Человечество, в основной своей массе, глупо.  Непроходимо. Нелепо. Волшебно. Примерам несть числа: «Панама».  Открытие Шлиманом Трои. «Уже нынешнее поколение советских людей будет жить при коммунизме!»  Высадка американцев на Луну. «МММ». 9/11.

Человечество – идеальная питательная среда для различного рода мошенников и демагогов. От него не убудет. Человечество прекрасно себя ощущает как на плоской Земле, так и на шарообразной; видя над собой небесную твердь или бездонную глубину космоса; веря, что бог благ, либо в то, что его вовсе не существует. Тысячекратно облапошенное, человечество вновь и вновь восстает к приятию новой лжи. Отчего так, спросите вы? Все просто – большую часть своего знания человек черпает не из личного опыта. Волга впадает в Каспийское море? А много ли людей имели возможность непосредственно в этом убедиться? Кольца Сатурна? А кто их видел? И так далее… Человечество доверяет специалистам… и тем, кто выдает себя за таковых. И несет свои (и не только свои) деньги Сергею Мавроди – он ведь лучше знает, что с ними делать! И аплодирует Нилу Армстронгу – на опытном, не прошедшем испытаний корабле тот долетел до Луны и сумел вернуться!.. Вау!

К черту скептиков! – вот, что объединяет строителей «пирамид» и открывателей «Трои».  Еще бы! Если бы вы только знали, скольких «сокровищ» лишилось человечество по вине этих самых скептиков! Полотно, покрывавшее тело снятого с креста Спасителя, известное как «Туринская плащаница»! Останки «Орлеанской девы»! Погребальная урна Иакова – брата Христа!

«В 1498 году Анниус де Витербе опубликовал в Риме сборник произведений Семпрониуса, Катона и многих других, которые он якобы нашел в Мантуе, а на самом деле сам же и сочинил.

В 1519 году французский ученый де Булонь подделал две книги В. Флакка, а один из замечательных ученых-гуманистов Сигониус опубликовал в 1583 году неизвестные до него отрывки из Цицерона. Эта симуляция была сделана с таким мастерством, что обнаружилась только через два века, да и то случайно: было найдено письмо Сигониуса, в котором он сознавался в фальсификации.
...
Читать

Судьи отвергли аргументы защитников Холокоста о том, что он причинил вред евреям и угрожал самому их существованию. Они посчитали, что никакой человек или группа лиц не имеют права обижаться на то, как другие выражают свою точку зрения.

Верховный суд Испании декларировал, что отныне пропаганда идей, связанных с отрицанием Холокоста, не может считаться преступлением.

Судьи отвергли аргументы защитников Холокоста о том, что он причинил вред евреям и угрожал самому их существованию. Они посчитали, что никакой человек или группа лиц не имеют права обижаться на то, как другие свободно выражают свою точку зрения.

В качестве примера служители Фемиды привели следующие фразы, за которые теперь в Испании не полагается наказание: «Немцы имели все основания сжигать евреев», «Немцы никогда не сжигали евреев», «Черные находятся в самом низу культурной и социальной лестницы человечества».

«Все эти утверждения являются неприятными, но в современном конституционном государстве за них нельзя никого наказывать», — подвел итог процессу главный судья Адольфо Прего де Оливеро Толивар.

 Ахмед Изз эль-Араб, вице-председатель главной либеральной и светской партии Египта, Вафд, заявил на конференции по правам человека в Венгрии : "Холокост – это ложь".

Эль-Араб также сообщил в интервью , что не только Холокост, но и атаки 9/11 и дневники Анны Франк "являются историческими фабрикациями".

У эль-Араба на все есть научное объяснение. Он говорит: "Нам вбивают в голову, что во время Холокоста были уничтожены 6 миллионов евреев. Но под властью нацистов находились лишь 2,4 миллиона. Откуда же взялись еще 3,6 миллионов?"

Египетский политик признает, что "нацисты, возможно, уничтожили сотни тысяч евреев, но никаких газовых камер не было, и никто не сдирал с евреев живьем кожу".

Далее эль-Араб рассказал о своих ученых занятиях в Стокгольме. Там изучал дневники Анны Франк – в рамках подготовки к защите докторской диссертации. Он утверждает: "Клянусь Аллахом, что это – подделка. Девочка была , никто этого не отрицает. Дневников не было".

В подготовке терактов 9/11, по мнению эль-Араб виноват не Усама бин Ладен, у которого не было "достаточных технических знаний", а некий таинственный "американский агент, или, возможно, агент "Моссада"".

Эль-Араи говорит: "Если бы у Усамы были такие возможности, одного самолета, протаранившего Кнессет, было бы достаточно. И это бы имело гораздо больший эффект".

Клаудио Моффа (Claudio Moffa), пламенный сторонник Ахмадинеджада, итальянский профессор политологии в университете Teramo, преподает студентам специальный курс, который называется: «Нет так называемому Холокосту – ложь и недостаток точности». Профессор подает студентам информацию, объясняющую, каким образом  евреи переписали историю. 

В своем рассказе, опубликованном в итальянской газете «Ла Република», Моффа утверждает, что не было ни газовых камер, ни крематориев. Он также подвергает сомнению количество жертв, убитых нацистским режимом. «Мы не нашли никаких документов, подписанных Гитлером, касающихся уничтожения евреев», – утверждает профессор. 

Я, звичайно, добре розумію, що після багатьох років активної, а за часів радянської імперії – просто таки масованої комуністичної пропаганди в дусі вимагання "негайної смерті скажених собак", які повтікали за кордон, не вельми просто добитися бодай толерантного розгляду перепитій долі таких людей, як колишній військовополонений із Вінниччини Іван Дем’янюк.

Ось почитавши першу частину моєї публікації, якась Ксенія Сергіївна з Полтавщини відверто пише: "А мені якось по-людськи Дем’янюк неприємний. Не знаю й чому…"
Та зрозуміло чому – роки масованої обробки не пройшли даремно.

...
Читать

Брехня щодо 6 млн. загиблих жидів почалася давно. Втім, її легко виявити при читанні збірника документів Нюрнберзького процесу, опублікованого за часів "хрущовської відлиги" в 1957-1961 рр.. Пропагандисти голокосту впливають на значну частину засобів масової інформації і користуються необізнаністю мас, які не знають, що під час підготовки до процесу було розглянуто понад 100 тисяч захоплених німецьких документів. З них лише близько 10 тисяч були схвалені для подальшого  детального вивчення як такі що мають доказову цінність. Більше 1800 фотографій було відібрані і підготовлені для використання як докази. Але при виданні збірника до нього увійшли документи, які не мають ніякого відношення до Нюрнберзького процесу, до того ж частина з них була зухвало сфабрикована.

Небагатьом відомо, що ті документи, які використали в якості обвинувальних на процесі, крім реєстраційного номера мали номер звинувачення. Наприклад, "Документ НІ-15256, номер звинувачення 2207". "З щотижневого звіту" Фарбен-Освенцім "№ 94, з 8 по 21 березня 1943 р.: в даний час число ув'язнених становить 3517 чол. Намічено закінчення будівництва бараків для розміщення до 1 червня 1943 5 000 ув'язнених. Табір буде розширений і згодом вмістить 6 тис. ув'язнених "(т. 3, с. 720). Наступний Документ НІ-11143, номер звинувачення 150 (т. 3, с. 724) повідомляє, що у вересні 1943 р. на будівництві працювало 20 тис. ув'язнених.

Щоб отримати уявлення про кількість концтаборів і число ув'язнених, потрібно зазначити, що згідно з документами, які фігурували на Нюрнберзькому процесі, до початку Другої світової війни в Німеччині існувало 6 таборів, в яких знаходилося 22 400 ув'язнених. У 1940-1942 рр.. було створено ще 9 таборів. У доповіді начальника адміністративно-господарського управління Поля на ім'я Гіммлера від 15 серпня 1944 наводиться загальна кількість ув'язнених з точністю до однієї людини, які утримуються в таборах Німеччини, Австрії та Польщі - 524 тисяч 286 чол. (379 067 чоловіків і 145119 жінок).

Пропагандисти голокосту основний акцент переносять на Освенцім, де нібито загинуло не то 4, не то 5 млн. жидів. Досі  незрозуміло, чому вони продовжують мусувати ці цифри, адже на Нюрнберзькому процесі фігурувало донесення Поля на ім'я Гіммлера від 8 квітня 1944 р., в якому повідомлялося таке: "Протяжність і велика кількість ув'язнених у концтаборі Освенцім спонукали мене ще в жовтні минулого року запропонувати розділити табір на три частини. Після отримання вашої згоди це було здійснено з 10 листопада 1943 Таким чином, з тих пір в Освенцімі існує три табори. Табір 1 – чоловічий і нараховує в даний час близько 16 тисяч ув'язнених. Табір 2 знаходиться від табору 1 на відстані приблизно 3 км. У ньому розміщено 15 тисяч чоловіків і 21 тисяча жінок. Табір 3 охоплює всі наявні у Верхній Сілезії філії при промислових підприємствах і налічує близько 15 тисяч чоловік, Найбільший з цих таборів знаходиться в Освенцімі при концерні "ІГ Фарбен індустрії ". В даний час у ньому близько 7 тисяч ув'язнених". Таким чином, в районі Освенціма на 8 квітня 1944 р. в цілому перебувало всього 67 тисяч чоловік.

З осені 1944 р. почалася масова евакуація ув'язнених з Освенціма в інші табори. На час визволення Освенціма в таборі залишилося близько двох тисяч хворих. Отже ні про які мільйони ув'язнених, які нібито знаходилися в Освенцімі, не може бути мови. Тому не дивно, що згідно із документами табору, вивезеним в СРСР, загальне число загиблих і померлих своєю смертю за весь час існування табору склало близько 70 тисяч.

Незважаючи на ці факти, упорядники збірки документів Нюрнберзького процесу під керівництвом генерального прокурора СРСР Руденка запхали до збірки зміст газети "Правда" від 7 травня 1945 р. з вигаданими цифрами загиблих в Освенцімі та газовими камерами. Міністра озброєнь Німеччини А. Шпеєра, у віданні якого перебували всі хімічні заводи Німеччини, допитували представник США Джексон і представник СРСР Марк Рагінський (жид). Ні в питаннях, ні
Читать

Рано утром 30 июня 1941 г. Львов был занят немецкими войсками. В город вошли части 1-й горнострелковой дивизии 49-го горнострелкового корпуса 17-й армии, а также батальон полка особого назначения “Бранденбург” с приданным украинским батальоном “Нахтигаль”. Во второй половине дня во Львове появилась походная группа ОУН (б), которая вечером того же дня на скорую руку провела собрание украинских национальных организаций, на котором было объявлено о независимости Украины и назначен глава “правительства” - первый заместитель Бандеры Я. Стецько; последний поручил И. Равлику организовать милицию для установления порядка и обеспечения безопасности граждан, а также приказал передать по радио сообщение о провозглашении независимости Украины [1].

Сформированная ОУН милиция, используя обнаружение в тюрьмах города жертв массовых расстрелов, совершенных НКВД в конце июня, возложила на евреев коллективную ответственность за эти убийства и еще в тот же день приступила к арестам евреев-мужчин. Арестованные доставлялись на участки милиции и уже там подвергались истязаниям. Часть арестованных была пригнана в тюрьмы города, чтобы похоронить обнаруженные там жертвы НКВД. В телеграмме 49-го горнострелкового корпуса в штаб 17-й армии, отправленной в 12.00 1 июля, об этих жертвах говорится следующее: “…После вступления немецких войск 30.6.41 во Львов в трех тюрьмах города были обнаружены несколько сот трупов мужчин и женщин, которые были убиты в течение последних дней. Так, в подвалах военной тюрьмы Львова только в одной камере были обнаружены около 120 трупов мужчин и женщин, сложенных друг на друга. Наибольшее количество убитых было выявлено в тюрьме ГПУ. В одной комнате тюрьмы друг на друге лежали 65 трупов мужчин и женщин. Во дворе тюрьмы были обнаружены 2 массовые могилы, в которых находилось около 150 трупов. Еще одна массовая могила была подготовлена для захоронения других убитых. В камерах тюрьмы ГПУ также находится много убитых, точное количество которых не могло быть установлено, так как вход в эти камеры замурован. Как показал осмотр обнаруженных трупов, убийству предшествовали сильные пытки и истязания. На всех частях тела трупов имеются тяжелые ранения от ударов и уколов. У некоторых трупов были раздавлены и переломаны пальцы рук и ног. Убитые в основном являются украинцами, остальные поляки. По показаниям свидетелей, в эту тюрьму были также доставлены 2 раненых немецких летчика… Наверняка, и оба этих летчика находятся среди убитых, которых невозможно идентифицировать” [2].

30 июня в тюрьме НКВД (Бригидки) побывал будущий известный немецкий политик от блока ХДС/ХСС, а тогда офицер вермахта Франц Йозеф Штраус. Увиденное в тюрьме он позднее описал так: “…Вместе с офицером батареи лейтенантом Венк я поехал во Львов… В городе стоял запах пожарищ и трупный смрад. Перед тюрьмой или казармой мы заметили необычное столпотворение народа. Русские зверски убили сотни заключенных. Мертвыми или полумертвыми они побросали свои жертвы в казематы, облили бензином и подожгли. Когда мы туда протолкнулись, как раз выносили первые трупы – до неузнаваемости сгоревшую человеческую плоть. Мертвые были уложены рядами во дворе, затем впустили родственников, чтобы те опознали своих близких. Неописуемые сцены! Ко мне подходили то полька, то украинка, хватали меня, плакали и кричали, показывая фотографии родных. Вдруг я увидел, как рядом со мной упал лейтенант Венк, храбрый и имеющий военный опыт офицер…” [3].

В такой обстановке евреев, пригнанных в тюрьмы для захоронения убитых, избивали до смерти или расстреливали. Происходившее даже обратило на себя внимание участников совещания в штабе 1-й горнострелковой дивизии: “Во время совещания командиров, - значится в журнале боевых действий дивизии за 1 июля - были слышны выстрелы в тюрьме ГПУ г.Львова, где евреи должны были хоронить убитых здесь русскими в последние недели по еврейскому
Читать

Мій тесть і справді Іван Дем'янюк.

Щоправда, і на щастя також,  не той, якого в Німеччині нещодавно засудили до п’яти років ув’язнення за начебто вбивство 28 тисяч ув’язнених концентраційного табору Собібор.

Цього чоловіка, як відомо,  звати Іван Миколайович. А ось мій родич – Іван Онисимович Дем’янюк, всього лише однофамілець.

Батьку моєї дружини на початку нинішнього травня виповнилося б  лише 86-ть. І війни він "зачепив" лише шматочок. Однак устиг заробити на тому побоїщі і ордени, і медалі, яких чомусь ніколи не зодягав.

Мій тесть після війни чверть віку працював завідуючим районним відділом культури в Андрушівці на Житомирщині. Був заслуженою, вельми шанованою людиною. І його вже  давно немає на цьому світі. Війна зробила своє – надто ж він настраждався в ті роки…

 Але коли по  радіо, телебаченню називають "Іван Дем’янюк", я мимоволі здригаюся. Не кажучи вже про дружину Івана Онисимовича, мою тещу, 85-літню Ларису Михайлівну, двох її дочок. Як часто тіпаються, завмирають їхні серця при цьому словосполученні…

 А потім я вирішив усе таки, бодай для себе, з’ясувати, що ж це за історія така приключилася з невільником мюнхенського суду Німеччини Іваном Дем’янюком, про якого, без перебільшення, гомонить нині увесь цивілізований світ.

Надто ж це химерна якась, заплутана, дивовижна історія. Одні українця  Івана (Джона) Дем’янюка називають махровим убивцею, інші зумисне призначеною жертвою, справу котрого майстерно буцімто сфабриковано спецслужбами. Але багато думок, припущень сходяться на тому, що страждання війни, які почалися ще в сорокові роки минулого століття, для цієї дивної людини не закінчилися ще й по нині.  Він, як дрібненька піщинка потрапив між жорна історії, при чому цілого ряду країн одразу.
Виходить, що млин гуде і начебто всі його механізми справно крутяться, а борошна немає: Дем’янюка перемолоти не може…

Мені хотілося розібратися з цією унікальною історією ще й тому, що стосується вона мого земляка – вінничанина – Івана Миколайовича Дем’янюка, уродженця села Дубові Махаринці Козятинського району (народився 3 квітня 1920 року). Себто йому вже 92-ий рік.

 Уже котра смерть наблизилася впритул, але й ця пройшла мимо…

Ось уже із половини вісімдесятих років минулого століття світова преса широко висвітлюючи події з приводу пошуку нацистських злочинців і їх прислужників, у центр їх виносить ім’я малограмотного вихідця з-під Козятина Вінниччини Івана Дем’янюка. Перед війною працював він трактористом і шофером у місцевому колгоспі. А під час бойових дій отримав поранення, потрапив до німецького полону.
Далі як розвивалися події є декілька версій. Сам бранець під час суду в Ізраїлі у 80-х роках твердив, що його утримували в таборі "Челмно" у Польщі до 1944 року, а потім перевели до іншої "фабрики смерті" в Австрії, де він, зокрема, воював в армії генерала Власова (РОА).

Спецслужби цілого ряду країн – СРСР, США, Ізраїлю, Іспанії, Німеччини переконані – це далеко не так. Кожна із них доклала чимало зусиль до того, щоб зробити звичайного українця замало не головним винуватцем смертей десятків і сотень тисяч полонених концентраційних   таборів одразу декількох фашистських "фабрик смерті".

Після війни, за даними журналу Spiegel, Іван Дем’янюк жив у південній Німеччині, де працював водієм для організацій, які допомагали біженцям.1952 року він із дружиною і дитиною емігрував
Читать

Пропонована стаття може абсолютно змінити відношення до справи звинувачення Івана Дем'янюка, тих людей, які не хочуть вірити у його невинність. Це уривок із книги вдови адвоката Дем'янюка Елеонори Шифрін "Четвертий Вимір". Уривок опублікований на ізраїльському сайті 7kanal.com , який, до речі, чомусь блокується. Вдячний шановній Любі Раскін.

Предисловие автора

Двадцать лет назад в Израиле проходил судебный процесс, оказавший судьбоносное влияние на дальнейшее развитие израильского правосудия и израильское общество в целом, хотя мало кто из живших тогда в Израиле и наблюдавших за происходящим, согласится сегодня с такой оценкой тех событий. Тем не менее, по моему глубокому убеждению, низкий уровень правосознания израильского общества, прессы и политического руководства страны привел к тому, что двадцать лет назад общество потребовало от суда юридически не оправданного приговора, и суд согласился заменить юридически приемлемые доказательства владевшими обществом эмоциями. Иными словами, система правосудия была использована для вынесения неправедного приговора, который выглядел идеологически оправданным в глазах подавляющего большинства израильтян.

Однако нарушение принципов правосудия с одобрения всего общества и общественная легитимация подтасовки фактов в суде ради вынесения идеологически приемлемого приговора не могли впоследствии не ударить бумерангом.
...
Читать

За повідомленнями українських ЗМІ,  польські фахівці знайшли 7 травня  в Биківні ідентифікаційний номер польського поліцейського, що є доказом розстрілів російськими чекістами польських офіцерів в лісі під Києвом у 1940 році під час російської окупації України.

Як передає Polskie radio, за різними даними в Біківні покояться близько 3,5 тис. поляків. За словами представника польської ради охорони пам'яті, боротьби і мучеництва Мацея Данцевича, дана знахідка надзвичайно важлива.

«За останні роки наших пошуків не було речей, які б однозначно вказували ім'я і прізвище з так званого «українського катинського списку», — підкреслив він.

Відзначимо, що через рік в селищі Биківня під Києвом планується відкрити меморіал польським полоненим, розстріляним росіянами у 1940 році.

У 2009 році СБУ встановила імена 14 191 жертви кривавої російської бійні, похованих в Біківні.

Нагадаємо, що 10 квітня 2010 року російська банда ФСБ  за наказом Медведєва і Путіна знищила під Смоленськом президента Польщі Леха Качиньського, його дружину і велику групу польських політиків, громадських діячів і військових.

Вони прямували до села Катинь, щоб взяти участь в траурних заходах на місці масового поховання польських офіцерів, по-звірячому убитих росіянами в ході влаштованої ними традиційної кривавої різанини ненависних для них поляків.

===============

В цьому контексті варто згадати про Брехню Бабиного Яру. Досі невідимо де саме відбувався і чи взвгвлі відбувався розстріл.

Невідомо де знаходяться масові поховання. Вони досі не знайдені, але на відміну від Биківні ніхто їх і не шукав? У Биківні під Києвом справді поховані 100.000 жертв жидобільшовицького режиму, там є реальні могили, трупи, ПОСТІЙНО проводять ексгумації і упізнання, а в Бабиному Яру - чомусь ні... От зараз польські експерти там працюють, які працюють із тілами розстріляних комуністами поляків. Перед цим Президент і уряд Польщі звертались до нашого Президента та уряда за дозволом на ці ексгумації.

Запитайте в Шимона Переса - чому він не вимагає ексгумації? Запитайте в інших жидів - чому вони досі сперечаються де були розстріли і де поховані "розстріляні (до того ж за 70 років не здійснили, на відміну від поляків, жодної спроби знайти ті поховання)? Чому їх за 70 років так і не знайшли?  Розстріляних оунівців знайшли, а жидів - ні? Чому? Напевне тому що їх там нема.

Знаєте, чому жиди так бояться згадки про 9 рабинів, яких нібито захопила якась загадкова айнзацкоманда, і яки закликали жидів їхати до Палестини? Тому, що  всіх жидів насправді вивезли зі станції Лук'янівка-Товарна, а їх зайвий багаж поскидали в яр Бабиного Яру. І всі ті жиди живі і здорові, "дивом пережили  голокост" і опинилися в США та Ізраїлі разом із тими 9-ма киїівськими рабинами. Запитайте в жидів прізвища тих рабинів та про їх подальшу долю - ви побачите як вони нервуються!