Чьи захоронения найдены в Бабьем Яру?

Читать

США можуть вжити санкції до тих, хто посадив Тимошенко (повний текст документа)

РЕЗОЛЮЦІЯ

Заклик до звільнення з в'язниці колишнього прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко.

Беручи до уваги обнадійливий ріст і реформи, які Україна пройшла з часу оголошення про свою незалежність від Радянського Союзу в 1991 році і прийняття своєї першої Конституції в 1996 році;

Беручи до уваги те, що Конституція 1996 року забезпечувала дотримання основних свобод, таких, як свобода слова, зборів, релігії, преси, але, в кінцевому рахунку виявилася заслабкою, щоб стримувати просякнуту корупцією політичну культуру, успадковану від комуністичного минулого;

Беручи до уваги те, що в результаті фальсифікації виборів, за допомогою яких пан Янукович був оголошений переможцем, громадяни України організували серію протестів та страйків, яка стали відомі як «Помаранчева революція»;

Беручи до уваги те, що події Помаранчевої революції, разом з тиском з боку Сполучених Штатів та інших країн, змусили Верховний суд України вимагати безпрецедентного третього туру виборів, в результаті яких лідер опозиції Віктор Ющенко переміг Януковича з перевагою в 52 відсотків на 44 відсотки;

Беручи до уваги те, що в 2010 році на президентських виборах чинний президент Ющенко отримав лише 5,5 відсотків у першому турі голосування, і колишній прем'єр-міністр Янукович та прем'єр-міністр Юлія Тимошенко змагалися один з одним в другому турі виборів;

Беручи до уваги, що пан Янукович переміг Тимошенко з перевагою в 49 відсотків на 44 відсотки;

Беручи до уваги те, що незабаром після інавгурації Януковича в 2010 р., український Конституційний суд встановив, що більшість натхненних Помаранчевою революцією реформ є неконституційними;

Беручи до уваги те, що у 2010 році президент Янукович призначив Віктора Пшонку Генеральним прокурором;

Беручи до уваги, що після призначення пана Пшонки, проти більш ніж десятка політичних лідерів, пов'язаних з Помаранчевою революцією 2004 року, було порушено кримінальні справи по статтях щодо зловживання ними службовим становищем та перевищення своїх повноважень українського Кримінального кодексу;

Беручи до уваги, що у 2011 році Генеральний прокурор Пшонка висунув колишньому прем'єр-міністру Юлії Тимошенко звинувачення по статтях щодо зловживання службовим становищем стосовно її рішення укласти договір на постачання природного газу між Україною і Росією, ухваленого нею під час перебування на посаді;

Беручи до уваги, що 11 жовтня 2011 року Тимошенко була визнана винною і засуджена до семи років позбавлення волі та оштрафована на $ 189 млн, їй заборонили займати державні посади протягом трьох років;

Беручи до уваги, що Парламентська Асамблея Ради Європи (ПАРЄ) визнала порушення в українських судах, ухваливши резолюцію №1862 від 26 січня 2012;

Беручи до уваги, що у резолюції №1862 заявлено, що зловживання службовим становищем і перевищення повноважень, за які Тимошенко була засуджена, «є занадто широкими в застосуванні та дозволяють постфактум криміналізувати нормальні політичні рішення»;

Беручи до уваги те, що з часу пані Тимошенко за грати, Генеральна прокуратура заново відкрила додаткові справи проти неї, які
Читать

Правила життя Євгена Стахова. До 94-річчя

Зараз кажуть про "ОУН-УПА", і це є більшовицька провокація. Була ОУН і була УПА. Хто об'єднує ОУН та УПА, той провокатор... Донбас не завжди був таким. Ми, підпільники, у 1942–1943 роках мали там більше впливу, ніж нині має київська влада... Червоно-чорний прапор - це фашизм.

Тим пригодам, які пережив цей чоловік, може позаздрити будь-який супергерой.

Почавши з організації армії Карпатської України, у 1942-1943 рр. оунівець Євген Стахів очолював українське націоналістичне підпілля на Донбасі. Він причетний до створення Української Головної Визвольної Ради (УГВР) - багатопартійного передпарламенту й уряду воюючої України. Він причетний до перетворення ОУН із тоталітарної організації на демократичну.

На еміграції Стахів став одним із активістів "двійкарів" - демократичного крила в ОУН, яке найуспішніше здійснювало ідеологічну боротьбу проти СРСР. Його брат був міністром в уряді Ярослава Стецька, його син - лауреат Нобелівської премії.

Зараз важко повірити, щоб українські націоналістичні сили діяли на Донеччині та користувалися там неабиякою підтримкою, чи в те, що саме східняки вплинули на кардинальну зміну ідеології проводом ОУН. Справді, незнання власної історії сприяє породженню міфів, які відводять нас далеко від правди про самих себе.

Останній з керівної ланки ОУН, Євген Стахів все ще хвацько відповідає на запитання, любить пожартувати, дозволяє собі сльози тільки коли декламує вірші Шевченка, і сьогодні святкує свої 94-ті уродини у Нью-Йорку, де живе вже 69 років.

Він голова президії Середовища УГВР за кордоном, кавалер 3-х орденів: "За заслуги перед Україною" (який отримав ще від Леоніда Кучми) і Ярослава Мудрого IV i V ступенів (які отримав з рук Віктора Ющенка).

Ще донедавна Стахів особисто керував власним двадцятирічним "б’юіком". Його старший син - директор з міжнародних проектів Інституту водних ресурсів Корпусу інженерів армії США, лауреат Нобелівської премії Євген-Зенон Стахів, не дуже полюбляє їздити з батьком, до речі, також інженером за фахом. Справа в досить екстремальній манері водіння.

"Історична Правда" бажає Євгену Стахову здоров'я. З нагоди його дня народження ми підготувавали добірку цитат оунівця.

--------------------

Моє основне правило - бути оптимістом. Тільки завдяки цьому - а також умінню пожартувати - я й живу так довго. Тому й доля любила мене, не цуралася.

Намагаюся донести до всіх правдиву історію українських націоналістів. Вірю, що треба писати правду про ці події - без огляду на те, подобається це комусь чи ні. Правда допоможе розібратися історикам в подіях, що відбувалися на українських землях, і хто був героєм, а хто лише хоче жити коштом інших.

Щодня проводжу дві
Читать

Украинский премьер Николай Азаров накануне выборов избрал тактику вранья, утверждая в выступлениях по ТВ об улучшении жизни граждан – росте пенсий и зарплат.

Об этом заявил украинский экономист Олег Соскин.

«Он патологический обманщик. Он понимает, что нужно врать. И эта ложь становится топ-новостями. Люди не в силах отследить реальные экономические тенденции, народ верит в этот обман. Азаров не говорит о том, что только совокупный внешний долг Украины за эти два года вырос со 103 млрд до 128 млрд долларов. И его нужно обслуживать. Люди будут его обслуживать. И Украина уже 15 млрд долларов должна отдать только на это обслуживание, не говоря уже о возвращении всего долга. О каком росте ВВП можно в таких условиях можно говорить!», – сказал эксперт.

«Золотовалютных запасов в сентябре прошлого года было 38,2 млрд, а сейчас их меньше 29 млрд долларов. А 9 млрд просто украдены Азаровым, Арбузовым и Януковичем. Миллионы малых предприятий закрылись, казначейства основных городов просто банкроты, городам не дают использовать их деньги, ведь общий бюджет тоже банкрот», – утверждает экономист.

«Только за полгода налички стало на 10% больше. Это пустые гривны. Но он об этом не говорит. Украина была шестой, а теперь уже четвертая по рискам дефолта. То есть, риски дефолта при Азарове увеличились на треть. Но Азаров не говорит об этом, ведь он ест жареных лебедей на золотой посуде. Он не знает, что едят простые люди. Поэтому у него все хорошо, поэтому он так издевается над страной и народом, который он ненавидит», – резюмировал Соскин.

Імперії мають могутніші системи розповсюдження власного контенту, що ставить їхній контент поза конкуренцією.

Імперський інструментарій управління соціосистемами є найбільш цікавим, оскільки він експлуатує найголовнішу рису використання медіа в усі віки: ситуації, коли медіа сильніші за будь-які інші компоненти суспільства (економічні чи політичні). В 50-ті роки така ситуація штучно створювалася західними спецслужбами в азійських країнах, щоб не дати їм можливості піти радянським шляхом. Тобто в умовно феодальній країні починали функціонувати демократичні медіа. І перебудова, й оксамитові, й кольорові революції, як і так звана арабська весна, будуються так само: медійний продукт перестає бути частиною тогочасного політичного чи економічного продукту.

 Медіа починають відігравати самостійну роль. Медійний продукт починає відповідати не цій точці часу й простору, а іншій. І тут можливі два виходи. Медійний продукт може бути повернуто до політики й економіки. Другий варіант: медійний продукт змусить політичний та економічний продукти трансформуватися шляхом соціальної зміни. Маємо такий шлях трансформації продуктів цього суспільства:

Це схема, що веде до змін. Щоб їх не було, сучасні суспільства активно експлуатують різні «запобіжні» засоби. Фіск, наприклад, знаходить такі «запобіжники» в сфері культури (Fiske J. Understanding popular culture. – London – New York, 1989). Він досліджує системний інструментарій, який може надати масова культура у відповідь на модель домінування, яку несе культура, що тиражується, оскільки її завданням є якраз гасіння протестних настроїв і думок.

 Ейзенштадт досить чітко зафіксував цю закономірність (Эйзенштадт Ш. Революция и преобразование обществ. – М., 1999): імперії не дозволяють нікому продукувати свій символічний продукт, окрім власних столиць. І тут виникає цікава деталь – столиці імперій завжди будуть на порядок сильнішими в цьому відношенні, тож боротьба буде вестися на рівні «професіонал – любитель».

 У кінці Другої світової війни відомий антрополог Бейтсон у своєму меморандумі до розвідки писав, що США повинні взяти за зразок радянський, а не британський досвід ставлення до місцевої культури (Price D.H. Anthropological intelligence. The deployment and neglect of American anthropology in the second world war. – Durham – London, 2008). Британці змушували повторювати свої моделі, наприклад, чай о п’ятій, а СРСР розвивав місцеве мистецтво. Тому місцеве мистецтво у випадку Британії ставало протестом, а у випадку СРСР не було таким. І це складніший варіант, тимчасом як британський варіант є і простішим, і просто першим, що спадає на думку.

Британський соціолог Томпсон (див. його біо, його сторінка на сайті Кембриджського університету – www.sociology.cam.ac.uk/contacts/staff/profiles/jthompson.html) 1995 року видав цікаву книгу «Медіа й сучасність» (Thompson J.B. The media and modernity. A social theory of the media. – Stanford, 1995). Тут він переглянув низку наших стандартних уявлень, навіть засумнівався в лексемі «масова»
Читать

Православная церковь стала действовать по принципу “быть популярной”, что намного проще, чем стать авторитетной.

Соцопросы, как правило, фиксируют высокий уровень доверия общества к церкви. Никто, впрочем, не потрудился конкретизировать, в чем именно мы ей “доверяем”. Под словом “церковь” мы понимаем то отдельно взятого “церковного чиновника”, то общину верующих, то общественный институт. Да и слово “авторитет” претерпело немало метаморфоз.

Проблема авторитета упирается в плотность информационного потока. Слово больше не “жжет глаголом сердца” — оно подчиняется общим информационным принципам. И те, кто говорит, тоже играют по законам жанра — или просто выходят из игры. Даже когда церковники выходят в медиапространство по собственному почину, а не выдергиваются репортерами в связи со скандалом, правила игры все равно одерживают над ними верх. И эти правила сводятся к наращиванию популярности. А тот, кто хочет ее обрести, должен соответствовать желаниям публики. В этом смысле одиозные медиапредставители РПЦ — просто картинки из учебника. Когда о. Всеволод Чаплин говорит, что если девушку изнасиловали — она сама виновата, потому что “вела себя вызывающе”, это, возможно, совсем не то, что он думает на самом деле. Это то, что подумает подавляющее большинство обывателей — и российских, и украинских — при виде девушки в мини-юбке. Что поделаешь? В условиях “рейтингового” отношения к сказанному, написанному или показанному “авторитетными” оказываются “топ-сториз” от “селебритиз”, хоть в рясы они будут облачены, хоть в бикини. О. Всеволод Чаплин оспаривает строчку в рейтинге у Ксении Собчак, делает это теми же методами — и это не смущает ни его, ни ее. Это правильно, ведь речь идет не об “авторитете” — речь о популярности, пиаре, рейтинге, о “нашем всем” в современной медиакультуре.

Трудно, но иногда следует осознавать, что авторитет и популярность — вещи диаметрально противоположные. “Проблема авторитета” начинается у церкви тогда, когда она пытается проповедовать христианские (или выдаваемые за таковые) принципы в повседневной жизни. Но тогда проблема “авторитета церкви” упирается не только в собственную медийную неуклюжесть, готовность “корректировать” свою проповедь согласно отнюдь не высшим интересам, но еще и в наше собственное нежелание слушать то, о чем она нам говорит. Что ж, проповедь Христа для мира никогда не была простой задачей. И сейчас — ничуть не проще, чем во времена первых апостолов. Кстати, об авторитетах — многие ли современники знали имена Двенадцати?

О пяти грехах православной церкви

Информационная закрытость

Церковь не спешит делиться своими внутренними делами с массовым читателем и зрителем. Современный человек — активный участник информационного обмена — не любит корпоративной закрытости. Примеров неуклюжих попыток церкви что-то скрыть множество — от смешных, как последняя история с отражением патриарших часов, до драматичных, как в истории с попытками Ватикана утаить факты сексуального насилия над детьми в католических приютах. Церковники в таких ситуациях оказываются в незавидном положении ответчиков, говорят что-то о “медиавойне”, но продолжают блюсти свои тайны, давая новые поводы для медиаатак. Их можно понять — им не хочется отчитываться перед “внешними” в том, что их, “внешних”, совершенно не касается. Но, во-первых, допустимо ли деление на “своих” и “чужих” для церкви, которая призвана нести Свет миру? Во-вторых, действительно ли такие вещи не касаются общества, от которого церковь, по ее собственным словам, “не отделена”? А в-третьих, немалая часть
Читать

Все это делается для того чтобы отвлечь внимание народа от Юли и от шквала критики из-за рубежа.

В России тактика взрывов для забивания новостей давно апробирована.

 В Киеве 20-22 июня будет учреждено международное правозащитное движение «Мир без нацизма» (а на деле – еврейская антиукраинская подрывная организация). Об этом сообщает «Интерфакс» со ссылкой на оргкомитет движения.

По словам президента Всемирного конгресса русскоязычного еврейства, российского сенатора, украинофоба-нациста Бориса Шпигеля, "правозащитное" движение учреждается в год 65-летия Победы, символизируя связь поколений и актуальность борьбы с неофашизмом и неонацизмом в современном мире.

Создание движения стало результатом проведения серии международных конференций в Берлине и Риге, посвященных проблеме якобы героизации пособников нацизма, терпимости в отношении неонацистской, фашистской и ксенофобской идеологии в обществе, искажения истории ХХ века.

Третья, заключительная, конференция евреев-нацистов из 20 стран на тему «Уроки второй мировой войны и Холокоста» пройдет 20-22 июня в Киеве.

Одной из центральных задач движения станет мониторинг проявлений "неонацизма", подготовка ежегодного доклада для ООН, Совета Европы, Евросоюза, ОБСЕ о состоянии дел в различных странах, а также инициирование судебного преследования лиц, причастных к военным преступлениям в годы войны или причастных к пропаганде нацистских идей.

Настоящей же целью организации евреев-нацистов будет очернение героев Украины, отрицание права украинцев на самоопределение и правдивую историю, переписывание истории Украины в угоду кремлевским хозяевам.

напомним, что главная отличительная особенность нацизма – возвеличивание собственной нации и отказ другим народам в праве на самоопределение, независимость и историю.

Легендарный генерал Джордж Паттон только в конце войны осознал, что США воевали не с той страной. Паттон чувствовал, что его страна должна были объединиться с Германией чтобы разрушить еврейский и коммунистический СССР. Эта информация исходит из дневников Паттона, писем, которые он писал своей жене и комментариев, которые он делал офицерам и другим людям.

Если бы Гитлер выиграл Вторую Мировую войну (а он выиграл бы, будь США и Великобритания на его стороне в войне против СССР) наш Западный Мир был бы справедливее, чище и нравственнее. Остальная часть мира так же осталась бы в выигрыше от победы Германии.
Некоторые примеры того, что было бы по-другому:

- Не было бы СССР (Советское правительство убило миллионы своих собственных граждан на протяжении 70 лет своей истории, для изучения этой темы можно обратиться к трудам Александра Солженицына; Гитлер освободил бы Россию, хотя и занял некоторые области Западной России в рамках программы жизненного пространства «лебенсраум»)

-Не было бы холодной войны (ввиду отсутствия СССР)

- Не было бы коммунистической восточной Европы, «железного занавеса» и т.п.

- Не было бы красного Китая и резни 45 миллионов китайцев (без поддержки СССР Мао бы не выиграл гражданскую войну в Китае)
- Не было бы коммунистического Северного Вьетнама (ведь коммунистический Китай поддерживал Хо Ши Мина)
- Не было бы коммунистической Камбоджи и Пол Потовского террора, в результате которого погибли 2 миллиона камбоджийцев
- Не было бы Северной Кореи и коммунистической Кубы

- Коммунизма бы нигде не было, поскольку Гитлер был величайшим борцом с коммунизмом в мире.
...
Читать