<МЕТА> - Украина | Блоги | Українська
<META> - Украина
Интернет
Реестр
Новости
Рефераты
Товары
Блоги
искать в сообществе Союз читателей
Авторизация
Логин:
Пароль:
 
#

Категории

fake (2)
ZOG (1)
бабло (106)
війна (10)
влада (54)
воші (1)
ГАЗ (1)
гени (2)
герої (50)
гетто (67)
гниды (87)
гої (121)
гра (11)
Гроші (11)
діти (3)
євреї (76)
жиди (48)
ЖКГ (1)
жопа (1)
ЗМІ (50)
КГБ (5)
Київ (5)
Кіт (1)
Крим (2)
лохи (94)
маца (1)
міфи (78)
мова (5)
НАТО (1)
НКВД (4)
ООН (1)
ОУН (1)
попи (4)
раби (2)
СБУ (3)
СРСР (3)
суд (1)
сша (6)
терор (20)
фарс (5)
фото (2)
ФСБ (2)
Хабад (64)
Хрень (94)
цены (1)
ЦРУ (1)
#

Календарь

 Октябрь 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
#

Записи

Воскресенье 8 июля 2012

 

В 1993 вышел фильм Стивена Спилберга «Список Шиндлера»
Фильм имел успех, что называется, оглушительный!
7 Оскаров (и еще 5 номинаций!), 3 Золотых Глобуса (и еще 3 номинации!),
7 премий Британской Киноакадемии (и еще 6 номинаций!) и пр.пр.

В прессе, иначе как, «шедевр», его редко как наименовали.
Самые не восторженные эпитеты про него были типа «большой прорыв» или «триумф».
...
Читать

Пятница 17 февраля 2012

«Доклад Международного комитета Красного Креста об условиях содержания в немецких концлагерях во время войны» (фр. «Documents sur L'activité du CICR en faveur des civils detenus dans les camps de concentration en Allemagne, 1939-1945») - часть 3-х томного 1600-страничного отчета «Доклад Международного комитета Красного Креста о своей деятельности во время Второй мировой войны» (англ. «Report of the International Committee of the Red Cross on its activities during the Second World War, September 1, 1939-June 30,1947»), изданного в Женеве в 1948 году.

Политика Красного Креста

Во введении к первому тому группа авторов под руководством Фредерика Сиорде (Frederic Siordet) объясняет, что их девизом является полная политическая нейтральность и служение каждому. Международный Красный Крест (МККК) был противоположностью национальных обществ Красного Креста, основной целью которых была помощь их собственным гражданам. Нейтральность МККК была четко выражена ее двумя главными руководителями во время войны - Максом Хубером (англ. Max Huber) и Карлом Буркхардом (англ. Carl J. Burckhardt). МККК считает, что во время войны его наибольшим достижением стало успешное применение Женевской военной конвенции 1929 года для получения доступа к гражданским лицам, интернированным в лагерях в различных частях центральной и западной Европы. Однако Красному Кресту не удалось получить доступ в лагеря Советского Союза, который отказался ратифицировать конвенцию 1929 года.

На протяжении всей войны МККК сообщал в разные государства и семьи имена, адреса и другие сведения о миллионах военнопленных - не только немецких и итальянских, но и польских, французских, бельгийских, голландских, норвежских, югославских, греческих, британских, американских и др.

Ревизионисты сообщают, что всю войну Красный Крест работал в тесном сотрудничестве с представителями Ватикана и, так же как и Ватикан, отказался принимать после войны участие в безответственных обвинениях национал-социалистов в геноциде.

Содержание доклада

Согласно докладу, контакты Красного Креста с немецкими лагерями для интернированных начались 23 сентября 1939 с визита в крупнейший немецкий лагеря для польских военнопленных. Немецкое правительство разрешило Красному Кресту наблюдать за поставками продовольствия в лагеря во всех случаях, которые не затрагивали немецких граждан. Вскоре Красный Крест установил контакт с комендантами и персоналом лагерей и развернул свою собственную программу продовольственной помощи, которая действовала до последних хаотичных дней войны 1945 года. Вскоре от еврейских интернированных посыпались благодарственные письма за посылки с продовольствием. Стало возможным также осуществлять неограниченные анонимные поставки продовольствия в лагеря. Заключенные, которые работали, ежедневно получали пищу калорийностью 2750 ккал - эта норма более чем у два раза превышала паек для немецких жителей в оккупированной Германии после войны. В докладе отмечено, что заключенные имели доступ к медицинскому обслуживанию, больные отправлялись в госпиталь.

В докладе говорится, что "целых 9.000 посылок собиралось ежедневно". С осени 1943 года до мая 1945 года, около 1.112.000 посылок общим весом 4500 тонн было отправлено в концентрационные лагеря" (т. III, стр. 80. ). В дополнение к продовольствию, там содержались одежда и медикаменты. "Посылки были отправлены в Дахау, Бухенвальд, Зангерхаузен, Заксенхаузен, Ораниенбург, Флоссенбург, Ландсберг-ам-Лех, Flöha, Равенсбрюк, Гамбург-Нойенгамме, Маутхаузен, Терезиенштадт, Освенцим, Берген-Бельзен, в лагеря рядом с Веной и в Центральной и Южной Германии. Основными получателями
Читать

Воскресенье 9 октября 2011
Сообщение прочтено 292 раз
Робер | 2011-10-09 21:16:31

Фото 1. Комплексу BUNA у Моновіц
Фото 2. Аушвіц-Біркенау, столова.
Фото 3. Аушвіц-Біркенау, лікарня, рентен-установка
Фото 4. Аушвіц-Біркенау, український жіночий хор
Фото 5. ПТУ в Аушвіц-Біркенау

лагерь,фехтование,аушвицФото 6. Аушвіц-Біркенау, змагання з фехтування, 1944 р.

Подивіться, хіба Аушвіц-Біркенау - це табір знищення? Міф! Фотографії доводять протилежне. Освенцим був звичайний табір, як і багато інших. В'язні - українці, поляки, євреїв та ініші - були зайняті на будівництві величезного комплексу BUNA у Моновіц. [на Фото 1 показана невелика частина комплексу]. Якщо люди захворіли, вони отримували необхідну медичну допомогу [Фото 2: клінична рентген-установка]. Їх столова була надзвичайно просторою [Фото 3], а на сцені зрештою, різні митці регулярно виконували концертні програми [фото 4, український жіночій хор]. Молоді люди, замість того щоб жити, як паразити, вчили корисні професії на німецьких підприємствах [фото 5]. У свій вільний час вони брали участь в спортивних заходах [Фото 6: змагання з фехтування]. Такі події, як показують ці фотографічні свідчення, були справжнім обличчям Освенціма.

Фото з книги

AUSCHWITZ: Technique and operation
of the gas chambers Page 506-507

Jean-Claude Pressac
© 1989, The Beate Klarsfeld Foundation

Суббота 17 сентября 2011



 Польська інформаційна агенція під час війни розповсюджувала дуже цікаві речі про українців. Наприклад, саме поляки в першими ще в листопаді 1941 року із Львова повідомили що українці нібито десятками тисяч вбивають жидів у Києві. От і в цьому повідомленні розповідається як українці цілими ешелонами знищували жидів у таборі в Бельзеці: вони їх роздягали, заводили на металеву підлогу і вмикали ток високої напруги. За свою роботу вони отримували цінності що вони знаходили в жидівських кишенях, - повідомляють поляки.

Пятница 8 июля 2011

 Ахмед Изз эль-Араб, вице-председатель главной либеральной и светской партии Египта, Вафд, заявил на конференции по правам человека в Венгрии : "Холокост – это ложь".

Эль-Араб также сообщил в интервью , что не только Холокост, но и атаки 9/11 и дневники Анны Франк "являются историческими фабрикациями".

У эль-Араба на все есть научное объяснение. Он говорит: "Нам вбивают в голову, что во время Холокоста были уничтожены 6 миллионов евреев. Но под властью нацистов находились лишь 2,4 миллиона. Откуда же взялись еще 3,6 миллионов?"

Египетский политик признает, что "нацисты, возможно, уничтожили сотни тысяч евреев, но никаких газовых камер не было, и никто не сдирал с евреев живьем кожу".

Далее эль-Араб рассказал о своих ученых занятиях в Стокгольме. Там изучал дневники Анны Франк – в рамках подготовки к защите докторской диссертации. Он утверждает: "Клянусь Аллахом, что это – подделка. Девочка была , никто этого не отрицает. Дневников не было".

В подготовке терактов 9/11, по мнению эль-Араб виноват не Усама бин Ладен, у которого не было "достаточных технических знаний", а некий таинственный "американский агент, или, возможно, агент "Моссада"".

Эль-Араи говорит: "Если бы у Усамы были такие возможности, одного самолета, протаранившего Кнессет, было бы достаточно. И это бы имело гораздо больший эффект".

Четверг 2 июня 2011

Я, звичайно, добре розумію, що після багатьох років активної, а за часів радянської імперії – просто таки масованої комуністичної пропаганди в дусі вимагання "негайної смерті скажених собак", які повтікали за кордон, не вельми просто добитися бодай толерантного розгляду перепитій долі таких людей, як колишній військовополонений із Вінниччини Іван Дем’янюк.

Ось почитавши першу частину моєї публікації, якась Ксенія Сергіївна з Полтавщини відверто пише: "А мені якось по-людськи Дем’янюк неприємний. Не знаю й чому…"
Та зрозуміло чому – роки масованої обробки не пройшли даремно.

...
Читать

Понедельник 23 мая 2011

Брехня щодо 6 млн. загиблих жидів почалася давно. Втім, її легко виявити при читанні збірника документів Нюрнберзького процесу, опублікованого за часів "хрущовської відлиги" в 1957-1961 рр.. Пропагандисти голокосту впливають на значну частину засобів масової інформації і користуються необізнаністю мас, які не знають, що під час підготовки до процесу було розглянуто понад 100 тисяч захоплених німецьких документів. З них лише близько 10 тисяч були схвалені для подальшого  детального вивчення як такі що мають доказову цінність. Більше 1800 фотографій було відібрані і підготовлені для використання як докази. Але при виданні збірника до нього увійшли документи, які не мають ніякого відношення до Нюрнберзького процесу, до того ж частина з них була зухвало сфабрикована.

Небагатьом відомо, що ті документи, які використали в якості обвинувальних на процесі, крім реєстраційного номера мали номер звинувачення. Наприклад, "Документ НІ-15256, номер звинувачення 2207". "З щотижневого звіту" Фарбен-Освенцім "№ 94, з 8 по 21 березня 1943 р.: в даний час число ув'язнених становить 3517 чол. Намічено закінчення будівництва бараків для розміщення до 1 червня 1943 5 000 ув'язнених. Табір буде розширений і згодом вмістить 6 тис. ув'язнених "(т. 3, с. 720). Наступний Документ НІ-11143, номер звинувачення 150 (т. 3, с. 724) повідомляє, що у вересні 1943 р. на будівництві працювало 20 тис. ув'язнених.

Щоб отримати уявлення про кількість концтаборів і число ув'язнених, потрібно зазначити, що згідно з документами, які фігурували на Нюрнберзькому процесі, до початку Другої світової війни в Німеччині існувало 6 таборів, в яких знаходилося 22 400 ув'язнених. У 1940-1942 рр.. було створено ще 9 таборів. У доповіді начальника адміністративно-господарського управління Поля на ім'я Гіммлера від 15 серпня 1944 наводиться загальна кількість ув'язнених з точністю до однієї людини, які утримуються в таборах Німеччини, Австрії та Польщі - 524 тисяч 286 чол. (379 067 чоловіків і 145119 жінок).

Пропагандисти голокосту основний акцент переносять на Освенцім, де нібито загинуло не то 4, не то 5 млн. жидів. Досі  незрозуміло, чому вони продовжують мусувати ці цифри, адже на Нюрнберзькому процесі фігурувало донесення Поля на ім'я Гіммлера від 8 квітня 1944 р., в якому повідомлялося таке: "Протяжність і велика кількість ув'язнених у концтаборі Освенцім спонукали мене ще в жовтні минулого року запропонувати розділити табір на три частини. Після отримання вашої згоди це було здійснено з 10 листопада 1943 Таким чином, з тих пір в Освенцімі існує три табори. Табір 1 – чоловічий і нараховує в даний час близько 16 тисяч ув'язнених. Табір 2 знаходиться від табору 1 на відстані приблизно 3 км. У ньому розміщено 15 тисяч чоловіків і 21 тисяча жінок. Табір 3 охоплює всі наявні у Верхній Сілезії філії при промислових підприємствах і налічує близько 15 тисяч чоловік, Найбільший з цих таборів знаходиться в Освенцімі при концерні "ІГ Фарбен індустрії ". В даний час у ньому близько 7 тисяч ув'язнених". Таким чином, в районі Освенціма на 8 квітня 1944 р. в цілому перебувало всього 67 тисяч чоловік.

З осені 1944 р. почалася масова евакуація ув'язнених з Освенціма в інші табори. На час визволення Освенціма в таборі залишилося близько двох тисяч хворих. Отже ні про які мільйони ув'язнених, які нібито знаходилися в Освенцімі, не може бути мови. Тому не дивно, що згідно із документами табору, вивезеним в СРСР, загальне число загиблих і померлих своєю смертю за весь час існування табору склало близько 70 тисяч.

Незважаючи на ці факти, упорядники збірки документів Нюрнберзького процесу під керівництвом генерального прокурора СРСР Руденка запхали до збірки зміст газети "Правда" від 7 травня 1945 р. з вигаданими цифрами загиблих в Освенцімі та газовими камерами. Міністра озброєнь Німеччини А. Шпеєра, у віданні якого перебували всі хімічні заводи Німеччини, допитували представник США Джексон і представник СРСР Марк Рагінський (жид). Ні в питаннях, ні
Читать

Пятница 20 мая 2011

Він був улюбленцем жінок і товаришів по абверу, людиною, яка врятувала життя 1200 євреїв, заслужив звання "Праведник народів світу". Він став героєм "Списку Шиндлера" Спілберга ... Він же був "мерзотником", "хабарником", "зрадником", "шпигуном", "бабієм", "п'яничкою"...

Автор известных в Чехии исторических бестселлеров все о том же Шиндлере депутат чешского парламента Итка Грунтова добилась, что герой её книг был вычеркнут из списка уроженцев Пардубицкого края, которые вошли в сборник "Лицо Пардубицкого края". "Считаю позорным, что в Свитавах этому нацисту стоит памятник", - это, пожалуй, самое мягкое из того, что Итка Грунтова адресует бывшему выходцу из бывшего промышленного центра судетских немцев города Свитавы.

***

Оскар Шиндлер родился 28 апреля 1908 года в 10-тысячном городке Свитавы. Чехов среди жителей города было немногим более 100 человек, все остальные - немцы. С 1924 года после окончания средней школы Оскар начал работать в фирме своего отца. Именно в одной из своих служебных поездок Шиндлер познакомился со своей будущей женой Эмилией. Той, которая почти в 90 лет, незадолго до своей смерти, скажет, что "список Шиндлера" на самом деле был составлен человеком по имени Голдман. Он вписывал туда людей за деньги. Нет денег - нет места в списке.

Они поженились 6 марта 1928 года. В качестве приданого Оскар Шиндлер получил от своего тестя 100 тысяч крон, которые составляли по тем временам весьма приличную сумму. В своих воспоминаниях, названных "Я, Эмилия Шиндлер", вдова рассказала, что на эти средства ее муж купил роскошный автомобиль, а оставшиеся деньги растранжирил. Оскар работал на самых разных предприятиях, пытался заняться частным бизнесом, но без особого успеха.  Эмилия отмечала: "Всю жизнь он меня обманывал, потом возвращался и просил прощения..." У Шиндлера было двое внебрачных детей - сын Оскар и дочь Эдита. В браке с Эмилией детей не было.

Новая жизнь для Оскара Шиндлера началась в 1935 году, когда он вступил в Судетонемецкую партию, которую в конце ХХ века все называли не иначе как гитлеровской пятой колонной.

Архивисты, нашли документы, в которых упоминаются его тогдашние клички - "Мерзавец-агент", "Шиндлер-мерзавец" и другие, не менее ласковые. На протяжении 1931-1938 годов Шиндлер 6 раз представал перед судом. 5 раз из них он был оштрафован за драку, а в 1938 году был осуждён на два месяца заключения за угрозы, мошенничество и драку. Г-жа Грунтова утверждает, что и в 1933 году будущий герой Спилберга побывал в тюрьме - на этот раз за соучастие в хищении.

Но 1938 год стал переломным в раскрытии еще одного таланта Шиндлера. После заявления недозавербованного Оскаром полицейского Рудольфа Грушки Шиндлер был задержан и был вынужден признаться в сотрудничестве с немецкой имперской разведывательной службой - абвером. Свою измену чехословацкому государству Оскар Шиндлер пояснил желанием "подзаработать".

Его задержали 18 июля 1938 года. И тут Оскару повезло. Пока шло расследование и уничтожение созданной им агентурной сети, Европа захватывалась немцами. "Мюнхенский сговор" спас Шиндлера от смертной казни как изменника родины.

После оккупации Польши Шиндлер стал владельцем завода по производству эмалированной посуды. Ранее ею владел Авраам Банкиер, который после прихода Шиндлера остался управляющим фабрики. Привлечение еврейского труда объяснялось прежде всего его дешевизной. Дабы увеличить производительность своего предприятия, Шиндлер построил собственный небольшой концлагерь. Банкиер обеспечивал Шиндлера не только дармовой рабочей силой, но и "левой" наличностью. Пользовавшийся свободным входом и выходом из гетто Банкиер носил продукцию завода на черный рынок, где продавал ее в шесть раз дороже официально установленной цены. Там же Банкиер покупал для гостей Шиндлера - гестаповцев - контрабандные кофе, шоколад, сигары и прочие деликатесы.

В то
Читать

Вторник 17 мая 2011
Сообщение прочтено 372 раз
Робер | 2011-05-17 09:44:30

Мій тесть і справді Іван Дем'янюк.

Щоправда, і на щастя також,  не той, якого в Німеччині нещодавно засудили до п’яти років ув’язнення за начебто вбивство 28 тисяч ув’язнених концентраційного табору Собібор.

Цього чоловіка, як відомо,  звати Іван Миколайович. А ось мій родич – Іван Онисимович Дем’янюк, всього лише однофамілець.

Батьку моєї дружини на початку нинішнього травня виповнилося б  лише 86-ть. І війни він "зачепив" лише шматочок. Однак устиг заробити на тому побоїщі і ордени, і медалі, яких чомусь ніколи не зодягав.

Мій тесть після війни чверть віку працював завідуючим районним відділом культури в Андрушівці на Житомирщині. Був заслуженою, вельми шанованою людиною. І його вже  давно немає на цьому світі. Війна зробила своє – надто ж він настраждався в ті роки…

 Але коли по  радіо, телебаченню називають "Іван Дем’янюк", я мимоволі здригаюся. Не кажучи вже про дружину Івана Онисимовича, мою тещу, 85-літню Ларису Михайлівну, двох її дочок. Як часто тіпаються, завмирають їхні серця при цьому словосполученні…

 А потім я вирішив усе таки, бодай для себе, з’ясувати, що ж це за історія така приключилася з невільником мюнхенського суду Німеччини Іваном Дем’янюком, про якого, без перебільшення, гомонить нині увесь цивілізований світ.

Надто ж це химерна якась, заплутана, дивовижна історія. Одні українця  Івана (Джона) Дем’янюка називають махровим убивцею, інші зумисне призначеною жертвою, справу котрого майстерно буцімто сфабриковано спецслужбами. Але багато думок, припущень сходяться на тому, що страждання війни, які почалися ще в сорокові роки минулого століття, для цієї дивної людини не закінчилися ще й по нині.  Він, як дрібненька піщинка потрапив між жорна історії, при чому цілого ряду країн одразу.
Виходить, що млин гуде і начебто всі його механізми справно крутяться, а борошна немає: Дем’янюка перемолоти не може…

Мені хотілося розібратися з цією унікальною історією ще й тому, що стосується вона мого земляка – вінничанина – Івана Миколайовича Дем’янюка, уродженця села Дубові Махаринці Козятинського району (народився 3 квітня 1920 року). Себто йому вже 92-ий рік.

 Уже котра смерть наблизилася впритул, але й ця пройшла мимо…

Ось уже із половини вісімдесятих років минулого століття світова преса широко висвітлюючи події з приводу пошуку нацистських злочинців і їх прислужників, у центр їх виносить ім’я малограмотного вихідця з-під Козятина Вінниччини Івана Дем’янюка. Перед війною працював він трактористом і шофером у місцевому колгоспі. А під час бойових дій отримав поранення, потрапив до німецького полону.
Далі як розвивалися події є декілька версій. Сам бранець під час суду в Ізраїлі у 80-х роках твердив, що його утримували в таборі "Челмно" у Польщі до 1944 року, а потім перевели до іншої "фабрики смерті" в Австрії, де він, зокрема, воював в армії генерала Власова (РОА).

Спецслужби цілого ряду країн – СРСР, США, Ізраїлю, Іспанії, Німеччини переконані – це далеко не так. Кожна із них доклала чимало зусиль до того, щоб зробити звичайного українця замало не головним винуватцем смертей десятків і сотень тисяч полонених концентраційних   таборів одразу декількох фашистських "фабрик смерті".

Після війни, за даними журналу Spiegel, Іван Дем’янюк жив у південній Німеччині, де працював водієм для організацій, які допомагали біженцям.1952 року він із дружиною і дитиною емігрував
Читать

Воскресенье 15 мая 2011

Пропонована стаття може абсолютно змінити відношення до справи звинувачення Івана Дем'янюка, тих людей, які не хочуть вірити у його невинність. Це уривок із книги вдови адвоката Дем'янюка Елеонори Шифрін "Четвертий Вимір". Уривок опублікований на ізраїльському сайті 7kanal.com , який, до речі, чомусь блокується. Вдячний шановній Любі Раскін.

Предисловие автора

Двадцать лет назад в Израиле проходил судебный процесс, оказавший судьбоносное влияние на дальнейшее развитие израильского правосудия и израильское общество в целом, хотя мало кто из живших тогда в Израиле и наблюдавших за происходящим, согласится сегодня с такой оценкой тех событий. Тем не менее, по моему глубокому убеждению, низкий уровень правосознания израильского общества, прессы и политического руководства страны привел к тому, что двадцать лет назад общество потребовало от суда юридически не оправданного приговора, и суд согласился заменить юридически приемлемые доказательства владевшими обществом эмоциями. Иными словами, система правосудия была использована для вынесения неправедного приговора, который выглядел идеологически оправданным в глазах подавляющего большинства израильтян.

Однако нарушение принципов правосудия с одобрения всего общества и общественная легитимация подтасовки фактов в суде ради вынесения идеологически приемлемого приговора не могли впоследствии не ударить бумерангом.
...
Читать

12Вперед | Указать страницу
Поиск:
ИнформацияОбщениеБизнесДосуг
добавить сайт | реклама на портале | контекстная реклама | контакты Copyright © 1998-2010 <META> Все права защищены