Імперії мають могутніші системи розповсюдження власного контенту, що ставить їхній контент поза конкуренцією.

Імперський інструментарій управління соціосистемами є найбільш цікавим, оскільки він експлуатує найголовнішу рису використання медіа в усі віки: ситуації, коли медіа сильніші за будь-які інші компоненти суспільства (економічні чи політичні). В 50-ті роки така ситуація штучно створювалася західними спецслужбами в азійських країнах, щоб не дати їм можливості піти радянським шляхом. Тобто в умовно феодальній країні починали функціонувати демократичні медіа. І перебудова, й оксамитові, й кольорові революції, як і так звана арабська весна, будуються так само: медійний продукт перестає бути частиною тогочасного політичного чи економічного продукту.

 Медіа починають відігравати самостійну роль. Медійний продукт починає відповідати не цій точці часу й простору, а іншій. І тут можливі два виходи. Медійний продукт може бути повернуто до політики й економіки. Другий варіант: медійний продукт змусить політичний та економічний продукти трансформуватися шляхом соціальної зміни. Маємо такий шлях трансформації продуктів цього суспільства:

Це схема, що веде до змін. Щоб їх не було, сучасні суспільства активно експлуатують різні «запобіжні» засоби. Фіск, наприклад, знаходить такі «запобіжники» в сфері культури (Fiske J. Understanding popular culture. – London – New York, 1989). Він досліджує системний інструментарій, який може надати масова культура у відповідь на модель домінування, яку несе культура, що тиражується, оскільки її завданням є якраз гасіння протестних настроїв і думок.

 Ейзенштадт досить чітко зафіксував цю закономірність (Эйзенштадт Ш. Революция и преобразование обществ. – М., 1999): імперії не дозволяють нікому продукувати свій символічний продукт, окрім власних столиць. І тут виникає цікава деталь – столиці імперій завжди будуть на порядок сильнішими в цьому відношенні, тож боротьба буде вестися на рівні «професіонал – любитель».

 У кінці Другої світової війни відомий антрополог Бейтсон у своєму меморандумі до розвідки писав, що США повинні взяти за зразок радянський, а не британський досвід ставлення до місцевої культури (Price D.H. Anthropological intelligence. The deployment and neglect of American anthropology in the second world war. – Durham – London, 2008). Британці змушували повторювати свої моделі, наприклад, чай о п’ятій, а СРСР розвивав місцеве мистецтво. Тому місцеве мистецтво у випадку Британії ставало протестом, а у випадку СРСР не було таким. І це складніший варіант, тимчасом як британський варіант є і простішим, і просто першим, що спадає на думку.

Британський соціолог Томпсон (див. його біо, його сторінка на сайті Кембриджського університету – www.sociology.cam.ac.uk/contacts/staff/profiles/jthompson.html) 1995 року видав цікаву книгу «Медіа й сучасність» (Thompson J.B. The media and modernity. A social theory of the media. – Stanford, 1995). Тут він переглянув низку наших стандартних уявлень, навіть засумнівався в лексемі «масова»
Читать

Срок запрета на деятельность оппозиционной Коммунистической партии Казахстана продлен еще на полгода. Об этом сообщил лидер партии (на период, пока деятельность КПК приостановлена, он просит называть его "общественным деятелем") Газиз Алдамжаров.

Решение о продлении запрета, по его словам, приняли судебные органы.

Напомним, что деятельность КПК была приостановлена в октябре 2011 года по решению алма-атинского суда по административным делам. Партия была наказана за участие в оппозиционном движении "Народный фронт", созданного в преддверии парламентских выборов (в альянс вошла также незарегистрированная партия "Алга!" / "Вперед!").

Прокуратура расценила участие КПК в деятельности незарегистрированного "Народного фронта" как административное правонарушение. Лидер партии, со своей стороны, ссылался на то, что альянс еще не является сформировавшейся организацией (поэтому, по его логике, предъявлять партии претензии за участие в нем как минимум преждевременно). Суд, однако, поддержал доводы прокуратуры.

Компартия Казахстана была создана в начале 1990-х годов. Она стала преемницей распущенной Коммунистической партии Казахской ССР. Лидером КПК долгое время был Серикболсын Абдильдин, в прошлом работавший в правительстве Казахской ССР. Аламжаров сменил его на посту первого секретаря партии в 2010 году.

"Народный фронт", в который входит КПК, выступает за смену власти в Казахстана. После декабрьских беспорядков в Жанаозене и их подавления силовыми структурами оппозиционеры призывали сограждан прекратить поддержку "режима Назарбаева" и бойкотировать парламентские выборы. Альянс считается близким к опальному банкиру Мухтару Аблязову, покинувшему Казахстан (последний не скрывал своей связи с оппозицией, заявляя, что намерен помогать "Народному фронту" "всеми имеющимися возможностями").

Власти, в свою очередь, возложили на представителей "Народного фронта" часть вины за разжигание социального конфликта в Жанаозене. Некоторые представители альянса (в том числе лидер партии "Алга!" Владимир Козлов) были арестованы.

Все что вы хотели узнать о холокосте, но боялись спросить.

Высказывания известных людей о холокосте 

• Холокост - это миф, ставший догмой, которая оправдывает политику Израиля и США на Ближнем Востоке и во всем мире.

Роже Гароди. "Основоположные мифы израильской политики".

• Холокост используется американским еврейским лобби, чтобы направлять внешнюю политику США в русло, выгодное для Израиля. Хороший пример этого – т. н. «война в Персидском заливе».

Ахмед Рами. Факты вместо пропаганды

• Холокост стал денежной «дойной коровой».
  Джейн Гарденер. "На их месте я бы очень испугалась"

• Когда жрецы Холокоста утверждают, что он уникален, непознаваем и не­повторим, что он случился в XX веке и ничего такого в прошлом не было и ничего подобного в грядущем уже не будет, они лукавят, обманывая довер­чивых гоев, дабы ошеломить их таинственным величием новой религии, ко­торую умом не понять и в которую можно только верить.
• Холокост — это не только новая религия, пытающаяся заменить Христианство, но это ещё и новая история человечества, вытесняющая историю народов и государств.
  Станислав Куняев "Жрецы и жертвы холокоста"

90 лет Холокосту исполнится в октябре сего года.

В октябре 1919 года в газете «Американский еврей» («The American Hebrew») опубликована обширная статья Мартина Глинна (Martin H. Glynn) под названием «Крещение евреев нужно остановить!» («The Crucifixion of Jews Must Stop!»).

С первых же слов автор этой старой публикации ввергает современного читателя в полный шок. Оказывается, что, уже «начиная с крещения, шесть миллионов мужчин и женщин кричат о помощи...». Речь, естественно, идёт о еврейских мужчинах и женщинах. Но крайне важно с сегодняшней точки зрения то, что шесть миллионов жертв - это шесть миллионов евреев, которые были крещены. Далее по тексту автор неоднократно напоминает о «шести миллионах убитых евреях», а также замечает, что «принесённые в жертву человеческие жертвы, являются забытым тщательным философским инструментом...». В качестве слова, обозначающего жертву, применено печально известное теперь слово «holocaust».

Из этой публицистической статьи следует, что евреи в далёком 1919 году уже отмечали Холокост и были серьёзно озабочены всё тем же старым вопросом: христианская секта отняла (в религиозном плане) у них шесть миллионов последователей, чем нанесла иудейской (в религиозном плане) общине огромный урон. До сих пор религиозные евреи воспринимают эти 6 миллионов жизней, как Холокост. То есть необходимую жертву, которая была осуществлена крещением, или, религиозно, распятием на кресте. В англоязычной Википедии, в одной из статей, посвящённой Холокосту, интернет-сообщество сформировало на эту тему объёмный пост. В нём, в частности, среди фактов, действующих, по мнению участников Википедии, против современной интерпретации Холокоста, выделяются следующие: жестокие преследования ревизионистов Холокоста; евреи не позволяют проводить расследование; отсутствие вещественных доказательств; отсутствие каких-либо исков о трупах; признания о расправах получены под пытками; 1000000 "переживших Холокост" обнаружились в 2004 году; массовые подделки фотографий нацистских зверств и т.п. Мы не станем касаться существа вопроса. Оставим его религиозным деятелям. Они же пусть «утрясают» проблему, связанную с гораздо более ранними датировками Холокоста, нежели чем датировки временем Второй мировой войны. Мы подойдём к чисто человеческому аспекту ситуации. Как сказано в той же статье из Википедии, «люди обычно пытаются опознать мертвые тела своих близких и похоронить их надлежащим образом. Многие евреи, как утверждается, были похоронены в ямах, но их родственники-евреи не сделали никаких движений, направленных на то, чтобы эти ямы были раскопаны, останки родственников опознаны и переданы родственникам. Хотя евреи потребовали, чтобы золотые зубы казнённых евреев были возвращены в свои семьи!»

Что же касается обнаруженных жертв, то, цитируем, «в докладе AP говорится, что было 1092000 "переживших Холокост" в 2004 году, половина из них живет в Израиле, и 10% умирают каждый год. Это означает, что число "переживших Холокост" после окончания Второй мировой войны было в несколько раз выше, то есть 6000000 не были уничтожены».

На интересные размышления наводит и другая заметка из старой газеты. В ней сам за себя говорит огромный заголовок: «Иудея объявляет Германии войну» и другой - «Евреи всех стран объединяйтесь!» Но главное в этом так это то, что Иудея объявила войну Германии в то время, когда правительство Гитлера находилось всего два месяца. На вопрос: почему евреи всех стран встали против Германии? Получаем следующий ответ: «Известно, что нацисты пришли к власти с помощью поддержки еврейских банкиров. Но грабить страну, как того требовали банкиры, не стали. В течение 2 лет в Германии экономические проблемы в основном
Читать

У Народному Русі України (НРУ) заявляють, що "підтримані антинародною владою і керовані з Кремля проросійські сили готують церковний переворот у формально самокерованій Українській православній церкві Московського патріархату".

Як повідомили у прес-службі НРУ, УПЦ МП прагнуть позбавити незалежності в управлінні - для цього "реваншисти користуються хворобою митрополита Володимира і проводять свій Синод, мета котрого внесення змін до статуту УПЦ МП".

"Згідно з ними обрання, призначення і переміщення архієреїв УПЦ відбувається лише з благословення Московського патріарха. Таким чином, нівелюється теперішній статус УПЦ МП як самоврядної одиниці", - наголосили у Русі.

"Автономність УПЦ МП  - більмо на оці російських шовіністів, котрі понад усе прагнуть повноти влади над Україною – в питаннях церкви, економіки, енергетики, гуманітарної політики тощо. Їхня мета – нівеляція незалежності України", - відзначили рухівці.

Як наслідок, Народний Рух України виступив проти спроб узурпації влади в УПЦ МП з боку "купки українофобів, якими керує не духовне начало, а експансіоністи з Москви".

В Украине закрыли EX.UA популярнейший файлообменник. За нарушение авторских прав. Его организаторы и участники подвергаются уголовному преследованию.

Сервисом EX.UA пользовались миллионы украинцев. Если обмен файлами – это преступление, то все мы – преступники. Практически поголовно.

Разгром популярного ресурса милицией рядовые пользователи уже рассматривают как очередные происки антинародного режима Януковича. Хотя в данном случае режим просто стал на сторону отмирающей идеологии карательного внедрения копирайта. Идеологии, которая насаждается повсюду стараниями американских продюсеров и вызывает бурю протестов по всему миру.

В США и Европе файлообменники закрываются постоянно еще с конца XX века. На борьбу с ними брошены все силы медиа-индустрии. Особенно сейчас, когда банкротство компании Kodak показало, что технический прогресс невозможно остановить, и те, кто делал ставки на сдерживание технологий, в конечном счете проигрывают.

Можно понять гигантов киномузыкальной индустрии и рынка программного обеспечения. Они привыкли вбухивать миллиарды в производство хитов, а затем дорого и поштучно продавать копии предметов массовой культуры. Файлообменники снижают их доходы, потому что стоимость отдельно взятой копии множится на ноль.

Законопроект SOPA (Stop Online Piracy Act), внесённый в Палату представителей США 26 октября 2011 года, является финальным рывком "правообладателей" к нашим кошелькам. Авторские права в изложении этого шедевра консервативной мысли выписаны весьма радикально: предлагается блокировать доступ к любому ресурсу, где были отмечены случаи нарушения копирайта.

По сути, идеологи SOPA ставят под сомнение свободный обмен информацией между людьми. Ведь свобода подразумевает возможность выбора, и обязательно найдутся те, кто этим выбором злоупотребляет.

Конечно, свободный обмен информацией не означает возможность пользоваться результатами творчества автора без оплаты его труда, без удовлетворения нормальных мотиваций творить объекты интеллектуальной собственности ради прибыли.

Вопрос только в способе оплаты и в цене.

Чтобы все было по-честному, как того требует рыночная экономика, цену на авторское произведение должен диктовать рынок. И сервис доступа к информации, включающий в себя способ оплаты, должен быть удобным.

Рынок уже выбрал современные технологии доступа к информации, которые делают процесс копирования бесплатным. Выбор потребителей де-факто исключает чью-то монополию на распространение копий ПО или произведений искусства.

Физически невозможно заставить потребителя смотреть телевизор, ходить в кино, покупать CD и DVD-диски, если потребителю удобнее без этого обойтись.

Правообладатели должны научиться получать прибыль в новых условиях.

Нормальный путь к этому – легализация файлообмена на взаимовыгодных условиях для рядовых пользователей, правообладателей и владельцев файлообменников. Сторонам следовало бы сесть за стол переговоров, а не опускаться до разборок – кто халявщик, кто уголовник, кто занимается цензурой и гонится за сверхприбылями в ущерб интересам общества.

Взаимовыгодных решений может быть много, и владельцы файлообменников их озвучивают.

Можно брать абонентскую плату за доступ к секторам платных файлов на файлообменниках, за рекламу, распределяя прибыль между владельцем сервиса и правообладателями.

В идеале, поскольку весь интернет является источником бесплатных копий разнообразной информации, администраторы крупнейших сегментов сети могли бы ввести специальные отчисления
Читать

 Витамины для "народного организма"

Британская газета The Times включила блогера Алексея Навального в сотню людей, которые будут наиболее заметны и влиятельны в 2012 году.

"Блогер-диссидент" Алексей Навальный занял в рейтинге The Times 98-е место. The Times объясняет свой выбор тем, что Навальный - самый знаменитый российский блогер, который в этом году "выйдет из виртуального мира на политический путь, который может привести к президентству". Хотя, пишет британская газета, как показывают истории с другими оппонентами Путина, этот путь может также привести его в тюрьму по сфабрикованному обвинению или к смерти от "несчастного случая". The Times также отметила активное участие Навального в протестах против результатов выборов в Госдуму и заявила, что именно он может стать катализатором, который остановит "главного европейского поставщика энергоресурсов" от "постепенного сползания в авторитаризм".

Алексей Навальный оказался единственным россиянином в списке The Times. Первое место в рейтинге занял кинорежиссер Дэнни Бойл, известный по фильмам "На игле" и "Миллионер из трущоб". Именно ему британцы поручили организовывать церемонию открытия на предстоящих Олимпийских играх в Лондоне. Кроме него в десятку вошли канцлер ФРГ Ангела Меркель, заместитель председателя КНР Си Цзиньпинь, герцогиня Кембриджская, Тим Кук, сменивший Стива Джобса на должности главы Apple, и писатель Чарльз Диккенс, чье 200-летие Великобритания будет праздновать в этом году.

Кроме того, в рейтинг The Times из политиков попали премьер-министр Великобритании Дэвид Кэмерон вместе со своим кабинетом, президент США Барак Обама, премьер-министр Израиля Биньямин Нетаниягу, королева Елизавета II, главный соперник Саркози на предстоящих президентских выборах Франсуа Олланд, северокорейский лидер Ким Чен Ын и президент Азербайджана Ильхам Алиев.

В сфере финансов и бизнеса газета отметила главу центробанка ФРГ Йенса Вайдманна (Jens Weidmann), главу МВФ Кристин Лагард, дочь Руперта Мердока Элизабет и главу сайта Mashable Пита Кэшмора (Pete Cashmore). Из области культуры в список попали британский драматург Том Стоппард, ирландский актер Майкл Фассбендер (Michael Fassbender), три фильма с которым выходят в этом году, британский актер Мартин Фриман (Martin Freeman), сыгравший Доктора Ватсона в сериале "Шерлок", и воссоединившаяся группа The Stone Roses.

Последней в списке оказалась 6-месячная дочка Дэвида и Виктории Бэкхем по имени Харпер Севен, ради которой крупнейшие европейские дизайнеры придумывают сейчас новые детские коллекции.

Володимир Даниленко – відомий сучасний український прозаїк, автор книжок «Місто Тіровиван», «Сон із дзьоба стрижа», «Лісоруб у пустелі», «Газелі бідного Ремзі», «Кохання в стилі бароко», «Капелюх Сікорського». Його книжки неодноразово одержували літературні нагороди та лідирували у національних книжкових рейтингах. У багатьох своїх творах письменник торкається духовної кризи людини і кризи суспільства. Сьогоднішня розмова з письменником - про кризу церкви.

МОСКОВСЬКА ПАТРІАРХІЯ – ПОТУЖНА БІЗНЕС-ІМПЕРІЯ

Пане Володимире, у вашому містичному романі «Кохання в стилі бароко» диявол приїжджає в гості до настоятеля Києво-Печерської лаври, бо відчуває себе комфортно в цій святині серед близьких йому за духом людей. Ви хочете сказати, що хвороби суспільства безпосередньо пов’язані з кризою церкви?

Насправді криза суспільства пов’язана з кризою віри. А церква –відображення того, що робиться в суспільстві, яке все більше стає меркантильним і все менше переймається такими речами, як віра, совість, християнські ідеали.

Сучасну церкву роз’їдають розбещеність і гроші. Ви подивіться, як почастішали в Україну візити патріарха Російської православної церкви Кирила, одержимого пронафталіненою візантійською ідеєю. Як кожен російський діяч зі старосвітськими комплексами, він – «собиратель земель», який менш за все переймається проблемами спасіння душі своєї пастви. А в Україні в нього доволі меркантильні інтереси – гроші.

Ще за Алексія ІІ Кирило був замішаний у скандалі, пов’язаному з торгівлею тютюну, який потряс російське суспільство. Про це писало багато російських видань. Назву лише такі, як «Московский комсомолец», «Ленинградская правда», сайт науково-популярного журналу «Просветление знанием» тощо. Без митних зборів пан Гундяєв провозив через кордон як гуманітарну допомогу великі партії сигарет фірми «Філіп Морис», які поступали в Данилів монастир. У митних документах було зазначено, що продавцем сигарет є Московська патріархія.

До тютюнового бізнесу притягнута й рідня нинішнього патріарха. Його сестра Лідія Леонова має близько 300 тютюнових структур. Під опікою патріарха також макаронна фабрика в Смоленську. Московська патріархія має комерційний банк «Пересвєт», який зосередив величезні капітали. А жоден зі 140 з гаком російських єпархіальних архієреїв публічно не підтвердив, що ці кошти були спрямовані на відбудову напізруйнованих храмів і монастирів. У відомстві паріарха Кирила є завод, що випускає воду “Святой источник”. Гроші від продажу води надходять у той же банк «Пересвєт». Свого часу пан Гундяєв підписав угоду з компанією «АРТГЕММА» про створення спільного підприємства з обробки й торгівлі алмазів.

На сьогодні Московська патріархія – потужна бізнесова імперія, що займається торгівлею тютюну, алкоголю, алмазів, нерухомістю, туристичним і готельним бізнесом. Комерційна структура Московської патріархії придбала в Москві супермаркет «Скобелевський», а потім продала його за два мільярди рублів. Це лише невелика частина того, чим насправді займається патріарх Кирило, якому цих грошей панічно не вистачає, тож він уже давно носиться з ідеєю законодавчо закріпити церковні збори з кожного громадянина Російської Федерації.

І коли я бачу на вулицях Києва служителів Московського патріархату з жирними немитими головами і бідно одягнених фанатичних жіночок, які щотижня здійснюють магічні обходи навколо Верховної Ради, мені стає шкода цих задурених людей, які насправді не знають, чим займаються їхні пастирі-мільйонери.

ЯК
Читать

Московська патріархія втрачає вплив на православні церкви у Сербії, Болгарії, Греції чи Румунії через ідеологічну заборону поєднувати християнську європейську ідентичність з ідентичністю РПЦ. Про це у черговому числі «Українського тижня» пише Олександр Крамар.

Як пише автор, в європейському православ’ї спостерігаються тенденції примирення православних церков з католицькими.

«Об’єднанню без Москви», зокрема й із греко-католицькою церквою, сприяє і тенденція в європейському православ’ї до примирення з католицькою церквою. Оглядачі вже звернули увагу на той факт, що проект «Духовної Візантії», довкола якого можуть консолідуватися православні церкви дійсних і потенційних країн – членів ЄС, є здоровою альтернативою імперській доктрині «Русского міра», котру висунув нинішній глава РПЦ насамперед для обґрунтування сфери свого впливу. Адже пропонована Константинополем платформа є адекватнішою принципу добровільного об’єднання націй, який лежить в основі ЄС. Важливу роль у більшій привабливості константинопольської моделі православного світу відіграє і незалежність Вселенського Патріарха від окремої православної держави з її геополітичними інтересами, як це має місце у випадку Московського патріархату», – йдеться в матеріалі.

Однак, ідеологія «Русского міра» сприяє ізоляції МП.

«У сербського, болгарського, грецького чи румунського православ’я майже не залишається можливості поєднувати свою християнську європейську ідентичність із «русской» ідентичністю РПЦ. Адже цивілізаційний вибір навіть таких проросійських у минулому народів, як серби чи болгари, сьогодні однозначно зроблено на користь інтеграції до європейського, а не російського світу. Відтак Московська патріархія втрачає вплив на православні церкви цих країн. Наприклад, попри відкриті протести РПЦ проти очікуваного 2013 року візиту Папи Римського, патріарх Сербії Іріней підтримує цю запропоновану президентом Борисом Тадичем ідею, понад те, навіть виступає за «відновлення дружніх відносин між Сербською православною та Римською католицькою церквами», – зазначає автор.

Політика РПЦ, за словами Крамара, сприятиме радше до самоізоляції, що зможе запропонувати послідовникам лише боротьбу з інакомисленням та виправдання відсталості міфами про нібито «духовну вищість».

«У такому контексті продовження експансіоністського курсу Кірілла вестиме РПЦ хіба що до подальшої самоізоляції, характерної для «допереяславської» доби російської історії, коли в ній домінували ксенофобсько-месіанські настрої, цілковито відірвані від модернізаційних процесів у європейському, зокрема й українському, православ’ї ХV–ХVІІ століть. У тому стані, до якого рухається російське православ’я, воно не зможе запропонувати послідовникам нічого, окрім мракобісся в боротьбі з інакомисленням та виправдання відсталості міфами про нібито «духовну вищість». Зайве запитувати, чи такий «Третій Рим» може бути привабливий для сусідніх країн», – зазначає автор.

-----------------------

Нагадаю, РПЦ Гундяєва, яку створив Сталін як структуру КДБ, називають "сергіанською єрессю", вона не є благодатною церквою - це сатаністська секта

Див:

Московская “церковь” и ее “отец”. Неужели вы верите московским попам?