В Интернете опубликован фильм «Многоликий Колесниченко», разоблачающий депутата Верховной Рады от Партии регионов Вадима Колесниченко.

Православная церковь стала действовать по принципу “быть популярной”, что намного проще, чем стать авторитетной.

Соцопросы, как правило, фиксируют высокий уровень доверия общества к церкви. Никто, впрочем, не потрудился конкретизировать, в чем именно мы ей “доверяем”. Под словом “церковь” мы понимаем то отдельно взятого “церковного чиновника”, то общину верующих, то общественный институт. Да и слово “авторитет” претерпело немало метаморфоз.

Проблема авторитета упирается в плотность информационного потока. Слово больше не “жжет глаголом сердца” — оно подчиняется общим информационным принципам. И те, кто говорит, тоже играют по законам жанра — или просто выходят из игры. Даже когда церковники выходят в медиапространство по собственному почину, а не выдергиваются репортерами в связи со скандалом, правила игры все равно одерживают над ними верх. И эти правила сводятся к наращиванию популярности. А тот, кто хочет ее обрести, должен соответствовать желаниям публики. В этом смысле одиозные медиапредставители РПЦ — просто картинки из учебника. Когда о. Всеволод Чаплин говорит, что если девушку изнасиловали — она сама виновата, потому что “вела себя вызывающе”, это, возможно, совсем не то, что он думает на самом деле. Это то, что подумает подавляющее большинство обывателей — и российских, и украинских — при виде девушки в мини-юбке. Что поделаешь? В условиях “рейтингового” отношения к сказанному, написанному или показанному “авторитетными” оказываются “топ-сториз” от “селебритиз”, хоть в рясы они будут облачены, хоть в бикини. О. Всеволод Чаплин оспаривает строчку в рейтинге у Ксении Собчак, делает это теми же методами — и это не смущает ни его, ни ее. Это правильно, ведь речь идет не об “авторитете” — речь о популярности, пиаре, рейтинге, о “нашем всем” в современной медиакультуре.

Трудно, но иногда следует осознавать, что авторитет и популярность — вещи диаметрально противоположные. “Проблема авторитета” начинается у церкви тогда, когда она пытается проповедовать христианские (или выдаваемые за таковые) принципы в повседневной жизни. Но тогда проблема “авторитета церкви” упирается не только в собственную медийную неуклюжесть, готовность “корректировать” свою проповедь согласно отнюдь не высшим интересам, но еще и в наше собственное нежелание слушать то, о чем она нам говорит. Что ж, проповедь Христа для мира никогда не была простой задачей. И сейчас — ничуть не проще, чем во времена первых апостолов. Кстати, об авторитетах — многие ли современники знали имена Двенадцати?

О пяти грехах православной церкви

Информационная закрытость

Церковь не спешит делиться своими внутренними делами с массовым читателем и зрителем. Современный человек — активный участник информационного обмена — не любит корпоративной закрытости. Примеров неуклюжих попыток церкви что-то скрыть множество — от смешных, как последняя история с отражением патриарших часов, до драматичных, как в истории с попытками Ватикана утаить факты сексуального насилия над детьми в католических приютах. Церковники в таких ситуациях оказываются в незавидном положении ответчиков, говорят что-то о “медиавойне”, но продолжают блюсти свои тайны, давая новые поводы для медиаатак. Их можно понять — им не хочется отчитываться перед “внешними” в том, что их, “внешних”, совершенно не касается. Но, во-первых, допустимо ли деление на “своих” и “чужих” для церкви, которая призвана нести Свет миру? Во-вторых, действительно ли такие вещи не касаются общества, от которого церковь, по ее собственным словам, “не отделена”? А в-третьих, немалая часть
Читать

Полоумный Патриарх Московский и всея Руси Кирилл считает, что истинно верующие люди «не выходят на демонстрации», а молятся за народ «в тиши монастырей, в кельях, в домах».

В Украине закрыли EX.UA популярнейший файлообменник. За нарушение авторских прав. Его организаторы и участники подвергаются уголовному преследованию.

Сервисом EX.UA пользовались миллионы украинцев. Если обмен файлами – это преступление, то все мы – преступники. Практически поголовно.

Разгром популярного ресурса милицией рядовые пользователи уже рассматривают как очередные происки антинародного режима Януковича. Хотя в данном случае режим просто стал на сторону отмирающей идеологии карательного внедрения копирайта. Идеологии, которая насаждается повсюду стараниями американских продюсеров и вызывает бурю протестов по всему миру.

В США и Европе файлообменники закрываются постоянно еще с конца XX века. На борьбу с ними брошены все силы медиа-индустрии. Особенно сейчас, когда банкротство компании Kodak показало, что технический прогресс невозможно остановить, и те, кто делал ставки на сдерживание технологий, в конечном счете проигрывают.

Можно понять гигантов киномузыкальной индустрии и рынка программного обеспечения. Они привыкли вбухивать миллиарды в производство хитов, а затем дорого и поштучно продавать копии предметов массовой культуры. Файлообменники снижают их доходы, потому что стоимость отдельно взятой копии множится на ноль.

Законопроект SOPA (Stop Online Piracy Act), внесённый в Палату представителей США 26 октября 2011 года, является финальным рывком "правообладателей" к нашим кошелькам. Авторские права в изложении этого шедевра консервативной мысли выписаны весьма радикально: предлагается блокировать доступ к любому ресурсу, где были отмечены случаи нарушения копирайта.

По сути, идеологи SOPA ставят под сомнение свободный обмен информацией между людьми. Ведь свобода подразумевает возможность выбора, и обязательно найдутся те, кто этим выбором злоупотребляет.

Конечно, свободный обмен информацией не означает возможность пользоваться результатами творчества автора без оплаты его труда, без удовлетворения нормальных мотиваций творить объекты интеллектуальной собственности ради прибыли.

Вопрос только в способе оплаты и в цене.

Чтобы все было по-честному, как того требует рыночная экономика, цену на авторское произведение должен диктовать рынок. И сервис доступа к информации, включающий в себя способ оплаты, должен быть удобным.

Рынок уже выбрал современные технологии доступа к информации, которые делают процесс копирования бесплатным. Выбор потребителей де-факто исключает чью-то монополию на распространение копий ПО или произведений искусства.

Физически невозможно заставить потребителя смотреть телевизор, ходить в кино, покупать CD и DVD-диски, если потребителю удобнее без этого обойтись.

Правообладатели должны научиться получать прибыль в новых условиях.

Нормальный путь к этому – легализация файлообмена на взаимовыгодных условиях для рядовых пользователей, правообладателей и владельцев файлообменников. Сторонам следовало бы сесть за стол переговоров, а не опускаться до разборок – кто халявщик, кто уголовник, кто занимается цензурой и гонится за сверхприбылями в ущерб интересам общества.

Взаимовыгодных решений может быть много, и владельцы файлообменников их озвучивают.

Можно брать абонентскую плату за доступ к секторам платных файлов на файлообменниках, за рекламу, распределяя прибыль между владельцем сервиса и правообладателями.

В идеале, поскольку весь интернет является источником бесплатных копий разнообразной информации, администраторы крупнейших сегментов сети могли бы ввести специальные отчисления
Читать

Верхівка Російської православної Церкви знову потішила тих, хто критично ставиться до неї. Спершу 8 грудня голова відділу РПЦ із взаємовідносин Церкви та суспільства протоієрей Всеволод Чаплін наголосив, що для подолання політичних розбіжностей російському суспільству необхідно не забувати про уроки Великої смути. 

"Урок подолання Смути, урок творення народної єдності, урок напоумлення народом еліти повинен бути не тільки надбанням історичних доль, цей урок, я в цьому переконаний, важливий для нашого майбутнього. Його потрібно твердо вивчити, щоб уникнути нових смут, в які багато хто сьогодні хотів би ввергнути Росію ", - сказав він на слуханнях, присвячених підготовці до святкування 400-річчя подолання Смути і відновлення державності, яке відбудеться наступного року. На думку Всеволода Чапліна, "цей урок треба вивчити, щоб зрозуміти: Росія може вижити й утвердитися як потужна сила в історії тільки за умови єдності всіх верств суспільства, єдності народу і влади, єдності поверх національних і політичних поділів". Звучить гарно, якщо відволіктися як від політичної ситуації, що склалися нині в Російській Федерації, так і від способів, яким правлячий режим встановлює цю "єдність народу і влади".
 
Далі – більше. 17 грудня патріарх РПЦ Кіріл після літургії в московському храмі Христа Спасителя на честь свята святої великомучениці Варвари виступив із ледь не програмною проповіддю, закликавши росіян не ставати жертвами "інформаційних технологій", що мають на меті "круто поміняти історичну течію нашої Вітчизни", підкресливши: "Сьогодні масові настрої людей визначаються не Божої правдою, а інформаційними технологіями. Ними користуються всі, хто відстоює свою людську правду. Ми знаємо, до чого це доходить в деяких країнах, коли знову проливається кров. Як важливо, щоб ми, спадкоємці великої Росії, пройшли через страшні випробування ХХ століття сьогодні виявилися здатними сприйняти уроки минулого, не повторювати помилки батьків 1917 року і тих, хто в 90-і роки круто міняв життя нашого народу ". Мовляв, це все гординя "подвигає одних судити можновладців, а інших захоплювати владу чужими руками і ціною чужих життів". Треба займатися самовдосконаленням, а не політичними акціями: "Ми ніколи не вийдемо з кризи, поки ми не змінимо людини... І слід охати або ахати, коли суспільство наше здиблюється конфліктами, і не потрібно нарікати на неправильність ведення справ в державі, коли саме від серця людського виходять лихі думки, що реалізуються в корупції, в злочинності, в байдужому ставленні чиновників, у найвищому градусі конфліктності та конкурентності між людьми... Коли дорослі діти останнім діляться, щоб підтримати життя батьків, коли людина неозброєна і навіть слабка в поїзді метро повстає, щоб захистити дівчину від нападів бридких і поганих людей і опиняється в реанімації – це Божа правда, і не потрібно політичних програм, щоб відчути серцем цю Божу правду".
 
Знов-таки, наче й гарно звучить, але що має на увазі патріарх Кіріл, говорячи про 1917 рік? Скинення прогнилого самодержавного режиму (який, до речі, перетворив РПЦ на підпорядковану собі суто бюрократичну інституцію, скасувавши навіть таємницю сповіді) і спробу ствердження демократії, яка включала відтворення незалежної Церкви – чи більшовицько-атеїстичний переворот? Чи й перше, й друге одночасно? А засудження здійсненого в 1990-х (нагадаю, головним тоді стали ліквідація СРСР, економічні реформи, нова спроба ствердження демократії в Росії та нове унезалежнення РПЦ від влади)? Якщо є претензії до способів проведення соціально-економічних трансформацій, наслідком яких стало уставлення державно-олігархічного капіталізму, то про це треба було так і сказати. Але, схоже, і 1917-й, і 1991-й для патріарха РПЦ мічні реформи, я РПЦ)ація СРСР, нова спроба ствердження демократії в Росії юрократичну інституцію, скасувавши навіть таємниє предметом постійних інвектив (заява, про яку йдеться, - далеко не перша) саме
Читать

Кирило - надзвичайний патріарх. За всю історію РПЦ такого напористого і нахабного ще не було. Це випливає з його індивідуальних особливостей. Він - добрий пропагандист імперської ідеї. Чимось нагадує міністра гітлерівської пропаганди Йозефа Ґеббельса. Той теж не гребував жодними аргументами і добре їх обґрунтовував з погляду інтересів німецької політики. Тут методика така сама. Кирило вибірково користується окремими цитатами з Біблії про те, що влада РПЦ та Московського патріархату поширюється на цілу територію колишнього Радянського Союзу. Передусім - на слов'янські країни: Росію, Україну та Білорусь. Тепер він "пришпандьорив" сюди ще й Молдову. Бо Молдова, як колишня інтегральна частина Румунії, теж православна. Він відвідує лише ті області, де має бодай якусь підтримку.

Ненависть архієреїв УПЦ до Кирила з кожним його візитом зростає. Кожному помітна його брутальна поведінка - цілковито ігнорує митрополита Володимира. Абсолютно не нормальна обстановка, коли патріарх РПЦ приїжджає на територію "незалежної" УПЦ без узгодження з її керівництвом, куди хоче і як хоче. Вона не має прецедентів у православному світі. Ініціатива має йти від предстоятеля місцевої церкви - УПЦ. Він, за протоколом, має бути присутнім на заходах за участю патріарха. І тут зневага - Кирило приїжджає на запрошення обласних архієреїв. Це брутальне порушення грамоти, даної УПЦ про незалежність управління.

Кирило може забрати в Української православної церкви навіть те, що вона має. Зараз ідуть такі розмови, бо, фактично, УПЦ досі адміністративно підпорядкована РПЦ. Їй не дали ні автокефалії, ні автономії. Статус не узгоджений і Кирила дратує незалежність українських єпископів. Надання самостійного управління - це нонсенс. Перший ступінь незалежності церкви - це автономія, другий ступінь - повна автокефалія. РПЦ у 1990-му не дала ані першого, ані другого, а вигадала третю формулу - "самостійне управління". Досі ніхто не розуміє, що це таке. Це можна порівняти з тим, що раніше була коротка прив'язь, а зараз її трошки подовжили. Але прив'язь є, тому смикнути можуть у будь-який час.

Російська православна церква більше порушує канони і правила, ніж УПЦ Київського патріархату. Грамоту про самостійне управління тодішній патріарх РПЦ Олексій ІІ давав саме митрополитові Філарету. Тоді сподівались, що це тимчасово. 1992-го українські єпископи на чолі з предстоятелем УПЦ Філаретом звернулись до РПЦ з проханням надати автокефалію. Але тоді це брутально відкинули і почали заламувати руки єпископам. У травні 1992 року провели свій, розкольницький і розбійницький, Харківський собор. А тепер звинувачують Київський патріархат у розколі.

Позиція РПЦ може підштовхнути УПЦ до автокефалії. Зараз іде підкилимна боротьба. В УПЦ наростає глибока криза, адже дедалі більше молодих єпископів обурюютьсятакою поведінкою Кирила і його наступом. Але треба вичекати, ще ситуація не дозріла.

Українська влада досі сприяє Кириловим зазіханням. Дивно поводяться українські посадовці, які змушують губернаторів мало не встеляти йому дорогу квітами. У Чернівцях його взагалі не хотіли бачити, але надійшла рознарядка з центру. Це при тому, що у Молдові Кирилові навіть не дозволили покласти квіти до пам'ятника! Молдовська влада поводиться набагато стриманіше. Цей клубок дуже заплутаний на політиці. Наша влада зараз не хоче дратувати московського патріарха, який є представником дуету Путін-Медвєдєв. Але і владу така поведінка вже дуже дратує, адже уродженець мордовського села Оброшино з татарським прізвищем Гундяй робить себе "русскім"! У нас своїх є достатньо єпископів, набагато кращих від нього.

Дмитро Степовик, релігієзнавець, провідний
Читать

Кирило - надзвичайний патріарх. За всю історію РПЦ такого напористого і нахабного ще не було, пише релігієзнавець Д. Степовик у gazeta.ua. Це випливає з його індивідуальних особливостей. Він - добрий пропагандист імперської ідеї. Чимось нагадує міністра гітлерівської пропаганди Йозефа Ґеббельса. Той теж не гребував жодними аргументами і добре їх обґрунтовував з погляду інтересів німецької політики. Тут методика така сама. Кирило вибірково користується окремими цитатами з Біблії про те, що влада РПЦ та Московського патріархату поширюється на цілу територію колишнього Радянського Союзу. Передусім - на слов'янські країни: Росію, Україну та Білорусь. Тепер він "пришпандьорив" сюди ще й Молдову. Бо Молдова, як колишня інтегральна частина Румунії, теж православна. Він відвідує лише ті області, де має бодай якусь підтримку.

Ненависть архієреїв УПЦ до Кирила з кожним його візитом зростає. Кожному помітна його брутальна поведінка - цілковито ігнорує митрополита Володимира. Абсолютно не нормальна обстановка, коли патріарх РПЦ приїжджає на територію "незалежної" УПЦ без узгодження з її керівництвом, куди хоче і як хоче. Вона не має прецедентів у православному світі. Ініціатива має йти від предстоятеля місцевої церкви - УПЦ. Він, за протоколом, має бути присутнім на заходах за участю патріарха. І тут зневага - Кирило приїжджає на запрошення обласних архієреїв. Це брутальне порушення грамоти, даної УПЦ про незалежність управління.

Кирило може забрати в Української православної церкви навіть те, що вона має. Зараз ідуть такі розмови, бо, фактично, УПЦ досі адміністративно підпорядкована РПЦ. Їй не дали ні автокефалії, ні автономії. Статус не узгоджений і Кирила дратує незалежність українських єпископів. Надання самостійного управління - це нонсенс. Перший ступінь незалежності церкви - це автономія, другий ступінь - повна автокефалія. РПЦ у 1990-му не дала ані першого, ані другого, а вигадала третю формулу - "самостійне управління". Досі ніхто не розуміє, що це таке. Це можна порівняти з тим, що раніше була коротка прив'язь, а зараз її трошки подовжили. Але прив'язь є, тому смикнути можуть у будь-який час.

Російська православна церква більше порушує канони і правила, ніж УПЦ Київського патріархату. Грамоту про самостійне управління тодішній патріарх РПЦ Олексій ІІ давав саме митрополитові Філарету. Тоді сподівались, що це тимчасово. 1992-го українські єпископи на чолі з предстоятелем УПЦ Філаретом звернулись до РПЦ з проханням надати автокефалію. Але тоді це брутально відкинули і почали заламувати руки єпископам. У травні 1992 року провели свій, розкольницький і розбійницький, Харківський собор. А тепер звинувачують Київський патріархат у розколі.

Позиція РПЦ може підштовхнути УПЦ до автокефалії. Зараз іде підкилимна боротьба. В УПЦ наростає глибока криза, адже дедалі більше молодих єпископів обурюютьсятакою поведінкою Кирила і його наступом. Але треба вичекати, ще ситуація не дозріла.

Українська влада досі сприяє Кириловим зазіханням. Дивно поводяться українські посадовці, які змушують губернаторів мало не встеляти йому дорогу квітами. У Чернівцях його взагалі не хотіли бачити, але надійшла рознарядка з центру. Це при тому, що у Молдові Кирилові навіть не дозволили покласти квіти до пам'ятника! Молдовська влада поводиться набагато стриманіше. Цей клубок дуже заплутаний на політиці. Наша влада зараз не хоче дратувати московського патріарха, який є представником дуету Путін-Медвєдєв. Але і владу така поведінка вже дуже дратує, адже уродженець мордовського села Оброшино з татарським прізвищем Гундяй робить себе "русскім"! У нас своїх є достатньо єпископів, набагато кращих від нього.

В субботу, 10-го сентября, в 19:15 рейсом авиакомпании "Аэросвит" городской голова украинофоб Одессы Алексей Костусев рейсом авиакомпании "Аэросвит" вылетел в Израиль.

Никакой информации о цели этого визита в официальных источниках обнаружить не удалось: официальный сайт города Одессы, как и пресс-служба мэрии не говорят об этом ни слова. Ничего не знают о месте нахождения Костусева и в департаменте информации Одесского горсовета.

В момент пересечения границы мэр Одессы привлек внимание бдительных израильских спецслужб. Опытные физиономисты заподозрили его в употреблении наркотиков, в связи с чем он был подвергнут унизительной процедуре тотального досмотра, предполагающей полное раздевание и просвечивание на специальной аппаратуре.

Костусеву не помогли ни протесты, ни дипломатический паспорт, которым он уже не будучи депутатом Верховной Рады Украины, продолжает незаконно пользоваться.

В ходе досмотра наркотики обнаружены не были, хотя всех подозрений спецслужб это не развеяло. Изъятые при обыске 12 тысяч долларов США были возвращены владельцу.

Напомним, в минувшие выходные продолжилась череда громких скандалов, связанная с Одесским городским головой Алексеем Костусевым.

Ранее, 2 сентября, на телеканале "1+1" было показано интервью, в котором чиновник со скромной зарплатой, получивший в прошлом году от государства 16 000 гривен материальной помощи, признался в том, что является владельцем и арендодателем киевского домостроения стоимостью 12 млн. долларов США.

После этого фамилия мэра мелькала на страницах многих СМИ и по другим поводам.

===============

То что Костусев сидит на коксе - лично у меня сомнений не вызывает. Украинофобы - они все недоумки, один Колесниченко чего стоит...

Володимир Даниленко – відомий сучасний український прозаїк, автор книжок «Місто Тіровиван», «Сон із дзьоба стрижа», «Лісоруб у пустелі», «Газелі бідного Ремзі», «Кохання в стилі бароко», «Капелюх Сікорського». Його книжки неодноразово одержували літературні нагороди та лідирували у національних книжкових рейтингах. У багатьох своїх творах письменник торкається духовної кризи людини і кризи суспільства. Сьогоднішня розмова з письменником - про кризу церкви.

МОСКОВСЬКА ПАТРІАРХІЯ – ПОТУЖНА БІЗНЕС-ІМПЕРІЯ

Пане Володимире, у вашому містичному романі «Кохання в стилі бароко» диявол приїжджає в гості до настоятеля Києво-Печерської лаври, бо відчуває себе комфортно в цій святині серед близьких йому за духом людей. Ви хочете сказати, що хвороби суспільства безпосередньо пов’язані з кризою церкви?

Насправді криза суспільства пов’язана з кризою віри. А церква –відображення того, що робиться в суспільстві, яке все більше стає меркантильним і все менше переймається такими речами, як віра, совість, християнські ідеали.

Сучасну церкву роз’їдають розбещеність і гроші. Ви подивіться, як почастішали в Україну візити патріарха Російської православної церкви Кирила, одержимого пронафталіненою візантійською ідеєю. Як кожен російський діяч зі старосвітськими комплексами, він – «собиратель земель», який менш за все переймається проблемами спасіння душі своєї пастви. А в Україні в нього доволі меркантильні інтереси – гроші.

Ще за Алексія ІІ Кирило був замішаний у скандалі, пов’язаному з торгівлею тютюну, який потряс російське суспільство. Про це писало багато російських видань. Назву лише такі, як «Московский комсомолец», «Ленинградская правда», сайт науково-популярного журналу «Просветление знанием» тощо. Без митних зборів пан Гундяєв провозив через кордон як гуманітарну допомогу великі партії сигарет фірми «Філіп Морис», які поступали в Данилів монастир. У митних документах було зазначено, що продавцем сигарет є Московська патріархія.

До тютюнового бізнесу притягнута й рідня нинішнього патріарха. Його сестра Лідія Леонова має близько 300 тютюнових структур. Під опікою патріарха також макаронна фабрика в Смоленську. Московська патріархія має комерційний банк «Пересвєт», який зосередив величезні капітали. А жоден зі 140 з гаком російських єпархіальних архієреїв публічно не підтвердив, що ці кошти були спрямовані на відбудову напізруйнованих храмів і монастирів. У відомстві паріарха Кирила є завод, що випускає воду “Святой источник”. Гроші від продажу води надходять у той же банк «Пересвєт». Свого часу пан Гундяєв підписав угоду з компанією «АРТГЕММА» про створення спільного підприємства з обробки й торгівлі алмазів.

На сьогодні Московська патріархія – потужна бізнесова імперія, що займається торгівлею тютюну, алкоголю, алмазів, нерухомістю, туристичним і готельним бізнесом. Комерційна структура Московської патріархії придбала в Москві супермаркет «Скобелевський», а потім продала його за два мільярди рублів. Це лише невелика частина того, чим насправді займається патріарх Кирило, якому цих грошей панічно не вистачає, тож він уже давно носиться з ідеєю законодавчо закріпити церковні збори з кожного громадянина Російської Федерації.

І коли я бачу на вулицях Києва служителів Московського патріархату з жирними немитими головами і бідно одягнених фанатичних жіночок, які щотижня здійснюють магічні обходи навколо Верховної Ради, мені стає шкода цих задурених людей, які насправді не знають, чим займаються їхні пастирі-мільйонери.

ЯК
Читать

Московська патріархія втрачає вплив на православні церкви у Сербії, Болгарії, Греції чи Румунії через ідеологічну заборону поєднувати християнську європейську ідентичність з ідентичністю РПЦ.

26–28 липня в Україні знову перебував Патріарх Московський Кірілл. Майже всі ЗМІ, анонсуючи візит, зробили наголос на слові «знову». Адже єпископ Російської православної церкви буває в нашій країні не просто щороку, а з будь-якого значного приводу; лише 2011-го це третє відвідання. Крім того, 26 липня він зустрівся на українській землі з Католикосом-Патріархом Грузії Ілією ІІ, який має напружені стосунки з владою своєї країни і підтримує ініціативи Кірілла в регіоні. Однак нинішній візит і зустріч з однодумцем видаються не закріпленням впливу на «канонічних територіях», а відчайдушною спробою врятувати «Русскій мір» з його «ісконним православієм» від маргіналізації і зменшення впливу.

Схоже, безпідставні прагнення Кірілла до гегемонії в православному світі призводять до поступової ізоляції РПЦ. З одного боку, про це свідчить активізація Константинопольського патріархату щодо консолідації православних церков Європи та Середземномор’я з демонстративним ігноруванням претензій Патріарха Московського на особливу роль. З іншого – дедалі очевидніша поразка «українського бліцкригу» Кірілла, який завершився не лише зближенням позицій усіх альтернативних Московському патріархатові українських церков східного обряду, а й зростанням невдоволення брутальним втручанням Москви поміж автономістської течії в Українській православній церкві Московського патріархату.

«НЕ РИЙ ІНШОМУ ЯМУ»

Російська православна церква, яка так активно апелює до переважання канонічних традицій над сьогоднішніми реаліями на пострадянському терені, неочікувано отримала дошкульного удару від православних ієрархів Середземномор’я. Глави нечисленних, але першоапостольних церков нагадали про своє канонічне право відігравати провідну роль у світовому православ’ї. Вселенський Патріарх Варфоломій оголосив про скликання на вересень 2011-го зібрання глав чотирьох із п’яти найдавніших християнських патріархій (за винятком римської), які після IV Вселенського Собору 451 року формували «пентархію» – орган управління тоді ще єдиною церквою.

Для РПЦ у цій історії справжнім ляпасом стало запрошення замість Патріарха Риму (Папа Римський зі зрозумілих причин такі зібрання не відвідує) поряд із патріархами Єрусалима, Антіохії та Олександрії не Патріарха Московського Кірілла, а архієпископа Кіпру Хризостома. Потрапивши у власну пастку і розуміючи слабкість своїх позицій з погляду православних канонів, Московський патріархат активно апелює до «неадекватності» традиційної пентархії «реаліям сучасності». Зокрема, голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків РПЦ митрополит Іларіон заявив, що «ми ніяк не можемо погодитися, щоб та чи інша група церков сприймалася як «стрижень» світового православ’я на підставі, що їхня автокефалія більш давня, аніж автокефалія решти церков».

Однак згоди в Москви, схоже, не питатимуть. Спроби переглянути питання верховенства та першості честі, які просуваються РПЦ, наражаються на активний опір інших православних церков. Зрештою, Росії слушно закидають непослідовність: борючись проти автокефалії насамперед української церкви під прикриттям «православних канонів», вона навряд чи має право виступати за «перегляд» тих догматів, які не вигідні їй.

НЕВДАЛА СПРОБА «ІЗЛЄЧІТЬ ІЗВЄЧНУЮ БОЛЄЗНЬ РУССКОЙ ДУШІ» В УКРАЇНІ

Торішня частота візитів Кірілла до України цього року не лише підтримується, а й навіть нарощується. 26 квітня Московський Патріарх відкрив пам’ятні заходи, присвячені 25-м роковинам катастрофи на Чорнобильській АЕС. 6–8
Читать