Изучение жизни по новостям СМИ — это попытка определить сорт пармезана по вкусу кала того, кто этот пармезан съел.

По всей вероятности, это непростой, но увлекательный процесс. Мы слышим, как население РФ все громче чавкает новостями, вникая в тайны войны и мира. Оно так увлеклось дегустацией, что начисто забыло о своей первоначальной задаче. То есть о своей попытке все же узнать сорт пармезана.

Просмотр новостей в РФ превратился в гражданский обряд, стал важнейшей частью пещерно-черносотенного культа. Пережеванность информации, ее обработанность кислотами и желудочными соками идеологии, ее странствие по извилистому кишечнику СМИ уже не играют никакой роли. Продукт прекрасно употребляется и пользуется огромной популярностью.

К тому же массмедиа России научились начинять его газами чистой духовности. Это придает моменту выхода продукта к потребителю характерную, легко узнаваемую звучность.

В данной метафоре нет ни драматизации, ни натяжки. Изготовление медиапродукта и не может быть иным, нежели это прописано в «третьем законе» профессора Гитлера. (Да-да, того самого. Помимо всего прочего, Гитлер, разумеется, был почетным профессором девяти университетов только в одной Германии.) Третий закон гласит: «Всякая пропаганда должна быть доступна для массы: ее уровень должен исходить из меры понимания, свойственной самым отсталым индивидуумам из числа тех, на кого она хочет воздействовать. Чем к большему количеству людей обращается пропаганда, тем элементарнее должен быть ее идейный уровень» (А. Гитлер. Моя борьба).

Все СМИ во всем мире (в той или иной степени) следуют этому закону. Особенно в сложные времена. Если рейтинг новостей запредельно высок, то это означает, что «дно тупости» уже достигнуто. Ведь публика обожает однозначность. Особенно российская. Она умеет быть благодарной тому, кто избавляет ее от мерзкой необходимости думать. Уже избавлено порядка 88%, и эта цифра все растет. Виртуальный пещерно-черносотенный мир оказался для них очень уютным местечком.

Во всем этом нет никакой трагедии и никакого посягательства на личность. Ведь если мировоззрение человека сформировано телевизором, это значит, что его никогда у него и не было.

Конечно, все это мешает населению осознавать реальность, но она интересует народ примерно так же, как вкус пармезана. То есть вообще никак. Более того, реальность по самой своей природе штука русофобская и антигосударственная. Ей и не должно быть места в России, а нетерпимость к ней должна стать обязательной чертой истинного патриота.

Смущает только то, что еще не везде и не во всем над ней одержана победа. К примеру, в вопросе об абсолютной самобытности и уникальности «русского мiра», «русской цивилизации» нет-нет да и покажется мерзкое рыло реальности, способное попортить всю красоту патриотической картины.

Конкурирующий в популярности с «Крымнашем» пещерный клич «Россия не Европа!» звучит не так красиво, как мог бы. А все потому, что реальность пока еще осмеливается о себе напоминать (разными способами).

Как известно, у идеологии «самобытной и неповторимой русской цивилизации» существует небольшая проблема. Что-нибудь «русское» (в черносотенном смысле этого слова) обнаружить в общественных пейзажах практически нереально. Абсолютно все, из чего соткана современная жизнь РФ, имеет строго западное происхождение. И никакого другого. Вторично и заимствовано все, без исключения.

Включая, кстати, и культуру. И «Евгений Онегин», и «Анна Каренина» — продукты «лицензионные», изготовленные по тем западным литературным технологиям, которые Европа вырабатывала несколько столетий.

Россия не имела ни малейшего представления даже о существовании рифм. Европа оттачивала формы поэм, романов и симфоний, она же задавала их стилистику и дизайн. Так что «русского» в «Евгении
Читать

Офіційною заявою за підписом керівника Департаменту інформації протоєрея Ігоря Яціва в УГКЦ відреагували за заклик Патріарха Кирила до Предстоятелів помісних Православних Церков «піднести свій голос на захист православних християн Східної України від «уніатів» і «розкольників».

В УГКЦ наголошують, що неприпустимими є лукаве намагання перенести здійснення природного права українського народу на свободу і незалежність своєї країни в міжконфесійну площину, що провокує нові напруження та нову смуту в українському суспільстві – цього разу в ділянці міжконфесійних відносин.

Як акцентують в УГКЦ, сьогодні  Україна потребує від церковних мужів не провокування насилля, а побудови миру,  тому намагання ствердити, що під час проведення Антитерористичної операції страждають тільки православні вірні Московського Патріархату, є небезпечним наміром протиставити все українське суспільство одній конфесії.

Текст офіційної заяви УГКЦ

1. Трагедія, яку сьогодні переживає Україна через військову агресію, є трагедією всього народу, прибічників усіх конфесій, усіх суспільних верств. Руйнуються будинки, храми, монастирі представників різних Церков, національностей і релігій. Зазнають страждань, ризикують своїм життям священнослужителі всіх конфесій, які здійснюють своє душпастирське служіння в Донецькій, Луганській областях та Автономній Республіці Крим.

Українська Греко-Католицька Церква впродовж усіх місяців силового протистояння закликає до пошуку шляхів його мирного врегулювання. При цьому не заперечує права і обов’язку громадян України боронити свою свободу і незалежність. УГКЦ разом із представниками інших Церков і релігійних організацій робить конкретні заходи для надання гуманітарної допомоги постраждалим мешканцям східних областей України, незважаючи на їхню конфесійну і національну приналежність.

Ми рішуче засуджуємо всяке насилля супроти мирних жителів України, зокрема її духовенства, незалежно від того, до якої конфесії, релігії чи етнічної групи вони належать. Ще раз пригадуємо заклик Всеукраїнської ради Церков і релігійних організації до негайного припинення насилля та складення зброївсіма незаконними військовими формуваннями, злодіяння яких забрало життя сотень українських військовослужбовців, правоохоронців та цивільних громадян, у тому числі жінок і дітей.

2. Намагання ствердити, що під час проведення Антитерористичної операції страждають тільки православні вірні Московського патріархату, є небезпечним наміром протиставити все українське суспільство одній конфесії. Неприпустимим є лукаве намагання перенести здійснення природного права українського народу на свободу і незалежність своєї країни в міжконфесійну площину, що провокує нові напруження та нову смуту в українському суспільстві – цього разу в ділянці міжконфесійних відносин. Сьогодні Україна потребує від церковних мужів не провокування насилля, а побудови миру.

3. Українські військові не є конфесійно структуровані. Тому в зоні проведення АТО присутні капелани різних конфесій. Вони здійснюють своє служіння
Читать