Е.Кузьменко:

Читать

Демарш керівництва Української православної церкви Московського патріархату на урочистому засіданні ВР, присвяченому 70-літтю Перемоги у Другій світовій війні, чітко показав на чиєму боці вона знаходиться. Можна будь-яким чином ставитися до військових дій, але показова зневага до людей, які загинули за свою Батьківщину, стала не просто питанням порядності – це була демонстрація антиукраїнської позиції.

Через цей вчинок УПЦ МП понесла значні «іміджеві втрати»: поведінка її керівництва опустила «нижче плінтуса» рівень довіри до неї та була визнана гидкою навіть вірянами цієї церкви. Московські попи не могли не передбачати таких наслідків, але свідомо вчинили бридкий демарш. Чому?

Жодних ілюзій щодо уподобань цієї церкви немає вже півтора року – УПЦ МП, виконуючи вказівки свого московського керівництва, була єдиною серед українських церков, яка не підтримала Євромайдан і виступала проти євроінтеграції України. За останній рік ми також побачили багато відкритих антиукраїнських вчинків з боку цієї церкви: її священики брали в руки зброю і приймали участь в бойових діях проти сил АТО, закликали вступати в «православні дружини» і воювати з «хунтою», вели антиукраїнську пропаганду, агітували проти мобілізації до ЗСУ, надавали допомогу терористам на Донбасі, відмовлялися відспівувати загиблих героїв АТО.

...
Читать

 
Так вот, Скляр. Все его выступление – две короткие реплики и между ними песня. Реплика первая: «Эту песню вы все хорошо знаете. Я хочу посвятить ее тем ребятам, которые сейчас делают большое и нужное дело в Новороссии». О каком деле идет речь? Через несколько часов после выступления Скляра, так получилось, я вступил в забавную переписку с сотрудником компании «Ренова» Маратом Башировым, до последнего времени работавшим премьер-министром самопровозглашенной Луганской республики. В этой республике произошел ряд кадровых перестановок. Ее основатель Валерий Болотов «по состоянию здоровья» подал в отставку, и в связи с этой отставкой премьер-министром был назначен военный министр ЛНР 50-летний Игорь Плотницкий.

В этой формуле есть какой-то логический изъян: премьером Болотов не был, премьером был Баширов, но почему-то из отставки Болотова последовало назначение Плотницкого именно премьером. Куда же делся Баширов? Я спросил его об этом прямо в Facebook, и он мне ответил, что такова формальность: ушел глава республики, вместе с ним ушло и правительство. Хорошо, пусть будет формальность, но где же сам Баширов? Я спросил его и об этом, и он ответил мне, что (цитата) «это не главный вопрос», а главный вопрос – «когда перестанут гибнуть простые жители Луганска». Чуть позже, уже 
Читать

Игорь Чубайс, доктор философских наук, историк и основатель дисциплины «Россиеведение», вызывает, пожалуй, не меньше споров и разносной критики, чем его младший брат, с которым Чубайс-философ давно не общается.

Его книги «Разгаданная Россия» и «Российская идея» на фоне сегодняшнего пессимизма в отношении традиционных отечественных ценностей выглядят вполне оптимистично: Чубайс доказывает, что никакого исторического проклятия над нами нет, что тысячелетний российский путь был в числе самых успешных на континенте, пока не случилась катастрофа 1917-го, перевернувшая страну с ног на голову. И когда мы осознаем, что 90 лет скитаемся на обочине, когда поймем, что СССР и пост-СССР — это не Россия, когда вернемся и продолжим свой маршрут, мир нас опять примет, а мы обретем сами себя.

Через три года экономики не будет

— Начну с вопроса, который больше всего меня волнует сегодня: Путин — это некто вроде Юлиана-отступника, петля в историческом пути России или возвращение на наш традиционный путь, к исконным ценностям?

— Путин? Какое отношение он имеет к России? Режим, в котором мы сейчас живем, — продолжение СССР в ухудшенном, обедненном варианте. Здесь нет высших целей, нет мифа про коммунизм, но власть остается в руках самоназначаемых чиновников, которые, как и раньше, остаются вне контроля общества и обслуживают себя, а не страну. Сравнение Путина с Гитлером тоже некорректно: при Гитлере плохо было евреям, цыганам, но немецкое население Германии как сыр в масле каталось. При Путине плохо именно России и россиянам, страна угасает у нас на глазах.

В тему: Путин, проводник в Армагеддон. У каждой войны есть свой Гитлер

Есть такой замечательный, известный за рубежом экономист — Владимир Квинт, — знаете его? В том и беда, что не знаете: Владимир — иностранный член РАН, к его прогнозам прислушиваются в Европе, в Штатах, это ведущий в мире эксперт по экономическому стратегированию. В 1990-м он предсказал распад СССР. Три года назад он показал, что к 2017 году, если не начнутся глубокие реформы, российская экономика остановится, прекратятся поступления в бюджет.

Да уже сейчас малый и средний бизнес почти исчез, бегство капитала увеличивается, реальные доходы граждан падают, а сборы, штрафы, налоги растут в разы! В 2016 году нас ждут думские выборы в имитационный парламент. Ведь в России нет, как при традиционной демократии, системы сдержек и противовесов, у нас
Читать

Путин «ослеплен» и не отдает отчет в том, что же происходит вокруг него на самом деле. Последняя агрессия по отношению к Украине против евроинтеграции Украины и поддержка всеми силами бандитского режима Януковича для России обернется самоубийством.

Вспомним несколько предательств московитов.

Предательство 1-е. Главное. Результатом освободительной войны 1648-1654 гг., которую вел украинский народ против феодальной Польши, стал военный и религиозный союз между Украиной и Московией (на то время никакой России не было и в помине). Никакого воссоединения не было, да и не могло быть. Через 400 лет после падения Киевской Руси народы Московии и Украины имели разную историю, разную культуру и язык. Да и до могущества Киевской Руси русичи-украинцы мало имели связей с финно-угорской территорией Моксель.

В то время не было понятия национальность, главную роль играла вера, именно поэтому Хмельницкий искал поддержки у единоверцев в Москве. По договору, Украина сохраняла свою военно-административную систему во главе с Гетманом, сохранялось местное судебное устройство, оставались неизменными система таможен и сбора налогов, система местного самоуправления городов, функционировали украинские школы, Украина также осуществляла суверенное право внешнеполитической деятельности со всеми (кроме врагов Московии — Турции и Польши) странами.

Гетьманская Украина имела дипломатические представительства в Европе и за ее пределами, чем признавалась ее независимость. Неоднократно Украина и Московия вместе выступали против Польши. Но, часто бывало и наоборот — московиты с ляхами шли воевать против Украины, украинцы с крымскими татарами били московитов (наголову разбили Пожарского, к примеру), козаки с поляками воевали против Московского царства. Яркий пример тому — поход Сагайдачного на Москву.

Однако... Первой предала и тем самым аннулировала Переяславский Договор именно Московия. Московцы, как и украинцы, согласно Договору не имели права воевать и вступать в военные союзы один против другого. Но не прошло и года, как московиты вступили в военный сговор с ляхами и предательски атаковали Запорожскую Сечь.

Что же получила Украина в результате? То, что случилось в 1654 году в Переяславе — величайшая трагедия украинского народа. Результат известен и печален. Сам Хмельницкий был разочарован тем, что происходило после заключения союза с «Россией», о чем и указал в своем завещании. А ведь это был шанс для России создать мощный политический союз двух разных народов. На деле же союз народов одной веры обернулся царским гнетом, крепостничеством, русификацией, репрессиями украинцев, оголтелой украинофобией и запретами всего украинского: от театра до детской азбуки и Библии, имперским геноцидом украинцев.

Под мощным идеологическим и полицейским прессом Москвы далеко не всякий ученый мог отважиться выступить с точкой зрения, не совпадающей с официозом русских имперцев.

Игорь Лосев в газете «Українське життя в Севастополі» сообщает, что таким отчаянным смельчаком оказался украинский историк Михайло Брайчевский. Он написал статью «Приєднання чи возз’єднання?» в 1966 году, когда окончилась хрущевская идеологическая оттепель и начинались брежневские заморозки.

В Украине начались массовые аресты национальной интеллигенции. И в это опасное время старший научный сотрудник Института истории Академии наук Украины выступил с резкой
Читать

У той час як Україна зволікає і не забороняє в'їзд в країну «певичкам» і «співунам», які підтримують війну Росії проти України, Литва і Латвія не побоялися заборонити їм в'їзд у власні країни. Про це повідомив народний депутат Геннадій Ткачук в авторській статті на «Главкомі».

«Вони (Латвія і Литва, - Ред.) також є сусідами Росії і у них взагалі немає свого газу, вугілля і нафти. Але там не побоялися заборонити в'їзд у власні країни ворожим «певичкам» і «співунам» - навіть за умови, що вони агресивно висловлювалися щодо України, а не відносно тих маленьких, але гордих країн», - пише Ткачук.

Він підкреслив, що українці звикли занадто делікатно ставитися до своїх ворогів, які у відповідь завжди плюють в обличчя: «Напевно, тому й плюють! Ми самі робимо з ворогів кумирів, ми віддаємо їм свій інформаційний простір, ми культивуємо в країні малоросійськість, ми вимагаємо у Європи та США санкцій проти мерзотників, які почали проти нас війну і вбивають наших громадян, а самі не відмовляємося від ворожих товарів, банків і тієї облудної російської попси. Тому що рухає нами недалекоглядність, містечковість і боягузство, а не національна гордість і національні інтереси», - резюмував нардеп.

Ткачук зазначив, що направив до СБУ та МЗС звернення щодо заборони на в'їзд в Україну російських діячів культури, які підтримують війну Росії проти України. 

«З метою забезпечення національної безпеки є вкрай важливим, щоб «діячам культури», які підтримують війну Росії проти України і закликають до порушення територіальної цілісності нашої держави, було заборонено в'їзд в Україну. Відповідне звернення до СБУ та МЗС вже направлено мною як народним депутатом. Така заборона продемонструвала би безкомпромісність нашої влади в боротьбі за незалежність, послужила би профілактичною мірою до занадто агресивних росіян і надала би моральну підтримку всім патріотично налаштованим громадянам України», - розповів нардеп.

Він упевнений, що така заборона сприяла би також стабілізації психологічного стану країни, оскільки громадянам важливо відчувати, що рідна держава таки здатна гідно відповідати своїм кривдникам.

Ткачук додав, що українці занадто довго озиралися на ворожого сусіда і боялися відстоювати свої інтереси там, де існувала загроза завдати йому якусь шкоду. 

«І ми бачимо до чого призвела така політика – адже все, що зараз відбувається на сході України, є прямим наслідком боягузької поведінки, загравань із ворогом і танцювання перед ним на задніх лапах. А тепер ми маємо продемонструвати всьому світові що ми чогось варті і маємо гонор», - резюмував Ткачук.

Як, чому і якого дня Україна стала для Росії ворогом?

Не з початком другого Майдану. І не того дня, коли на російських теренах оголосили про приєднання Криму, а ми не погодилися. Подібні трансформації свідомості миттєво не відбуваються, для них потрібен час.

Але факт є фактом: раптом виявилося, що Україна обігнала Америку і стала для Росії ворогом №1. Отака вийшла "загогуліна", як примовляв Єльцин. Той Борис Єльцин, який, прокинувшись вранці, найперше думав не про розсіл, а про те, що він учора зробив доброго для України.
...
Читать

Ведущему научному сотруднику Института истории ДВО РАН Борису Ткаченко в руки попала брошюра «Пронизывая взглядом Россию» , изданная тиражом всего 135 экземпляров. В ней были собраны переводы отрывков из китайских книг и газетных публикаций. Автор её задался целью понять русских.По мнению китайцев, у русского народа из-за долгого периода жизни в рабстве нет традиций демократии, но существует стремление к крайнему индивидуализму. Причём русские настолько противоречивы, что при своём индивидуализме они отличаются заодно и рабской покорностью. «Русские вечно колеблются между этими двумя крайностями. Получив свободу, они не знают границ, готовы всё разрушить».

Русский народ ни на что не способен без иностранцев: «...Достижения России всегда были связаны с иностранцами. Как только русские сами брались за дело, так всё быстро разваливалось. Причиной являлась их неспособность к самоконтролю, управлению собой. В России всегда преклонялись перед Западом».

Русские — терпеливые люди, протестовать они не умеют, а если и протестуют, то мягко и мало. В качестве примера приводится жизнь при Ельцине: «При Ельцине уровень жизни простых людей катастрофически упал, их грабили и обманывали, как только могли, но народ лишь немного пороптал.

В 2002 году около 80% населения находилось за чертой бедности. Недовольных много, но нет организованного протеста. Русский народ в очередной раз демонстрирует потрясающее терпение и терпимость по отношению к власти. Это и есть главная традиция, доставшаяся ему к наследство от рабского прошлого.

Русские люди постоянно воевали, поэтому у них возникла терпимость к жестокости.

Ещё они считают себя выше других наций: «Русские считают себя выше других. Это нашло отражение в теории о превосходстве славянской расы. Русские смотрят презрительным взглядом не только на отсталые Восток и Юг, но и на более развитый Запад. Они всегда хотят быть первыми, быть вождями. Идея старшинства глубоко проникла в психологию русских». Внешняя политика России построена на гегемонизме: «...Даже и теперь, когда она не может считаться даже второразрядной страной, ей трудно скрыть свою гегемонистскую психологию».

Далее читаем: «Как ни старались русские европеизироваться, однако на европейцев они не похожи. Во многом они больше схожи с татарами. Точнее сказать, по формальным признакам — это цивилизованное общество, но внутри — чисто русская начинка. За внешней благопристойностью легко проглядывается истинная грубая натура. Русские — это славяне. «Славяне» в латинском языке означало «рабы».

Нравственность у русских — перевёрнута: «Русским присуще пренебрежение традиционной моралью. Противоречивость и стала особенностью русской нации: с одной стороны — восточная покорность и раболепие, с другой распущенность, разнузданность; с одной стороны — страх перед авторитетом, с другой — презрение к традициям, отказ от общепринятых принципов морали и нравственности. Это приводит к тому, что грубость они принимают за доблесть, расхлябанность и хаос — за демократию, лакейство — за добродетель».

Русские не умеют ценить свою историю, как бы отрицают саму историческую память: «...Их отношение к истории также крайне радикально. Например, они полагают, что всё старое должно быть
Читать

Читал новость про наводнение на Алтае, и обратил внимание на соседние новости

Жители Алтайского края пожаловались главному полицейскому на алкоголизм и дороги

Житель Алтайского края зарубил топором своих собутыльников

Алтайский селянин убил пожилую соседку, которая не захотела дать ему денег в долг

Житель Первомайского района застрелил знакомого из ружья

Двое жителей Рубцовска из-за украшений жестоко убили свою знакомую

Официальное число жертв наводнения на Алтае увеличилось до четырех

В Рубцовске подельники пошли грабить ювелирный магазин, выпив для храбрости

Четыре человека сгорели заживо в ДТП на трассе М-52

Нетрезвый житель Алтайского края решил проучить собутыльников вилами

Нетрезвый житель Алтайского края решил проучить собутыльников вилами

В Алтайском крае мать распивала самогон вместе с 14-летним сыном

И ЭТО ВСЕ ЗА ОДИН ДЕНЬ!!!
При населении 2,5 млн человек!!

Это в 3 раза меньше чем в Лугандонии!

Россияне, у вас с такой развеселой и пьяной жизнью людей больше гибнет чем у нас в АТО!!

Цю замітку ставлю у власному блозі через чудову коротку історію так званої "Церкви Московського Патріархату"

Для початку трошки історії. Як тільки більшовики прийшли до влади, вони негайно почали розстрілювати православних священиків, руйнувати храми, спалювати ікони та розбивати дзвони. Це був тривалий процес і він не зупинявся до початку Другої світової війни. Православна церква тоді називалася «Руська церква», і під впливом систематичних репресій більшовиків вона перейшла на катакомбне (нелегальне) становище. Те, що комуністи зробили з Руською Церквою за 25 перших років свого правління, не можна порівняти навіть із звірствами гонителів християнства часів Римської імперії. Кількість діючих храмів скоротилося в рази, було репресовано сотні тисяч священиків і мільйони простих віруючих.

Під час Другої світової війни німці почали відроджувати Руську церкву на окупованих територіях. В людей це викликало неабиякий підйом і позитивні емоції, тому населення почало прихильно ставитися до окупантів. Коли Сталін зрозумів що комуністи вщент програють Гітлеру на релігійному фронті, він вирішив заснувати нову «комуністичну» православну церкву.

… Вночі з 3-го на 4-е вересня 1943 року в машині із заштореними стеклами до Сталіна в Кремль привезли трьох митрополитів – це були місцеблюститель Патріаршого престолу Сергій (Страгородський), митрополит Ленінградський Алексій (Симанський) і митрополит Київський і Галицький Микола (Ярушевич).

Сталін запропонував митрополитам за три дні зібрати Архієрейський собор, який обере Патріарха і Синод. Митрополит Сергій відповів, що архієрейський Собор можна буде зібрати через місяць, і тоді Сталін, посміхнувшись, сказав: "А чи не можна проявити більшовицькі темпи?". Митрополит Сергій погодився і попросив дозвіл Сталіна прийняти для Патріарха титул "Патріарха Московського і всієї Русі" (замість "Росії", як було у «Руській церкві»). Сталін схвалив і пообіцяв допомогти літаками для якнайшвидшої доставки єпископів до Москви.

8 вересня 1943 р. собор був відкритий. 19 архієреїв одноголосно обрали митрополита Московського і Коломенського Сергія патріархом Московським і всієї Русі, утворили Священний Синод «Російської Православної Церкви».

Так з'явилося те, що зараз називають «Московський Патріархат», або РПЦ МП. Сталін «запропонував» РПЦ МП утворити "спеціальний державний апарат, який буде називатися «Рада у справах Російської православної церкви»", який нібито здійснюватиме зв'язок між Урядом і Церквою, а насправді керуватиме нею. Головою Ради Сталін призначив полковника державної безпеки Г.Г. Карпова. Сталін також наказав де тільки можливо відкрити семінарії, щоб нових священиків робити «радянськими патріотами», які захищали б «батьківщину» (недарма в радянські часи вважалося що всі священики РПЦ МП мають партквіток).

Через особливості створення і існування під керівництвом ЦК КПРС, РПЦ МП називають «радянською» або «сталінсько-брежневською» церквою. Священики справжніх церков стверджують, що в РПЦ МП немає благодаті Господньої, тому ті, хто відвідує храми Московського Патріархата, не можуть отримати благодаті і порятунку.

Однією з найганебніших сторінок історії РПЦ МП став організований КДБ в березні 1946 року у Львові псевдособор, на якому проголосили ліквідацію Греко-Католицької Церкви, а її майно передали РПЦ МП. Патріарх Російської Православної
Читать