<МЕТА> - Украина | Блоги | Українська
<META> - Украина
Интернет
Реестр
Новости
Рефераты
Товары
Блоги
искать в сообществе Славянская история.
Авторизация
Логин:
Пароль:
 
#

Категории

fake (3)
ZOG (1)
бабло (123)
веды (1)
війна (11)
влада (56)
воші (1)
ГАЗ (1)
гени (2)
гены (1)
герої (51)
гетто (76)
гниды (91)
гої (138)
гра (13)
Гроші (12)
діти (4)
євреї (92)
Ёлка (1)
жиди (50)
ЖКГ (1)
жопа (1)
ЗМІ (54)
КГБ (6)
Київ (6)
Кіт (1)
Крим (2)
Крым (2)
лажа (1)
лохи (112)
майя (1)
маца (1)
міфи (88)
мова (5)
НАТО (1)
НКВД (5)
ООН (1)
ОУН (1)
попи (4)
раби (2)
Русь (1)
СБУ (3)
секс (1)
СРСР (3)
суд (1)
сша (8)
терор (20)
фарс (5)
ФБР (1)
фото (3)
ФСБ (2)
Хабад (66)
Хрень (111)
царь (2)
цены (1)
ЦРУ (3)
#

Календарь

 Ноябрь 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
#

Записи

Понедельник 21 мая 2012
Сообщение прочтено 375 раз
Робер | 2012-05-21 10:37:34

Православная церковь стала действовать по принципу “быть популярной”, что намного проще, чем стать авторитетной.

Соцопросы, как правило, фиксируют высокий уровень доверия общества к церкви. Никто, впрочем, не потрудился конкретизировать, в чем именно мы ей “доверяем”. Под словом “церковь” мы понимаем то отдельно взятого “церковного чиновника”, то общину верующих, то общественный институт. Да и слово “авторитет” претерпело немало метаморфоз.

Проблема авторитета упирается в плотность информационного потока. Слово больше не “жжет глаголом сердца” — оно подчиняется общим информационным принципам. И те, кто говорит, тоже играют по законам жанра — или просто выходят из игры. Даже когда церковники выходят в медиапространство по собственному почину, а не выдергиваются репортерами в связи со скандалом, правила игры все равно одерживают над ними верх. И эти правила сводятся к наращиванию популярности. А тот, кто хочет ее обрести, должен соответствовать желаниям публики. В этом смысле одиозные медиапредставители РПЦ — просто картинки из учебника. Когда о. Всеволод Чаплин говорит, что если девушку изнасиловали — она сама виновата, потому что “вела себя вызывающе”, это, возможно, совсем не то, что он думает на самом деле. Это то, что подумает подавляющее большинство обывателей — и российских, и украинских — при виде девушки в мини-юбке. Что поделаешь? В условиях “рейтингового” отношения к сказанному, написанному или показанному “авторитетными” оказываются “топ-сториз” от “селебритиз”, хоть в рясы они будут облачены, хоть в бикини. О. Всеволод Чаплин оспаривает строчку в рейтинге у Ксении Собчак, делает это теми же методами — и это не смущает ни его, ни ее. Это правильно, ведь речь идет не об “авторитете” — речь о популярности, пиаре, рейтинге, о “нашем всем” в современной медиакультуре.

Трудно, но иногда следует осознавать, что авторитет и популярность — вещи диаметрально противоположные. “Проблема авторитета” начинается у церкви тогда, когда она пытается проповедовать христианские (или выдаваемые за таковые) принципы в повседневной жизни. Но тогда проблема “авторитета церкви” упирается не только в собственную медийную неуклюжесть, готовность “корректировать” свою проповедь согласно отнюдь не высшим интересам, но еще и в наше собственное нежелание слушать то, о чем она нам говорит. Что ж, проповедь Христа для мира никогда не была простой задачей. И сейчас — ничуть не проще, чем во времена первых апостолов. Кстати, об авторитетах — многие ли современники знали имена Двенадцати?

 

О пяти грехах православной церкви

Информационная закрытость

Церковь не спешит делиться своими внутренними делами с массовым читателем и зрителем. Современный человек — активный участник информационного обмена — не любит корпоративной закрытости. Примеров неуклюжих попыток церкви что-то скрыть множество — от смешных, как последняя история с отражением патриарших часов, до драматичных, как в истории с попытками Ватикана утаить факты сексуального насилия над детьми в католических приютах. Церковники в таких ситуациях оказываются в незавидном положении ответчиков, говорят что-то о “медиавойне”, но продолжают блюсти свои тайны, давая новые поводы для медиаатак. Их можно понять — им не хочется отчитываться перед “внешними” в том, что их, “внешних”, совершенно не касается. Но, во-первых, допустимо ли деление на “своих” и “чужих” для церкви, которая призвана нести Свет миру? Во-вторых, действительно ли такие вещи не касаются общества, от которого церковь, по ее собственным словам, “не отделена”? А в-третьих, немалая часть
Читать

Четверг 2 февраля 2012

Полоумный Патриарх Московский и всея Руси Кирилл считает, что истинно верующие люди «не выходят на демонстрации», а молятся за народ «в тиши монастырей, в кельях, в домах».

В частности, в своей проповеди после богослужения в храме Христа Спасителя предстоятель РПЦ (КГБ) отметил, что истинно верующие люди, которые "не выходят на демонстрации", а молятся за народ "в тиши монастырей, в кельях, в домах", способны увидеть ясные исторические параллели между современной ситуацией и "беспутством и беспамятством предреволюционных лет, с разбродом, шатанием, разрушением страны в девяностых годах"

"Мы должны быть бдительными, и я вас всех призываю сегодня к этой бдительности. Умейте "различать духов", помните, что самый громкий крик и самое пронзительное слово не всегда являются правильными, верными и честными словами. Так соблазнился наш народ дважды, а может быть, и более в течение последних ста с небольшим лет", - заявил он. Патриарх-олигарх призвал всю Церковь присоединиться к нему в молитвах о России, "проходящей очень непростой и ответственный этап" своей истории. "Пусть сила нашей молитвы преклонит благодать Божью, и пусть эта Божья благодать испепелит всякую ложь и неправду, всякий соблазн и всякую скверну", - заявил стоящий на службе у кремлевской власти предстоятель РПЦ (КГБ).

Сегодня патриарх неканонической церкви Кирилл отмечает третью годовщину интронизации (вступления на первосвятительский престол). По традиции, день интронизации патриарха ежегодно отмечается Русской православной церковью как большой праздник. На 4 февраля в Москве запланированы несколько акций. В том числе 50-тысячный митинг «За честные выборы», а также 30-тысячный митинг в поддержку премьер-министр России Владимира Путина.

Среда 1 февраля 2012

В Украине закрыли EX.UA популярнейший файлообменник. За нарушение авторских прав. Его организаторы и участники подвергаются уголовному преследованию.

Сервисом EX.UA пользовались миллионы украинцев. Если обмен файлами – это преступление, то все мы – преступники. Практически поголовно.

Разгром популярного ресурса милицией рядовые пользователи уже рассматривают как очередные происки антинародного режима Януковича. Хотя в данном случае режим просто стал на сторону отмирающей идеологии карательного внедрения копирайта. Идеологии, которая насаждается повсюду стараниями американских продюсеров и вызывает бурю протестов по всему миру.

В США и Европе файлообменники закрываются постоянно еще с конца XX века. На борьбу с ними брошены все силы медиа-индустрии. Особенно сейчас, когда банкротство компании Kodak показало, что технический прогресс невозможно остановить, и те, кто делал ставки на сдерживание технологий, в конечном счете проигрывают.

Можно понять гигантов киномузыкальной индустрии и рынка программного обеспечения. Они привыкли вбухивать миллиарды в производство хитов, а затем дорого и поштучно продавать копии предметов массовой культуры. Файлообменники снижают их доходы, потому что стоимость отдельно взятой копии множится на ноль.

Законопроект SOPA (Stop Online Piracy Act), внесённый в Палату представителей США 26 октября 2011 года, является финальным рывком "правообладателей" к нашим кошелькам. Авторские права в изложении этого шедевра консервативной мысли выписаны весьма радикально: предлагается блокировать доступ к любому ресурсу, где были отмечены случаи нарушения копирайта.

По сути, идеологи SOPA ставят под сомнение свободный обмен информацией между людьми. Ведь свобода подразумевает возможность выбора, и обязательно найдутся те, кто этим выбором злоупотребляет.

Конечно, свободный обмен информацией не означает возможность пользоваться результатами творчества автора без оплаты его труда, без удовлетворения нормальных мотиваций творить объекты интеллектуальной собственности ради прибыли.

Вопрос только в способе оплаты и в цене.

Чтобы все было по-честному, как того требует рыночная экономика, цену на авторское произведение должен диктовать рынок. И сервис доступа к информации, включающий в себя способ оплаты, должен быть удобным.

Рынок уже выбрал современные технологии доступа к информации, которые делают процесс копирования бесплатным. Выбор потребителей де-факто исключает чью-то монополию на распространение копий ПО или произведений искусства.

Физически невозможно заставить потребителя смотреть телевизор, ходить в кино, покупать CD и DVD-диски, если потребителю удобнее без этого обойтись.

Правообладатели должны научиться получать прибыль в новых условиях.

Нормальный путь к этому – легализация файлообмена на взаимовыгодных условиях для рядовых пользователей, правообладателей и владельцев файлообменников. Сторонам следовало бы сесть за стол переговоров, а не опускаться до разборок – кто халявщик, кто уголовник, кто занимается цензурой и гонится за сверхприбылями в ущерб интересам общества.

Взаимовыгодных решений может быть много, и владельцы файлообменников их озвучивают.

Можно брать абонентскую плату за доступ к секторам платных файлов на файлообменниках, за рекламу, распределяя прибыль между владельцем сервиса и правообладателями.

В идеале, поскольку весь интернет является источником бесплатных копий разнообразной информации, администраторы крупнейших сегментов сети могли бы ввести специальные отчисления
Читать

Вторник 20 декабря 2011
Сообщение прочтено 327 раз
Робер | 2011-12-20 15:42:33

Верхівка Російської православної Церкви знову потішила тих, хто критично ставиться до неї. Спершу 8 грудня голова відділу РПЦ із взаємовідносин Церкви та суспільства протоієрей Всеволод Чаплін наголосив, що для подолання політичних розбіжностей російському суспільству необхідно не забувати про уроки Великої смути. 

"Урок подолання Смути, урок творення народної єдності, урок напоумлення народом еліти повинен бути не тільки надбанням історичних доль, цей урок, я в цьому переконаний, важливий для нашого майбутнього. Його потрібно твердо вивчити, щоб уникнути нових смут, в які багато хто сьогодні хотів би ввергнути Росію ", - сказав він на слуханнях, присвячених підготовці до святкування 400-річчя подолання Смути і відновлення державності, яке відбудеться наступного року. На думку Всеволода Чапліна, "цей урок треба вивчити, щоб зрозуміти: Росія може вижити й утвердитися як потужна сила в історії тільки за умови єдності всіх верств суспільства, єдності народу і влади, єдності поверх національних і політичних поділів". Звучить гарно, якщо відволіктися як від політичної ситуації, що склалися нині в Російській Федерації, так і від способів, яким правлячий режим встановлює цю "єдність народу і влади".
 
Далі – більше. 17 грудня патріарх РПЦ Кіріл після літургії в московському храмі Христа Спасителя на честь свята святої великомучениці Варвари виступив із ледь не програмною проповіддю, закликавши росіян не ставати жертвами "інформаційних технологій", що мають на меті "круто поміняти історичну течію нашої Вітчизни", підкресливши: "Сьогодні масові настрої людей визначаються не Божої правдою, а інформаційними технологіями. Ними користуються всі, хто відстоює свою людську правду. Ми знаємо, до чого це доходить в деяких країнах, коли знову проливається кров. Як важливо, щоб ми, спадкоємці великої Росії, пройшли через страшні випробування ХХ століття сьогодні виявилися здатними сприйняти уроки минулого, не повторювати помилки батьків 1917 року і тих, хто в 90-і роки круто міняв життя нашого народу ". Мовляв, це все гординя "подвигає одних судити можновладців, а інших захоплювати владу чужими руками і ціною чужих життів". Треба займатися самовдосконаленням, а не політичними акціями: "Ми ніколи не вийдемо з кризи, поки ми не змінимо людини... І слід охати або ахати, коли суспільство наше здиблюється конфліктами, і не потрібно нарікати на неправильність ведення справ в державі, коли саме від серця людського виходять лихі думки, що реалізуються в корупції, в злочинності, в байдужому ставленні чиновників, у найвищому градусі конфліктності та конкурентності між людьми... Коли дорослі діти останнім діляться, щоб підтримати життя батьків, коли людина неозброєна і навіть слабка в поїзді метро повстає, щоб захистити дівчину від нападів бридких і поганих людей і опиняється в реанімації – це Божа правда, і не потрібно політичних програм, щоб відчути серцем цю Божу правду".
 
Знов-таки, наче й гарно звучить, але що має на увазі патріарх Кіріл, говорячи про 1917 рік? Скинення прогнилого самодержавного режиму (який, до речі, перетворив РПЦ на підпорядковану собі суто бюрократичну інституцію, скасувавши навіть таємницю сповіді) і спробу ствердження демократії, яка включала відтворення незалежної Церкви – чи більшовицько-атеїстичний переворот? Чи й перше, й друге одночасно? А засудження здійсненого в 1990-х (нагадаю, головним тоді стали ліквідація СРСР, економічні реформи, нова спроба ствердження демократії в Росії та нове унезалежнення РПЦ від влади)? Якщо є претензії до способів проведення соціально-економічних трансформацій, наслідком яких стало уставлення державно-олігархічного капіталізму, то про це треба було так і сказати. Але, схоже, і 1917-й, і 1991-й для патріарха РПЦ мічні реформи, я РПЦ)ація СРСР, нова спроба ствердження демократії в Росії юрократичну інституцію, скасувавши навіть таємниє предметом постійних інвектив (заява, про яку йдеться, - далеко не перша) саме
Читать

Четверг 3 ноября 2011
Сообщение прочтено 371 раз
Робер | 2011-11-03 14:25:12

Кирило - надзвичайний патріарх. За всю історію РПЦ такого напористого і нахабного ще не було. Це випливає з його індивідуальних особливостей. Він - добрий пропагандист імперської ідеї. Чимось нагадує міністра гітлерівської пропаганди Йозефа Ґеббельса. Той теж не гребував жодними аргументами і добре їх обґрунтовував з погляду інтересів німецької політики. Тут методика така сама. Кирило вибірково користується окремими цитатами з Біблії про те, що влада РПЦ та Московського патріархату поширюється на цілу територію колишнього Радянського Союзу. Передусім - на слов'янські країни: Росію, Україну та Білорусь. Тепер він "пришпандьорив" сюди ще й Молдову. Бо Молдова, як колишня інтегральна частина Румунії, теж православна. Він відвідує лише ті області, де має бодай якусь підтримку.

Ненависть архієреїв УПЦ до Кирила з кожним його візитом зростає. Кожному помітна його брутальна поведінка - цілковито ігнорує митрополита Володимира. Абсолютно не нормальна обстановка, коли патріарх РПЦ приїжджає на територію "незалежної" УПЦ без узгодження з її керівництвом, куди хоче і як хоче. Вона не має прецедентів у православному світі. Ініціатива має йти від предстоятеля місцевої церкви - УПЦ. Він, за протоколом, має бути присутнім на заходах за участю патріарха. І тут зневага - Кирило приїжджає на запрошення обласних архієреїв. Це брутальне порушення грамоти, даної УПЦ про незалежність управління.

Кирило може забрати в Української православної церкви навіть те, що вона має. Зараз ідуть такі розмови, бо, фактично, УПЦ досі адміністративно підпорядкована РПЦ. Їй не дали ні автокефалії, ні автономії. Статус не узгоджений і Кирила дратує незалежність українських єпископів. Надання самостійного управління - це нонсенс. Перший ступінь незалежності церкви - це автономія, другий ступінь - повна автокефалія. РПЦ у 1990-му не дала ані першого, ані другого, а вигадала третю формулу - "самостійне управління". Досі ніхто не розуміє, що це таке. Це можна порівняти з тим, що раніше була коротка прив'язь, а зараз її трошки подовжили. Але прив'язь є, тому смикнути можуть у будь-який час.

Російська православна церква більше порушує канони і правила, ніж УПЦ Київського патріархату. Грамоту про самостійне управління тодішній патріарх РПЦ Олексій ІІ давав саме митрополитові Філарету. Тоді сподівались, що це тимчасово. 1992-го українські єпископи на чолі з предстоятелем УПЦ Філаретом звернулись до РПЦ з проханням надати автокефалію. Але тоді це брутально відкинули і почали заламувати руки єпископам. У травні 1992 року провели свій, розкольницький і розбійницький, Харківський собор. А тепер звинувачують Київський патріархат у розколі.

Позиція РПЦ може підштовхнути УПЦ до автокефалії. Зараз іде підкилимна боротьба. В УПЦ наростає глибока криза, адже дедалі більше молодих єпископів обурюютьсятакою поведінкою Кирила і його наступом. Але треба вичекати, ще ситуація не дозріла.

Українська влада досі сприяє Кириловим зазіханням. Дивно поводяться українські посадовці, які змушують губернаторів мало не встеляти йому дорогу квітами. У Чернівцях його взагалі не хотіли бачити, але надійшла рознарядка з центру. Це при тому, що у Молдові Кирилові навіть не дозволили покласти квіти до пам'ятника! Молдовська влада поводиться набагато стриманіше. Цей клубок дуже заплутаний на політиці. Наша влада зараз не хоче дратувати московського патріарха, який є представником дуету Путін-Медвєдєв. Але і владу така поведінка вже дуже дратує, адже уродженець мордовського села Оброшино з татарським прізвищем Гундяй робить себе "русскім"! У нас своїх є достатньо єпископів, набагато кращих від нього.

Дмитро Степовик, релігієзнавець, провідний
Читать

Пятница 14 октября 2011

Кирило - надзвичайний патріарх. За всю історію РПЦ такого напористого і нахабного ще не було, пише релігієзнавець Д. Степовик у gazeta.ua. Це випливає з його індивідуальних особливостей. Він - добрий пропагандист імперської ідеї. Чимось нагадує міністра гітлерівської пропаганди Йозефа Ґеббельса. Той теж не гребував жодними аргументами і добре їх обґрунтовував з погляду інтересів німецької політики. Тут методика така сама. Кирило вибірково користується окремими цитатами з Біблії про те, що влада РПЦ та Московського патріархату поширюється на цілу територію колишнього Радянського Союзу. Передусім - на слов'янські країни: Росію, Україну та Білорусь. Тепер він "пришпандьорив" сюди ще й Молдову. Бо Молдова, як колишня інтегральна частина Румунії, теж православна. Він відвідує лише ті області, де має бодай якусь підтримку.

Ненависть архієреїв УПЦ до Кирила з кожним його візитом зростає. Кожному помітна його брутальна поведінка - цілковито ігнорує митрополита Володимира. Абсолютно не нормальна обстановка, коли патріарх РПЦ приїжджає на територію "незалежної" УПЦ без узгодження з її керівництвом, куди хоче і як хоче. Вона не має прецедентів у православному світі. Ініціатива має йти від предстоятеля місцевої церкви - УПЦ. Він, за протоколом, має бути присутнім на заходах за участю патріарха. І тут зневага - Кирило приїжджає на запрошення обласних архієреїв. Це брутальне порушення грамоти, даної УПЦ про незалежність управління.

Кирило може забрати в Української православної церкви навіть те, що вона має. Зараз ідуть такі розмови, бо, фактично, УПЦ досі адміністративно підпорядкована РПЦ. Їй не дали ні автокефалії, ні автономії. Статус не узгоджений і Кирила дратує незалежність українських єпископів. Надання самостійного управління - це нонсенс. Перший ступінь незалежності церкви - це автономія, другий ступінь - повна автокефалія. РПЦ у 1990-му не дала ані першого, ані другого, а вигадала третю формулу - "самостійне управління". Досі ніхто не розуміє, що це таке. Це можна порівняти з тим, що раніше була коротка прив'язь, а зараз її трошки подовжили. Але прив'язь є, тому смикнути можуть у будь-який час.

Російська православна церква більше порушує канони і правила, ніж УПЦ Київського патріархату. Грамоту про самостійне управління тодішній патріарх РПЦ Олексій ІІ давав саме митрополитові Філарету. Тоді сподівались, що це тимчасово. 1992-го українські єпископи на чолі з предстоятелем УПЦ Філаретом звернулись до РПЦ з проханням надати автокефалію. Але тоді це брутально відкинули і почали заламувати руки єпископам. У травні 1992 року провели свій, розкольницький і розбійницький, Харківський собор. А тепер звинувачують Київський патріархат у розколі.

Позиція РПЦ може підштовхнути УПЦ до автокефалії. Зараз іде підкилимна боротьба. В УПЦ наростає глибока криза, адже дедалі більше молодих єпископів обурюютьсятакою поведінкою Кирила і його наступом. Але треба вичекати, ще ситуація не дозріла.

Українська влада досі сприяє Кириловим зазіханням. Дивно поводяться українські посадовці, які змушують губернаторів мало не встеляти йому дорогу квітами. У Чернівцях його взагалі не хотіли бачити, але надійшла рознарядка з центру. Це при тому, що у Молдові Кирилові навіть не дозволили покласти квіти до пам'ятника! Молдовська влада поводиться набагато стриманіше. Цей клубок дуже заплутаний на політиці. Наша влада зараз не хоче дратувати московського патріарха, який є представником дуету Путін-Медвєдєв. Але і владу така поведінка вже дуже дратує, адже уродженець мордовського села Оброшино з татарським прізвищем Гундяй робить себе "русскім"! У нас своїх є достатньо єпископів, набагато кращих від нього.

Суббота 23 июля 2011

Володимир Даниленко – відомий сучасний український прозаїк, автор книжок «Місто Тіровиван», «Сон із дзьоба стрижа», «Лісоруб у пустелі», «Газелі бідного Ремзі», «Кохання в стилі бароко», «Капелюх Сікорського». Його книжки неодноразово одержували літературні нагороди та лідирували у національних книжкових рейтингах. У багатьох своїх творах письменник торкається духовної кризи людини і кризи суспільства. Сьогоднішня розмова з письменником - про кризу церкви.

МОСКОВСЬКА ПАТРІАРХІЯ – ПОТУЖНА БІЗНЕС-ІМПЕРІЯ

Пане Володимире, у вашому містичному романі «Кохання в стилі бароко» диявол приїжджає в гості до настоятеля Києво-Печерської лаври, бо відчуває себе комфортно в цій святині серед близьких йому за духом людей. Ви хочете сказати, що хвороби суспільства безпосередньо пов’язані з кризою церкви?

Володимир Даниленко Насправді криза суспільства пов’язана з кризою віри. А церква –відображення того, що робиться в суспільстві, яке все більше стає меркантильним і все менше переймається такими речами, як віра, совість, християнські ідеали.

Сучасну церкву роз’їдають розбещеність і гроші. Ви подивіться, як почастішали в Україну візити патріарха Російської православної церкви Кирила, одержимого пронафталіненою візантійською ідеєю. Як кожен російський діяч зі старосвітськими комплексами, він – «собиратель земель», який менш за все переймається проблемами спасіння душі своєї пастви. А в Україні в нього доволі меркантильні інтереси – гроші.

Ще за Алексія ІІ Кирило був замішаний у скандалі, пов’язаному з торгівлею тютюну, який потряс російське суспільство. Про це писало багато російських видань. Назву лише такі, як «Московский комсомолец», «Ленинградская правда», сайт науково-популярного журналу «Просветление знанием» тощо. Без митних зборів пан Гундяєв провозив через кордон як гуманітарну допомогу великі партії сигарет фірми «Філіп Морис», які поступали в Данилів монастир. У митних документах було зазначено, що продавцем сигарет є Московська патріархія.

До тютюнового бізнесу притягнута й рідня нинішнього патріарха. Його сестра Лідія Леонова має близько 300 тютюнових структур. Під опікою патріарха також макаронна фабрика в Смоленську. Московська патріархія має комерційний банк «Пересвєт», який зосередив величезні капітали. А жоден зі 140 з гаком російських єпархіальних архієреїв публічно не підтвердив, що ці кошти були спрямовані на відбудову напізруйнованих храмів і монастирів. У відомстві паріарха Кирила є завод, що випускає воду “Святой источник”. Гроші від продажу води надходять у той же банк «Пересвєт». Свого часу пан Гундяєв підписав угоду з компанією «АРТГЕММА» про створення спільного підприємства з обробки й торгівлі алмазів.

На сьогодні Московська патріархія – потужна бізнесова імперія, що займається торгівлею тютюну, алкоголю, алмазів, нерухомістю, туристичним і готельним бізнесом. Комерційна структура Московської патріархії придбала в Москві супермаркет «Скобелевський», а потім продала його за два мільярди рублів. Це лише невелика частина того, чим насправді займається патріарх Кирило, якому цих грошей панічно не вистачає, тож він уже давно носиться з ідеєю законодавчо закріпити церковні збори з кожного громадянина Російської Федерації.

І коли я бачу на вулицях Києва служителів Московського патріархату з жирними немитими головами і бідно одягнених фанатичних жіночок, які щотижня здійснюють магічні обходи навколо Верховної Ради, мені стає шкода цих задурених людей, які насправді не знають, чим займаються їхні пастирі-мільйонери.

ЯК
Читать

Пятница 22 июля 2011

Московська патріархія втрачає вплив на православні церкви у Сербії, Болгарії, Греції чи Румунії через ідеологічну заборону поєднувати християнську європейську ідентичність з ідентичністю РПЦ. Про це у черговому числі «Українського тижня» пише Олександр Крамар.

Як пише автор, в європейському православ’ї спостерігаються тенденції примирення православних церков з католицькими.

«Об’єднанню без Москви», зокрема й із греко-католицькою церквою, сприяє і тенденція в європейському православ’ї до примирення з католицькою церквою. Оглядачі вже звернули увагу на той факт, що проект «Духовної Візантії», довкола якого можуть консолідуватися православні церкви дійсних і потенційних країн – членів ЄС, є здоровою альтернативою імперській доктрині «Русского міра», котру висунув нинішній глава РПЦ насамперед для обґрунтування сфери свого впливу. Адже пропонована Константинополем платформа є адекватнішою принципу добровільного об’єднання націй, який лежить в основі ЄС. Важливу роль у більшій привабливості константинопольської моделі православного світу відіграє і незалежність Вселенського Патріарха від окремої православної держави з її геополітичними інтересами, як це має місце у випадку Московського патріархату», – йдеться в матеріалі.

Однак, ідеологія «Русского міра» сприяє ізоляції МП.

«У сербського, болгарського, грецького чи румунського православ’я майже не залишається можливості поєднувати свою християнську європейську ідентичність із «русской» ідентичністю РПЦ. Адже цивілізаційний вибір навіть таких проросійських у минулому народів, як серби чи болгари, сьогодні однозначно зроблено на користь інтеграції до європейського, а не російського світу. Відтак Московська патріархія втрачає вплив на православні церкви цих країн. Наприклад, попри відкриті протести РПЦ проти очікуваного 2013 року візиту Папи Римського, патріарх Сербії Іріней підтримує цю запропоновану президентом Борисом Тадичем ідею, понад те, навіть виступає за «відновлення дружніх відносин між Сербською православною та Римською католицькою церквами», – зазначає автор.

Політика РПЦ, за словами Крамара, сприятиме радше до самоізоляції, що зможе запропонувати послідовникам лише боротьбу з інакомисленням та виправдання відсталості міфами про нібито «духовну вищість».

«У такому контексті продовження експансіоністського курсу Кірілла вестиме РПЦ хіба що до подальшої самоізоляції, характерної для «допереяславської» доби російської історії, коли в ній домінували ксенофобсько-месіанські настрої, цілковито відірвані від модернізаційних процесів у європейському, зокрема й українському, православ’ї ХV–ХVІІ століть. У тому стані, до якого рухається російське православ’я, воно не зможе запропонувати послідовникам нічого, окрім мракобісся в боротьбі з інакомисленням та виправдання відсталості міфами про нібито «духовну вищість». Зайве запитувати, чи такий «Третій Рим» може бути привабливий для сусідніх країн», – зазначає автор.

-----------------------

Нагадаю, РПЦ Гундяєва, яку створив Сталін як структуру КДБ, називають "сергіанською єрессю", вона не є благодатною церквою - це сатаністська секта

Див:

Московская “церковь” и ее “отец”. Неужели вы верите московским попам?

Понедельник 27 июня 2011

4 сентября 1943 г. по инициативе Сталина состоялась его встреча с группой священнослужителей, окончившаяся созданием “Русской Православной Церкви Московского Патриархата”. Группу иерархов, удостоившихся аудиенции у “вождя народов”, возглавлял митрополит Сергий (Старгородский), который еще в 1927 году издал знаменитую “Декларацию”, провозглашавшую полную лояльность по отношению к советской власти (напомню, в те годы власть жидобольшевиков активно уничтожала церкви и священнослужителей). «Декларация» послужила началом административного разрыва между Церковью в Отечестве и ее заграничной частью.  Подписание это декларации стало своеобразным “благословением” для сотрудников ОГПУ-НКВД усилить физическое уничтожение православных священников, монахов и верующих мирян. В 2006 г патриарх Алексий так охарактеризовал роль прислужника безбожного режима Сергия «Насколько успешной была попытка митрополита Сергия? Впоследствии репрессированы были как те, кто сочувственно принял это послание, так и те, кто его отверг, поскольку власть ставила перед собой цель уничтожить Церковь».

Митрополит Сергий  всегда был готов оправдывать большевиков перед всем миром заявлениями о том, что в Советском Союзе нет преследований Церкви. К 1937 году карательные органы советской власти уничтожили столько архиереев, священников, монахов и верующих, что православная Церковь в России фактически перестала существовать открыто и почти полностью ушла в катакомбы - случился так называемый "катакомбный раскол".

Как известно, в первые месяцы войны в 1941 г. русские люди в советской форме отказались защищать "советскую родину" (читай политбюро и жидобольшевиков) и не только сдавались немцам сотнями тысяч, но и просили у немцев оружие, чтобы идти бить коммунистов-жидобольшевиков. Сталин лихорадочно стал искать выход из положения. Именно тогда, вследствие отказа народа защищать советский режим, было принято решение сделать ставку на русский патриотизм. Марксистские жидобольшевистские лозунги были временно упрятаны в архив и вместо них были вытащены лозунги русские.

1 января 1943 г. в армии были введены погоны, для офицеров и генералов – золотые, те самые, которые вырезались на коже у офицеров всего лишь 20 лет до этого, во время гражданской войны. 1 сентября 1943 г. началось раздельное обучение мальчиков и девочек; были учреждены ордена Суворова, Кутузова, Дмитрия Донского и пр.; полкам и дивизиям начали присваиваться имена царских гвардейских и других полков, а жидобольшевистская пропаганда дружно трубила о священных вековых, овеянных славой традициях таких полков. Война с Германией начала преподноситься как “отечественная”, т.е., борьба русского народа с иностранными захватчиками. О коммунизме никто больше не говорил.

Налаживая пропаганду, Сталин не забывал и о духовной стороне вопроса. Первым проявлением показного изменения отношения к церкви со стороны властей была отмена комендантского часа на Пасху, 5 апреля 1942 г. По радио было передано распоряжение коменданта Москвы: разрешается беспрепятственное движение по городу на всю пасхальную ночь, "согласно традиции". Толпы народа повалили к заутрене. А 8 сентября 1943 г. малиновый колокольный звон оповестил жителей столицы об избрании “Патриарха всея Руси”.

Это “избрание” было целиком и полностью организовано Сталиным в ходе упомянутой встречи 4 сентября. Тогда же Сталин приказал начать издание "Журнала Московской Патриархии", открыть некоторые семинарии и духовные академии. На этой же встрече на шею новоиспеченному “патриарху” посадили "Совет по делам Русской Православной Церкви", возглавленный, по указанию Сталина, Георгием Григорьевичем Карповым в недалёком прошлом начальником отдела НКВД по борьбе с религией. При этом назначении Сталин успокоил митрополитов, сказав, что тов. Карпов - человек исполнительный: когда ему приказывали уничтожать священников
Читать

Поиск:
ИнформацияОбщениеБизнесДосуг
добавить сайт | реклама на портале | контекстная реклама | контакты Copyright © 1998-2010 <META> Все права защищены