Когда-то давно человечество придумало политические партии, чтобы более эффективно управлять государствами. Европейский парламентаризм в его нынешнем виде зародился во Франции, во времена Великой Французской революции. Именно тогда возникла традиция делить парламентариев на левых, правых и центристов. Справа во французском Национальном собрании сидели консерваторы и монархисты, выступавшие за сохранение старых порядков, в центре – умеренные сторонники республики, слева – якобинцы, сторонники радикальных преобразований и полного упразднения «старого мира». Такая классификация политических течений на левых и правых оказалась весьма удобной. Она прижилась, и употребляется политологами до сих пор, не смотря на призывы заменить ее на что-то более современное.

К правым в Европе принято относить тех, кто ставит во главу угла традиционные ценности - церковь, нацию, гетеросексуальную семью, капитализм, неприкосновенность частной собственности. Левые – сторонники так называемой «социальной справедливости». Разного рода коммунисты и социалисты, предлагающие различные варианты перераспределения доходов в пользу бедных. Все, что между правыми и левыми – умеренный центр. Традиционно сюда принято относить партии социал-демократического направления, в разных пропорциях мешающие капитализм с социализмом.

В Украине, где политическая грамотность населения на момент прихода демократии стремилась к нулю, а в обществе с момента обретения независимости существовал серьезный ментальный раскол на «националистов» и «советских», процесс перехода к многопартийной системе имел свою неповторимую специфику. Разновекторность украинских регионов, часть которых осознает себя украинскими землями, а часть – заблудшими российскими территориями, создает в государстве такую ситуацию, при которой определяющим в партийной идеологии становится не экономический подход, а лояльность той или иной политической силы Кремлю. Поэтому в отличие от большинства европейских государств, где есть просто социалисты, просто националисты и просто либералы, в Украине все эти течения существуют в двух ипостасях – русской и украинской, каждая из которых борется не только с идеологическими оппонентами, но и с «единомышленниками» из другой части страны.

Самое яркое отражение этой ситуации – партии КПУ и «Свобода». На первый взгляд идеологические противники, на самом деле имеют гораздо больше общего, чем того хотелось бы обоим. И если со «Свободой», которая открыто и честно признает себя силой националистической, т.е. правой - все понятно, то партия Симоненко являет собой весьма любопытный феномен, воплотивший в себе всю эволюцию русского национализма в XX веке, когда националистами в России быть было нельзя, но очень хотелось.

Если приглядеться повнимательнее, то оказывается, что за раскрученным брендом и популистской левацкой риторикой украинских коммунистов, призывающих «вернуть страну народу», на самом деле скрывается совсем другая, противоположная марксизму идеология. Партия Симоненко, соблазнив избирателя красочной ретро-упаковкой с советскими символами, подсунула ему реакционный русский национал-консерватизм с отчетливым послевкусием черносотенства. Под личиной левых притаились самые настоящие правые! Правда, избиратель КПУ, похоже, и сам был рад такому подлогу, потому как и сам по большому счету на Маркса с его интернационализмом чихать хотел.

Корни ситуации следует искать в недалеком прошлом. Страна, победившая
Читать

У демонстрації взяв участь мер міста Ільмар Реепалу. Він закликав членів жидівської громади відмежуватися від Ізраїлю і відмовитися від сіоністських поглядів заради власної безпеки. До цього мер Мальме неодноразово наголошував, що жиди мають можливість впливати на те, як їх сприймає суспільство, а тому самі несуть відповідальність за антисемітські інциденти.

У Мальме мешкає близько 1200 жидів. Ця маленька громада стала об’єктом постійних нападів. За останні кілька років синагоги і жидівські кладовища були неодноразово опоганені, антисеміти били учнів жидівської школи й ображали перехожих, чий одяг видавала їх приналежність до жидівської громади. При цьому понад 25% жителів Мальме складають мусульмани. Місцевий політик Адлі Абу Хаджар заявив недавно, що «найкращою мусульманською державою у світі є Швеція».

25 жовтня 2012 року. У 19-му окрузі Парижа було скоєно антисемітський напад на 12-річного хлопчика, повідомляє JTA. Підліток стояв на автобусній зупинці, коли до нього підійшли двоє чоловіків, судячи із зовнішності – вихідці з арабських країн, кожному з яких було приблизно близько 40 років. Один з чоловіків запитав у хлопчика, чи є він жидом, а потім вийняв зі своїх штанів ремінь і почав завдавати підліткові удар за ударом. Незабаром беззахисний хлопчик впав на землю.

Побиття припинили перехожі, які зажадали, щоб чоловіки залишили дитину в спокої, і пригрозили викликати поліцію. Нападники спішно полишили місце події.

5 листопада 2012 року. містечку Сарсель, розташованому в передмісті Парижу, скоєно черговий антисемітський напад. На цей раз жертвою нападу став 55-річний жид, що прямував до синагоги.

Як відзначає Dreuz.info, його одяг не залишав сумнівів у тому, що він Оналежить до юдейської громади міста. По дорозі до синагоги чоловікові зустрілася група молодиків. Почекавши, коли жертва віддалиться від них на відстань кількох метрів, молодики почали кидати яйця в спину чоловікові і викрикувати антисемітські образи.

На початку жовтня в Сарселі було скоєно напад на жидівського підлітка, а наприкінці вересня в тому ж місті був здійснений наліт нжидівський магазин, що торгує кошерними товарами. Але поліція робить все, щоб «не помічати» антисемітських інцидентів. На думку оглядачів Dreuz.info, працівникам поліції наказано таким чином «скоротити» число таких нападів.

19 листопада 2012 року. У Васье, місті, розташованому в околицях Ліона, з’явилися кілька графіті  антисемітського змісту. Написи були нанесені на стіну жовтою і червоною флуоресцентною фарбою. Гасла «Бін Ладен живий!», «Хай живе Мохаммад Мера» [терорист, який вчинив з 11 по 19 березня 2012 року в Тулузі і Монтобані напади на французьких військових і жидівську школу, внаслідок чого семеро людей загинули –Ред.],«Усі жиді – у печі", викликали обурення представників місцево жидівської громади. Заступник мера Філіп Коші засудив дії невідомих зловмисників.

26 листопада 2012 року. Ренцо Гаттенья, президент Союзу італійських жидівських громад, виступив із рішучим засудженням антисемітських інцидентів, число яких різко зросла в останні тижні, повідомляє JTA  (Жидівська Телеграфна Агенція - Ред.). «Перерахування всіх антисемітських епізодів зайняло б забагато часу, та ми мусимо привернути увагу громадськості до все зростаючої напруженості», - заявив Гаттенья.

За останні тижні в декількох італійських
Читать

Бойкотувати і не приймати ймовірний вихід імперського підручника з історії України; масово і категорично відмовлятися від вивчення у школі мови окупанта - російської; активно здійснювати національне виховання через знакові націєцентричні факти нашої історії у супротиві до відновлюваної совєцько-московської ідеології. До таких дій закликає відозва Всеукраїнського об‘єднання СВОБОДА, спричинена цілеспрямованим нищенням української гуманітарної складової освіти.

Аби не дати зробити з української молоді слухняних московських рабів та яничарів, СВОБОДА закликає освітян, студентів, школярів та їхніх батьків усіма прийнятними методами боронити духовну незалежність, без якої вся інша незалежність - примарна.

"Кожна самостійна і незалежна держава освітню та наукову галузь вважає за першорядну та стратегічну. Освіта та наука є не лише ідеологічною та культурною передумовою буття нації, але її економічною основою.

З огляду на колоніяльну та холуйську ідеологію теперішньої влади, зокрема совєцько-рабський світогляд міністра освіти та науки Д. Табачніка, - ми отримали найбільшу загрозу для нашого суверенітету. Табачніки посягають на духовну основу української незалежности: мову як спосіб мислення нації та історію як її свідомість та пам´ять. Без цих двох фундаментальних опор освіти та науки неможливий розвиток і побудова національної держави.

Зменшення прохідного балу з української мови під час вступу, скасування іспиту з української мови при завершенні бакалаврату, перехід на навчання іноземців з державної мови на мову ворожої держави - російську, ймовірне запровадження мови окупанта як предмету в середні школи, запровадження асиміляторського конкурсу вивчення російської мови "Лукоморьє" - все це свідчить про оголошену всередині країни війну з мовою титульної нації - УКРАЇНСЬКОЮ.

Елементом руйнації самодостатнього національного світогляду та його входження у світовий контекст є перетворення шкільного курсу зарубіжної літератури у курс російської літератури, що сповна має переорієнтувати українських школярів на російські духовні цінності та моделі поведінки.

Виняткову роль у цьому відведено переписуванню підручників з історії України, де брутально вилучено історичні факти протиборчого змагання нашої нації за право мати Незалежну Державу. Зокрема, з підручника історії для 5 класу вилучено знаменні "помаранчеві" події 2004 року, факт союзництва СССР з нацистською Німеччиною, боротьбу УПА з нацистами та портрет Героя України Романа Шухевича, Голодомор як геноцид нації, організований Москвою, масштабну повоєнну русифікацію українських шкіл у 50-х роках, масові репресії українців у 30-80-і роки, вбивчу большевицьку колективізацію та атеїстичну чуму ХХ століття, обов´язковість знань під час вступних випробовувань життєдіяльности Героїв України Степана Бандери і Романа Шухевича. Отже, знищення української гуманітарної складової освіти - продуманий і підтримуваний ззовні план не просто міністра-українофоба, але чинного уряду та Президента.

1933 року Провідник нашої нації Степан Бандера під час навальної полонізації української освіти зініціював резонансну шкільну акцію "У боротьбі за душу української дитини", де зауважив:

"Молоді друзі! Українські школярі! [...] не дайте, щоб з Вас вороги зробили яничарів! Не дайте, щоб ляхи обернули Вас у своїх слухняних рабів! Ви маєте бути лицарями й борцями за волю України! Перед Вами велика свята боротьба".

Як ніколи, ці слова Провідника злободенні. Аби не дати зробити з нашої молоді слухняних московських рабів та яничарів, ВО СВОБОДА закликає Вас усіма прийнятними методами боронити нашу духовну незалежність, без якої вся інша незалежність примарна:

- бойкотувати і не приймати ймовірний вихід імперського підручника з історії України через принципове навчання лише за теперішніми підручниками;

- організовувати гуртки вивчення історії української державности та спецкурси "Лідери нації", "Українські перемоги",
Читать

ВО "Свобода" подасть до суду на газету "Daily Mail" у зв'язку із спотворенням резонансного висловлювання народного депутата Ігоря Мірошниченка про голлівудську актрису Мілу Куніс.

До редакції Українських Видань “Інституту для вивчення СССР”.

Я довідався, що після видання моєї монографії — “Жидівська автономія на Україні” - виникли сумніви щодо уживаних мною термінів “жид” і “жидівський” замість прийнятих у Совєтській Україні “єврей” і “єврейський”.

З приводу цих сумнівів стверджую, що термін “жид” є властивий українській мові як теж іншим слов’янським мовам (наприклад: польська, чеська, білоруська), уживання його в згаданих мовах є природне і не має зневажливого характеру, як у мові російській. Уважаю, що в Совєтській Україні приписано уживати виключно слова “єврей” зі святенництва, щоб не викликати у читачів, котрі звикли до образливого сенсу слова “жид” у російській мові, запідозріння автора в антисемітизмі. Очевидно, ніхто з читачів моєї Монографії не запідозрить в антисемітизмі її національно-жидівського автора.

І справді, я уживаю послідовно цієї термінології в моїх українських творах уже з 1918 р., коли я почав говорити та писати українською мовою. Так, уже моя перша більша праця в українській мові — “Листи жидівського соціял-демократа про Україну”, котру я видав у Відні в 1921 р., уживає виключно термін “жид”.

Так само моя стаття про становище жидівства в СССР, надрукована в ч. 16 “Українського Збірника” в “Інституті для вивчення СССР” у Мюнхені, уживає термінів “жид”, “жидівський” і т. д. Взагалі, я засадничо ніколи не погодився б на уживання терміну “єврей” у моїх українських працях, бо добачав би в тому святенництво та боягузство.

ІІроф. д-р Соломон Ґольдельман

Єрусалим, січень 1964.

Ивано-Франковский городской совет 23 августа принял заявление к Президенту Украины, Верховной Раде и Конституционному Суду Украины относительно непризнания Закона «О принципах государственной языковой политики».

Как сообщили в городском совете, в заявлении говорится, что депутаты выражают «категорическое непризнание и неповиновение принятому Верховной Радой Украины 3 июля 2012 года и подписанному Президентом Украины 8 августа 2012 года Закону «О принципах государственной языковой политики».

«Наше непризнание основывается на том, что, грубо, в нарушение ст. 10 Конституции Украины, ныне действующая власть во главе с малороссийским Президентом, мошенническими и насильственными методами принятия закона подорвала фундамент конституционного строя в государстве. На 22-м году Независимости высший законодательный орган страны взял курс на уничтожение национальных ценностей и характерных признаков государства, замахнувшись на душу народа - украинский язык. Президент не прислушался к многочисленным обращениям общественности и подписал этот позорный закон».

По мнению депутатов, провластное большинство в ВР «демонстрирует свою антинародную деятельность, направленную на узурпацию существующей украинофобской власти, уничтожение последних признаков демократии и строительство олигархически-клановой диктатуры».

Депутаты убеждены, что принятие рядом местных советов решений о признании на их территориях исключительно русского языка в качестве регионального направлено не «на уравнивание прав разноязычного населения, а, наоборот – на утверждение единого имперского языка в регионах, а следовательно и в целом государстве».

«Мы убеждены, что этот закон является спекулятивным накануне парламентских выборов, - говорится в заявлении городского совета. - Процедура принятия и реализации этого закона является сомнительной, противоречивой и не подкрепленной другими законодательными нормами, а потому требует немедленной реакции Конституционного Суда Украины».

Депутаты Ивано-Франковского городского совета заявляют, что языковой закон на территории Ивано-Франковска не является действующим.

Всім відомо, що партії регіонів бракує інтелекту. Як самій партії, яка більше нагадує злочинне угруповання ніж політичну структуру, так і окремим її членам.

Варто лише подивитися на її лідерів Януковича та Азарова, які у кожному виступі городять таке що виникає підозра в їх розумовій відсталості.

Після прийняття недолугого і тупого закону про знищення української мови, всі регіонали кинулися його коментувати - і з"ясувалося що в цьому угрупованні розумних людей немає. А Колесніченко - той взагалі недоумок, за яким психушка ридає.

Вся ця партія настільки тупа що не спромоглася не те що розпочати, навіть сформулювати змісту жодної реформи.

Подивіться на них: тупий, ще тупіший...

Отже, "регіонал" означає "болван".

Картина маслом: епічні ідіоти організували битву ідіотів, щоб ідіоти їх знову вибрали на дерибан бюджету.

Роман Чайка

Якщо "хліба та видовищ" вже немає, то час переходити до технології "маленької переможної війни". Спочатку необхідно  намалювати образ ворога.  Пізніше – викресати  іскру  конфлікту і включити команду  "фас". Тут  і став у пригоді  "бікфордів шнур" -  законопроект "КаКі" (Калєснічєнка-Ківалова).

Далі події зафіксовані в історичній хроніці. Лідер партії і прем'єр в одному флаконі несподівано заскочив до Верховної Ради, зібрав більшовиків і дав "зелений свисток". Законопроект пропхали тактикою "бульдозеру  покращення". Ось так виборча фішка Калєснічєнка для своєї перемоги по мажоритарному  окрузі  в  Севастополі  стала дорожньою картою виборчої війни  усіх регіоналів. Заручниками мандату одного  маленького і скромного кримського комсомольця  стала уся країна, завбільшки  з Францією. Так що, не такий наш Вадік "ідіот та дебіл", як про нього каже колега по блакитній фракції Сергій Головатий!     

За декілька днів до "красивого развода котят" у Верховній Раді  російський соціолог, директор провідного аналітичного центру Росії "Левада-Центр" Лев Гудков підсумовував багаторічні соціологічні дослідження  радянського психотипу на пострадянських територіях: "Резервация "совка" - это индустриальная Россия и Восточная Украина". Отже - по накатаній у 2004 році схемі: мобілізація "совка" на "свящєнную вайну" проти усяких "мовнюків" та інших "свідомітів та жидобандерівців".   Пропагандистський
Читать

 * 1627 рік. Указом царя московського Олексія Михайловича та його батька патріарха Філарета звелено було книги українського друку зібрати і на пожежах спалити із суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати українські книги. Так, у Москві спалено 'Учительное євангеліє' Транквіліона-Ставровецького разом з іншими його книгами та 'Катехизис' Лаврентія Зизанія Тустановського.

* 1669 рік. Після Люблінської унії – гоніння на українські книги, надруковані на польській території,

* 1672 рік. Указ про заборону в усіх містах усіх чинів людям тримати в себе вдома та на території Польщі відкрито чи таємно українського друку книги, а хто їх має, то суворо наказано приносити і здавати воєводі, місцевому правителю.
...
Читать

Языковой вопрос может привести Украину к национальной войне. - такое мнение высказал директор Института трансформации общества Олег Соскин.
 
«Пусть добиваются (принятия языкового законопроекта Колесниченко-Кивалова), если им нужна национальная война. Пусть попробуют, - заявил Олег Соскин. - Лучше бы экономикой занимались: страна вошла в тройку наиболее коррумпированных стран, вся эта банда находится в международной изоляции, все президенты боятся ему (о Януковиче, - ред.) руку жать, потому что сразу рейтинг падает, бизнес весь замучили, налоговая - как мародеры, банки разгромлены… ну, фактически, как оккупация какая-то - как татаро-монгольская орда какая-то по Украине прошла. Если все это еще дополнить национальным вопросом - этого как раз и не хватает, чтобы все сейчас в обществе рвануло. Языковой вопрос детонатором будет…»
 
«Это все равно, что, если бы какой-то депутат-полиглот из Польши подал закон в польский парламент о том, что, в связи с тем, что Польша когда-то была колонией России, Австро-Венгрии и Германской империи, то надо восстановить права государственного языка для русского и немецкого языков… Я бы посмотрел, что с этим полиглотом сделали бы поляки, - отмечает также эксперт. - У нас же этот процесс носит какой-то латентный, замедленный характер. Но, все равно, у нас есть здоровая часть общества, поэтому этот процесс обязательно рванет».
 
«Особенно неймется этому Колесниченко (нардеп-«регионал» Владимир Калесниченко, - ред.), что бы его вывезли в Москву. Пусть изучит судьбу Бакая ( экс-глава «Нефтегаза Украины» и Госуправления делами, который после Оранжевой революции сбежал в Россию, - ред. ) и других», - заявил также господин Соскин.
 
«А Литвин* всегда был коммунистическим номенклатурным председателем. Но еще, по своей жизни, он большой трус. Это приспособленец - он всегда приспосабливался всю свою жизнь. И он сейчас очень напуган - он знает, что у него сейчас нет политического будущего: партия развалена, он, как политический лидер, никому не нужен, это отыгранный материал… Думаю, ему надо собирать чемоданы и ехать в Москву - это самое лучшее, что он может сделать. Потому что, когда придут национально-патриотические силы к власти, ему будет так плохо, что он даже не представляет, - подытожил также Олег Соскин, говоря о позиции спикера и его фракции в Верховной Раде по поводу принятия языкового законопроекта. - Этот человек - предатель и представитель пятой московской колоны, который умеет цвет менять, как хамелеон».