Як сказано в Корані, воістину, людина завжди потерпає збитки! Всі народи, й велемудрі, й прості розчиняються в небутті.

Наші предки багато воювали з хазарами, й гірше того, сплачували їм данину, проте, дечим ми маємо завдячувати й їм. Бо в той самий час, коли Карл Мартел зупинив арабів під Пуатьє, хазари в серії виснажливих воєн не пустили їх через Дербентський прохід. Інакше ми всі були б мусульманами. Ви коли востаннє їли свинину? Це я до того, що нащадки хазарів, москалі, теж становлять проблему й ми занадто довго не здатні розродитися новим Святославом, проте, хто знає, можливо нам ще доведеться прикритися ними від іще більшої, ніж вони, небезпеки?

Як відомо, Москва перебуває під опікою сатани. Це сталося внаслідок того, що ще до її заснування Володимировичі – Всеволодовичі продали душу нечистому, а також тому, що чорти особливо полюбляють болота. Нечистий мавпує чисте й перекручує його. Саме ця метода є основою московської пропаганди від ХІІІ ст. й понині.

На нашій території їхнім важливим пропагандистським фейком є Севастополь. У Кримській війні оборонців Севастополя було значно більше за англо-франко-сардино-турків, які його здобували. Більшість царської піхоти встигла втекти до початку облоги й за рік так і не повернулася. Там майже не було цивільного населення. На 42 000 постійних мешканців Севастополя було лише 7 000 цивільних.

На початок кампанії москалі мали в Бессарабії 180 000, між Одесою та Миколаєвим 32 000 та 51 000 у Криму. Окрім того, вони спустили на берег 18 000 матросів.

На них нападав експедиційний корпус, який складався з 21 500 британців, 30 000 французів, 6 000 турків, у тому числі козаків Садик паші Чайковського та незначної кількості інших.

Оборонці Севастополя мали величезну перевагу в артилерії.

Під час кампанії чисельність військ обох сторін на ТВД змінювалася, але москалів завжди було більше. Окрім того, франко-британцям доводилося організовувати постачання за тисячі км.

Героїзм москалів полягав у тому, що вони не всі одразу втекли. Трималися того разу справді вперто.

Все одно цікаво, як швидко місто англо-французької слави й російської ганьби перетворилося на "город русскіх мор'яков".

Чорноморський флот, основна база якого була в Севастополі, не відіграв жодної помітної ролі не тільки в Кримській, але також і в Першій, і в Другій світових війнах. Дослідники Другої світової зауважують, що Крим і Севастополь були взяті німцями майже без застосування бронетехніки. Оборона Севастополя совдепом була ще ганебнішою, ніж його оборона царатом.

В зв'язку з цим наш брат, який користується "ніком" censay зауважує: история Севастополя до такой степени трагична своей негероичностью, что для местных «Оборона Севастополя» - это ключевой символ для механизма психологической защиты.

Особенно, если учесть, что Севастополь – город адмиралов и проституток, уровень психоза после распада Союза крайне высок.

Об истории Севастополя местные знают ровно половину, и именно ту часть, где речь идет о военных действиях. При упоминании о последствиях войны сильно обижаются, и считают эту информацию грубой провокацией.

Те, кто историю знают, порадовали меня двумя особо героичными моментами.

Известно, что адмирал Октябрьский, командующий обороной во время Второй мировой войны, бежал из Севастополя раньше всех. Неизвестно широкой публике другое: до своего побега он срался при каждом артналете, т.е. ежедневно (архивы СМЕРШа).

Второй факт еще более интересен. Когда немцы захватили Севастополь, им достался совершенно целехонький архив местного подполья. Уж больно торопились бежать местные «герои» НКВД. Мало того, что все подполье работало после этого на абвер, так они еще и забрали архив с собой, и он после войны достался англичанам. Последнего завербованного подпольщика-шпиона выловили в середине 60-х.

Таким образом, легендарному Севастополю есть за что бороться. Если миф разрушится, он будет
Читать

В 1993 вышел фильм Стивена Спилберга «Список Шиндлера»
Фильм имел успех, что называется, оглушительный!
7 Оскаров (и еще 5 номинаций!), 3 Золотых Глобуса (и еще 3 номинации!),
7 премий Британской Киноакадемии (и еще 6 номинаций!) и пр.пр.

В прессе, иначе как, «шедевр», его редко как наименовали.
Самые не восторженные эпитеты про него были типа «большой прорыв» или «триумф».
...
Читать

«Кто эти странники?»

(Исследование политики еврейского самоопределения) 

«Считаю, что если отделить еврейство от его духовной сущности, все, что останется — это чистый расизм. Так вот, я не религиозный и не светский еврей. Я вообще не еврей. <…> Я себя считаю палестинцем, говорящим на иврите. Я говорю на иврите, и моя родина — Палестина».

Гилад Ацмон

Рецензия Пола Джей Бэйлса
9 сентября 2011

Пол Бэйлс утверждает, что новая книга Гилада Ацмона «Кто эти странники?» (2011)  является редким произведением, которое не должны пропустить те, кто сталкивался с кризисом самоопределения. В ней смело и в исторической перспективе рассматриваются многие спорные вопросы, связанные с еврейским самоопределением, политикой и [государством] Израиль.

 

Автор книги «Кто эти странники?» – Гилад Ацмон, ученый, плодовитый писатель и ведущий джазовый саксофонист. В ней он с проницательностью рассматривает кризис самоопределения, который пережил сам, и с которым сталкиваются многие евреи.

Ацмон с боем прошёл сквозь эти противоречия – от первоначальных познаний израильского сиониста до пробуждения себя как гуманиста.

Книга раскрывает его прирожденную способность переключаться между качествами популярного артиста (успешного саксофониста и «акулы пера») и компетентного философа.

 Без сомнения, «Кто эти странники?» разбудит многих читателей, доставит удовольствие одним и вызовет раздражение у других.

Читать

Присвоєння Шевченківської премії чи не щороку супроводжується скандалом. Цей рік наче виняток. Лауреатами премії з літератури стали Петро Мідянка за збірку поезій 2010 року «Луйтра в небо» і Володимир Рутківський за історичну трилогію для дітей «Джури» 2007-1010 рр. («Джури козака Швайки», «Джури-характерники», «Джури і підводний човен»). Ми взяли коротке інтерв’ю в пана Рутківського. 

Пане Володимире, поділіться, будь ласка, своїми першими враженнями після того, як ви дізналися, що стали лауреатом Шевченківської премії.

Ця премія, як і для всіх письменників, для мене означає дуже багато, адже це найбільш почесна премія в Україні.

Чесно зізнатися, я не був переконаний у своїй перемозі, хоча в пресі мені її пророкували. Особливо завдячую літературознавцеві Кості Родику, який допомагав мені в інформаційному просторі. Він є організатором премії «Книжка року», і для мене думка Кості дуже важлива.

Я собі думав, навіть якщо не буде Шевченківської премії, то всі добрі слова про мою творчість здатні замінити її. Я не ганяюся за грошовими еквівалентами, мені просто важливе тепле слово про мою роботу.

Щодо самої премії… Я висувався вже кілька разів. Торік мої захисники зіткнулися з захисниками книжки Василя Шкляра з його «Залишенцем». Тож у мене не було якось завищеної самооцінки. Я знав, що в мене й цього разу доволі сильні суперники. Це Петро Мідянка, деякі речі якого вважаю просто геніальними. Мирослав Дочинець – теж досить чудовий, бачить з середини свій текст…

Звісно, була неабияка радість, коли мені зателефонували й сказали, що я отримав премію.

Ви вже придумали, на що потратите гроші (250 тисяч гривень)?

Якби це було двадцять років тому, я б, не задумувався, на що їх витратити… Я сам своїми руками вицюкав собі двоповерхову хату з ракушняку.

Своїми руками?

Аякже! Письменники не тільки сидять за столом, як майстри слова, а ще й можуть бути майстрами на інші руки. Тож потратив би на будинок…

А ще більше я люблю мандрувати. Тому поїхали б з дружиною в Карпати чи любу моєму серцю Угорщину… Та оскільки мені вже 75 років і мандрівками не дуже пахне, то я, порадившись з друзями, вирішив, що було б непогано покласти цю премію на депозит і за відсотки від неї створити якусь премію для дитячої літератури. Нехай би називалася «Джури».

От ми зараз носимося з цією ідеєю, як з писаною торбою. Це буде така собі альтернативна премія Лесі Українки, яка дуже задержавлена. Наприклад, її дають не тому, що твір цього вартий, а тому що якийсь «регіон недоохоплений». А наша премія буде суто за досягнення в дитячій літературі.

Дитячі письменники, на мою думку, це найбільш затуркана, зацькована частина нашого письменництва. І це буде деякою підтримкою для них, бо сума буде більш-менш така, що дасть можливість письменникові бодай з рік посидіти над своїм текстом, без поспіху, не кидатися в якесь заробітчанство. Адже мені відомо, у якому стані дитяча література. Знаю, що члени Шевченківського комітету з величезними труднощами давали мені цю премію. Бо побутує така думка, що дитячим письменника нічого не треба і що в них є своя премія імені Лесі Українки, яка становить близько десяти тисяч гривень. Але ж тут різниця в грошовому еквіваленті просто божевільна.

Ну, і дещо віддам жінці за борщі, які вона варила для мене, коли я писав.

Торік Василь Шкляр відмовився приймати Шевченківську премію доти, поки не звільнять Табачника…

Як кажуть, гроші не пахнуть. Мені ця премія все-таки потрібна для іншої премії в дитячій літературі. А якщо говорити по совісті – то Василь Шкляр правий.

Знаю, що зараз іде тиск на все українське в гуманітарній сфері, і не тільки. Іде перекручування, просто шулерство,
Читать