<МЕТА> - Украина | Блоги | Українська
<META> - Украина
Интернет
Реестр
Новости
Рефераты
Товары
Блоги
искать в сообществе Український національний одяг
Авторизация
Логин:
Пароль:
 
#

Календарь

 Март 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
#

Записи

Четверг 7 апреля 2016
Сообщение прочтено 299 раз
aiyaku02 | 2016-04-07 07:28:49


Українська художниця російського походження Катерина Білетіна створила низку живописних портретів жінок у традиційних для певного регіону України народних костюмах. “Я відчуваю себе росіянкою. Але я маю унікальну можливість дивитись на цю прекрасну [українську]культуру збоку”, – говорить художниця.

294156_262998330402405_1780656272_n 296668_262997963735775_513064685_n 302194_262997903735781_718157460_n 313718_262997617069143_2139887346_n 1496721_1581329158766915_7569003086416336654_n 1972418_1581329185433579_7870390064903552261_n 10422952_1581329168766914_3078602010876626537_n
Читать

Среда 6 апреля 2016


Ілля Рєпін колись сказав: "Тільки українки, та ще парижанки, вміють одягатися зі смаком". Та український костюм – це значно більше, ніж просто красивий одяг.

Що приховують у собі візерунки й складки? Чому традиційний костюм – усесезонний? Про все це – у програмі "Суспільний університет". Лекцію читатив етнолог, дослідник українського традиційного вбрання, майстер вишивки Юрій Мельничук.
Понедельник 4 апреля 2016
Сообщение прочтено 91 раз
aiyaku02 | 2016-04-04 04:45:32

Як правильно прати, сушити та прасувати вишиванку

У кожного українця, який себе поважає, має бути вишиванка. Цей одяг з першого погляду ідентифікує та говорить за тебе, що ти — українець. Вишита сорочка —  річ, яку передають з покоління в покоління тому, аби вона завжди була у хорошому стані, за нею треба правильно доглядати. Незважаючи на те, вишита сорочка вручну, чи це машинний виріб, вона потребує делікатного догляду.

Рекомендуємо прати вишиванки вручну у воді не більше 40 градусів, аби при надто високих температурах вишивка не втратила свій колір. Замочувати вишиту сорочку не варто. 

Приділіть увагу пральному засобу, який використовуватиме. Не треба обирати сильнодіючі пральні порошки, або такі, що мають відбілювальні властивості. Найкраще обирати пральні порошки із м’яким ефектом, або ж навіть використати пральний порошок для дитячих речей. Також можна скористатися старим, проте, перевіреним способом — прати вишиванку за допомогою мила. Активність мила (дитячого, банного) менша від прального порошку, тому, ймовірність що мило роз’їсть кольорові нитки — набагато менша. Періть вишиванку у мильній, спіненій воді, але не тріть тканину бруском мила.

Якщо ж все-таки вирішили прати вишиванку у пральній машині, застосовуйте делікатний режим і температуру води не вище 30 градусів. Використовуйте спеціальний мішок для прання, який запобіжить пошкодженню тканини, але не вмикайте режим віджиму. Пам’ятайте й про те, що вишиту сорочку не треба прати разом з іншими речима. 

Щоб вивести пляму із вишитого вбрання скористайтеся спеціальними плямовивідниками. Обирайте їх відповідно до тканини одягу (льону, бавовни) та дотримуйтеся вказаної інструкції. Плямовивідник наносьте безпосередньо на пляму, проте так, аби засіб не контактував із кольоровими нитками.

Добре прополощіть вишитий виріб, бо пральний засіб, що залишається на одязі, роз’їдає нитки і вони втрачають свій колір.

Викручувати вишиванку не рекомендують. Після полоскання дайте воді стекти, а потім розкладіть сорочку на горизонтальній поверхні, аби вона висохла. Не сушіть вишиванку під прямим сонячним промінням, адже вона може вигорати та втрачати свої первісні кольори.

Після того, як річ трохи підсохла, але залишається трішки вологою, треба братися за прасування. Праску увімкніть не більше ніж на 200 градусів, але, наприклад, із шовковою тканиною температури мають бути значно нижчими. Виверніть сорочку та розрівняйте всі шви та “пройдіться” по ній праскою.

Зберігати вишиванку краще на вішаку, а не у складеному вигляді.

Юля Козлик


Читать

Український народний костюм вперше на подіумі Українського тижня моди

Проект «ВИТОКИ» – перший спільний проект українських дизайнерів та Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара»

Київ, 25 березня 2015 року - Український національний костюм – це невичерпне джерело натхнення, гордості та практичного втілення у сучасній творчості дизайнерів. Уперше українські дизайнери разом з Національним центром народної культури “Музей Івана Гончара” зробили проект, що показав український народний костюм – українські строї в комплексі, правильно одягнені, – на подіум Українського тижня моди. «Для нас було важливо підтвердити актуальність українського народного костюму й нині. Українські аутентичні техніки як гаптування, плетення, валяння, демонструють, що він живий і дарує нам віру в те, що українці існуватимуть вічно», – зауважила Ірина Данилевська, засновник та голова оргкомітету Ukrainian Fashion Week під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі.

Український тиждень моди

Ірина Данилевська зазначила, що українські дизайнери готові робити все можливе для емоційної підтримки українців. «Жодного разу вони не спекулювали на стилі «мілітарі». Ми нічого не побачили пов’язаного з війною, попри складну ситуацію, є розуміння та відчуття позитиву, конструктивності та віри у мирне майбутнє», – пояснила пані Ірина, та трохи пожартувала – «прийнято вважати, що дизайнери знають усе наперед, і 36-й тиждень моди, що представляв колекцію осінь – зима 2015/2016, був без песимізму. Наші громадяни мають вірити дизайнерам, що наше майбутнє буде спокійним світлим та оптимістичним».

Марічка Квітка, куратор новоствореного проекту “Витоки” від Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара”, розповіла, що до проекту було залучено істориків, етнографів, колекціонерів. Дівчат, непрофесійних моделей, вбрали у строї з різних регіонів, в основному, у біло-червоних тонах, але з різноманітними дорогими аксесуарами, привезеними навіть з Венеції та Австрії. «Тобто це зовсім не те, що ми звикли бачити, коли уявляли дівчину в українському вбранні. Ми хотіли трохи змінити уявлення людей про своє, про українське», – підкреслила Марічка Квітка. Особливу увагу приділили головним уборам. «Це були аутентичні старовинні речі, знайдені у бабусиних скринях, колекційні речі, придбані на антикварних ринках, віднайдені під час експедицій у різні куточки України. А деякі речі – реконструйовані, їх відтворили за фотокартками, оскільки оригінали не збереглися», – поділилась процесом підготовки проекту Марічка Квітка.

Для перспективи розвитку галузі моди в Україні важливо, на думку Ірини Данилевської, щоб українські дизайнери не пропустили жодного сезону показів. Завдяки українській моді можна повернути в Україну тих жінок, які поїхали шукати роботу закордон. Їх можна залучити працювати у вітчизняній легкій промисловості. Крім того, кожен український дизайнер біля свого прізвища чи назви бренду має слово «Україна» та прославляє таким чином свою державу якісним конкурентоспроможним продуктом в інших країнах.


Читать
Вторник 8 марта 2016
Сообщение прочтено 215 раз
aiyaku02 | 2016-03-08 14:33:17
Среда 2 марта 2016
Сообщение прочтено 63 раз
aiyaku02 | 2016-03-02 04:28:16

Розповідь Ольги Ільків про сорочку, яку вона вишила під час перебування у тюрмі в 1950-х роках.




Інтерв’юер – Андрій Шиманський, відеооператор – Іван Федорич
Дата запису: 10.10.2012/26.10.2012 р.
Установа: Меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія Терору»
http://territoryterror.org.ua

Сообщение прочтено 117 раз
aiyaku02 | 2016-03-02 04:12:05

Який одяг шили селянам кравці та модистки?

Основне кравецьке обладнання

За умов повоєнного дефіциту тканин і фурнітури, послуги кравців були чи не єдиною можливістю для селян недорого оновити свій гардероб.

Майстрині, які за власним покликанням (або ж за спеціально отриманою освітою) займалися пошиттям одягу для представників сільської громади, масово з’явилися в 50-х рр. ХХ ст. На Східному Поділлі таких жінок називали «модістка», «вчена швея». Пошиття одягу на замовлення могло бути як основним їхнім заняттям, так і солідним у важкі часи підробітком. Зазвичай до їхніх послуг зверталися задля пошиття кращого одягу, ніж той, що його могла самотужки виготовити пересічна жінка-селянка.

«Модістка» переважно спеціалізувалась на пошитті одягу для жінок. Часто у неї замовляли асортимент спідньої білизни: труси-панталони, бюстгальтери, спідні сорочки тощо. Попит на спідню білизну у повоєнний час був пов'язаний із ознайомленням зайнятих на відбудові міст жінок-селянок із міськими гігієнічними практиками. Таким чином ці компоненти одягу проникали у село.

Окрім того, кравчині шили сукні, спідниці, блузи. Особливо вправні майстрині бралися за виготовлення міжсезонного верхнього одягу: піджаків, кафтанів на підкладці, жилетів (станіків) тощо. На замовлення чоловіків модистки шили: брюки, брючні шерстяні костюми, сорочки, спідню білизну та кашкети. Замовляли їм також і дитячий одяг: суконьки, сорочки, штани, білизну. Отже, набір виробів, які могла запропонувати кравчиня, був досить широким. За сприятливих умов, він міг покрити базові потреби сільської громади у вбранні.

Кравчиня Надкринична Антоніна Моєсеєвна 1933 р. н. у "станіку" (перешитий зі старого пальта нагрудний одяг). С. Велика Яромирка Городоцького р-ну Хмельницької обл. 2013 р. Фото О. Воробєй

Жінки, які мали швейну машинку та вправно вміли на ній шити, користувалися повагою у сільській громаді. Дівчата, які вміли шити на швейній машинці, вважалися «завидними нареченими». Тому хлопці жартували: «…шоб я женився, ну шоб здибав дівку, шоб мала корову і на машинці вміла шити». Те, що мати дружину-модистку мріяло багато сільських молодиків, засвідчує й подільська народна жартівлива пісня:

А син мамі похвалився,
‒ Буду мама вже жениться.
На всьо здибав дівку, як та квітка,
Мені жінка – Вам невістка,
Та й до того ше й модістка.

Переважна більшість сільських кравчинь, усе ж, не мала відповідної освіти, а працювала, переймаючи досвід від своїх батьків. Для багатьох самоучок надзвичайно помічними були викрійки, які розміщувалися на сторінках періодичних та спеціальних видань і часто супроводжувалися професійними рекомендаціями. Особливо популярним серед сільських модисток був журнал «Радянська жінка», який допомагав їм зорієнтуватися у модних тенденціях крою та шиття.

Найчастіше громада віддавала перевагу кравчині без спеціальної
Читать

Сообщение прочтено 119 раз
aiyaku02 | 2016-03-02 02:56:24

Секрети чорної вишиванки: що приховує темне вбрання

Вишиванка, яка відома ще з непам'ятних часів, завжди втілювала щось сакральне. Для вишиванки все обиралося неспроста: тканина, нитки, візерунки, кольори – мали своє особливе значення. А процес створення вишитої сорочки можна було назвати цілим ритуалом.

Найпоширенішою, як у давнину, так і в нинішній час, є біла вишиванка. Саме на ній найкраще видно кожен хрестик та кропітку роботу майстрині. Саме на білій вишитій сорочці найбільш вдало виглядають яскраві, кольорові візерунки.

Все ж чільне місце у мистецтві вишивки займає чорна вишита сорочка. Вишиванки такого кольору не так часто трапляються в українців, як білі, проте, з кожним днем темна вишита сорочка стає популярнішою та вважається стильною.

Білий колір у вишиванках символізував добро, невинність, чистоту, енергію. Щодо чорної вишиванки, то дехто переконаний, що вона символізує сум та навіть смерть, проте, це не так, адже чорний колір вишиванки є ще й символом мудрості, знань та землі. В давнину вважали, що батько, передаючи синові свою чорну вишиванку, разом із нею передавав свої знання, досвід та мудрість. Все ж в історії є згадки про те, що чорні вишиванки одягали під час жалоби,  а білі – на свято. 

У західному регіоні України вважають – чорна вишиванка є символом повстанців. Білі сорочки під час війни дуже бруднилися, а умови для прання були не найкращими,  тому, чоловіки одягали чорні вишиванки. Окрім цього чорний колір не так сильно привертав увагу як білий, що врятувало не одне життя.

Сьогодні вишитій сорочці не надають такого сакрального змісту, як в давнину, тому, кожен може одягати вишиванку будь-якого кольору, зважаючи лише на свої вподобання. 

Юля Козлик  

folkmoda.net

Вторник 19 января 2016
Сообщение прочтено 122 раз
aiyaku | 2016-01-19 22:28:27

Упереджені думки про практики рубання і наші корені

Автор: Звір Гуляє |



Почну з відступу в минуле...

Як так сталося, що в Україні навіть зараз, на початку ХХІ століття, на відміну від більшості європейських країн, можна порівняно легко знайти селянський одяг початку минулого століття (тобто дореволюційний та довоєнний)? Не буду стверджувати, що моя версія відповіді є єдино-правильною, це всього лише моє суб’єктивне припущення.

На мою упереджену думку, так сталося, тому що свого часу в наслідок багатьох безрадісних подій, Україна на початку минулого століття  була в індустріальному плані відсталою, нерозвиненою країною, більшість населення була зайняту у сільському господарстві, яке велося хоч і на родючих землях, але способом екстенсивним і дуже трудомістким...

В таких умовах селяни важкою, здебільшого ручною, працею мусили виробляти практично всі засоби для свого існування: їжу, одяг, хатнє начиння... Сьогодні ми захоплюємося народним мистецтвом та селянським одягом початку ХХ-го століття, вишивкою, оздобленням і тд., але в той час у селян просто не було вибору (хочеш мати гарну ношу - зроби її собі сам!). На збіжжі вирощеному на землі не можна було заробити стільки, аби накупити собі не те що готового одягу, а хай навіть якісного мануфактурного сукна, чи готової бавовняної тканини. Отже, єдиним можливим способом надбати собі одежину було: посіяти та виростити льон чи коноплі, зібрати, обробити, напрясти ниток (вручну веретеном або трохи швидше прядкою), наткати з тих ниток полотна, закроїти та вишити сорочки... а все це - тижні і місяці важкої праці! Нам сьогоднішнім витратність такого процесу, а ще й в тих умовах (світло від свічки, нема гарячої води і електрики тощо), важко навіть уявити. Думаю, що лише одиниці з нас протрималися б в таких умовах більше кількох днів, і майже стовідсотково ні у кого з нас сучасних не стало б терпіння у тих умовах виготовляти собі не просто по одному зразку, а весь необхідний одяг (для себе і своєї родини).

Чим ближче селяни жили до індустріально розвинених міст, тим більше було у них можливостей заробити більше грошей від продажу свого збіжжя (бо навіщо одному селянину купувати у іншого та витрачати гроші на те, що він сам міг виростити чи зробити, а міщани готові були платили гроші за збіжжя, бо самі його не вирощували). Доказом цього є той факт, що чим ближче до великих промислових міст (Київ, Львів), тим менше зустрічається давніх сорочок на домотканому полотні (а переважно на крамному), і навпаки, чим далі від промислових осередків, тим більше зразків одягу з високою часткою ручних процесів (свити з домотканого сукна, полотно не з крамних ниток тощо).

Як когось цікавить цей економічний механізм, відсилаю до праці Еріка Райнерта "Чому багаті країни збагатіли і чому бідні лишаються бідними" - там дуже доступно пояснено, чому збільшувана прибутковість практично неможлива у сільському господарстві і чому виробництво та промисловість на той час були шляхом до збагачення націй. Подальша індустріалізація (вже за совєтів) відбувалась за фактично рабовласницького ладу, бо у селян спершу все відібрали, а потім зробили їх рабами аж до кінця 60-х, відповідно, про які гроші та які закупи одягу могло йтися, коли працювали за трудодні?

Що
Читать

На Ukrainian Fashion Week у Києві продемонструють український традиційний одяг

05 березня 2015 о 19:13 |

Вперше в історії – НЦНК “Музей Івана Гончара” в рамках Ukrainian Fashion Week, що відбудеться з 18 по 25 березня, влаштують показ автентичних українських строїв, котрі зберігаються у музейних фондах та приватних колекціях.

Це спільний проект «Витоки» музею Івана Гончара та Яни Червінської за підтримки телевізійного шоу «Супермодель по-українськи» (Новий Канал).

Колекцію жіночого одягу різних історико-етнографічних регіонів України представлять учасниці телевізійного шоу «Супермодель по-українськи». Близько 20-ти костюмів, які складаються з сорочок, корсеток, запасок, крайок, хусток, вінків, взуття, прикрас, тощо.

“Майже всі елементи одягу є автентичними, лише декілька вінків, певні крайки та фартухи реконструйовані за старовинними зразками”, – розповідає куратор показу, науковий співробітник НЦНК «Музей Івана Гончара» Марічка Квітка. – За якийсь час люди втратили смак, тонке відчуття кольору та форми. Чомусь стали викривлено сприймати національний одяг, плутають кітч зі справжністю. Тому ми й хочемо цим продемонструвати розкішну українську моду, яка побутувала ще якісь 80-100 років тому”.

Тел.: (063)242-36-88 E-mail: mary_kvitka@ukr.net


Читать
12345Вперед | Указать страницу
Поиск:
ИнформацияОбщениеБизнесДосуг
добавить сайт | реклама на портале | контекстная реклама | контакты Copyright © 1998-2010 <META> Все права защищены