Е.Кузьменко:

Читать

Демарш керівництва Української православної церкви Московського патріархату на урочистому засіданні ВР, присвяченому 70-літтю Перемоги у Другій світовій війні, чітко показав на чиєму боці вона знаходиться. Можна будь-яким чином ставитися до військових дій, але показова зневага до людей, які загинули за свою Батьківщину, стала не просто питанням порядності – це була демонстрація антиукраїнської позиції.

Через цей вчинок УПЦ МП понесла значні «іміджеві втрати»: поведінка її керівництва опустила «нижче плінтуса» рівень довіри до неї та була визнана гидкою навіть вірянами цієї церкви. Московські попи не могли не передбачати таких наслідків, але свідомо вчинили бридкий демарш. Чому?

Жодних ілюзій щодо уподобань цієї церкви немає вже півтора року – УПЦ МП, виконуючи вказівки свого московського керівництва, була єдиною серед українських церков, яка не підтримала Євромайдан і виступала проти євроінтеграції України. За останній рік ми також побачили багато відкритих антиукраїнських вчинків з боку цієї церкви: її священики брали в руки зброю і приймали участь в бойових діях проти сил АТО, закликали вступати в «православні дружини» і воювати з «хунтою», вели антиукраїнську пропаганду, агітували проти мобілізації до ЗСУ, надавали допомогу терористам на Донбасі, відмовлялися відспівувати загиблих героїв АТО.

...
Читать

 
Так вот, Скляр. Все его выступление – две короткие реплики и между ними песня. Реплика первая: «Эту песню вы все хорошо знаете. Я хочу посвятить ее тем ребятам, которые сейчас делают большое и нужное дело в Новороссии». О каком деле идет речь? Через несколько часов после выступления Скляра, так получилось, я вступил в забавную переписку с сотрудником компании «Ренова» Маратом Башировым, до последнего времени работавшим премьер-министром самопровозглашенной Луганской республики. В этой республике произошел ряд кадровых перестановок. Ее основатель Валерий Болотов «по состоянию здоровья» подал в отставку, и в связи с этой отставкой премьер-министром был назначен военный министр ЛНР 50-летний Игорь Плотницкий.

В этой формуле есть какой-то логический изъян: премьером Болотов не был, премьером был Баширов, но почему-то из отставки Болотова последовало назначение Плотницкого именно премьером. Куда же делся Баширов? Я спросил его об этом прямо в Facebook, и он мне ответил, что такова формальность: ушел глава республики, вместе с ним ушло и правительство. Хорошо, пусть будет формальность, но где же сам Баширов? Я спросил его и об этом, и он ответил мне, что (цитата) «это не главный вопрос», а главный вопрос – «когда перестанут гибнуть простые жители Луганска». Чуть позже, уже 
Читать

Нет сомнения, что депутат ГД, публично произносящий особо сочную глупость, испытывает острейшее наслаждение. Наверное, такое же, как эксгибиционист, которому удалось показать свои сизые гениталии большой толпе пенсионерок, детей и мамаш. У депутата, конечно, аудитория побольше, чем у извращенца в скверике, но, вероятно, и удовлетворение посильнее.

Вообще эксгибиционизм нынче в моде. Помимо депутатов им балуются и министры.

Всех, конечно, превзошел Рогозин, показавший прессе «всего себя» в мундире.

Мединский застенчиво явил стране отжатую у итальянского университета мантию. Своей улыбкой (в этот момент) он был явно обязан той самой «лишней хромосоме», о которой сам министр любит упомянуть как об особом благе.

Изборский клуб принял решение проводить заседания «спасителей Руси» исключительно в кокошниках. Будем справедливы: большей части черносотенцев они очень идут, освежая сиянием жемчугов их глобальные физиономии.

Главы думских фракций, чиновники и попы открыто показывают в телевизоре свои лица.

Конечно, это не вполне обычный эксгибиционизм. Но это тоже сладострастная и торжествующая демонстрация того, что следует тщательно скрывать от всех, кроме врача и полового партнера.

Прилюдное обнажение самого постыдного и тупого становится в России лучшим проявлением благонадежности. И символом единения с госаппаратом.

Исключением является только Аполлон на сторублевой купюре. Его маленький пенис, недавно повредивший рассудок Думы и большую часть духовных скреп России, будет, по всей вероятности, запрещен. Уже сейчас церковь рекомендует монахиням, прихожанкам, девственницам, а в особенности благочестивым блудницам при пересчете заработанных купюр использовать варежки (во избежание греховного касания).

Разумеется, новая революция в России необходима. Причем не столько для смены власти, сколько для смены народа. Только революции под силу изменить людскую массу и вернуть ее из шовинистических грез в реальность. Революция (как мы помним) работает не очень эстетично, но результативно. А степень болезненности, с которой она хирургирует общество, напрямую зависит от уровня неадекватности последнего.

В этом смысле сегодня Россия вне конкуренции. Раскаленная «праведной злобой» на весь мир, избравшая изоляцию и дремучесть, воодушевленная черносотенством и душительскими амбициями, она, конечно же, является пациентом №1. Это заметил даже подслеповатый Кремль. И принял меры.

Отгрызть у грядущей революции руки доверили зверю «имперской идеи». Но выведенный из сурковских подвалов на публику, зверь оказался шелудив, безобразно худ и слаб. Попытка подкормить зверя «крымнашем» и мясом молодых украинцев сил ему не прибавила. А лишь привела бедолагу к диарее, причем настолько мощной, что брызги разлетелись по всему миру. Кремлю их досталось больше всего.

В итоге затея оказалась не просто дурацкой, но и на редкость зловонной.
Читать

Як, чому і якого дня Україна стала для Росії ворогом?

Не з початком другого Майдану. І не того дня, коли на російських теренах оголосили про приєднання Криму, а ми не погодилися. Подібні трансформації свідомості миттєво не відбуваються, для них потрібен час.

Але факт є фактом: раптом виявилося, що Україна обігнала Америку і стала для Росії ворогом №1. Отака вийшла "загогуліна", як примовляв Єльцин. Той Борис Єльцин, який, прокинувшись вранці, найперше думав не про розсіл, а про те, що він учора зробив доброго для України.
...
Читать

ЕСПЧ признал нарушение Россией ряда положений Европейской конвенции по правам человека при депортации этнических грузин из РФ в 2006 году.Соответствующее решение Большая палата ЕСПЧ вынесла сегодня, рассмотрев иск Грузии к России. Страсбургский суд, однако, не указал сумму компенсации. У сторон будет 12 месяцев, чтобы предъявить и обжаловать требования на выплату компенсации и сообщить суду о возможном мировом соглашении. Вердикт является окончательным и обжалованию не подлежит.

Основной вид военной поддержки, которую Россия оказывает Донецку и Луганску - это геббельсовщина. 

Если бы Россия не импортировала на Украину такие потоки вранья и ненависти, никакой войны на Востоке не началось бы вообще. 

Боевики и оружие - это, конечно, очень важная статья импорта, но все же - вторичная.

А основопологающая - геббельсовщина.

Стрелков с Бесом могли возникнуть и начать захватывать администрации только потому, что была накачка телевидения про "Правый сектор", который теперь - после Майдана - уже точно придет и перережет всех русских. Без этого никакие зеленые человечки были бы невозможны.

Если бы не эта накачка - стали бы сами дончане это делать? Стали бы они сами создавать диверсионные группы, захватывать с автоматами в руках администрации, громить милицейские и военные части, захватывать там оружие и идти с ним в руках штурмовать погранзаставы и аэропорты? 

По-моему, ответ очевиден - нет.

Аэропорт и погранзаставы даже не укладываются в эту логику - логику защиты от "правого сектора". Это совершенно привностное. Это абсолютно очевидно. 

Да, неприятие и страх перед западом на востоке действительно были. И довольно сильные. Но орать с флагами "Россия, Россия" - это одно. А взять в руки гранатомет и пойти жечь БТРы и погибать самому - это совсем другое.

Эта война развязана только и исключительно российской геббельсовщиной. Больше ничем.

И если бы была возможность перекрыть её поступление, война иссякла бы сама собой.

Собственно, там, где экспорт этой геббельсовщины удалось не допустить - война и не началась.

Днепропетровск - самый русскоязычный город на Украине. Украинской мовою там вообще почти не размовляют. За день пару раз услышишь - уже хорошо. Это абсолютно русский регион. И уж как там орали про проклятых бандеровцев. Как там избивали активистов. Как там разгоняли майдановцев.

А что сейчас?

А сейчас вы не найдете на Украине более патриотичного региона, чем Днепр. Флаг Украины там на каждой второй машине. 

Почему? А потому что экспорт российской пропаганды и двиерсионных групп туда не допустили. 

В Изюм в конце апреля страшно заехать было. Он был на очереди. Там все были за Россию и за Стрелкова. Я там пробыл два часа, и понял, что надо сваливать. А в конце мая, всего через месяц - абсолютно другой город. Абсолютно! Ночью ходил совершенно спокойно. А это сорок километров от Славянска всего. 

Барвенково - то же самое. А это всего двадцать километров от Славянска. Крестище - то же самое. А это на границе со Славянском уже. 

И так везде.

Куда Россия не дошла - там теперь все в порядке. 

А дерьмо началось и поддерживается - ПОДДЕРЖИВАЕТСЯ ИСКУССТВЕННО! - только там, куда Россия пришла. 

Вот и все.

Аркадий Бабченко, военный журналист

http://www.echo.msk.ru/blog/ababchenko/1344124-echo/

Чия влада, того і мова, і закон, і право сильного. Владу в Україні на місцях поголовного проживання жертв русифікації утримують російські фашисти (рашисти), і така влада є огидною. Територія рашистської влади в Україні не маленька, а так як жертв русифікацій є мільйони, то рашисти з легкістю вже сімнадцятий рік утримують там владу. Як до, так і з моменту заснування української держави і по сьогоднішній день, вони залишилися керувати органами місцевого самоврядування і державними підприємствами.

Рашизм,- це російський нацизм, мета якого, як і будь-якого нацизму проголошення своєї (в даному випадку російської) раси, нації, культури чи церковного ладу вищою цінністю, а всі інші люди проголошуються нєдочєловєкамі. Так як керівні кадри всіх гілок влади в Україні виховувалися бути холуями Москви, бо всі вони екскомуністи, то відповідно ми і далі живемо в тій же Радянській Україні, а рашизм процвітає. Дрємуча сарафанщина (російський аналог шароварщини), культ особи будь-якого царя (нині Путіна, вчора Сталіна чи якогось там Романова) і водкі,- це рашизм в ідеалі.

Проте, рашизм має свої особливості, і якісно відрізняється від того ж гітлерівського нацизму чи фашизму Муссоліні тим, що російський фашизм є, як це не дико звучить, інтернаціональним. Саме інтернаціоналізм, як пережиток комуністичної пропаганди проти всіх хто не совок (новая общность – совєтскій народ), є геніальним творінням червоних бандитів. Інтернаціональний, отже російський. А ще також відрізняється тим, що рашистами є в переважній більшості навіть не етнічні росіяни, котрі в масі своїй є добрі, приємні люди, а саме виродки інших національностей. Рашистами стають хохли, молдавани, вірмени, поляки, татари, білоруси тощо. Ніякий росіянин не зрівняється з, наприклад, обкцапленим хохляцьким совком в ненависті до всього неросійського. Виродки, - це рушійна сила рашизму. Їхнє бажання примазатись до чогось великого, як їм здається, бо імперського,- робить їх скаженими звірами.
...
Читать

Цю замітку ставлю у власному блозі через чудову коротку історію так званої "Церкви Московського Патріархату"

Для початку трошки історії. Як тільки більшовики прийшли до влади, вони негайно почали розстрілювати православних священиків, руйнувати храми, спалювати ікони та розбивати дзвони. Це був тривалий процес і він не зупинявся до початку Другої світової війни. Православна церква тоді називалася «Руська церква», і під впливом систематичних репресій більшовиків вона перейшла на катакомбне (нелегальне) становище. Те, що комуністи зробили з Руською Церквою за 25 перших років свого правління, не можна порівняти навіть із звірствами гонителів християнства часів Римської імперії. Кількість діючих храмів скоротилося в рази, було репресовано сотні тисяч священиків і мільйони простих віруючих.

Під час Другої світової війни німці почали відроджувати Руську церкву на окупованих територіях. В людей це викликало неабиякий підйом і позитивні емоції, тому населення почало прихильно ставитися до окупантів. Коли Сталін зрозумів що комуністи вщент програють Гітлеру на релігійному фронті, він вирішив заснувати нову «комуністичну» православну церкву.

… Вночі з 3-го на 4-е вересня 1943 року в машині із заштореними стеклами до Сталіна в Кремль привезли трьох митрополитів – це були місцеблюститель Патріаршого престолу Сергій (Страгородський), митрополит Ленінградський Алексій (Симанський) і митрополит Київський і Галицький Микола (Ярушевич).

Сталін запропонував митрополитам за три дні зібрати Архієрейський собор, який обере Патріарха і Синод. Митрополит Сергій відповів, що архієрейський Собор можна буде зібрати через місяць, і тоді Сталін, посміхнувшись, сказав: "А чи не можна проявити більшовицькі темпи?". Митрополит Сергій погодився і попросив дозвіл Сталіна прийняти для Патріарха титул "Патріарха Московського і всієї Русі" (замість "Росії", як було у «Руській церкві»). Сталін схвалив і пообіцяв допомогти літаками для якнайшвидшої доставки єпископів до Москви.

8 вересня 1943 р. собор був відкритий. 19 архієреїв одноголосно обрали митрополита Московського і Коломенського Сергія патріархом Московським і всієї Русі, утворили Священний Синод «Російської Православної Церкви».

Так з'явилося те, що зараз називають «Московський Патріархат», або РПЦ МП. Сталін «запропонував» РПЦ МП утворити "спеціальний державний апарат, який буде називатися «Рада у справах Російської православної церкви»", який нібито здійснюватиме зв'язок між Урядом і Церквою, а насправді керуватиме нею. Головою Ради Сталін призначив полковника державної безпеки Г.Г. Карпова. Сталін також наказав де тільки можливо відкрити семінарії, щоб нових священиків робити «радянськими патріотами», які захищали б «батьківщину» (недарма в радянські часи вважалося що всі священики РПЦ МП мають партквіток).

Через особливості створення і існування під керівництвом ЦК КПРС, РПЦ МП називають «радянською» або «сталінсько-брежневською» церквою. Священики справжніх церков стверджують, що в РПЦ МП немає благодаті Господньої, тому ті, хто відвідує храми Московського Патріархата, не можуть отримати благодаті і порятунку.

Однією з найганебніших сторінок історії РПЦ МП став організований КДБ в березні 1946 року у Львові псевдособор, на якому проголосили ліквідацію Греко-Католицької Церкви, а її майно передали РПЦ МП. Патріарх Російської Православної
Читать

Как можно говорить о каком-то "старшем брате", когда этот "старший брат" появился на свет несколько веков позже чем русичи-украинцы. Он не имеет никакого морального права называть себя "старшим братом", диктовать человечеству правила существования, насаждать свою культуру, язык, мировосприятие. Известно, что до конца XV ​​в. не существовало русского государства, не было старшего брата "великорусского" и российского народа, а была Суздальская земля - ​​земля Моксель, а позже Московское княжество, входившее в состав
Читать