Виктор Суворов в долгих представлениях не нуждается. Но так как энное количество народонаселения Украины (один процент или около того) не знает, как зовут нашего президента, логично предположить, что кто-то впервые слышит и это имя. Итак. Виктор Суворов – наш земляк по отцу (имеет украинские корни), родился в 1947 году, по паспорту он – Владимир Богданович Резун. С начала 70-х годов Резун-Суворов служит в разведке, числится в резидентуре ГРУ (Главного разведывательного управления СССР), работает в Женеве. В 1978-м исчезает из женевской квартиры, переходит на сторону британской разведки. С тех пор живет в Объединенном Королевстве (в СССР Суворова заочно приговорили к смертной казни).

С 1981 года Суворов занимается писательской деятельностью. Первое его произведение («Аквариум», 1985 год) является автобиографическим романом – книгой о ГРУ и советской разведке. Последующие работы Суворова свидетельствуют о его большом увлечении Второй мировой войной, оценки которой идут вразрез со всеми традиционными трактовками этого периода истории. Перу Суворова принадлежат книги «Ледокол», «Спецназ», «День М», «Последняя республика», «Очищение», «Самоубийство», «Тень победы», «Святое дело», «Главный виновник: Генеральный план Сталина по развязыванию Второй мировой войны», «Разгром» и другие.

«Обозреватель» искал Виктора Суворова не один месяц. Найдя, испытал подлинное наслаждение от общения с нашим визави. Владимир Богданович ответил на часть вопросов (записанное с ним интервью мы подаем в двух частях), на остальные пообещал ответить в дальнейшим. Ловим на слове. А пока что – разговор о войне и мире, о войне и мифе, о гостайнах и любимой женщине.

- Господин Суворов, почему вы так упорно пишете именно на тему Второй мировой войны? Полагаете, что это и есть самый главный советский миф?

- Это самый главный миф. И теперь уже единственный. Раньше много их было: Ленин - гений! Нынешнее поколение советских людей будет жить при коммунизме! Партия наш рулевой! Верной дорогой идете, товарищи! Партия - ум, честь и совесть нашей эпохи!

Все мифы разоблачены, а этот остался. Зачем нам мифы? Великий русский поэт Владимир Высоцкий дал ответ одной фразой: «ведь вся история страны - история болезни».

А разве не так? Колоссальная территория, на которой сосредоточена почти половина всех природных ресурсов планеты, вся таблица Менделеева – у нас. Есть уголь, золото, уран, нефть, газ и вообще все, что пожелаешь. Есть леса, степи, горы, раки, озера. И талантливый народ! А уровень жизни в России сейчас официально ниже, чем в Белоруссии, у которой нет ни нефти, ни газа, ни золота. История Советского Союза – смесь идиотизма и преступлений. Этот позор надо чем-то прикрыть. И его прикрывают мифами. Для мифов нужен фундамент. Он есть. Да еще какой! Во всей нашей истории один светлый день: 22 июня 1941 года. На нас напали! Не мы, а на нас!

- Формально все именно так и было…

- Опираясь на эту дату, можно оправдать любые преступления, которые были как до того, так и после. Голодомор? Да, были определенные перегибы, но это же ради коллективизации. А она – ради подготовки к отражению... Жрать нечего, в магазинах полки пустые? Правильно, к войне готовиться надо. А то снова нападут. Лишь бы не было войны. Чехословакию танками давим? Правильно. А то враги к нашей границе подкрадутся? В Афган полезли? Правильно, то враги...

Этой датой можно подпереть все, что угодно. Ей подпирали и подпирают. Если же вспомнить, что Гитлера сами к власти привели, сами его на Польшу натравили, сами спустили с цепи и его руками развязали Вторую
Читать

В Україні ось уже понад два місяці йдуть зйомки спільного російсько-українського кінофільму про так званий «матч смерті», що відбувся 9 серпня 1942 року в окупованому німцями Києві, між німецькою командою «Флакельф» і українською «Старт».

Мета картини, бюджет якої становить понад 10 млн. дол., як окреслено на одному із російських сайтів, «відродити патріотизм в… Україні, особливо в Західній, де наростають антиросійські настрої населення, показати, що націоналізм і зневага до радянської історії – це не тільки блюзнірство, але й антиморальна поведінка». У свою чергу, продюсер фільму Ілля Неретін в одному зі своїх інтерв’ю зауважив, що мета створення фільму - нагадати про героїчний подвиг радянських футболістів, показати реальних героїв, які, незважаючи на тиск і погрози з боку окупантів, виграли всі 9 матчів.

Думаю, що коментувати безглузді висловлювання росіян стосовно «героїчного подвигу радянських спортсменів», і «відродження патріотизму в Україні» через легенду про «матч смерті» не варто, хоча б з тієї причини, що в Україні за період з липня 1941 по 1944 рік наші футболісти зіграли з солдатами вермахту та їх союзниками не 9 матчів, а понад 150.

Мені за 5 років дослідження теми спорту в роки німецької окупації вдалося встановити результати 111 відповідних поєдинків. При цьому статистика таких ігор свідчила не на користь загарбників – 60 виграли українці, 36 окупанти і 15 завершилися внічию.

Більше того, окрім футболу, в окупованій Одесі, згідно даних тодішньої преси, відбулося 16 боксерських поєдинків з німецькими і румунськими солдатами (бої проходили в Одеському цирку – авт.), з яких у 7-ми перемогу здобули українці (3 нокаутом), 5 виграли окупанти (2 нокаутом), 4 зустрічі завершилися внічию. Жодний спортсмен не був арештований окупантами після своїх перемог.

Варто зауважити, що перемагали німців українці, які підтримували радянський режим і ті, що його ненавиділи, як скажімо, більшість футболістів Західної України. І не думали вони тоді ні про який героїзм, для них все було набагато прозаїчніше – хтось намагався в такий спосіб заробити, хтось убезпечити себе від відправлення на роботи до Німеччини, хтось знаходив у спорті розраду та відпочинок. Наприклад, зі слів одесита Прохоровича, виходити на боксерський ринг в ті часи його примушувало скрутне фінансове становище в сім’ї. На той час одеські боксери за кожен бій отримували від 300 до 3000 марок в залежності від статусу поєдинку. Для німців такі спортивні протистояння були лишень однією із можливостей культурного відпочинку в тилу.

У випадку з міфом про «матч смерті» українські дослідники неодноразово доводили його невідповідність із реальною дійсністю, але росіян, які все частіше вдаються до совкових штампів героїчної боротьби радянських патріотів в роки війни – це не зупиняє.

Якщо з російською сучасною пропагандою, направленою на збереження провідної ролі на пострадянському просторі і намаганні не втратити свого впливу на ряд сусідніх країн, все зрозуміло, то я не зовсім розумію українську позицію, адже в суспільстві поширюються чутки про святкування наступного року 70-річчя з дня «матчу смерті» на державному рівні. Невже в нашій історії немає більше пам’ятних дат, і головне не міфічних, які заслуговують відзначення на всеукраїнському рівні?

Не ставлячи під сумнів проведення футбольного матчу 9 серпня в окупованому Києві, все ж хотів би зауважити продюсеру Неретіну, що ніякого тиску на футболістів «Старту» з боку німецької адміністрації в часи окупації не було, і радянська легенда, на основі якої вони знімають кінофільм, розбавивши її любовною історією, насправді
Читать

Майже півроку влада годувала українців красивими казками про щасливе життя, європейські цінності, інвестиційні дива та інші псевдо реформаторські солодощі на кшталт "Українапопередупланетивсій".

Наїлися… Звичайні українці "наїлися" далі нема куди, а мільйонери та мільярдери, що ростуть в країні як гриби, ніяк не можуть напхатися. Їх фантастична ненаситність перейшла всі межі, випирає в очі кожному українцю і як явище, потребує втручання фахівців з психіатрії та травлення…

Хто ще не зрозумів, що всі гасла, без винятку, які подаються українському народові під підливою "покращення життя", є брудним, цинічним, хамським фарсом, під головним режисерством з Банковій і розрахованим на тупість та безвілля нації?

Фарсом, який їх мовою називається "понтами".

Понти (понт) - це засіб видурити майно чи гроші обманом, погрозами, шулерством, створенням враження мнимої значимості та важності.

"Понт", закріплений на рівні інстинкту у базарній молодості багатьох сучасних українських "державних діячів", як засіб легкого збагачення, не зміг не тільки покинути арсенал методів і засобів збільшення ними свого капіталу, а по суті став єдиним і головним викрутасом, який до останнього часу був вдалим для нинішніх можновладців.

Можна тільки здогадуватися, як реготали автори програми "Україна для людей", коли до них доходили дискусії про недосконалість реформ.

Можна тільки уявити, як надривали вони свої ненаситні пуза, коли колишні президенти, політологи та фахівці намагалися надавати їм публічні поради з різних питань розбудови економіки, суспільства чи зовнішньої політики.

Пам’ятаєте, як "Україну мали таланти" з бандитською "Муркою" у виконанні майже головного прокурора країни Рената Кузьміна?

Хто ще має сумніви, що реформи – судова, адміністративна, пенсійна, інформаційна – це звичайнісінькі "понти"?

Одна з перших, мабуть в силу колишньої спільної історії, розібралася в "антикорупційних понтах" Росія. Заява російської влади з приводу "газових угод Тимошенко" була викладена не зовсім дипломатично і вже більше нагадувала стиль тих, до кого вона була спрямована, майже : "А Янукович отвєтіт…".

Розібралися остаточно в цих "понтах" і на Заході. Звернення зарубіжних урядів та організацій все більше і більше позбавляються звичайних дипломатичних вивертів і стають все більш зрозумілими українській стороні.

Тільки так можна пояснити таке тривале мовчання офіційних осіб на реакцію міжнародної спільноти на арешт Юлії Тимошенко – нарешті втямили, що від них вимагають, а що тепер з цим роботи – ще тямити й тямити…

Таки ж самі "понти" як прагнення до євроінтеграції, боротьба з утисками свободи слова, публічність і відкритість влади, боротьба з корупцією і багато інших. Останній "понт" - боротьба з корупцією – вилився у перелякані спроби будь-якою ціною кинути за грати Тимошенко і Луценко.

Але, розраховуючи на наслідки таких кроків по собі, по своїм розумовим здібностям і психологічному устрою, надірваному "лихими" донецькими дев’яностими роками, влада наштовхнулася на зовсім неочікувану реакцію.

"Понтові" киреєвсько-вовчі судді у змові з "понтовим" обвинуваченням, самі перетворилися у підсудних. Хто ще не зрозумів, що в цих процесах справжні судді це Тимошенко, Луценко, Макаренко, Діденко, Корнійчук, Іващенко та інші політв’язні – "тризубівці", "свободівці", "антіподаткові активисти"?

А так, то постає питання до кого справедливіше буде звертатися "Ваша честь"? Перед ким і кому треба вставати?

З тісняві приміщень Хрещатика, 42-А (вже не наважусь назвати це "судом") засідання виплеснулися під відкрите небо. І саме на вулицях Києва в цей час знаходиться справжнє, а не "понтове" обвинувачення, яке невдовзі доведе цю справу до логічного кінця і всі "понтовщики" отримають народний вирок - справедливий і безщадний.

І сподіватися декому, що "Беркут" стане на захист "понтов
Читать

Депутаты Львовского горсовета приняли обращения в поддержку экс-премьера Юлии Тимошенко и против лишения Романа Шухевича и Степана Бандеры званий "Герой Украины"

Госровет считает, что в Украине "фактически ликвидирована демократия".

"Виктор Янукович и его команда не прошли испытание властью. Они не смогли поставить интересы общества и государства выше, чем собственные инстинкты мести, страха, вседозволенности, зависти. Они сдают национальные интересы, разрушают экономику, устанавливают тотальную коррупцию, уничтожают украинские ценности, фальсифицируют украинскую историю. Они не в состоянии управлять европейским государством", - сказано в документе.

"Но для того, чтобы сохранить демократическое право украинцев выбирать и менять власть, уже сегодня все должны приложить максимум усилий, чтобы не дать установить в Украине режим тотальной диктатуры, отобрать наше право свободного политического выбора, право на собственное мнение", - говорится в обращении.

Депутаты требуют немедленного освобождения Тимошенко "и всех, кого преследуют за политические взгляды".

Отсутствие успеха в экономические сфере компенсируется избитые коммунистическими лозунгами о войне, красные флаги, возрождения фашизма подобное. При этом идет сознательное натравливание разных регионов Украины друг на друга согласно сценарию, написанному российскими политтехнологами. Оказывается, что Украина является единственным государством, где гонению подвергаются те фигуры, которые боролись за ее независимость: Мазепа, Петлюра, Шухевич, Бандера и другие. Зато величаются Екатерина II, Ленин, Сталин и другие поработители народа. Попытка лишить звания Героев Украины превращает гуманитарную политику государства в откровенный фарс », - сказано в заявлении. 

Кроме того, Львовский горсовет принял заявление о том, что главнокомандующий УПА Роман Шухевич и лидер ОУН Степан Бандера являются героями Украины, независимо от решения "украиноненавистников".

"Примитивная судебная тяжба с лишением званий Героя Украины Бандеры и Шухевича свидетельствуют о полном отсутствии государственнической ориентации у правящей в Украине партии. Гуманитарная сфера полностью отдана коммунистам и пророссийски настроенным кругам, что ведет к расколу Украины на два лагеря", - говорится в нем.

Львовский горсовет констатирует, что такими действиями полностью дискредитируются правительственные награды и звания.

«Эти звания как народная память будут храниться вечно в отличие от современных политических конъюнктурщиков, которые забудутся через несколько лет. Требуем от Президента Украины прекратить переписывание истории и глумление над памятью украинских героев», - отметили депутаты.

"Почетные граждане Львова и других городов Украины Степан Бандера и Роман Шухевич не нуждаются званиях от коммунистов и украиноненавистников. Звания героев им присвоил украинский народ так же, как и тысячам других патриотов, отдавших свою жизнь за свободу Украины", - уверены депутаты.

Московский патриархат (московских пархатых) обвиняют в попытке устроить переворот в украинской московской православной церкви, и сменить ее руководство.

Цена вопроса – 5 миллионов прихожан и треть всего православного мира (на самом деле - бабло).

По информации издания, накануне собора Украинской православной церкви крупнейшие спонсоры Украинской православной церкви, руководители группы «Донецксталь» Виктор Нусенкис и Юрий Филатов предложили возглавить украинскую церковь донецкому епископу.

«Нусенкис с Филатовым на голубом глазу предложили Павлу место митрополита Киевского в обмен на поддержку их позиции на Соборе. По плану, который они озвучили Павлу, митрополитом вначале должен был стать епископ Донецкий и Мариупольский Иларион, а потом, собственно, сам Павел, потому что он на 10 лет моложе», - пишет издание.

«Самого митрополита намеревались низложить либо убедить оставить свой пост по состоянию здоровья», – рассказал источник в киевской митрополии.

«По его же словам, на смелое предложение высоких гостей настоятель Киево-Печерской лавры ответил отказом и в рискованную интригу ввязываться не стал. Вместо этого о разговоре с Нусенкисом и Филатовым он рассказал митрополиту Владимиру. Собственно говоря, уже на этом этапе заговор по отстранению предстоятеля УПЦ провалился», - пишет издание.

«И хотя сам Нусенкис не захотел комментировать эту информацию, скорее всего, это не конец истории, а ее начало. Ведь, судя по всему, за смелыми планами по смещению Владимира стоит высшее духовенство РПЦ, а возможно, и сам патриарх Кирилл, который таким образом пытается вернуть автономную украинскую церковь под свой прямой контроль», - предполагает издание.

В Украине идеологической опорой РПЦ называют лидеров так называемого славянофильского крыла УПЦ – епископов Донецкого и Мариупольского Илариона, которого заговорщики прочили в митрополиты, и Одесского – Агафангела.

Версию о том, что возникший на соборе конфликт был срежиссирован в канцелярии Кирилла на условиях анонимности подтвердили и сотрудники аппарата Киевской митрополии.

Как сообщалось ранее, воспользоваться моментом не побрезговали и в УПЦ КП. Так, Филарет предложил Владимиру уже в который раз объединиться в обход РПЦ.

Человечество, в основной своей массе, глупо.  Непроходимо. Нелепо. Волшебно. Примерам несть числа: «Панама».  Открытие Шлиманом Трои. «Уже нынешнее поколение советских людей будет жить при коммунизме!»  Высадка американцев на Луну. «МММ». 9/11.

Человечество – идеальная питательная среда для различного рода мошенников и демагогов. От него не убудет. Человечество прекрасно себя ощущает как на плоской Земле, так и на шарообразной; видя над собой небесную твердь или бездонную глубину космоса; веря, что бог благ, либо в то, что его вовсе не существует. Тысячекратно облапошенное, человечество вновь и вновь восстает к приятию новой лжи. Отчего так, спросите вы? Все просто – большую часть своего знания человек черпает не из личного опыта. Волга впадает в Каспийское море? А много ли людей имели возможность непосредственно в этом убедиться? Кольца Сатурна? А кто их видел? И так далее… Человечество доверяет специалистам… и тем, кто выдает себя за таковых. И несет свои (и не только свои) деньги Сергею Мавроди – он ведь лучше знает, что с ними делать! И аплодирует Нилу Армстронгу – на опытном, не прошедшем испытаний корабле тот долетел до Луны и сумел вернуться!.. Вау!

К черту скептиков! – вот, что объединяет строителей «пирамид» и открывателей «Трои».  Еще бы! Если бы вы только знали, скольких «сокровищ» лишилось человечество по вине этих самых скептиков! Полотно, покрывавшее тело снятого с креста Спасителя, известное как «Туринская плащаница»! Останки «Орлеанской девы»! Погребальная урна Иакова – брата Христа!

«В 1498 году Анниус де Витербе опубликовал в Риме сборник произведений Семпрониуса, Катона и многих других, которые он якобы нашел в Мантуе, а на самом деле сам же и сочинил.

В 1519 году французский ученый де Булонь подделал две книги В. Флакка, а один из замечательных ученых-гуманистов Сигониус опубликовал в 1583 году неизвестные до него отрывки из Цицерона. Эта симуляция была сделана с таким мастерством, что обнаружилась только через два века, да и то случайно: было найдено письмо Сигониуса, в котором он сознавался в фальсификации.
...
Читать

 На відміну від невеликої кількості руських літописів, у шведів літописання було розвинуте куди ширше. Але ніде, у жодному джерелі нема ані слова про якусь Невську битву. Якщо хтось подумає, що шведи вирішили замовчати свою поразку, то мушу розчарувати.

Недавно Дмітрій Мєдвєдєв запропонував Україні та Білорусі разом з Росією відзначити у 2012 р. 1150-річчя російської державності. Бо, мовляв, "у нас спільні історичні та духовні корені". А далі заліпив таке, що хоч стій, хоч падай: "державність наша відповідно до канонічної теорії поширювалася, що називається, з півночі – північного заходу на південь, і в цьому сенсі ми зацікавлені, щоб наші партнери прийняли також в усьому цьому участь".

Цікаво, де він таку канонічну теорію вишпортав. Щоб мене качка брикнула, коли не Кіріл підказав! Це ж треба – з півночі на південь. Так чого доброго ми довідаємося, що і Київ московити заснували, і Львів, і Чернігів...
...
Читать

Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет від імені священного синоду Української православної церкви Київського патріархату звернувся до Митрополита Володимира (Сабодана), духовенства та мирян Української православної церкви Московського патріархату із закликом до продовження конструктивного діалогу з метою утворення єдиної помісної православної української церкви. Про це повідомляє сайт УПЦ КП.

Днями лідер Лівії Муаммар Каддафі отримав принципову дипломатичну перемогу. У той момент, коли вірні йому війська брали під свій контроль декілька стратегічно важливих населених пунктів на півночі країни, зі США прийшла воістину сенсаційна звістка: офіційний Вашингтон категорично відмовився озброювати лівійських повстанців. Більше того, американські сенатори виступили за припинення повномасштабних контактів з так званим Перехідною національною радою Лівії. Таким чином, перший етап операції з «примусу Муаммара до миру» зазнав остаточної поразки. Каддафі вистояв.

Ці кадри, зняті журналістами французького телебачення, обійшли, напевно, весь світ. Група озброєних до зубів лівійських опозиціонерів чи то з жахом, чи то з відчаєм спостерігає за грандіозною пожежею на найбільшому бензосховищі Лівії в районі міста Рас-Лануф. Величезні клуби чорного диму застеляють небо в цілому і сонце, зокрема, від чого виникає враження, що опівдні над пустелею нависла ніч. «Ми пропали!» - заламує руки обвитий патронташем бойовик, а його приятель, не знайшовши підходящих арабських слів, по-англійськи лається матом.

І є від чого. На території, контрольованій повстанцями, це була єдина паливна база, яка забезпечувала бензином і соляркою практично всю техніку, що є в розпорядженні «бунтарів». Причому, за гіркою іронією долі, горезвісні бунтарі стали заручниками, якщо так можна висловитися, власної дурості. Залишаючи Рас-Лануф, вони самі підірвали сховище в надії на те, що Євросоюз пришле танкери з пальним в контрольовані ними порти. Але ЄС обіцянки не дотримався - нині в об'єднаній Європі виникли набагато більш насущні проблеми й тому реалізацію програми допомоги Перехідній національній раді Лівії довелося призупинити.

Важко сказати, як довго протримаються повстанці на резервному пальному, і вже тим більше неможливо передбачити, як довго протримається авторитет їхніх командирів, враховуючи, що початковий революційний дух у більшості «бунтарів» потроху сходить нанівець. На підконтрольних повстанцям територіях Лівії панує анархія, в багатьох регіонах, крім, природно, портових, відчувається брак продовольства і медикаментів, а окремі бойові загони відкрито ворогують між собою.

«Головна проблема ПНР полягає у відсутності будь-якого досвіду керівництва державою, - сказав в інтерв'ю агентству «GolosUA" емісар ЄС Ханс ван Реє. - У його представників поки не виходить відновити зруйновану інфраструктуру і навести хоча б щось подібне до порядку. Без іноземної підтримки в даному разі їм не обійтися».

Але от саме надія на західну підтримку «в даному разі» тане буквально на очах. У минулий понеділок влада Франції заявили, що Париж готовий піти на контакти з полковником Каддафі і «обговорити з ним подальшу долю Лівії». Фактично це означає, що уряд Ніколя Саркозі, як один з головних союзників ПНР, робить крок назад. І саме в цій непослідовності - вся суть того, що відбувається: Євросоюзу просто набридло мати справу з революціонерами-дилетантами, витрачати шалені за нинішніми кризовими часами кошти на забезпечення їхнього приходу до влади і гарантувати створення химерної демократичної лівійської держави. Своєрідною ілюстрацією до цієї картини можуть стати слова президента Росії Дмитра Медведєва, який в одному з телевізійних коментарів щодо лівійської дійсності сказав в контексті діяльності лівійських повстанців: «А з ким там говорити?».

І справді, серед керівників «бунтарів» навряд чи можна знайти людину, яка так чи інакше представляє собою якщо не творця нової держави, то вже, щонайменше, харизматичного лідера.
Читать

Битва тільки намічалася. Дмитро Донський, як васал Золотої Орди, володар Московського улусу за наказом хана Тохтамиша виступив, вірніше почав просування своїх військ проти самозванця на ханський престол – Мамая.

Якби ми сприймали за правду все, що написане літописцями радянської епохи, то вважали би, що життя було в кисільних берегах з молочними ріками. Але, будучи очевидцями зовсім недавньої епохи, ми прекрасно усвідомлюємо ціну писанини цих політруків друкованого слова – «літописців» ЦК компартії СРСР про радянське життя, що все що там було – було ХОРОШО.

Але ми ж знаємо, що це не так!

Подібна ситуація з історичними літописами. Ну не любили Чернігівські літописці київських Рюриковичів, а київські – чернігівських Ольговичів. І в результаті один і той же факт в історії має прямо протилежні оцінки. Наприклад: ну, немає жодної згадки в західній історіографії тих часів про «льодове побоїще» з Олександром Невським на чолі. Там взагалі ставлять цей «факт» під великий сумнів.
...
Читать