Как Митрополит Павел учил журналистов работать - ВИДЕО

Руководство телеканала 1 +1 уверенно, что поведение журналиста телеканала Михаила Ткача профессиональной и корректной. Напомним на журналиста жаловался Митрополит Вышгородский и Чернобыльский, наместник Киево-Печерской лавры Павел.

 Об этом говорится в ответе Генерального директора телеканала «1 +1» Александра Ткаченко на открытое обращение архиерея. «Считаю неправомерным вмешательство Церкви в политику работы средств массовой информации, но из уважения чувств верующих, и учитывая что реакция может быть неоднозначной, мы не поставим в эфир разговор владыки с журналистом.», - отметил руководитель канала.

Однако, для того, «чтобы каждый имел возможность оценить адекватность поведения журналистов телеканала" 1 +1 "» видеоматериал был размещен в интернете. Напомним, митрополита возмутило то, что журналистов заинтересовали машины и телефоны священников. 

Володимир Даниленко – відомий сучасний український прозаїк, автор книжок «Місто Тіровиван», «Сон із дзьоба стрижа», «Лісоруб у пустелі», «Газелі бідного Ремзі», «Кохання в стилі бароко», «Капелюх Сікорського». Його книжки неодноразово одержували літературні нагороди та лідирували у національних книжкових рейтингах. У багатьох своїх творах письменник торкається духовної кризи людини і кризи суспільства. Сьогоднішня розмова з письменником - про кризу церкви.

МОСКОВСЬКА ПАТРІАРХІЯ – ПОТУЖНА БІЗНЕС-ІМПЕРІЯ

Пане Володимире, у вашому містичному романі «Кохання в стилі бароко» диявол приїжджає в гості до настоятеля Києво-Печерської лаври, бо відчуває себе комфортно в цій святині серед близьких йому за духом людей. Ви хочете сказати, що хвороби суспільства безпосередньо пов’язані з кризою церкви?

Насправді криза суспільства пов’язана з кризою віри. А церква –відображення того, що робиться в суспільстві, яке все більше стає меркантильним і все менше переймається такими речами, як віра, совість, християнські ідеали.

Сучасну церкву роз’їдають розбещеність і гроші. Ви подивіться, як почастішали в Україну візити патріарха Російської православної церкви Кирила, одержимого пронафталіненою візантійською ідеєю. Як кожен російський діяч зі старосвітськими комплексами, він – «собиратель земель», який менш за все переймається проблемами спасіння душі своєї пастви. А в Україні в нього доволі меркантильні інтереси – гроші.

Ще за Алексія ІІ Кирило був замішаний у скандалі, пов’язаному з торгівлею тютюну, який потряс російське суспільство. Про це писало багато російських видань. Назву лише такі, як «Московский комсомолец», «Ленинградская правда», сайт науково-популярного журналу «Просветление знанием» тощо. Без митних зборів пан Гундяєв провозив через кордон як гуманітарну допомогу великі партії сигарет фірми «Філіп Морис», які поступали в Данилів монастир. У митних документах було зазначено, що продавцем сигарет є Московська патріархія.

До тютюнового бізнесу притягнута й рідня нинішнього патріарха. Його сестра Лідія Леонова має близько 300 тютюнових структур. Під опікою патріарха також макаронна фабрика в Смоленську. Московська патріархія має комерційний банк «Пересвєт», який зосередив величезні капітали. А жоден зі 140 з гаком російських єпархіальних архієреїв публічно не підтвердив, що ці кошти були спрямовані на відбудову напізруйнованих храмів і монастирів. У відомстві паріарха Кирила є завод, що випускає воду “Святой источник”. Гроші від продажу води надходять у той же банк «Пересвєт». Свого часу пан Гундяєв підписав угоду з компанією «АРТГЕММА» про створення спільного підприємства з обробки й торгівлі алмазів.

На сьогодні Московська патріархія – потужна бізнесова імперія, що займається торгівлею тютюну, алкоголю, алмазів, нерухомістю, туристичним і готельним бізнесом. Комерційна структура Московської патріархії придбала в Москві супермаркет «Скобелевський», а потім продала його за два мільярди рублів. Це лише невелика частина того, чим насправді займається патріарх Кирило, якому цих грошей панічно не вистачає, тож він уже давно носиться з ідеєю законодавчо закріпити церковні збори з кожного громадянина Російської Федерації.

І коли я бачу на вулицях Києва служителів Московського патріархату з жирними немитими головами і бідно одягнених фанатичних жіночок, які щотижня здійснюють магічні обходи навколо Верховної Ради, мені стає шкода цих задурених людей, які насправді не знають, чим займаються їхні пастирі-мільйонери.

ЯК
Читать

Українська влада не втомлюється рапортувати на всю країну про переможні "покращення життя".

І про те, що невпинно злітає ВВП, і що піднімається рівень життя, щоправда, поки лише для олігархів, і що з'являються нові робочі місця, і що пенсії та зарплатня ростуть наче на дріжджах, покращується бізнес-клімат, і такі інші "солодкі речі".

Вислухавши цю всю "локшину", вирішив провести невелике дослідження...

Розкажу як його проводив. Маючи контакти по супермаркетах, взяв інформацію по цінах станом на квітень 2009-го, квітень 2010-го та квітень 2011 року. Так само підняв дані по розміру пенсії звичайного пересічного пенсіонера в той же період та дані платіжок по утриманню квартири.

Ось що отримав:

Підвищення пенсії за 3 роки відбулось аж на 38% – по 10 відсотків у рік, і це тільки тим хто мав мінімальну пенсію. А хто мав пенсію, наприклад, 900 гривень, то приріст пенсії складає менше 10%.

Підвищення вартості життя відбулось на 77%.

Іншими словами, усі пенсіонери сплачують податок на владу. Як мінімум у розмірі (77-38)=39%.

Те ж саме стосується й службовців, учителів, лікарів та інших працівників – зарплату яким платить держава.

Усі прості працівники та пенсіонери платять данину в розмірі як мінімум 39%. Або ж, працівники роблять ту саму роботу, але отримують майже вдвічі меншу платню.

Чому так відбувається?

Тому що ці категорії працюючих та пенсіонерів не можуть самі собі збільшити свої доходи, на відміну від підприємців, які збільшують вартість своїх послуг разом зі збільшенням вартості життя.

І той факт, що підприємці – єдині, які не платять данину так покірно й справно, як інші – то їх як реальних та активних представників середнього класу хочуть знищити.

Хто винен і що робити

Без передмов та зайвих слів: винні всі й зокрема кожен із нас, бо лише за нашої мовчазної згоди відбувається окупація та поневолення.

Ось деякі поради пересічному громадянину України.

1. Економ енергоресурси – пам'ятай, за них платиш непомірну ціну.

2. Менше дивись телебачення – пам'ятай, тебе зомбують.

3. Об'єднуйся в групи й підтримуйте одне-одного.

4. Знай, усе що біля тебе робиться – зачіпає й тебе. Не мовчи!

5. Знай, вартість життя в нас – як у Європі, отже, і платня має бути такою.

6. Читай і вчись – набувай досвіду, приймай участь у змінах.

7. Молись й проси Бога, щоб допоміг зберегти волю до змін.

Святослав Грабовський, спеціально для УП

На збірниках тестів для 5-8 класів Табачник та його чиновники разом із бізнесменами близькими до Міністерства освіти заробили майже 500 млн гривень. Про це пише Богдан Буткевич у свіжому номері «Українського тижня».

«Тираж кожного з посібників для 5-8-х класів становить щонайменше 400 тис. примірників. Цифра приблизно відповідає чисельності школярів кожного класу в країні загалом (по 390 тис.). Усі чотири відповідні групи писали щонайменше чотири міністерські тестові контрольні. Середня ціна, за якою книжки продавали вроздріб, – близько 50 грн, ще до 25 грн просили за збірник з відповідями. У сумі кожній родині, в якій дитина навчається у п’ятому, шостому, сьомому чи восьмому класі, довелося додатково витратити до 300 грн. У масштабі всієї країни цифра може сягати 480 млн грн», – йдеться в матеріалі.

Автор відзначає, що право на друк посібників МОН віддало комерційним структурам, хоча в держави вдосталь власних потужностей.

«Ці друкарні можуть бути «заточені» під освітні схеми. 60% прибутків від реалізації «чорним налом» віддається відповідним чиновникам із МОН», – пояснив директор великого поліграфічного підприємства, що побажав залишитися анонімним.

Детальніше читайте у матеріалі «Тестування корупцією» №25-25 «Українського тижня».

На Донеччині зростає безробіття серед молоді. Більшість молодих людей, які виходять на ринок праці, мають вищу освіту, водночас економіка регіону потребує висококваліфікованих фахівців з робітничих спеціальностей.  

4 сентября 1943 г. по инициативе Сталина состоялась его встреча с группой священнослужителей, окончившаяся созданием “Русской Православной Церкви Московского Патриархата”. Группу иерархов, удостоившихся аудиенции у “вождя народов”, возглавлял митрополит Сергий (Старгородский), который еще в 1927 году издал знаменитую “Декларацию”, провозглашавшую полную лояльность по отношению к советской власти (напомню, в те годы власть жидобольшевиков активно уничтожала церкви и священнослужителей). «Декларация» послужила началом административного разрыва между Церковью в Отечестве и ее заграничной частью.  Подписание это декларации стало своеобразным “благословением” для сотрудников ОГПУ-НКВД усилить физическое уничтожение православных священников, монахов и верующих мирян. В 2006 г патриарх Алексий так охарактеризовал роль прислужника безбожного режима Сергия «Насколько успешной была попытка митрополита Сергия? Впоследствии репрессированы были как те, кто сочувственно принял это послание, так и те, кто его отверг, поскольку власть ставила перед собой цель уничтожить Церковь».

Митрополит Сергий  всегда был готов оправдывать большевиков перед всем миром заявлениями о том, что в Советском Союзе нет преследований Церкви. К 1937 году карательные органы советской власти уничтожили столько архиереев, священников, монахов и верующих, что православная Церковь в России фактически перестала существовать открыто и почти полностью ушла в катакомбы - случился так называемый "катакомбный раскол".

Как известно, в первые месяцы войны в 1941 г. русские люди в советской форме отказались защищать "советскую родину" (читай политбюро и жидобольшевиков) и не только сдавались немцам сотнями тысяч, но и просили у немцев оружие, чтобы идти бить коммунистов-жидобольшевиков. Сталин лихорадочно стал искать выход из положения. Именно тогда, вследствие отказа народа защищать советский режим, было принято решение сделать ставку на русский патриотизм. Марксистские жидобольшевистские лозунги были временно упрятаны в архив и вместо них были вытащены лозунги русские.

1 января 1943 г. в армии были введены погоны, для офицеров и генералов – золотые, те самые, которые вырезались на коже у офицеров всего лишь 20 лет до этого, во время гражданской войны. 1 сентября 1943 г. началось раздельное обучение мальчиков и девочек; были учреждены ордена Суворова, Кутузова, Дмитрия Донского и пр.; полкам и дивизиям начали присваиваться имена царских гвардейских и других полков, а жидобольшевистская пропаганда дружно трубила о священных вековых, овеянных славой традициях таких полков. Война с Германией начала преподноситься как “отечественная”, т.е., борьба русского народа с иностранными захватчиками. О коммунизме никто больше не говорил.

Налаживая пропаганду, Сталин не забывал и о духовной стороне вопроса. Первым проявлением показного изменения отношения к церкви со стороны властей была отмена комендантского часа на Пасху, 5 апреля 1942 г. По радио было передано распоряжение коменданта Москвы: разрешается беспрепятственное движение по городу на всю пасхальную ночь, "согласно традиции". Толпы народа повалили к заутрене. А 8 сентября 1943 г. малиновый колокольный звон оповестил жителей столицы об избрании “Патриарха всея Руси”.

Это “избрание” было целиком и полностью организовано Сталиным в ходе упомянутой встречи 4 сентября. Тогда же Сталин приказал начать издание "Журнала Московской Патриархии", открыть некоторые семинарии и духовные академии. На этой же встрече на шею новоиспеченному “патриарху” посадили "Совет по делам Русской Православной Церкви", возглавленный, по указанию Сталина, Георгием Григорьевичем Карповым в недалёком прошлом начальником отдела НКВД по борьбе с религией. При этом назначении Сталин успокоил митрополитов, сказав, что тов. Карпов - человек исполнительный: когда ему приказывали уничтожать священников
Читать

Такого не робили ані поляки в 1939, ані нацисти в 1944. Радянська міліція розстрілювала масово - з автоматів, через віконця для передачі їжі. Або кидала в камери гранати. Деякі з цих камер довелося замурувати - і ексгумацію провели вже взимку.

Червень 1941 року запам'ятався на Західній Україні не тільки нападом нацистської Німеччини, але й кривавими розправами, вчиненими нібито своєю ж державою в тилу.

Йдеться про досі нечуване явище, навіть у практиці Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВД) СРСР - масові розстріли політичних в'язнів у тюрмах Західної України протягом кінця червня - початку липня 1941 року.

"Історична Правда" наводить приклади трьох таких розправ: у тюрмах Львова, соляних шахтах Саліни і в тюрмі Луцька. Сьогоднішній текст присвячено масовим убивствами у Львові. 

На прикладі Львова можна достеменно показати криваву діяльність "доблесних борців із контрреволюцією".

У самому Львові було три в'яниці: № 1 - на Лонцького, № 2 - Замарстинівська та № 4 - Бриґідки. Тюрма № 3 перебувала у замку м. Золочева, що близько сімдесяти кілометрів  від Львова - сюди відправляли в'язнів, коли львівські тюрми були переповнені (а таки були переповнені: у тюрмі на Лонцького при ліміті 1500 осіб перебувало 3 638 в'язнів).

У тюрмах Львівщини станом на 22 червня 1941 року було 5 424 в'язні. Більшості інкримінували злочини за статтею 54 карного кодексу УРСР, тобто - контрреволюційну діяльність.

"Процес 59-ти". У грудні 1940-го львів'ян засуджували за те, що вони - українці

Негайними офіційними заходами у вирішенні проблеми переповнення в'язниць стали наказ № 2445/М наркома державної безпеки Меркулова від 23 червня 1941 р. та наказ начальника тюремного управління НКВД УРСР капітана державної безпеки Філіппова від 23 червня 1941 р.

У першому документі йшлося про терміновий облік усіх в'язнів у тюрмах та розподіл на тих, що підлягають депортації в концтабори ГУЛАГУ, і тих, кого необхідно розстріляти (це завдання покладалося на місцеве керівництво НКГБ).

У другому документі йшлося про евакуацію в'язнів, до нього додавався "План евакуації", згідно з яким депортації з Львівської області підлягало 5 тисяч арештантів. Для цього виділялося 204 вагони.

Згідно з інструкцією НКВД СРСР від 29 грудня 1939 р., один вагон ешелону вміщував тридцять депортованих осіб, отже вказаних вагонів вистачало б на евакуацію 6 800 в'язнів. Проте евакуювали лише 1822 із 5 000 запланованих.

3602 людини залишились у тюрмах Львова. А куди поділися ешелони - документи мовчать.

Самі ж екзекуції розпочалися 22 червня - розстріляно засуджених до смертної кари. Із проміжного звіту начальника тюремного відділення УНКВД Львівської області Лермана відомо, що станом на 24 червня у тюрмах Львова та Золочева було розстріляно 2072 особи.

26 червня затвердили розстрільні списки - ще 2068 осіб підлягали знищенню. Їх вбили протягом 24-28 червня.

Таким чином у Львівській області було розстріляно 4140 в'язнів. Проте підрахунки не узгоджуються: залишилося у тюрмах 3 602 особи, а розстріляли більше.

Відповідь на це питання дає доповідна того ж таки Лермана: тут йшлося також про надходження нових ув'язнених. Тюремні документи на цих людей належним чином не оформлювали.

У більшості випадків навіть не викладали звинувачень, проте упевнено називали причетними до ОУН, шпигунами, диверсантам - тобто особами, котрих належить розстріляти.

Це лише один фрагмент трагічної статистики, поняття, розділеного
Читать

Сталін, мабуть, перевертається у труні. Ще б пак – побачити на стіні поруч із червоним прапором жовто-синій, або ще гірше – імперський російський триколор! Від такого видовища навіть у сучасних людей щелепа відвисає, що вже там казати про тонку психіку Батька народів?

Але спіть спокійно, Іосифе Віссаріоновичу! Це не кінець світу (сподіваємося). Це просто ваші наступнички перестаралися. Проте якщо вони і далі так вільно будуть поводитися з часом та символікою, хтозна – може, кінець світу настане іще до Євро-2012.

Давайте пригадаємо, як активно минулі роки українцям нав’язували стрічку Ордена Слави (вона ж георгієвська) у якості символу Перемоги. Ліпили її до "чужого" ордена ВВВ, в’язали на труси і паркани попри очевидне блюзнірство та штучність самої ідеї.

Слава Богу, вистачило мудрості зрозуміти це і зараз стрічок поменшало. І одразу нова ідея – червоні прапори.

Для справедливості варто зауважити, що це вже не перший кульбіт навколо Перемоги, що його виконують вітчизняні можновладці за командою з Кремля. Пам’ятаєте, з чого все почалося? Правильно, з того, що Янукович Путіна цукерками пригощав.

Розкручений Брежнєвим культ Перемоги дістався Україні у спадок разом з Незалежністю. Але страшна правда про події 1939-1945 років, яка вийшла на поверхню у дев’яностих, різко зменшила кількість охочих до переможних фанфар та феєрверків.

Легендарна Перемога виявилася не просто пірровою. Армія рабів, яку створили комуністи, була озброєна тільки однією стратегією успіху – вимостити дорогу до Берліна тілами росіян, українців, білорусів, грузинів, естонців... Що і було зроблене з жорстокістю і послідовністю, якій позаздрили б найстрашніші тирани давнини.

Тому відзначення 9 травня у кінці минулого століття поступово знижувало оберти. Паради ставали все менш масштабними, а подеколи відмінялися взагалі. Залишалося хіба централізоване вітання ветеранів і кіно про війну на всіх каналах.

Але на початку століття наступного Кремль як спадкоємець імперії опинився у глибокій ідеологічній кризі. Бо саме тоді остаточно стало зрозумілим, що міфологічне слов’янське братерство та дешевий газ не здатні повернути Москві позиції гегемона пострадянського простору.

Тож газ став дорогим, а натомість виникла необхідність шукати новий – ефективний, а головне, більш економний варіант.

І він швидко знайшовся. Двадцять перше століття було ознаменоване новим курсом Кремля. Велика Перемога у Великій Війні – саме цьому ідолу тепер мають вклонитися упокорені народи усієї колишньої імперії.

Пам’ятаєте, як у дві тисячі четвертому до Києва на дев’яте травня раптом завітали аж двоє найвищих посадовців з Москви? Тоді Медвєдєв взяв цукерочку, від якої відмовився Путін. Оце, шановне панство, і був старт української частини проекту.

Щоправда з парадами не склалося. Бо парад – це дизельне пальне, ціни на яке Росія піднімає щороку, це тисячі людей у відрядженнях, парадна форма – коротше кажучи, дорого. А головне – травневий парад почав ідеологічно конкурувати зі святкуванням Незалежності. Яке свято важливіше? Який парад повинен бути бучнішим?

Швидке фіаско проекту імперської мережі парадів змусило Кремль вдатися до більш модних технологій. Маємо на увазі той самий знаменитий флеш-моб "георгієвська стрічка".

Ідея здавалася безпрограшною, поза сумніву, автори заробили на ній великі дивіденди. А що, стрічка – символ героїзму. А героїв поважають усі.

Але в Україні мода на стрічки протрималася два сезони. Побачивши, обтріпаний символ на парканах, собачих нашийниках і антенах автомобілів, люди згадали, що стрічка ця – насправді орденська. І носити її мають право тільки ті, хто нагороджений царським Георгієвським хрестом або совєцьким орденом Слави.

А тому більшості стало зрозумілим, що помаранчево-чорні смужки на одязі – зовсім не данина героям, а звичайнісінька наруга над
Читать

Севастополь, Июнь 20 (Новый Регион, Елена Острякова) – Севастопольское благочиние УПЦ Московского Патриархата оказывает упорное противодействие планам католиков, которые добиваются возвращения здания кинотеатра «Дружба» под костел.

Об этом заявил настоятель католической общины города Юрий Зиминский, комментируя перспективы рассмотрения судьбы «Дружбы» на ближайшей сессии горсовета.

Свои высказывания он определил как «грусть в отношении православных батюшек.

«У благочинного отца Сергия нет воодушевления по поводу того, что над одним из христианских храмов перестанут глумиться. То католиков ему мало, то еще чего. Я хочу ему сказать – посчитай своих прихожан», – сказал Зиминский.

Он также посетовал на то, что поддержку «католическому» вопросу в горсовете оказывают только депутаты Василий Зеленчук и Леонид Жунько, в то время как антиукраинская партия «Русский блок» «чинит препятствия».

«У них какое-то специфическое понимание патриотизма: здесь русская земля и православная земля. Но объяснить, что это такое, они не смогут. Ходить искать лобби в горсовете у меня не получается. Где оно рождается – слава Богу» – сказал Зиминский.

Он также привел ряд доказательств того, что Севастополь со дня основания являлся католическим городом.

«Основатель Севастополя Томас Маккензи был выходцем из древнего шотландского католического рода. Именно он получил от Екатерины Второй указание основать Севастополь в цивильном смысле. Каждый пятый из служивших тогда на Черноморском флоте был католиком», – сказал Зиминский.

Президент Киргизії Роза ОТУНБАЄВА пропонує надалі відмовитися від російської мови і вести навчання винятково державною, повідомляє .

«У Киргизстані з часом усе навчання має бути перекладено на державну мову», – заявила Р.ОТУНБАЄВА на позачерговому VII з`їзді Асамблеї народу Киргизії.

За її словами, діти всіх національностей повинні володіти державною мовою, «а не просто одержати заповітну оцінку в атестаті».

«В інших країнах, наприклад у Казахстані, де близько 40% населення припадає на представників національних меншин, частка дорослого населення, яка розмовляє казахською мовою, переважає. Це свідчить про суверенітет держави. Так має бути і в Киргизстані», – додала президент.

На її думку, сьогодні надію на високий кар`єрний ріст мають саме ті люди, які володіють і державною мовою.

----------

А у нас можновладці тупіші за киргизів...