Джон (Іван) Дем'янюк у залі мюнхенського суду

Повільність судового процесу, який називають "останнім нацистським процесом", просто викликає агонії,- пише у своїй статті мюнхенський кореспондент британського видання Independent on Sunday Тоні Патерсон.

Автор, який побував на одному із засідань, каже, що спершу підсудний прикривав обличчя кепкою, але тепер, через понад рік від початку процесу, йому вже дозволяють надягати сонцезахисні окуляри увесь час у залі суду.

90-річного Джона (Івана) Дем'янюка звинувачують у тому, що він був наглядачем у таборі Собібор в окупованій німцями Польщі у часи Другої світової війни. Його звинувачують у співучасті у вбивстві 27900 євреїв. Судовий процес у Мюнхені розпочався у листопаді 2009-го. Очікували, що він мав завершитись наприкінці 2010-го. Як пише Тоні Патерсон, зараз ніхто взагалі не хоче прогнозувати, коли закінчиться процес.

Телевізійний фарс

Видання твердить, що процес перетворився на фарс. Десятки журналістів, які приходили в перші дні, тепер взагалі ігнорують процес. Майже всі родичі загиблих у Собіборі також не приходять на засідання.

Сам процес навіть перенесли до меншої судової зали у мюнхенському суді. Якби не серйозність звинувачень проти народженого в Україні підсудного, пише далі видання, його появу в суді можна було б розцінювати як телевізійний фарс. Пан Дем'янюк взагалі нічого не говорить, лише іноді зітхає або видає незрозумілі звуки, доволі часто просто засинає під час процесу, не зважаючи на те, що всі докази, які читають на засіданні, одразу перекладають і виголошують українською.

Стан здоров'я також викликає занепокоєння, веде далі Independent on Sunday. Лікарі дозволяють панові Дем'янюку з'являтись у судовій залі лише двічі на тиждень максимум по три години на день. Іноді засідання переривають лікарі, які кажуть, що "підсудний сьогодні вже не зможе брати участь у судовому процесі". Потім його перевозять назад до в'язниці у Мюнхені, де він залишається від часу його екстрадиції зі США у травні 2009-го року.

Завдання для обвинувачення ускладнене тим, що на процесі немає жодного очевидця, який би пам'ятав Джона Дем'янюка із Собібора.

Пан Дем'янюк не сказав жодного слова у суді сам, але в першу річницю від початку процесу у листопаді минулого року від його імені зачитали заяву, де він сказав, що в ті час був "військовополоненим", а тепер німецькі прокурори його несправедливо обвинувачують.

 Неділя, 9 січень, 2011 p.,

http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news/2011/01/110109_demjanjuk_independent_ak.shtml?print=1

 "Чи дійсно загинули шість мільйонів?" - (англ. Did Six Million Really Die?, ISBN 0-906879-95-0) — опублікована в 1974 році книга, в якій автор Річард Харвуд стверджує, що не було шести мільйонів знищених євреїв, а було тільки 256 тисяч померлих.

Скачати  "Чи дійсно загинули шість мільйонів?" можна тут.

Цю книгу називають одним з найбільш дорогих видань, коли-небудь надрукованих англійською мовою. Мільйони слів були сказані і надруковані про цю книгу протягом двох судових процесів в Канаді над Ернстом Цунделем (Ernst Zundel) - видавцем цієї книги.  Єврейське лобі подало на нього до суду. Звинувачення проти Цюнделя спиралося на закон «Про розповсюдження неправдивих відомостей», який взагалі майже не застосовувався і сходить до англійського закону 1275 року - по ньому лицарі забороняли простолюду сміятися над собою в сатиричних віршах. Цюнделю знадобилося вісім років і сотні тисяч
Читать

 




...
Читать

Очевидна і нахабна брехня пана Путіна щодо ролі і місця українців і України в Другій світовій війні можливо й не вимагала від українців нагальної, адекватної і симетричної відповіді, якби не її геополітична причина.

Але поки що не про це. Не буду, так би мовити, голо теоретизувати з цього приводу. Не буду навіть наводити офіційні цифри радянської статистики. Звернуся до головного, тобто долі моєї родини Масляків, яка походить з самого центру Полтавської області.

Це я роблю тому, що моя родина є типовою українською родиною Центральної і Східної України, тієї частини моєї Батьківщини, яка була захоплена Росією у ХУІІ-ХУІІІ століттях і тому вимушена віками проливати кров за чужі нашій нації великодержавні інтереси російського імперіалізму.

Мій далекий прямий пращур Іван Масляк (про нього є дані в Інтернеті) був отаманом Устивицької сотні Миргородського козацького полку і брав участь в усіх походах російської армії.

Рідний брат мого діда Масляк Степан Порфирович, штабс-капітан російської армії і Георгіївський кавалер загинув у 1915 році в Карпатах.

Мій батько Масляк Олексій Андрійович в 30-тих роках ХХ століття був робітником знаменитого Харківського заводу імені Малишева (дайте завдання ФСБ перевірити правильність моїх слів!).

Це дійсно так, я, на відміну від Путіна, не брешу.

Батько з перших днів Другої світової на фронті в складі Червоної Армії. Війну закінчив у !945 в Австрії у званні капітана. Двічі поранений і раз контужений.

Моя мати Масляк Ганна Антонівна, дівоче прізвище Здор, родом з села Зубівка Миргородського району Полтавської області. З перших днів війни в діючій армії. Тричі поранена. Війну закінчила в Берліні.

З дванадцяти її сестер і братів у 1933 році померло від Голодомору дев’ятеро (і це можна перевірити). Кати з Центральної Росії, озброєні до зубів, блокували її рідне село, забирали з малюсіньких долонь її сестер і братів навіть гарбузове насіння. Це щоб "проклятиє хохли" швидше помирали.

Мій дядько Масляк Василь Андрійович восени 1941 року, будучи командиром роти, потрапив разом зі своїм полком у оточення. Командир полку, його заступники, командири батальйонів, до речі, всі етнічні росіяни, вирішили здатися в полон німцям.

Василь Андрійович, ще той козарлюга, особисто їх усіх розстріляв, очолив полк і вивів його з оточення (хай ГРУ перевірить істинність моїх слів). Декілька разів поранений, інвалід війни.

Другий мій дядько, чоловік сестри мого батька, Артем Пицяк війну закінчив у Німеччині, інвалід війни.

Мій тесть Повшедний Іван Тодосьович, який народився в селі Фастівка Білоцерківського району Київської області з 1941 по 1945 рік перебував у діючій армії, війну закінчив в Австрії сержантом. Декілька разів поранений.

Його батько Тодось Микитович теж воював. Був важко поранений. Брат тестя, Повшедний Степан Тодосьович танкіст, війну закінчив у Берліні. Декілька разів поранений, інвалід війни.

Моя теща Ткачук Ганна Мусіївна народилася в знаменитому селі Тарган Володарського району Київської області. В 1933 році село майже все вимерло, оточене "заградотрядами", а точніше бандформуваннями з Центральної Росії. Її зняли з мертвої матері і віддали до дитячого будинку.

Пане Путін! Може опублікуєте поіменні списки цих бандформувань? Багато хто з їх учасників залишився в Україні і тепер їхні діти і онуки складають у нас п’яту колону російського імперіалізму.

Хоча можна їх і не друкувати. Досить вивчити список "українського" уряду чи хуліганів у, прости Господи, Верховній Раді. Заберіть їх, будь ласка, на історичну Батьківщину.

Мою тещу відправили до Німеччини на роботу рабинею, а після повернення додому її "таскали" ваші колеги, пане Путін, намагаючись "пришити" справу, "бо така робота".

Оце така історія однієї української родини, яка є абсолютно типовою для України...

А тепер щодо міфу про якусь особливу хоробрість росіян взагалі і у Другій світовій війні, зокрема. Я з дитинства був допитливим
Читать

Скандал в США : Америка оказалась прибежищем фашистов 

Отто фон Болшвинг

 В США разгорается очередной скандал, связанный с двойными стандартами этой страны в международной политике. Газета «Нью-Йорк таймс» опубликовала выдержки из секретного доклада министерства юстиции США о том, как американские спецслужбы в послевоенное время прятали от международного правосудия сотни нацистских военных преступников и их пособников. Среди названых имён - сотрудник ведомства Адольфа Эйхмана, который непосредственно участвовал в разработке плана чистки Германии от евреев, Отто фон Болшвинг. После войны он был тайно переправлен в США и стал работать на ЦРУ. В NASA долгие годы работал бывший руководитель фашистского военного завода, где использовался рабский труд военнопленных, Артур Рудольф. Власти США на это пятно в биографии Рудольфа закрыли глаза и доставили его в Америку, скрыв от правосудия, мотивируя это тем, что нацист многое знал о производстве ракет. Действительно, Рудольф славно потрудился на этом поприще в США. NASA отметило его заслуги наградой. Рудольфа называют отцом ракеты Saturn 5. ЦРУ приютило и небезызвестного Ивана Демьянюка, обвиняемого в убийствах узников лагеря Треблинка.

«Америка, которая гордилась тем, что была в годы второй мировой войны надежным прибежищем для преследуемых фашистами, стала надежным прибежищем также и для преследователей», - говорится в публикации «Нью-Йорк таймс». 

Артур Рудольф

 О том, как США уводили от уголовной ответственности нацистских преступников и вывозили их из Европы, до сих пор нет полных достоверных сведений. Имеются лишь свидетельства отдельных разведчиков, политиков и журналистов. Одна из наиболее реальных версий связана с засекреченной на беспрецедентный срок в 75 лет операцией англо-американских спецслужб под кодовым названием «Санрайз» («Восход»). В ее основе были закулисные переговоры между США и представителями Гиммлера. Встреча американского эмиссара Аллена Даллеса с доверенным лицом Гиммлера генералом Вольфом, на которой обсуждалось заключение сепаратного мира за спиной Москвы, была полностью вскрыта советской разведкой. Сталин предотвратил этот вариант развития событий. Но у операции «Санрайз» имелось и второе дно, сведения о котором до сих пор засекречены. О нем можно судить по тому, что в результате конспиративных переговоров между представителями США и фашистской Германии в конце марта 1945 года немецкие армии на Западном фронте фактически прекратили боевые действия против Англии и США, без боя сдавая крупные города и пропуская союзников к Берлину. А те, в свою очередь, тоже не оставались в долгу. Именно после тех переговоров резко активизировала свою деятельность так называемая ODESSA (к нашему славному южному городу никакого отношения не имеет) - организация, созданная верхушкой СС для оказания помощи своим членам в послевоенном обустройстве. По некоторым данным, в общей сложности с её помощью из Германии в 1945 году скрылись более 30 тысяч гитлеровцев. Разумеется, не через советскую зону оккупации. Трудно поверить, что такая масса нацистских чинов была переправлена в заранее подготовленные «гнездышки» без ведома и участия наших союзников.

Один из каналов, по которым уходили от возмездия нацисты, заканчивался в Латинской Америке. В конце войны правительство Германии приобрело в Аргентине, Уругвае, Чили обширные участки земли (кстати, до сих пор площадь немецких владений в Аргентине по площади равняется Баварии). Туда и потянулись в апреле-мае 1945 года суда, груженные пассажирами с новенькими документами
Читать

21 декабря Национальный мемориал Катастрофы и Героизма "Яд Вашем" объявил о начале конкурса малых грантов (до 5000 долларов) на развитие проектов в области исследования Холокоста на территории Советского Союза. Этот конкурс организован при поддержке благотворительного фонда Genesis (российского магната Михаила Фридмана).

К участию в конкурсе принимаются заявки на развитие проектов в различных сферах образования и культуры: научные исследования, публикации, учебные, художественные, театральные, медиа-, видео- и кино-проекты. Они будут оцениваться в соответствии со следующими критериями: новизна и перспективность проекта, актуальность для русскоязычной общины, широкая пользовательская аудитория, долгосрочный эффект, возможность дальнейшего развития проекта после окончания гранта, рекомендации специалистов и исследователей в области Катастрофы (это не автомобильная катастрофа, это сейчас так говорят на холокост, потому что холокост не совсем правильно, ведь это еврейское ритуальное убийство через сожжение живьем).  Основная цель этой инициативы – поддержка новых идей и проектов, ориентированных на русскоязычную аудиторию.

Заявки на участие в конкурсе следует направлять на иврите или английском языках на электронную почту small.grants@yadvashem.org.il. Форма для заполнения заявок размещена на официальном сайте "Яд Вашем". Заявки принимаются до 15 февраля 2011 года.

Любопытно, что тему холокоста последнее время начали активно развивать еврейские магнаты из СНГ - русские евреи Михаил Фридман и Вячеслав (Моше) Кантор - глава Европейского еврейского конгресса (ЕЕК), казахский еврей Александр Машкевич, который возглавляет  Евроазиатский еврейский конгресс (ЕАЕК), украинские евреи Павел Боголюбов и Игорь Коломойский - президент Европейского Совета еврейских общин (ЕСЕО). А вот Вице-президент Европейского Совета еврейских общин и президент Всеукраинского еврейского конгресса Вадим Рабинович сказал, что проекты ЕСЕО никак не координируются с планами Европейского еврейского конгресса. "А зачем нам это? Мы реализуем свои проекты. Темы, которыми занимается Кантор, например, Холокост и безопасность, - мы их не трогаем. Мы занимаемся общинной работой, и нас не интересует, кто в итоге получит ордена". Некотрые подозревают, что тему холокоста на самом деле начали "сливать", тем более что деньги за холокост с Германии, Австрии, Швейцарии уже почти все выкачаны. Поэтому над холокостом в сети начали потешаться не только антисемиты, но и простые блоггеры, умеющие думать.

Тем не менее, 5000 долларов никто из вас не хочет зароботать? Или может мне "актуальную и перспективную" тему подскажете?

Поскольку эта тема с одной стороны заезжена, с другой так или иначе всплывает, не мешало бы сформулировать мою собственную позицию по поводу сабжа здесь. Так или иначе, мнения историков разделились. Одни считают, что "холокост" был, другие нет. Я не собираюсь здесь доказывать абсурдность локохоста, а лишь пробегусь по поводу самого подхода к истории и поясню свою "предвзятую" точку зрения.

Во-первых, любое историческое событие так или иначе трактуется, основываясь на каком-то фактологическом материале. Во-вторых, сам материал отбирается по какому-то критерию. В-третьих, необходимо учитывать отношение к самому материалу исследователя. Хотя история не может претендовать, как гуманитарная наука, на звание полноценной научной дисциплины (см. подробнее К. Поппера, Л. Витгенштейна, И.Лакатоса или Б. Рассела, кому надо - дам полные названия соответствующих трудов), тем не менее, она все-таки имеет свою методологию, которую можно назвать научной, поскольку альтернатив нет и не предвидится. Таким образом, некоторые гносеологические критерии (верифицируемость, к примеру) к ней применимы только номинально, фактически же нередко приходится наблюдать лишь уверенность в какой-либо гипотезе. Многие факты, разумеется, сложно отрицать, поскольку методика рассмотрения различных точек зрения на одно и то же событие вполне работоспособна. Например, можно рассматривать историю становления Руси лишь из несторовских летописей, в то время как "не замечать"/"не знать" из каких-нибудь соображений историков, изучавших Русь извне, и для которых события в ней были менее значимы, и тем более не рассматривать в таком исследовании археологический материал. Те или иные фактические данные позволяют выстроить теоретическую модель взаимоотношений и сделать попытку найти причины тех или иных событий. Именно рассмотрение различных источников, в том числе заведомо ложных, дает возможность объективно подойти к изучению материала. Но поскольку науку иногда делают совершенно не сознательные лица, то и к науке они подходят безответственно, в гуманитарных науках безответственность еще может пройти, а вот в т.н. точных, такая безалаберность не проходит незамеченной (хотя есть и там свои случаи, но это выходит за рамки этого сообщения). Гуманитарные науки, правда, накладывают свой отпечаток на образ мышления, но это не должно быть оправданием фальсификации событий.

Приближаясь к теме, отмечу, что лохокост - даже не подвергаемая сомнению теория, а именно набор сомнительного фактологического материала. Именно в таком случае при неизвестности (а чрезмерная перегруженность противоречивыми деталями фактологического материала дает информативность близкую к нулю), можно строить абсолютно любые в рамках данного материала гипотезы. Их можно принимать к сведению, их можно отбрасывать, в них, в конечном итоге, можно просто верить. Последнее в науке у меня вызывает больше всего недоумения. Точнее, мне давно известно, что многие ученые (кандидаты, профессора и пр.) не особо интересуются эпистемологией (по разным причинам), поэтому для себя уже сформировали какой-то взгляд на мир, и вера в единственную трактовку факта может в формировании точки зрения играть решающую роль. Что уж говорить о гуманитарных дисциплинах? Ведь сомнение в фактах уже не позволяет сформулировать сколь угодно прогнозируемую модель. Можно что-то как-то объяснить и попытаться связать, но вот прогнозов из нее уже сделать вряд ли получится. Примеры слишком распространены, чтобы их приводить, это из той же серии, что и "предсказания" Нострадамуса, которые трактуются по факту происшествия какого-то события...

Однако спор ревизионистов и сторонников холокоста дошел уже до той стадии, когда некоторые лица с обоих сторон начинают пользоваться демагогическими приемами, не замечая спорных вопросов и с того, и с другого лагеря. Сторонники "холокоста" выдергивают из
Читать

Жидівська поліція - так називалась «Служба порядку» (польською - Żydowska Służba Porządkowa, в просторіччі policja żydowska,  нім. Judischer Ordnungsdienst) — органу для забезпечення порядку, який утворювався у кожному єврейському гетто під час німецької окупації.  Існувала у 1939—1943 роках.

Жидівська поліція підпорядковувалась юденратам — жидівським радам, які очолювали відповідні гетто і складалися з поважниї євреїв та рабинів. Зброї жидівська поліція не мала — членам полиції дозволялось носити тільки гумові кийки. На чолі поліції варшавського гетто стояв вихрест, колишній полковник польської поліції Юзеф Шерінський.

Єврейська поліція мала наступні функції:
...
Читать

Заява Івана Дем`янюка

з приводу рішення продовжити судовий процес в нинішній Німеччині, спадкоємиці Третього райху, винесений без жодних на те юридичних підстав аморальними суддями - з порушенням засад справедливого судового розгляду, супроти правди, законнності, а навіть самих основ правосуддя

У Нюрнберзі, як і в пізніших судових процесах, які відбувалися в Німеччині, жоден прокурор, жоден суддя не наважився б так спотворювати закон й факти, як це нині чинять тут (у Мюнхені). Дійсно, відмова німецької влади взяти на себе відповідальність за тортури і смерть мільйонів радянських військовополонених, за нелюдські умови, в яких ми перебували, це – відмова німців від повної відповідальності за Голокост.

Я звинувачую суддів Aльта, Ленца і Пфлудера за:
...
Читать

Ге́тто це райони міст, де добровільно або примусово проживають етнічні меншини. Під час Другої світової війни словом «гетто» називалися ті житлові зони куди німці збирали євреїв для компактного мешкання. Найбільш відоме Варшавське гетто, а в Радянському Союзі і пострадянському просторі Мінське гетто. Були закриті і відкриті гетто. Відкриті гетто виникали в містечках зі значним єврейським населенням, де було недоцільно його виселяти і потім охороняти. Крім того, гетто виникали і в дрібних населених пунктах, де німецька влада не могли організувати охорону закритого гетто. У відкритих гетто євреям наказували лише не залишати свого населеного пункту та не відвідувати громадських місць. У цих гетто євреї, також як і в закритих гетто, виконували примусові роботи, зобов'язані були носити єврейські розпізнавальні знаки, платити контрибуцію. У всіх гетто утворювалися юденрати або призначалися старости.

Юденра́т (нім. Judenrat — «єврейська рада» (жидівська рада) — єврейський адміністративний орган самоврядування, який за ініціативою німецької окупаційної влади в 1939 році створено при Генерал-губернаторстві Польщі (нім. Generalgouvernement für die besetzten polnischen Gebiete) у кожному єврейському гетто, на окупованих нацистами територіях, і пізніше на території СРСР. На території Європи діяв 101 юденрат.  Окремий юденрат міг відповідати за певне гетто, окрему територію, регіон або навіть за цілу країну. До повноважень Юденрату входило забезпечення господарського життя і порядку в гетто, збір різних грошових коштів, а також виконання розпоряджень і наказів окупаційної влади. Юденрати складалися з впливових людей і рабинів.

Юденрату підпорядковувалась єврейська (жидівська) поліція (нім. Judischer Ordnungsdienst), але про неї ми поговоримо іншим разом.

Тобто жили собі євреї в таких містечках відокремленним життям і майже всі пережили війну, навіть збройні повстання там підіймали. Потім, через багато років вони почали говорити, що "дивом пережили голокост" і пройшли через "пекло гетто". Пекло, напевно тому, що потрібно було працювати, а не гендлювати.

Отак починалась Варшавське гетто. Просто відокремили для євреїв половину міста.

На вулицях було чисто, охайно, будинкі були комфортні для проживання

Люди ходять, життя кипить, підлітки скрізь однаково кучкуються, пекла не помітно

Продуктова картка - хліб, м'ясо, мармелад, різне, цукор - непогано харчувались.

Групове фото шести єврейських жінок, які засмагають у Варшавському гетто, в цей день вони склали іспити в школі зрілості. Тепер вони жертви голокосту.
Липень 1942

Мінськ. Діти є діти,  граються. Ніхто нікого не знищує, всі веселі.
...
Читать