<МЕТА> - Украина | Блоги | Українська
<META> - Украина
Интернет
Реестр
Новости
Рефераты
Товары
Блоги
искать в сообществе Славянская история.
Авторизация
Логин:
Пароль:
 
#

Категории

fake (3)
ZOG (1)
бабло (123)
веды (1)
війна (11)
влада (56)
воші (1)
ГАЗ (1)
гени (2)
гены (1)
герої (51)
гетто (76)
гниды (91)
гої (138)
гра (13)
Гроші (12)
діти (4)
євреї (92)
Ёлка (1)
жиди (50)
ЖКГ (1)
жопа (1)
ЗМІ (54)
КГБ (6)
Київ (6)
Кіт (1)
Крим (2)
Крым (2)
лажа (1)
лохи (112)
майя (1)
маца (1)
міфи (88)
мова (5)
НАТО (1)
НКВД (5)
ООН (1)
ОУН (1)
попи (4)
раби (2)
Русь (1)
СБУ (3)
секс (1)
СРСР (3)
суд (1)
сша (8)
терор (20)
фарс (5)
ФБР (1)
фото (3)
ФСБ (2)
Хабад (66)
Хрень (111)
царь (2)
цены (1)
ЦРУ (3)
#

Календарь

 Июнь 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
#

Записи

Суббота 9 марта 2013

В 12.00 на кладбище Сиселинна начнется заупокойная служба, поминальную молитву прочтет протоиерей Александр Сарапик. 

С 17.30-17.55 в концертном зале церкви Нигулисте пройдет концерт, на котором выступит органист Андрес Уйбо и Ка Бо Чан. После этого в церкви Нигулитсе начнется концерт-поминальная служба. 

69 лет назад в 19:15 на город обрушился первый бомбовый удар. Поэтому именно в это время в церквях Таллинна зазвонят колокола и на улице Харью зажгут поминальные свечи.

Бомбардировка 9 марта была не единственной. 6 марта 1944 года была почти полностью разбомблена Нарва, после чего, через три дня и в ночь на 10 марта еще более масштабная бомбардировка постигла столицу Эстонии. По историческим данным, в 19:15 и в 03:06 советские самолеты сбросили на Таллин 1725 разрывных и 1300 зажигательных бомб.

В результате авианалета погибло 554 человека, в том числе 50 немецких военнослужащих и 121 военнопленный, ранено было 650 человек.

При бомбардировке сильно пострадал Старый город, в основном, в окрестностях улицы Харью. Сгорело здание театра «Эстония». От огня пострадала церковь Нигулисте и Городские архивы Таллина. В целом от авианалетов пострадало 3350 зданий, 1549 строений было уничтожено. Согласно исторической справке, без крова осталось около 20 000 горожан.

Среда 6 марта 2013
Сообщение прочтено 295 раз
Робер | 2013-03-06 11:36:39

Смерть одного человека – трагедия, смерть миллионов – статистика. Эту крылатую фразу родили немецкие гуманисты Курт Тухольский и Эрих Мария Ремарк. Но гораздо охотнее ее приписывают товарищу Сталину, почившему в бозе 60 лет назад.

Так уж вышло, что незабвенный Коба стойко ассоциируется со словами "смерть", "трагедия" и "миллионы".

Фигура легендарного диктатора и спустя шестьдесят лет продолжает будоражить умы.

Согласно недавнему опросу КМИС, 37%  наших сограждан относятся к Иосифу Виссарионовичу негативно, 22% – положительно.

Одни возмущаются: "Как можно оправдывать Сталина?! Ведь этот кровавый тиран уничтожил миллионы!" Другие парируют: "А судьи кто? Да за годы вашей независимости население Украины сократилось на шесть с половиной миллионов, и это без всякой войны!"

Популярный контраргумент выглядит эффектно, если не задумываться о природе  миллионных потерь в постсоветское время.

Во-первых, многие выехали за рубеж и, покинув депрессивную Украину, не перестали жить и здравствовать – скорее наоборот. Эмиграция в Европу, США, Израиль или РФ несколько отличается от пули НКВД в затылке.

Во-вторых, в независимой Украине было рождено меньше людей, чем умерло по естественным причинам. Из-за этой разницы возникает солидная цифра, которую адвокаты Сталина сопоставляют с числом убитых в 1930-х и 1940-х. Логическая подмена очевидна: фиктивные, никогда не существовавшие "люди", которые теоретически могли родиться, но не родились, приравнены к настоящим людям – тем, кто жил, мыслил, чувствовал, страдал и погибал в репрессивной мясорубке.

Да, с человеческой точки зрения параллели между современным лихолетьем и сталинским террором абсурдны. Если Homo sapiens воспринимается как личность, а не абстрактная статистическая единица, спорить не о чем. Но существует и альтернативная система ценностей, ставящая превыше всего не человека, а нечто обобщенное и обезличенное.

В 1945 году состоялась встреча американского главнокомандующего Дуайта Эйзенхауэра с маршалом Георгием Жуковым. Сталинский военачальник рассказал о щедром расходовании солдатского материала во имя Великой Победы. Эйзенхауэр был слегка шокирован и в своих мемуарах заметил: "Американцы судят о цене войны по человеческим жизням, русские же – по общему ущербу для нации".

Нынешние сталинисты придерживаются той же парадигмы, и это неудивительно. Гораздо интереснее, что ее разделяют и многие украинские антисталинисты.

Проклиная Иосифа Виссарионовича, они подчеркивают, что сталинский Голодомор был прежде всего национальной драмой, а не просто человеческой трагедией. Ревностно изучается этнический состав погибших, и полученные проценты считаются чем-то особенно ужасным. К реальным мученикам, умершим от голода, смело приплюсовываются мифические "не родившиеся украинцы", благодаря чему число жертв доводится до 10 миллионов. Разумеется, тот, кого волнуют человеческие судьбы и жизни, а не общий ущерб, не стал бы заниматься подобными вычислениями.

Возникает принципиальный вопрос – так в чем же основная претензия к товарищу Сталину? В том, что кремлевский диктатор обрек на гибель миллионы конкретных личностей, или в том, что он нанес урон нации? Кого жалко – людей или народонаселение? Что важнее – погубленные жизни или сокращение общего демографического поголовья?

Для кого-то главной ценностью является именно поголовье. Такому человеку необходимо ощущать свою принадлежность к большому стаду и знать, что это стадо растет. Особенно приятно, когда оно больше и упитаннее соседского. Если же ваше стадо сокращается, страдает ваше самолюбие и снижается ваша самооценка.

Кроме того, многих волнует чистота породы: стадо должно быть не только большим, но и кондиционным. С правильным цветом кожи, с правильными чертами лица, говорящее на правильном языке и т. д. Еще стадо можно доить – чем оно многочисленнее, тем выше
Читать

Пятница 1 марта 2013
Сообщение прочтено 288 раз
Робер | 2013-03-01 21:54:22

Як сказано в Корані, воістину, людина завжди потерпає збитки! Всі народи, й велемудрі, й прості розчиняються в небутті.

Наші предки багато воювали з хазарами, й гірше того, сплачували їм данину, проте, дечим ми маємо завдячувати й їм. Бо в той самий час, коли Карл Мартел зупинив арабів під Пуатьє, хазари в серії виснажливих воєн не пустили їх через Дербентський прохід. Інакше ми всі були б мусульманами. Ви коли востаннє їли свинину? Це я до того, що нащадки хазарів, москалі, теж становлять проблему й ми занадто довго не здатні розродитися новим Святославом, проте, хто знає, можливо нам ще доведеться прикритися ними від іще більшої, ніж вони, небезпеки?

Як відомо, Москва перебуває під опікою сатани. Це сталося внаслідок того, що ще до її заснування Володимировичі – Всеволодовичі продали душу нечистому, а також тому, що чорти особливо полюбляють болота. Нечистий мавпує чисте й перекручує його. Саме ця метода є основою московської пропаганди від ХІІІ ст. й понині.

На нашій території їхнім важливим пропагандистським фейком є Севастополь. У Кримській війні оборонців Севастополя було значно більше за англо-франко-сардино-турків, які його здобували. Більшість царської піхоти встигла втекти до початку облоги й за рік так і не повернулася. Там майже не було цивільного населення. На 42 000 постійних мешканців Севастополя було лише 7 000 цивільних.

На початок кампанії москалі мали в Бессарабії 180 000, між Одесою та Миколаєвим 32 000 та 51 000 у Криму. Окрім того, вони спустили на берег 18 000 матросів.

На них нападав експедиційний корпус, який складався з 21 500 британців, 30 000 французів, 6 000 турків, у тому числі козаків Садик паші Чайковського та незначної кількості інших.

Оборонці Севастополя мали величезну перевагу в артилерії.

Під час кампанії чисельність військ обох сторін на ТВД змінювалася, але москалів завжди було більше. Окрім того, франко-британцям доводилося організовувати постачання за тисячі км.

Героїзм москалів полягав у тому, що вони не всі одразу втекли. Трималися того разу справді вперто.

Все одно цікаво, як швидко місто англо-французької слави й російської ганьби перетворилося на "город русскіх мор'яков".

Чорноморський флот, основна база якого була в Севастополі, не відіграв жодної помітної ролі не тільки в Кримській, але також і в Першій, і в Другій світових війнах. Дослідники Другої світової зауважують, що Крим і Севастополь були взяті німцями майже без застосування бронетехніки. Оборона Севастополя совдепом була ще ганебнішою, ніж його оборона царатом.

В зв'язку з цим наш брат, який користується "ніком" censay зауважує: история Севастополя до такой степени трагична своей негероичностью, что для местных «Оборона Севастополя» - это ключевой символ для механизма психологической защиты.

Особенно, если учесть, что Севастополь – город адмиралов и проституток, уровень психоза после распада Союза крайне высок.

Об истории Севастополя местные знают ровно половину, и именно ту часть, где речь идет о военных действиях. При упоминании о последствиях войны сильно обижаются, и считают эту информацию грубой провокацией.

Те, кто историю знают, порадовали меня двумя особо героичными моментами.

Известно, что адмирал Октябрьский, командующий обороной во время Второй мировой войны, бежал из Севастополя раньше всех. Неизвестно широкой публике другое: до своего побега он срался при каждом артналете, т.е. ежедневно (архивы СМЕРШа).

Второй факт еще более интересен. Когда немцы захватили Севастополь, им достался совершенно целехонький архив местного подполья. Уж больно торопились бежать местные «герои» НКВД. Мало того, что все подполье работало после этого на абвер, так они еще и забрали архив с собой, и он после войны достался англичанам. Последнего завербованного подпольщика-шпиона выловили в середине 60-х.

Таким образом, легендарному Севастополю есть за что бороться. Если миф разрушится, он будет
Читать

Четверг 28 февраля 2013
Сообщение прочтено 227 раз
Робер | 2013-02-28 17:59:22

Когда говорят о том, что нельзя зачеркивать советский период в истории России, то не понимают простой истины - мы бы и рады были все это зачеркнуть, да не зачеркивается пока. В обществе все еще работают мифы, создание большевиками в оправдание своих злодеяний против России и русского народа.

Как нормальный человек относится к генералу Власову? Правильно, как к предателю Родины. Потому что он и есть предатель. Когда некоторые возражают, что Власов хотел России добра, что в случае победы Гитлера он мог бы создать в рамках германской империи русское государство и спасти русских от тотального уничтожения. Все это можно рассматривать и спорить об этом, но Власов - предатель. Более того, в сознании советских людей он запечатлён именно как главный предатель.

Но сравним поступок Власова с поступком Ленина. И мы с удивлением и ужасом (для советских) увидим, что то, что Власов задумывал, Ленин осуществил.

Когда нам говорят, что политические взгляды не являются оправданием предательства, это верно. Власов явно созрел для своей осознанной антисоветской работы не за ту пару месяцев, что был в плену. И взгляды эти у него, безусловно, были. Но разве это его оправдывает?

Ленин был за мировую революцию, но разве это оправдывает его поведение по отношению к Отечеству?

Почему Власова нельзя оправдать на основе идеологии, а Ленина можно? Какое нам дело до субъективного желания Ленина осчастливить человечество? Я тут не ставлю абстрактного вопроса, у меня вопрос конкретный, почему Власов виновен, а Ленин за куда большие преступления не виновен? Объяснить это можно только тотальной промывкой мозгов советских людей.

И так, что совершил Ленин, и что совершил Власов.

Во время войны против врага в Первую мировую войну, а германский империализм был враг более сильный, чем Гитлер, Ленин перешел на сторону врага. Он выдвинул лозунг «превратим войну империалистическую в гражданскую».

Но ведь Власов сделал ровно то же самое. Он призвал к гражданской войне, ибо было понятно, что в сложившихся условиях значительная часть русских все равно будет за советы. Он, как и Ленин, предложил создать новую систему власти, новую экономику, новую страну. И так же как и Ленин пытался это сделать, опираясь на немецкие штыки.

Рассмотрим вопрос, в каких условиях Ленин и Власов перешли на сторону врага. С Власовым история темная. Это мог быть осознанный поступок, и могло было быть случайностью. После того как Сталин бросил его армию на верную гибель, и на его глазах происходило это страшное избиение, а противопоставить немцам было просто нечего, у генерала вполне могла поехать крыша. Опять же это никак его не оправдывает.

Но Ленин ведь не воевал. Он сидел себе в Швейцарии. Потом немцы доставили его прямиком в Россию. И до сих пор спорят, был он германским шпионом или не был? Т.е. речь идет о реальной вербовке, потому что и идиоту последнему ясно, что Германия в условиях войны с Россией могла пропустить через свою территорию и с шиком доставить только тех персонажей, которые будут работать на развал России.

А если бы Ленин приехал в Россию вот так при царе и стал бы работать против страны, это бы назвали изменой родине? Т.е. Ленина через границу немцы перебрасывают в Россию, и он начинает свою деятельность по развалу страны, но при царе. Вел бы пропаганду – долой войну, повернем штыки против своего правительства и пр. ? Если бы это было при царе, то тогда любой дурак бы сказал, что он предатель Родины и достоин виселицы.

Все дело затемняет то, что царя у власти уже не было. У власти были революционеры кадеты, а потом социалисты. И Ленина приняли эти революционеры как своего, ибо они боялись не Ленина, а монархистов, они боялись реставрации монархии, и в этом смысле видели в Ленине союзника.

На самом деле, дело выгляди еще гаже, чем даже, если бы Ленин прибыл в воющую страну при царе и начал бы бороться за ее поражение от Германии. Ленин прибыл в Россию революционную, и начал бороться
Читать

Воскресенье 17 февраля 2013
Сообщение прочтено 291 раз
Робер | 2013-02-17 23:29:13

Отрывок из книги Дюка Дэвида «Еврейский вопрос глазами американца» 

Однажды, когда я уже заканчивал помогать с разбором почты, приходящей на адрес Совета, я наткнулся на несколько бульварных газет правого толка под названием «Здравый смысл». Эта была консервативная газета, созданная по образу и подобию листовок Томаса Пейна; но содержание материалов резко отличалось от того, что обычно можно было найти в листовках Пейна. Один из заголовков номера гласил: «Коммунизм — детище евреев!». Я нашёл также несколько старых номеров этого издания. Огромный заголовок в одном из них предрекал: «Красная диктатура к 1954 году!». Однако, это предостережение не казалось таким уж убедительным и правдоподобным, когда об этом читали в 1965 году! Я нашёл нелепыми заголовки типа «Национальный опросник», но трудно было удержаться от того, чтобы не прочитать что-либо скандальное, даже всего лишь затем, чтобы можно было посмеяться над этим.

Резкие слова Матти Смит 

Одна из постоянных добровольных помощниц, Матти Смит, пожилая дама в платье в цветочек и нелепой шляпе, увидела меня, когда я хихикал над этими сенсационными заголовками и сказала совершенно спокойно и просто: «Я знаю, что это — правда».

— Красная диктатура к 1954 году? — ответил я с улыбкой.
— Нет, — сказала она. — Коммунизм — еврейское детище. Именно они стоят за этим.
Я подумал, что смогу ублажить старую леди, если немного вежливо поспорю с ней.
— Мэм, как это может быть? — спросил я. — Коммунисты являются атеистами, они не верят в Бога. Евреи же верят в бога, так, как же они могут быть коммунистами?
— Ты знаешь, кто такой Герберт Аптекер? — спросила она, отвечая вопросом на вопрос.
...
Читать

Пятница 18 января 2013
Сообщение прочтено 342 раз
Робер | 2013-01-18 22:55:42

З Литви надійшла новина, яка має важливе значення для Західної Україні, та й держави в цілому. За рішенням Апеляційного суду у Вільнюсі колишній співробітник держбезпеки СРСР 84-річний Вацловас Кояліс повинен провести півроку в місцях позбавлення волі за участь у депортації литовців до Сибіру в роки після Другої світової війни.

Раніше повідомлялося, що Клайпедський окружний суд в 2011 році засудив екс-чекіста за вчинені ним злодіяння до штрафу в 3,9 тисячі літів (близько однієї тисячі євро), проте прокуратура оскаржила вирок, визнавши його занадто м'яким.

Важко не визнати: той факт, що апеляційна інстанція прислухалася до аргументів прокуратури, врятував честь литовської Феміди. Адже порівняно невеликий грошовий штраф за співучасть в жорстоких злочинах комуністичного режиму виглядав не тільки м'яким, але й справжньою насмішкою над таким поняттям, як справедливість.

Відомо, що за останні роки в Литві неодноразово виносилися вироки щодо учасників депортацій більш ніж півстолітньої давності. При цьому литовські суди були досить милосердні: у багатьох випадках підсудним не призначали покарання у вигляді позбавлення волі з причини їх похилого віку. Втім, у деяких випадках прокурорам вдавалося домогтися посилення вироку. Так, у 2008 році колишній співробітник міліції, 80-річний Зігмантас Дубосас, був засуджений на п'ять років в'язниці за участь у переселенні жителів Литви до Сибіру в 1949 році.

Як відомо, радянська влада висилала в далеку і сувору Сибір сім'ї "лісових братів", як називали в народі (і не тільки, до речі, в Литві, а у всьому СРСР) учасників збройного підпілля, які боролися з окупаційним промосковським режимом. Точно таким же стражданням, а нерідко й набагато більш страшним, було піддано населення Західної України. А багато учасників ОУН-УПА, які здійснюючи національно-визвольну боротьбу виступали зі зброєю в руках за очищення своєї Батьківщини від чекістської нечисті і комуністичних прихвоснів, також було знищено чи вивезено на заслання.

Литва подає українцям хороший приклад, як треба обходитися з катами народу незалежно від того, скільки часу минуло після їх злочинів. У Кримінальному кодексі цієї невеликої прибалтійської країни є стаття про насильницьке переміщення осіб проти їх волі ‒ це злочин вважається тяжким і карається позбавленням волі на строк від 5 до 15 років.

В українському кримінальному законодавстві нічого подібного наразі немає. А чому? Невже всіх катів НКВС (КДБ) і їх пособників вже наздогнало відплата? Варто новообраним народним депутатам ініціювати відповідні зміни на законодавчому рівні: особи, які вчинили злочини проти людства повинні понести заслужене покарання.

Пам'ятається, років п'ять тому Верховний суд України скасував рішення військового суду Львівського гарнізону та Військового апеляційного суду Центрального регіону про відмову в порушенні кримінальної справи проти співробітників НКВС, які в 1944-1945 роках в Тернопільській області вбивали цивільних осіб, видаючи себе за бійців УПА.

Повідомлялося, що ВСУ ухвалив дане рішення за касаційною скаргою депутата Верховної Ради I скликання Івана Макара.
Пан Макар тоді висловив думку, що в Україні залишилися "ще сотні живих енкаведистів" і висловив надію, що вони будуть покарані.

На моїй пам'яті за минулі п'ять років в Україні не засудили жодного колишнього співробітника злочинної структури, якою був НКВС. Все руки не доходять до відновлення справедливості стосовно жертв катів? Або хтось цьому противиться?
Засудження в Литві чергового ката від НКВД могло б спонукати українців на активізацію роботи в даному напрямку. Всі здорові сили в Україні повинні підтримати такого роду кроки з відновлення історичної і людської справедливості. Від цього залежить майбутнє країни і української нації.

Особливо це стосується Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей. Місцеві парламенти та громади під керівництвом опозиційних партій могли б ініціювати
Читать

Понедельник 17 сентября 2012

Правила життя Євгена Стахова. До 94-річчя

Зараз кажуть про "ОУН-УПА", і це є більшовицька провокація. Була ОУН і була УПА. Хто об'єднує ОУН та УПА, той провокатор... Донбас не завжди був таким. Ми, підпільники, у 1942–1943 роках мали там більше впливу, ніж нині має київська влада... Червоно-чорний прапор - це фашизм.

Тим пригодам, які пережив цей чоловік, може позаздрити будь-який супергерой.

Почавши з організації армії Карпатської України, у 1942-1943 рр. оунівець Євген Стахів очолював українське націоналістичне підпілля на Донбасі. Він причетний до створення Української Головної Визвольної Ради (УГВР) - багатопартійного передпарламенту й уряду воюючої України. Він причетний до перетворення ОУН із тоталітарної організації на демократичну.

На еміграції Стахів став одним із активістів "двійкарів" - демократичного крила в ОУН, яке найуспішніше здійснювало ідеологічну боротьбу проти СРСР. Його брат був міністром в уряді Ярослава Стецька, його син - лауреат Нобелівської премії.

Зараз важко повірити, щоб українські націоналістичні сили діяли на Донеччині та користувалися там неабиякою підтримкою, чи в те, що саме східняки вплинули на кардинальну зміну ідеології проводом ОУН. Справді, незнання власної історії сприяє породженню міфів, які відводять нас далеко від правди про самих себе.

Останній з керівної ланки ОУН, Євген Стахів все ще хвацько відповідає на запитання, любить пожартувати, дозволяє собі сльози тільки коли декламує вірші Шевченка, і сьогодні святкує свої 94-ті уродини у Нью-Йорку, де живе вже 69 років.

Він голова президії Середовища УГВР за кордоном, кавалер 3-х орденів: "За заслуги перед Україною" (який отримав ще від Леоніда Кучми) і Ярослава Мудрого IV i V ступенів (які отримав з рук Віктора Ющенка).

Ще донедавна Стахів особисто керував власним двадцятирічним "б’юіком". Його старший син - директор з міжнародних проектів Інституту водних ресурсів Корпусу інженерів армії США, лауреат Нобелівської премії Євген-Зенон Стахів, не дуже полюбляє їздити з батьком, до речі, також інженером за фахом. Справа в досить екстремальній манері водіння.

"Історична Правда" бажає Євгену Стахову здоров'я. З нагоди його дня народження ми підготувавали добірку цитат оунівця.

--------------------

Моє основне правило - бути оптимістом. Тільки завдяки цьому - а також умінню пожартувати - я й живу так довго. Тому й доля любила мене, не цуралася.

Намагаюся донести до всіх правдиву історію українських націоналістів. Вірю, що треба писати правду про ці події - без огляду на те, подобається це комусь чи ні. Правда допоможе розібратися історикам в подіях, що відбувалися на українських землях, і хто був героєм, а хто лише хоче жити коштом інших.

Щодня проводжу дві
Читать

Вторник 11 сентября 2012
Сообщение прочтено 302 раз
Робер | 2012-09-11 09:36:23

Почетный президент столичного университета "Киево-Могилянская академия" 65-летний Вячеслав Брюховецкий назначает встречу для интервью "Газете по-украински" в своем кабинете. Из окон просторного помещения на втором этаже видны зеленые каштаны. Кругом - стопки книг.

Какой вы видите настоящую Украину?

- На каждом шагу нас преследует циничная ложь. Еду дорогой - множество рекламных щитов коммунистов. На какие деньги эта безумная реклама? О чем они говорят на билбордах? О том, что власть уничтожает народ. Но коммунисты с "Регионами" образуют большинство в Верховной Раде. То есть они и есть власть. Мы все видели имения коммунистических лидеров, того же Симоненко. У них есть реклама-стишок: "Земля украинцами как родная мать, не дадим за деньги ее продавать". Сами они не задумываются, как печально-смешно это звучит от коммунистов, которые в 1930 годах силой забирали землю у крестьян, а их, как скот, отправляли товарными эшелонами в Сибирь. Или симоненки-Мартынюк думают, что народ забыл об этом?
...
Читать

Вторник 4 сентября 2012

Мабуть у жодній частині світу ніколи не відбувалось таких страшних звірств, як в Україні, особливо у ХХ ст. Жоден людоїдський режим ніколи не зрівняється з більшовицькою окупацією, яка винищила десятки мільйонів людей. Кращих людей. Винищували після більшовицького перевороту у 1917-1924. Винищували і після закріплення при владі - усіх небайдужих, талановитих, і таких, що не хотіли дати виліпити із себе недолюдину - Homo sovieticusa. 

Влітку 1919 року, одразу ж після звільнення Харкова від більшовиків, білогвардійська влада почала розслідувати наслідки "червоного терору". Ось що писала одна з таких газет про страшні відкриття спеціальної комісії: 
 
"Харків. Під час перебування більшовиків у Харкові [...] панував такий терор, що багато хто божеволів від усіх пережитих жахів. Особливим звірством відрізнявся комісар Саєнко, на щастя, спійманий добровольцями. Розстрілювали безжально, не виключаючи жінок та дітей. 
 
На двох вулицях і в підвалах деяких будинків були вириті коридори, до кінця яких ставили розстрілюваних і, коли вони падали, їх присипали землею. [...] На другий день на тому ж місці розстрілювали наступних, потім знову присипали землею і так до верху. Потім починався наступний ряд цього ж коридору. [...] В одному з таких коридорів лежало до 2 000 розстріляних. 
 
 Деякі жінки розстріляні тільки тому, що не приймали залицянь комісарів. У підвалах знаходили розіп'ятих на підлозі людей і пригвинчених до підлоги гвинтами. У багатьох жінок була знята шкіра на руках і ногах у вигляді рукавичок та панчіх і вся шкіра спереду.
 
[...] Останній період перебування радянської влади в місті охарактеризувався надзвичайним спалахом червоного терору.Харківська "Надзвичайка", що налічувала до 1500 агентів, працювала щосили. Щодня арештовувалися сотні осіб. У підвальному поверсі будинку, в якому містилася "Надзвичайки" (по Сумській вул.), було три великих кімнати.
Читать
Вторник 7 августа 2012

В Украине издана уникальная историческая карта «Голодомор 1932-1933 гг.». На ней обозначены не только места т.наз. «чорних дощок» (мест проведения карательных спецопераций коммунистов по «хлебозаготовке», т.е. конфискации любых пищевых продуктов и сельскохозяйственного сырья для их приготовления), но и пути переселения этнических россиян и белорусов на вымершие территории Украинской ССР, преимущественно крестьянского сословия.

Из Белорусской ССР в Одесскую область было направлено 68 эшелонов, из западных областей РСФСР в Днепропетровскую – 125 эшелонов, из Горького (Нижнего Новгорода) в Одесскую область – 141 эшелонов, из Ивановской области в Донецкую – 147 эшелонов, с Центрально-чернозёмного региона России в Харьковскую область – 188 эшеленов. 

Нужно учитывать, что люди ехали не сами, а со всеми своими ближайшими родственниками, со своим сложившимся веками жизненным укладом, образом жизни и восприятием мира. 

Переселялись целые колхозы с племенной и технической базой в комплекте, русскоязычные школы, библиотеки и агитпункты. 

Навсегда уехать к плодородным берегам Чёрного моря, не потратив для этого не копейки собственных сбережений, подавалось новообращённым после коллективизации 1921-1923 гг. и окончательного разгрома антикоммунистического сопротивления высшей формой «заботы» о «чесных труженниках» со стороны «Партии» и «руководства Советского Совюза». 

 

По данным историков, от Голодомора погибло от 3 до 10 млн этнических украинцев, проживавших преимущественно в сельской местности. 

В результате организованного коммунистами искусственного Голодомора до 1940 года большевикам удалось прекратить вооружённые восстания на оккупированных Советским Союзом территориях Украины. В 1940 году по приказу правительства Украинской Народной Республики (УНР) в изгнании отаман Тарас Боровец (псеводним «Бульба») возобновил деятельность Украинской Повстанческой Армиии на Полесье.

28 ноября 2006 года Верхвоная Рада Украины одобрила закон «О Голодоморе 1932-1933 годов в Украине», подающем трагедию 1932-1933 гг. как геноцид украинского народа.  В преамбуле закона дана дефиниция геноцида, соответствующая принятым международным правовым документам.

За это решение проголосовали 233 депутата из 435 зарегистрировавшихся. В частности, за этот закон проголосовали два депутата из фракции Партии регионов (Тарас Чорновил и Анна Герман), 118 - из БЮТ, 79 - из "Нашей Украины", 30-из фракции Соцпартии, четверо внефракционных депутатов. Никто из коммунистов не поддержал документ.

В 2010 году Апелляционный суд города Киева по возбуждённому Генпрокуратурой уголовному делу признал, что Сталин, Молотов, Каганович, Постышев, Косиор, Чубар и Хатаевич совершили преступление геноцида, предусмотренное ч. 1 ст. 442 Уголовного кодекса Украины («геноцид»), не имеющее согласно Конвенции ООН от 26 ноября 1968 года строка давности. При этом суд закрыл уголовное дело на основании п. 8 ч. 1 ст. 6 Уголовно-процессуального кодеса Украины в связи со смертью обвиняемых. 

Назад123456Вперед | Указать страницу
Поиск:
ИнформацияОбщениеБизнесДосуг
добавить сайт | реклама на портале | контекстная реклама | контакты Copyright © 1998-2010 <META> Все права защищены