У цих матеріалах – жодного натяку на заперечення Голокосту, що, до речі, заборонено законодавством багатьох країн. Утім автор, Герберт Тідеманн, критично ставиться до окремих сторінок історії, які не тільки стали загальновідомими легендами, але й з часом обросли величезною кількістю вигадок та пропагандистської брехні.

Чи відомо, наприклад, читачеві, що трагедію у Бабиному Яру свого часу заперечував Микита Хрущов? Чи відомо, що докази масових вбивств євреїв у цьому місці не ліпляться докупи? Інша теза: заявлена кількість жертв не співпадає з кількістю євреїв, які станом на 1941-й рік могли перебувати у Києві під німецькою окупацією. Саме на цьому ґрунтуються твердження автора про те, що насправді Бабин Яр є більше новітнім міфом, аніж об’єктивною правдою.

Але що може стояти за такою неправдою? Намагання перебільшити трагедію? Намагання московської влади перекласти відповідальність за свої злочини на будь-яку іншу сторону? Нам сьогодні вже відомі подібні факти, коли за у розстрілі польських офіцерів біля Катині Москва звинувачувала гітлерівців. І так само з’являються роздмухані процеси як у випадку з Іваном Дем’янюком. Нарешті, і звинувачення проти вояків УПА виглядають як намагання перекласти чиюсь вину на плечі тієї воюючої сторони, яка не опинилася у числі переможців Другої світової війни.

Пропонуємо читачеві ознайомитися з твором Герберта Тідеманна та спробувати самостійно визначитися з оцінками його об’єктивності.

Завантажити матеріали ТУТ :

Герберт Тідеманн. Бабин Яр: Критичні питання та коментарі

Вас багато що вразить. Особисто мене найбільше вразили два моменти.

Перший - яким чином можна було плакатом, розклеєним у палаючому Києві 28 вересня повідомити ВСІХ євреїв про те що на 8.00 29 вересня потрібно зібратися З РЕЧАМИ? ДЕКІЛЬКОМ ДЕСЯТКАМ ТИСЯЧ ЄВРЕЇВ ЗІБРАТИСЯ З РЕЧАМИ НА РОЗІ МАЛЕНЬКИХ ВУЛИЦЬ? Ви собі уявлеєте таке? Я - ні.

Друге. Дійсно, а чому євреї ЖОДНОГО разу не вимагали проведення криміналістичних експертиз, розкриття поховань і опознання? На відміну від тих же поляків які багато років вимагають такого на рівні Президентів в Катині, Биківні, Харкові? І ще, чому ми стільки років шануємо невідомо що в Бабиному Яру і не вшанвуємо біля ВСТАНОВЛЕНИХ ПОХОВАНЬ Биківні сотні тисяч наших громадян закатованих ЧК/НКВС? Я вже уявляю ту істеричну клоунаду що почнеться наприкінці вересня в Бабиному Яру...

Знов з нас будуть робити дурнів, а ми будемо підігравати...

Виктор Суворов в долгих представлениях не нуждается. Но так как энное количество народонаселения Украины (один процент или около того) не знает, как зовут нашего президента, логично предположить, что кто-то впервые слышит и это имя. Итак. Виктор Суворов – наш земляк по отцу (имеет украинские корни), родился в 1947 году, по паспорту он – Владимир Богданович Резун. С начала 70-х годов Резун-Суворов служит в разведке, числится в резидентуре ГРУ (Главного разведывательного управления СССР), работает в Женеве. В 1978-м исчезает из женевской квартиры, переходит на сторону британской разведки. С тех пор живет в Объединенном Королевстве (в СССР Суворова заочно приговорили к смертной казни).

С 1981 года Суворов занимается писательской деятельностью. Первое его произведение («Аквариум», 1985 год) является автобиографическим романом – книгой о ГРУ и советской разведке. Последующие работы Суворова свидетельствуют о его большом увлечении Второй мировой войной, оценки которой идут вразрез со всеми традиционными трактовками этого периода истории. Перу Суворова принадлежат книги «Ледокол», «Спецназ», «День М», «Последняя республика», «Очищение», «Самоубийство», «Тень победы», «Святое дело», «Главный виновник: Генеральный план Сталина по развязыванию Второй мировой войны», «Разгром» и другие.

«Обозреватель» искал Виктора Суворова не один месяц. Найдя, испытал подлинное наслаждение от общения с нашим визави. Владимир Богданович ответил на часть вопросов (записанное с ним интервью мы подаем в двух частях), на остальные пообещал ответить в дальнейшим. Ловим на слове. А пока что – разговор о войне и мире, о войне и мифе, о гостайнах и любимой женщине.

- Господин Суворов, почему вы так упорно пишете именно на тему Второй мировой войны? Полагаете, что это и есть самый главный советский миф?

- Это самый главный миф. И теперь уже единственный. Раньше много их было: Ленин - гений! Нынешнее поколение советских людей будет жить при коммунизме! Партия наш рулевой! Верной дорогой идете, товарищи! Партия - ум, честь и совесть нашей эпохи!

Все мифы разоблачены, а этот остался. Зачем нам мифы? Великий русский поэт Владимир Высоцкий дал ответ одной фразой: «ведь вся история страны - история болезни».

А разве не так? Колоссальная территория, на которой сосредоточена почти половина всех природных ресурсов планеты, вся таблица Менделеева – у нас. Есть уголь, золото, уран, нефть, газ и вообще все, что пожелаешь. Есть леса, степи, горы, раки, озера. И талантливый народ! А уровень жизни в России сейчас официально ниже, чем в Белоруссии, у которой нет ни нефти, ни газа, ни золота. История Советского Союза – смесь идиотизма и преступлений. Этот позор надо чем-то прикрыть. И его прикрывают мифами. Для мифов нужен фундамент. Он есть. Да еще какой! Во всей нашей истории один светлый день: 22 июня 1941 года. На нас напали! Не мы, а на нас!

- Формально все именно так и было…

- Опираясь на эту дату, можно оправдать любые преступления, которые были как до того, так и после. Голодомор? Да, были определенные перегибы, но это же ради коллективизации. А она – ради подготовки к отражению... Жрать нечего, в магазинах полки пустые? Правильно, к войне готовиться надо. А то снова нападут. Лишь бы не было войны. Чехословакию танками давим? Правильно. А то враги к нашей границе подкрадутся? В Афган полезли? Правильно, то враги...

Этой датой можно подпереть все, что угодно. Ей подпирали и подпирают. Если же вспомнить, что Гитлера сами к власти привели, сами его на Польшу натравили, сами спустили с цепи и его руками развязали Вторую
Читать

В Україні ось уже понад два місяці йдуть зйомки спільного російсько-українського кінофільму про так званий «матч смерті», що відбувся 9 серпня 1942 року в окупованому німцями Києві, між німецькою командою «Флакельф» і українською «Старт».

Мета картини, бюджет якої становить понад 10 млн. дол., як окреслено на одному із російських сайтів, «відродити патріотизм в… Україні, особливо в Західній, де наростають антиросійські настрої населення, показати, що націоналізм і зневага до радянської історії – це не тільки блюзнірство, але й антиморальна поведінка». У свою чергу, продюсер фільму Ілля Неретін в одному зі своїх інтерв’ю зауважив, що мета створення фільму - нагадати про героїчний подвиг радянських футболістів, показати реальних героїв, які, незважаючи на тиск і погрози з боку окупантів, виграли всі 9 матчів.

Думаю, що коментувати безглузді висловлювання росіян стосовно «героїчного подвигу радянських спортсменів», і «відродження патріотизму в Україні» через легенду про «матч смерті» не варто, хоча б з тієї причини, що в Україні за період з липня 1941 по 1944 рік наші футболісти зіграли з солдатами вермахту та їх союзниками не 9 матчів, а понад 150.

Мені за 5 років дослідження теми спорту в роки німецької окупації вдалося встановити результати 111 відповідних поєдинків. При цьому статистика таких ігор свідчила не на користь загарбників – 60 виграли українці, 36 окупанти і 15 завершилися внічию.

Більше того, окрім футболу, в окупованій Одесі, згідно даних тодішньої преси, відбулося 16 боксерських поєдинків з німецькими і румунськими солдатами (бої проходили в Одеському цирку – авт.), з яких у 7-ми перемогу здобули українці (3 нокаутом), 5 виграли окупанти (2 нокаутом), 4 зустрічі завершилися внічию. Жодний спортсмен не був арештований окупантами після своїх перемог.

Варто зауважити, що перемагали німців українці, які підтримували радянський режим і ті, що його ненавиділи, як скажімо, більшість футболістів Західної України. І не думали вони тоді ні про який героїзм, для них все було набагато прозаїчніше – хтось намагався в такий спосіб заробити, хтось убезпечити себе від відправлення на роботи до Німеччини, хтось знаходив у спорті розраду та відпочинок. Наприклад, зі слів одесита Прохоровича, виходити на боксерський ринг в ті часи його примушувало скрутне фінансове становище в сім’ї. На той час одеські боксери за кожен бій отримували від 300 до 3000 марок в залежності від статусу поєдинку. Для німців такі спортивні протистояння були лишень однією із можливостей культурного відпочинку в тилу.

У випадку з міфом про «матч смерті» українські дослідники неодноразово доводили його невідповідність із реальною дійсністю, але росіян, які все частіше вдаються до совкових штампів героїчної боротьби радянських патріотів в роки війни – це не зупиняє.

Якщо з російською сучасною пропагандою, направленою на збереження провідної ролі на пострадянському просторі і намаганні не втратити свого впливу на ряд сусідніх країн, все зрозуміло, то я не зовсім розумію українську позицію, адже в суспільстві поширюються чутки про святкування наступного року 70-річчя з дня «матчу смерті» на державному рівні. Невже в нашій історії немає більше пам’ятних дат, і головне не міфічних, які заслуговують відзначення на всеукраїнському рівні?

Не ставлячи під сумнів проведення футбольного матчу 9 серпня в окупованому Києві, все ж хотів би зауважити продюсеру Неретіну, що ніякого тиску на футболістів «Старту» з боку німецької адміністрації в часи окупації не було, і радянська легенда, на основі якої вони знімають кінофільм, розбавивши її любовною історією, насправді
Читать

Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет від імені священного синоду Української православної церкви Київського патріархату звернувся до Митрополита Володимира (Сабодана), духовенства та мирян Української православної церкви Московського патріархату із закликом до продовження конструктивного діалогу з метою утворення єдиної помісної православної української церкви. Про це повідомляє сайт УПЦ КП.

Интересный случай произошел в партийной организации города Лозовая Харьковской области. 

 Россия - священная нанодержава,
Россия - любимая нанострана.
Могучая нано, великая нано -
Нана, нанана, нананананана!

Славься Отечество наносвободное
Наносвершений надежный оплот.
Партия Путина, нанонародная
Нас к торжеству нанонизма ведет!

От Путинограда до Путинорая
То нанолеса, а то нанополя.
Других таких нету, одна ты такая!
Россия Единанонаноная!

Славься Отечество наносвободное
Наносвершений надежный оплот.
Партия Путина, нанонародная
Нас к торжеству нанонизма ведет!

В отмывке бабла по пути нанонизма
Мерцает грядущее наностраны.
Трехцветному знамени наноотчизны
Коль денег заплатят, мы будем верны!

Славься Отечество наносвободное
Наносвершений надежный оплот.
Партия Путина, нанонародная
Нас к торжеству нанонизма ведет!

От олимпиады до чемпионата
Чиновников своры и денег моря.
И если обломится от паханата
В распиле бабла поучаствую я!

Славься Отечество наносвободное
Наносвершений надежный оплот.
Партия Путина, нанонародная
Нас к торжеству нанонизма ведет!

Кому-то сияет и солнце свободы
Зато нам сам Путин наш путь озарил.
На наносвершенья он поднял народы,
Собой конституцию нам заменил!

Плачь ты, Отечество, полусвободное
Недосвершений бандитских оплот.
Партия Путина, антинародная
Всех нас в тюрьму путинизма упрет!

Судьи отвергли аргументы защитников Холокоста о том, что он причинил вред евреям и угрожал самому их существованию. Они посчитали, что никакой человек или группа лиц не имеют права обижаться на то, как другие выражают свою точку зрения.

Верховный суд Испании декларировал, что отныне пропаганда идей, связанных с отрицанием Холокоста, не может считаться преступлением.

Судьи отвергли аргументы защитников Холокоста о том, что он причинил вред евреям и угрожал самому их существованию. Они посчитали, что никакой человек или группа лиц не имеют права обижаться на то, как другие свободно выражают свою точку зрения.

В качестве примера служители Фемиды привели следующие фразы, за которые теперь в Испании не полагается наказание: «Немцы имели все основания сжигать евреев», «Немцы никогда не сжигали евреев», «Черные находятся в самом низу культурной и социальной лестницы человечества».

«Все эти утверждения являются неприятными, но в современном конституционном государстве за них нельзя никого наказывать», — подвел итог процессу главный судья Адольфо Прего де Оливеро Толивар.

Ромы настаивают на необходимости увековечить на государственном уровне память представителей их народности, убитых в Бабьем Яре и прекращении еврейской монополии на память Бабьего Яра.

Об этом говорится в обращении Центра объединения и защиты прав ромов ромских организаций к премьер-министру Украины, председателю Оргкомитета по подготовке и проведению мероприятий к 70-тилетию трагедии Бабьего Яра Николаю АЗАРОВУ.

В обращении отмечается, что «жертвами гитлеровских оккупантов стали представители практически всех национальностей, но только относительно нас, Ромов, а также евреев убийства проводились исключительно на основании этнической принадлежности. На территории Украины были уничтожены практически все ромы. Поэтому мы настаиваем на необходимости увековечивания памяти жертв Холокоста Ромов на государственном уровне».

В документе также отмечается, что ни одна ромская организация не представлена в Организационном комитете по подготовке и проведению мероприятий к 70-тилетию трагедии Бабьего Яра. «Это дает нам основания рассматривать План мероприятий к 70-тилетию трагедии Бабьего Яра, предложенный Организационным комитетом, как бизнесовый проект по отмывке бюджетных средств через еврейские фонды. Делается это на костях предков народа Рома, игнорируя память жертв холокоста расстрелянных ромов в Бабьем Яре. Рома Украины и наша организация считают, что План мероприятий дискриминационный и уничтожает историю народа Рома для будущих поколений», - заявляют представители ромов.

Очередным проявлением этого, говорится далее в обращении, является уничтожение в ночь на 4 июля 2011 г. символического камня в память жертв Холокоста в Бабьем Яре, установленный в 2009 году за средства народа Рома. Представители народа Рома, которые за свои копейки установили символический камень памяти жертвам Холокоста народа Рома, расстрелянных в Бабьем Яре, а также руководство ВОО «Центр объединения и защиты прав ромов» готовы провести публичный диалог с представителями правительства по ситуации касательно народа Рома в Украине.

Смотри также:

Кому заважав пам'ятник «Закам’яніла кибитка» в Бабиному Яру? Допоможіть знайти відповідь.

Шановні ДРУЗІ! Вітаю всіх з Великою Перемогою УКРАЇНСЬКОГО війська під проводом гетьмана України Івана Виговського у Конотопській битві (1659)

Конотопська битва або Соснівська битва (27 червня — 29 червня / 7 липня — 9 липня 1659 року) — битва між військами Гетьмана Івана Виговського та Кримської Орди з одного боку і московським військом з іншого біля міста Конотопа сучасної Сумської області.


...
Читать

 Ахмед Изз эль-Араб, вице-председатель главной либеральной и светской партии Египта, Вафд, заявил на конференции по правам человека в Венгрии : "Холокост – это ложь".

Эль-Араб также сообщил в интервью , что не только Холокост, но и атаки 9/11 и дневники Анны Франк "являются историческими фабрикациями".

У эль-Араба на все есть научное объяснение. Он говорит: "Нам вбивают в голову, что во время Холокоста были уничтожены 6 миллионов евреев. Но под властью нацистов находились лишь 2,4 миллиона. Откуда же взялись еще 3,6 миллионов?"

Египетский политик признает, что "нацисты, возможно, уничтожили сотни тысяч евреев, но никаких газовых камер не было, и никто не сдирал с евреев живьем кожу".

Далее эль-Араб рассказал о своих ученых занятиях в Стокгольме. Там изучал дневники Анны Франк – в рамках подготовки к защите докторской диссертации. Он утверждает: "Клянусь Аллахом, что это – подделка. Девочка была , никто этого не отрицает. Дневников не было".

В подготовке терактов 9/11, по мнению эль-Араб виноват не Усама бин Ладен, у которого не было "достаточных технических знаний", а некий таинственный "американский агент, или, возможно, агент "Моссада"".

Эль-Араи говорит: "Если бы у Усамы были такие возможности, одного самолета, протаранившего Кнессет, было бы достаточно. И это бы имело гораздо больший эффект".