Голова Харківської облдержадміністрації етнічний жид і українофоб Михайло Добкін обізвав відомого українського мовознавця Юрія Шевельова "пособником" фашистів".

Про це чиновник написав у своєму Twitter , коментуючи інформацію про наміри влади Харкова зняти дошку Шевельову.

"Юрій Володимирович Шевельов - зрадник, дезертир, пособник фашистів в окупованому Харкові. Ось він кумир Жадана, Варченок, Авакова та інших", - написав він.

Коментуючи той факт , що в Харкові, незважаючи на перешкоди, відкрили дошку Шевельову, він написав: "Мерзотники фашистські своєму фашистському мерзотникові дошку прибили. Похапцем і в темряві, як і личить зрадникові".

Як відомо, у Харкові на два дні раніше запланованого відкрили меморіальну дошку мовознавцю - славісту, історику літератури та громадському діячеві Шевельову.

Офіційне відкриття дошки планувалося на 5 вересня, але подія відбулася ввечері 3-го , "в надзвичайному і позаплановому режимі".

Юрій Шевельов (Шерех) (1908-2002) - славіст-мовознавець, історик української літератури, літературний і театральний критик, активний учасник наукового та культурного життя української еміґрації.

Народився у Харкові у дворянській родині німців Шнейдерів. У Першу світову батько змінив прізвище на Шевельов. У 1933-43 роках - доцент Харківського університету. Викладав у Олеся Гончара. З 1944 року - на еміграції.

Професор Гарвардського, Колумбійського університетів. Іноземний член НАН України (1991). Член Американського лінгвістичного товариства, Польського інституту мистецтв і науки в США.

Почесний доктор Альбертського, Люндського, Харківського університетів та Києво-Могилянської академії. Головний редактор журналу "Сучасність".

Автор 17 книг і фундаментальних наукових праць про історію слов'янських мов, української мови та літератури.

Українська правда

Когда-то давно человечество придумало политические партии, чтобы более эффективно управлять государствами. Европейский парламентаризм в его нынешнем виде зародился во Франции, во времена Великой Французской революции. Именно тогда возникла традиция делить парламентариев на левых, правых и центристов. Справа во французском Национальном собрании сидели консерваторы и монархисты, выступавшие за сохранение старых порядков, в центре – умеренные сторонники республики, слева – якобинцы, сторонники радикальных преобразований и полного упразднения «старого мира». Такая классификация политических течений на левых и правых оказалась весьма удобной. Она прижилась, и употребляется политологами до сих пор, не смотря на призывы заменить ее на что-то более современное.

К правым в Европе принято относить тех, кто ставит во главу угла традиционные ценности - церковь, нацию, гетеросексуальную семью, капитализм, неприкосновенность частной собственности. Левые – сторонники так называемой «социальной справедливости». Разного рода коммунисты и социалисты, предлагающие различные варианты перераспределения доходов в пользу бедных. Все, что между правыми и левыми – умеренный центр. Традиционно сюда принято относить партии социал-демократического направления, в разных пропорциях мешающие капитализм с социализмом.

В Украине, где политическая грамотность населения на момент прихода демократии стремилась к нулю, а в обществе с момента обретения независимости существовал серьезный ментальный раскол на «националистов» и «советских», процесс перехода к многопартийной системе имел свою неповторимую специфику. Разновекторность украинских регионов, часть которых осознает себя украинскими землями, а часть – заблудшими российскими территориями, создает в государстве такую ситуацию, при которой определяющим в партийной идеологии становится не экономический подход, а лояльность той или иной политической силы Кремлю. Поэтому в отличие от большинства европейских государств, где есть просто социалисты, просто националисты и просто либералы, в Украине все эти течения существуют в двух ипостасях – русской и украинской, каждая из которых борется не только с идеологическими оппонентами, но и с «единомышленниками» из другой части страны.

Самое яркое отражение этой ситуации – партии КПУ и «Свобода». На первый взгляд идеологические противники, на самом деле имеют гораздо больше общего, чем того хотелось бы обоим. И если со «Свободой», которая открыто и честно признает себя силой националистической, т.е. правой - все понятно, то партия Симоненко являет собой весьма любопытный феномен, воплотивший в себе всю эволюцию русского национализма в XX веке, когда националистами в России быть было нельзя, но очень хотелось.

Если приглядеться повнимательнее, то оказывается, что за раскрученным брендом и популистской левацкой риторикой украинских коммунистов, призывающих «вернуть страну народу», на самом деле скрывается совсем другая, противоположная марксизму идеология. Партия Симоненко, соблазнив избирателя красочной ретро-упаковкой с советскими символами, подсунула ему реакционный русский национал-консерватизм с отчетливым послевкусием черносотенства. Под личиной левых притаились самые настоящие правые! Правда, избиратель КПУ, похоже, и сам был рад такому подлогу, потому как и сам по большому счету на Маркса с его интернационализмом чихать хотел.

Корни ситуации следует искать в недалеком прошлом. Страна, победившая
Читать

Біля Соловецького каменя у Росії нині відбувається траурний мітинг та панахида за загиблими на Соловках. 

Незадовго до цього священики Російської православної церкви проігнорували прохання української делегації освятити український пам’ятний знак загиблим у таборах. За даними кореспондента, священики відслужили традиційний молебень, освятили польський  пам’ятник, а на прохання української делегації освятити також український пам’ятний знак не відреагували.

На Соловках є три пам’ятних знаки: якутський, польський та український.

Українська делегація поїхала на Соловки, щоб вшанувати пам’ять українців та вихідців з України, розстріляних 75 років тому у складі «соловецького етапу» в урочищі Сандармох. Серед убитих капітаном Матвеєвим та його помічниками –  письменники Валер’ян Підмогильний, Микола Зеров, Григорій Епік, Микола Куліш, Мирослав Ірчан, режисер Лесь Курбас, урядовці УНР, громадські й церковні діячі, вчені, військові.

Це були люди, які могли б створити неоціненні духовні скарби, володіючи якими, ми, українці, стали б урівень з іншими цивілізованими народами. Сама присутність таких людей у суспільстві робить його якісно іншим. Але постріли малограмотного, але кваліфікованого розстрільника капітана Михаїла Матвєєва — виконавця волі чужої, глибоко ворожої нам комуністичної влади — змінили хід нашої історії... Вважається, що народ, який втратив 2—3% найактивніших людей, — переможений. Ми ж, українці, в 30—40-х роках ХХ століття втратили третину населення (голод, репресії, депортації, війни), причому найактивнішого. Від того удару ми не оговталися досі. Джеймс Мейс нинішній період історії України визначав як «постгеноцидний». Процес інтелектуального і морального занепаду українського суспільства та подальшого зросійщення не змогло зупинити навіть проголошення незалежности. Усі наші сучасні біди — це наслідок сатанинської селекції, під час якої була фізично знищена найкраща частина українського народу.

Під час відвідин Соловецького монастиря виявилась досить цікавою історія про роль монастирів та монашества в захопленні територій корінних народів та включенні їх до складу спочатку Московської держави, а пізніше – Російської імперії, у витісненні або й фізичному знищенні корінних народів на прикладі прадавніх (до 7 тисяч років існування!) етносів саамів та поморів, котрі заселяли Соловецькі острови й сусідню Карелію… Репресії, як виявляється, почалися тут задовго до приходу сюди совєцької влади, а при ній вони лише набрали найбільш потворних і жахливих форм та перетворились на справжній конвеєр смерті.

 * 1627 рік. Указом царя московського Олексія Михайловича та його батька патріарха Філарета звелено було книги українського друку зібрати і на пожежах спалити із суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати українські книги. Так, у Москві спалено 'Учительное євангеліє' Транквіліона-Ставровецького разом з іншими його книгами та 'Катехизис' Лаврентія Зизанія Тустановського.

* 1669 рік. Після Люблінської унії – гоніння на українські книги, надруковані на польській території,

* 1672 рік. Указ про заборону в усіх містах усіх чинів людям тримати в себе вдома та на території Польщі відкрито чи таємно українського друку книги, а хто їх має, то суворо наказано приносити і здавати воєводі, місцевому правителю.
...
Читать

 «Документы Нюрнбергского процесса свидетельствуют, что в огне холокоста погибли более 15 миллионов евреев (более шести миллионов уничтожило гестапо, более шести миллионов убито в Освенциме, более одного миллиона убито в Майданеке и не менее двух миллионов в Дахау, Саксенхаузене, Бухенвальде, Маутхаузене, Флоссенбюрге, Равенсбруке, Нейенгамме, Гузене, Натцвейлере, Гросс-Розене, Нидерхагене, Штутхофе и Арбейтсдорфе)», - пишет в статье «История одного мифа о холокосте» в газете «Киев еврейский» Борис Брин.

«Все известные источники утверждают, что во время холокоста погибли шесть миллионов евреев. Цифра "шесть миллионов" была принята на основе аффидевита штурмбаннфюрера СС Вильгельма Гетля и никакими документами не подтверждена», - утверждает автор статьи.

При этом автор статьи в качестве одного из «доказательств» своего утверждения договорился до того, что обвинил в уничтожении евреев не только руководство нацистской Германии, но и ее противников: «Планомерное уничтожение более 15 миллионов человек было не под силу одному Гитлеру. Холокост возможно было осуществить только благодаря общему сговору руководителей всех воюющих сторон: Черчилля, Рузвельта, Сталина и Гитлера и постоянной координации их действий».

--------

Красивая методика. Придумывается цифра - но при этом даже не пытаются ее обосновать. Зато если вы будете сомневаться в этой цифре - вас назовут антисемитом, нацистом, ксенофобом и обвинят в попытке потоптаться на памяти 15 млн евреев.

А что, собственно, на самом деле представляет собой Эйнштейн? В детстве Эйнштейн долго учился говорить, в семилетнем возрасте мог лишь повторять короткие фразы (74, с. 122). Даже в 9 лет он говорил недостаточно бегло. В политехникуме был серым и заурядным учеником. Средний балл оценок “гения” был между 3 и 4.  

Докторская (кандидатская по российским понятиям) диссертация Эйнштейна “Новое определение размера молекул”, посвященная броуновскому движению, была признана ошибочной (74, с. 124).

Работая с 1902 г. в патентном бюро, Эйнштейн получал массу самой новой и актуальной научной информации, аккумулировал и пользовался передовыми знаниями других ученых. Свою специальную теорию относительности он создал в 1905 г. Но создал её не с нуля. Базовые идеи он взял у Пуанкаре, математический аппарат заимствовал у Лоренца. Порядочный ученый обязан давать ссылки на своих предшественников, такова научная этика. В своей работе Эйнштейн не дал ни одной ссылки, тем самым, выдавая чужие открытия за свои. В научном мире это называется плагиатом, то есть интеллектуальным воровством. Это типично наглая еврейская манера.

После публикации специальной теории относительности Пуанкаре, встретив однажды Эйнштейна, обвинил его в плагиате и в научной непорядочности. Наивный Пуанкаре не понимал, что для еврея плагиата не существует. Иудаизм утверждает, что любая собственность гоев (в том числе и интеллектуальная) – это собственность еврея, который первым её захватит. Украсть чужое и выдать за своё – типичный метод еврейской гениальности. Эйнштейн многому научил евреев. После Эйнштейна все патентные бюро мира забиты евреями. Патентные бюро стали еврейскими воровскими притонами по краже идей неевреев.

Роль славянской жены Эйнштейна – Милевы Марич (сербки по национальности) в создании и специальной и общей теории относительности полностью замалчивается. Однако Милева Марич была сильным физиком, и её роль, мягко говоря, не мала. Достаточно заметить, что все три “эпохальные” статьи Эйнштейна были подписаны соавторами Эйнштейн-Марич (74, с. 128).

Общую теорию относительности Эйнштейн “создал” в 1915 г. на базе фундаментальной теории поляка Минковского о четырехмерном пространстве-времени. А Минковский всего лишь развил идею четырехмерного пространства Пуанкаре. Фундаментальную формулу Е = М С С придумал не Эйнштейн, а его первая славянская жена Милева Марич. Так что в фундаменте даже самых крупных еврейских “гениев” лежат украденные чужие идеи, выданные за свои. Эйнштейн, конечно, вложил и свой труд и получил нечто. Но что получилось? Общая теория относительности полна абсурдов и логических противоречий, и от этих противоречий Эйнштейн избавится не смог. Заметим, что уже в 1916 г. Эйнштейн бросил свою жену Милеву с тремя детьми. Посчитал, что она ему уже больше не нужна. И женился на еврейке Эльзе (его двоюродной сестре по матери и троюродной сестре по отцу).

После этого, 30 лет работая над общей теорией поля, Эйнштейн не смог добиться никаких результатов. Не удалось ни у кого ничего серьезного украсть, и новая еврейская жена ничем не помогала. Квантовую механику Нильса Бора Эйнштейн вообще не сумел освоить. Интеллекта не хватило. Вот какова истинная картина достижений человека, которого евреи пропагандируют как гениального ученого номер
Читать

Голова кримської організації Української народної партії (УНП) Олег ФОМУШКІН вважає україноненависницьким фестиваль «Велике російське слово», що проводиться у Криму, і вимагає від Президента України Віктора ЯНУКОВИЧА і Верховної Ради заборонити його.

О.ФОМУШКІН зазначив, що на згаданому фестивалі обговорюються не теми культури й мистецтва, а переважно питання політичні.

«Цей фестиваль не має нічого спільного з поезію чи прозою, а щороку перетворюється на типовий шабаш російських шовіністів з усієї України та Росії. Теми більшості засідань фестивалю стосуються політичних, релігійних, економічних і журналістських питань, на них розробляються плани деукраїнізації і тотальної русифікації України», - сказав представник УНП.

Він також закликав Службу безпеки України поцікавитись цим фестивалем.

«На ньому відверто говорять про нібито необхідність сепарації окремих територій України і навіть про необхідність ліквідації незалежності нашої держави. До того ж, вся ця антиукраїнська «п’ята колона» фінансується з бюджету Криму й України», - заявив О.ФОМУШКІН.

Нагадаємо, Верховна рада Криму у березні 2011 року ухвалила постанову щодо щорічного проведення шовіністичного фестивалю «Велике російське слово». У постанові підкреслюється, що фестиваль має статус міжнародного. Органам місцевого самоврядування, райдержадміністраціям і Раді міністрів Криму рекомендовано передбачати виділення коштів на організацію заходів у рамках фестивалю шовіністів і заходів для розвитку так званої російської культури і використання мордовського наріччя в регіонах півострова.

*** Фестиваль шовіністів та україножерів «Велике російське слово», що спрямований на популяризацію мордовського наріччя, уперше відбувся в Криму 2007 року. Форум відкривається щороку 6 червня, у день народження ніггера Пушкіна, і триває до 12 червня - Дня Московії.

У рекомендованому Міносвіти до передплати для всіх українських навчальних закладів І-ІІІ ступеня дитячому журналі «Щедрику-Ведрику» галичани подаються як селяни, мислення яких відбувається за принципом «на хлопський розум».

Окрім того, в журналі наголошується, що не буває «галичан великих політиків».

«Існування галичанина  зав’язане на селі і в нього відповідно селянське мислення – «на хлопський розум». У п’ятницю обласні центри на третину порожніють, люди роз’їжджаються по області, для того, щоб в понеділок наповнитися жителями сіл і містечок, «затарених» бульбою, буряком, яйцями, молоком і всім, що допомагає виживати в західноукраїнському не індустріальному місті», - йдеться у статті про Галичину у випуску за грудень 2010 року, який надала ZAXID.NET "Самопоміч".

«По-друге, на ринку праці Галичини не існує таких професій, як рерайтер, PR-консультант, екзистенційний психотерапевт, бо де просте життя – там проста робота – шофер, будівельник, медсестра, продавець. Максимум, про що можна мріяти галичанин з вищою освітою в рідному  місті – це робота клерком в регіональній філії великої компанії або банку. Не буває галичан-космонавтів, конструкторів, олігархів і великих політиків. Проте серед галичан відомі такі шоумени як Віктор Павлик, Андрій Кузьменко, Юрій Горбунов», - додає автор тексту, прізвище якого не вказується.

Зазначимо, що на відповідних сторінках у журналі вказано, що спонсором рубрики, у якій опубліковано текст, є Міжнародний освітній фонд ім. Ярослава Мудрого.

У супровідному листі, що надсилався разом з цим числом журналу до шкіл, наголошується: «Згідно з листом №14/18-3502 від 9.09.2010 р. Міністерства освіти та науки України Всеукраїнський дитячий журнал «Щедрику-Ведрику», Свідоцтво КВ №13656-2630 ПР, видане Міністерством юстиції України, рекомендований до передплати усіма навчальними закладами І-ІІІ ступенів України. Пропонуємо Вам прискорити передплату дитячого журналу «Щедрику-Ведрику».

«Благодійний дитячий фонд «Щедрику-Ведрику» зобов’язаний інформувати Міністерство освіти та науки України про хід передплати», - йдеться у листі, підписаному директором благодійного фонду В. Блюхером (яка чудове жидівске прізвище!). Лист датований 28 лютого 2011 року.

========================

Здається, влада підписує собі вирок. Вона йшла покращувати життя "вже завтра", але життя стрімко погіршується, а владоолігархи лише роздмухують українофобію і займаються антиукраїнізмом. Сподіваюсь, із такою політикою вони довго не протримаються у владі.

 

Верховній Раді пропонують законодавчо заборонити ліквідацію навчальних закладів з навчанням російською та іншими мовами нацменшин.