<МЕТА> - Украина | Блоги | Українська
<META> - Украина
Интернет
Реестр
Новости
Рефераты
Товары
Блоги
искать в сообществе Славянская история.
Авторизация
Логин:
Пароль:
 
#

Категории

fake (3)
ZOG (1)
бабло (123)
веды (1)
війна (11)
влада (56)
воші (1)
ГАЗ (1)
гени (2)
гены (1)
герої (51)
гетто (76)
гниды (91)
гої (138)
гра (13)
Гроші (12)
діти (4)
євреї (92)
Ёлка (1)
жиди (50)
ЖКГ (1)
жопа (1)
ЗМІ (54)
КГБ (6)
Київ (6)
Кіт (1)
Крим (2)
Крым (2)
лажа (1)
лохи (112)
майя (1)
маца (1)
міфи (88)
мова (5)
НАТО (1)
НКВД (5)
ООН (1)
ОУН (1)
попи (4)
раби (2)
Русь (1)
СБУ (3)
секс (1)
СРСР (3)
суд (1)
сша (8)
терор (20)
фарс (5)
ФБР (1)
фото (3)
ФСБ (2)
Хабад (66)
Хрень (111)
царь (2)
цены (1)
ЦРУ (3)
#

Календарь

 Июнь 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
#

Записи

Пятница 30 мая 2014
МЗС України висловлює рішучий протест у зв'язку з діями Росії, спрямованими на відверте знищення системи освіти в тимчасово окупованій Росією Автономній Республіці Крим. Про це йдеться в заяві МЗС України, повідомили УНІАН у прес-службі міністерства.

«Численні звернення громадян, сигнали міжнародних правозахисних організацій, обурення батьків, вчителів і учнів ігноруються російською стороною. Шляхом тиску і залякування прискореними темпами відбувається насильницька русифікація багатонаціонального Криму», - йдеться в заяві.

Зокрема, у МЗС обурені наміром незаконної влади перетворити єдину гімназію в Сімферополі з українською мовою навчання на російськомовну.

У міністерстві зазначили, що, відповідно до Закону України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта, відповідно до норм і принципів міжнародного права.

«У зв’язку з цим, закликаємо російську сторону до цивілізованого і поважливого ставлення до культурно-історичних, етнічних, цивілізаційних надбань цієї древньої землі і вимагаємо не порушувати прав кожного її мешканця на освіту рідною мовою», - наголошується в заяві МЗС України.

30 травня цього року з цього приводу до МЗС РФ було передано офіційну ноту-протесту МЗС України.

Держсекретар США Джон Керрі на закритому засіданні у п'ятницю, 25 квітня, заявив, що ЦРУ має записи того, що сепаратистами на Сході України керують урядовці у Москві. Про це повідомляє американське видання The Daily Beast з посиланням на запис закритої розмови.

Як заявив держсекретар Джон Керрі під час закритого засідання Тристоронньої комісії у Вашингтоні, у США завдяки перехопленим записам розмов є докази того, що російська влада керує мережею шпигунів у східній Україні.

«Розвідка зараз виготовляє записані на плівку розмови розвідників, яким віддають накази з Москви, і всі можуть вказати різницю в акцентах, ідіомах, у мові. Ми точно знаємо, хто віддає ці накази, ми знаємо, де вони і звідки", - сказав Керрі.

Як пише видання, воно отримало запис цих коментарів держсекретаря США.

Керрі не назвав конкретних російських чиновників, причетних до записів. Але він стверджував, що перехоплена інформація дає докази того, що росіяни навмисно розпалюють протистояння на сході України і брешуть про це офіційним особам зі США та громадськості.

"Це не випадково, що є деякі люди, яких ідентифікували і у Криму і в Грузії і які зараз знаходяться у східній Україні ", сказав Керрі. " Це образа для будь-якої розвідки, не кажучи вже про наші уявлення того, як ми повинні себе поводити у ХХІ столітті. Це бандитизм, це шахрайське державництво («rogue state-ism»). Це найгірша поведінка", - зазначив він.

"У мене було шість розмов з Лавровим у минулі тижні. Остання була просто гротескова, це була інша планета, це був просто жах. Ніхто в світі, крім нього, не може краще пояснити вам, що червоне це синє, а чорне - це біле... Ось з чим ми маємо справу", - додав держсекретар США.

http://tyzhden.ua/News/108746
Сообщение прочтено 191 раз
Робер | 2014-05-30 19:38:31

29 мая в Астане был официально создан возглавляемый Москвой Евразийский экономический союз. По замыслу Путина, новый альянс должен в конечном итоге стать соперником ЕС. Однако, по мнению экспертов, ЕАЭС родился не под счастливой звездой, а его проблемы в обозримом будущем никуда не исчезнут. Некоторые предполагают, что потеря Украины в качестве потенциального участника стала предвестником гибели союза. "Три слабые экономики объединяются и интегрируются: что хорошего может из этого последовать?" - размышляют СМИ.

"Воплотит ли мечты Путина Евразийский союз без Украины?" - таким вопросом задается The Christian Science Monitor.

29 мая в Астане был официально создан возглавляемый Москвой экономический союз, который в конечном итоге намерен соперничать с ЕС, пишет автор статьи Фред Уэйр. Однако даже его горячие сторонники признают, что новый альянс родился не под счастливой звездой.

"Евразийский союз имеет множество врожденных проблем, которые в обозримом будущем никуда не исчезнут", - утверждает Александр Коновалов, президент московского Института стратегических оценок.

ЕАЭС - ключевой проект путинского президентства. "Хотя он и отрицает, что это попытка восстановить СССР, это тем не менее сигнал, что Россия вернулась в роли лидера экономического блока, который впоследствии может расшириться за счет других бывших советских республик", - говорится в статье.

"На бумаге новый союз обладает колоссальным потенциалом. Усилия России по смещению от своего крупнейшего торгового партнера - ЕС - в сторону Китая и других развивающихся восточноазиатских экономик могут не только подорвать эффективность западных санкций, но и привлечь в союз китайские инвестиции", - рассуждает журналист.

Еще в декабре 2013 года были причины надеяться, что на церемонии подписания в Астане будет присутствовать и украинская делегация. Однако Киев теперь видит свое экономическое будущее с ЕС, а не с Россией.

"Что еще хуже, угроза более широких западных санкций против России из-за ее политики в отношении Украины может заморозить интеграцию Казахстана и Белоруссии, поскольку они захотят избежать попадания в санкционные сети", - прогнозирует автор статьи.

The New York Times также не преминула отметить в только созданном экономическом альянсе "пробел размером с Украину".

Как пишет Нил Макфаркуар, президент Путин давно стремился к этому союзу "с целью закрепить положение своей страны как глобальной экономической державы". Путин заявил, что Евразийский экономический союз может потенциально стать глобальным "транспортным узлом", соединяющим внешнеторговые потоки Европы и Азии.

"Хотя, возможно, так и произойдет в конечном итоге, союз, который вступит в силу с 1 января, станет бледным подобием того, что изначально рисовали в своем воображении его участники: восточной версии состоящего из 28 государств Европейского союза", - считает автор статьи.

"Три слабые экономики объединяются и интегрируются: что хорошего может из этого последовать?" - задается вопросом директор Центрально-Азиатского центра исследований университета КИМЭП (Алма-Ата) Наргис Касенова.

По мнению аналитиков, Россия согласилась с идеей Евразийского союза по трем основным причинам. Во-первых, Путин хотел создать собственный экономический полюс, благодаря которому Россия поднялась бы до статуса других мировых торговых держав, таких как ЕС, Китай и США. Во-вторых, этот союз сохранил бы влияние Москвы на экономическое развитие ее бывших республик, особенно в Средней Азии, до того как они начали бы смотреть в другую
Читать

Воскресенье 4 мая 2014
Сообщение прочтено 170 раз
Робер | 2014-05-04 22:45:37

Историческая пьеса «Россия и Украина» будет иметь несколько актов, но за громким ором и яркими пропагандистскими картинками, за массой пусть и эффектных, но подробностей мы должны рассмотреть главное и ответить на вопрос «зачем», «кому это выгодно».

По моему убеждению, российский режим, оказавшись в тупике, в который сам себя загнал, решил хитро перенаправить ненависть населения изнутри - вовне. Все недовольство жизнью, в котором виноват режим (и народ, который или молчит, или поддерживает его), все теперь превращено во внешнюю агрессию (нашли наиболее уязвимого и наименее опасного соседа) и ко всему добродушному внутри. Под «тупиком» я подразумеваю неработающую экономику, чудовищную коррупцию, нефтяную «иглу», миллионы безвизовых азиатов, провал попыток использовать устаревшие идеологические схемы, деградация культуры, отток капиталов, бегство интеллектуалов, репрессивные законы и т.д., и т.д. И вот все стало раздражать даже совсем «овощные» слои населения. Единственным способом продлить агонию и удержать власть было направить энергию протеста вовне. Не получится «маленькая победоносная война» - устроим большую проигрышную, зато долгую. Есть задача – закрыть страну от свободной информации, но и это хорошо бы провернуть под маркой борьбы с «цивилизационными» врагами.

Все это было, все проходили. Нет, чтобы, наконец, научиться что-то производить (ведь Россия все закупает у «врагов») – нет, лучше мы уйдем в еще большее отставание, в средневековье – главное, чтобы небольшое количество заинтересованных лиц сохранило власть и свободу.

   Как историк я уже все это видел, все помню. Сегодня Россия идет по известному сценарию 1930-х. Просто диву даешься, насколько люди бывают слепы. Но лично мне все это было видно (привет Ванге!) еще в 2004 году – и вот тому печатное доказательство: http://www.kommersant.ru/doc/441429

  Однако вернемся к риторике дня. И сегодня я хочу добавить в копилку противоречий официозной идеологии следующее: а у нас православная страна или нет? В последние годы только это и внушают населению. А разве христианин может разделять людей по национальности? 

Евгений Понасенков
режиссер, историк, академик РуАН,
член Независимого совета по правам человека (НСПЧ)
http://echo.msk.ru/blog/eponasenkov/1313396-echo/ 

Мы являемся свидетелями одной из последних пролетарских революций в Белом Мире – в Донбасе. Там индустриальный пролетариат и деклассированные элементы борются против мелкобуржуазно-крестьянского и олигархического классов. Но в Донбасе нет революционной партии, боевой пролетариат не нужен и России – потому революция там обречена проиграть.

Российский пропагандистский аппарат придумал несколько мемов-обманок о ситуации, происходящей на Востоке Украины. Первый – «русская весна»; второй – «сторонники федерализации». Ну и третий – «народное волнение».


Босяки,бомжи,криминал,воры,наркоманы,бездомные,бродяги,убийцы,Люмпены,алкоголики

Первый мем предполагает, что в Донбасе происходит национальное освобождение. Второй – борьба за расширение самоуправления (гражданский протест). Третий – всеобщую заинтересованность жителей Донбаса в переменах («весь народ»).

Все три мема взаимоисключают друг друга, но пропагандистов это не смущает. Потому что обманка страшнее правды – на самом деле на Востоке Украины происходит пролетарская революция в классических декорациях индустриальной цивилизации первой половины ХХ века, диковинное движение для Белого Мира, где рабочий класс и минимален по численности, и размыт «пограничными» классами.

Для начала кратко о тех самых «декорациях» Донбаса. Здесь одна из самых высоких концентраций рабочего класса в Первом и Втором мире – около 40% от всех занятых. Для сравнения: в среднем в России эта цифра около 25%, на Западе – 10-15%. Причём Восток Украины это не современные сборочные заводы или вторичный пролетариат (занятый на стыке сферы обслуживания – логистика, транспорт, ремонт). Это угольные шахты, металлургические и химические предприятия, оборудованные по последнему слову техники первой половины ХХ века (вплоть до нескольких доменных печей в регионе – атрибута металлургии столетней давности). Т.е. работает там самый что ни на есть настоящий пролетариат, о котором ещё писали Ленин и Сталин.

Вторая значительная страта в этом регионе – это деклассированные элементы. Статистика не даёт точной цифры по ним, но ряд наблюдателей оценивают её в 20-30%. Эти люди заняты криминалом (в Донецкой области уровень убийств в 4 раза выше, чем на Западе Украины), нелегальной добычей угля, мелкой торговлей и т.п.

Две эти страты в совокупности дают классический набор начала ХХ века для той же территории, ставшей позднее Восточной Украиной. Именно здесь, кроме Москвы и Подмосковья, отмечались самые ожесточённые столкновения с властью в Революцию 1905 года. В 1917-1920 годах регион бурлил от активности большевиков, анархистов и лихих людей.

Сегодня мы видим повторение картины начала ХХ века в Донбасе. Активное сопротивление Киеву возглавили деклассированные элементы – типа «народного мэра» Пономарёва или ныне содержащегося в застенках «народного губернатора» Губарева. Силовое сопровождение осуществляют такие же потерянные люди, очень легко их представить почти век назад в отрядах батьки Махно. Массовку сопротивления и вспомогательные действия осуществляет местный пролетариат.

Противостоит же им мелкобуржуазно-крестьянская стихия из Центра и с Запада Украины, а также олигархический капитализм. Первые, как учит история, крайне реакционны, а потому сегодня они представляют крайне—правый пласт местной политики (нередко переходящий в неонацизм как у «Правого сектора») и неолиберальный у капитализма (как у почти всех глобализированных элит современного мира). В союзники к ним можно причислить и чиновничество – в
Читать

Понедельник 14 октября 2013
Сообщение прочтено 256 раз
Робер | 2013-10-14 10:25:27

На двадцять другому році Незалежності ми перелякано продовжуємо називати москалів росіянами, а Московію – Росією.

Уявіть, що у вас з'явився сусід родом десь із Улан-тайги, оголосив вас своїм родичем, навітьбратом, й на цій підставі привласнив ваше прізвище, ім'я та по-батькові. Ви, натурально, як людина трохи боязка й делікатна, кажете – тоді я перейду на прізвище матері, аби нас не сплутали. Це добре – каже сусід, і привласнює ваше свідоцтво про народження. Ви робите собі інше – з новим прізвищем і датою, аби вважатися молодшим. Користуючись вашим свідоцтвом сусід виробляє собі пашпорт на ваше колишнє ім'я, й забирає ваші юридичні права на власність. Ваша жінка йде до нього разом із вашою квартирою, бо їй набридла ваша занадта делікатність у сексі, окрім того, офіційно він є її чоловіком.

Це не марення, це історичний факт. Так було не лише з нами та нашим сусідою – Москвою, подібне сталося у Габсбургів із Гогенцоллернами. Габсбурги кілька століть очолювали германську націю й завжди асоціювалися з германською нацією. Порівняно нещодавно з'являються прусські (тобто, мутного походження) вискочки Гогенцоллерни, й проголошують себе найголовнішими германцями. Раз так – кажуть наївні Габсбурги – ми будемо називатися австро-угорцями.

Зрештою, в Габсбургів не стало ні провідництва в Германії, ні володіння Угорщиною, й навіть до Австрії їх нині не допускають, згідно з спеціяльним австрійським законом. На двадцять другому році Незалежності ми перелякано продовжуємо називати москалів росіянами, а Московію – Росією. Вони вкрали у нас цю назву нещодавно, десь тоді ж, як нечистокровні прусські німці почали заявляти свої перші претензії на провідництво германцями. З кінця п'ятнадцятого століття московські хани титулуються в т. ч. й великими князями, а згодом царями всія Русі. Й це багатьох вводить в оману. Неосвічені люди вважають, що Московський улус був Руссю.

Пояснюю. Титул означає часто не фактичне володіння, а лише претензії. Для прикладу, ті самі Габсбурги до 1918 року мали титул "апостольські королі Єрусалиму", хоча жодним Єрусалимом не володіли, й навіть не були євреями. Шведські монархи до останнього часу титулувалися "королями готів", хоча Остготія – це північна Італія, Візіготія – Іспанія, Причорноморська Готія – Україна. З кінця вісімнадцятого століття титул Романових майже відповідав їхнім фактичним володінням – вони загарбали більшу частину Русі, тобто України. Проте, москалі від цього не стали росіянами. Так Вікторія – королева англійців – взяла титул імператриці Індії, й справді володіла Індією, але ні вона сама, ні її англійці не стали індусами.

Якщо ми прагнемо повернути втрачені землі, зберегти своє майно, захистити наших жінок, ми не повинні називати москалів нашим справжнім іменем. Ми зобов'язані відібрати в них наше свідоцтво про народження. Русь (або грецькою – Росія) – це ми. А вони – Московія.Так і має бути в наших шкільних підручниках, на географічних картах, на шляхових покажчиках і прикордонних стовпах. Офіційні установи Московії в Україні не мають права використовувати назву "Росія". Це має бути заборонене українським судом. За це треба боротися.

Варто брати приклад з Греції, яка не визнає за Македонією права на цю назву. Бо лише Греція є спадкоємницею Македонії Олександра Великого.

Варто брати приклад з Греції, яка не визнає за Македонією права на цю назву. Бо лише Греція є спадкоємницею Македонії Олександра Великого. 

Московсько-петербурзька бюрократія у вісімнадцятому столітті остаточно закріпачила своє підвладне різноплемінне населення, і
Читать

Воскресенье 18 августа 2013




Наступающие немецкие солдаты и офицеры Вермахта в оцепенении с ужасом лишь наблюдали в бинокли за разыгравшейся драмой гибели десятков тысяч людей.

Немцы при помощи инженеров Вермахта и силами украинских рабочих умудрились восстановить ДнепроГЭС,  за работу платили рейхсмарками. Считается, что поздней осенью 1943 г. немцы при отступления также предприняли попытку взорвать плотину Днепрогэса. При этом план уничтожения плотины не был реализован и она не была разрушена, поскольку советским саперам удалось повредить часть проводов к детонаторам. И все же - то ли в результате советской бомбежки, то ли немцами - была разрушена гидростанция, проезжая часть плотины, аванкамерный мост и сопрягающий устой на правом берегу. Решение о восстановлении ДнепроГЭСа советское руководство приняло в 1944 г. - и восстанавливали его в основном украинские женщины, расчистив в по-советски вручную завалы раздробленного бетона, масса которых составляла четверть миллиона тонн. Инструменты у них были были все те же традиционно советские — тачка, кирка и лопата.

...
Читать
Среда 8 мая 2013

о-перше, бо ми вільні українці, а не савєцкіє чєлавєкі й імперія СРСР та УРСР ніколи не були нашими державами, а лише витвором московських загарбників під окупантськими червоними знаменами з серпом та молотом, тобто смертю та голодом.

По-друге, Друга світова війна розв´язана спільно двома тиранами – Сталіним та Гітлером, – проти яких повстала наша УПА і воювала з потворним нелюдським совєтським режимом до початку 60-их років ХХ століття. То до чого тут 9 травня 1945 року?

По-третє, так звана міфічна "побєда" логічно перетворилася у війну з власним народом, яка триває і досі у гуманітарній, економічній та політичних царинах. Зокрема, наслідок московсько-совєтської окупації Галичини – півтора мільйона засланих до Сибіру, понад 26 тисяч замордованих у тюрмах Західної України, знищена у 1946 році Українська Греко-Католицька Церква, заселення московськими чужинцями нашого краю з притаманним їм нахабством, тупістю, обмеженістю і агресією, насаджена у школах російська мова і література – вкрай згубна для світогляду наших дітей. І це все під червоними знаменами. Тільки садомазохіст або послєпобєдний окупант може давати цьому якусь іншу оцінку, крім гостро негативної.

Чому неосудні суди скасовують зразкові ухвали Львівської та Івано-Франківської міських рад і чому ця судова сваволя абсолютно невговкана при Януковичі?

Тому що його обрали нащадки окупантів та засимільовані покинуті попередньою владою українці, а також горстка "визволителів" на Заході, що застрягли "в совєтском прошлом" так глибоко, аж за два роки свого владарювання довели країну до повного політико-економічного і гуманітарного краху. Ці люди просто дезорієнтовані у часі і просторі, тому й розмахують кривавими полотнищами. І якщо щось найдразливіше у нас у державі, то це політика цієї кримінальної олігархії, а ухвали західних міських рад рано чи пізно стануть прикладом для наслідування для всієї держави як умова деколонізації історичної пам´яти та свідомости. Бо поступ неминучий. Натомість висловлю презирство Януковичу, що у Страсбурзі заявив про відсутність Голодомору як геноциду нації, що поселив флот окупанта у Криму, що заштовхує Україну у "таможний союз", що згортає українські школи та культурні заходи під дивоглядом "оптимізація", що помножив на нуль українську економіку, що анафемствує з московськими попами, що осовєтив і змосковив весь інформпростір України…

Чому ми маємо бути непримиренні у ставленні до окупанта і його символів?

Тому що толерування зла – це породження нового зла і повна моральна деградація суспільства. Неможливо побудувати демократичної аціональної держави, не утвердивши спершу націоналістичних цінностей і національних пріоритетів. Не може бути й мови про якесь примирення між вояками УПА та красної армії, поки не буде засуджено носіїв комуністичної ідеології, себто Нюрнберг-2, як призвідців останньої війни під червоним прапором. Це прапор крови замордованих українців і наше завдання – гідна і жорстка відплата ворогові.

http://bukvoid.com.ua/digest/2013/05/08/233640.html

Чому треба звільнити Добкіна та не варто чекати Кирила на святкування річниці Хрещення Руси «Коментарям» розповів Леонід Кравчук

- Заявлялося, що в Україні в 2010-2011 роках вже проведено реформу судової системи, водночас Конституційна Асамблея знову говорить, що потрібно реформувати ту саму судову систему…

- Судової реформи в Україні ще не відбулося. На жаль, на рівні Конституції – Основного закону – немає виписаних норм, які дають можливість проводити реальну судову реформу. Є принцип верховенства права. І він полягає в тому, що з конституційної реформи починаються всі інші реформи. Якщо всі інші норми не мають засадничих норм у Конституції, то вони не є легітимними.

- Хіба може бути так, що в Конституції записано одне, а в законах – щось інше?

- Чомусь у 1996 році не виписали в повному обсязі норми, які торкаються судової системи, місцевого самоврядування, прокуратури… І тому зараз виникло кардинальне питання – якщо ми не внесемо зміни судової системи в Конституцію, то судової реформи не відбудеться. Реформа має полягати зокрема в тому, що судова система має бути справді незалежна.

- Закон про референдум відповідає Конституції?

- Ні. У діючому законі про референдум перевищені повноваження, бо він стає вище ХІІІ розділу Конституції. А такого бути не може. Це моя думка, як політика, а не як голови Конституційної Асамблеї. Ми це питання не розглядатимемо, бо це не наші повноваження розглядати закони прийняті ВР. Прийняті закони на предмет їх конституційності чи неконституційності може розглядати тільки КСУ.

- Зараз говорять про нову Конституцію, але вже ніхто не говорить про те, що діюча Конституція не виконується, у першу чергу, вищим керівництвом держави?

- Не виконуються. Тому ми в Асамблеї думаємо й про те, як записати в саму Конституцію розділ охорони самої Конституції. І як виписати пряму відповідальність посадових осіб за невиконання Конституції. Наприклад, у Конституції має бути прописана відповідальність за неособисте голосування. Не голосуєш особисто – позбавляєшся мандата. І має бути прописано так, щоб не було ні вашим, ні нашим.

- 9 травня – це День перемоги, з одного боку. А з другого боку, це день пам’яті, день скорботи чи свято?

- Це дуже делікатне питання. Мій батько загинув на фронті, захищаючи землю, на якій я живу. Його один рідний брат теж загинув, другий прийшов з війни інвалідом і помер дуже швидко. Тобто майже всі чоловіки, які були в родині, загинули на війні. Мільйони людей, які загинули захищали нашу землю і захистили її від страшенного ворога. Нехай це буде день пам’яті, день скорботи за тими, хто загинув. Але для тих, хто ще живий і бився за перемогу, цей день – день пам’яті за їхніми друзями, родичами, водночас і день перемоги. Тому я проти тих, хто хоче відзначати цей день тільки чорними стрічка. Хочу, щоб там були й світлі стрічки.

- Однак, у Західній Україні наполягають, що це виключно день скорботи…

- Не треба втручатися! Якщо обласна рада прийняла рішення, що це День пам’яті, хай відзначають День пам’яті, але не заважає тим, хто хоче відзначити цей день як День перемоги. Бо в Івано-Франківській і у Львівській області є люди, які заслужили відзначати цей день як День перемоги. Сталін – ворог, правда, ворог. А мільйони людей, які загинули, теж вороги? Це визволителі.

-
Читать

Среда 27 марта 2013
Сообщение прочтено 382 раз
Робер | 2013-03-27 17:24:08

 

Когда-то давно человечество придумало политические партии, чтобы более эффективно управлять государствами. Европейский парламентаризм в его нынешнем виде зародился во Франции, во времена Великой Французской революции. Именно тогда возникла традиция делить парламентариев на левых, правых и центристов. Справа во французском Национальном собрании сидели консерваторы и монархисты, выступавшие за сохранение старых порядков, в центре – умеренные сторонники республики, слева – якобинцы, сторонники радикальных преобразований и полного упразднения «старого мира». Такая классификация политических течений на левых и правых оказалась весьма удобной. Она прижилась, и употребляется политологами до сих пор, не смотря на призывы заменить ее на что-то более современное.

К правым в Европе принято относить тех, кто ставит во главу угла традиционные ценности - церковь, нацию, гетеросексуальную семью, капитализм, неприкосновенность частной собственности. Левые – сторонники так называемой «социальной справедливости». Разного рода коммунисты и социалисты, предлагающие различные варианты перераспределения доходов в пользу бедных. Все, что между правыми и левыми – умеренный центр. Традиционно сюда принято относить партии социал-демократического направления, в разных пропорциях мешающие капитализм с социализмом.

В Украине, где политическая грамотность населения на момент прихода демократии стремилась к нулю, а в обществе с момента обретения независимости существовал серьезный ментальный раскол на «националистов» и «советских», процесс перехода к многопартийной системе имел свою неповторимую специфику. Разновекторность украинских регионов, часть которых осознает себя украинскими землями, а часть – заблудшими российскими территориями, создает в государстве такую ситуацию, при которой определяющим в партийной идеологии становится не экономический подход, а лояльность той или иной политической силы Кремлю. Поэтому в отличие от большинства европейских государств, где есть просто социалисты, просто националисты и просто либералы, в Украине все эти течения существуют в двух ипостасях – русской и украинской, каждая из которых борется не только с идеологическими оппонентами, но и с «единомышленниками» из другой части страны.

Самое яркое отражение этой ситуации – партии КПУ и «Свобода». На первый взгляд идеологические противники, на самом деле имеют гораздо больше общего, чем того хотелось бы обоим. И если со «Свободой», которая открыто и честно признает себя силой националистической, т.е. правой - все понятно, то партия Симоненко являет собой весьма любопытный феномен, воплотивший в себе всю эволюцию русского национализма в XX веке, когда националистами в России быть было нельзя, но очень хотелось.

Если приглядеться повнимательнее, то оказывается, что за раскрученным брендом и популистской левацкой риторикой украинских коммунистов, призывающих «вернуть страну народу», на самом деле скрывается совсем другая, противоположная марксизму идеология. Партия Симоненко, соблазнив избирателя красочной ретро-упаковкой с советскими символами, подсунула ему реакционный русский национал-консерватизм с отчетливым послевкусием черносотенства. Под личиной левых притаились самые настоящие правые! Правда, избиратель КПУ, похоже, и сам был рад такому подлогу, потому как и сам по большому счету на Маркса с его интернационализмом чихать хотел.

Корни ситуации следует искать в недалеком прошлом. Страна, победившая
Читать

Назад123456Вперед | Указать страницу
Поиск:
ИнформацияОбщениеБизнесДосуг
добавить сайт | реклама на портале | контекстная реклама | контакты Copyright © 1998-2010 <META> Все права защищены