1)
сергианство (3)
сіонізм (1)
скандал (3)
совки (6)
соціальні мережі (1)
Соціологія (1)
СРСР (2)
стереотипы поведения (2)
студенти (1)
стукачи (1)
суд (1)
сша (2)
Табачник (6)
таємниці (4)
талмудическая ложь (1)
тарифи (3)
татари (1)
телебачення (2)
терор (2)
Тимошенко (3)
ті що дивом пережили голокост (1)
тупицы (4)
украинофобия (2)
Україна (6)
українофобія (9)
Українська мова (3)
українці (7)
учение созданное евреями для гоев (1)
фальсифікації (5)
фарс (13)
фестиваль (1)
фото (1)
фотошоп (1)
ФСБ (1)
футбол (1)
Хабад (1)
хозари (3)
холокост - это клей (1)
Хрень (11)
хуцпа (1)
царь (1)
цензура (1)
цены (3)
Церква (2)
Церковь (1)
цимес (1)
цицьки (1)
чужі букви (4)
Шоабизнес (1)
Шпана (1)
штучки (7)
Шухевич (1)
юденрат (1)
юдонацизм (3)
юдофашисты (2)
Янукович (12)


Календарь
 Апрель 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30


Четверг 29 сентября 2016
Сообщение прочтено 255 раз

Над Бабьим Яром шелест диких трав.
Деревья смотрят грозно, по-судейски.
Все молча здесь кричит, и, шапку сняв,
я чувствую, как медленно седею.
И сам я, как сплошной беззвучный крик,
...
Читать


Воскресенье 13 марта 2016
Сообщение прочтено 220 раз

Винницкая трагедия  (The Tragedy of Vinnytsia) — массовая этническая чистка  в Винницкой области, которая проводились НКВД в 1937—1938 годах, часть Большого террора, одно из ужаснейшых преступлений коммунистического режима. Расстрелы и захоронения проводились в трех местах Виннице: в центральном парке культуры и отдыха, на православном кладбище и в саду по ул. Подлесной.


репрессии,Винница,коммунизм,ukraine,украина,німці,СРСР,українофобія,україножерство,вінниця

С самого начала немецкой оккупации Винницы горожанам стало известно о массовых расстрелах, произведенных в городской тюрьме в 1941 году при отступлении советских войск (жертвами были главным образом арестанты НКВД — как местные, так и пригнанные из Западной Украины). Зная об этом, люди начали обращаться к новым властям с просьбами выяснить ситуацию в городе по поводу тайных захоронений НКВД.


репрессии,Винница,коммунизм,ukraine,украина,німці,СРСР,українофобія,україножерство,вінниця


...
Читать


Суббота 27 февраля 2016
Сообщение прочтено 229 раз
В 30-е гг здесь расстреливали "врагов народа". До 60-х место преступления превратили в скотомогильник. В 90-е память восстановили и провели расследование. В 2000-е забыли, а 18 декабря 2015 в Луганске появился бюст Сталину — его установила делегация российских коммунистов во главе с Казбеком Тайсаевым, депутатом Государственной думы.

«Сучья балка» — это лесопосадка недалеко от городского авторынка. Здесь в 1990 году решили построить гаражный кооператив, и при рытье фундамента ковш экскаватора зацепил целый пласт человеческих костей. Луганский историк Валерий Снегирев работал на том месте вместе с другими активистами организации «Мемориал». В «Сучьей балке» обнаружили братскую могилу 30-40-х годов прошлого века. В этом овраге палачи НКВД расстреливали и потом хоронили тысячи жителей довоенного Ворошиловграда.

Сучья Балка

«По самым скромным оценкам , — рассказывает историк, там было казнено с 1938 до 1942 года от 5 до 10 тысяч наших с вами земляков. В 1938 году Луганск становится областным центром, и у него по статусу появляется свой расстрельный полигон. Вот им и становится «Сучья балка».

...
Читать

Воскресенье 5 апреля 2015
Сообщение прочтено 279 раз

Chechnya. Russian murders.

Преступления без срока давности…

О трагедии в Новых Алдах, как и вообще о всей чеченской трагедии нужно кричать диким голосом на всех перекрёстках! Фильм об Алдах и другие фильмы о преступлениях русских военных в Чечне нужно прокрутить широким экраном во всём мире, в том числе в Гаагском и Страсбургском судах!

А когда в Чечне, наконец, наступит мир, нужно, по крайней мере, в течение этого столетия, вновь и вновь возвращаться к этой теме, как мы возвращаемся к ГУЛАГУ и Холокосту! Ибо не только количеством жертв определяется значение для человечества того или иного массового преступления. Главное здесь — степень нравственного падения той части человечества, которая к этому преступлению причастна, и степень равнодушия к нему (нас, мол, это не коснулось!) другой его части, которая косвенно к этому преступлению всё равно также причастна.

Вглядитесь в эту фотографию, сканированную из журнала спецслужб России. Отборное «войско» ФСБ, больше похожее на бандитскую группу, кем, собственно, и являются эти «бойцы». Наймиты кремлевского фашиста — ублюдки, собранные по просторам России, пришедшие жечь, красть и убивать. Нужно помнить лица этих мародеров, мерцавцев и убийц, и как зеницу ока, хранить фотографии и их имена. Рано или поздно, придет время Суда. Такие преступления без срока давности.

GULAG. Barbed wire
Светлой памяти Виктора Алексеевича Попкова
посвящается…

Уходите!
За нами идут звери!
У них приказ — убивать!

К сожалению, 5 февраля в России мало кто помнит (да, наверное, мало кто, к сожалению, и знает) о том, что это необычный день. Очередная годовщина страшного преступления, совершённого федеральными войсками в чеченском посёлке Новые Алды (пригород Грозного). В этот день сотня российских военных (по свидетельству селян, — контрактников), без знаков различия и с лицами, перемазанными для камуфляжа сажей, вошла в посёлок и приступила к методическому уничтожению жителей, убивая их в своих домах и на улице, и оставив после себя десятки трупов. Нет, это не были немотивированные убийства. Формальный мотив, внешний предлог для расправы был. Пьяные, часто еле державшиеся на ногах солдаты, без стеснения вымогали у селян деньги. Если денег не было или их было мало, вполне годились кольца, серьги, золотые зубы… Если не было и этого, человека убивали. Не помогали ни увещевания, ни мольбы: «Ребята, не убивайте! У меня маленькие дети!»Однако был и другой, истинный мотив жесточайшей расправы над жителями Новых Алдов. Во время штурма Грозного посёлок оказался в тылу чеченских сил сопротивления в двух километрах от их позиций, и, естественно, боевики не раз проходили через него, а когда, отступая, им пришлось покидать свои позиции, некоторые из них нашли себе в этом посёлке недолгий приют. В течение всего декабря и января федералы нещадно обстреливали посёлок из тяжёлых орудий и бомбили его. Жители с детьми и стариками прятались в подвалах, совершая редкие вылазки к роднику за водой. Эта дикая ситуация доводила стариков до инфарктов и инсультов; в сырых подвалах люди гибли от пневмонии; немало тех, кто пытался доставить своим семьям воду, остались под российскими бомбами. За два месяца в посёлке появилось 75 свежих могил…Но федеральному командованию, в частности генералам Владимиру Шаманову, Геннадию Трошеву, Валерию Манилову и конечно же ответственному за всё, что происходило тогда в Чечне командующему Объединённой Группировкой Войск Виктору Казанцеву, это показалось мало. Когда 4-го февраля в посёлке шла проверка документов, солдаты, листая паспорта, произносили какие-то странные для селян слова: «Уходите! За нами
Читать


Пятница 18 января 2013
Сообщение прочтено 291 раз

З Литви надійшла новина, яка має важливе значення для Західної Україні, та й держави в цілому. За рішенням Апеляційного суду у Вільнюсі колишній співробітник держбезпеки СРСР 84-річний Вацловас Кояліс повинен провести півроку в місцях позбавлення волі за участь у депортації литовців до Сибіру в роки після Другої світової війни.

Раніше повідомлялося, що Клайпедський окружний суд в 2011 році засудив екс-чекіста за вчинені ним злодіяння до штрафу в 3,9 тисячі літів (близько однієї тисячі євро), проте прокуратура оскаржила вирок, визнавши його занадто м'яким.

Важко не визнати: той факт, що апеляційна інстанція прислухалася до аргументів прокуратури, врятував честь литовської Феміди. Адже порівняно невеликий грошовий штраф за співучасть в жорстоких злочинах комуністичного режиму виглядав не тільки м'яким, але й справжньою насмішкою над таким поняттям, як справедливість.

Відомо, що за останні роки в Литві неодноразово виносилися вироки щодо учасників депортацій більш ніж півстолітньої давності. При цьому литовські суди були досить милосердні: у багатьох випадках підсудним не призначали покарання у вигляді позбавлення волі з причини їх похилого віку. Втім, у деяких випадках прокурорам вдавалося домогтися посилення вироку. Так, у 2008 році колишній співробітник міліції, 80-річний Зігмантас Дубосас, був засуджений на п'ять років в'язниці за участь у переселенні жителів Литви до Сибіру в 1949 році.

Як відомо, радянська влада висилала в далеку і сувору Сибір сім'ї "лісових братів", як називали в народі (і не тільки, до речі, в Литві, а у всьому СРСР) учасників збройного підпілля, які боролися з окупаційним промосковським режимом. Точно таким же стражданням, а нерідко й набагато більш страшним, було піддано населення Західної України. А багато учасників ОУН-УПА, які здійснюючи національно-визвольну боротьбу виступали зі зброєю в руках за очищення своєї Батьківщини від чекістської нечисті і комуністичних прихвоснів, також було знищено чи вивезено на заслання.

Литва подає українцям хороший приклад, як треба обходитися з катами народу незалежно від того, скільки часу минуло після їх злочинів. У Кримінальному кодексі цієї невеликої прибалтійської країни є стаття про насильницьке переміщення осіб проти їх волі ‒ це злочин вважається тяжким і карається позбавленням волі на строк від 5 до 15 років.

В українському кримінальному законодавстві нічого подібного наразі немає. А чому? Невже всіх катів НКВС (КДБ) і їх пособників вже наздогнало відплата? Варто новообраним народним депутатам ініціювати відповідні зміни на законодавчому рівні: особи, які вчинили злочини проти людства повинні понести заслужене покарання.

Пам'ятається, років п'ять тому Верховний суд України скасував рішення військового суду Львівського гарнізону та Військового апеляційного суду Центрального регіону про відмову в порушенні кримінальної справи проти співробітників НКВС, які в 1944-1945 роках в Тернопільській області вбивали цивільних осіб, видаючи себе за бійців УПА.

Повідомлялося, що ВСУ ухвалив дане рішення за касаційною скаргою депутата Верховної Ради I скликання Івана Макара.
Пан Макар тоді висловив думку, що в Україні залишилися "ще сотні живих енкаведистів" і висловив надію, що вони будуть покарані.

На моїй пам'яті за минулі п'ять років в Україні не засудили жодного колишнього співробітника злочинної структури, якою був НКВС. Все руки не доходять до відновлення справедливості стосовно жертв катів? Або хтось цьому противиться?
Засудження в Литві чергового ката від НКВД могло б спонукати українців на активізацію роботи в даному напрямку. Всі здорові сили в Україні повинні підтримати такого роду кроки з відновлення історичної і людської справедливості. Від цього залежить майбутнє країни і української нації.

Особливо це стосується Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей. Місцеві парламенти та громади під керівництвом опозиційних партій могли б ініціювати
Читать


Вторник 15 января 2013
Сообщение прочтено 224 раз

Лідер партії "Братство" Дмитро Корчинський вважає, що вирок суду щодо позбавлення волі чотирьох симпатиків патріотичного руху "Чорний комітет" за виготовлення та малювання трафаретів із зображенням президента Віктора Януковича із простреленою головою став можливим лише через те, що українська громадськість не навчилася проявляти солідарність.

Таку думку він висловив, коментуючи вирок суду.

"Діється судове свавілля і стало воно можливим тому, що українська громадськість не навчилася проявляти солідарність. Таке рішення суду стало можливим тому що в справу своєчасно не включилися українські ЗМІ, депутати, громадські організації та тому що активістам не пояснили належно яким чином вони себе мають поводити", - розповів він.

Окрім того, на його думку "ця справа ще раз свідчить, що нашою зброєю є солідарність, і коли на підтримку політичних в'язнів українська громадськість не може зібрати кількох тисяч доларів, то така поведінка є ганебною. Будемо сподіватись, що справа виправиться. Абсолютно можливий інший поворот справи".

Фото: ia-prometei.org.ua

"Зараз іноді навіть проблемно взяти підписи в депутатів про взяття на поруки тих чи інших політв'язнів. Депутати не роблять належних заходів, і не піднімають питання щодо учасників вуличних протестів, які відзначились реальною боротьбою, а не словесною", - додав Корчинський.

На його думку, багато питань "вирішують грошима". "Я думаю, що ціна справи по кожному з цих молодих людей була тисяч 5 доларів, і їх цілком можна було зібрати завчасно. Ми намагаємося збирати, але того замало. Скажімо на тих членів організації "Патріотів України", які вже тривалий час сидять в Харкові, і зараз перебувають під судами, то за весь час доволі активної кампанії було зібрано тисячі 3 — 4 на всіх, що дуже мало", - зазначив політик.

Говорячи про розвиток справи він відзначив: "Я сподіваюсь, що їх вдасться витягнути через апеляцію, і думаю, що вдасться організувати громадський комітет, який буде займатися конкретно ними".

Нагадаємо, вчора чотирьох симпатиків патріотичного руху "Чорний комітет" засудили на реальні терміни за виготовлення та малювання трафаретів із зображенням президента Віктора Януковича із простреленою головою.

За заявою "Чорного комітету", Писарцов та Данилов отримали 2 роки позбавлення волі, Ганненко – 1,8 року позбавлення волі, Никоненко – 1 рік трудової колонії.

 

 


Пятница 28 сентября 2012
Сообщение прочтено 399 раз

Что представляет собой "Бабий Яр"?

Бабий Яр - урочище в северно-западной части Киева, расположенное на территории между современной ул. Дорогожицкой до Куреневкой (ул. Фрунзе) и между районами Лукьяновка и Сырец. До современной застройки здесь был один из крупнейших в Киеве оврагов - длиной до 2,5 км, глубиной до 30 м. По его дну протекал одноименный ручей, забранный в настоящее время в коллектор.

Впервые под современным названием упоминается в 1401 году, когда хозяйка находившегося здесь трактира (укр. «баба»), продала эти земли доминиканскому монастырю. Бабий Яр приобрел всемирную известность как мнимое место массовых расстрелов гражданского населения, якобы осуществлявшихся нацистскими оккупационными войсками в 1941 году.

Рядом с урочищем Бабий Яр находилась крупная железнодорожная товарная станция «Лукьяновка» с пакгаузами. До Великой Отечественной войны, во время нее и десяток лет после - Бабий Яр использовался как свалка, где сжигался городской мусор, а с октября 1944 г. Бабий Яр использовался как песчаный карьер для кирпичных заводов.

Сейчас на территории Бабьего Яра находятся несколько памятников, мемориалов и памятных знаков жертвам расстрелов. Постановлением Кабинета Министров Украины от 27 декабря 2001 года № 1761 в Государственный реестр недвижимых памятников Украины национального значения занесен «Комплекс памятников на месте массового уничтожения мирного населения и военнопленных в урочище Бабий Яр во время гитлеровской оккупации - между улицами Мельникова, Дорогожицкой и О.Телиги».


Рядом с территорией Бабьего Яра на месте Жидовского кладбища построен телецентр. В неглубокой части оврага работает станция метро «Дорогожичи».

Чем еще известен Бабий Яр?

Весной 1911 года в Бабьем Яру произошло ритуальное убийство православного мальчика-гимназиста Андрея Ющинского, на теле которого было обнаружено множество колотых ран. не было найдено, тело было принесено из другого места. Вскрытие показало, что ребенок был умерщвлен чрезвычайно жестоким способом с причинением сильных страданий. Убийство вызвало большой резонанс и дало следствию основания отрабатывать версию, согласно которой кровь православного ребенка понадобилась для приготовления мацы. 

Чьи захоронения найдены в Бабьем Яру?

Аэрофотосъемка Киева и всей местности Бабьего Яра смогла выявить лишь десять относительно небольших братских могил, которые находятся не в Бабьем Яру, а в ста пятидесяти метрах от ограды немецкого трудового лагеря Сырец в Киеве, в которых захоронено не более одной тысячи человек, умерших, но не убитых в этом трудовом лагере за два года немецкой оккупации (Для справки: в обычной городской больнице СССР на тысячу коек, за год умирало более тысячи человек, то есть имели показатель хуже, чем в немецком концентрационном лагеря). Эта информация полностью подтверждается актом Чрезвычайной комиссии, которая в конце 1943 г. нашла в этих могилах 628 умерших в основном от болезней, голода и истощения.


Читать


Суббота 13 августа 2011
Сообщение прочтено 371 раз

В Україні ось уже понад два місяці йдуть зйомки спільного російсько-українського кінофільму про так званий «матч смерті», що відбувся 9 серпня 1942 року в окупованому німцями Києві, між німецькою командою «Флакельф» і українською «Старт».

Мета картини, бюджет якої становить понад 10 млн. дол., як окреслено на одному із російських сайтів, «відродити патріотизм в… Україні, особливо в Західній, де наростають антиросійські настрої населення, показати, що націоналізм і зневага до радянської історії – це не тільки блюзнірство, але й антиморальна поведінка». У свою чергу, продюсер фільму Ілля Неретін в одному зі своїх інтерв’ю зауважив, що мета створення фільму - нагадати про героїчний подвиг радянських футболістів, показати реальних героїв, які, незважаючи на тиск і погрози з боку окупантів, виграли всі 9 матчів.

Думаю, що коментувати безглузді висловлювання росіян стосовно «героїчного подвигу радянських спортсменів», і «відродження патріотизму в Україні» через легенду про «матч смерті» не варто, хоча б з тієї причини, що в Україні за період з липня 1941 по 1944 рік наші футболісти зіграли з солдатами вермахту та їх союзниками не 9 матчів, а понад 150.

Мені за 5 років дослідження теми спорту в роки німецької окупації вдалося встановити результати 111 відповідних поєдинків. При цьому статистика таких ігор свідчила не на користь загарбників – 60 виграли українці, 36 окупанти і 15 завершилися внічию.

Більше того, окрім футболу, в окупованій Одесі, згідно даних тодішньої преси, відбулося 16 боксерських поєдинків з німецькими і румунськими солдатами (бої проходили в Одеському цирку – авт.), з яких у 7-ми перемогу здобули українці (3 нокаутом), 5 виграли окупанти (2 нокаутом), 4 зустрічі завершилися внічию. Жодний спортсмен не був арештований окупантами після своїх перемог.

Варто зауважити, що перемагали німців українці, які підтримували радянський режим і ті, що його ненавиділи, як скажімо, більшість футболістів Західної України. І не думали вони тоді ні про який героїзм, для них все було набагато прозаїчніше – хтось намагався в такий спосіб заробити, хтось убезпечити себе від відправлення на роботи до Німеччини, хтось знаходив у спорті розраду та відпочинок. Наприклад, зі слів одесита Прохоровича, виходити на боксерський ринг в ті часи його примушувало скрутне фінансове становище в сім’ї. На той час одеські боксери за кожен бій отримували від 300 до 3000 марок в залежності від статусу поєдинку. Для німців такі спортивні протистояння були лишень однією із можливостей культурного відпочинку в тилу.

У випадку з міфом про «матч смерті» українські дослідники неодноразово доводили його невідповідність із реальною дійсністю, але росіян, які все частіше вдаються до совкових штампів героїчної боротьби радянських патріотів в роки війни – це не зупиняє.

Якщо з російською сучасною пропагандою, направленою на збереження провідної ролі на пострадянському просторі і намаганні не втратити свого впливу на ряд сусідніх країн, все зрозуміло, то я не зовсім розумію українську позицію, адже в суспільстві поширюються чутки про святкування наступного року 70-річчя з дня «матчу смерті» на державному рівні. Невже в нашій історії немає більше пам’ятних дат, і головне не міфічних, які заслуговують відзначення на всеукраїнському рівні?

Не ставлячи під сумнів проведення футбольного матчу 9 серпня в окупованому Києві, все ж хотів би зауважити продюсеру Неретіну, що ніякого тиску на футболістів «Старту» з боку німецької адміністрації в часи окупації не було, і радянська легенда, на основі якої вони знімають кінофільм, розбавивши її любовною історією, насправді
Читать