Верхівка Російської православної Церкви знову потішила тих, хто критично ставиться до неї. Спершу 8 грудня голова відділу РПЦ із взаємовідносин Церкви та суспільства протоієрей Всеволод Чаплін наголосив, що для подолання політичних розбіжностей російському суспільству необхідно не забувати про уроки Великої смути.
"Урок подолання Смути, урок творення народної єдності, урок напоумлення народом еліти повинен бути не тільки надбанням історичних доль, цей урок, я в цьому переконаний, важливий для нашого майбутнього. Його потрібно твердо вивчити, щоб уникнути нових смут, в які багато хто сьогодні хотів би ввергнути Росію ", - сказав він на слуханнях, присвячених підготовці до святкування 400-річчя подолання Смути і відновлення державності, яке відбудеться наступного року. На думку Всеволода Чапліна, "цей урок треба вивчити, щоб зрозуміти: Росія може вижити й утвердитися як потужна сила в історії тільки за умови єдності всіх верств суспільства, єдності народу і влади, єдності поверх національних і політичних поділів". Звучить гарно, якщо відволіктися як від політичної ситуації, що склалися нині в Російській Федерації, так і від способів, яким правлячий режим встановлює цю "єдність народу і влади".
Далі – більше. 17 грудня патріарх РПЦ Кіріл після літургії в московському храмі Христа Спасителя на честь свята святої великомучениці Варвари виступив із ледь не програмною проповіддю, закликавши росіян не ставати жертвами "інформаційних технологій", що мають на меті "круто поміняти історичну течію нашої Вітчизни", підкресливши: "Сьогодні масові настрої людей визначаються не Божої правдою, а інформаційними технологіями. Ними користуються всі, хто відстоює свою людську правду. Ми знаємо, до чого це доходить в деяких країнах, коли знову проливається кров. Як важливо, щоб ми, спадкоємці великої Росії, пройшли через страшні випробування ХХ століття сьогодні виявилися здатними сприйняти уроки минулого, не повторювати помилки батьків 1917 року і тих, хто в 90-і роки круто міняв життя нашого народу ". Мовляв, це все гординя "подвигає одних судити можновладців, а інших захоплювати владу чужими руками і ціною чужих життів". Треба займатися самовдосконаленням, а не політичними акціями: "Ми ніколи не вийдемо з кризи, поки ми не змінимо людини... І слід охати або ахати, коли суспільство наше здиблюється конфліктами, і не потрібно нарікати на неправильність ведення справ в державі, коли саме від серця людського виходять лихі думки, що реалізуються в корупції, в злочинності, в байдужому ставленні чиновників, у найвищому градусі конфліктності та конкурентності між людьми... Коли дорослі діти останнім діляться, щоб підтримати життя батьків, коли людина неозброєна і навіть слабка в поїзді метро повстає, щоб захистити дівчину від нападів бридких і поганих людей і опиняється в реанімації – це Божа правда, і не потрібно політичних програм, щоб відчути серцем цю Божу правду".
Знов-таки, наче й гарно звучить, але що має на увазі патріарх Кіріл, говорячи про 1917 рік? Скинення прогнилого самодержавного режиму (який, до речі, перетворив РПЦ на підпорядковану собі суто бюрократичну інституцію, скасувавши навіть таємницю сповіді) і спробу ствердження демократії, яка включала відтворення незалежної Церкви – чи більшовицько-атеїстичний переворот? Чи й перше, й друге одночасно? А засудження здійсненого в 1990-х (нагадаю, головним тоді стали ліквідація СРСР, економічні реформи, нова спроба ствердження демократії в Росії та нове унезалежнення РПЦ від влади)? Якщо є претензії до способів проведення соціально-економічних трансформацій, наслідком яких стало уставлення державно-олігархічного капіталізму, то про це треба було так і сказати. Але, схоже, і 1917-й, і 1991-й для патріарха РПЦ мічні реформи, я РПЦ)ація СРСР, нова спроба ствердження демократії в Росії юрократичну інституцію, скасувавши навіть таємниє предметом постійних інвектив (заява, про яку йдеться, - далеко не перша) саме тому, що це були роки падіння автократичної Російської імперії, нехай – у другому випадку – й у вигляді СРСР.
Звичайно, гординя – це тяжкий гріх, але хіба не можновладці найперші на нього слабують? Де ж засудження їхньої гордині і їхніх спроб маніпулювати людьми за допомогою інформаційних технологій (телебачення, радіо, преса)? І чому це предстоятель РПЦ апріорі відкидає думку, що Інтернет є сьогодні найефективнішим технологічним знаряддям поширення Божої правди у Царстві Кесаря? Тільки тому, що його нездатна контролювати автократична влада? Схоже, що саме тому. Бо ж інакше навряд чи Кіріл звернувся б до священиків закликом робити все, щоб "зупинити народ наш від дій, які можуть зруйнувати життя людей". А як же із владою, із сильними миру сього? Їх не треба зупиняти і напучувати, щоби стали на шлях добра? І, до речі, коли діти рятують батьків від злиднів – це по-Божому, і коли мужня людина рятує дівчину від бандитів – також по-Божому, та чому не знайшлося у патріарха РПЦ гнівних слів на адресу тих, хто в цей час виводить десятки мільярдів в офшори, та тих, хто має за посадою (і за народні гроші, до речі!) боротися з бандитами, натомість залюбки їх "кришує"?
"Будь-яка байдужість, особливо молоді, до правди Божої, це страшна ознака самогубства. Там де немає Божої правди – там нетрі, там безпам’ятство, там маніпуляція. Там втрата життєвої орієнтації", - наголосив патріарх Кіріл. Як не погодитися? Тільки от проблема: чи є Божа правда в самій РПЦ, особливо у середовищі її ієрархів? Бо ж захищають вони – як і їхні попередники на початку ХХ століття – не слабких і безправних, а сильних і можновладних. Після жовтня 1917 року широкі народні маси так байдуже сприймали гоніння на Церкву (а багато хто брав у них активну участь) не в останню чергу саме тому, що тодішня РПЦ знеславила себе століттями прислужництва Царству Кесаря, майже забувши про свою земну місію. Чи не повторюється історія? І чи спричинена байдужість молоді до правди Божої діяльністю отців РПЦ?
