<МЕТА> - Украина | Блоги | Українська
<META> - Украина
Интернет
Реестр
Новости
Рефераты
Товары
Блоги
искать в сообществе Справжня історія
Авторизация
Логин:
Пароль:
 
#

Категории

fake (3)
ZOG (1)
бабло (126)
бог (1)
БЮТ (1)
війна (11)
влада (56)
воры (1)
воші (1)
ГАЗ (1)
гени (2)
гены (1)
герої (51)
гетто (76)
гниды (91)
гої (141)
гра (13)
Гроші (13)
Дети (1)
діти (4)
дом (1)
євреї (97)
жиди (51)
ЖКГ (1)
жопа (1)
ЗМІ (54)
КГБ (6)
Київ (6)
Кіт (1)
Крим (2)
Крым (2)
лохи (115)
маца (1)
МИР (1)
міфи (87)
мова (5)
НАТО (1)
НКВД (5)
ООН (1)
ОУН (1)
попи (4)
раби (2)
рыги (1)
СБУ (3)
секс (2)
СРСР (3)
СССР (1)
суд (1)
сша (8)
терор (20)
ум (1)
фарс (5)
ФБР (1)
фото (3)
ФСБ (2)
Хабад (66)
Хрень (111)
царь (1)
цены (1)
ЦРУ (3)
#

Календарь

 Июль 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
#

Записи

Среда 22 июня 2011
Сообщение прочтено 312 раз
Робер | 2011-06-22 10:06:50

Сталін, мабуть, перевертається у труні. Ще б пак – побачити на стіні поруч із червоним прапором жовто-синій, або ще гірше – імперський російський триколор! Від такого видовища навіть у сучасних людей щелепа відвисає, що вже там казати про тонку психіку Батька народів?

Але спіть спокійно, Іосифе Віссаріоновичу! Це не кінець світу (сподіваємося). Це просто ваші наступнички перестаралися. Проте якщо вони і далі так вільно будуть поводитися з часом та символікою, хтозна – може, кінець світу настане іще до Євро-2012.

Давайте пригадаємо, як активно минулі роки українцям нав’язували стрічку Ордена Слави (вона ж георгієвська) у якості символу Перемоги. Ліпили її до "чужого" ордена ВВВ, в’язали на труси і паркани попри очевидне блюзнірство та штучність самої ідеї.

Слава Богу, вистачило мудрості зрозуміти це і зараз стрічок поменшало. І одразу нова ідея – червоні прапори.

Для справедливості варто зауважити, що це вже не перший кульбіт навколо Перемоги, що його виконують вітчизняні можновладці за командою з Кремля. Пам’ятаєте, з чого все почалося? Правильно, з того, що Янукович Путіна цукерками пригощав.

Розкручений Брежнєвим культ Перемоги дістався Україні у спадок разом з Незалежністю. Але страшна правда про події 1939-1945 років, яка вийшла на поверхню у дев’яностих, різко зменшила кількість охочих до переможних фанфар та феєрверків.

Легендарна Перемога виявилася не просто пірровою. Армія рабів, яку створили комуністи, була озброєна тільки однією стратегією успіху – вимостити дорогу до Берліна тілами росіян, українців, білорусів, грузинів, естонців... Що і було зроблене з жорстокістю і послідовністю, якій позаздрили б найстрашніші тирани давнини.

Тому відзначення 9 травня у кінці минулого століття поступово знижувало оберти. Паради ставали все менш масштабними, а подеколи відмінялися взагалі. Залишалося хіба централізоване вітання ветеранів і кіно про війну на всіх каналах.

Але на початку століття наступного Кремль як спадкоємець імперії опинився у глибокій ідеологічній кризі. Бо саме тоді остаточно стало зрозумілим, що міфологічне слов’янське братерство та дешевий газ не здатні повернути Москві позиції гегемона пострадянського простору.

Тож газ став дорогим, а натомість виникла необхідність шукати новий – ефективний, а головне, більш економний варіант.

І він швидко знайшовся. Двадцять перше століття було ознаменоване новим курсом Кремля. Велика Перемога у Великій Війні – саме цьому ідолу тепер мають вклонитися упокорені народи усієї колишньої імперії.

Пам’ятаєте, як у дві тисячі четвертому до Києва на дев’яте травня раптом завітали аж двоє найвищих посадовців з Москви? Тоді Медвєдєв взяв цукерочку, від якої відмовився Путін. Оце, шановне панство, і був старт української частини проекту.

Щоправда з парадами не склалося. Бо парад – це дизельне пальне, ціни на яке Росія піднімає щороку, це тисячі людей у відрядженнях, парадна форма – коротше кажучи, дорого. А головне – травневий парад почав ідеологічно конкурувати зі святкуванням Незалежності. Яке свято важливіше? Який парад повинен бути бучнішим?

Швидке фіаско проекту імперської мережі парадів змусило Кремль вдатися до більш модних технологій. Маємо на увазі той самий знаменитий флеш-моб "георгієвська стрічка".

Ідея здавалася безпрограшною, поза сумніву, автори заробили на ній великі дивіденди. А що, стрічка – символ героїзму. А героїв поважають усі.

Але в Україні мода на стрічки протрималася два сезони. Побачивши, обтріпаний символ на парканах, собачих нашийниках і антенах автомобілів, люди згадали, що стрічка ця – насправді орденська. І носити її мають право тільки ті, хто нагороджений царським Георгієвським хрестом або совєцьким орденом Слави.

А тому більшості стало зрозумілим, що помаранчево-чорні смужки на одязі – зовсім не данина героям, а звичайнісінька наруга над
Читать

Вторник 21 июня 2011

Россию ждет китайский сценарий развития интернет-пространства. Оппозиционным блогерам и политикам уже объявлена война.

Об этом заявил лидер движения "Молодые социалисты России" Дмитрий Гудков со ссылкой на "дружественный источник в "Единой России".

По его сведениям, "партия власти" разработала план "заглушки" неугодных. С этой целью создан "секретный отдел", призванный блокировать распространение информации в ЖЖ и социальных сетях.

"Набирающих популярность политиков и общественников решено останавливать для начала техническими препонами. Цензура уже введена во всех российских поисковых системах – yandex.ru, mail.ru, rambler.ru и других ресурсах. Посты удаляются из системы поиска и индексирования поисковиков", – уверяет политик.

Как отмечает Гудков, наиболее "известных героев сети" попытаются "столкнуть лбами" – для этого создана специальная креативная группа. В дальнейшем конфликтные истории будут раскручивать через "сеть проплаченных блогеров".

Кроме того, бороться с оппозиционерами помогут система "антипост" и тактика "мусорного заполнения". Так, при появлении рейтинговой публикации, в топ будет выводиться материал с противоположным смыслом, разоблачающий исходный, а также посты "о кошечках-собачках-татуировках-гадалках-пришельцах". Это позволит контролировать "самую желанную для блогеров "зону доступного поиска" (первую страницу самых популярных записей в ЖЖ) и не пущать туда посторонних", поясняет Гудков.

Против оппозиционеров также будут применять "метод остановочной процентовки", предусматривающий программное занижение рейтинга по авторам из "черного списка".

"В этом случае в рейтинге отражается только заданное программой процентное соотношение (например, 30%) от реальных посетителей и просмотров каждого конкретного поста. Если вас посетили 10 тысяч человек, то статистика покажет только 3 тысячи", – разъясняет Гудков.

По его данным, цензоры не откажутся и от стандартных приемов – нашествия ботов, ddos-атаки, cross-post ссылок, а также использования рейтинговых интернет-ресурсов для накрутки "пиар-постов" против людей из "черного списка".

Как отмечает Гудков, со многими приемами борьбы "с контрмодернизацией" он уже не раз сталкивался, к примеру, когда разместил в блоге открытое письмо "200 тысяч бесквартирных военных президенту". Сам пост, уверяет политик, набрал почти 3 тысячи комментариев, десятки тысяч просмотров, "однако в yandex и mail.ru он даже не значился в поиске". При этом у google и yahoo он был в топе, а статистика ЖЖ выдала показатели на 60% меньше, чем статистика google.

Вторник 24 мая 2011

 

 Щойно дивився новини на телеканалі «Інтер». Там був сюжет із Грузії, присвячений виступам опозиції. Особливість цього сюжету в тому, що його автор – такий собі кореспондент на ім’я Руслан Ярмолюк. Це той самий єдиний з українських журналістів, який «несподівано» опинився на території Південної Осетії напередодні початку військової агресії Росії проти Грузії в серпні 2008 року. Потім репортажі цього автора стали єдиним джерелом інформації з Цхінвалі. Уся його інформація носила тоді відверто тенденційний, а подекуди й зовсім брехливий характер і була спрямована на критику грузинської влади та виправдання агресії та окупації, здійсненої Росією. Тоді аналізові його повідомлень я присвятив окрему статтю, піймавши автора на відвертій брехні. Потім він навіть намагався виправдатися з цього приводу на сторінках «Телекритики».

Та ось ми знову бачимо цього горе-не-журналіста в Грузії, і знов таки, схоже, він там єдиний з представників українських ЗМІ. Причому його сюжет дуже некоректний. Нам показують лише позицію тутешніх опозиціонерів, значна частина яких навіть не приховує своїх зв’язків із московськими можновладцями. При цьому всі інтерв’ю в цьому телесюжеті присвячено критиці грузинської влади, і жодного, який би висвітлював позицію чи влади, чи тих, хто її підтримує.

Зрозуміло, що на телеканалі «Інтер» не знають, а точніше – не хочуть знати, що таке добросовісна журналістика і чому вважається обов’язковим подавати думки різних сторін будь-якого конфлікту.

Але в даному разі мене непокоїть не тільки це. Очевидно, що поява пана Ярмолюка в Грузії напередодні мітингу 25 травня, який опозиція намагається перевести в жорстке протистояння з метою повалення діючої влади, зовсім не випадкове.

Цілі опозиції накладаються на неприховане бажання російських можновладців повалити грузинську владу, яку обрано на цілком легітимних президентських та парламентських виборах. Буквально в понеділок з’явилась офіційна заява російського МЗС, у якій засуджується «антидемократичний» режим Президента Грузії Саакашвілі та висловлюється практично неприхована підтримка опозиції.

Цікавим та доволі інформативним у зв’язку з цим є інтерв`ю кореспондента "Грузия Online" з відомим російським експертом жидівського походження Павлом Фельгенгауером.

Враховуючи все це, не виключено, що 25 травня ми станемо свідками справді масштабних провокацій, за допомогою яких російські вожді та їхні грузинські «опозиціонери» намагатимуться ввергнути Грузію в хаос. І, схоже, перевірений кадр Руслан Ярмолюк буде тим, хто розповідатиме українським телеглядачам про події в Грузії в потрібному російським спецам форматі.

Борис Кушнірук

Среда 26 января 2011

Хотя со дня смерти композитора Рихарда Вагнера в 1883 году до начала  Второй мировой войны прошло 56 лет, евреи считают Рихарда Вагнера - идейным вдохновителем так называемого холокоста.  Об этом пишет Kристофер Никольсон в книге "Richard and Adolf".

Связь между Вагнером и Холокостом евреи видят всвете влияния антисемитских статей композитора, наиболее яркой из которых является «Еврейство в музыке», написанная в 1850 году.

В ней Вагнер подверг критике еврейских музыкантов и продекларировал, что евреи паразитируют на чужой культуре - «Евреи говорят языком той нации, среди которой они живут, но говорят, как иностранцы» , и как народ, находящийся в изгнании, в галуте, не способны создавать свою культуру, в том числе и народную, «этническую» музыку:

«У евреев, не имевших своего искусства, никогда не было жизни с художественным содержанием. Вот почему даже для пытливого художника оказалось возможным извлечь из нее только форму для художественных произведений».

 «Насколько чужды нам евреи, можно судить по тому, что сам язык евреев противен нам.

Особенности семитической речи, особенное упрямство ее природы не изгладилось даже под воздействием на нее двухтысячелетнего культурного общения евреев с европейскими народами. Само звуковыражение, чуждое нам, резко поражает наш слух; также неприятно действует на нас незнакомая конструкция оборотов, благодаря которым еврейская речь приобретает характер невыразимо перепутанной болтовни; это обстоятельство прежде всего следует принять во внимание, потому что оно, как ниже будет показано, разъясняет то впечатление, какое оказывают на нас новейшие музыкальные еврейские произведения...».

В конце же статьи Вагнер призвал евреев «к самоуничтожению»:

«Тогда мы будем согласны и, в известном смысле, неразличимы! Но помните, что только это одно может быть вашим спасением от лежащего на вас проклятия, так как спасение Агасфера - в его погибели».

Уничтожение еврейства виделось Вагнеру единственным выходом.

"До того, пока последний еврей не будет уничтожен, немецкое искусство не может быть спокойно", - сказал однажды Вагнер в беседе с Ницше.

Что привело композитора Вагнера и обожавшего его Гитлера к антисемитизму? Несет ли Вагнер посмертную ответственность за Холокост?

Кристофер Никольсон искал ответы долгие 15 лет.

Исследовав влияние музыки Вагнера на Гитлера, он пришел к выводу, что именно Рихард Вагнер и его антисемитские взгляды сыграли доминирующую, решающую роль в становлении Адольфа Гитлера. По мнению еврея Никольсона, композитор, умерший за много лет до прихода нацистов к власти и начала Второй мировой войны, превратился во Второго по счету во человека после Гитлера, ответственного за так называемый холокост.

Израильский журналист из «Едиот ахронот» Шахар Гиносар задал Никольсону несколько вопросов.

На чем Вы основываете эти утверждения?..

- Гитлер многое перенял у Вагнера. Оба, например, были вегетарианцами. У обоих та же причина. Вагнер не ел мяса, объясняя это свое извращение тем, что именно еврейский Бог призывает употреблять мясо. (видимо евреи считают вегетарианствоизвращением, которое ведет к антисемитизму). Это - извращенный взгляд, однако бесспорно, что Гитлер перенял его у Вагнера. Гитлер сказал: «Я не прикоснусь к мясу, поскольку так говорил об этом Вагнер». Влияние Вагнера на Гитлера было просто колоссальным: «Вагнер – Бог, и его музыка – моя вера». Вот вам один из главных идеологических источников Гитлера.

Сам Никольсон считает, что произведения Вагнера не подлежат
Читать

Среда 19 января 2011
Сообщение прочтено 394 раз
Робер | 2011-01-19 23:40:23

Данило ДЯТЕЛЬ (США)

БАБИН ЯР:

ВЕРСІЇ ГІРКОЇ ПРАВДИ 

 У неділю 2 червня 1996 року відділ УК Ради в Кергонксоні (Нью-Йорк) та відділ УККА зорганізували доповідь про найновіші історичні дослідження відносно братських могил у Бабиному Яру в Києві. Про це докладно інформував «Вечірній Київ» (20 жовтня 1995 року та 16-19 березня 1996 року). Доповідь відбулася в залі церкви святої Трійці, виповненій членами кергонксонської громади, а також гістьми з осередку «Союзівка» Українського Народного Союзу. Доповідав голова Спілки прихильників України в США д-р Мирослав Драган.

 Доповідач розповів про історичні розшуки, що тривали протягом шести років в Україні і в США. У Національному архіві у Вашингтоні віднайдено численні аерофотознімки окупованого німцями Києва. Вони дозволяють твердити, що за час війни в Бабиному Яру не було жодної свіжої братської могили, себто у ярах та ярчаках Реп'яхівського та Бабиного ярів, поруч з жидівським кладовищем, не поховано жодного іудея. Натомість ці знімки, зроблені ще в травні 1939 року, дають змогу виявити могили жертв ЧК-НКВД з 1922-34 років у Бабиному Яру, далеко від жидівського кладовища. Поки Київ став столицею України, тут до 1934 року хоронено розстріляних у підвалах ЧК-НКВД в будинку царського Інституту благородних дівиць в середмісті Києва. Після 1934 року НКВД почав ховати жертви за Дніпром, у Биківні.

 Далі доповідач звернув увагу на те, що справу розстрілу гітлерівцями 100.000 жертв у Бабиному Яру знехтували судді на Нюрнберзькому суді, тому що прокурори зосередилися на жертвах Славути (150.000), Одеси (200.000), Криму (200.000), Харкова (250.000) і аж 600.000 (!) у Львові. Справу Бабиного Яру КГБ порушив допіру 1964 року в зв'язку з антинімецькою нагінкою на Аденауера та терором проти українських націоналістів-дисидентів. На Заході ідею жидівських страждань у Бабиному Яру підхоплено тільки на початку 1970-х років. У 23-томовій Еnсуclореdіа judаіса з 1972 року у статті про Бабин Яр 80% тексту — це вірш Євтушенка, а число жертв подано ледве коло 34 тисяч. Аж у 1991 році, з нагоди 50-ліття події у Бабиному Яру, число жертв збільшено до фантастичних масштабів. У цю пору дорадник Горбачова, «українець» з Києва, Віталій Коротич проголосив у Канаді, що Бабин Яр був найбільшою масакрою за історію людства і що там замордовано 300.000 осіб, переважно жидів. Згідно з Коротичем, розстріли провадила українська поліція та Буковинський курінь під командою Василя Кейбіди та Петра Войновського і під наглядом німецьких спецвідділів та гестапо (П.Войновський помер у Кергонксоні навесні 1996 року).

 Теперішню важливість Бабиного Яру для жидівського страждальництва підкреслює факт, що газета «Нью-Йорк Таймc» у спеціальному, ювілейному виданні на своє століття 9 березня 1996 року, на тему другої світової війни вмістила лише дві статті: одну про Бабин Яр і участь в розстрілах жидів українською поліцією та другу про визволення в'язнів концтабору Дахау в Німеччині. Спираючись на історичні джерела, доповідач д-р М.Драган ствердив, що хоч українців у західному світі вважають за найбільш варварський народ, однак проявів антисемітизму в Україні та Польщі було дуже мало. Зате антисемітизм був сильним в інших державах та імперіях ще перед Христом. Сьогодні він посилився там, де практично немає християнства, наприклад, у Японії або Індонезії.

 Далі д-р Драган звернув увагу на те, що Старий заповіт і Талмуд плекають у жидів почуття страждальництва і того, що їх усі безнастанно переслідують. Цим пояснюється творення страждальницьких міфів про «терор — різню» жидів за Хмельниччини чи катастрофи жидів під час першої та другої світових війн, та знеславлення інших народів. Вони мають з цього великий зиск, що й породжує неприязнь до них — антисемітизм.

 Крім того, жидівська релігія вимагає від своїх вірних уміти читати й писати
Читать

Вторник 18 января 2011
Сообщение прочтено 539 раз
Робер | 2011-01-18 00:50:37

Олексій Токар PhD

 

Бабин Яр і звіти  айнзатцгруп: брехня і фальсифікація

 

Офіційно німецькі "оперативні групи охоронної поліції та служби безпеки" ("Einsatzgruppen der Sicherheitspolizei und des SD") були створені для здійснення завдань з бойової охорони в глибокому тилу окупованих східних територій, насамперед для боротьби з диверсантами і партизанами. Німецький уряд видав наказ, згідно з яким політичні комісари Червоної Армії проголошувалися відповідальними за ведення совєтами бойових дій, які суперечать нормам міжнародного права, і оголошувалися нестройовими особами, що підлягають розстрілу на місці. Крім того, за  правом військового часу проводилися каральні акції проти цивільних осіб, котрі допомагали партизанам-диверсантам.

Було створено чотири айнзатцгрупи, які розділили між собою фронт за географічною ознакою: А - країни Прибалтики, Б - Смоленськ, Москва, Ц - район Києва, Д - південна частина Україні. Кожна айнзатцгрупа складалася із штабу, спеціальних команд (зондеркоманд) і оперативних команд (айнзатцкоманд). Айнзатцгрупи комплектувалися із службовців гестапо, поліції і СД. До моменту вторгнення на територію СРСР кожна з айнзатцгруп налічувала до 600 чоловік1.

Оперативні команди, які проводили каральні акції, доповідали оперативній групі, а оперативна група надсилала донесення до головного управління імперської безпеки особисто начальнику Головного управління імперської безпеки обергрупенфюреру СС і генералу поліції Гейдріху2.  В Берлині звіти ейнзацгрупп спочатку потрапляли  у відділ IV A1 в РСХА. Після сортування звіти прямували доктору Кноблоху, інспекторові таємної поліції, який на основі інформації, що надходила, складав щоденний дайджест (нім. «Ereignismeldung») під назвою "Оперативний звіт про ситуацію в СРСР". Після цього звіти відсилалися керівництву РСХА. Де сьогодні перебувають оригінали оперативних звітів - нікому не відомо, в Бундесархіві можна побачити лише фотокопії. В подальшому ми оперативний звіт про ситуацію в СРСР будемо скорочено називати «ЗА» із відповідним номером.

 

Звіти із Києва

Після захоплення Києва німцями, в місті залишалася чимала кількість диверсантів і підпільників, що діяли дуже активно. 28 вересня 1941 р. в ЗА 97 Айнзатцгрупа Ц (Einsatzgruppe C) повідомляє:

«Зондеркоманда 4а [діє] одразу зі вступом військ до Києва від 19 вересня. Штаб Айнзатцгрупи прибув 24 вересня. Він зайняв призначений для нього будинок НКВД по вул. 24 жовтня (тепер Жовтневий палац м. Києва,  насправді вулиця 25 Жовтня - на честь Жовтневого заколоту 1917, тепер Інститутська – О.Т.). Цього ранку будинок залишено, щоб переїхати до запасного помешкання в колишньому царському палаці. Після вступу військ місто майже зруйноване. На головній вулиці зведено численні барикади та протитанкові загородження. Крім того, є потужні оборонні споруди на терені міста. 20 вересня вибухнула цитадель, і було вбито командувача артилерії та його начальника штабу. 24 вересня — потужні вибухи в штабі польової комендатури; пожежу, що виникла потому, не можна загасити. Пожежа в центрі міста. Багато цінних будинків зруйновано. Досі пожежогасіння не має жодного ефекту. Відсічними вибухами вдалося взяти пожежу під контроль. Пожежа безпосередньо, поблизу цієї канцелярії. Тому довелося евакуюватися. Від вибухів будинок зазнав великих пошкоджень зовні та всередині. Вибухи тривають. Пожежа також триває. Досі виявлено 670 мін в будинках за планом мінування, який розкрито: всі громадські будинки та квартали міновано, серед них, ймовірно, також будинок, призначений для майбутнього розміщення канцелярії. Будинок обшукано більш ретельно. Під час ці пошуків виявлено та вилучено 60 вибухівок «коктейль Молотова». В Музеї Леніна виявлено 3,5 тонни динаміту, що мали вибухнути за радіосигналом. Неодноразово помічено, що пожежі
Читать

Пятница 17 декабря 2010

Герберт Тидеманн 

ЗАГАДКА БАБЬЕГО ЯРА

(критические вопросы и замечания) 

Herbert Tiedemann Babi JarKritische Fragen und Anmerkungen in Ernst Gauß (Hg.) Grundlagen zur Zeitgeschichte, Grabert-Verlag, Tübingen, 1994

Перевод с немецкого: Виталий Крюков, Киев, 2003

Предисловие переводчика:

Данная статья была опубликована в сборнике Эрнста Гаусса “Основы новейшей истории”, изданной в 1994 году издательством Граберт-Ферлаг в г. Тюбинген, Германия. Свободная продажа этой книги в Германии до сих пор запрещена. Переводчик выражает искреннюю благодарность швейцарскому автору Юргену Графу (1) и бельгийскому книготорговцу Зигмунду Фербеке, приславшему мне эту замечательную книгу. Несмотря на некоторую тенденциозность статьи, она будет интересна всем любителям современной истории, тем более что о ревизионистском взгляде на эту проблему мало что известно. Перевод статьи несколько сокращен.

Мне, с другой стороны, пришлось дополнить статью несколькими примечаниями, касающимися тех аспектов истории Бабьего Яра, которые не могли быть известны немецкому автору более 9 лет назад. Они обозначаются цифрами в скобках и приведены в конце статьи. Хотелось бы, чтобы эта статья подхлестнула действительно независимое и свободное изучение этой трагедии, которое во многом смогло бы помочь  улучшению взаимопонимания нас, восточных славян, с нашими немецкими соседями. 

                                      “Мужество - это искать правду и говорить о ней”

                                                                         (Жан Жорес) 

1. Предисловие. 

Случай Бабьего Яра запутан во многих отношениях. Для лучшего обзора я уже здесь кратко перечислю основные проблемы. 

  1. Массовое убийство в Бабьем Яру произошло почти за 4 месяца до совещания (конференции) в Ванзее, где якобы впервые было спланировано проведение политики геноцида.
  2. В разных источниках называются разные даты массовых убийств.
  3. Количество жертв в разных источниках тоже колеблется в пределах двух порядков.
  4. Называются самые различные методы и инструменты убийства.
  5. Точно так же нет и единства касательно места трагедии.
  6. Свидетели и сообщения дают противоречивые сведения и о других обстоятельствах случившегося.
  7. Число якобы убитых евреев намного превышает общее количество евреев, оставшихся в Киеве после проведения советскими властями массовой эвакуации.
  8. До сего времени не была проведена ни одна криминалистическая экспертиза места убийства и орудий убийства. Никто не позаботился о сохранении следов и вещественных доказательств.
  9. Другая загадка - почему Советы использовали место, в котором во время Великой Отечественной войны заклятым врагом было убито бесчисленное количество  невинных людей, как свалку, где сжигался городской мусор.
  10.  И, наконец, утверждения о массовых казнях были опровергнуты недавно найденными материалами аэрофотосъемки времен войны.

При исследовании вышеупомянутых проблем мы будем пользоваться обычными приемами научного исследования. После введения, облегчающего общее понимание проблемы, конкретные
Читать

Назад123...101112 | Указать страницу
Поиск:
ИнформацияОбщениеБизнесДосуг
добавить сайт | реклама на портале | контекстная реклама | контакты Copyright © 1998-2010 <META> Все права защищены