<МЕТА> - Украина | Блоги | Українська
<META> - Украина
Интернет
Реестр
Новости
Рефераты
Товары
Блоги
искать в сообществе Мой Президент
Авторизация
Логин:
Пароль:
 
#

Категории

fake (1)
ZOG (4)
бабло (25)
бидло (13)
бляди (17)
війна (16)
влада (79)
ГАЗ (8)
гени (1)
гниды (41)
гої (25)
гра (9)
Гроші (15)
дауны (36)
жиди (9)
ЖКГ (1)
жопа (16)
зайди (19)
ЗМІ (9)
КГБ (5)
Київ (2)
курви (13)
лайно (12)
лохи (25)
ляпы (2)
маца (1)
МВФ (1)
менти (11)
міфи (10)
мова (4)
мрази (40)
НКВД (7)
ООН (1)
попи (1)
раби (8)
режим (34)
секс (2)
совки (22)
СРСР (7)
суд (4)
сша (3)
терор (11)
фарс (22)
фото (2)
ФСБ (1)
Хрень (17)
царь (3)
цены (3)
ЦРУ (1)
Шпана (16)
#

Календарь

 Декабрь 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
#

Записи

Среда 8 мая 2013

о-перше, бо ми вільні українці, а не савєцкіє чєлавєкі й імперія СРСР та УРСР ніколи не були нашими державами, а лише витвором московських загарбників під окупантськими червоними знаменами з серпом та молотом, тобто смертю та голодом.

По-друге, Друга світова війна розв´язана спільно двома тиранами – Сталіним та Гітлером, – проти яких повстала наша УПА і воювала з потворним нелюдським совєтським режимом до початку 60-их років ХХ століття. То до чого тут 9 травня 1945 року?

По-третє, так звана міфічна "побєда" логічно перетворилася у війну з власним народом, яка триває і досі у гуманітарній, економічній та політичних царинах. Зокрема, наслідок московсько-совєтської окупації Галичини – півтора мільйона засланих до Сибіру, понад 26 тисяч замордованих у тюрмах Західної України, знищена у 1946 році Українська Греко-Католицька Церква, заселення московськими чужинцями нашого краю з притаманним їм нахабством, тупістю, обмеженістю і агресією, насаджена у школах російська мова і література – вкрай згубна для світогляду наших дітей. І це все під червоними знаменами. Тільки садомазохіст або послєпобєдний окупант може давати цьому якусь іншу оцінку, крім гостро негативної.

Чому неосудні суди скасовують зразкові ухвали Львівської та Івано-Франківської міських рад і чому ця судова сваволя абсолютно невговкана при Януковичі?

Тому що його обрали нащадки окупантів та засимільовані покинуті попередньою владою українці, а також горстка "визволителів" на Заході, що застрягли "в совєтском прошлом" так глибоко, аж за два роки свого владарювання довели країну до повного політико-економічного і гуманітарного краху. Ці люди просто дезорієнтовані у часі і просторі, тому й розмахують кривавими полотнищами. І якщо щось найдразливіше у нас у державі, то це політика цієї кримінальної олігархії, а ухвали західних міських рад рано чи пізно стануть прикладом для наслідування для всієї держави як умова деколонізації історичної пам´яти та свідомости. Бо поступ неминучий. Натомість висловлю презирство Януковичу, що у Страсбурзі заявив про відсутність Голодомору як геноциду нації, що поселив флот окупанта у Криму, що заштовхує Україну у "таможний союз", що згортає українські школи та культурні заходи під дивоглядом "оптимізація", що помножив на нуль українську економіку, що анафемствує з московськими попами, що осовєтив і змосковив весь інформпростір України…

Чому ми маємо бути непримиренні у ставленні до окупанта і його символів?

Тому що толерування зла – це породження нового зла і повна моральна деградація суспільства. Неможливо побудувати демократичної аціональної держави, не утвердивши спершу націоналістичних цінностей і національних пріоритетів. Не може бути й мови про якесь примирення між вояками УПА та красної армії, поки не буде засуджено носіїв комуністичної ідеології, себто Нюрнберг-2, як призвідців останньої війни під червоним прапором. Це прапор крови замордованих українців і наше завдання – гідна і жорстка відплата ворогові.

http://bukvoid.com.ua/digest/2013/05/08/233640.html

Чому треба звільнити Добкіна та не варто чекати Кирила на святкування річниці Хрещення Руси «Коментарям» розповів Леонід Кравчук

- Заявлялося, що в Україні в 2010-2011 роках вже проведено реформу судової системи, водночас Конституційна Асамблея знову говорить, що потрібно реформувати ту саму судову систему…

- Судової реформи в Україні ще не відбулося. На жаль, на рівні Конституції – Основного закону – немає виписаних норм, які дають можливість проводити реальну судову реформу. Є принцип верховенства права. І він полягає в тому, що з конституційної реформи починаються всі інші реформи. Якщо всі інші норми не мають засадничих норм у Конституції, то вони не є легітимними.

- Хіба може бути так, що в Конституції записано одне, а в законах – щось інше?

- Чомусь у 1996 році не виписали в повному обсязі норми, які торкаються судової системи, місцевого самоврядування, прокуратури… І тому зараз виникло кардинальне питання – якщо ми не внесемо зміни судової системи в Конституцію, то судової реформи не відбудеться. Реформа має полягати зокрема в тому, що судова система має бути справді незалежна.

- Закон про референдум відповідає Конституції?

- Ні. У діючому законі про референдум перевищені повноваження, бо він стає вище ХІІІ розділу Конституції. А такого бути не може. Це моя думка, як політика, а не як голови Конституційної Асамблеї. Ми це питання не розглядатимемо, бо це не наші повноваження розглядати закони прийняті ВР. Прийняті закони на предмет їх конституційності чи неконституційності може розглядати тільки КСУ.

- Зараз говорять про нову Конституцію, але вже ніхто не говорить про те, що діюча Конституція не виконується, у першу чергу, вищим керівництвом держави?

- Не виконуються. Тому ми в Асамблеї думаємо й про те, як записати в саму Конституцію розділ охорони самої Конституції. І як виписати пряму відповідальність посадових осіб за невиконання Конституції. Наприклад, у Конституції має бути прописана відповідальність за неособисте голосування. Не голосуєш особисто – позбавляєшся мандата. І має бути прописано так, щоб не було ні вашим, ні нашим.

- 9 травня – це День перемоги, з одного боку. А з другого боку, це день пам’яті, день скорботи чи свято?

- Це дуже делікатне питання. Мій батько загинув на фронті, захищаючи землю, на якій я живу. Його один рідний брат теж загинув, другий прийшов з війни інвалідом і помер дуже швидко. Тобто майже всі чоловіки, які були в родині, загинули на війні. Мільйони людей, які загинули захищали нашу землю і захистили її від страшенного ворога. Нехай це буде день пам’яті, день скорботи за тими, хто загинув. Але для тих, хто ще живий і бився за перемогу, цей день – день пам’яті за їхніми друзями, родичами, водночас і день перемоги. Тому я проти тих, хто хоче відзначати цей день тільки чорними стрічка. Хочу, щоб там були й світлі стрічки.

- Однак, у Західній Україні наполягають, що це виключно день скорботи…

- Не треба втручатися! Якщо обласна рада прийняла рішення, що це День пам’яті, хай відзначають День пам’яті, але не заважає тим, хто хоче відзначити цей день як День перемоги. Бо в Івано-Франківській і у Львівській області є люди, які заслужили відзначати цей день як День перемоги. Сталін – ворог, правда, ворог. А мільйони людей, які загинули, теж вороги? Це визволителі.

-
Читать

Среда 27 марта 2013
Сообщение прочтено 395 раз
Робер | 2013-03-27 17:24:04

 

Когда-то давно человечество придумало политические партии, чтобы более эффективно управлять государствами. Европейский парламентаризм в его нынешнем виде зародился во Франции, во времена Великой Французской революции. Именно тогда возникла традиция делить парламентариев на левых, правых и центристов. Справа во французском Национальном собрании сидели консерваторы и монархисты, выступавшие за сохранение старых порядков, в центре – умеренные сторонники республики, слева – якобинцы, сторонники радикальных преобразований и полного упразднения «старого мира». Такая классификация политических течений на левых и правых оказалась весьма удобной. Она прижилась, и употребляется политологами до сих пор, не смотря на призывы заменить ее на что-то более современное.

К правым в Европе принято относить тех, кто ставит во главу угла традиционные ценности - церковь, нацию, гетеросексуальную семью, капитализм, неприкосновенность частной собственности. Левые – сторонники так называемой «социальной справедливости». Разного рода коммунисты и социалисты, предлагающие различные варианты перераспределения доходов в пользу бедных. Все, что между правыми и левыми – умеренный центр. Традиционно сюда принято относить партии социал-демократического направления, в разных пропорциях мешающие капитализм с социализмом.

В Украине, где политическая грамотность населения на момент прихода демократии стремилась к нулю, а в обществе с момента обретения независимости существовал серьезный ментальный раскол на «националистов» и «советских», процесс перехода к многопартийной системе имел свою неповторимую специфику. Разновекторность украинских регионов, часть которых осознает себя украинскими землями, а часть – заблудшими российскими территориями, создает в государстве такую ситуацию, при которой определяющим в партийной идеологии становится не экономический подход, а лояльность той или иной политической силы Кремлю. Поэтому в отличие от большинства европейских государств, где есть просто социалисты, просто националисты и просто либералы, в Украине все эти течения существуют в двух ипостасях – русской и украинской, каждая из которых борется не только с идеологическими оппонентами, но и с «единомышленниками» из другой части страны.

Самое яркое отражение этой ситуации – партии КПУ и «Свобода». На первый взгляд идеологические противники, на самом деле имеют гораздо больше общего, чем того хотелось бы обоим. И если со «Свободой», которая открыто и честно признает себя силой националистической, т.е. правой - все понятно, то партия Симоненко являет собой весьма любопытный феномен, воплотивший в себе всю эволюцию русского национализма в XX веке, когда националистами в России быть было нельзя, но очень хотелось.

Если приглядеться повнимательнее, то оказывается, что за раскрученным брендом и популистской левацкой риторикой украинских коммунистов, призывающих «вернуть страну народу», на самом деле скрывается совсем другая, противоположная марксизму идеология. Партия Симоненко, соблазнив избирателя красочной ретро-упаковкой с советскими символами, подсунула ему реакционный русский национал-консерватизм с отчетливым послевкусием черносотенства. Под личиной левых притаились самые настоящие правые! Правда, избиратель КПУ, похоже, и сам был рад такому подлогу, потому как и сам по большому счету на Маркса с его интернационализмом чихать хотел.

Корни ситуации следует искать в недалеком прошлом. Страна, победившая
Читать

Среда 6 марта 2013
Сообщение прочтено 314 раз
Робер | 2013-03-06 11:36:38

Смерть одного человека – трагедия, смерть миллионов – статистика. Эту крылатую фразу родили немецкие гуманисты Курт Тухольский и Эрих Мария Ремарк. Но гораздо охотнее ее приписывают товарищу Сталину, почившему в бозе 60 лет назад.

Так уж вышло, что незабвенный Коба стойко ассоциируется со словами "смерть", "трагедия" и "миллионы".

Фигура легендарного диктатора и спустя шестьдесят лет продолжает будоражить умы.

Согласно недавнему опросу КМИС, 37%  наших сограждан относятся к Иосифу Виссарионовичу негативно, 22% – положительно.

Одни возмущаются: "Как можно оправдывать Сталина?! Ведь этот кровавый тиран уничтожил миллионы!" Другие парируют: "А судьи кто? Да за годы вашей независимости население Украины сократилось на шесть с половиной миллионов, и это без всякой войны!"

Популярный контраргумент выглядит эффектно, если не задумываться о природе  миллионных потерь в постсоветское время.

Во-первых, многие выехали за рубеж и, покинув депрессивную Украину, не перестали жить и здравствовать – скорее наоборот. Эмиграция в Европу, США, Израиль или РФ несколько отличается от пули НКВД в затылке.

Во-вторых, в независимой Украине было рождено меньше людей, чем умерло по естественным причинам. Из-за этой разницы возникает солидная цифра, которую адвокаты Сталина сопоставляют с числом убитых в 1930-х и 1940-х. Логическая подмена очевидна: фиктивные, никогда не существовавшие "люди", которые теоретически могли родиться, но не родились, приравнены к настоящим людям – тем, кто жил, мыслил, чувствовал, страдал и погибал в репрессивной мясорубке.

Да, с человеческой точки зрения параллели между современным лихолетьем и сталинским террором абсурдны. Если Homo sapiens воспринимается как личность, а не абстрактная статистическая единица, спорить не о чем. Но существует и альтернативная система ценностей, ставящая превыше всего не человека, а нечто обобщенное и обезличенное.

В 1945 году состоялась встреча американского главнокомандующего Дуайта Эйзенхауэра с маршалом Георгием Жуковым. Сталинский военачальник рассказал о щедром расходовании солдатского материала во имя Великой Победы. Эйзенхауэр был слегка шокирован и в своих мемуарах заметил: "Американцы судят о цене войны по человеческим жизням, русские же – по общему ущербу для нации".

Нынешние сталинисты придерживаются той же парадигмы, и это неудивительно. Гораздо интереснее, что ее разделяют и многие украинские антисталинисты.

Проклиная Иосифа Виссарионовича, они подчеркивают, что сталинский Голодомор был прежде всего национальной драмой, а не просто человеческой трагедией. Ревностно изучается этнический состав погибших, и полученные проценты считаются чем-то особенно ужасным. К реальным мученикам, умершим от голода, смело приплюсовываются мифические "не родившиеся украинцы", благодаря чему число жертв доводится до 10 миллионов. Разумеется, тот, кого волнуют человеческие судьбы и жизни, а не общий ущерб, не стал бы заниматься подобными вычислениями.

Возникает принципиальный вопрос – так в чем же основная претензия к товарищу Сталину? В том, что кремлевский диктатор обрек на гибель миллионы конкретных личностей, или в том, что он нанес урон нации? Кого жалко – людей или народонаселение? Что важнее – погубленные жизни или сокращение общего демографического поголовья?

Для кого-то главной ценностью является именно поголовье. Такому человеку необходимо ощущать свою принадлежность к большому стаду и знать, что это стадо растет. Особенно приятно, когда оно больше и упитаннее соседского. Если же ваше стадо сокращается, страдает ваше самолюбие и снижается ваша самооценка.

Кроме того, многих волнует чистота породы: стадо должно быть не только большим, но и кондиционным. С правильным цветом кожи, с правильными чертами лица, говорящее на правильном языке и т. д. Еще стадо можно доить – чем оно многочисленнее, тем выше
Читать

Четверг 28 февраля 2013
Сообщение прочтено 252 раз
Робер | 2013-02-28 16:26:03

На Софийской площади в Киеве неизвестные злоумышленники совершили надругательство над парковой скульптурой - отрубили голову - древнеславянского божества Световида, который был частью памятного паркового комплекса, установленного в ознаменование 1500-летия Киева.

Киевская скульптура была копией всемирно известного Збручского Световида, уникального памятника, найденного в 1848 г. в реке Збруч (оригинал в настоящее время хранится в Археологическом музее г. Кракова, Польша). Скульптура широко известна как памятник славянского культового искусства во всем мире, в частности в славянских и европейских странах. За последние два десятилетия статуя приобрела еще и сакральное значение для официально зарегистрированного Религиозного центра Объединения родноверов Украины, стала местом паломничества родноверов других славянских стран, святыней, известной не только в Украине, но и далеко за ее пределами.

Автор скульптуры - заслуженный художник Украины, член Национального союза художников Украины Инна Коломиец (1921-2005). Творчество художницы И.Коломиец является примером аутентичного национального искусства в ХХ веке.

В официальном заявлении родноверов, в частности, отмечается: «... В течение нескольких лет подряд случаи разрушения родноверских святынь в Украине стали систематическими. На предыдущий святотатский акт в Киеве относительно деревянной скульптуры Перуна на территории Национального музея истории Украины (1 ноября 2012 г.) 8 ноября 2012 г. религиозный центр ОРУ получил ответ Шевченковского РУ ГУ МВД Украины об «отсутствии состава преступления» в настоящем акте, где, в частности, сообщается: «Согласно ч. 2 ст. 11 УК Украины, не является преступлением действие или бездеятельность, которая формально содержит в себе состав преступления, предусмотренного УК Украины, но в связи с малозначимостью не несет общественной опасности, то есть не повлекло или не могло повлечь значительный ущерб физическим или юридическим лицам, обществу и государству».

Неоднократные обращения родноверов в правоохранительные органы до сих пор были безрезультатными: виновники ни разу не были привлечены к ответственности. Таким образом, отечественные язычники говорят, что отсутствие наказания за преступление влечет за собой дальнейшие преступления. «Прослеживается тенденция к игнорированию правоохранительными органами обращений граждан, попытки «спустить» эти заявления на самые низкие инстанции. Таким образом, наши заявления попадают к тем органам, которые сами хорошо знают злоумышленников (если не сказать, побуждают их к подобным действиям). Это наше предположение не является безосновательным, оно основывается на том факте, что в 2007 году служители незаконно построенной на территории Национального музея истории Украины часовни Московского патриархата совместно с нанятыми милиционерами Шевченковского районного отделения милиции осуществили вооруженное нападение на родноверов», - говорится в заявлении.

В прошлом году славянские родноверские центры Польши, Словении, Сербии, Хорватии, Болгарии, России, Беларуси, США, Канады и других стран выразили обеспокоенность состоянием сохранения памятников древности в Украине.

Родноверы Украины обратились к Президенту, председателю Верховной Рады, министру внутренних дел, председателю Службы безопасности, министру культуры Украины с просьбой «установить виновников и привлечь к уголовной ответственности лиц, виновных в совершении преступления; возместить родноверам Украины нанесенный моральный ущерб путем восстановления культового памятника за средства виновников совершенного преступления или государства».

http://kievnews.glavcom.ua/news/8849.html
Вторник 12 февраля 2013
Сообщение прочтено 318 раз
Робер | 2013-02-12 13:47:00

Читая и перечитывая транскрипт лекции "Содержание прогрессивной национальной альтернативы" профессора Гарвардской школы права Роберто Унгера (Бразилия), прочитанной им в Киево-Могилянской Академии 11 декабря 2012 года, оказываешься в очень непривычной ситуации. Так у нас в Украине не мыслят ни политики, ни экономисты-эксперты, ни преподаватели университетов.

Прежде всего, поражает масштаб мышления лектора. Унгер позиционирует Украину в целом мире, напрочь отказываясь обсуждать ее взаимоотношения с Россией (даже слово "Россия" в тексте его лекций не встречается).

Его базовое представление – "мятежная национальная стратегия" – почти невозможно у нас в Украине. Чтобы поднять "мировой мятеж", как пытаются это делать Бразилия, Китай, Россия, Индия, нужно понимание – против чего собственно мятеж.
...
Читать

Суббота 2 февраля 2013
Сообщение прочтено 352 раз
Робер | 2013-02-02 22:04:50
22 жовтня 2012 року. У Мальме, третьому за величиною місті Швеції, пройшла демонстрація на підтримку місцевої жидівської громади. Чимало учасників ходи, бажаючі висловити свою солідарність з жидами Мальме, були в кіпах. Приводом для цієї акції став вибух, що пролунав 28 вересня біля дверей будівлі, де проходять збори членів жидівської громади.

У демонстрації взяв участь мер міста Ільмар Реепалу. Він закликав членів жидівської громади відмежуватися від Ізраїлю і відмовитися від сіоністських поглядів заради власної безпеки. До цього мер Мальме неодноразово наголошував, що жиди мають можливість впливати на те, як їх сприймає суспільство, а тому самі несуть відповідальність за антисемітські інциденти.

У Мальме мешкає близько 1200 жидів. Ця маленька громада стала об’єктом постійних нападів. За останні кілька років синагоги і жидівські кладовища були неодноразово опоганені, антисеміти били учнів жидівської школи й ображали перехожих, чий одяг видавала їх приналежність до жидівської громади. При цьому понад 25% жителів Мальме складають мусульмани. Місцевий політик Адлі Абу Хаджар заявив недавно, що «найкращою мусульманською державою у світі є Швеція».

25 жовтня 2012 року. У 19-му окрузі Парижа було скоєно антисемітський напад на 12-річного хлопчика, повідомляє JTA. Підліток стояв на автобусній зупинці, коли до нього підійшли двоє чоловіків, судячи із зовнішності – вихідці з арабських країн, кожному з яких було приблизно близько 40 років. Один з чоловіків запитав у хлопчика, чи є він жидом, а потім вийняв зі своїх штанів ремінь і почав завдавати підліткові удар за ударом. Незабаром беззахисний хлопчик впав на землю.

Побиття припинили перехожі, які зажадали, щоб чоловіки залишили дитину в спокої, і пригрозили викликати поліцію. Нападники спішно полишили місце події.

5 листопада 2012 року. містечку Сарсель, розташованому в передмісті Парижу, скоєно черговий антисемітський напад. На цей раз жертвою нападу став 55-річний жид, що прямував до синагоги.

Як відзначає Dreuz.info, його одяг не залишав сумнівів у тому, що він Оналежить до юдейської громади міста. По дорозі до синагоги чоловікові зустрілася група молодиків. Почекавши, коли жертва віддалиться від них на відстань кількох метрів, молодики почали кидати яйця в спину чоловікові і викрикувати антисемітські образи.

На початку жовтня в Сарселі було скоєно напад на жидівського підлітка, а наприкінці вересня в тому ж місті був здійснений наліт нжидівський магазин, що торгує кошерними товарами. Але поліція робить все, щоб «не помічати» антисемітських інцидентів. На думку оглядачів Dreuz.info, працівникам поліції наказано таким чином «скоротити» число таких нападів.

19 листопада 2012 року. У Васье, місті, розташованому в околицях Ліона, з’явилися кілька графіті  антисемітського змісту. Написи були нанесені на стіну жовтою і червоною флуоресцентною фарбою. Гасла «Бін Ладен живий!», «Хай живе Мохаммад Мера» [терорист, який вчинив з 11 по 19 березня 2012 року в Тулузі і Монтобані напади на французьких військових і жидівську школу, внаслідок чого семеро людей загинули –Ред.],«Усі жиді – у печі", викликали обурення представників місцево жидівської громади. Заступник мера Філіп Коші засудив дії невідомих зловмисників.

26 листопада 2012 року. Ренцо Гаттенья, президент Союзу італійських жидівських громад, виступив із рішучим засудженням антисемітських інцидентів, число яких різко зросла в останні тижні, повідомляє JTA  (Жидівська Телеграфна Агенція - Ред.). «Перерахування всіх антисемітських епізодів зайняло б забагато часу, та ми мусимо привернути увагу громадськості до все зростаючої напруженості», - заявив Гаттенья.

За останні тижні в декількох італійських
Читать

Вторник 29 января 2013

Бойкотувати і не приймати ймовірний вихід імперського підручника з історії України; масово і категорично відмовлятися від вивчення у школі мови окупанта - російської; активно здійснювати національне виховання через знакові націєцентричні факти нашої історії у супротиві до відновлюваної совєцько-московської ідеології. До таких дій закликає відозва Всеукраїнського об‘єднання СВОБОДА, спричинена цілеспрямованим нищенням української гуманітарної складової освіти.

Аби не дати зробити з української молоді слухняних московських рабів та яничарів, СВОБОДА закликає освітян, студентів, школярів та їхніх батьків усіма прийнятними методами боронити духовну незалежність, без якої вся інша незалежність - примарна.

"Кожна самостійна і незалежна держава освітню та наукову галузь вважає за першорядну та стратегічну. Освіта та наука є не лише ідеологічною та культурною передумовою буття нації, але її економічною основою.

З огляду на колоніяльну та холуйську ідеологію теперішньої влади, зокрема совєцько-рабський світогляд міністра освіти та науки Д. Табачніка, - ми отримали найбільшу загрозу для нашого суверенітету. Табачніки посягають на духовну основу української незалежности: мову як спосіб мислення нації та історію як її свідомість та пам´ять. Без цих двох фундаментальних опор освіти та науки неможливий розвиток і побудова національної держави.

Зменшення прохідного балу з української мови під час вступу, скасування іспиту з української мови при завершенні бакалаврату, перехід на навчання іноземців з державної мови на мову ворожої держави - російську, ймовірне запровадження мови окупанта як предмету в середні школи, запровадження асиміляторського конкурсу вивчення російської мови "Лукоморьє" - все це свідчить про оголошену всередині країни війну з мовою титульної нації - УКРАЇНСЬКОЮ.

Елементом руйнації самодостатнього національного світогляду та його входження у світовий контекст є перетворення шкільного курсу зарубіжної літератури у курс російської літератури, що сповна має переорієнтувати українських школярів на російські духовні цінності та моделі поведінки.

Виняткову роль у цьому відведено переписуванню підручників з історії України, де брутально вилучено історичні факти протиборчого змагання нашої нації за право мати Незалежну Державу. Зокрема, з підручника історії для 5 класу вилучено знаменні "помаранчеві" події 2004 року, факт союзництва СССР з нацистською Німеччиною, боротьбу УПА з нацистами та портрет Героя України Романа Шухевича, Голодомор як геноцид нації, організований Москвою, масштабну повоєнну русифікацію українських шкіл у 50-х роках, масові репресії українців у 30-80-і роки, вбивчу большевицьку колективізацію та атеїстичну чуму ХХ століття, обов´язковість знань під час вступних випробовувань життєдіяльности Героїв України Степана Бандери і Романа Шухевича. Отже, знищення української гуманітарної складової освіти - продуманий і підтримуваний ззовні план не просто міністра-українофоба, але чинного уряду та Президента.

1933 року Провідник нашої нації Степан Бандера під час навальної полонізації української освіти зініціював резонансну шкільну акцію "У боротьбі за душу української дитини", де зауважив:

"Молоді друзі! Українські школярі! [...] не дайте, щоб з Вас вороги зробили яничарів! Не дайте, щоб ляхи обернули Вас у своїх слухняних рабів! Ви маєте бути лицарями й борцями за волю України! Перед Вами велика свята боротьба".

Як ніколи, ці слова Провідника злободенні. Аби не дати зробити з нашої молоді слухняних московських рабів та яничарів, ВО СВОБОДА закликає Вас усіма прийнятними методами боронити нашу духовну незалежність, без якої вся інша незалежність примарна:

- бойкотувати і не приймати ймовірний вихід імперського підручника з історії України через принципове навчання лише за теперішніми підручниками;

- організовувати гуртки вивчення історії української державности та спецкурси "Лідери нації", "Українські перемоги",
Читать

Пятница 18 января 2013
Сообщение прочтено 305 раз
Робер | 2013-01-18 22:55:41

З Литви надійшла новина, яка має важливе значення для Західної Україні, та й держави в цілому. За рішенням Апеляційного суду у Вільнюсі колишній співробітник держбезпеки СРСР 84-річний Вацловас Кояліс повинен провести півроку в місцях позбавлення волі за участь у депортації литовців до Сибіру в роки після Другої світової війни.

Раніше повідомлялося, що Клайпедський окружний суд в 2011 році засудив екс-чекіста за вчинені ним злодіяння до штрафу в 3,9 тисячі літів (близько однієї тисячі євро), проте прокуратура оскаржила вирок, визнавши його занадто м'яким.

Важко не визнати: той факт, що апеляційна інстанція прислухалася до аргументів прокуратури, врятував честь литовської Феміди. Адже порівняно невеликий грошовий штраф за співучасть в жорстоких злочинах комуністичного режиму виглядав не тільки м'яким, але й справжньою насмішкою над таким поняттям, як справедливість.

Відомо, що за останні роки в Литві неодноразово виносилися вироки щодо учасників депортацій більш ніж півстолітньої давності. При цьому литовські суди були досить милосердні: у багатьох випадках підсудним не призначали покарання у вигляді позбавлення волі з причини їх похилого віку. Втім, у деяких випадках прокурорам вдавалося домогтися посилення вироку. Так, у 2008 році колишній співробітник міліції, 80-річний Зігмантас Дубосас, був засуджений на п'ять років в'язниці за участь у переселенні жителів Литви до Сибіру в 1949 році.

Як відомо, радянська влада висилала в далеку і сувору Сибір сім'ї "лісових братів", як називали в народі (і не тільки, до речі, в Литві, а у всьому СРСР) учасників збройного підпілля, які боролися з окупаційним промосковським режимом. Точно таким же стражданням, а нерідко й набагато більш страшним, було піддано населення Західної України. А багато учасників ОУН-УПА, які здійснюючи національно-визвольну боротьбу виступали зі зброєю в руках за очищення своєї Батьківщини від чекістської нечисті і комуністичних прихвоснів, також було знищено чи вивезено на заслання.

Литва подає українцям хороший приклад, як треба обходитися з катами народу незалежно від того, скільки часу минуло після їх злочинів. У Кримінальному кодексі цієї невеликої прибалтійської країни є стаття про насильницьке переміщення осіб проти їх волі ‒ це злочин вважається тяжким і карається позбавленням волі на строк від 5 до 15 років.

В українському кримінальному законодавстві нічого подібного наразі немає. А чому? Невже всіх катів НКВС (КДБ) і їх пособників вже наздогнало відплата? Варто новообраним народним депутатам ініціювати відповідні зміни на законодавчому рівні: особи, які вчинили злочини проти людства повинні понести заслужене покарання.

Пам'ятається, років п'ять тому Верховний суд України скасував рішення військового суду Львівського гарнізону та Військового апеляційного суду Центрального регіону про відмову в порушенні кримінальної справи проти співробітників НКВС, які в 1944-1945 роках в Тернопільській області вбивали цивільних осіб, видаючи себе за бійців УПА.

Повідомлялося, що ВСУ ухвалив дане рішення за касаційною скаргою депутата Верховної Ради I скликання Івана Макара.
Пан Макар тоді висловив думку, що в Україні залишилися "ще сотні живих енкаведистів" і висловив надію, що вони будуть покарані.

На моїй пам'яті за минулі п'ять років в Україні не засудили жодного колишнього співробітника злочинної структури, якою був НКВС. Все руки не доходять до відновлення справедливості стосовно жертв катів? Або хтось цьому противиться?
Засудження в Литві чергового ката від НКВД могло б спонукати українців на активізацію роботи в даному напрямку. Всі здорові сили в Україні повинні підтримати такого роду кроки з відновлення історичної і людської справедливості. Від цього залежить майбутнє країни і української нації.

Особливо це стосується Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей. Місцеві парламенти та громади під керівництвом опозиційних партій могли б ініціювати
Читать

Пятница 21 декабря 2012

По мнению народного депутата от ВО "Свобода" Ирины Фарион, вместе с Николаем Азаровым и Владимиром Рыбаком возвращается эпоха застоя.

"Суть не в их возрасте, а в образе мышления. Что может предложить типично советский человек Николай Азаров? Только модели хозяйствования, вкрапленные в него с кровью из 1970-х. Это означает, что засаленная колода карт Партии регионов исчерпана. Некем играть ", - сказала она.

Кроме того, Ирина Фарион убеждена, что властное большинство состоит из "уголовников Партии регионов, украинофобов-коммунистов и болота продажных самовыдвиженцев".

"Огорчило большинство, я называю его "черным". Мы с левой стороны сидим, а они - с правой. Черные костюмы, черное мышление и гул, когда слово предоставили Ирине Фарион. Это был рык быков, которых должны вести на казнь. Они не понимают, что для меня депутатство не является элементом роста, карьеры, успеха. Для меня это форма отвоевывания своей свободы", - говорит нардеп.

Также Фарион считает, что не стоит надеяться от Президента Януковича на что-то неожиданное.
"Его потенциал определяется территорией "Межигорье". Самосгорание, самоуничтожение - только и всего", - отметила нардеп.

Назад12345678Вперед | Указать страницу
Поиск:
ИнформацияОбщениеБизнесДосуг
добавить сайт | реклама на портале | контекстная реклама | контакты Copyright © 1998-2010 <META> Все права защищены