Міністерство освіти поставляє у школи підручники, які вони не замовляють, і не поставляє ті книги, які справді потрібні.

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту в 2010-2011 роках поставило не замовлені загальноосвітніми установами підручники і не поставило замовлені, пише "Дзеркало тижня"

Наприклад, Львівська область замовила для своїх першокласників букварі, підготовлені трьома різними колективами авторів. Обласне управління зібрало заявки вчителів, підрахувало: найпопулярніший отримав 90,3% голосів, інші — 5,7 і 4%. В область же завезли тільки один підручник — той, котрий посів... останнє місце в рейтингу

І хоча замовили його 1120 штук, отримали у 21 раз більше — 24 тис. Загалом міністерство, очолюване Табачником, надіслало в Львівську область майже 50 тис. підручників, яких школи взагалі не замовляли.  Це обійшлося в 654 тис. грн.

Водночас, не вистачило коштів на підручники, яких школи дійсно потребують — учням 3-х і 4-х класів не дісталося жодного, хоча область замовила для них більше 570 тис.

А школи Одеської області отримали таку кількість підручників "Русский язык" для 10-го класу, що тепер забезпечені ними на 160%. Перебір коштував держскарбниці 48,20 тис. грн. Однак ті ж десятикласники так і не дочекалися підручників 34 найменувань, вписаних учителями в бланки замовлень. За попередніми розрахунками, їх виготовлення обійшлося б у суму 885,5 тис. грн, яких у міністерстві не знайшлося.

Нагадаємо, нещодавно ДНУ "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти" при Міносвіти і науки, молоді та спорту України 19 березня уклало низку угод на друк підручників для 1 класу на загальну суму 61,13 млн грн. Найдорожчими виявились підручники української мови для шкіл з навчанням польською мовою – 647 грн за екземпляр.

«Кто эти странники?»

(Исследование политики еврейского самоопределения) 

«Считаю, что если отделить еврейство от его духовной сущности, все, что останется — это чистый расизм. Так вот, я не религиозный и не светский еврей. Я вообще не еврей. <…> Я себя считаю палестинцем, говорящим на иврите. Я говорю на иврите, и моя родина — Палестина».

Гилад Ацмон

Рецензия Пола Джей Бэйлса
9 сентября 2011

Пол Бэйлс утверждает, что новая книга Гилада Ацмона «Кто эти странники?» (2011)  является редким произведением, которое не должны пропустить те, кто сталкивался с кризисом самоопределения. В ней смело и в исторической перспективе рассматриваются многие спорные вопросы, связанные с еврейским самоопределением, политикой и [государством] Израиль.

 

Автор книги «Кто эти странники?» – Гилад Ацмон, ученый, плодовитый писатель и ведущий джазовый саксофонист. В ней он с проницательностью рассматривает кризис самоопределения, который пережил сам, и с которым сталкиваются многие евреи.

Ацмон с боем прошёл сквозь эти противоречия – от первоначальных познаний израильского сиониста до пробуждения себя как гуманиста.

Книга раскрывает его прирожденную способность переключаться между качествами популярного артиста (успешного саксофониста и «акулы пера») и компетентного философа.

 Без сомнения, «Кто эти странники?» разбудит многих читателей, доставит удовольствие одним и вызовет раздражение у других.

Читать

В Турции найдена Библия, предположительно, написанная полтора тысячелетия назад
Книга представляет собой толстый кожаный переплет с тонкими страницами из кожи, исписанными текстом на арамейском и ассирийском языках.

Библия, которую обнаружили ранее турецкие археологи, 8 лет была в розыске, и сейчас полиции удалось ее изъять при задержании членов группы контрабандистов в южной части страны.

Священное писание помещено в Этнографический музей Анкары, но эксперты говорят о том, что ему предстоит пройти длительный процесс реставрации.

Между тем, Ватикан призвал Анкару провести всесторонний анализ обнаруженного артефакта, так как не исключено, что текст - одно из утраченных Евангелий, о котором в течение веков спорят ученые.

Присвоєння Шевченківської премії чи не щороку супроводжується скандалом. Цей рік наче виняток. Лауреатами премії з літератури стали Петро Мідянка за збірку поезій 2010 року «Луйтра в небо» і Володимир Рутківський за історичну трилогію для дітей «Джури» 2007-1010 рр. («Джури козака Швайки», «Джури-характерники», «Джури і підводний човен»). Ми взяли коротке інтерв’ю в пана Рутківського. 

Пане Володимире, поділіться, будь ласка, своїми першими враженнями після того, як ви дізналися, що стали лауреатом Шевченківської премії.

Ця премія, як і для всіх письменників, для мене означає дуже багато, адже це найбільш почесна премія в Україні.

Чесно зізнатися, я не був переконаний у своїй перемозі, хоча в пресі мені її пророкували. Особливо завдячую літературознавцеві Кості Родику, який допомагав мені в інформаційному просторі. Він є організатором премії «Книжка року», і для мене думка Кості дуже важлива.

Я собі думав, навіть якщо не буде Шевченківської премії, то всі добрі слова про мою творчість здатні замінити її. Я не ганяюся за грошовими еквівалентами, мені просто важливе тепле слово про мою роботу.

Щодо самої премії… Я висувався вже кілька разів. Торік мої захисники зіткнулися з захисниками книжки Василя Шкляра з його «Залишенцем». Тож у мене не було якось завищеної самооцінки. Я знав, що в мене й цього разу доволі сильні суперники. Це Петро Мідянка, деякі речі якого вважаю просто геніальними. Мирослав Дочинець – теж досить чудовий, бачить з середини свій текст…

Звісно, була неабияка радість, коли мені зателефонували й сказали, що я отримав премію.

Ви вже придумали, на що потратите гроші (250 тисяч гривень)?

Якби це було двадцять років тому, я б, не задумувався, на що їх витратити… Я сам своїми руками вицюкав собі двоповерхову хату з ракушняку.

Своїми руками?

Аякже! Письменники не тільки сидять за столом, як майстри слова, а ще й можуть бути майстрами на інші руки. Тож потратив би на будинок…

А ще більше я люблю мандрувати. Тому поїхали б з дружиною в Карпати чи любу моєму серцю Угорщину… Та оскільки мені вже 75 років і мандрівками не дуже пахне, то я, порадившись з друзями, вирішив, що було б непогано покласти цю премію на депозит і за відсотки від неї створити якусь премію для дитячої літератури. Нехай би називалася «Джури».

От ми зараз носимося з цією ідеєю, як з писаною торбою. Це буде така собі альтернативна премія Лесі Українки, яка дуже задержавлена. Наприклад, її дають не тому, що твір цього вартий, а тому що якийсь «регіон недоохоплений». А наша премія буде суто за досягнення в дитячій літературі.

Дитячі письменники, на мою думку, це найбільш затуркана, зацькована частина нашого письменництва. І це буде деякою підтримкою для них, бо сума буде більш-менш така, що дасть можливість письменникові бодай з рік посидіти над своїм текстом, без поспіху, не кидатися в якесь заробітчанство. Адже мені відомо, у якому стані дитяча література. Знаю, що члени Шевченківського комітету з величезними труднощами давали мені цю премію. Бо побутує така думка, що дитячим письменника нічого не треба і що в них є своя премія імені Лесі Українки, яка становить близько десяти тисяч гривень. Але ж тут різниця в грошовому еквіваленті просто божевільна.

Ну, і дещо віддам жінці за борщі, які вона варила для мене, коли я писав.

Торік Василь Шкляр відмовився приймати Шевченківську премію доти, поки не звільнять Табачника…

Як кажуть, гроші не пахнуть. Мені ця премія все-таки потрібна для іншої премії в дитячій літературі. А якщо говорити по совісті – то Василь Шкляр правий.

Знаю, що зараз іде тиск на все українське в гуманітарній сфері, і не тільки. Іде перекручування, просто шулерство,
Читать

За повідомленням російського телеканалу в Петербурзі «100 ТБ» від 13 січня, місцева путінська прокуратура звинуватила в інакомисленні відомого письменника та історика Олега Віноградова. За твердженням прокуратурщиків, Виноградов скоїв свій злочин 3 роки тому у виданій ним накладом в 500 прим. монографіїі «Нариси початкової історії російської цивілізації», оскільки привів цитати з свідоцтвами стародавніх єврейських пророків про євреїв.

У анотації на цю книгу мовиться:

«У книзі узагальнено багато невідомих і часто замовчуваних фактів початкової історії російського народу, що створив одну з найбільших світових цивілізацій. Показаний вплив стародавніх слов'янських етносів на виникнення цивілізацій Китаю, Індії, Вавілона, Єгипту, держав Європи і Азії. Зведені воєдино невідомі на сьогоднішній день джерела, що відносяться до стародавньої історії слов'ян-русів, включаючи перекази, легенди і міфи. Звичайно, не всі вони можуть бути визнані достовірними, багато хто вимагає додаткового вивчення і перевірки, деякі будуть знехтувані. Автор показав, що історичне коріння російської цивілізації, її вплив на інші народи і держави, набагато глибше, дієвіше, ніж вважалося раніше».
...
Читать

 У цих матеріалах – жодного натяку на заперечення Голокосту, що, до речі, заборонено законодавством багатьох країн. Утім автор, Герберт Тідеманн, критично ставиться до окремих сторінок історії, які не тільки стали загальновідомими легендами, але й з часом обросли величезною кількістю вигадок та пропагандистської брехні.

Чи відомо, наприклад, читачеві, що трагедію у Бабиному Яру свого часу заперечував Микита Хрущов? Чи відомо, що докази масових вбивств євреїв у цьому місці не ліпляться докупи? Інша теза: заявлена кількість жертв не співпадає з кількістю євреїв, які станом на 1941-й рік могли перебувати у Києві під німецькою окупацією. Саме на цьому ґрунтуються твердження автора про те, що насправді Бабин Яр є більше новітнім міфом, аніж об’єктивною правдою.

Але що може стояти за такою неправдою? Намагання перебільшити трагедію? Намагання московської влади перекласти відповідальність за свої злочини на будь-яку іншу сторону? Нам сьогодні вже відомі подібні факти, коли за у розстрілі польських офіцерів біля Катині Москва звинувачувала гітлерівців. І так само з’являються роздмухані процеси як у випадку з Іваном Дем’янюком. Нарешті, і звинувачення проти вояків УПА виглядають як намагання перекласти чиюсь вину на плечі тієї воюючої сторони, яка не опинилася у числі переможців Другої світової війни.

Пропонуємо читачеві ознайомитися з твором Герберта Тідеманна та спробувати самостійно визначитися з оцінками його об’єктивності.

Завантажити матеріали ТУТ :

Герберт Тідеманн. Бабин Яр: Критичні питання та коментарі

Вас багато що вразить. Особисто мене найбільше вразили два моменти.

Перший - яким чином можна було плакатом, розклеєним у палаючому Києві 28 вересня повідомити ВСІХ євреїв про те що на 8.00 29 вересня потрібно зібратися З РЕЧАМИ? ДЕКІЛЬКОМ ДЕСЯТКАМ ТИСЯЧ ЄВРЕЇВ ЗІБРАТИСЯ З РЕЧАМИ НА РОЗІ МАЛЕНЬКИХ ВУЛИЦЬ? Ви собі уявлеєте таке? Я - ні.

Друге. Дійсно, а чому євреї ЖОДНОГО разу не вимагали проведення криміналістичних експертиз, розкриття поховань і опознання? На відміну від тих же поляків які багато років вимагають такого на рівні Президентів в Катині, Биківні, Харкові? І ще, чому ми стільки років шануємо невідомо що в Бабиному Яру і не вшанвуємо біля ВСТАНОВЛЕНИХ ПОХОВАНЬ Биківні сотні тисяч наших громадян закатованих ЧК/НКВС? Я вже уявляю ту істеричну клоунаду що почнеться наприкінці вересня в Бабиному Яру...

Знов з нас будуть робити дурнів, а ми будемо підігравати...

На сессии горсовета Горловки (Донецкая область) депутаты-идиоты не поддержали установление в городе бюста поэта-диссидента Василия Стуса возле школы, где он учительствовал.

При обсуждении этого вопроса депутаты-кретины от Партии регионов назвали писателя "бандеровцем", "фашистом" и обвинили в "убийстве наших детей".

Всего на сессии зарегистрировались 68 депутатов. Голоса за установление бюста отдали лишь 13 депутатов из необходимых 39. Стоит отметить, что ни город, ни бюджет не понесли бы никаких затрат на установку бюста. Все средства должна была предоставить Горловская городская партийная организация ВО "Свобода".

Николай Пыжов, выступавший против установления бюста, заявил, что в Горловке уже есть музей Стуса и одна из школ города названа его именем, хотя "для социально-экономического развития города Горловки Стус ничего не сделал". Вместо этого депутат предложил установить памятники людям, которые жили, работали, защищали Родину от немецко-фашистских захватчиков. По словам Пыжова, это и "маршал Советского Союза Иван Пересыпкин, Герой Советского Союза Борис Котов и другие".

Напомним, Василий Стус (1938 - 1985 гг.) - украинский поэт, диссидент, политзаключенный, умер в заключении. С 2005 года - Герой Украины.

Справка. Выдающийся писатель, правозащитник Василий Стус родился 6 января 1938 года. Он стал символом украинского сопротивления второй половины ХХ века. За правозащитную деятельность, за выступления по поводу репрессий против украинской интеллигенции в сентябре 1980 года поэт был осужден к десяти годам заключения и пяти годам ссылки.

Стус умер в ночь с 3 на 4 сентября 1985 года в карцере лагеря.

За свою короткую жизнь поэт, член Украинского Хельсинского союза, Василий Стус оставил 6 томов произведений, большинство из которых переведены на английский и напечатаны на Западе.

В 1991 году за сборник избранных стихотворных произведений "Дорога боли" Василию Стусу присуждена Государственная премия Украины им. Т. Г. Шевченко (посмертно).

Как мы сообщали, сын поэта Дмитрий Стус заявлял, что в Украине произведения его отца оказались никому не нужными.

"По случаю юбилея, 70-летия со дня рождения Василия Стуса, я неоднократно обращался к государственным мужам за материальной помощью в издании "Лагерной тетради", и все отказывались, мол, и так проводим различные мероприятия. Поэтому профинансировал проект сын поэта, Дмитрий Стус", - сказал главный редактор издательства "Факт" Леонид Финкельштейн.

Леонид Финкельштейн отмечает, что в Украине практически не издают украинскую классику, и это стало большой проблемой как книгоиздательств, так и государства в целом: "Книжный рынок государства должна формировать классика, которую у нас не издают".

По сообщению издания Jewish Chronicle, совет графства Западный Дунбартоншир намерен изъять из общественных библиотек на своей территории книги израильских авторов. Мера является частью кампании "бойкота Израиля".

Еврейские организации выразили свое возмущение планами совета, заявив, что тот действует наподобие правительств Ирана и Саудовской Аравии.

Члены совета пока не приняли окончательного решения и склоняются к "компромиссу", который выразится в рассмотрении судьбы каждой израильской книги отдельно.

========

Считаю, что в Украине тоже следует изъять из библиотек книги израильских авторов, как такие что разжигают украинофобию и антиукраинизм.

Він був улюбленцем жінок і товаришів по абверу, людиною, яка врятувала життя 1200 євреїв, заслужив звання "Праведник народів світу". Він став героєм "Списку Шиндлера" Спілберга ... Він же був "мерзотником", "хабарником", "зрадником", "шпигуном", "бабієм", "п'яничкою"...

Автор известных в Чехии исторических бестселлеров все о том же Шиндлере депутат чешского парламента Итка Грунтова добилась, что герой её книг был вычеркнут из списка уроженцев Пардубицкого края, которые вошли в сборник "Лицо Пардубицкого края". "Считаю позорным, что в Свитавах этому нацисту стоит памятник", - это, пожалуй, самое мягкое из того, что Итка Грунтова адресует бывшему выходцу из бывшего промышленного центра судетских немцев города Свитавы.

***

Оскар Шиндлер родился 28 апреля 1908 года в 10-тысячном городке Свитавы. Чехов среди жителей города было немногим более 100 человек, все остальные - немцы. С 1924 года после окончания средней школы Оскар начал работать в фирме своего отца. Именно в одной из своих служебных поездок Шиндлер познакомился со своей будущей женой Эмилией. Той, которая почти в 90 лет, незадолго до своей смерти, скажет, что "список Шиндлера" на самом деле был составлен человеком по имени Голдман. Он вписывал туда людей за деньги. Нет денег - нет места в списке.

Они поженились 6 марта 1928 года. В качестве приданого Оскар Шиндлер получил от своего тестя 100 тысяч крон, которые составляли по тем временам весьма приличную сумму. В своих воспоминаниях, названных "Я, Эмилия Шиндлер", вдова рассказала, что на эти средства ее муж купил роскошный автомобиль, а оставшиеся деньги растранжирил. Оскар работал на самых разных предприятиях, пытался заняться частным бизнесом, но без особого успеха.  Эмилия отмечала: "Всю жизнь он меня обманывал, потом возвращался и просил прощения..." У Шиндлера было двое внебрачных детей - сын Оскар и дочь Эдита. В браке с Эмилией детей не было.

Новая жизнь для Оскара Шиндлера началась в 1935 году, когда он вступил в Судетонемецкую партию, которую в конце ХХ века все называли не иначе как гитлеровской пятой колонной.

Архивисты, нашли документы, в которых упоминаются его тогдашние клички - "Мерзавец-агент", "Шиндлер-мерзавец" и другие, не менее ласковые. На протяжении 1931-1938 годов Шиндлер 6 раз представал перед судом. 5 раз из них он был оштрафован за драку, а в 1938 году был осуждён на два месяца заключения за угрозы, мошенничество и драку. Г-жа Грунтова утверждает, что и в 1933 году будущий герой Спилберга побывал в тюрьме - на этот раз за соучастие в хищении.

Но 1938 год стал переломным в раскрытии еще одного таланта Шиндлера. После заявления недозавербованного Оскаром полицейского Рудольфа Грушки Шиндлер был задержан и был вынужден признаться в сотрудничестве с немецкой имперской разведывательной службой - абвером. Свою измену чехословацкому государству Оскар Шиндлер пояснил желанием "подзаработать".

Его задержали 18 июля 1938 года. И тут Оскару повезло. Пока шло расследование и уничтожение созданной им агентурной сети, Европа захватывалась немцами. "Мюнхенский сговор" спас Шиндлера от смертной казни как изменника родины.

После оккупации Польши Шиндлер стал владельцем завода по производству эмалированной посуды. Ранее ею владел Авраам Банкиер, который после прихода Шиндлера остался управляющим фабрики. Привлечение еврейского труда объяснялось прежде всего его дешевизной. Дабы увеличить производительность своего предприятия, Шиндлер построил собственный небольшой концлагерь. Банкиер обеспечивал Шиндлера не только дармовой рабочей силой, но и "левой" наличностью. Пользовавшийся свободным входом и выходом из гетто Банкиер носил продукцию завода на черный рынок, где продавал ее в шесть раз дороже официально установленной цены. Там же Банкиер покупал для гостей Шиндлера - гестаповцев - контрабандные кофе, шоколад, сигары и прочие деликатесы.

В то
Читать