Даже по прошествии десятков лет еврейские преступления продолжают поражать открывающимися с каждым годом и каждым новым историческим исследованием неизвестными ранее, шокирующими фактами.

В 1993 вышел фильм Стивена Спилберга «Список Шиндлера»
Фильм имел успех, что называется, оглушительный!
7 Оскаров (и еще 5 номинаций!), 3 Золотых Глобуса (и еще 3 номинации!),
7 премий Британской Киноакадемии (и еще 6 номинаций!) и пр.пр.

В прессе, иначе как, «шедевр», его редко как наименовали.
Самые не восторженные эпитеты про него были типа «большой прорыв» или «триумф».
...
Читать

«Доклад Международного комитета Красного Креста об условиях содержания в немецких концлагерях во время войны» (фр. «Documents sur L'activité du CICR en faveur des civils detenus dans les camps de concentration en Allemagne, 1939-1945») - часть 3-х томного 1600-страничного отчета «Доклад Международного комитета Красного Креста о своей деятельности во время Второй мировой войны» (англ. «Report of the International Committee of the Red Cross on its activities during the Second World War, September 1, 1939-June 30,1947»), изданного в Женеве в 1948 году.

Политика Красного Креста

Во введении к первому тому группа авторов под руководством Фредерика Сиорде (Frederic Siordet) объясняет, что их девизом является полная политическая нейтральность и служение каждому. Международный Красный Крест (МККК) был противоположностью национальных обществ Красного Креста, основной целью которых была помощь их собственным гражданам. Нейтральность МККК была четко выражена ее двумя главными руководителями во время войны - Максом Хубером (англ. Max Huber) и Карлом Буркхардом (англ. Carl J. Burckhardt). МККК считает, что во время войны его наибольшим достижением стало успешное применение Женевской военной конвенции 1929 года для получения доступа к гражданским лицам, интернированным в лагерях в различных частях центральной и западной Европы. Однако Красному Кресту не удалось получить доступ в лагеря Советского Союза, который отказался ратифицировать конвенцию 1929 года.

На протяжении всей войны МККК сообщал в разные государства и семьи имена, адреса и другие сведения о миллионах военнопленных - не только немецких и итальянских, но и польских, французских, бельгийских, голландских, норвежских, югославских, греческих, британских, американских и др.

Ревизионисты сообщают, что всю войну Красный Крест работал в тесном сотрудничестве с представителями Ватикана и, так же как и Ватикан, отказался принимать после войны участие в безответственных обвинениях национал-социалистов в геноциде.

Содержание доклада

Согласно докладу, контакты Красного Креста с немецкими лагерями для интернированных начались 23 сентября 1939 с визита в крупнейший немецкий лагеря для польских военнопленных. Немецкое правительство разрешило Красному Кресту наблюдать за поставками продовольствия в лагеря во всех случаях, которые не затрагивали немецких граждан. Вскоре Красный Крест установил контакт с комендантами и персоналом лагерей и развернул свою собственную программу продовольственной помощи, которая действовала до последних хаотичных дней войны 1945 года. Вскоре от еврейских интернированных посыпались благодарственные письма за посылки с продовольствием. Стало возможным также осуществлять неограниченные анонимные поставки продовольствия в лагеря. Заключенные, которые работали, ежедневно получали пищу калорийностью 2750 ккал - эта норма более чем у два раза превышала паек для немецких жителей в оккупированной Германии после войны. В докладе отмечено, что заключенные имели доступ к медицинскому обслуживанию, больные отправлялись в госпиталь.

В докладе говорится, что "целых 9.000 посылок собиралось ежедневно". С осени 1943 года до мая 1945 года, около 1.112.000 посылок общим весом 4500 тонн было отправлено в концентрационные лагеря" (т. III, стр. 80. ). В дополнение к продовольствию, там содержались одежда и медикаменты. "Посылки были отправлены в Дахау, Бухенвальд, Зангерхаузен, Заксенхаузен, Ораниенбург, Флоссенбург, Ландсберг-ам-Лех, Flöha, Равенсбрюк, Гамбург-Нойенгамме, Маутхаузен, Терезиенштадт, Освенцим, Берген-Бельзен, в лагеря рядом с Веной и в Центральной и Южной Германии. Основными получателями
Читать

Фото 1. Комплексу BUNA у Моновіц
Фото 2. Аушвіц-Біркенау, столова.
Фото 3. Аушвіц-Біркенау, лікарня, рентен-установка
Фото 4. Аушвіц-Біркенау, український жіночий хор
Фото 5. ПТУ в Аушвіц-Біркенау

Фото 6. Аушвіц-Біркенау, змагання з фехтування, 1944 р.

Подивіться, хіба Аушвіц-Біркенау - це табір знищення? Міф! Фотографії доводять протилежне. Освенцим був звичайний табір, як і багато інших. В'язні - українці, поляки, євреїв та ініші - були зайняті на будівництві величезного комплексу BUNA у Моновіц. [на Фото 1 показана невелика частина комплексу]. Якщо люди захворіли, вони отримували необхідну медичну допомогу [Фото 2: клінична рентген-установка]. Їх столова була надзвичайно просторою [Фото 3], а на сцені зрештою, різні митці регулярно виконували концертні програми [фото 4, український жіночій хор]. Молоді люди, замість того щоб жити, як паразити, вчили корисні професії на німецьких підприємствах [фото 5]. У свій вільний час вони брали участь в спортивних заходах [Фото 6: змагання з фехтування]. Такі події, як показують ці фотографічні свідчення, були справжнім обличчям Освенціма.

Фото з книги

AUSCHWITZ: Technique and operation
of the gas chambers Page 506-507
Jean-Claude Pressac
© 1989, The Beate Klarsfeld Foundation

Сегодня по версии творцов мифа про Бабий Яр в Киеве в 1941 году расстреляли равсстреляли евреев. Количество расстрелянных за один день евреев по количеству равно трем пехотным дивизиям, трем полкам и двум батальонам.

И вот якобы эти три дивизии и три полка собрались в 8 утра на углу двух маленьких улиц, потом пришли в Бабий Яр - и там их расстреляли с другой стороны яра из пулеметов с расстояния 80 м. До сих пор не нашли ни одного трупа, фамилии "расстрелянных" также неизвестны, хотя по видимому все их можно найти в эвакуационных списках.

Но так как сегодня еврейский Новый год и надо веселиться, торжества по поводу "расстрела" перенесли на 3 октября. 

Гои, и после этого вы продолжаете верить что в Бабьем Яре расстреляли кого-то из евреев? 

72 года назад две империи - СССР и Германия решили изменить итоги первой мировой и подписали пакт о начале Второй Мировой войны.

Можно сказать, что сегодня было положено  начало WW2, унесшей десятки миллионов жизней.

Нельзя забывать что агрессивная политика СССР привела к величайшей трагедии.

Наибольшие потери в WW2 понесла Украина.

8 августа, федеральный суд Манхэттена приговорил жительницу Бруклина, российскую еврейку, получившую американское гражданство, 63-летнюю Полину Аношину к году тюремного заключения и двум годам лишения свободы условно. Также ей предстоит выплатить 100 тысяч долларов Конференции по материальным претензиям евреев к Германии, сообщает JTA.

Аношина была признана виновной в том, что, сознательно фальсифицировав сведения о себе, получила 9 тысяч долларов от фонда, созданного для оказания помощи людям, пережившим Холокост. Между тем, женщина, оказавшаяся на скамье подсудимых, не имела никакого права на получение этих денег.

Кроме того, Аношина помогла ряду своих знакомых получить финансовую помощь от Конференции по материальным претензиям евреев к Германии на общую сумму 105 тысяч долларов.

Полина Аношина обратилась к федеральному судье Деборе Бэттс с просьбой о снисхождении. Женщина, плача, утверждала, что прожила очень тяжелую жизнь. Прибегнув к помощи переводчика, она сказала суду, что слепа на один глаз, немолода и страдает от различных болезней, пообещав более никогда не нарушать закон.

Адвокат подсудимой подчеркнул, что она считала себя вправе претендовать на некоторую материальную помощь как человек, родившийся в "истерзанной войной стране". Защитник напомнил также, что всего по делу о незаконном получении денег от фонда, оказывающего помощь пережившим Холокост, проходят 19 человек, и его подзащитная являлась лишь "маленьким винтиком в большом механизме" обмана. По данным ФБР, действуя с 1993 года, мошенники похитили у фонда более 42 млн долларов.

Однако помощник генерального прокурора США Кристофер Фрей отметил, что Аношина помогла трем десяткам своих знакомых обмануть фонд, помогавший выжившим в Холокосте. Среди них даже был один человек, не являющийся евреем.

 У цих матеріалах – жодного натяку на заперечення Голокосту, що, до речі, заборонено законодавством багатьох країн. Утім автор, Герберт Тідеманн, критично ставиться до окремих сторінок історії, які не тільки стали загальновідомими легендами, але й з часом обросли величезною кількістю вигадок та пропагандистської брехні.

Чи відомо, наприклад, читачеві, що трагедію у Бабиному Яру свого часу заперечував Микита Хрущов? Чи відомо, що докази масових вбивств євреїв у цьому місці не ліпляться докупи? Інша теза: заявлена кількість жертв не співпадає з кількістю євреїв, які станом на 1941-й рік могли перебувати у Києві під німецькою окупацією. Саме на цьому ґрунтуються твердження автора про те, що насправді Бабин Яр є більше новітнім міфом, аніж об’єктивною правдою.

Але що може стояти за такою неправдою? Намагання перебільшити трагедію? Намагання московської влади перекласти відповідальність за свої злочини на будь-яку іншу сторону? Нам сьогодні вже відомі подібні факти, коли за у розстрілі польських офіцерів біля Катині Москва звинувачувала гітлерівців. І так само з’являються роздмухані процеси як у випадку з Іваном Дем’янюком. Нарешті, і звинувачення проти вояків УПА виглядають як намагання перекласти чиюсь вину на плечі тієї воюючої сторони, яка не опинилася у числі переможців Другої світової війни.

Пропонуємо читачеві ознайомитися з твором Герберта Тідеманна та спробувати самостійно визначитися з оцінками його об’єктивності.

Завантажити матеріали ТУТ :

Герберт Тідеманн. Бабин Яр: Критичні питання та коментарі

Вас багато що вразить. Особисто мене найбільше вразили два моменти.

Перший - яким чином можна було плакатом, розклеєним у палаючому Києві 28 вересня повідомити ВСІХ євреїв про те що на 8.00 29 вересня потрібно зібратися З РЕЧАМИ? ДЕКІЛЬКОМ ДЕСЯТКАМ ТИСЯЧ ЄВРЕЇВ ЗІБРАТИСЯ З РЕЧАМИ НА РОЗІ МАЛЕНЬКИХ ВУЛИЦЬ? Ви собі уявлеєте таке? Я - ні.

Друге. Дійсно, а чому євреї ЖОДНОГО разу не вимагали проведення криміналістичних експертиз, розкриття поховань і опознання? На відміну від тих же поляків які багато років вимагають такого на рівні Президентів в Катині, Биківні, Харкові? І ще, чому ми стільки років шануємо невідомо що в Бабиному Яру і не вшанвуємо біля ВСТАНОВЛЕНИХ ПОХОВАНЬ Биківні сотні тисяч наших громадян закатованих ЧК/НКВС? Я вже уявляю ту істеричну клоунаду що почнеться наприкінці вересня в Бабиному Яру...

Знов з нас будуть робити дурнів, а ми будемо підігравати...

В Україні ось уже понад два місяці йдуть зйомки спільного російсько-українського кінофільму про так званий «матч смерті», що відбувся 9 серпня 1942 року в окупованому німцями Києві, між німецькою командою «Флакельф» і українською «Старт».

Мета картини, бюджет якої становить понад 10 млн. дол., як окреслено на одному із російських сайтів, «відродити патріотизм в… Україні, особливо в Західній, де наростають антиросійські настрої населення, показати, що націоналізм і зневага до радянської історії – це не тільки блюзнірство, але й антиморальна поведінка». У свою чергу, продюсер фільму Ілля Неретін в одному зі своїх інтерв’ю зауважив, що мета створення фільму - нагадати про героїчний подвиг радянських футболістів, показати реальних героїв, які, незважаючи на тиск і погрози з боку окупантів, виграли всі 9 матчів.

Думаю, що коментувати безглузді висловлювання росіян стосовно «героїчного подвигу радянських спортсменів», і «відродження патріотизму в Україні» через легенду про «матч смерті» не варто, хоча б з тієї причини, що в Україні за період з липня 1941 по 1944 рік наші футболісти зіграли з солдатами вермахту та їх союзниками не 9 матчів, а понад 150.

Мені за 5 років дослідження теми спорту в роки німецької окупації вдалося встановити результати 111 відповідних поєдинків. При цьому статистика таких ігор свідчила не на користь загарбників – 60 виграли українці, 36 окупанти і 15 завершилися внічию.

Більше того, окрім футболу, в окупованій Одесі, згідно даних тодішньої преси, відбулося 16 боксерських поєдинків з німецькими і румунськими солдатами (бої проходили в Одеському цирку – авт.), з яких у 7-ми перемогу здобули українці (3 нокаутом), 5 виграли окупанти (2 нокаутом), 4 зустрічі завершилися внічию. Жодний спортсмен не був арештований окупантами після своїх перемог.

Варто зауважити, що перемагали німців українці, які підтримували радянський режим і ті, що його ненавиділи, як скажімо, більшість футболістів Західної України. І не думали вони тоді ні про який героїзм, для них все було набагато прозаїчніше – хтось намагався в такий спосіб заробити, хтось убезпечити себе від відправлення на роботи до Німеччини, хтось знаходив у спорті розраду та відпочинок. Наприклад, зі слів одесита Прохоровича, виходити на боксерський ринг в ті часи його примушувало скрутне фінансове становище в сім’ї. На той час одеські боксери за кожен бій отримували від 300 до 3000 марок в залежності від статусу поєдинку. Для німців такі спортивні протистояння були лишень однією із можливостей культурного відпочинку в тилу.

У випадку з міфом про «матч смерті» українські дослідники неодноразово доводили його невідповідність із реальною дійсністю, але росіян, які все частіше вдаються до совкових штампів героїчної боротьби радянських патріотів в роки війни – це не зупиняє.

Якщо з російською сучасною пропагандою, направленою на збереження провідної ролі на пострадянському просторі і намаганні не втратити свого впливу на ряд сусідніх країн, все зрозуміло, то я не зовсім розумію українську позицію, адже в суспільстві поширюються чутки про святкування наступного року 70-річчя з дня «матчу смерті» на державному рівні. Невже в нашій історії немає більше пам’ятних дат, і головне не міфічних, які заслуговують відзначення на всеукраїнському рівні?

Не ставлячи під сумнів проведення футбольного матчу 9 серпня в окупованому Києві, все ж хотів би зауважити продюсеру Неретіну, що ніякого тиску на футболістів «Старту» з боку німецької адміністрації в часи окупації не було, і радянська легенда, на основі якої вони знімають кінофільм, розбавивши її любовною історією, насправді
Читать