Під Берестечком 30 червня 1651 р. відбулась славнозвісна битва між військами Богдана Хмельницького та польськими військами короля Яна ІІ Казиміра. На стороні запорозьких козаків приймали участь в битві і кримські татари хана Іслам-Гірея ІІІ, які під натиском артилерії покинули поле бою, втікаючи захопили в полон самого гетьмана Хмельницького. Наказному гетьману-полковнику Іванові Богунові вдалося вивести з оточення козацькі війська, щоправда, зазнавши серйозних втрат на переправах через болота. На правому березі річки Пляшівки польські війська зупинили загін з 300 козаків, які цілий день вели нерівний бій з поляками. Всі вони до єдиного загинули смертю хоробрих, із презирством відмовившись від пропозиції здатися. Вцілілий із козаків, загнаний у воду, відбивався до останнього подиху. Вже потонув пробитий кулями човен, усі боєприпаси давно закінчилися, не витримала і загартована в боях козацька шабля. Він, отримавши за свідченнями польських очевидців 14 куль, усе ще відбивався однією лише косою. Сам король, побачивши відважного воїна, запропонував йому пощаду, але той вибрав смерть, а не неволю. Два німецькі солдати і шляхтич убили його, для чого їм довелося зайти у воду по самісіньке горло.

За традицією, основні заходи проходитимуть 25-26 червня у Національному меморіальному музеї-заповіднику «Поле Берестецької битви», що у селі Пляшева Радивилівського району.  Характерною особливістю цьогорічних урочистостей є те, що до їх організації офіційно не причетна влада області, а проведення основних заходів взяли на себе численні козацькі товариства Рівненщини, сусідніх областей, історико-краєзнавчі організації з Польщі та інших країн. Всього на урочистостях були присутні більше 20.000 людей, серед них багато дітей.

У 1991 р. на Козацьких Могилах урочисто відзначалися 340-і роковини битви. Тоді ж на місці козацького бойового табору відкрито пам’ятник її учасникам, а постановою уряду територію битви оголошено державним заповідником.

Щорічно, у Неділю всіх святих землі української, у Свято-Георгієвському монастирі на Козацьких Могилах (с.Пляшева Рівненської області) відбувається вшанування пам’яті українських козаків, котрі загинули під Берестечком у нерівному бою проти Польської шляхти. Цьогоріч церковно-державні урочистості припали на 26 червня. Традиційно святкове Богослужіння очолив предстоятель Української Православної Церкви Київського Патріархату Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.

В 1908 році архімандрит Почаївської лаври Віталій Максименко запропонував увіковічити пам''ять полеглих козаків. Було вибране місце на острові Журавлиха в заплаві р.Пляшева й оголошений збір кошт на зведення храму-пам’ятника. Гроші надавались всіма прошарками суспільства. Навіть цар Микола ІІ пожертвував на цю справу 25 000 карбованців.

Побудована в стилі українського бароко Георгіївська церква ніде не має аналогів, оскільки має три престоли, розташовані один над одним, що є унікальним
Читать

Такого не робили ані поляки в 1939, ані нацисти в 1944. Радянська міліція розстрілювала масово - з автоматів, через віконця для передачі їжі. Або кидала в камери гранати. Деякі з цих камер довелося замурувати - і ексгумацію провели вже взимку.

Червень 1941 року запам'ятався на Західній Україні не тільки нападом нацистської Німеччини, але й кривавими розправами, вчиненими нібито своєю ж державою в тилу.

Йдеться про досі нечуване явище, навіть у практиці Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВД) СРСР - масові розстріли політичних в'язнів у тюрмах Західної України протягом кінця червня - початку липня 1941 року.

"Історична Правда" наводить приклади трьох таких розправ: у тюрмах Львова, соляних шахтах Саліни і в тюрмі Луцька. Сьогоднішній текст присвячено масовим убивствами у Львові. 

На прикладі Львова можна достеменно показати криваву діяльність "доблесних борців із контрреволюцією".

У самому Львові було три в'яниці: № 1 - на Лонцького, № 2 - Замарстинівська та № 4 - Бриґідки. Тюрма № 3 перебувала у замку м. Золочева, що близько сімдесяти кілометрів  від Львова - сюди відправляли в'язнів, коли львівські тюрми були переповнені (а таки були переповнені: у тюрмі на Лонцького при ліміті 1500 осіб перебувало 3 638 в'язнів).

У тюрмах Львівщини станом на 22 червня 1941 року було 5 424 в'язні. Більшості інкримінували злочини за статтею 54 карного кодексу УРСР, тобто - контрреволюційну діяльність.

"Процес 59-ти". У грудні 1940-го львів'ян засуджували за те, що вони - українці

Негайними офіційними заходами у вирішенні проблеми переповнення в'язниць стали наказ № 2445/М наркома державної безпеки Меркулова від 23 червня 1941 р. та наказ начальника тюремного управління НКВД УРСР капітана державної безпеки Філіппова від 23 червня 1941 р.

У першому документі йшлося про терміновий облік усіх в'язнів у тюрмах та розподіл на тих, що підлягають депортації в концтабори ГУЛАГУ, і тих, кого необхідно розстріляти (це завдання покладалося на місцеве керівництво НКГБ).

У другому документі йшлося про евакуацію в'язнів, до нього додавався "План евакуації", згідно з яким депортації з Львівської області підлягало 5 тисяч арештантів. Для цього виділялося 204 вагони.

Згідно з інструкцією НКВД СРСР від 29 грудня 1939 р., один вагон ешелону вміщував тридцять депортованих осіб, отже вказаних вагонів вистачало б на евакуацію 6 800 в'язнів. Проте евакуювали лише 1822 із 5 000 запланованих.

3602 людини залишились у тюрмах Львова. А куди поділися ешелони - документи мовчать.

Самі ж екзекуції розпочалися 22 червня - розстріляно засуджених до смертної кари. Із проміжного звіту начальника тюремного відділення УНКВД Львівської області Лермана відомо, що станом на 24 червня у тюрмах Львова та Золочева було розстріляно 2072 особи.

26 червня затвердили розстрільні списки - ще 2068 осіб підлягали знищенню. Їх вбили протягом 24-28 червня.

Таким чином у Львівській області було розстріляно 4140 в'язнів. Проте підрахунки не узгоджуються: залишилося у тюрмах 3 602 особи, а розстріляли більше.

Відповідь на це питання дає доповідна того ж таки Лермана: тут йшлося також про надходження нових ув'язнених. Тюремні документи на цих людей належним чином не оформлювали.

У більшості випадків навіть не викладали звинувачень, проте упевнено називали причетними до ОУН, шпигунами, диверсантам - тобто особами, котрих належить розстріляти.

Це лише один фрагмент трагічної статистики, поняття, розділеного
Читать

Сталін, мабуть, перевертається у труні. Ще б пак – побачити на стіні поруч із червоним прапором жовто-синій, або ще гірше – імперський російський триколор! Від такого видовища навіть у сучасних людей щелепа відвисає, що вже там казати про тонку психіку Батька народів?

Але спіть спокійно, Іосифе Віссаріоновичу! Це не кінець світу (сподіваємося). Це просто ваші наступнички перестаралися. Проте якщо вони і далі так вільно будуть поводитися з часом та символікою, хтозна – може, кінець світу настане іще до Євро-2012.

Давайте пригадаємо, як активно минулі роки українцям нав’язували стрічку Ордена Слави (вона ж георгієвська) у якості символу Перемоги. Ліпили її до "чужого" ордена ВВВ, в’язали на труси і паркани попри очевидне блюзнірство та штучність самої ідеї.

Слава Богу, вистачило мудрості зрозуміти це і зараз стрічок поменшало. І одразу нова ідея – червоні прапори.

Для справедливості варто зауважити, що це вже не перший кульбіт навколо Перемоги, що його виконують вітчизняні можновладці за командою з Кремля. Пам’ятаєте, з чого все почалося? Правильно, з того, що Янукович Путіна цукерками пригощав.

Розкручений Брежнєвим культ Перемоги дістався Україні у спадок разом з Незалежністю. Але страшна правда про події 1939-1945 років, яка вийшла на поверхню у дев’яностих, різко зменшила кількість охочих до переможних фанфар та феєрверків.

Легендарна Перемога виявилася не просто пірровою. Армія рабів, яку створили комуністи, була озброєна тільки однією стратегією успіху – вимостити дорогу до Берліна тілами росіян, українців, білорусів, грузинів, естонців... Що і було зроблене з жорстокістю і послідовністю, якій позаздрили б найстрашніші тирани давнини.

Тому відзначення 9 травня у кінці минулого століття поступово знижувало оберти. Паради ставали все менш масштабними, а подеколи відмінялися взагалі. Залишалося хіба централізоване вітання ветеранів і кіно про війну на всіх каналах.

Але на початку століття наступного Кремль як спадкоємець імперії опинився у глибокій ідеологічній кризі. Бо саме тоді остаточно стало зрозумілим, що міфологічне слов’янське братерство та дешевий газ не здатні повернути Москві позиції гегемона пострадянського простору.

Тож газ став дорогим, а натомість виникла необхідність шукати новий – ефективний, а головне, більш економний варіант.

І він швидко знайшовся. Двадцять перше століття було ознаменоване новим курсом Кремля. Велика Перемога у Великій Війні – саме цьому ідолу тепер мають вклонитися упокорені народи усієї колишньої імперії.

Пам’ятаєте, як у дві тисячі четвертому до Києва на дев’яте травня раптом завітали аж двоє найвищих посадовців з Москви? Тоді Медвєдєв взяв цукерочку, від якої відмовився Путін. Оце, шановне панство, і був старт української частини проекту.

Щоправда з парадами не склалося. Бо парад – це дизельне пальне, ціни на яке Росія піднімає щороку, це тисячі людей у відрядженнях, парадна форма – коротше кажучи, дорого. А головне – травневий парад почав ідеологічно конкурувати зі святкуванням Незалежності. Яке свято важливіше? Який парад повинен бути бучнішим?

Швидке фіаско проекту імперської мережі парадів змусило Кремль вдатися до більш модних технологій. Маємо на увазі той самий знаменитий флеш-моб "георгієвська стрічка".

Ідея здавалася безпрограшною, поза сумніву, автори заробили на ній великі дивіденди. А що, стрічка – символ героїзму. А героїв поважають усі.

Але в Україні мода на стрічки протрималася два сезони. Побачивши, обтріпаний символ на парканах, собачих нашийниках і антенах автомобілів, люди згадали, що стрічка ця – насправді орденська. І носити її мають право тільки ті, хто нагороджений царським Георгієвським хрестом або совєцьким орденом Слави.

А тому більшості стало зрозумілим, що помаранчево-чорні смужки на одязі – зовсім не данина героям, а звичайнісінька наруга над
Читать

Россию ждет китайский сценарий развития интернет-пространства. Оппозиционным блогерам и политикам уже объявлена война.

Об этом заявил лидер движения "Молодые социалисты России" Дмитрий Гудков со ссылкой на "дружественный источник в "Единой России".

По его сведениям, "партия власти" разработала план "заглушки" неугодных. С этой целью создан "секретный отдел", призванный блокировать распространение информации в ЖЖ и социальных сетях.

"Набирающих популярность политиков и общественников решено останавливать для начала техническими препонами. Цензура уже введена во всех российских поисковых системах – yandex.ru, mail.ru, rambler.ru и других ресурсах. Посты удаляются из системы поиска и индексирования поисковиков", – уверяет политик.

Как отмечает Гудков, наиболее "известных героев сети" попытаются "столкнуть лбами" – для этого создана специальная креативная группа. В дальнейшем конфликтные истории будут раскручивать через "сеть проплаченных блогеров".

Кроме того, бороться с оппозиционерами помогут система "антипост" и тактика "мусорного заполнения". Так, при появлении рейтинговой публикации, в топ будет выводиться материал с противоположным смыслом, разоблачающий исходный, а также посты "о кошечках-собачках-татуировках-гадалках-пришельцах". Это позволит контролировать "самую желанную для блогеров "зону доступного поиска" (первую страницу самых популярных записей в ЖЖ) и не пущать туда посторонних", поясняет Гудков.

Против оппозиционеров также будут применять "метод остановочной процентовки", предусматривающий программное занижение рейтинга по авторам из "черного списка".

"В этом случае в рейтинге отражается только заданное программой процентное соотношение (например, 30%) от реальных посетителей и просмотров каждого конкретного поста. Если вас посетили 10 тысяч человек, то статистика покажет только 3 тысячи", – разъясняет Гудков.

По его данным, цензоры не откажутся и от стандартных приемов – нашествия ботов, ddos-атаки, cross-post ссылок, а также использования рейтинговых интернет-ресурсов для накрутки "пиар-постов" против людей из "черного списка".

Как отмечает Гудков, со многими приемами борьбы "с контрмодернизацией" он уже не раз сталкивался, к примеру, когда разместил в блоге открытое письмо "200 тысяч бесквартирных военных президенту". Сам пост, уверяет политик, набрал почти 3 тысячи комментариев, десятки тысяч просмотров, "однако в yandex и mail.ru он даже не значился в поиске". При этом у google и yahoo он был в топе, а статистика ЖЖ выдала показатели на 60% меньше, чем статистика google.

В субботу жуткий случай рукоприкладства со стороны попа наблюдали прихожане московского храма Симеона Столпника на Поварской улице. Там батюшка набросился на прихожанина с кулаками и таскал его за волосы. Причиной такой экзекуции стало то, что многодетный отец опоздал на службу.

Все произошло под конец службы, когда священник давал крест, а находившийся рядом в рясе настоятель храма протоиерей Сергий Никитин раздавал просфоры., пишет в своем блоге кинорежиссер и сценарист Марина Потапова.

"Неожиданно он набросился на одного из прихожан, стал силой выталкивать его из храма, ударил несколько раз в спину кулаками, пытался достать ногой, затем схватил за волосы и повел к выходу, - передает кинорежиссер рассказ своего мужа. - Испуганные люди пытались как-то воспрепятствовать, но авторитет священника и крутость мер не позволили кому-то ввязаться".

По словам Потаповой, все происходило на глазах у жены и семерых детей пострадавшего прихожанина, которым был известный московский регент Сергей Миронов.

Как выяснилось позже, попу не понравилось, что многодетная семья приехала не к началу службы, а на сделанное по этому поводу замечание отец семейства отреагировал не челобитием, а шуткой. "Прихожане и второй священник были шокированы и подавлены произошедшим. Мой муж видел все это своими глазами", - заключает Марина Потапова. 

Подробности инцидента и "неудачной шутки" пострадавшего разъяснил муж Потаповой. По его словам, перед чтением Апостола, а затем Евангелия произносится что-то вроде эпиграфа, а хор его поет. Перед апостолом хор отвечает на этот эпиграф пением "аллилуйя", который может петься на 8 разных гласов. Если читающий не говорит, какой это глас, то хор не знает, на какую мелодию петь, и поет на первую попавшуюся или скорее на ту, на которую привыкли.

В ответ на обвинение в опоздании Сергей Миронов обезоруживающе улыбнулся и сказал: "А Вы, батюшка, сегодня на службе не сказали номер гласа на "аллилуйя". "Стоящий рядом прыснул, а батюшка рассвирепел", - добавил муж Марины Потаповой. 

Отметим также, что с семью детьми Сергея Миронова, среди которых были и малолетние, было бы трудно выстоять службу целиком, да и остальным прихожанам они бы помешали.

Севастополь, Июнь 20 (Новый Регион, Елена Острякова) – Севастопольское благочиние УПЦ Московского Патриархата оказывает упорное противодействие планам католиков, которые добиваются возвращения здания кинотеатра «Дружба» под костел.

Об этом заявил настоятель католической общины города Юрий Зиминский, комментируя перспективы рассмотрения судьбы «Дружбы» на ближайшей сессии горсовета.

Свои высказывания он определил как «грусть в отношении православных батюшек.

«У благочинного отца Сергия нет воодушевления по поводу того, что над одним из христианских храмов перестанут глумиться. То католиков ему мало, то еще чего. Я хочу ему сказать – посчитай своих прихожан», – сказал Зиминский.

Он также посетовал на то, что поддержку «католическому» вопросу в горсовете оказывают только депутаты Василий Зеленчук и Леонид Жунько, в то время как антиукраинская партия «Русский блок» «чинит препятствия».

«У них какое-то специфическое понимание патриотизма: здесь русская земля и православная земля. Но объяснить, что это такое, они не смогут. Ходить искать лобби в горсовете у меня не получается. Где оно рождается – слава Богу» – сказал Зиминский.

Он также привел ряд доказательств того, что Севастополь со дня основания являлся католическим городом.

«Основатель Севастополя Томас Маккензи был выходцем из древнего шотландского католического рода. Именно он получил от Екатерины Второй указание основать Севастополь в цивильном смысле. Каждый пятый из служивших тогда на Черноморском флоте был католиком», – сказал Зиминский.

3 липня 964 року дружина князя русів - Святослава отримала перемогу над юдейським війском Хозарського каганату.

Столиця Хазарії - Ітиль була взята війском Святослава та зруйнована, опісля були взяті та зруйновані ключові фортеці Хазарії, що складали оплот її жидівської влади.

Ніщивної поразки зазнав хозарський фашизм (нацизм) – одна з найбільш реакційних і людиноненависницьких моделей тоталітаризму. Хозарський жидівський фашистський режим був ліквідований. Ця історична битва змінила долю цілих народів, зокрема татарів, бурятів, угрів і фінів, які завдяки цій перемозі отримали можливість називати себе "рюськімі" (тим самим вони визнавали преклоняння перед русами-українціями).

Нам необхідне в цей особливе щорічне поминання спочилих українських воїнів - всіх тих хто поклав своє життя за віру, Батьківщину і народ, і всіх страдницьки загиблих в цій визначний битві.

Це має бути одним з найбільш шанованих свят нашого народу. В цей день було розбито споконвічного ворога, а світу був явлений подвиг українського воїна-переможця. І в воїна, і в його подвиг, мабуть, найкраще втілився ідеал людини, створюваний народом протягом всієї
Читать

 Поп УПЦ МП  (московські пархаті) Никодим, який днями очолив Житомирську і Новоград-Волинську єпархію, показав себе поціновувачем дорогих іномарок.

Новий владика Житомирський і Новоград-Волинський Никодим (УПЦ МП), який вступив в цей сан 14 червня, їздить на службу на автомобілі Lexus LS, пише "Журнал Житомира".

До Преображенського собору Житомира 16 червня з криками стробоскопів-"блималок" під'їхали 3 автомобілі Lexus, з номерами: АА 0007 ІР, АА 0008 ВХ і АА 0077 ВЕ.

Як зазначає видання, владика Никодим вийшов з автомобіля Lexus LS, № АА 0007 ІР. Згідно з інформацією на сайті city-plaza.lexus ціна Lexus LS - 114 970 євро (близько 1,5 млн грн).

Цікаво, що цей номер досить популярний серед духовенства. Зокрема Блаженнійший митрополит Київський і всієї України Володимир (УПЦ МП) пересувається на Mercedes - Benz S 600 Long, номер АА 0007 АА.

З 2007 року єпископ Никодим (в миру - Віктор Горенко) очолював Володимир-Волинську і Ковельську єпархії.

У церковних колах подейкують, що на призначенні єпископа Никодима в Житомир наполягав особисто Московський патріарх Кирило (його партнер по бізнесу), пише "Журнал Житомира".

Звідки в попів з МП (московські пархаті) така тяга до розкоші коли народ злидарює? Навіщо люди віддають їм останню копійку?

Со стороны Московского патриархата есть желание иметь большое влияние на всю церковь в Украине.

Об этом заявил бывший предстоятель Украинской греко-католической церкви Любомир Гузар в интервью каналу «1+1».

По словам Гузара, Московский патриархат пытается присвоить себе историю Киевской Церкви. «Нет сомнения, что христианство попутешествовало при помощи миссионеров также и в те территории, которые сегодня составляют Российское государство, но это, также присутствует в очень многих случаях в разных странах и частях света. И это не дает этой, скажем, церкви-дочери, Церкви, которая происходит, благодаря трудам миссионеров какой-то другой церкви, по моему мнению, право себе присваивать историю церкви-матери», –приводит слова Гузара пресс-служба УКГЦ.

«Мы – являемся той Церковью-матерью, и мы очень рады, что наши предки шли в разные части славянского света, чтобы проповедовать Божье слово. Но мы не видим в этом основания для такого присвоения», – сказал бывший глава УГКЦ.

Гузар также отметил, что Киевская Церковь даже если разъединена, имеет свою историю, имеет своих святых: «Российская церковь имеет свою историю, своих святых, свои периоды, когда становилась церковью, митрополией, патриархатом и т.д. Это не является частью нашей, киевской истории, это московская история, которая полноправно (и которая, слава Богу, имеет патриархат), имеет это типичное завершение своей структуры».

=================

Лично мне Московская церковь все больше напоминает сатанистскую секту, а Гундяевы и Агафангелы с их спитыми мордами - еретиков и безбожников.

Представители украинского посольства во Франции проигнорировали панихиду памяти председателя Директории УНР Симона Петлюры. Как сообщила украинская журналистка, проживающая в Париже, Алла Лазарева, это случилось впервые за 20 лет независимости Украины.

По её словам, на кладбище Монпарнас в Париже, где похоронен Симон Петлюра, не было даже траурного венка от украинского диппредставительства. При этом Лазарева отмечает, что  ранее дипломаты посещали мероприятие при всех других президентах, а сейчас видимо, чего-то испугались…

Симон Петлюра был убит в эмиграции в Париже 25 мая 1926 жидом Самуилом Шварцбардом.