Возмущение российских деятелей культуры расправой над директором Новосибирского оперного театра, “провинившегося” в том, что он выпустил на сцену не понравившуюся ханжам оперу, приобретает массовый характер. И вот уже собирают подписи за отставку министра культуры – жаль, конечно, что не министра обороны, но эти два чиновника в России не сильно отличаются друг от друга.

Среди подписантов я увидел немало замечательных, уважаемых мною людей, которые все последние годы не приемлют авантюр собственной власти. И к этим людям у меня вопросов нет – только сочувствие и поддержка. У них хватило мужества вступиться за нашу страну – когда их власть кромсала Украину и убивала наших граждан. И, естественно, у них хватает смелости бросить вызов ополоумевшему чинуше, фактически уничтожающему культуру на посту ее министра. 

Вопросы есть к тем, кто поддержал крымскую авантюру Путина, а теперь сокрушается. Назову только два имени когда-то блестящих актеров и режиссеров, превратившихся в сытых администраторов – бывшего Калягина и бывшего Табакова. Вот мне просто интересно – когда они аплодировали, рассказывали нам сказки о крымском референдуме и подписывали разные письма – они что, не понимали, чем дело кончится? Что начнут с Крыма – закусят искусством? Что опять будут увольнять неугодных, введут репертуарные комиссии – об этом уже говорят в путинской администрации в полный голос? Что то, что еще осталось от русского театра, погибнет в этой зловонной клоаке? Не рассказали им? Историю не учили? Советское раболепие сработало? Калягин-то Ленина играл, мог бы вспомнить. А Табаков – так вообще Шелленберга – ему же перевоплотиться в Путина это пять минут работы над образом – и все должно быть ясно.

А теперь им жалко театра! Театра! Высшей гармонии! “Не стоит она слезинки хотя бы одного только того замученного ребенка, который бил себя кулачонком в грудь и молился в зловонной конуре неискупленными слезами своими к «боженьке»!”. Помните, да? Когда вы плюнули на слезы несчастных украинских детей ради помешательства своей власти и своего народа – и театр ваш погиб.

Зла на вас не держу, Олег Павлович, Александр Александрович – одно сплошное сожаление и разочарование глупостью и недальновидностью вашей. Великий Мейерхольд, до которого никому из вас не дорасти в вашем заменившем талант чиновничьем порыве, поддерживал Сталина буквально до последнего своего дня на свободе – и погиб в кровавой луже. Сходите в Брюсов переулок, подойдите к дому, в который он так и не вернулся. Пусть минует вас чаша сия.

Виталий ПОРТНИКОВ

Пісня “Яблучко” є махновською, і не має жодного стосунку до матросів, а народно-марширувальна «Маруся, раз, два, три» має і народну, і також, махновську версію “Ех, яблучко, куди ти котишся, Махну в рот попадеш, не воротишся”

Це "Пісня гуляйпільських весіль" (її друга назва — "Яблучко"). У самому творі конкретно про весілля не йдеться: перед слухачем постає експресивно виразна картина застілля махновців у Гуляйполі:
Гуляє Гуляй-Поле

,Як бубони двори.

Ворота й двері - навстіж,

Чарки аж гнуть столи!

Заходьте, наших знайте,

З губерній і столиць!

Махно часто був поважним гостем на весіллях багатьох юнаків, які входили до його загонів. Згадки про цю подію знаходимо в численних свідченнях сучасників Н.Махна, зафіксованих тією ж експедицією. Крім того, заголовок поезії викликає згадку про відомий факт вдалого проникнення махновців у ворожий тил під виглядом весільного поїзду. Зразком художнього відтворення цього оригінального воєнного ходу є поема В.Сосюри "Махно".

"Пісня гуляйпільських весіль" має цікаву історію створення, тому потребує окремої розповіді та історичного екскурсу. Здавна в народі існував такий пісенний жанр, як частівка. Вона мала швидкий ("частий") темп, звідси й пішла її назва — "частівка". У ній народ висловлював своє ставлення до різних подій. Особливо актуальним це стало під час громадянської війни, коли події мінялися, як у калейдоскопі. Таким чином в Україні 1918 року й виникла знаменита частівка "Яблучко". Чому саме така назва — "Яблучко"? У часи петлюрівщини "пустити "яблучко"означало кинути гранату. У частівці співалося про різні події, у ній діяли полководці й політичні діячі, у ній висловлювались погляди й настрої людей. Зберігаючи основні ознаки жанру: куплетну побудову, злободенність, швидкий темп, характерний для танцювальних і жартівливих пісень, "Яблучко", в порівнянні з іншими частівками, виходить за межі місцевих сільських тем і стає чимось на зразок усної "музично-танцювальної" газети з текстом, що змінювався вслід за подіями. Популярність частівки вийшла навіть за межі України — численні варіанти "Яблучка" виконувалися мовами різних народів Радянської імперії.

...
Читать

У каждой страны есть запах особый...
Пахнет Италия свежею сдобой
Франция пахнет вином и духами,.
Ну а в Швейцарии пахнет сырами.

Пахнет Голландия запахом пряным,
Кофе, тюльпанами, марихуаной.
Бельгия пахнет Евросоюзом,
А в Люксембурге - фруктовыми смузи.

Пахнет Германия с Чехией пивом,
Продажной любовью пахнут Мальдивы.
Пахнет Бразилия сексом и танцем,
Чаем и тостом пахнут британцы.

Пахнут свободой Америки штаты,
Нефтью воняет песок в Эмиратах.
Пахнет рабочею силой Китай,
Пахнет в Тайланде бокс МуайТай.

Пахнет Япония острым вассаби,
В Индии Гангом воняет неслабо.
Пахнет гашишем Афганистан
Маком душистым разит Пакистан.

Пахнет Колумбия лишь кокаином,
Пахнет пшеница и рожь в Украине.
Мексика пахнет текилой и тако
Пахнет на Кубе душистый табак.

Телом немытым, говном, перегаром,
Гарью удушливой, гнилью, угаром,
Тленом и кровью, плешивым мессией...
Что так воняет? Конечно, Россия.

Тарас ШЕВЧЕНКО

***

У Вільні, городі преславнім,
Оце случилося недавно,
Ще був тойді... От, як на те,
Не вбгаю в віршу цього слова...
Тойді здоровий-прездоровий
Зробили з його лазарет,
А бакалярів розігнали
За те, що шапки не ламали
У Острій брамі. Дурня знать
По походу. Отже назвать,
Єй-богу, я його не вмію,
Того студента,— що ж нам діять?
То синок був литовської
Гордої графині.
І хороше, і багате,
І одна дитина,
І училось не паничем,
І шапку знімало
В Острій брамі. Добре було,
Та лихо спіткало!
Улюбилося, сердешне,
Було молодеє,
У жидівку молодую
Та й думало з нею,
Щоб цього не знала мати,
Звичайне, побратись,
Бо не можна ради дати,
Що то за проклята!
Мов змальована сиділа
До самої ночі
Перед вікном і втирала
Заплакані очі,
Бо й вона таки любила;
І страх як любила!
Та на бульвар виходила
І в школу ходила
Усе з батьком, то й не можна
Було ради дати.
І банкір якийсь із   Л ю б с ь к а
Жидівочку сватав.
Що тут на світі робити?
Хоч іти топитись
До   З а к р е т у,   не хочеться
Без жидівки жити
Студентові. А жид старий
Ніби теє знає,
Дочку свою одиночу
В хаті замикає,
Як іде до лавок вранці,
І найма сторожу,
Стару Рухлю. Ні, небоже,
Рухля не поможе.
Уже де вона на світі
Роман сей читала
З шовковою драбинкою —
І Рухля не знала.
Може, сама догадалась.
Тілько заходилась
Та сплела й собі такую,
І вночі спустилась
До студента на улицю.
І де б утікати,
А вони — звичайне, діти —
Любо ціловатись
Коло воріт заходились.
А жид ізнадвору,
Мов скажений, вибігає
З сокирою! Горе!
Горе тобі, стара мати.
Нема твого сина,
На улиці валяється
Убита дитина,
Убитая жидовином.
Горе тобі, мати.
Жидівочка... де та сила
Взялася в дитяти?
Вихватила ту сокиру
І батькові в груди
Аж по обух вгородила.

Отаке-то чудо
У тім місті преславному,
У тій Вільні сталось.
Дивувались довго люди,
Де вона сховалась,
Жидівочка та гадюча,
Що батька убила.
А вона вночі любенько
В Вілії втопилась,
Бо найшли її в Закреті,
Там і поховали.
А графиня без дитини,
Сердешна, осталась;
Поїхала у Рим, кажуть,
Та десь опинилась,
Та з маркізом якимсь голим,
Кажуть, одружилась.
Може, й брешуть, бо, звичайне,
На те вони люди:
І вдовицю не забудуть,
І тую осудять!

[Друга половина 1848,
Косарал]

«Кто эти странники?»

(Исследование политики еврейского самоопределения) 

«Считаю, что если отделить еврейство от его духовной сущности, все, что останется — это чистый расизм. Так вот, я не религиозный и не светский еврей. Я вообще не еврей. <…> Я себя считаю палестинцем, говорящим на иврите. Я говорю на иврите, и моя родина — Палестина».

Гилад Ацмон

Рецензия Пола Джей Бэйлса
9 сентября 2011

Пол Бэйлс утверждает, что новая книга Гилада Ацмона «Кто эти странники?» (2011)  является редким произведением, которое не должны пропустить те, кто сталкивался с кризисом самоопределения. В ней смело и в исторической перспективе рассматриваются многие спорные вопросы, связанные с еврейским самоопределением, политикой и [государством] Израиль.

 

Автор книги «Кто эти странники?» – Гилад Ацмон, ученый, плодовитый писатель и ведущий джазовый саксофонист. В ней он с проницательностью рассматривает кризис самоопределения, который пережил сам, и с которым сталкиваются многие евреи.

Ацмон с боем прошёл сквозь эти противоречия – от первоначальных познаний израильского сиониста до пробуждения себя как гуманиста.

Книга раскрывает его прирожденную способность переключаться между качествами популярного артиста (успешного саксофониста и «акулы пера») и компетентного философа.

 Без сомнения, «Кто эти странники?» разбудит многих читателей, доставит удовольствие одним и вызовет раздражение у других.

Читать

Присвоєння Шевченківської премії чи не щороку супроводжується скандалом. Цей рік наче виняток. Лауреатами премії з літератури стали Петро Мідянка за збірку поезій 2010 року «Луйтра в небо» і Володимир Рутківський за історичну трилогію для дітей «Джури» 2007-1010 рр. («Джури козака Швайки», «Джури-характерники», «Джури і підводний човен»). Ми взяли коротке інтерв’ю в пана Рутківського. 

Пане Володимире, поділіться, будь ласка, своїми першими враженнями після того, як ви дізналися, що стали лауреатом Шевченківської премії.

Ця премія, як і для всіх письменників, для мене означає дуже багато, адже це найбільш почесна премія в Україні.

Чесно зізнатися, я не був переконаний у своїй перемозі, хоча в пресі мені її пророкували. Особливо завдячую літературознавцеві Кості Родику, який допомагав мені в інформаційному просторі. Він є організатором премії «Книжка року», і для мене думка Кості дуже важлива.

Я собі думав, навіть якщо не буде Шевченківської премії, то всі добрі слова про мою творчість здатні замінити її. Я не ганяюся за грошовими еквівалентами, мені просто важливе тепле слово про мою роботу.

Щодо самої премії… Я висувався вже кілька разів. Торік мої захисники зіткнулися з захисниками книжки Василя Шкляра з його «Залишенцем». Тож у мене не було якось завищеної самооцінки. Я знав, що в мене й цього разу доволі сильні суперники. Це Петро Мідянка, деякі речі якого вважаю просто геніальними. Мирослав Дочинець – теж досить чудовий, бачить з середини свій текст…

Звісно, була неабияка радість, коли мені зателефонували й сказали, що я отримав премію.

Ви вже придумали, на що потратите гроші (250 тисяч гривень)?

Якби це було двадцять років тому, я б, не задумувався, на що їх витратити… Я сам своїми руками вицюкав собі двоповерхову хату з ракушняку.

Своїми руками?

Аякже! Письменники не тільки сидять за столом, як майстри слова, а ще й можуть бути майстрами на інші руки. Тож потратив би на будинок…

А ще більше я люблю мандрувати. Тому поїхали б з дружиною в Карпати чи любу моєму серцю Угорщину… Та оскільки мені вже 75 років і мандрівками не дуже пахне, то я, порадившись з друзями, вирішив, що було б непогано покласти цю премію на депозит і за відсотки від неї створити якусь премію для дитячої літератури. Нехай би називалася «Джури».

От ми зараз носимося з цією ідеєю, як з писаною торбою. Це буде така собі альтернативна премія Лесі Українки, яка дуже задержавлена. Наприклад, її дають не тому, що твір цього вартий, а тому що якийсь «регіон недоохоплений». А наша премія буде суто за досягнення в дитячій літературі.

Дитячі письменники, на мою думку, це найбільш затуркана, зацькована частина нашого письменництва. І це буде деякою підтримкою для них, бо сума буде більш-менш така, що дасть можливість письменникові бодай з рік посидіти над своїм текстом, без поспіху, не кидатися в якесь заробітчанство. Адже мені відомо, у якому стані дитяча література. Знаю, що члени Шевченківського комітету з величезними труднощами давали мені цю премію. Бо побутує така думка, що дитячим письменника нічого не треба і що в них є своя премія імені Лесі Українки, яка становить близько десяти тисяч гривень. Але ж тут різниця в грошовому еквіваленті просто божевільна.

Ну, і дещо віддам жінці за борщі, які вона варила для мене, коли я писав.

Торік Василь Шкляр відмовився приймати Шевченківську премію доти, поки не звільнять Табачника…

Як кажуть, гроші не пахнуть. Мені ця премія все-таки потрібна для іншої премії в дитячій літературі. А якщо говорити по совісті – то Василь Шкляр правий.

Знаю, що зараз іде тиск на все українське в гуманітарній сфері, і не тільки. Іде перекручування, просто шулерство,
Читать

Таджикский поклонник премьер-министра Владимира Путина записал видеоролик, в котором он прославляет "посланника Бога" и многолетнего "агента" "ВВП". Проникновенным голосом Толибджон Курбанханов на русском языке почти без акцента поет нескладную песню, убеждающую российских избирателей, что другого выбора 4 марта у них просто нет.


Уморительное сочетание неуклюжего текста, изображения поющего артиста в пиджаке и строгом сером пальто на фоне Кремля, кадров недоуменно взирающего в объектив Путина с перекошенным лицом, неотвратимо приводит к противоположному (от заложенного автором и исполнителем) воздействию ролика. Как точно передал это ощущение блоггер kosmopes в комментариях на YouTube, где выложен ролик: "Мы стали более лучше смеяться над властью".

...
Читать

В Украине закрыли EX.UA популярнейший файлообменник. За нарушение авторских прав. Его организаторы и участники подвергаются уголовному преследованию.

Сервисом EX.UA пользовались миллионы украинцев. Если обмен файлами – это преступление, то все мы – преступники. Практически поголовно.

Разгром популярного ресурса милицией рядовые пользователи уже рассматривают как очередные происки антинародного режима Януковича. Хотя в данном случае режим просто стал на сторону отмирающей идеологии карательного внедрения копирайта. Идеологии, которая насаждается повсюду стараниями американских продюсеров и вызывает бурю протестов по всему миру.

В США и Европе файлообменники закрываются постоянно еще с конца XX века. На борьбу с ними брошены все силы медиа-индустрии. Особенно сейчас, когда банкротство компании Kodak показало, что технический прогресс невозможно остановить, и те, кто делал ставки на сдерживание технологий, в конечном счете проигрывают.

Можно понять гигантов киномузыкальной индустрии и рынка программного обеспечения. Они привыкли вбухивать миллиарды в производство хитов, а затем дорого и поштучно продавать копии предметов массовой культуры. Файлообменники снижают их доходы, потому что стоимость отдельно взятой копии множится на ноль.

Законопроект SOPA (Stop Online Piracy Act), внесённый в Палату представителей США 26 октября 2011 года, является финальным рывком "правообладателей" к нашим кошелькам. Авторские права в изложении этого шедевра консервативной мысли выписаны весьма радикально: предлагается блокировать доступ к любому ресурсу, где были отмечены случаи нарушения копирайта.

По сути, идеологи SOPA ставят под сомнение свободный обмен информацией между людьми. Ведь свобода подразумевает возможность выбора, и обязательно найдутся те, кто этим выбором злоупотребляет.

Конечно, свободный обмен информацией не означает возможность пользоваться результатами творчества автора без оплаты его труда, без удовлетворения нормальных мотиваций творить объекты интеллектуальной собственности ради прибыли.

Вопрос только в способе оплаты и в цене.

Чтобы все было по-честному, как того требует рыночная экономика, цену на авторское произведение должен диктовать рынок. И сервис доступа к информации, включающий в себя способ оплаты, должен быть удобным.

Рынок уже выбрал современные технологии доступа к информации, которые делают процесс копирования бесплатным. Выбор потребителей де-факто исключает чью-то монополию на распространение копий ПО или произведений искусства.

Физически невозможно заставить потребителя смотреть телевизор, ходить в кино, покупать CD и DVD-диски, если потребителю удобнее без этого обойтись.

Правообладатели должны научиться получать прибыль в новых условиях.

Нормальный путь к этому – легализация файлообмена на взаимовыгодных условиях для рядовых пользователей, правообладателей и владельцев файлообменников. Сторонам следовало бы сесть за стол переговоров, а не опускаться до разборок – кто халявщик, кто уголовник, кто занимается цензурой и гонится за сверхприбылями в ущерб интересам общества.

Взаимовыгодных решений может быть много, и владельцы файлообменников их озвучивают.

Можно брать абонентскую плату за доступ к секторам платных файлов на файлообменниках, за рекламу, распределяя прибыль между владельцем сервиса и правообладателями.

В идеале, поскольку весь интернет является источником бесплатных копий разнообразной информации, администраторы крупнейших сегментов сети могли бы ввести специальные отчисления
Читать

За повідомленням російського телеканалу в Петербурзі «100 ТБ» від 13 січня, місцева путінська прокуратура звинуватила в інакомисленні відомого письменника та історика Олега Віноградова. За твердженням прокуратурщиків, Виноградов скоїв свій злочин 3 роки тому у виданій ним накладом в 500 прим. монографіїі «Нариси початкової історії російської цивілізації», оскільки привів цитати з свідоцтвами стародавніх єврейських пророків про євреїв.

У анотації на цю книгу мовиться:

«У книзі узагальнено багато невідомих і часто замовчуваних фактів початкової історії російського народу, що створив одну з найбільших світових цивілізацій. Показаний вплив стародавніх слов'янських етносів на виникнення цивілізацій Китаю, Індії, Вавілона, Єгипту, держав Європи і Азії. Зведені воєдино невідомі на сьогоднішній день джерела, що відносяться до стародавньої історії слов'ян-русів, включаючи перекази, легенди і міфи. Звичайно, не всі вони можуть бути визнані достовірними, багато хто вимагає додаткового вивчення і перевірки, деякі будуть знехтувані. Автор показав, що історичне коріння російської цивілізації, її вплив на інші народи і держави, набагато глибше, дієвіше, ніж вважалося раніше».
...
Читать

29 сентября во Львове «Молодежный националистический конгресс» в рамках Антитабачной кампании проводить акцию «Перепиши историю сам».

Как сообщили организаторы, действие будет проходить на площади перед университетом Ивана Франко, начнется в 11.15.

Целью акции является привлечение внимания к переписыванию важных фактов из истории Украины.

Акция будет проходить в формате театрализованного действа, в котором сможет принять участие каждый неравнодушный к истории, которую будет изучать молодое поколение. «На это событие организаторы пригласили министра образования и науки, молодежи и спорта Украины - Дмитрия Табачника, который в свою очередь проведет мастер-класс (и не только) по переписыванию истории», - отмечено в сообщении.

«Наша история очень интересна и богата. Я не понимаю, почему власти не хотят признать героями людей, которые действительно этого заслуживают, желают скрыть или изменить важные факты. А хуже всего, что по этим переделанным фактам будут учиться дети и считать их справедливыми. Какой бы наша история не была, каждый имеет право знать правду и самому решать поддерживать их или нет. Лично я считаю, что нам есть чем гордиться!» - сказал один из организаторов.