Авторизация
Меню

Календарь
 Ноябрь 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30

Полезные ссылки


До запланованої на 22 червня провокації комунофашистів. Голокост українців у Львові. 1941 р. Все це чинилося під червним прапором і зіркою.
Робер | 2011-05-19 12:30:11
Сообщение прочтено 894 раз

Рано утром 30 июня 1941 г. Львов был занят немецкими войсками. В город вошли части 1-й горнострелковой дивизии 49-го горнострелкового корпуса 17-й армии, а также батальон полка особого назначения “Бранденбург” с приданным украинским батальоном “Нахтигаль”. Во второй половине дня во Львове появилась походная группа ОУН (б), которая вечером того же дня на скорую руку провела собрание украинских национальных организаций, на котором было объявлено о независимости Украины и назначен глава “правительства” - первый заместитель Бандеры Я. Стецько; последний поручил И. Равлику организовать милицию для установления порядка и обеспечения безопасности граждан, а также приказал передать по радио сообщение о провозглашении независимости Украины [1].

В телеграмме 49-го горнострелкового корпуса в штаб 17-й армии, отправленной в 12.00 1 июля, о жертвах НКВД говорится следующее: “…После вступления немецких войск 30.6.41 во Львов в трех тюрьмах города были обнаружены несколько сот трупов мужчин и женщин, которые были убиты в течение последних дней. Так, в подвалах военной тюрьмы Львова только в одной камере были обнаружены около 120 трупов мужчин и женщин, сложенных друг на друга. Наибольшее количество убитых было выявлено в тюрьме ГПУ. В одной комнате тюрьмы друг на друге лежали 65 трупов мужчин и женщин. Во дворе тюрьмы были обнаружены 2 массовые могилы, в которых находилось около 150 трупов. Еще одна массовая могила была подготовлена для захоронения других убитых. В камерах тюрьмы ГПУ также находится много убитых, точное количество которых не могло быть установлено, так как вход в эти камеры замурован. Как показал осмотр обнаруженных трупов, убийству предшествовали сильные пытки и истязания. На всех частях тела трупов имеются тяжелые ранения от ударов и уколов. У некоторых трупов были раздавлены и переломаны пальцы рук и ног. Убитые в основном являются украинцами, остальные поляки.” [2].

30 июня в тюрьме НКВД (Бригидки) побывал будущий известный немецкий политик от блока ХДС/ХСС, а тогда офицер вермахта Франц Йозеф Штраус. Увиденное в тюрьме он позднее описал так: “…Вместе с офицером батареи лейтенантом Венком я поехал во Львов… В городе стоял запах пожарищ и трупный смрад. Перед тюрьмой или казармой мы заметили необычное столпотворение народа. Русские зверски убили сотни заключенных. Мертвыми или полумертвыми они побросали свои жертвы в казематы, облили бензином и подожгли. Когда мы туда протолкнулись, как раз выносили первые трупы – до неузнаваемости сгоревшую человеческую плоть. Мертвые были уложены рядами во дворе, затем впустили родственников, чтобы те опознали своих близких. Неописуемые сцены! Ко мне подходили то полька, то украинка, хватали меня, плакали и кричали, показывая фотографии родных. Вдруг я увидел, как рядом со мной упал лейтенант Венк, храбрый и имеющий военный опыт офицер…” [3].

Письмо - Солдат Фред Фальнбигль - своим родителям в Зальцбург, 17.07.1941

Я писал в двух своих последних письмах о зверствах русских и мог бы добавить еще.

Но, еще немного о "советском рае". Я расскажу главным образом о том, что случилось во Львове-Тернополе и Требовле. Требовля находится прямо на юге от Тернополя. Я видел тюрьмы во Львове, и видел вещи, которые меня глубоко потрясли. Здесь были люди с отрезанными ушами и носами и т.п. Они приковывали живых детей гвоздями к стене, подвергая их пыткам. Кровь доходила до лодыжек. Не имело большого значения, были ли они живыми или мертвыми. Они заливали груды тел бензином и поджигали. Вонь была ужасной. Я видел подобные вещи в Тернополе и Требовле. Незадолго до того, как пришли немцы, в Требовле семь украинцев были выброшены из постелей. На следующее утро их тела были найдены в лесу, избитые до такой степени, что их невозможно было узнать.

Я видел все это своими глазами, а не просто слышал об этом. Не стесняйтесь рассказать об этом другим, особенно тем, кто, возможно, все еще хорошо думает о Советском Союзе.

Я всегда думаю, как нам повезло, что эта беда не появилась в нашей стране. Я не думаю, что даже годы подготовки сделают немцев способными на подобные зверства. [5]

Письмо - Сержант Поль Рубелт, полевая почта № 34 539 F -мисс Грете Эггер, Лебринг 71, Steierark, 06.07.1941

Я был во Львове вчера и видел кровавую баню. Это было чудовищно. Со многих была снята кожа, мужчины были кастрированы, их глаза выколоты, руки или ноги отрублены. Некоторые были прибиты гвоздями к стене, 30-40 человек были замурованы в маленькой комнате и задохнулись. Около 650 человек на этой территории погибли подобным образом. Зловония можно было избежать только если курить сигарету и держать платок у носа. Большую часть этого сделали евреи. Сейчас им приходится копать могилы. Виновные будут [нами] расстреляны. Многие уже умерли из-за удушающего зловония. В этом городе они даже вскрывали могилы и оскверняли трупы. Это ужасно. Трудно даже поверить, что подобные люди существуют. [5]

Письмо - NCO К. Саффнер, Военная почта № 08 070 - своим товарищам по работе

Когда мы прибыли, надо Львовом висела серая туча. Зловоние было почти невыносимым. Русские были вытеснены из города после тяжелой битвы. Двумя часами позже я обнаружил источник этого чудовищного запаха. Большевики и евреи зверски убили 12 000 немцев и украинцев. Я видел беременных женщин, подвешенных за ноги в тюрьме ГПУ. Большевики отрезали носы, уши, глаза, пальцы, руки и кисти рук и ноги. У некоторых были даже вырваны сердца. 300 сирот в возрасте от двух до семнадцати лет были приколоты гвоздями к стене и безжалостно убиты. После того, как они закончили пытку, они бросили людей, большая часть из которых была еще жива, в подвал глубиной три метра, полили их бензином и подожгли. Это было ужасно! Мы не могли поверить, что существуют такие чудовища. Наши пропагандисты недостаточно говорят об истинном лике большевизма. В день, когда мы вошли во Львов, выжившие украинцы собрали 2 000 евреев в тюрьме и осуществили месть. Евреям пришлось вынести всех покойников и погрузить их на повозки. Полиция держала людей в стороне. Это было душераздирающее зрелище - смотреть на женщин, оплакивающих своих мужей и детей, и мужчин, сжимающих кулаки, с горестными бледными лицами. Эту ужасную сцену невозможно передать словами. Это то, что грозило бы немецкому народу, если бы большевизм достиг нас. Жалобщики и всезнайки, которые еще есть в Рейхе, должны были это видеть. Тогда они должны бы знать, как выглядит истинный большевизм. Они должны были упасть на колени и благодарить Фюрера за то, что он спас Германию от подобных вещей. Я и многие немецкие солдаты видели это. Мы все благодарны Фюреру за то, что он позволил нам увидеть большевистский "рай". Мы клянемся искоренить эту чуму целиком и полностью.

Поскольку у меня есть сегодня немного времени, я считаю своим долгом написать это, чтобы мои товарищи в тылу могли прочесть об этом.

Мы сражаемся до окончательной победы. [5]

Письмо -  Лейтенант Лоренц Вахтер - Политическому руководителю в Нойнкирхен, 20.08.1941

Я действительно не могу описать то, что мы видели во Львове. Это намного, намного хуже того, что могли описать немецкие газеты. Это нужно было видеть. Даже зловония от трупов, которое можно было почувствовать на большом расстоянии от тюремных стен, было достаточно, чтобы сделать человека больным. И сама сцена: сотни убитых мужчин, женщин и детей, ужасно изувеченных. У мужчин были выколоты глаза, у священника был вспорот живот, и туда помещено тело убитого младенца. Я мог бы рассказать еще более страшные вещи, но даже эти меня потрясли. К настоящему моменту я привык к подобным вещам. [5]

До Львова курінь увійшов 30 червня 1941 року в год. 4.30 вранці. … Коло год. 8-ої прийшла до нас вістка про жахливо помордованих людей на Лонцкого. Деякі з нас пішли туди. Між ними був і сот. Р. Шухевич, який уже вспів довідатися, що між жертвами є і його рідний брат Юрко. Образ на Лонцкого був жахливий. Келії були набиті жахливо помордованими людьми і, щоб дістатися з одної келії до другої, треба було перелазити через гору трупів. Тіла помордованих вже розкладались, і сопух був неймовірний. Щоб перебути хоч короткий час в будинку, треба було накладати газову маску. … Ці жертви большевицького терору бачили шведські і швейцарські журналісти, яких німці пустили до Львова в перших днях липня 1941 року. [6]

Від 20 років загально відомо й історично стверджено, що з відходом совєтської окупації в червні-липні 1941 р. зі західньо-українських земель совєтське НКВД вимордувало на цілій території тисячі в'язнів і нев'язнів, поки вступив на західно-українські землі новий німецький окупант. В останній хвилині перед відходом переводило НКВД додаткові арешти цивільного населення і гнало їх, пішки на схід, а по дорозі їх в більшості знищувало.
Я був свідком цих мордувань, раннім ран­ком 30 червня 1941 p., коли я довідався, що вже нема большевиків у Львові та що через Львів вже переходять німецькі патрулі, я, що жив недалеко тюрми, на вулиці Лонцкого та будинку НКВД, вийшов коло 6-тої години ранку, по тижні бомбардування Львова, на світ. Я ствердив, що тюрма на вул. Лонцкого не була вже ніким бережена, і я заглянув до середини. На мене вдарив труп'ячий сопух, а далі я побачив маси людських трупів, що були вже в стані розкладу. Це було таке страшне видовище, що я його не забуду ніколи в житті. Впродовж дня я довідався, що і в інших тюрмах Львова НКВД доконало таких самих звірств. [7]

*  *  *

"Тюрма "Бригідки"... ще горіла. Там я зустрів молодого українця, приблизно 24 років.... Він стверджував, що за добу до того, перед моментом, коли він мав бути страченим, йому вдалося збігти з камери номер 3, лівого крила. Він провів мене через пiдвал, перший та другий поверхи тюрми. Люди, які безперервно пробували прорватися через головний вхід плакали та ридали з проханням допомогти знайти їхних рідних, з якими вони ще спілкувалися два дня тому за допомогою перегукування з вулиці. Ми знайшли в перших чотирьох підвалах велику кількість трупів, верхній шар ще свіжих, але нижні вже почали розкладатися. В четвертому підвалі тіла були присипані тонким шаром піску. На першому підвірї ми знайшли декілька носилок з плямами крові. На одних носилках лежав труп чоловіка, який був вбитий пострілом в задню сторону голови...
Я наказав одразу очистити підвали і в наступні три дня 423 трупа були винесені на підвіря для ідентіфікації. Среде трупів були хлопчики віком 10, 12 та 14 років, молоді жінки 18, 20 та 22 років, старики та старухи.Звідти я поїхав до бувшої тюрми ОГПУ.... Ми виламали двері, що вели до нижньої тюрми та одразу побачилу 4 трупа біля початку сходів, серед них молода жінка віком приблизно 20 років, яка видимо була застрілена в останню мить; в першій великій кімнаті трупи були навалені приблизно до половини висоти кімнати... На підвірї було дві купи свіжої землі, з яких стирчали частини мертвих тіл. Збір трупів там було теж розпочато одразу та трупи були винесені на головне підвіря...

В військовій тюрмі в північній частині міста... сморід від розкладання був настільки сильний та було стільки крові під купами тіл, що ми були змушені надягати польські протигази, щоби зайти в підвал та провести розслідування. Молоді жінки, чоловіки, старухи були навалені шар за шаром від підлоги до стелі.... Третій та четвертий підвал були наповнені десь на три четвертих. Більше ніж 460 трупів було винесено з тих підвалів. Багато трупів носили сліди сильних тортурів, були з покаліченими руками та ногами, з слідами биття. Збір решти трупів було зупинено за наказом штаба: внаслідок спеки розкладання трупів йшло швидко, що не було ніякої можливості опознати практично голі трупи. [8]

7.07.1941 Йозефа Созяда, польська вдова, свідчила судді Мьоллеру:
"В понеділок 30 червня 1941... я пішла до тюрми НКВД, бо я чула, що німці вже зайняли місто. Я одразу пішла на підвіря, де я побачила багато трупів, троє чоловіків вже почорнілі, а одна жінка була повністю гола... через вікно... я побачила багато трупів, що були розрізані на столі... через інше вікно я побачила труп дівчинки, який висів на лампі, дівчинці на вигляд було років вісім, вона була гола та висіла на рушнику."

В той же день полській архітектор Людвіг Пісарек засвідчив, що 29 червня 1941 року він пішов до тюрми НКВД шукати свого брата, якого заарештували в грудні 1940. "Росіяне вже залишили тюрму, хоча вони ще не евакуювалися зі Львова. Я зайшов до тюрми та зазирав в окремі камери, це були жахливі сцени: камери були набиті трупами, в великій кімнаті, розміром 10 на 5 метрів (50 м кв) я бачив трупи, навалені приблизно до півтораметрової вишини".

Також 7.07.1941 Іріна Лущ, українська домохозяйка свідчила, що вона пішла до тієї ж тюрми, шукати свою матір, "яка була заарештована три місяця тому за релегійні переконання: як дружина священника грікокатолицької церкви вона спитала парафіянина, чому той не ходить до церкви. Коли я зайшла до тюрми я одразу побачила мертвих людей в першій камері. Тіла були покалічені... Я бачила жінку з відрізаними грудями... В іншої жінки був розрізаний живіт, жінка була вагітна... Перед тим я вже була біля самарстіновської тюрми, але змогла тільки зазирнути в кімнату з вулиці, я бачила, що кімната була наповнена вбитими до самої стелі".

Після допиту чисельних інших поляків та українців німецькими суддями, Мьоллер 16.07.1941 склав звіт, який разом з орігиналами всіх слухань надіслав до Бюро з дослідження війскових злочинів (The Wehrmacht War Crimes Bureau). [8]

*    *    *

Одна важлива не-німецька організація, що приймала участь у слідстві, була організація Українського червого хреста. 7 липня 1941 року вона спрямувала прохання до німецького коменданта міста: “Понад 4000 трупів було знайдено в львівських в’язницях... неможливо описати умови, в яких тіла було знайдено... Повний страждання та страху за долю українців, що перебувають у тюрмах та концентраційних таборах в Совєцькому Союзі, Український червоний хрест просить, що цілий цивілізований світ було проінформовано через радіо про ці звірства. Ми особливо закликаємо швейцарський, шведський та голландський Червоні хрести застосувати заходи для захисту життя тих, котрі є в небезпеці, бо можливо їх ще можна врятувати.” [8]

Львів,Україна,українці,голодомор,ложь,сша,Пропаганда,кгб,бандера,цру

5 липня 1941 року

   Ні людською мовою,ні письмом,ніхто не в силі зобразити тих страхіть і тортур,що перетерпіли загинувші многочисленні жертви большевицького НКВД. Це можна тільки пережити,це треба було бачити.Точного числа і прізвищ закатованих жертв ще не знаємо.Поки що подаємо тільки перші,на швидку руку зібрані,відомості про тих,хто загинув у казематах львівських тюрем НКВД.

  В тюрмі при вул. Сапіги і Лонцького знайдено в келіях стоси кількасот постріляних і змасакрованих трупів мужчин,жінок і дітей.Малу частину з них родини розпізнали і поховали,решту поховано у збірних могилах,тіла були вже так розложені,що годі їх було розпізнати.Ці жертви люди оглядали вже в суботу 29 і в неділю 30 червня,тобто ще перед приходом німецької армії,і коли через Львів проходили вже нечисленні останні частини совєтської армії,і коли львов’яни порозбивали тюрми.Крім цього,на подвір’ї тюрми при вул. Лонцького і Сапіги були закопані на великому просторі трупи,число їх невідоме.

В тюрмі при вул.Замарстинівській добули 36 трупів,а решта,біля 600,як ствердила комісія,лежать ще у пивницях,верствою,висотою до 2-ох метрів.Тіла в такому стані розкладу,що їх не можна вже повитягати,тому комісія казала їх там замурувати. 

  В тюрмі "Бригідки" при вул.Казимирівській кількість трупів невідома.Тільки на подвір’ї земля свіжо зрушена на великому просторі,де теж мабуть,лежать маси трупів.
   Велику кількість людей розстріляно на Повиставовій площі.Шофер,який впродовж цілої ночі возив туди з Бригідок в’язнів,подав,що там вбито понад триста людей.Повідомляють теж про розстріл в Білгорському лісі. 

   Нижче подається низка імен,розстріляних енкаведистами у Львові людей родини яких відшукали між убитими своїх родичів і про смерть яких появилися клепсидри на мурах Львова:
   1) Юрій Шухевич,відомий співак(тенор) зі Львова,загинув 27 червня 1941 року;
   2) Василь Бень,літ 55,підполковник армії УНР,директор школи ім. Шашкевича,арештований 26 червня ц. р. і цього ж дня розстріляний;
   3) Григорій Кухар,магістер прав,літ 29,б.ревізор РСУК,головний бухгалтер Медінституту;
   4)Євстахій Струк,32 роки,б. пластун,директор Медінституту;
   5) Михайло Лизунець,43 років,стрілець УСС,старшина УГА,бухгалтер Медінституту;
   6) інж. Василь Геник-Березовський,науковий працівник етнографічного інституту;
   7)м-р Данило Костецький,35 років;
   8)Орест Фільварків,член ОУН;
   9)студ. мед.Іван Савка,25 років;
   10)Ольга Балицька,26 років,урядничка;
   11)Теодор Мацько,студ.мед.;
   12)Степан Масний,студ. мед.,19 років.

11 липня 1941 р.
    Скільки невинних людей закатували нелюди з НКВД у Львові за час від 22 до 29 червня ц. р., себто за перший тиждень війни? Скільки нових жертв зложив український Львів на жертівнику Батьківщини і — невже це останні українські жертви нашого багатостраждального княжого города?

   В тюрмі при вул. Лонцького — Сапіги закатовано на смерть кілька сотень нашого цвіту. Тільки кільканадцять помасакрованих жертв розпізнала рідня і похоронила на свій кошт в окремих могилах. Решту — цілі сотні, що після стягнення з келій і викопання з трьох великих ям на подвір’ю були зложені впродовж вівтірка (1. VII) і середи (2. VII) довгими рядами на цілому городі тюрми для оглядин — похоронено у збірних могилах на Янівському цвинтарі (на початку цвинтаря від дороги від головного входу ліворуч). Це були в більшости люди з-поза Львова. Годі устійнити навіть у приближенні число постріляних озвірілими енкаведистами в’язнів у Бригідках. Знаємо, що частина їх, головно жінки, спаслася втечею у хвилині, коли сторожа поховалася перед німецькими бомбами до пивниць і в’язні встигли виломити двері та випустили один більший гурт арештованих на волю. Жінки, що були на переді, добігли щасливо до брами і їм повелося втекти; коли ж уже добігли до брами мужчини, на них посипався град куль проїжджаючих відділів червоноармійців, які завертали в’язнів назад. Арештованих завернули з подвір’я до келій і хто з них не згинув на подвір’ю чи в коридорах, тих постріляли в келіях та підвалах. Після того масакра нещасних запроторених у величезній тюрмі при вул. Казимирівській продовжалася ще довго так, що всіх замучених там на смерть українців можна теж сміливо рахувати на цілі тисячі.

    В найгіршому стані були жертви большевицького садизму в тюрмі при вул. Замарстинівській. Там (як зрештою і в тюрмах при вул. Сапіги—Лонцького та в Бригідках) розходився такий сопух від розложених по підвалах і пивницях тіл, що населенню сумежних вулиць грозила поважна небезпека — морової зарази. Аджеж у днях 30.VI і 1—3.VII десятки тисяч львів’ян і німецьких вояків, що були в околицях згаданих трьох тюрем, особливо ж в околиці тюрми на Замарстинові, не могли спокійно зробити кроку вперед: повітря від розложених трупів було таким дошкульним, що всі з хусточками при носі поспішали чимскоріш і як найдалі від тих місць. Лікарсько-санітарна комісія з німців та українців, що оглядала підвали в Замарстинові в масках, відповідних чоботах та спеціяльній одежі, переконалася, що тіла помасакрованих у пивницях в такому розкладі, що їх повитягати вже неможливо (витягнено всього 36 тіл). Решту — яких 600 трупів — так і залишено по підвалах, при чому замуровано щільно всі вікна, двері і виходи.
    Поза цими трьома місцями масакри нещасних в’язнів багато їх розстріляно на б. Повиставовій площі (добре знайомий нам шофер подає число вивезених туди впродовж одної ночі в’язнів з Бригідок і там розстріляних та вкинених до вже готової могили на яких триста). Крім цього, говорять про розстріли якихось людей у Білогорському лісі, на мурах Львова є клепсидра абсольвента IV. гімназії Плашинського, застріленого енкаведистами в кошарах б. 5 ПАЦ, і т. д. і т. д.

    А оскільки найневинніших у світі людей (як ось інж. Іван Свірський) повбивали вистрашені дикуни-червоноармійці з ріжних родів зброї, проїжджаючи містом повних сім днів та стріляючи кожну стрічну людину, кожного, хто вихилив голову з брами чи з вікна, наче горобців!..

    Всі дані, факти й цифри, які тільки можемо зібрати про мучеництво українського народу в цих переломових часах, треба публікувати й реєструвати для історії. Нехай не пропадає марно українська кривава слава! [10]