<МЕТА> - Украина | Блоги | Українська
<META> - Украина
Интернет
Реестр
Новости
Рефераты
Товары
Блоги
искать в сообществе НАПИШИЩОХОЧЕШ
Авторизация
Логин:
Пароль:
 
#

Календарь

 Март 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
#

Записи

Понедельник 19 ноября 2007
Сообщение прочтено 1870 раз
tan.ua.sha | 2007-11-19 12:44:53

Отже сьогодні ти мене не впізнав. Ти не говорив майже, ти просто запалював свою сигарету. Ти дивився на мене і не знав, що робити. Чи тобі так холодно було, чи ти забув всі свої слова... Ти пригадував минулу зиму, коли я тебе не бачила і не чула. Тепер ти не боїшся мене, але тепер ти мене вже і не кохаєш. принаймні, так, як раніше.  Bundled 





Четверг 15 ноября 2007
Сообщение прочтено 528 раз
tan.ua.sha | 2007-11-15 20:44:45

Питання. Якщо я сказала колись НІ а тепер скажу ТАК він зможе пробачити? Question Mark 





Вторник 13 ноября 2007
Сообщение прочтено 427 раз
tan.ua.sha | 2007-11-13 14:45:42

Хепі ендін’ здох і його закопали


 


“. . . Коротше, хочу сказати вам всім, хто займається музикою: бережіть свої інструменти. І останнє: бачите там нагорі дівчину, ага, оту дівчину? Я її дуже люблю, хоча ще ні разу не казав про це. Чуєш, я люблю тебе. І ця пісня для тебе...”


Правда - тільки перше речення, далі не вір жодному слову, і ти не перепив того вечора, це не твої слова, це те, в що я не вірила.


Ця історія про те, про що ти не говориш у своїх текстах. Це казочка, яка завершилась до того, як прочитали “давним давно жили собі...”. Я просто прийшла на концерт, де ти мав виступати. І не чекала, що ти помітиш мою присутність, аніскільки на це не розраховувала. І йшла я, власне то, не для того, щоб на тебе подивитись, а щоб чимось наповнити вечір. Ти ж побачив мене ще до початку концерту і явно здивувася. Не думав, мабуть, що такі миленькі скромненькі дівчатка, як я, ходять на такі фрік паті. Ще до концерту я відчула, що краще було взяти попід руки подружку, яку притягнула з собою, і піти на каву в найближчу кав’ярню. Твій друг, який мене запросив, зовсім не звертав увагу на мене, він почухував борідку й чекав на когось особливого того вечора, тільки я ще не знала, на кого. Хмарка з хлопчиків-дівчаток-неформалів купчилась перед входом у клуб, вони поправляли свої скажені зачіски і додавали останні штрихи до власного образу, заскакуючи одне одному на спини, вдягнені в смугасті кошульки. Було так холодно. Ти розмовляв не зі мною. Це був твій вечір, твоє середовище, твоє оточення і твої слова. А потім було темно, їх було так багато, вони були такі однакові й такі звичайні: чорне волосся, кедики і супери, майки з різноманітними пустопорожніми написами, вузенькі штанці - “узкачі”, проколоті вуха, носи, брови, підборіддя, соски, вони робили вигляд, що знають одне одного, що розуміють, про що йдеться, що їм весело і що вони “свої”, але “своїх” тут не було: кожен міг зайти туди, порушивши дуже умовний дрес-код, вдягнувши банальну рожеву майку, вимивши волосся персиковим шампунем та скориставшись якимись ординарними пюр пуазон, ні, краще вже ґерленівськими інзоленс. Штучність цих діток з середнього класу, які зробили все, щоб вилізти зі своїх перенасичених рамок: дорога кляйнівська потертість їх джинсів й ромазані мейки діорівської туші, брендові кеди, відбілені зубки й нарощені патли – ти назвав свою групу їх іменем. Тому зокрема, напевно, вони й прийшли тебе
Читать

Воскресенье 11 ноября 2007
Сообщение прочтено 483 раз
tan.ua.sha | 2007-11-11 21:14:21

Хепі ендін’ здох і його закопали


 


“. . . Коротше, хочу сказати вам всім, хто займається музикою: бережіть свої інструменти. І останнє: бачите там нагорі дівчину, ага, оту дівчину? Я її дуже люблю, хоча ще ні разу не казав про це. Чуєш, я люблю тебе. І ця пісня для тебе...”


Правда - тільки перше речення, далі не вір жодному слову, і ти не перепив того вечора, це не твої слова, це те, в що я не вірила.


Ця історія про те, про що ти не говориш у своїх текстах. Це казочка, яка завершилась до того, як прочитали “давним давно жили собі...”. Я просто прийшла на концерт, де ти мав виступати. І не чекала, що ти помітиш мою присутність, аніскільки на це не розраховувала. І йшла я, власне то, не для того, щоб на тебе подивитись, а щоб чимось наповнити вечір. Ти ж побачив мене ще до початку концерту і явно здивувася. Не думав, мабуть, що такі миленькі скромненькі дівчатка, як я, ходять на такі фрік паті. Ще до концерту я відчула, що краще було взяти попід руки подружку, яку притягнула з собою, і піти на каву в найближчу кав’ярню. Твій друг, який мене запросив, зовсім не звертав увагу на мене, він почухував борідку й чекав на когось особливого того вечора, тільки я ще не знала, на кого. Хмарка з хлопчиків-дівчаток-неформалів купчилась перед входом у клуб, вони поправляли свої скажені зачіски і додавали останні штрихи до власного образу, заскакуючи одне одному на спини, вдягнені в смугасті кошульки. Було так холодно. Ти розмовляв не зі мною. Це був твій вечір, твоє середовище, твоє оточення і твої слова. А потім було темно, їх було так багато, вони були такі однакові й такі звичайні: чорне волосся, кедики і супери, майки з різноманітними пустопорожніми написами, вузенькі штанці - “узкачі”, проколоті вуха, носи, брови, підборіддя, соски, вони робили вигляд, що знають одне одного, що розуміють, про що йдеться, що їм весело і що вони “свої”, але “своїх” тут не було: кожен міг зайти туди, порушивши дуже умовний дрес-код, вдягнувши банальну рожеву майку, вимивши волосся персиковим шампунем та скориставшись якимись ординарними пюр пуазон, ні, краще вже ґерленівськими інзоленс. Штучність цих діток з середнього класу, які зробили все, щоб вилізти зі своїх перенасичених рамок: дорога кляйнівська потертість їх джинсів й ромазані мейки діорівської туші, брендові кеди, відбілені зубки й нарощені патли – ти назвав свою групу їх іменем. Тому зокрема, напевно, вони й прийшли тебе
Читать

Поиск:
ИнформацияОбщениеБизнесДосуг
добавить сайт | реклама на портале | контекстная реклама | контакты Copyright © 1998-2010 <META> Все права защищены