Марианна Долинская (1891—1928, Творки) — цыганка из табора, находившегося поблизости от деревни Антоновка близ Радома. В ночь с 11 по 12 декабря 1923 года, пребывая в состоянии помешательства, убила четырёх своих детей, повесив их на дереве. Сделанная во время следствия фотография её погибших детей позднее ошибочно использовалась как свидетельство о преступлениях УПА на территории Польши.

Марианна Долинская

В начале зимы 1923 года население деревень близ г. Радом находилось в бедственном положении, страдая от нищеты и голода. Местные цыганские группы оказались под особо пристальным наблюдением полиции, так как они часто оказывались замешаны в кражах скота и продуктов питания с местных ферм. За неделю до убийства 40-летний муж Долинской был арестован за несколько краж. Женщина осталась одна с четырьмя голодными детьми. Не имея возможности рассчитывать ни на помощь местного населения, ни на поддержку от цыган, кочующих с семьями по замерзающей местности между сёлами Домброва Козловска и Шитски она постепенно впала в состояние помешательства и решила, что единственный способ уберечь детей от голода — это убить их. 11 декабря 1923 около 20 часов она повесила на дереве четверых своих детей: Софию (6 месяцев), Антония (3 года), Бронислава (5 лет) и Стефана (7 лет). На следующий день около 13 часов Долинская пришла в полицейский участок в Радоме и призналась в убийстве. Полиция выехала на место и обнаружила, что убийство на самом деле имело место. Долинская была арестована, и фотограф из Радома сделал несколько фотографий повешенных детей.

...
Читать

Присвоєння Шевченківської премії чи не щороку супроводжується скандалом. Цей рік наче виняток. Лауреатами премії з літератури стали Петро Мідянка за збірку поезій 2010 року «Луйтра в небо» і Володимир Рутківський за історичну трилогію для дітей «Джури» 2007-1010 рр. («Джури козака Швайки», «Джури-характерники», «Джури і підводний човен»). Ми взяли коротке інтерв’ю в пана Рутківського. 

Пане Володимире, поділіться, будь ласка, своїми першими враженнями після того, як ви дізналися, що стали лауреатом Шевченківської премії.

Ця премія, як і для всіх письменників, для мене означає дуже багато, адже це найбільш почесна премія в Україні.

Чесно зізнатися, я не був переконаний у своїй перемозі, хоча в пресі мені її пророкували. Особливо завдячую літературознавцеві Кості Родику, який допомагав мені в інформаційному просторі. Він є організатором премії «Книжка року», і для мене думка Кості дуже важлива.

Я собі думав, навіть якщо не буде Шевченківської премії, то всі добрі слова про мою творчість здатні замінити її. Я не ганяюся за грошовими еквівалентами, мені просто важливе тепле слово про мою роботу.

Щодо самої премії… Я висувався вже кілька разів. Торік мої захисники зіткнулися з захисниками книжки Василя Шкляра з його «Залишенцем». Тож у мене не було якось завищеної самооцінки. Я знав, що в мене й цього разу доволі сильні суперники. Це Петро Мідянка, деякі речі якого вважаю просто геніальними. Мирослав Дочинець – теж досить чудовий, бачить з середини свій текст…

Звісно, була неабияка радість, коли мені зателефонували й сказали, що я отримав премію.

Ви вже придумали, на що потратите гроші (250 тисяч гривень)?

Якби це було двадцять років тому, я б, не задумувався, на що їх витратити… Я сам своїми руками вицюкав собі двоповерхову хату з ракушняку.

Своїми руками?

Аякже! Письменники не тільки сидять за столом, як майстри слова, а ще й можуть бути майстрами на інші руки. Тож потратив би на будинок…

А ще більше я люблю мандрувати. Тому поїхали б з дружиною в Карпати чи любу моєму серцю Угорщину… Та оскільки мені вже 75 років і мандрівками не дуже пахне, то я, порадившись з друзями, вирішив, що було б непогано покласти цю премію на депозит і за відсотки від неї створити якусь премію для дитячої літератури. Нехай би називалася «Джури».

От ми зараз носимося з цією ідеєю, як з писаною торбою. Це буде така собі альтернативна премія Лесі Українки, яка дуже задержавлена. Наприклад, її дають не тому, що твір цього вартий, а тому що якийсь «регіон недоохоплений». А наша премія буде суто за досягнення в дитячій літературі.

Дитячі письменники, на мою думку, це найбільш затуркана, зацькована частина нашого письменництва. І це буде деякою підтримкою для них, бо сума буде більш-менш така, що дасть можливість письменникові бодай з рік посидіти над своїм текстом, без поспіху, не кидатися в якесь заробітчанство. Адже мені відомо, у якому стані дитяча література. Знаю, що члени Шевченківського комітету з величезними труднощами давали мені цю премію. Бо побутує така думка, що дитячим письменника нічого не треба і що в них є своя премія імені Лесі Українки, яка становить близько десяти тисяч гривень. Але ж тут різниця в грошовому еквіваленті просто божевільна.

Ну, і дещо віддам жінці за борщі, які вона варила для мене, коли я писав.

Торік Василь Шкляр відмовився приймати Шевченківську премію доти, поки не звільнять Табачника…

Як кажуть, гроші не пахнуть. Мені ця премія все-таки потрібна для іншої премії в дитячій літературі. А якщо говорити по совісті – то Василь Шкляр правий.

Знаю, що зараз іде тиск на все українське в гуманітарній сфері, і не тільки. Іде перекручування, просто шулерство,
Читать

Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет від імені священного синоду Української православної церкви Київського патріархату звернувся до Митрополита Володимира (Сабодана), духовенства та мирян Української православної церкви Московського патріархату із закликом до продовження конструктивного діалогу з метою утворення єдиної помісної православної української церкви. Про це повідомляє сайт УПЦ КП.

На збірниках тестів для 5-8 класів Табачник та його чиновники разом із бізнесменами близькими до Міністерства освіти заробили майже 500 млн гривень. Про це пише Богдан Буткевич у свіжому номері «Українського тижня».

«Тираж кожного з посібників для 5-8-х класів становить щонайменше 400 тис. примірників. Цифра приблизно відповідає чисельності школярів кожного класу в країні загалом (по 390 тис.). Усі чотири відповідні групи писали щонайменше чотири міністерські тестові контрольні. Середня ціна, за якою книжки продавали вроздріб, – близько 50 грн, ще до 25 грн просили за збірник з відповідями. У сумі кожній родині, в якій дитина навчається у п’ятому, шостому, сьомому чи восьмому класі, довелося додатково витратити до 300 грн. У масштабі всієї країни цифра може сягати 480 млн грн», – йдеться в матеріалі.

Автор відзначає, що право на друк посібників МОН віддало комерційним структурам, хоча в держави вдосталь власних потужностей.

«Ці друкарні можуть бути «заточені» під освітні схеми. 60% прибутків від реалізації «чорним налом» віддається відповідним чиновникам із МОН», – пояснив директор великого поліграфічного підприємства, що побажав залишитися анонімним.

Детальніше читайте у матеріалі «Тестування корупцією» №25-25 «Українського тижня».

Делать такое разделение активно просит один из ведущих скандинавских туроператоров. Причин для этого предостаточно - с каждым годом в Таиланд приезжает все больше туристов из России, и весьма часто - это некультурные туристы, которые стали головной болью местных жителей. Местные жители жалуются, что курорты наводнили «пьяные и матерящиеся русские в шлепанцах поверх носков».

Кроме того, россияне бьют рекорды по пьяным заплывам, ругани и неприличному поведению в общественных местах. А периодически еще и воруют в магазинах, после чего российским дипломатам приходится выяснять, насколько серьезны преступления туристов, и по возможности вызволять их из тюрьмы.

Поэтому россияне надоедают многим европейским туристам, которые мечтают о спокойной атмосфере и хотят побольше узнать о местной культуре.

У рекомендованому Міносвіти до передплати для всіх українських навчальних закладів І-ІІІ ступеня дитячому журналі «Щедрику-Ведрику» галичани подаються як селяни, мислення яких відбувається за принципом «на хлопський розум».

Окрім того, в журналі наголошується, що не буває «галичан великих політиків».

«Існування галичанина  зав’язане на селі і в нього відповідно селянське мислення – «на хлопський розум». У п’ятницю обласні центри на третину порожніють, люди роз’їжджаються по області, для того, щоб в понеділок наповнитися жителями сіл і містечок, «затарених» бульбою, буряком, яйцями, молоком і всім, що допомагає виживати в західноукраїнському не індустріальному місті», - йдеться у статті про Галичину у випуску за грудень 2010 року, який надала ZAXID.NET "Самопоміч".

«По-друге, на ринку праці Галичини не існує таких професій, як рерайтер, PR-консультант, екзистенційний психотерапевт, бо де просте життя – там проста робота – шофер, будівельник, медсестра, продавець. Максимум, про що можна мріяти галичанин з вищою освітою в рідному  місті – це робота клерком в регіональній філії великої компанії або банку. Не буває галичан-космонавтів, конструкторів, олігархів і великих політиків. Проте серед галичан відомі такі шоумени як Віктор Павлик, Андрій Кузьменко, Юрій Горбунов», - додає автор тексту, прізвище якого не вказується.

Зазначимо, що на відповідних сторінках у журналі вказано, що спонсором рубрики, у якій опубліковано текст, є Міжнародний освітній фонд ім. Ярослава Мудрого.

У супровідному листі, що надсилався разом з цим числом журналу до шкіл, наголошується: «Згідно з листом №14/18-3502 від 9.09.2010 р. Міністерства освіти та науки України Всеукраїнський дитячий журнал «Щедрику-Ведрику», Свідоцтво КВ №13656-2630 ПР, видане Міністерством юстиції України, рекомендований до передплати усіма навчальними закладами І-ІІІ ступенів України. Пропонуємо Вам прискорити передплату дитячого журналу «Щедрику-Ведрику».

«Благодійний дитячий фонд «Щедрику-Ведрику» зобов’язаний інформувати Міністерство освіти та науки України про хід передплати», - йдеться у листі, підписаному директором благодійного фонду В. Блюхером (яка чудове жидівске прізвище!). Лист датований 28 лютого 2011 року.

========================

Здається, влада підписує собі вирок. Вона йшла покращувати життя "вже завтра", але життя стрімко погіршується, а владоолігархи лише роздмухують українофобію і займаються антиукраїнізмом. Сподіваюсь, із такою політикою вони довго не протримаються у владі.