<МЕТА> - Украина | Блоги | Українська
<META> - Украина
Интернет
Реестр
Новости
Рефераты
Товары
Блоги
искать в сообществе Союз читателей
Авторизация
Логин:
Пароль:
 
#

Категории

fake (2)
ZOG (1)
бабло (106)
війна (10)
влада (54)
воші (1)
ГАЗ (1)
гени (2)
герої (50)
гетто (67)
гниды (87)
гої (121)
гра (11)
Гроші (11)
діти (3)
євреї (76)
жиди (48)
ЖКГ (1)
жопа (1)
ЗМІ (50)
КГБ (5)
Київ (5)
Кіт (1)
Крим (2)
лохи (94)
маца (1)
міфи (78)
мова (5)
НАТО (1)
НКВД (4)
ООН (1)
ОУН (1)
попи (4)
раби (2)
СБУ (3)
СРСР (3)
суд (1)
сша (6)
терор (20)
фарс (5)
фото (2)
ФСБ (2)
Хабад (64)
Хрень (94)
цены (1)
ЦРУ (1)
#

Календарь

 Октябрь 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
#

Записи

Четверг 29 сентября 2016
Сообщение прочтено 293 раз
Робер | 2016-09-29 15:30:15

Над Бабьим Яром шелест диких трав.
Деревья смотрят грозно, по-судейски.
Все молча здесь кричит, и, шапку сняв,
я чувствую, как медленно седею.
И сам я, как сплошной беззвучный крик,
...
Читать

Суббота 9 марта 2013



Представляем вашему вниманию интервью нашего журналиста с Юргеном Графом – известным историком, публицистом, автором ряда научных и публицистических бестселлеров, в которых он раскрывает тайные механизмы мирового порядка и поддает критическому анализу общепринятую концепцию холокоста.


...
Читать
Пятница 17 февраля 2012

«Доклад Международного комитета Красного Креста об условиях содержания в немецких концлагерях во время войны» (фр. «Documents sur L'activité du CICR en faveur des civils detenus dans les camps de concentration en Allemagne, 1939-1945») - часть 3-х томного 1600-страничного отчета «Доклад Международного комитета Красного Креста о своей деятельности во время Второй мировой войны» (англ. «Report of the International Committee of the Red Cross on its activities during the Second World War, September 1, 1939-June 30,1947»), изданного в Женеве в 1948 году.

Политика Красного Креста

Во введении к первому тому группа авторов под руководством Фредерика Сиорде (Frederic Siordet) объясняет, что их девизом является полная политическая нейтральность и служение каждому. Международный Красный Крест (МККК) был противоположностью национальных обществ Красного Креста, основной целью которых была помощь их собственным гражданам. Нейтральность МККК была четко выражена ее двумя главными руководителями во время войны - Максом Хубером (англ. Max Huber) и Карлом Буркхардом (англ. Carl J. Burckhardt). МККК считает, что во время войны его наибольшим достижением стало успешное применение Женевской военной конвенции 1929 года для получения доступа к гражданским лицам, интернированным в лагерях в различных частях центральной и западной Европы. Однако Красному Кресту не удалось получить доступ в лагеря Советского Союза, который отказался ратифицировать конвенцию 1929 года.

На протяжении всей войны МККК сообщал в разные государства и семьи имена, адреса и другие сведения о миллионах военнопленных - не только немецких и итальянских, но и польских, французских, бельгийских, голландских, норвежских, югославских, греческих, британских, американских и др.

Ревизионисты сообщают, что всю войну Красный Крест работал в тесном сотрудничестве с представителями Ватикана и, так же как и Ватикан, отказался принимать после войны участие в безответственных обвинениях национал-социалистов в геноциде.

Содержание доклада

Согласно докладу, контакты Красного Креста с немецкими лагерями для интернированных начались 23 сентября 1939 с визита в крупнейший немецкий лагеря для польских военнопленных. Немецкое правительство разрешило Красному Кресту наблюдать за поставками продовольствия в лагеря во всех случаях, которые не затрагивали немецких граждан. Вскоре Красный Крест установил контакт с комендантами и персоналом лагерей и развернул свою собственную программу продовольственной помощи, которая действовала до последних хаотичных дней войны 1945 года. Вскоре от еврейских интернированных посыпались благодарственные письма за посылки с продовольствием. Стало возможным также осуществлять неограниченные анонимные поставки продовольствия в лагеря. Заключенные, которые работали, ежедневно получали пищу калорийностью 2750 ккал - эта норма более чем у два раза превышала паек для немецких жителей в оккупированной Германии после войны. В докладе отмечено, что заключенные имели доступ к медицинскому обслуживанию, больные отправлялись в госпиталь.

В докладе говорится, что "целых 9.000 посылок собиралось ежедневно". С осени 1943 года до мая 1945 года, около 1.112.000 посылок общим весом 4500 тонн было отправлено в концентрационные лагеря" (т. III, стр. 80. ). В дополнение к продовольствию, там содержались одежда и медикаменты. "Посылки были отправлены в Дахау, Бухенвальд, Зангерхаузен, Заксенхаузен, Ораниенбург, Флоссенбург, Ландсберг-ам-Лех, Flöha, Равенсбрюк, Гамбург-Нойенгамме, Маутхаузен, Терезиенштадт, Освенцим, Берген-Бельзен, в лагеря рядом с Веной и в Центральной и Южной Германии. Основными получателями
Читать

Вторник 16 августа 2011

 У цих матеріалах – жодного натяку на заперечення Голокосту, що, до речі, заборонено законодавством багатьох країн. Утім автор, Герберт Тідеманн, критично ставиться до окремих сторінок історії, які не тільки стали загальновідомими легендами, але й з часом обросли величезною кількістю вигадок та пропагандистської брехні.

Чи відомо, наприклад, читачеві, що трагедію у Бабиному Яру свого часу заперечував Микита Хрущов? Чи відомо, що докази масових вбивств євреїв у цьому місці не ліпляться докупи? Інша теза: заявлена кількість жертв не співпадає з кількістю євреїв, які станом на 1941-й рік могли перебувати у Києві під німецькою окупацією. Саме на цьому ґрунтуються твердження автора про те, що насправді Бабин Яр є більше новітнім міфом, аніж об’єктивною правдою.

Але що може стояти за такою неправдою? Намагання перебільшити трагедію? Намагання московської влади перекласти відповідальність за свої злочини на будь-яку іншу сторону? Нам сьогодні вже відомі подібні факти, коли за у розстрілі польських офіцерів біля Катині Москва звинувачувала гітлерівців. І так само з’являються роздмухані процеси як у випадку з Іваном Дем’янюком. Нарешті, і звинувачення проти вояків УПА виглядають як намагання перекласти чиюсь вину на плечі тієї воюючої сторони, яка не опинилася у числі переможців Другої світової війни.

Пропонуємо читачеві ознайомитися з твором Герберта Тідеманна та спробувати самостійно визначитися з оцінками його об’єктивності.

Завантажити матеріали ТУТ :

Герберт Тідеманн. Бабин Яр: Критичні питання та коментарі

Вас багато що вразить. Особисто мене найбільше вразили два моменти.

Перший - яким чином можна було плакатом, розклеєним у палаючому Києві 28 вересня повідомити ВСІХ євреїв про те що на 8.00 29 вересня потрібно зібратися З РЕЧАМИ? ДЕКІЛЬКОМ ДЕСЯТКАМ ТИСЯЧ ЄВРЕЇВ ЗІБРАТИСЯ З РЕЧАМИ НА РОЗІ МАЛЕНЬКИХ ВУЛИЦЬ? Ви собі уявлеєте таке? Я - ні.

Друге. Дійсно, а чому євреї ЖОДНОГО разу не вимагали проведення криміналістичних експертиз, розкриття поховань і опознання? На відміну від тих же поляків які багато років вимагають такого на рівні Президентів в Катині, Биківні, Харкові? І ще, чому ми стільки років шануємо невідомо що в Бабиному Яру і не вшанвуємо біля ВСТАНОВЛЕНИХ ПОХОВАНЬ Биківні сотні тисяч наших громадян закатованих ЧК/НКВС? Я вже уявляю ту істеричну клоунаду що почнеться наприкінці вересня в Бабиному Яру...

Знов з нас будуть робити дурнів, а ми будемо підігравати...

Суббота 13 августа 2011

В Україні ось уже понад два місяці йдуть зйомки спільного російсько-українського кінофільму про так званий «матч смерті», що відбувся 9 серпня 1942 року в окупованому німцями Києві, між німецькою командою «Флакельф» і українською «Старт».

Мета картини, бюджет якої становить понад 10 млн. дол., як окреслено на одному із російських сайтів, «відродити патріотизм в… Україні, особливо в Західній, де наростають антиросійські настрої населення, показати, що націоналізм і зневага до радянської історії – це не тільки блюзнірство, але й антиморальна поведінка». У свою чергу, продюсер фільму Ілля Неретін в одному зі своїх інтерв’ю зауважив, що мета створення фільму - нагадати про героїчний подвиг радянських футболістів, показати реальних героїв, які, незважаючи на тиск і погрози з боку окупантів, виграли всі 9 матчів.

Думаю, що коментувати безглузді висловлювання росіян стосовно «героїчного подвигу радянських спортсменів», і «відродження патріотизму в Україні» через легенду про «матч смерті» не варто, хоча б з тієї причини, що в Україні за період з липня 1941 по 1944 рік наші футболісти зіграли з солдатами вермахту та їх союзниками не 9 матчів, а понад 150.

Мені за 5 років дослідження теми спорту в роки німецької окупації вдалося встановити результати 111 відповідних поєдинків. При цьому статистика таких ігор свідчила не на користь загарбників – 60 виграли українці, 36 окупанти і 15 завершилися внічию.

Більше того, окрім футболу, в окупованій Одесі, згідно даних тодішньої преси, відбулося 16 боксерських поєдинків з німецькими і румунськими солдатами (бої проходили в Одеському цирку – авт.), з яких у 7-ми перемогу здобули українці (3 нокаутом), 5 виграли окупанти (2 нокаутом), 4 зустрічі завершилися внічию. Жодний спортсмен не був арештований окупантами після своїх перемог.

Варто зауважити, що перемагали німців українці, які підтримували радянський режим і ті, що його ненавиділи, як скажімо, більшість футболістів Західної України. І не думали вони тоді ні про який героїзм, для них все було набагато прозаїчніше – хтось намагався в такий спосіб заробити, хтось убезпечити себе від відправлення на роботи до Німеччини, хтось знаходив у спорті розраду та відпочинок. Наприклад, зі слів одесита Прохоровича, виходити на боксерський ринг в ті часи його примушувало скрутне фінансове становище в сім’ї. На той час одеські боксери за кожен бій отримували від 300 до 3000 марок в залежності від статусу поєдинку. Для німців такі спортивні протистояння були лишень однією із можливостей культурного відпочинку в тилу.

У випадку з міфом про «матч смерті» українські дослідники неодноразово доводили його невідповідність із реальною дійсністю, але росіян, які все частіше вдаються до совкових штампів героїчної боротьби радянських патріотів в роки війни – це не зупиняє.

Якщо з російською сучасною пропагандою, направленою на збереження провідної ролі на пострадянському просторі і намаганні не втратити свого впливу на ряд сусідніх країн, все зрозуміло, то я не зовсім розумію українську позицію, адже в суспільстві поширюються чутки про святкування наступного року 70-річчя з дня «матчу смерті» на державному рівні. Невже в нашій історії немає більше пам’ятних дат, і головне не міфічних, які заслуговують відзначення на всеукраїнському рівні?

Не ставлячи під сумнів проведення футбольного матчу 9 серпня в окупованому Києві, все ж хотів би зауважити продюсеру Неретіну, що ніякого тиску на футболістів «Старту» з боку німецької адміністрації в часи окупації не було, і радянська легенда, на основі якої вони знімають кінофільм, розбавивши її любовною історією, насправді
Читать

Четверг 4 августа 2011

Человечество, в основной своей массе, глупо.  Непроходимо. Нелепо. Волшебно. Примерам несть числа: «Панама».  Открытие Шлиманом Трои. «Уже нынешнее поколение советских людей будет жить при коммунизме!»  Высадка американцев на Луну. «МММ». 9/11.

Человечество – идеальная питательная среда для различного рода мошенников и демагогов. От него не убудет. Человечество прекрасно себя ощущает как на плоской Земле, так и на шарообразной; видя над собой небесную твердь или бездонную глубину космоса; веря, что бог благ, либо в то, что его вовсе не существует. Тысячекратно облапошенное, человечество вновь и вновь восстает к приятию новой лжи. Отчего так, спросите вы? Все просто – большую часть своего знания человек черпает не из личного опыта. Волга впадает в Каспийское море? А много ли людей имели возможность непосредственно в этом убедиться? Кольца Сатурна? А кто их видел? И так далее… Человечество доверяет специалистам… и тем, кто выдает себя за таковых. И несет свои (и не только свои) деньги Сергею Мавроди – он ведь лучше знает, что с ними делать! И аплодирует Нилу Армстронгу – на опытном, не прошедшем испытаний корабле тот долетел до Луны и сумел вернуться!.. Вау!

К черту скептиков! – вот, что объединяет строителей «пирамид» и открывателей «Трои».  Еще бы! Если бы вы только знали, скольких «сокровищ» лишилось человечество по вине этих самых скептиков! Полотно, покрывавшее тело снятого с креста Спасителя, известное как «Туринская плащаница»! Останки «Орлеанской девы»! Погребальная урна Иакова – брата Христа!

«В 1498 году Анниус де Витербе опубликовал в Риме сборник произведений Семпрониуса, Катона и многих других, которые он якобы нашел в Мантуе, а на самом деле сам же и сочинил.

В 1519 году французский ученый де Булонь подделал две книги В. Флакка, а один из замечательных ученых-гуманистов Сигониус опубликовал в 1583 году неизвестные до него отрывки из Цицерона. Эта симуляция была сделана с таким мастерством, что обнаружилась только через два века, да и то случайно: было найдено письмо Сигониуса, в котором он сознавался в фальсификации.
...
Читать

Вторник 17 мая 2011
Сообщение прочтено 372 раз
Робер | 2011-05-17 09:44:30

Мій тесть і справді Іван Дем'янюк.

Щоправда, і на щастя також,  не той, якого в Німеччині нещодавно засудили до п’яти років ув’язнення за начебто вбивство 28 тисяч ув’язнених концентраційного табору Собібор.

Цього чоловіка, як відомо,  звати Іван Миколайович. А ось мій родич – Іван Онисимович Дем’янюк, всього лише однофамілець.

Батьку моєї дружини на початку нинішнього травня виповнилося б  лише 86-ть. І війни він "зачепив" лише шматочок. Однак устиг заробити на тому побоїщі і ордени, і медалі, яких чомусь ніколи не зодягав.

Мій тесть після війни чверть віку працював завідуючим районним відділом культури в Андрушівці на Житомирщині. Був заслуженою, вельми шанованою людиною. І його вже  давно немає на цьому світі. Війна зробила своє – надто ж він настраждався в ті роки…

 Але коли по  радіо, телебаченню називають "Іван Дем’янюк", я мимоволі здригаюся. Не кажучи вже про дружину Івана Онисимовича, мою тещу, 85-літню Ларису Михайлівну, двох її дочок. Як часто тіпаються, завмирають їхні серця при цьому словосполученні…

 А потім я вирішив усе таки, бодай для себе, з’ясувати, що ж це за історія така приключилася з невільником мюнхенського суду Німеччини Іваном Дем’янюком, про якого, без перебільшення, гомонить нині увесь цивілізований світ.

Надто ж це химерна якась, заплутана, дивовижна історія. Одні українця  Івана (Джона) Дем’янюка називають махровим убивцею, інші зумисне призначеною жертвою, справу котрого майстерно буцімто сфабриковано спецслужбами. Але багато думок, припущень сходяться на тому, що страждання війни, які почалися ще в сорокові роки минулого століття, для цієї дивної людини не закінчилися ще й по нині.  Він, як дрібненька піщинка потрапив між жорна історії, при чому цілого ряду країн одразу.
Виходить, що млин гуде і начебто всі його механізми справно крутяться, а борошна немає: Дем’янюка перемолоти не може…

Мені хотілося розібратися з цією унікальною історією ще й тому, що стосується вона мого земляка – вінничанина – Івана Миколайовича Дем’янюка, уродженця села Дубові Махаринці Козятинського району (народився 3 квітня 1920 року). Себто йому вже 92-ий рік.

 Уже котра смерть наблизилася впритул, але й ця пройшла мимо…

Ось уже із половини вісімдесятих років минулого століття світова преса широко висвітлюючи події з приводу пошуку нацистських злочинців і їх прислужників, у центр їх виносить ім’я малограмотного вихідця з-під Козятина Вінниччини Івана Дем’янюка. Перед війною працював він трактористом і шофером у місцевому колгоспі. А під час бойових дій отримав поранення, потрапив до німецького полону.
Далі як розвивалися події є декілька версій. Сам бранець під час суду в Ізраїлі у 80-х роках твердив, що його утримували в таборі "Челмно" у Польщі до 1944 року, а потім перевели до іншої "фабрики смерті" в Австрії, де він, зокрема, воював в армії генерала Власова (РОА).

Спецслужби цілого ряду країн – СРСР, США, Ізраїлю, Іспанії, Німеччини переконані – це далеко не так. Кожна із них доклала чимало зусиль до того, щоб зробити звичайного українця замало не головним винуватцем смертей десятків і сотень тисяч полонених концентраційних   таборів одразу декількох фашистських "фабрик смерті".

Після війни, за даними журналу Spiegel, Іван Дем’янюк жив у південній Німеччині, де працював водієм для організацій, які допомагали біженцям.1952 року він із дружиною і дитиною емігрував
Читать

Среда 9 марта 2011
Сообщение прочтено 284 раз
Робер | 2011-03-09 11:24:42

Без українців Російської імперії не було б. Це твердження можна вважати банальністю, трюїзмом, доконаною істиною, бо українці були не тільки будівельним матеріалом, а й будівничими (нерідко – одними із головних) цієї імперії. Та що там будівничими – чи додумалися би взагалі московіти до ідеї імперії без Теофана Прокоповича та його впливу на оточення Петра І?

Ну, а далі – пішло-поїхало. Від Олексія Розумовського та Олександра Безбородька, Віктора Кочубея та Івана Паскевича – й аж до Семена Буденного й Клима Ворошилова, Сергія Корольова й Валентина Глушка, Павла Судоплатова й Володимира Семичасного.

 А також мільйонів "ревних малоросів", які запопадливо виконували всі вказівки "згори", чи з туманного Санкт-Петербурга, чи із зореносної Москви...

 А водночас як українці народили цю імперію, так вони її й знищили. З того часу як почалося формування модерної української нації, саме українці чи, принаймні, особи з українським корінням й українськими ментальними настановами розхитували цю імперію, аж поки аж удвічі впродовж ХХ століття її не поруйнували.

 Якраз у березні виповнюється чимало дат, прямо пов’язаних із нищенням цієї імперії, яку дехто у Москві страшенно прагне відродити, ясна річ, залучивши до неї Україну.

 Перша із цих знаменних дат – страта народовольцями російського імператора Олександра ІІ, яка сталася 1 березня за старим стилем (13 – за новим) 1881 року. Не тільки керівне ядро партії "Народна воля" складалося із українців, а й ідеологія цієї організації була несумірна із російськими традиціями.

 Бо ж партійна програма у галузі державного будівництва відверто зазначала: імператор повинен відмовитися від влади і передати її "Всенародним Установчим Зборам, обраним вільно за допомогою всезагальної подачі голосів", а на місці імперії створюється "Загальноруський союз", поділений на самостійні у внутрішніх справах області.

 Народи ж, які були насильницькі приєднані до Російського царства (згадаймо: не так давно закінчилися бої у Чечні, а перед тим придушене польське повстання), одержують право відокремитися чи залишитися в Загальноруському союзі.

 А фактичний лідер "Народної волі" Андрій Желябов (один із активних учасників громадівського руху, поки той не був "прикритий" владою) прямо говорив про свою мету як про "розпад імперії на автономні частини".

 Імператор відхилив ультиматуми народовольців, і 1 березня 1881 року замах, спланований Андрієм Желябовим (партійне псевдо – "Тарас"), здійснений виготовленими чернігівцем Миколою Кибальчичем бомбами і керований правнучкою гетьмана Кирила Розумовського Софією Петровською, виявився вдалим.

 

"Партизани" (як вони себе називали) поставили імперію на грань небуття.

 Та імперія тоді вистояла; знайшлося чимало охочих милуватися її позірним зміцненням. І вся ця міць здиміла в 1904-05 роках, розвіяна вітрами війни із Японією.

 А далі вдарив грім. 14 за старим, а 27 червня 1905 року за новим стилем артилерійський унтер-офіцер Григорій Вакуленчук вигукнув до матросів українською мовою: "Та доки ж ми будемо рабами!" І на Чорному морі на якийсь час виникла територія, вільна від російського самодержавства – панцерник "Потьомкін", очолена після смерті Вакуленчука (потім більшовики запишуть його до себе – мертві не можуть заперечити) мінним машиністом Панасом Матюшенком.

 Активні учасники повстання – інженер-механік Коваленко, стройовий квартирмейстер Денисенко, старші боцмани Димченко і Мурзак, стерновий боцман Костенко, боцман Кузьменко, квартирмейстер Коров’янський, унтер-офіцери і матроси Кулик, Різниченко, Пархоменко, Дорошенко, Осадчий, Шевченко і так далі.

 А підготовча арена
Читать

Суббота 5 февраля 2011

ПОСТАНОВЛЕНИЕ О НАРУШЕНИИ РЕВОЛЮЦИОННОЙ ЗАКОННОСТИ РАБОТНИКАМИ НКВД И НАЧАЛЬНИКОМ ШТАБА 174 ОСБ МАЙОРОМ ПОЛЯНСКИМ В СЕЛЕ КРИВЕНЬКИ ПРОБИЖНЯНСКОГО РАЙОНА

Доклад военного прокурора т.Баркова

Выступили: тт. Шинкаренко, Сараев, Артюшенко, Малинин, Дружинин.
...
Читать

 

В этом месяце в Рунете появятся официальный «дружинники», отслеживающие все виды публикаций и сообщающие об «экстремистском» и порнографическом контенте в правоохранительные органы. В правление «Лиги безопасного интернета» войдет гендиректор «Ростелекома» Александр Провоторов. На деятельность кибердружин создатели желают потратить «миллионы долларов». Деньги будут потрачены на создание «кибердружин», пропаганду самоцензуры и лоббизм. Отметим, что искать кибердружинников долго не придется – госфинансирования хватит на оплату действующей армии «троллей» из прокремлевских организаций, активно формирующей облик Рунета с начала «нулевых» годов.

Партнерство для контроля за контентом в Сети создают интернет-провайдеры и фонд Marshall Capital. «Лига безопасного интернета» будет координировать работу действующих организаций, декларирующих своей целью борьбу с противоправным контентом: РОЦИТ, «Дружественный интернет» и Центр безопасного интернета. В правление лиги войдет генеральный директор «Ростелекома» Александр Провоторов, наблюдательный совет возглавит бывший заместитель министра связи Алексей Солдатов. Попечительский совет возглавит министр связи и массовых коммуникаций Игорь Щеголев. Официальный старт проекта запланирован на следующую неделю, сообщает «Газета.Ru».

По словам председателя правления Лиги, управляющего партнера инвестфонда Marshall Capital Partners Константина Малофеева, партнерство будет создано для «консолидации усилий участников рынка в искоренении опасного контента: детской порнографии, пропаганды наркомании, насилия, фашизма и экстремизма». Глава кибердружинников рассчитывает на показательные процессы над «сетевыми преступниками». Малофеев признался, что уже вел переговоры с акционерами «Одноклассников» и «Вконтакте» из Mail.Ru Group об увеличении количества цензоров и о самостоятельном информировании ими МВД об «опасном контенте».

«Мы видим обострение «национального вопроса» в обществе на примере Манежной площади, а также возникают вопросы общественной безопасности после теракта в Домодедово. Высшее руководство страны обозначило политический тренд – безопасность», – приводит издание мнение эксперта рабочей группы «Единой России» по совершенствованию законодательства о СМИ Астамура Тадеева.

Создатели кибердружин рассчитывают на широкое финансирование в «десятки миллионов долларов». При этом ссылаются на пример США, которая выделяет на отслеживание интернет-контента до $70 миллионов долларов ежегодно. Возможно, создатели Лиги рассчитывают на участие в президентском проекте по созданию национальной поисковой системы, который оценивается в $300 млн.

Аналогичные кибердружины действуют и Китае, докладывая в «органы» о чрезмерной активности интернет-пользователей. В результате КНР уже несколько лет прочно удерживает первое место в мире по числу блоггеров-политзаключенных.

Отметим, что информация о формировании интернет-дружин совпала с новостью о планах Росфинмониторинга ввести тотальный контроль всей электронной финансовой активности граждан. В планах финансовой разведки, Минфина и Центробанка по созданию национальной платежной системы – привязать все платежи жителей России к их паспортным данным. В частности, на всех этапах будут отслеживаться электронные денежные потоки. Граждане смогут осуществлять безналичную активность либо через банковские карты, либо через персональные электронные ключи, фиксирующие
Читать

12Вперед | Указать страницу
Поиск:
ИнформацияОбщениеБизнесДосуг
добавить сайт | реклама на портале | контекстная реклама | контакты Copyright © 1998-2010 <META> Все права защищены