Ге́тто це райони міст, де добровільно або примусово проживають етнічні меншини. Під час Другої світової війни словом «гетто» називалися ті житлові зони куди німці збирали євреїв для компактного мешкання. Найбільш відоме Варшавське гетто, а в Радянському Союзі і пострадянському просторі Мінське гетто. Були закриті і відкриті гетто. Відкриті гетто виникали в містечках зі значним єврейським населенням, де було недоцільно його виселяти і потім охороняти. Крім того, гетто виникали і в дрібних населених пунктах, де німецька влада не могли організувати охорону закритого гетто. У відкритих гетто євреям наказували лише не залишати свого населеного пункту та не відвідувати громадських місць. У цих гетто євреї, також як і в закритих гетто, виконували примусові роботи, зобов'язані були носити єврейські розпізнавальні знаки, платити контрибуцію. У всіх гетто утворювалися юденрати або призначалися старости.

Юденра́т (нім. Judenrat — «єврейська рада» (жидівська рада) — єврейський адміністративний орган самоврядування, який за ініціативою німецької окупаційної влади в 1939 році створено при Генерал-губернаторстві Польщі (нім. Generalgouvernement für die besetzten polnischen Gebiete) у кожному єврейському гетто, на окупованих нацистами територіях, і пізніше на території СРСР. На території Європи діяв 101 юденрат.  Окремий юденрат міг відповідати за певне гетто, окрему територію, регіон або навіть за цілу країну. До повноважень Юденрату входило забезпечення господарського життя і порядку в гетто, збір різних грошових коштів, а також виконання розпоряджень і наказів окупаційної влади. Юденрати складалися з впливових людей і рабинів.

Юденрату підпорядковувалась єврейська (жидівська) поліція (нім. Judischer Ordnungsdienst), але про неї ми поговоримо іншим разом.

Тобто жили собі євреї в таких містечках відокремленним життям і майже всі пережили війну, навіть збройні повстання там підіймали. Потім, через багато років вони почали говорити, що "дивом пережили голокост" і пройшли через "пекло гетто". Пекло, напевно тому, що потрібно було працювати, а не гендлювати.

Отак починалась Варшавське гетто. Просто відокремили для євреїв половину міста.

На вулицях було чисто, охайно, будинкі були комфортні для проживання

Люди ходять, життя кипить, підлітки скрізь однаково кучкуються, пекла не помітно

Продуктова картка - хліб, м'ясо, мармелад, різне, цукор - непогано харчувались.

Групове фото шести єврейських жінок, які засмагають у Варшавському гетто, в цей день вони склали іспити в школі зрілості. Тепер вони жертви голокосту.
Липень 1942

Мінськ. Діти є діти,  граються. Ніхто нікого не знищує, всі веселі.
...
Читать

07 березня 2007 року Німеччина нарешті відкриває архіви концтаборів. Природне запитання: що за архіви могли опинитися в переможеної Німеччини, яка може їх якось закрити, то відкрити для вивчення. Відомо, що найбільш великі концтабори були звільнені Червоною Армією і всі архівні документи повинні знаходитися у Росії. Це припущення підтверджується і довідниками: Російський державний військовий архів має документи німецьких концтаборів, зокрема, Освенціма. Архіви табору Освенцім при звільненні захопили радянські війська, потім вони зберігалися у Центральному державному особливому архіві СРСР, доступ до якого був закритий, число відвідувачів обмежувалося двома-трьома десятками наділених особливими повноваженнями осіб. Під час перебудови в цей архів допустили журналістів.

Елла Максимова, спеціальний кореспондент газети "Известия", у лютому 1990 року надрукувала п'ять репортажів з Особливого архіву, в яких, зокрема, говорилося про те, що у сховищі - маса трофейних документів, ввезених навесні 1945 року із звільнених від гітлерівців країн. Автор репортажів підкреслювала, що Особливий архів практично не вивчений: "Поодинічної обробки фондів не було ... Склали короткі анотації - тема, предмет ... Тут якщо обізнана людина "пірне", можливі самі несподівані знахідки". В репортажі Елла Максимова закликала до відкриття Особливого архіву. Вона також повідомила: «Але дожили ми, слава богу, до гласності. Минулого літа були витягнуті з надр архіву, правда з превеликими труднощами, освенцімські Книги смерті з прізвищами сімдесяти тисяч в'язнів з двадцяти чотирьох країн, які загинули в таборі знищення». Тобто, за п'ять років існування в усій системі трудових таборів Освенціму померло 70 тисяч чоловік всіх національностей - це в межах природної смертності міста з населенням близько 1 млн. чоловік. З того часу до архивів Освенціму з відомих причин нікого не підпускають, адже будь-якому досліднику стане зрозумілим, що нікого в цьому великому трудовому таборі не знищували і газом не труїли, на кожного ув"язненого заведена особиста картка, в якій вказані навіть суми табірних коштів, отриманих за роботу. Саме педантичного німецького обліку і бояться розповсюджувачі міфу про голокост.

Отже, що за архів зібраний в Німеччині? Аналізуючи різні джерела, зокрема, Deutche Welle - World від 27.07.06, можна скласти таку картину, яка описана нижче в термінах джерел. Після поразки Німеччини в 1945 р. до рук союзників потрапили документи, що містять відомості про в'язнів концтаборів і про осіб, вивезених на роботу. Архів збирався з 1943 р. британським Червоним хрестом і з часом став базою даних Міжнародної пошукової служби (International Tracing Service). Технічними власниками архіву є: США, Великобританія, Бельгія, Ізраїль, Італія, Німеччина, Франція, Нідерланди, Польща, Греція і Люксембург, представники яких утворюють міжнародний архівний комітет, який при одностайному рішенні і відкривають доступ до архіву. До 2007 року ситуація була така: за «неясної позиції» Бельгії та Італії під тиском США, Великобританії та Ізраїлю уряд ФРН підписав міжнародний протокол про відкриття архіву, для найменування якого використовуються два терміни: архів Міжнародної пошукової служби і так званий архів Голокосту.
...
Читать

Уряд Німеччини прийняв рішення збільшити в два рази загальний бюджет для виплат компенсацій особам, які пережили так звану "Катастрофу" європейського єврейства. У 2011 році Німеччина виділить на ці цілі 535 млн шекелів.

Після тривалих переговорів між організацією Claim Conference і представниками міністерства фінансів Німеччини було вирішено, що ці кошти будуть спрямовані на надання медичної допомоги людям, які пережили так звану "Катастрофу".

Claim Conference буде фінансувати роботу медичних сестер і доглядальниць, які допоможуть людям похилого віку в домашніх умовах. Крім того частина коштів буде спрямована на придбання продуктів, ліків і додаткових послуг, необхідних жертвам так званої "Катастрофи".

За даними Claim Conference, в 2010 році більше 22.000 жертв так званої Катастрофи, які проживають в Ізраїлі, отримали допомогу від представників організації.
======================

Зазначимо, що лише в Ізраїлі (через 65 років після Другої Світової!) проживає близько 240.000 осіб, які "дивом пережили" так званий голокост. Останнім часом євреї намагаються уникати слів "голокост" (єврейське ритуальне вбивство через спалення живцем) та "шоа" (хаос, безлад) і надають перевагу слову "катастрофа". Отже, скоро слово "катастрофа" гої будуть вживати лише в значенні "трагедія єврейського народу".

До речі, якщо суму  в 535 млн шекелів перевести в гривні - це буди складати 1 млрд 100 млн гривень. І це лише на медичну допомогу і харчі престарілим "жертвам катастрофи", не враховуючи тих 300 євро, що вони отрмують за іншими програмами щомісяця. Напевне  українці під час війни в порівнянні з євреями зовсім не постраждали - ті 7 млн загиблих та мільйон тих, хто був угнаний до Німеччини, нічого не значать, це не жертви. Як нічого не варто зруйноване німцями житло майже всіх українців (а те що збереглося швидко займали євреї, що повернулися з Ташкентського фронту, через що виникали навіть погроми в 1945-1946 рр.) та втрачене майно.  Та й життя українця (гоя) нічого не варте, пишуть Талмуд та Шулхан Арух - свячені жидівські книги.

Гої, коли ви нарешті включите свій мозок?

Олексій Токар, PhD. 

ЩОДЕННИК АННИ ФРАНК:
СУМІШ ФАЛЬСИФІКАЦІЙ ТА ОПИСАНЬ ЖІНОЧИХ ГЕНІТАЛІЙ 

 «Щоденник Анни Франк» вперше був виданий в 1947 році в Нідерландах і моментально став бестселером. Він перекладений багатьма мовами світу, безліч разів перевидавався і продавався публіці як справжній - власноруч написаний єврейською дівчинкою з Амстердама. За мотивами щоденника ставилися спектаклі, балети, його екранізували в Голівуді – цей фільм мав колосальний успіх. Щоденник Анни Франк є офіційним міжнародним культурним надбанням - він включений до списку спадщини ЮНЕСКО "Пам'ять світу", також у 2009 році на порталі Onepoll.com він потрапив до ТОП-10 списку книжок, "які надихають читачів". В 2003 році щоденник видавався в Україні і тепер "надихає" українців.

Однак в жанрі мемуарів та щоденників відомо чимало літературних містифікацій, які видавалися за справжні спогади або життєписи різних відомих людей – достатньо згадати «мемуари Хесса», «щоденники Мюллера» або різні версії скандально відомих «Застільних бесід Гітлера». Але одне з найбільш сенсаційних викриттів пов'язане з книгою «Щоденник Анни Франк». 

Передісторія. Чому родина Франк не виїхала з Нідерландів

У 1925 році батьки Анни, Отто Франк і Едіт Холландер одружилися і оселилися у Франкфурті, Німеччина. Анна народилася в 1929 році. Батько Анни був успішним бізнесменом, а мати Анни була дочкою промисловця.

 У 1934 році Отто із сім'єю перебралася в Амстердам, де він купив фірму Opekta, основною продукцією котрої був гелеутворюючий агент пектин, що є рослинним замінником желатину і використовується в домашньому господарстві при виготовленні желе та джемів, а також з метою дотримання кашруту.

У травні 1940 року, після того як німці окупували Амстердам, Отто залишився в цьому місті, в той час як його мати і брат переїхали до Швейцарії. Отто залишився в Амстердамі через те що його фірма робила вдалий бізнес з німецьким Вермахтом - з 1939 по 1944 рік Opekta продавала пектин для німецької армії. Пектин використовувався як харчовий консервант, протиінфекційний бальзам для ран, колоїдний кровозамінник та загусник, що значно збільшує строк зберігання донорської крові. Пектин також застосовувався як емульгатор для нафти та згущеного бензину для запалюючих бомб. Забезпечуючи Вермахт, Отто Франк перетворився в очах голландців на нацистського посіпаку.

Вид на сховище з боку 50-и квартирного будинку
6 липня 1942 Отто Франк перевіз свою сім'ю до «таємного сховища» (так називала його Анна Франк: «het achterhuis» - буквально: «задній дім», часто перекладається як «секретна прибудова», «сховище»). Це був триповерховий флігель із великим скляним таунхаусом, розташований перед великим п'ятдесятиквартирним будинком майже в центральній частині Амстердаму на каналі Прінсенграхт. Крім заможної сім'ї Франк в цьому комфортному і просторому сховищі також ховалися інші євреї (всього - вісім, а ще домашні тварини).

Дехто називає ці приміщення коморою, але ось так їх описує дівчинка:

"А за правими дверима
Читать

Душова в трудовому таборі Біркенау. Ув"язнених стригли (постійно - щоб не було вошей), потім вони йшли в душ (будівля центрального крила). У цей же час, їх одяг був на дезінфекції в газовій (дезенфікційній) камері. В'язні після помивки залишали будівлю на іншій стороні - "чистій"і. Усі приміщення в будинку були обладнані центральним опаленням (пізніше вилученому, з або без злого умислу), вода йшла тепленька, всі системи були з любов"ю зроблені саміми ув'язненими - для себе ж робили.

На табличці в душовій написано "Воду пити заборонено! Ризик захворювань!" Дбайливі німці дуже переймалася здоров"ям своєї майже безкоштовної робочої сили, тому слідкували за їх гігієною. А ви кажете газ... Просто митися треба було!

Нижче душова в концтаборі Дахау, 1945, табір тількі що звільнили, колишні загратовані - худі і виснажені. Останні дні війни їх, через руйнування інфраструктури, погано годували.

...
Читать

Бабин Яр: Критичні питання та коментарі

Герберт Тідеманн 

«Мужність означає вжиття заходів заради істини і проголошення її!»

Жан Жорес

1. Преамбула

Тема "Бабин Яр" бентежить з багатьох причин. Тому для загального огляду коротко окреслимо основні проблеми: 

1. Масові вбивства в Бабиному Яру відбулися майже за чотири місяці до конференції в Ванзеє, де нібито вперше були заплановані вбивства.
2. В різних джерелах широкі розбіжності між стверджуваними датами цього вбивства.
3. Залежно від джерела, кількість жертв відрізняється на два порядки.
4. Припускається велика кількість різних методів і знарядь вбивства.
5. Також відсутня єдина думка щодо місця уявних вбивств.
6. Свідки або повідомлення надають вкрай суперечливі відомості щодо інших обставин того що сталося.
7. Число стверджуваних жертв значно перевищує число жидів, що залишилися в Києві після радянської евакуації.
8. Досі не проведена судово-медична експертиза місця і знаряддя вбивства. Не здійснено жодної спроби встановити і забезпечити хоч якісь докази.
9. Також видається дивним, що совєти використовували як звалище для спалювання міського сміття місце, де заклятий ворог нібито вбив безліч безневинних людей під час «Великої Вітчизняної війни».
10. І, нарешті, твердження про масові вбивства спростовані аерофотозйомками воєнних часів.

Для дослідження вищезазначених проблем ми будемо використовувати стандартні наукові методології. Після вступної інформації, яка полегшить спільне розуміння теми, окремими розділами будуть представлені перші повідомлення, свідчення очевидців, інші джерела; також будуть обговорені конкретні питання, що виникають з контексту. Окремий розділ присвячений основним питанням [1].

2. Вступ

Із взяттям німцями 19 вересня 1941 р. Києва безлади в місті не припинилися. Після вступу німецьких військ, в Києві «потужні вибухи відбувалися один за іншим». [2] 24 вересня був висаджений в повітря готель "Континенталь" разом із штабом польової комендатури 6-ї армії. 25 вересня місце охопили пожежі, повністю запалав Хрещатик. Заздалегідь встановленими мінами були знищені майже всі громадські будівлі після розташування там німецьких військ, котрі внаслідок вибухів зазнали значних втрат². Наприкінці вересня були знайдені радянські мапи з місцями установки радіокерованих мін, де були позначені близько 50 підготовлених для підривання об'єктів. Також виявлено величезну кількість мін, вибухових речовин і "коктейлів Молотова".

Значну частину центру міста було спалено і близько 50000 осіб залишились безхатченками. Сотні німецьких солдат загинули при гасінні пожеж. В місті перебувало чимало надісланих совєтами організованих диверсантів і партизанів - Київ залишався полем бою. 

Згідно з представленим Міжнародному військовому трибуналу (МВТ) документом, що має досить підозріле походження, в Києві начебто заарештували всіх жидів і 33 771 з них знищили 29 і 30 вересня - помстившись таким чином за "підпал" [3].

До евакуації в Києві жило близько 175 000 [4] або навіть всього 160 тисяч [5] жидів. Проте, Звіт айнзатцгрупи про події № 106 від 7 жовтня 1941 року, стверджує:

"Вважається, що число жидів становить 300000 [...]." [6] 

28 вересня 1941 нібито за допомогою плакатів жидам наказали [7] взяти своє майно і зібратися наступного дня 29 вересня на певному розі вулиць. Звідти вони начебто повинні були йти до Бабиного Яру, що на північно-західній околиці Києва.

"Бабин Яр" перекладається приблизно як «яруга старих жінок».
Читать