<МЕТА> - Украина | Блоги | Українська
<META> - Украина
Интернет
Реестр
Новости
Рефераты
Товары
Блоги
искать в сообществе Союз читателей
Авторизация
Логин:
Пароль:
 
#

Категории

fake (2)
ZOG (1)
бабло (106)
війна (10)
влада (54)
воші (1)
ГАЗ (1)
гени (2)
герої (50)
гетто (67)
гниды (87)
гої (121)
гра (11)
Гроші (11)
діти (3)
євреї (76)
жиди (48)
ЖКГ (1)
жопа (1)
ЗМІ (50)
КГБ (5)
Київ (5)
Кіт (1)
Крим (2)
лохи (94)
маца (1)
міфи (78)
мова (5)
НАТО (1)
НКВД (4)
ООН (1)
ОУН (1)
попи (4)
раби (2)
СБУ (3)
СРСР (3)
суд (1)
сша (6)
терор (20)
фарс (5)
фото (2)
ФСБ (2)
Хабад (64)
Хрень (94)
цены (1)
ЦРУ (1)
#

Календарь

 Июнь 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
#

Записи

Суббота 3 октября 2015
Сообщение прочтено 309 раз
Робер | 2015-10-03 08:47:17

Книга А.Кузнецова «Бабий Яр» почему-то называется "романом-документом". Хотя по форме и по содержанию, это "произведение" является собственной фантазией Кузнецова, состряпанной по заданию КГБ, или творением самого КГБ.  В книге не используются никакие документы - лишь выдумки, слухи военного времени и пропагандистские разработки спецслужб. 
Почему же не стоит верить Кузнецову (здесь вы можете узнать о нем подробнее) или другому автору создавшему эту низкопробную лживую поделку?
Вверху, на снимке из немецкого архива видно как на Крещатике киевляне в сентябре 1941 года слушают громкоговоритель на автомобиле 637-й роты пропаганды. Два громкоговорителя на крыше направлены в разные стороны - вперед и назад.

Такой автомобиль является прекрасным средством массового оповещения - за пол-дня можно было объехать все улицы Киева того времени и оповестить всех жителей города. И мы видим, что немцы именно так оповещали киевлян. На нижнем фото мы снова видим этот автомобиль в Киеве - на его крыше рядом с громкоговорителями сидит солдат.

Профессор Ф. Богатырчук вспоминает, что когда в 24 сентября 1941 года в Киеве начались взрывы и пожары (подробнее об этом здесь) немцы через радиорупоры предупредили население Киева быть готовым к поголовной эвакуации. Понятно? Через радиорупоры предупредили всех. Возможно даже не только с помощью автомобилей с громкоговорящими установками, но и с помощью существовавшей в городе сети оповещения - той, через которую на 1 мая и 7 ноября до войны транслировали марши. Согласитесь, это самый простой, доступный и эффективный способ оповещения.
А что пишет автор(ы) книги «Бабий Яр»? Пишет, что якобы 28 сентября "на заборе наклеили серую афишку на плохой оберточной бумаге, без заглавия и без подписи: "Все жиды города Киева и его окрестностей должны явиться в понедельник 29 сентября 1941 года к 8 часам утра на угол Мельниковской и Дохтуровской..."". (Кстати, представляете себе всех евреев Киева на углу??)
 
В тот день 28 сентября 1941 года Киев выглядел вот так (больше фотографий здесь):

...
Читать
Понедельник 17 сентября 2012

Правила життя Євгена Стахова. До 94-річчя

Зараз кажуть про "ОУН-УПА", і це є більшовицька провокація. Була ОУН і була УПА. Хто об'єднує ОУН та УПА, той провокатор... Донбас не завжди був таким. Ми, підпільники, у 1942–1943 роках мали там більше впливу, ніж нині має київська влада... Червоно-чорний прапор - це фашизм.

Тим пригодам, які пережив цей чоловік, може позаздрити будь-який супергерой.

Почавши з організації армії Карпатської України, у 1942-1943 рр. оунівець Євген Стахів очолював українське націоналістичне підпілля на Донбасі. Він причетний до створення Української Головної Визвольної Ради (УГВР) - багатопартійного передпарламенту й уряду воюючої України. Він причетний до перетворення ОУН із тоталітарної організації на демократичну.

На еміграції Стахів став одним із активістів "двійкарів" - демократичного крила в ОУН, яке найуспішніше здійснювало ідеологічну боротьбу проти СРСР. Його брат був міністром в уряді Ярослава Стецька, його син - лауреат Нобелівської премії.

Зараз важко повірити, щоб українські націоналістичні сили діяли на Донеччині та користувалися там неабиякою підтримкою, чи в те, що саме східняки вплинули на кардинальну зміну ідеології проводом ОУН. Справді, незнання власної історії сприяє породженню міфів, які відводять нас далеко від правди про самих себе.

Останній з керівної ланки ОУН, Євген Стахів все ще хвацько відповідає на запитання, любить пожартувати, дозволяє собі сльози тільки коли декламує вірші Шевченка, і сьогодні святкує свої 94-ті уродини у Нью-Йорку, де живе вже 69 років.

Він голова президії Середовища УГВР за кордоном, кавалер 3-х орденів: "За заслуги перед Україною" (який отримав ще від Леоніда Кучми) і Ярослава Мудрого IV i V ступенів (які отримав з рук Віктора Ющенка).

Ще донедавна Стахів особисто керував власним двадцятирічним "б’юіком". Його старший син - директор з міжнародних проектів Інституту водних ресурсів Корпусу інженерів армії США, лауреат Нобелівської премії Євген-Зенон Стахів, не дуже полюбляє їздити з батьком, до речі, також інженером за фахом. Справа в досить екстремальній манері водіння.

"Історична Правда" бажає Євгену Стахову здоров'я. З нагоди його дня народження ми підготувавали добірку цитат оунівця.

--------------------

Моє основне правило - бути оптимістом. Тільки завдяки цьому - а також умінню пожартувати - я й живу так довго. Тому й доля любила мене, не цуралася.

Намагаюся донести до всіх правдиву історію українських націоналістів. Вірю, що треба писати правду про ці події - без огляду на те, подобається це комусь чи ні. Правда допоможе розібратися історикам в подіях, що відбувалися на українських землях, і хто був героєм, а хто лише хоче жити коштом інших.

Щодня проводжу дві
Читать

Воскресенье 1 июля 2012
Сообщение прочтено 685 раз
Робер | 2012-07-01 14:41:44

 * 1627 рік. Указом царя московського Олексія Михайловича та його батька патріарха Філарета звелено було книги українського друку зібрати і на пожежах спалити із суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати українські книги. Так, у Москві спалено 'Учительное євангеліє' Транквіліона-Ставровецького разом з іншими його книгами та 'Катехизис' Лаврентія Зизанія Тустановського.

* 1669 рік. Після Люблінської унії – гоніння на українські книги, надруковані на польській території,

* 1672 рік. Указ про заборону в усіх містах усіх чинів людям тримати в себе вдома та на території Польщі відкрито чи таємно українського друку книги, а хто їх має, то суворо наказано приносити і здавати воєводі, місцевому правителю.
...
Читать

Вторник 16 августа 2011

 У цих матеріалах – жодного натяку на заперечення Голокосту, що, до речі, заборонено законодавством багатьох країн. Утім автор, Герберт Тідеманн, критично ставиться до окремих сторінок історії, які не тільки стали загальновідомими легендами, але й з часом обросли величезною кількістю вигадок та пропагандистської брехні.

Чи відомо, наприклад, читачеві, що трагедію у Бабиному Яру свого часу заперечував Микита Хрущов? Чи відомо, що докази масових вбивств євреїв у цьому місці не ліпляться докупи? Інша теза: заявлена кількість жертв не співпадає з кількістю євреїв, які станом на 1941-й рік могли перебувати у Києві під німецькою окупацією. Саме на цьому ґрунтуються твердження автора про те, що насправді Бабин Яр є більше новітнім міфом, аніж об’єктивною правдою.

Але що може стояти за такою неправдою? Намагання перебільшити трагедію? Намагання московської влади перекласти відповідальність за свої злочини на будь-яку іншу сторону? Нам сьогодні вже відомі подібні факти, коли за у розстрілі польських офіцерів біля Катині Москва звинувачувала гітлерівців. І так само з’являються роздмухані процеси як у випадку з Іваном Дем’янюком. Нарешті, і звинувачення проти вояків УПА виглядають як намагання перекласти чиюсь вину на плечі тієї воюючої сторони, яка не опинилася у числі переможців Другої світової війни.

Пропонуємо читачеві ознайомитися з твором Герберта Тідеманна та спробувати самостійно визначитися з оцінками його об’єктивності.

Завантажити матеріали ТУТ :

Герберт Тідеманн. Бабин Яр: Критичні питання та коментарі

Вас багато що вразить. Особисто мене найбільше вразили два моменти.

Перший - яким чином можна було плакатом, розклеєним у палаючому Києві 28 вересня повідомити ВСІХ євреїв про те що на 8.00 29 вересня потрібно зібратися З РЕЧАМИ? ДЕКІЛЬКОМ ДЕСЯТКАМ ТИСЯЧ ЄВРЕЇВ ЗІБРАТИСЯ З РЕЧАМИ НА РОЗІ МАЛЕНЬКИХ ВУЛИЦЬ? Ви собі уявлеєте таке? Я - ні.

Друге. Дійсно, а чому євреї ЖОДНОГО разу не вимагали проведення криміналістичних експертиз, розкриття поховань і опознання? На відміну від тих же поляків які багато років вимагають такого на рівні Президентів в Катині, Биківні, Харкові? І ще, чому ми стільки років шануємо невідомо що в Бабиному Яру і не вшанвуємо біля ВСТАНОВЛЕНИХ ПОХОВАНЬ Биківні сотні тисяч наших громадян закатованих ЧК/НКВС? Я вже уявляю ту істеричну клоунаду що почнеться наприкінці вересня в Бабиному Яру...

Знов з нас будуть робити дурнів, а ми будемо підігравати...

Понедельник 15 августа 2011

Виктор Суворов: СССР – это взорванный по пьяни атомный реактор. Ч.1

Виктор Суворов в долгих представлениях не нуждается. Но так как энное количество народонаселения Украины (один процент или около того) не знает, как зовут нашего президента, логично предположить, что кто-то впервые слышит и это имя. Итак. Виктор Суворов – наш земляк по отцу (имеет украинские корни), родился в 1947 году, по паспорту он – Владимир Богданович Резун. С начала 70-х годов Резун-Суворов служит в разведке, числится в резидентуре ГРУ (Главного разведывательного управления СССР), работает в Женеве. В 1978-м исчезает из женевской квартиры, переходит на сторону британской разведки. С тех пор живет в Объединенном Королевстве (в СССР Суворова заочно приговорили к смертной казни).

С 1981 года Суворов занимается писательской деятельностью. Первое его произведение («Аквариум», 1985 год) является автобиографическим романом – книгой о ГРУ и советской разведке. Последующие работы Суворова свидетельствуют о его большом увлечении Второй мировой войной, оценки которой идут вразрез со всеми традиционными трактовками этого периода истории. Перу Суворова принадлежат книги «Ледокол», «Спецназ», «День М», «Последняя республика», «Очищение», «Самоубийство», «Тень победы», «Святое дело», «Главный виновник: Генеральный план Сталина по развязыванию Второй мировой войны», «Разгром» и другие.

«Обозреватель» искал Виктора Суворова не один месяц. Найдя, испытал подлинное наслаждение от общения с нашим визави. Владимир Богданович ответил на часть вопросов (записанное с ним интервью мы подаем в двух частях), на остальные пообещал ответить в дальнейшим. Ловим на слове. А пока что – разговор о войне и мире, о войне и мифе, о гостайнах и любимой женщине.

- Господин Суворов, почему вы так упорно пишете именно на тему Второй мировой войны? Полагаете, что это и есть самый главный советский миф?

- Это самый главный миф. И теперь уже единственный. Раньше много их было: Ленин - гений! Нынешнее поколение советских людей будет жить при коммунизме! Партия наш рулевой! Верной дорогой идете, товарищи! Партия - ум, честь и совесть нашей эпохи!

Все мифы разоблачены, а этот остался. Зачем нам мифы? Великий русский поэт Владимир Высоцкий дал ответ одной фразой: «ведь вся история страны - история болезни».

А разве не так? Колоссальная территория, на которой сосредоточена почти половина всех природных ресурсов планеты, вся таблица Менделеева – у нас. Есть уголь, золото, уран, нефть, газ и вообще все, что пожелаешь. Есть леса, степи, горы, раки, озера. И талантливый народ! А уровень жизни в России сейчас официально ниже, чем в Белоруссии, у которой нет ни нефти, ни газа, ни золота. История Советского Союза – смесь идиотизма и преступлений. Этот позор надо чем-то прикрыть. И его прикрывают мифами. Для мифов нужен фундамент. Он есть. Да еще какой! Во всей нашей истории один светлый день: 22 июня 1941 года. На нас напали! Не мы, а на нас!

- Формально все именно так и было…

- Опираясь на эту дату, можно оправдать любые преступления, которые были как до того, так и после. Голодомор? Да, были определенные перегибы, но это же ради коллективизации. А она – ради подготовки к отражению... Жрать нечего, в магазинах полки пустые? Правильно, к войне готовиться надо. А то снова нападут. Лишь бы не было войны. Чехословакию танками давим? Правильно. А то враги к нашей границе подкрадутся? В Афган полезли? Правильно, то враги...

Этой датой можно подпереть все, что угодно. Ей подпирали и подпирают. Если же вспомнить, что Гитлера сами к власти привели, сами его на Польшу натравили, сами спустили с цепи и его руками развязали Вторую
Читать

Среда 27 июля 2011

 

Как Митрополит Павел учил журналистов работать - ВИДЕО

Руководство телеканала 1 +1 уверенно, что поведение журналиста телеканала Михаила Ткача профессиональной и корректной. Напомним на журналиста жаловался Митрополит Вышгородский и Чернобыльский, наместник Киево-Печерской лавры Павел.

Как Митрополит Павел учил журналистов работать - ВИДЕО

 Об этом говорится в ответе Генерального директора телеканала «1 +1» Александра Ткаченко на открытое обращение архиерея. «Считаю неправомерным вмешательство Церкви в политику работы средств массовой информации, но из уважения чувств верующих, и учитывая что реакция может быть неоднозначной, мы не поставим в эфир разговор владыки с журналистом.», - отметил руководитель канала.

Однако, для того, «чтобы каждый имел возможность оценить адекватность поведения журналистов телеканала" 1 +1 "» видеоматериал был размещен в интернете. Напомним, митрополита возмутило то, что журналистов заинтересовали машины и телефоны священников. 

Пятница 22 июля 2011

Московська патріархія втрачає вплив на православні церкви у Сербії, Болгарії, Греції чи Румунії через ідеологічну заборону поєднувати християнську європейську ідентичність з ідентичністю РПЦ. Про це у черговому числі «Українського тижня» пише Олександр Крамар.

Як пише автор, в європейському православ’ї спостерігаються тенденції примирення православних церков з католицькими.

«Об’єднанню без Москви», зокрема й із греко-католицькою церквою, сприяє і тенденція в європейському православ’ї до примирення з католицькою церквою. Оглядачі вже звернули увагу на той факт, що проект «Духовної Візантії», довкола якого можуть консолідуватися православні церкви дійсних і потенційних країн – членів ЄС, є здоровою альтернативою імперській доктрині «Русского міра», котру висунув нинішній глава РПЦ насамперед для обґрунтування сфери свого впливу. Адже пропонована Константинополем платформа є адекватнішою принципу добровільного об’єднання націй, який лежить в основі ЄС. Важливу роль у більшій привабливості константинопольської моделі православного світу відіграє і незалежність Вселенського Патріарха від окремої православної держави з її геополітичними інтересами, як це має місце у випадку Московського патріархату», – йдеться в матеріалі.

Однак, ідеологія «Русского міра» сприяє ізоляції МП.

«У сербського, болгарського, грецького чи румунського православ’я майже не залишається можливості поєднувати свою християнську європейську ідентичність із «русской» ідентичністю РПЦ. Адже цивілізаційний вибір навіть таких проросійських у минулому народів, як серби чи болгари, сьогодні однозначно зроблено на користь інтеграції до європейського, а не російського світу. Відтак Московська патріархія втрачає вплив на православні церкви цих країн. Наприклад, попри відкриті протести РПЦ проти очікуваного 2013 року візиту Папи Римського, патріарх Сербії Іріней підтримує цю запропоновану президентом Борисом Тадичем ідею, понад те, навіть виступає за «відновлення дружніх відносин між Сербською православною та Римською католицькою церквами», – зазначає автор.

Політика РПЦ, за словами Крамара, сприятиме радше до самоізоляції, що зможе запропонувати послідовникам лише боротьбу з інакомисленням та виправдання відсталості міфами про нібито «духовну вищість».

«У такому контексті продовження експансіоністського курсу Кірілла вестиме РПЦ хіба що до подальшої самоізоляції, характерної для «допереяславської» доби російської історії, коли в ній домінували ксенофобсько-месіанські настрої, цілковито відірвані від модернізаційних процесів у європейському, зокрема й українському, православ’ї ХV–ХVІІ століть. У тому стані, до якого рухається російське православ’я, воно не зможе запропонувати послідовникам нічого, окрім мракобісся в боротьбі з інакомисленням та виправдання відсталості міфами про нібито «духовну вищість». Зайве запитувати, чи такий «Третій Рим» може бути привабливий для сусідніх країн», – зазначає автор.

-----------------------

Нагадаю, РПЦ Гундяєва, яку створив Сталін як структуру КДБ, називають "сергіанською єрессю", вона не є благодатною церквою - це сатаністська секта

Див:

Московская “церковь” и ее “отец”. Неужели вы верите московским попам?

Понедельник 27 июня 2011

4 сентября 1943 г. по инициативе Сталина состоялась его встреча с группой священнослужителей, окончившаяся созданием “Русской Православной Церкви Московского Патриархата”. Группу иерархов, удостоившихся аудиенции у “вождя народов”, возглавлял митрополит Сергий (Старгородский), который еще в 1927 году издал знаменитую “Декларацию”, провозглашавшую полную лояльность по отношению к советской власти (напомню, в те годы власть жидобольшевиков активно уничтожала церкви и священнослужителей). «Декларация» послужила началом административного разрыва между Церковью в Отечестве и ее заграничной частью.  Подписание это декларации стало своеобразным “благословением” для сотрудников ОГПУ-НКВД усилить физическое уничтожение православных священников, монахов и верующих мирян. В 2006 г патриарх Алексий так охарактеризовал роль прислужника безбожного режима Сергия «Насколько успешной была попытка митрополита Сергия? Впоследствии репрессированы были как те, кто сочувственно принял это послание, так и те, кто его отверг, поскольку власть ставила перед собой цель уничтожить Церковь».

Митрополит Сергий  всегда был готов оправдывать большевиков перед всем миром заявлениями о том, что в Советском Союзе нет преследований Церкви. К 1937 году карательные органы советской власти уничтожили столько архиереев, священников, монахов и верующих, что православная Церковь в России фактически перестала существовать открыто и почти полностью ушла в катакомбы - случился так называемый "катакомбный раскол".

Как известно, в первые месяцы войны в 1941 г. русские люди в советской форме отказались защищать "советскую родину" (читай политбюро и жидобольшевиков) и не только сдавались немцам сотнями тысяч, но и просили у немцев оружие, чтобы идти бить коммунистов-жидобольшевиков. Сталин лихорадочно стал искать выход из положения. Именно тогда, вследствие отказа народа защищать советский режим, было принято решение сделать ставку на русский патриотизм. Марксистские жидобольшевистские лозунги были временно упрятаны в архив и вместо них были вытащены лозунги русские.

1 января 1943 г. в армии были введены погоны, для офицеров и генералов – золотые, те самые, которые вырезались на коже у офицеров всего лишь 20 лет до этого, во время гражданской войны. 1 сентября 1943 г. началось раздельное обучение мальчиков и девочек; были учреждены ордена Суворова, Кутузова, Дмитрия Донского и пр.; полкам и дивизиям начали присваиваться имена царских гвардейских и других полков, а жидобольшевистская пропаганда дружно трубила о священных вековых, овеянных славой традициях таких полков. Война с Германией начала преподноситься как “отечественная”, т.е., борьба русского народа с иностранными захватчиками. О коммунизме никто больше не говорил.

Налаживая пропаганду, Сталин не забывал и о духовной стороне вопроса. Первым проявлением показного изменения отношения к церкви со стороны властей была отмена комендантского часа на Пасху, 5 апреля 1942 г. По радио было передано распоряжение коменданта Москвы: разрешается беспрепятственное движение по городу на всю пасхальную ночь, "согласно традиции". Толпы народа повалили к заутрене. А 8 сентября 1943 г. малиновый колокольный звон оповестил жителей столицы об избрании “Патриарха всея Руси”.

Это “избрание” было целиком и полностью организовано Сталиным в ходе упомянутой встречи 4 сентября. Тогда же Сталин приказал начать издание "Журнала Московской Патриархии", открыть некоторые семинарии и духовные академии. На этой же встрече на шею новоиспеченному “патриарху” посадили "Совет по делам Русской Православной Церкви", возглавленный, по указанию Сталина, Георгием Григорьевичем Карповым в недалёком прошлом начальником отдела НКВД по борьбе с религией. При этом назначении Сталин успокоил митрополитов, сказав, что тов. Карпов - человек исполнительный: когда ему приказывали уничтожать священников
Читать

Пятница 24 июня 2011

Такого не робили ані поляки в 1939, ані нацисти в 1944. Радянська міліція розстрілювала масово - з автоматів, через віконця для передачі їжі. Або кидала в камери гранати. Деякі з цих камер довелося замурувати - і ексгумацію провели вже взимку.

Червень 1941 року запам'ятався на Західній Україні не тільки нападом нацистської Німеччини, але й кривавими розправами, вчиненими нібито своєю ж державою в тилу.

Йдеться про досі нечуване явище, навіть у практиці Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВД) СРСР - масові розстріли політичних в'язнів у тюрмах Західної України протягом кінця червня - початку липня 1941 року.

"Історична Правда" наводить приклади трьох таких розправ: у тюрмах Львова, соляних шахтах Саліни і в тюрмі Луцька. Сьогоднішній текст присвячено масовим убивствами у Львові. 

На прикладі Львова можна достеменно показати криваву діяльність "доблесних борців із контрреволюцією".

У самому Львові було три в'яниці: № 1 - на Лонцького, № 2 - Замарстинівська та № 4 - Бриґідки. Тюрма № 3 перебувала у замку м. Золочева, що близько сімдесяти кілометрів  від Львова - сюди відправляли в'язнів, коли львівські тюрми були переповнені (а таки були переповнені: у тюрмі на Лонцького при ліміті 1500 осіб перебувало 3 638 в'язнів).

У тюрмах Львівщини станом на 22 червня 1941 року було 5 424 в'язні. Більшості інкримінували злочини за статтею 54 карного кодексу УРСР, тобто - контрреволюційну діяльність.

"Процес 59-ти". У грудні 1940-го львів'ян засуджували за те, що вони - українці

Негайними офіційними заходами у вирішенні проблеми переповнення в'язниць стали наказ № 2445/М наркома державної безпеки Меркулова від 23 червня 1941 р. та наказ начальника тюремного управління НКВД УРСР капітана державної безпеки Філіппова від 23 червня 1941 р.

У першому документі йшлося про терміновий облік усіх в'язнів у тюрмах та розподіл на тих, що підлягають депортації в концтабори ГУЛАГУ, і тих, кого необхідно розстріляти (це завдання покладалося на місцеве керівництво НКГБ).

У другому документі йшлося про евакуацію в'язнів, до нього додавався "План евакуації", згідно з яким депортації з Львівської області підлягало 5 тисяч арештантів. Для цього виділялося 204 вагони.

Згідно з інструкцією НКВД СРСР від 29 грудня 1939 р., один вагон ешелону вміщував тридцять депортованих осіб, отже вказаних вагонів вистачало б на евакуацію 6 800 в'язнів. Проте евакуювали лише 1822 із 5 000 запланованих.

3602 людини залишились у тюрмах Львова. А куди поділися ешелони - документи мовчать.

Самі ж екзекуції розпочалися 22 червня - розстріляно засуджених до смертної кари. Із проміжного звіту начальника тюремного відділення УНКВД Львівської області Лермана відомо, що станом на 24 червня у тюрмах Львова та Золочева було розстріляно 2072 особи.

26 червня затвердили розстрільні списки - ще 2068 осіб підлягали знищенню. Їх вбили протягом 24-28 червня.

Таким чином у Львівській області було розстріляно 4140 в'язнів. Проте підрахунки не узгоджуються: залишилося у тюрмах 3 602 особи, а розстріляли більше.

Відповідь на це питання дає доповідна того ж таки Лермана: тут йшлося також про надходження нових ув'язнених. Тюремні документи на цих людей належним чином не оформлювали.

У більшості випадків навіть не викладали звинувачень, проте упевнено називали причетними до ОУН, шпигунами, диверсантам - тобто особами, котрих належить розстріляти.

Це лише один фрагмент трагічної статистики, поняття, розділеного
Читать

 

 Щойно дивився новини на телеканалі «Інтер». Там був сюжет із Грузії, присвячений виступам опозиції. Особливість цього сюжету в тому, що його автор – такий собі кореспондент на ім’я Руслан Ярмолюк. Це той самий єдиний з українських журналістів, який «несподівано» опинився на території Південної Осетії напередодні початку військової агресії Росії проти Грузії в серпні 2008 року. Потім репортажі цього автора стали єдиним джерелом інформації з Цхінвалі. Уся його інформація носила тоді відверто тенденційний, а подекуди й зовсім брехливий характер і була спрямована на критику грузинської влади та виправдання агресії та окупації, здійсненої Росією. Тоді аналізові його повідомлень я присвятив окрему статтю, піймавши автора на відвертій брехні. Потім він навіть намагався виправдатися з цього приводу на сторінках «Телекритики».

Та ось ми знову бачимо цього горе-не-журналіста в Грузії, і знов таки, схоже, він там єдиний з представників українських ЗМІ. Причому його сюжет дуже некоректний. Нам показують лише позицію тутешніх опозиціонерів, значна частина яких навіть не приховує своїх зв’язків із московськими можновладцями. При цьому всі інтерв’ю в цьому телесюжеті присвячено критиці грузинської влади, і жодного, який би висвітлював позицію чи влади, чи тих, хто її підтримує.

Зрозуміло, що на телеканалі «Інтер» не знають, а точніше – не хочуть знати, що таке добросовісна журналістика і чому вважається обов’язковим подавати думки різних сторін будь-якого конфлікту.

Але в даному разі мене непокоїть не тільки це. Очевидно, що поява пана Ярмолюка в Грузії напередодні мітингу 25 травня, який опозиція намагається перевести в жорстке протистояння з метою повалення діючої влади, зовсім не випадкове.

Цілі опозиції накладаються на неприховане бажання російських можновладців повалити грузинську владу, яку обрано на цілком легітимних президентських та парламентських виборах. Буквально в понеділок з’явилась офіційна заява російського МЗС, у якій засуджується «антидемократичний» режим Президента Грузії Саакашвілі та висловлюється практично неприхована підтримка опозиції.

Цікавим та доволі інформативним у зв’язку з цим є інтерв`ю кореспондента "Грузия Online" з відомим російським експертом жидівського походження Павлом Фельгенгауером.

Враховуючи все це, не виключено, що 25 травня ми станемо свідками справді масштабних провокацій, за допомогою яких російські вожді та їхні грузинські «опозиціонери» намагатимуться ввергнути Грузію в хаос. І, схоже, перевірений кадр Руслан Ярмолюк буде тим, хто розповідатиме українським телеглядачам про події в Грузії в потрібному російським спецам форматі.

Борис Кушнірук

12Вперед | Указать страницу
Поиск:
ИнформацияОбщениеБизнесДосуг
добавить сайт | реклама на портале | контекстная реклама | контакты Copyright © 1998-2010 <META> Все права защищены